ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

УХВАЛА

"09" лютого 2023 р. Справа№ 910/12099/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

секретар судового засідання Місюк О.П.

за участю представників:

позивача 1 - Бойко А.В.;

позивача 2 - Бойко А.В.;

відповідача 1 - Хомеренчук Ю.О.;

відповідача 2 - Бабій В.В.;

відповідача 3 - Салецький І.О.

розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід судді Шапрана В.В.

за матеріалами апеляційної скарги Релігійної організації "Релігійна громада Храму Покров Пресвятої Богородиці с. Вербовець Мурованокуриловецького району Православної церкви України" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 (повне рішення складено 29.07.2022)

у справі №910/12099/21 (суддя - Літвінова М.Є.)

за позовом: 1. ОСОБА_2

2. ОСОБА_1

до: 1. Вінницької обласної державної адміністрації;

2. Релігійної організації "Релігійна громада Храму Покрови Пресвятої Богородиці с. Вербовець Мурованокуриловецького району Православної церкви України";

3. Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації

про визнання недійсними рішень загальних зборів, визнання недійсним статуту, визнання протиправним та скасування наказу, скасування запису про державну реєстрацію та зобов`язання скасувати запис про державну реєстрацію в попередній редакції.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Вінницької обласної державної адміністрації, Релігійної організації "Релігійна громада Храму Покров Пресвятої Богородиці с. Вербовець Мурованокуриловецького району Православної церкви України" та Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації про:

- визнання недійсними рішень загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Храму Покров Пресвятої Богородиці с. Вербовець Мурованокуриловецького району Вінницької Єпархії Української Православної церкви", оформлених протоколом №1 від 02.02.2019 та №2 від 16.02.2019;

- визнання недійсним статуту Релігійної організації "Релігійна громада Храму Покров Пресвятої Богородиці с. Вербовець Мурованокуриловецького району Вінницької Єпархії Української Православної церкви" у новій редакції, затвердженій рішенням загальних зборів, оформленим протоколом №2 від 16.02.2019;

- визнання протиправним та скасування наказу начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації від 09.06.2021 №33 про реєстрацію статуту Релігійної організації "Релігійна громада Храму Покров Пресвятої Богородиці с. Вербовець Мурованокуриловецького району Вінницької Єпархії Української Православної церкви" в новій редакції, зі змінами згідно наказу №44 від 19.07.2021 про внесення змін до наказу управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації від 09.06.2021 №33;

- зобов`язання Вінницької обласної державної адміністрації скасувати наказ начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації від 09.06.2021 про реєстрацію статуту Релігійної організації "Релігійна громада Храму Покров Пресвятої Богородиці м. Вербовець Мурованокуриловецького району Вінницької Єпархії Української Православної церкви" у новій редакції, зі змінами згідно наказу №44 від 19.07.2021;

- скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1001591070001000422 від 12.07.2021 про державну реєстрацію змін відомостей про Релігійну організацію "Релігійна громада Храму Покрови Пресвятої Богородиці с. Вербовець Мурованокуриловецького району Православної церкви України";

- зобов`язання Вінницької обласної державної адміністрації скасувати запис про державну реєстрацію №1001591070001000422 від 12.07.2021 відомостей про Релігійну організацію "Релігійна громада Храму Покрови Пресвятої Богородиці с. Вербовець Мурованокуриловецького району Православної церкви України", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та привести у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації "Релігійна громада Храму Покров Пресвятої Богородиці с. Вербовець Мурованокуриловецького району Вінницької Єпархії Української Православної церкви" в попередній редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що збори проведені 02.02.2019 та 16.02.2019, оформлені протоколами №1 та №2 відповідно, є нелегітимними, а прийняті на них рішення неправомірними, оскільки вони не відповідають вимогам статуту та прямо суперечить п. 5.1. Особи, які приймали оскаржувані рішення не є членами релігійної громади, оскільки особи, що підписали відповідні списки до протоколів та протоколи №№1, 2 від 02.02.2019 та від 16.02.2019 не заперечують, а навпаки підтверджують, що не визнають обов`язковість Статуту УПЦ та регулярно не відвідують богослужіння у Храмі Покров Пресвятої Богородиці с. Вербовець Мураванокуриловецького району Вінницької єпархії УПЦ. Статут у новій редакції (від 09.06.2021) суперечить ст. 35 Конституції України, ст. ст. 3, 5, 7, 8, 12, 14, 15, 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», ст. ст. 3, 25, 37 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», умовам статуту релігійної організації (в редакції від 28.02.2014), порушує права позивачів як членів релігійної громади, закріплені ст. 35 Конституції України, ст. ст. 3, 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». При цьому позивачі зазначають, що: - спірний статут прийнятий особами, які не є членами релігійної громади, за відсутності кворуму, без дотримання процедур, передбачених статутом (в редакції, чинній на момент прийняття спірного статуту); - із порушенням компетенції органу, який затвердив нову редакцію статуту - посадовими особами управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації не було перевірено відповідність поданих на реєстрацію документів законодавству та статуту релігійної громади, а також прийнято документи за неповним переліком; - порушує права членів релігійної громади, які висловились за духовну і канонічну єдність з Українською Православною Церквою під предстоятельством Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2021 відкрито провадження у справі №910/12099/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 (повне рішення складено 29.07.2022) у справі №910/12099/21 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з указаним рішенням, Релігійна організація "Релігійна громада Храму Покров Пресвятої Богородиці с. Вербовець Мурованокуриловецького району Православної церкви України" звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2022 апеляційну скаргу у справі №910/12099/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Релігійної організації "Релігійна громада Храму Покров Пресвятої Богородиці с. Вербовець Мурованокуриловецького району Православної церкви України" у справі №910/12099/21 та призначено її до розгляду на 11.10.2022.

01.11.2022 розгляд справи №910/12099/21 не відбувся у зв`язку з відсутністю в приміщенні Північного апеляційного господарського суду енергопостачання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2022 розгляд апеляційної скарги Релігійної організації "Релігійна громада Храму Покров Пресвятої Богородиці с. Вербовець Мурованокуриловецького району Православної церкви України" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 у справі №910/12099/21 призначено на 15.11.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 у розгляді справи №910/12099/21 за апеляційною скаргою Релігійної організації "Релігійна громада Храму Покров Пресвятої Богородиці с. Вербовець Мурованокуриловецького району Православної церкви України" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 оголошено перерву до 13.12.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 у розгляді справи №910/12099/21 за апеляційною скаргою Релігійної організації "Релігійна громада Храму Покров Пресвятої Богородиці с. Вербовець Мурованокуриловецького району Православної церкви України" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 оголошено перерву до 17.01.2023.

17.01.2023 розгляд справи №910/12099/21 не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Шапрана В.В. на лікарняному з 16.01.2023 по 19.01.2023.

Після виходу головуючого судді Шапрана В.В. з лікарняного, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 апеляційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада Храму Покров Пресвятої Богородиці с. Вербовець Мурованокуриловецького району Православної церкви України" у справі №910/12099/21 призначено до розгляду на 09.02.2023.

До суду 09.02.2023 ОСОБА_1 подано заяву про відвід судді Шапрана В.В. у розгляді справи №910/12099/21, в обґрунтування якої позивач стверджує, що зазначений суддя не може брати участь у розгляді даної справи, оскільки заінтересований у результаті її розгляду, є упередженим та необ`єктивним.

На думку заявника, вказане вбачається з того, що суддя Шапран В.В. є членом релігійної громади Православної Церкви України, відвідує їх богослужіння (Михайлівський Золотоверхий собор) та підтримує повністю. Зокрема, позивач стверджує, що під час служби в Михайлівському соборі суддя, обговорюючи з однодумцями релігійні питання, дозволяв собі численні негативні висловлювання в бік Української Православної Церкви, її священнослужителів та прихожан. Отже, на переконання позивача, враховуючи предмет даної справи (перехід конкретної релігійної громади з канонічної підлеглості УПЦ до ПЦУ) та позицію судді Шапрана В.В. щодо підтримки ПЦУ, дана обставина може свідчити про упереджене ставлення головуючого судді Шапрана В.В. до позивачів та формування в нього наперед визначеної позиції щодо поданої у даній справі апеляційної скарги.

Крім того, заявник відмічає, що особиста зацікавленість судді Шапрана В.В. у справах пов`язаних з переходом релігійних громад до ПЦУ простежується і в усіх судових рішеннях цього судді по релігійним громадам, адже всі рішення приймаються на користь ПЦУ та її представників. Зокрема, ним була висловлена позиція у справі №910/10202/19 від 24.01.2022 та у справі №910/9132/21.

Також позивач вказує на порушення судом строку розгляду справи та висловлює твердження щодо можливого впливу суддею Шапраном В.В, як колишнім членом ВРП, на суддів Верховного Суду щодо прийняття рішення про підтримку релігійної організації ПЦУ у справі №924/173/22 на яку покликається відповідач.

Мотивуючи підстави для відводу головуючого судді Шапрана В.В. від участі в даній справі позивач також допустив негативні, зневажливі та образливі висловлювання на адресу судді.

Наведені обставини, на думку заявника, свідчать про пряму заінтересованість у результаті розгляду цієї справи та викликають обґрунтовані сумніви у неупередженості або об`єктивності судді Шапрана В.В. при розгляді апеляційної скарги в цій справі.

В підтвердження наявності підстав для відводу вказаного судді до заяви про відвід позивачем долучено фотокопії з богослужіння в Михайлівському соборі, на яких, за твердженням Лучина О.В., наявне зображення судді Шапрана В.В.

В судовому засіданні 09.02.2023 представник позивачів підтримав заяву про відвід, вказуючи на упередженість судді Шапрана В.В. під час розгляду даної справи. Представник скаржника заперечував щодо заявленого відводу, вказавши, що він є необґрунтованим та направленим на свідоме затягування розгляду справи.

Колегія суддів розглянувши заяву Лучина О.В. про відвід судді Шапрана В.В., заслухавши думку представників сторін, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення поданої заяви, враховуючи наступне.

Право подавати заяву про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи. Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплені основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її цивільного позову в національному суді, серед яких - розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відвід - це процесуальний інститут, що містить умови, за яких особа не може брати участі у конкретній справі. Відвід судді в господарському процесі як правова категорія - це висловлена в письмовій формі недовіра колегії господарського суду на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі внаслідок виявлення будь-якої особистої прихильності чи упередженості, заявлена учасником розгляду конкретної справи.

Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені ст. ст. 35, 36 ГПК України.

Відповідно до положень ч. ч. 2, 3 ст. 38 ГПК України з підстав, зазначених у ст. ст. 35, 36 і 37 цього Кодексу, судді може бути заявлено відвід учасниками справи. Відвід повинен бути вмотивованим.

Згідно з ч. 1 ст. 35 ГПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.

Згідно Європейської Хартії «Про закон «Про статус суддів» судді при виконанні своїх обов`язків повинні бути доступними та виявляти повагу по відношенню до осіб, які до них звертаються; повинні турбуватися про підтримання високого рівні компетентності, необхідного рівня вирішення справ в кожному конкретному випадку, оскільки від рішень судді залежить гарантія прав особи.

Відповідно до п. 12 Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів.

При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв`язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення. У цьому випадку незалежність судової влади є втіленням загального принципу: «Ніхто не може бути суддею у власній справі».

Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси певної сторони у будь-якій суперечці. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

Водночас, ст. 15 Кодексу суддівської етики також визначено, що неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді.

У пунктах 49, 50, 52 рішення Європейського суду з прав людини 09.11.2006 у справі «Білуха проти України» (Заява N 33949/02), яке згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ, зазначено, що відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, пп. 27, 28 and 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. United Kingdom), від 10 червня 1996 року, п. 38).

Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).

Стосовно об`єктивного критерію слід визначити, окремо від поведінки голови В.Л.Г, чи існували переконливі факти, які б могли свідчити про його безсторонність. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), від 7 серпня 1996 року, п. 58).

За критеріями об`єктивної неупередженості судді, наведеними у рішенні ЄСПЛ у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) від 24.02.1993 Суд відзначав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об`єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.

Отже, як вбачається вищевикладеного, при об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. При цьому, вирішальним є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою але не вирішальною.

Поряд із цим, суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.

У справі «Газета Україна-Центр проти України» (заява №16695/04, рішення від 15 липня 2010 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб`єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об`єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності».

Господарський процесуальний кодекс України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, однак зазначається, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.

Північний апеляційний господарський суд відмічає, що істинність твердження про упередженість та/чи небезсторонність судді має бути доведена, адже суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.

Не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами, а також наявність скарг, поданих на суддю (суддів) у зв`язку з розглядом даної чи іншої справи, обставини, пов`язані з прийняттям суддями рішень з інших справ.

Проаналізувавши викладені у заяві позивача міркування й доводи, колегія суддів дійшла висновку про їх безпідставність та необґрунтованість, враховуючи наступне.

Так, однією з підстав для відводу судді є твердження позивача про членство Шапрана В.В. в релігійній громаді ПЦУ, а відтак неможливість об`єктивного розгляду даної справи. Однак колегія суддів критично сприймає дані доводи заявника, в якості підстав для відводу судді, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно із ст. 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.

Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії (ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

Разом з тим, кожен суддя має об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону.

Тобто, не зважаючи на ставлення кожного судді до релігії, правосуддя здійснюється на засадах верховенства права.

Твердження позивача стосовно того, що суддя Шапран В.В. є прихильником ПЦУ та дозволяє собі негативні висловлювання в бік УПЦ є безпідставними, об`єктивно не підтвердженими та категорично заперечуються суддею. При цьому додані Лучином О.В. до заяви фотокопії з богослужіння в Михайлівському соборі, на яких, за твердженням Лучина О.В., наявне зображення судді Шапрана В.В. не приймаються судом в якості належних доказів, оскільки якість поданих до суду роздруківок не дають можливості достеменно ідентифікувати зображених на фото осіб так як фотокопії є нечіткими та розмитими. Разом з тим суддя стверджує, що богослужіння в Михайлівському соборі не відвідував.

Оцінюючи ці доводи суд також відзначає, що жодної зацікавленості у результатах розгляду цієї справи суддя Шапран В.В. не має і не може мати, а міркування стосовно цього висловлюються у заяві формально, без наведення відповідних обґрунтувань з посиланням на конкретні вагомі та переконливі факти і докази, тобто мають суб`єктивний характер і засновані на припущеннях заявника.

Щодо доводів з приводу порушення строку розгляду апеляційної скарги суд зазначає, що у даній справі фактично відбулося лише два судових засідання, а саме 15.11.2022 та 13.12.2021. Тоді як судові засідання призначені на 11.10.2022, 01.11.2022 та 17.01.2023 не відбулися з об`єктивних причин.

Так, 11.10.2022 розгляд справи №910/12099/21 не відбувся внаслідок збройної агресії російської федерації в Україні (нанесення масованих ракетних ударів по всій території України), з урахуванням розпоряджень голови Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2022 та від 11.10.2022 "Про деякі питання організації роботи Північного апеляційного господарського суду".

01.11.2022 розгляд справи №910/12099/21 не відбувся в зв`язку з відсутністю в приміщенні Північного апеляційного господарського суду енергопостачання. При цьому 01.11.2022 представником позивачів подано клопотання про відкладення розгляду справи.

17.01.2023 розгляд справи №910/12099/21 не відбувся в зв`язку з перебуванням головуючого судді Шапрана В.В. на лікарняному з 16.01.2023 по 19.01.2023.

До того ж, перерви які було оголошено у розгляді справи (15.11.2022 та 13.12.2021) оголошувалися з метою сприяння у реалізації учасниками справи права на надання пояснень по суті апеляційної скарги, а судові засідання призначалися з урахуванням думки всіх учасників.

Колегія суддів зауважує, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фрідлендер проти Франції", рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи зазначене, суд оцінюючи "розумність" тривалості строку розгляду у даній справі, вважає, що в силу об`єктивної неможливості розгляду спору та з метою забезпечення процесуальних прав усіх учасників, при розгляді даного спору було дотримано розумність тривалості судового розгляду.

Посилання ж заявника на те, що суддя Шапран В.В., як колишній член Вищої ради правосуддя, міг впливати на суддів Верховного Суду щодо прийняття рішення про підтримку релігійної організації ПЦУ у справі №924/173/22 суд визнає безпідставними і з цього приводу наводить такі мотиви.

Суд вважає, що сам собою факт роботи судді Шапрана В.В. у Вищій раді правосуддя не є достатньою, самостійною і об`єктивною обставиною, яка у розумінні ст. 35 ГПК України може зумовлювати процесуальний наслідок у вигляді відводу судді, не є беззаперечною і очевидною умовою для застосування такого інституту у справі, що розглядається.

Необхідно врахувати і те, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого впливу та здійснюють правосуддя на засадах верховенства права. Тому суддя Шапран В.В. не міг мати жодного впливу на розгляд справи №924/173/22 у Верховному Суді, а наявності доказів на підтвердження цих обставин з матеріалів заяви і справи, у межах якої вона подана, не вбачається, судом таких обставин не встановлено.

Так само не може вважатися самостійною підставою для відводу судді Шапрана В.В. його участь у розгляді справ №910/10202/19 від 24.01.2022 та №910/9132/21, оскільки, по-перше, у вказаних справах та у справі, що розглядається різний суб`єктний склад, предмет та підстави позову, а по друге, імперативними положеннями ч. 4 ст. 35 ГПК України визначено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Як судом зазначено вище, заявник у своїй заяві на адресу судді Шапрана В.В. зазначив образливі висловлювання, що зі сторони учасника судового процесу суд вважає неприпустимими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2019 у справі №9901/34/19 зазначено, що нецензурна лексика, образливі та лайливі слова, символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників.

Використання учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів, символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом, з іншими учасниками процесу, їхніми представниками, а також вчинення інших аналогічних дій свідчать про очевидну неповагу до честі, гідності цих осіб з боку осіб, які такі дії вчиняють. Ці дії суперечать основним засадами (принципами) адміністративного судочинства, а також його завданню.

Частиною 1 ст. 6, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Відповідно до положень Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006, схвалені резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 №2006/23 об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Пунктом 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів передбачено, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді, зокрема якщо у судді склалося реальне упереджене ставлення до якоїсь зі сторін або судді з його власних джерел стали відомі певні докази чи факти стосовно справи, яка розглядається.

Як встановлюють вказані принципи, довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.

Аналогічний принцип відображено в статті 15 Кодексу суддівської етики.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, зокрема в рішенні «Мироненко і Мартиненко проти України» від 10 березня 2010 року, що згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім.

Також відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштан проти Швейцарії») важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.

Згідно з ч. 1 ст. 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

З огляду на викладене вище та з метою виключення обставин, які можуть поставити під сумнів неупередженість судді Шапрана В.В. при розгляді справи №910/12099/21 (позаяк будь-яке рішення у даній справі може розцінюватись позивачем як «помста» стороні), колегія суддів з ціллю недопущення наявності сумнівів у сторін щодо об`єктивного розгляду суддею Шапраном В.В. даної справи, законності прийняття рішення у справі за наслідками її розгляду та забезпечення довіри до судової влади України, дійшла висновку про задоволення заяви Лучина О.В. про відвід судді Шапрана В.В.

У разі задоволення заяви про відвід одному або декільком суддям, які розглядають справу колегіально, справа розглядається в тому самому суді таким самим складом колегії суддів із заміною відведеного судді або суддів, або іншим складом суддів, який визначається у порядку, встановленому статтею 32 цього кодексу (ч. 2 ст. 40 ГПК України).

Керуючись статтями 32, 35, 38, 39, 234, 281 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Шапрана В.В. задовольнити.

2. Відвести суддю Шапран В.В. від участі у розгляді справи №910/12099/21.

3. Матеріали справи №910/12099/21 передати для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 ГПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не підлягає оскарженню.

Повний текст ухвали складено 13.02.2023.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко