ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2023 року

м. Харків

справа № 638/15975/21

провадження № 22-ц/818/332/23

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого: Маміної О.В.,

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.

за участі секретаря Сізонової О.А.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Харкові цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відшкодування шкоди,

за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2022 року,-

в с т а н о в и в:

18 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - ГУ ПФУ в Харківській області) , в якому з урахуванням уточнень просив стягнути з відповідача на свою користь суму у рахунок відшкодування моральної шкоди, внаслідок протиправних дій органів пенсійного забезпечення у розмірі 743240,04 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Пенсійний фонд України в Харківській області, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовитиу задоволенні позовних вимог.

Вважає, що Пенсійним фондом України в в Харківській області не було порушено прав позивача, та на виконання вимог рішення суду проведено виплату доплат пенсії з вересня 2019 по жовтень 2019 року в сумі 2036,52 проведено у листопаді 2019 року, а за період з березня 2019 року по вересень2019 року в червні 2021року. Позивач не довів підстав наявності для стягнення моральної шкоди, на власний розсуд розраховано моральну шкоду. Суд безпідставно вважав встановленими підстави для стягнення моральної шкоди.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1ст. 367 ЦПК Українив межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд виходив з того, що в результаті протиправних дій органів Пенсійного фонду в частині виплати доплат до вже виплаченої пенсії позивачу за період з 05.03.2019 по 31.12.2019 включно, в розмірі, що складає 75 % від суми підвищення, встановленого станом на 01.01.2018, позивачу було завдано моральної шкоди, яка була пов`язана з душевними стражданнями, викликаними вказаними протиправними діями відповідача, якими були порушенні майнові права позивача на отримання йому на праві приватної власності грошових коштів, які є єдиним джерелом для існування. Встановивши наявність умов, необхідних для відшкодування моральної шкоди, суд вважав, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню зі стягненням з Державного бюджету України на його користь 5000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Згідност. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи відповідає.

Судовим розглядом установлено та підтверджується матеріалами справи, що Т ОСОБА_2 перебуває на обліку в ГУ ПФУ як отримувач пенсії за вислугу років на умовах ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХП від 09.04.1992 в розмірі 59 % грошового забезпечення з 12 липня 2008 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2019 року у адміністративній справі № 520/5936/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії позов було задоволено частково, а саме: визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо нарахування та виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1 за пенсійною справою № 2008002718 від 24.09.2008 р., з урахуванням 75% підвищення, встановленого 02.04.2018 р., за період починаючи з 05.03.2019 р. - неправомірними; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нараховувати та виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 за пенсійною справою № 2008002718 від 24 вересня 2008 року, з урахуванням 100% підвищення, встановленого 02.04.2018 р., за період починаючи з 05.03.2019 р.

Вказане рішення набрало законної сили 12 вересня 2019 року.

З копії листа ГУПФУ в Харківській області від 13.11.2020 вбачається, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2019 по справі №520/5936/2020, головним управлінням здійснено перерахунок пенсії. Пенсію з урахуванням рішення суду та доплату різниці пенсії з дня набрання рішенням законної сили, внесено до виплатної відомості та профінансовано у листопаді 2019 року. Різниця пенсії, обчислена за рішенням суду буде виплачуватись в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.

Відповідно до частин першої-другоїстатті 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 23 ЦК Українипередбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду визначені нормами статей1166,1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Разом з тим, згідно зістаттею 1173 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 56Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За таких обставин основною умовою відшкодування, зокрема моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14, від 31 січня 2018 року у справі № 813/5138/13-а, від 12 лютого 2018 року у справі № 800/500/16 та від 01 березня 2018 року у справі № 9901/377/18.

Крім того, у пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі№ 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що «згідно зістаттею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України. Відповідно достатті 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другоюстатті 1167 ЦК Українивизначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення.»

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2019 року у адміністративній справі № 520/5936/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії позов було задоволено частково, а саме: визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо нарахування та виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1 за пенсійною справою № 2008002718 від 24.09.2008 р., з урахуванням 75% підвищення, встановленого 02.04.2018 р., за період починаючи з 05.03.2019 р. - неправомірними; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нараховувати та виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 за пенсійною справою № 2008002718 від 24 вересня 2008 року, з урахуванням 100% підвищення, встановленого 02.04.2018 р., за період починаючи з 05.03.2019 р.

Вказане рішення набрало законної сили 12 вересня 2019 року.

Згідно частини четвертоїстатті 82 ЦПК Україниобставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На обґрунтування позовних вимог про завдання моральної шкоди позивач зазначає, що пенсія є єдиним джерелом його існування, своєчасно не було здійснено всіх передбачених законом виплат, рішення суду своєчасно виконано не було, а останні доплати за рішенням суду здійснені у 2021 року, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, перенесених ним внаслідок позбавлення засобів для існування. Відповідач протягом тривалого часу не виконував рішення суду, чим фактично позбавив позивача, постійного підтримання свого здоров`я та засобу до існування.

Колегія суддів вважає доведеним завдання позивачу вказаними протиправними діями та бездіяльністю відповідача значних моральних страждань, вину вказаного органу, а також причинний зв`язок між вказаною шкодою та протиправними діями Відповідача, виходячи з наступного.

Невиплата пенсії позивачу має вплив на його здоров`я, завдає втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, порушення звичайного способу життя, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя позивачем.

Само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушень його прав, шляхом ухвалення судами рішень на користь позивача, не може компенсувати ОСОБА_1 його немайнових втрат, оскільки кожного разу позивач був змушений звертатися до державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки.

Наведене є достатніми доказами того, що позивачу було завдано моральної шкоди, та погоджується із доводами позивача про порушення звичного способу життя та докладання додаткових зусиль в організації свого життя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що «згідно зістаттею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України. Відповідно достатті 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другоюстатті 1167 ЦК Українивизначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважала обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення. Підставно суд стягнув і 3 тис. грн на правову допомогу».

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Встановивши наявність умов, необхідних для відшкодування моральної шкоди, колегія суддів погоджу\ться з рішеннясм суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення компенсації моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану речей, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, виходячи з принципів виваженості, розумності та справедливості, колегія суддів погоджується з визначеним судом розміром компенсації моральної шкоди в сумі 5000,00 гривень.

Вищенаведеноюстаттею 1173 ЦК Українипередбачено, що шкода, завдана незаконними рішеннями органу державної влади, відшкодовується державою.

Тобто відшкодування, у разі визнання судом незаконними дій чи рішень будь-якого органу державної влади, повинно здійснюватися за рахунок держави, а саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до частини другоїстатті 72 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України.Статтею 73 цього Законувизначений вичерпний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду України, і встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Відшкодування моральної шкоди цим Законом не передбачено.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що не має законодавчих та інших правових підстав щодо виплати з коштів Пенсійного фонду України будь-яких відшкодувань моральної шкоди, так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі.

Судова колегія звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) зазначено, що: «держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові».

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року№ 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).

Згідно з частиною другоїстатті 6 Закону України «Про виконавче провадження»рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі ч.1ст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 1, ч. 13ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 03 січня 2023 року Пенсійному фонду України у Харківській області було відстрочено сплату судового збору до постановлення рішення суду по суті справи. Таким чином, за подання апеляційної скарги в оскаржуваній частині рішення суду стягненню підлягає судовий збір у сумі (7432,40 *100/5000=0,67% задоволено позов) (49,79*1,5=74,69 грн)

Керуючись ст.ст.374, 375, 381,382ЦПК України, апеляційний суд -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2022 року - залишити без змін.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь Держави судовий збір за подання апеляційної скарги 74,69 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Маміна

Судді Н.П.Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повний текст постанови складено 09.02.2023