Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 522/9497/14-ц

провадження № 61-17293св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: Служба у справах дітей Приморської районної адміністрації міста Одеси, ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Куценко Яни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у складі колегії суддів Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третіх осіб: Служби у справах дітей Приморської районної адміністрації міста Одеси, ОСОБА_5 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення.

Позовну заяву мотивувало тим, що на підставі договорів факторингу ТОВ «Кредитні ініціативи» отримало право вимоги заборгованості, зокрема за договором від 15 квітня 2008 року № 1501/0408/88-047 із ОСОБА_1 .

За неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань, станом на 27 лютого 2014 року утворилася заборгованість за тілом кредиту 67 500,00 дол. США, за відсотками 39 889,25 дол. США та 14 332,25 дол. США пені.

Зазначило, що на забезпечення виконання зобов`язання Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки № 1501/0408/88-047-Z-1 на квартиру АДРЕСА_1 .

Сторони оцінили предмет іпотеки в 542 880,00 грн.

Боржник свої зобов`язання за кредитним договором не виконала.

Просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 квітня 2008 року №1501/0408/88-047, яка станом на 27 лютого 2014 року становить 1 158 533,06 грн, шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності та виселити відповідачів із квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 28 січня 2019 року Приморський районний суд м. Одеси у позові відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував недоведеністю права вимоги, враховуючи відсутність доказів про нотаріальне посвідчення договору про передачу прав за іпотечним договором від ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 17 серпня 2021 року Одеський апеляційний суд апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» задовольнив частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2019 року скасував.

Звернув стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 , що складається з трьох кімнат, загальною житловою площею 38,5 кв. м, загальною площею 58,3 кв. м, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення 170 500,95 дол. США боргу за кредитним договором, зокрема: 67 500,00 дол. США за тілом кредиту; 7 030,50 дол. США за відсотками, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна.

У задоволенні вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» судові витрати в розмірі 3 897,60 грн.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що момент виникнення права вимоги за іпотечним договором чинне законодавство пов`язує з фактом державної реєстрації іпотеки в порядку, визначеному законодавством.

Зазначив, що факт переходу прав від ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ТОВ «Кредитні ініціативи» підтверджується договором про передачу прав за нотаріально посвідченим іпотечним договором від 28 листопада 2012 року.

Запис про це наявний у реєстрі іпотек, отже умова про реєстрацію відповідного права дотримана.

Послався на те, що на час вирішення спору державна реєстрація не скасована, а договір передачі права вимоги є чинним.

Керувався тим, що заборгованість за кредитним договором визначена в доларах США.

За попереднім рішенням Приморського районного суду м. Одеси 20 грудня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 кредитної заборгованості відбулося дострокове задоволення вимог кредитора, а наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для подальшого нарахування процентів за кредитним договором.

Послався на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки має бути в рахунок заборгованості за несплаченими процентами за користування кредитом в сумі 7 030,50 дол. США.

Заборгованість за пенею не міститься в додатку до договору, отже за договором факторингу заборгованість перейшла без пені, а розрахунок до позову свідчить про її нарахування після зміни кредитором строку виконання зобов`язання.

Зазначив, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки.

Дійшов висновку про те, що право власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, ОСОБА_1 набула на підставі договору дарування від 21 грудня 2002 року, тобто до укладення кредитного договору від 15 квітня 2008 року, отже не за кредитні кошти.

Виходив з того, що виселення без надання іншого постійного жилого приміщення, з огляду на частину другу статті 109 ЖК України є неможливим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Куценко Я. М. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Куценко Я. М. в інтересах ОСОБА_1 зазначила не врахування висновку щодо застосування статей 512, 514, 1077, 1078, 1079 ЦК України, висловленого у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14;

щодо застосування статті 533 ЦК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц;

щодо обов`язку позичальника сплатити борг новому кредитору, висловленого у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 278/2083/18, від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року в справі № 639/4836/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16;

щодо підстав для закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що кредитор вже реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, висловленого у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018року у справі № 711/4423/16-ц;

щодо застосування статті 267 ЦК України, висловленого у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц.

Касаційну скаргу мотивувала недоведеністю набуття позивачем права вимоги за договором іпотеки і здійснення розрахунків між сторонами за договором факторингу.

Вважала, що для задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи» суди мали встановити не лише факт укладення договору факторингу, а і факт його виконання.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції порушив принцип змагальності, оскільки самостійно змінив розмір та валюту заборгованості в більшу сторону, хоча кредитор визначив валюту заборгованості у гривні.

Зазначила, що ані ПАТ «Сведбанк», ані його правонаступник не заявляв вимог до відповідачів на підставі статті 625 ЦК України.

Послалася на те, що спір про звернення стягнення на той самий предмет іпотеки та з тих самих підстав вже був предметом розгляду, тобто ПАТ «Сведбанк» вже реалізувало наявне в нього право звернути стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.

Зазначила про те, що апеляційний суд не застосував строк позовної давності, про який заявив відповідач.

У грудні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_6 просила касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У червні 2022 року до суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 15 квітня 2008 року ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1501/0408/88-047, на 75 000,00 дол. США строком з 15 квітня 2008 року до 13 квітня 2018 року під 11,9% річних (а. с. 11-12 т. 1).

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 і ВАТ «Сведбанк» уклали нотаріально посвідчений договір іпотеки № 1501/0408/88-047-Z-1, за яким ОСОБА_1 передала банку в іпотеку належну їй на підставі договору дарування квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 15-16 т. 1).

Рішеннямвід 20 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2011 року, Приморський районний суд м. Одеси у справі № 2-7114/2010, позов ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно 645 446,00 грн на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості залишив без задоволення у зв`язку із не зазначенням позивачем конкретного способу звернення стягнення.

У цих судових рішеннях суди установили, станом на 10 лютого 2010 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором від 15 квітня 2008 року № 1501/0408/88-047 становила 80 587,07 дол. США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України становило 645 446,02 грн, зокрема: 67 500,00 дол. США простроченої заборгованості за кредитом, що було еквівалентно 540 627,75 грн; 7 030,50 дол. США простроченої заборгованості за процентами, що було еквівалентно 56 309,39 грн; 6 056,57 дол. США пені, що було еквівалентно 48 508,89 грн (т. 2, а. с. 65-71).

З тексту рішення випливає, що стягнення було достроковим.

28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (далі - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс») уклали договір факторингу № 15, згідно з умовами якого ПАТ «Сведбанк» відступив ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» право вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними банком з боржниками.

Відповідно до витягу з реєстру до договору факторингу, право вимоги було передано також за кредитним договором між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 39-43).

За договором факторингу від 28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» та ТОВ «Кредитна компанія «Кредитні ініціативи», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» відступило ТОВ «Кредитна компанія «Кредитні ініціативи» право вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, а фактор, шляхом надання фінансової послуги клієнту, набув право вимоги такої заборгованості (т. 1, а. с. 46-54).

На підставі зазначених договорів, 28 листопада 2012 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» уклали договір про передачу прав за іпотечним договором, за умовами якого, сторони домовились, що разом з відступленням права вимог заборгованостей за кредитними договорам від боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між сторонами, одночасно передали право вимоги за іпотечними договорами. Договір посвідчений нотаріально (т. 1, а. с. 56).

Відповідно до витягу з Реєстру заборгованості боржників (Додаток 1Б) до договору факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ТОВ «Кредитні ініціативи», до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором від 15 квітня 2008 року № 1501/0408/88-047, за яким позичальником є ОСОБА_1 , заборгованість за основною сумою кредиту станом на 28 листопада 2012 року у розмірі 67 500,00 дол. США, заборгованість за процентами станом на 28 листопада 2012 року у розмірі 29 715,43 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційну скаргу слід задовольнити частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції вважав недоведеним факт переходу права вимоги, враховуючи відсутність доказів про нотаріальне посвідчення договору про передачу прав за іпотечним договором від ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд обґрунтовано керувався тим, що момент виникнення права вимоги за іпотечним договором чинне законодавство пов`язує з фактом державної реєстрації іпотеки в порядку, визначеному законодавством.

Правильно зазначив, що договір про передачу прав за нотаріально посвідченим іпотечним договором від 28 листопада 2012 року, підтверджує факт переходу прав від ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ТОВ «Кредитні ініціативи». Запис про це зареєстрований в реєстрі іпотек, отже умова про реєстрацію відповідного права дотримана.

На час вирішення спору реєстрація та договір передачі прав не скасовані.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано послався на те, що за рішенням суду про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 кредитної заборгованості відбулося дострокове задоволення вимог кредитора, а наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для подальшого нарахування процентів за кредитним договором.

Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що заборгованість за пенею не зазначена в додатку до договору, отже, за договором факторингу заборгованість перейшла без пені, а розрахунок до позову свідчить про її нарахування після зміни кредитором строку виконання зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що право власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, ОСОБА_1 набула за договором дарування від 21 грудня 2002 року, ще до укладення кредитного договору від 15 квітня 2008 року, тобто не за кредитні кошти. Отже, виселення без надання іншого постійного жилого приміщення, без застосування частини другої статті 109 ЖК України є неможливим.

Між тим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заборгованість за кредитним договором визначено в доларах США та звернення стягнення на предмет іпотеки має бути в рахунок заборгованості за несплаченими процентами за користування кредитом в сумі 7 030,50 доларів США, а також про те, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки, що є підставою для судового захисту.

Верховний Суд не погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо незастосування позовної давності та щодо грошової одиниці зобов`язання з таких підстав.

Щодо строку позовної давності

Підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статті 267 ЦК України, висловлених у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц.

У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц, на яку послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов`язання.

Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

При цьому таке право згідно з умовами укладених договорів виникає через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання.

У справі, яка є предметом перегляду, позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі).

Установивши, що банк, пред`явивши 08 лютого 2010 року боржнику і поручителю досудову вимогу про дострокове повернення всього боргу за кредитним договором та посилаючись на пункт 1.9 кредитного договору, вимагав достроково, через 30 днів із моменту одержання повідомлення, виконати всі боргові зобов`язання в повному обсязі, змінив строк виконання основного зобов`язання, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» пропустило строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі - 11 березня 2010 року) протягом трьох років (до 11 березня 2013 року), проте до суду звернувся з позовом у жовтні 2015 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.

За змістом статті 264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Однією із підстав переривання позовної давності є пред`явлення особою позову до одного із боржників.

Верховний Суд звертає увагу, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.

Указаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження 61-3872св18).

У зв`язку із цим, звернувшись до суду із позовом до особи про стягнення кредитної заборгованості у серпні 2012 року, який розглянутий судом по суті, банк перервав строк позовної давності у спорі з відповідачем щодо погашення останньою спірної кредитної заборгованості, а тому при зверненні у жовтні 2015 року до суду із позовом у цій справі щодо тієї ж суми кредитної заборгованості, але шляхом вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк пропустив строк позовної давності, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

У постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 361/7076/19 (провадження № 61-9745св21) Верховного Суду міститься висновок про те, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

Пред`явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності.

Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. При цьому таке право згідно з умовами укладених договорів виникає через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання. Позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі).

У справі, що переглядається, суди встановили, що, звернувшись до позичальника з вимогою про дострокове стягнення кредитної заборгованості у вересні 2009 року, банк змінив строк виконання основного зобов`язання.

З позовом про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та звернення стягнення на предмет іпотеки ПАТ «Сведбанк» звернувся у березні 2010 року.

ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки у травні 2014 року.

ОСОБА_1 заявила про застосування позовної давності у серпні 2018 року (т. 5, а. с. 1-12).

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд зазначив, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки. Сплив строку позовної давності не припиняє невиконане зобов`язання та договір іпотеки, яким таке зобов`язання забезпечене, не припиняє суб`єктивне право кредитора на одержання від боржника виконання зобов`язання без використання судового примусу, зокрема у позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечному договорі. Припинення дії кредитного договору не є підставою для припинення зобов`язань, які виникли під час його дії і виконання яких було забезпечено іпотекою.

Проте суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо механізму застосування позовної давності та належним чином не мотивував чому саме заява ОСОБА_1 про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду про застосування статті 267 ЦК України та дійшов передчасного висновку про те, що доводи ОСОБА_1 про застосування позовної давності не заслуговують на увагу.

Щодо грошової одиниці зобов`язання

Також підставою для відкриття касаційного провадження заявник зазначив не врахування висновку щодо застосування статті 533 ЦК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц;

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц, зазначеній заявником, як приклад неоднакового застосування норми права, виснувала про те, що згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У справі, що переглядається, ТОВ «Кредитні ініціативи» на власний розсуд скористалося процесуальними правами і звернулося до суду з позовом, у якому просив звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 27 лютого 2014 року становить 1 158 533,06 грн, в тому числі: 642 458,25 грн - за кредитом, 379 661,89 грн - за відсотками, 136 412,92 грн - пеня за останній рік.

Рішенням від 20 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2011 року, Приморський районний суд м. Одеси у справі № 2-7114/2010 позов ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно 645 446,00 грн на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Проте суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки вимогам позовної заяви, а також не надав оцінки рішенню Приморського районного суду м. Одеса від 20 грудня 2010 року за позовом ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки щодо валюти розміру боргу.

Верховний Суд звертає увагу на те, що рішення суду апеляційної інстанції є суперечливим.

У мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції міститься посилання на те, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для подальшого нарахування процентів за кредитним договором.

Надалі апеляційний суд дійшов висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості за несплаченими процентами за користування кредитом в сумі 7 030,50 дол. США.

Розрахунок суми боргу за відповідний період у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції відсутній.

Проте у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначено про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 170 500,95 дол. США, тобто як заборгованості за кредитом у сумі 67 500,00 дол. США, так і за відсотками у сумі 7 030,50 дол. США.

Однак, мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції не містить обґрунтування звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості за кредитом у сумі 67 500,00 дол. США.

Крім того, постанова суду апеляційної інстанції не містить належного розрахунку заборгованості за несплаченими процентами за користування кредитом в сумі 7 030,50 дол. США.

Таким чином, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду про застосування статті 533 ЦК України у подібних правовідносинах знайшли підтвердження у справі, а висновок про часткове задоволення позову є передчасним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, період і сума боргу, у рахунок якого порушено питання звернення стягнення на предмет іпотеки, та які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Куценко Яни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук