ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 р. Справа № 520/8031/21

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Богодухівської міської ради Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Мороко А.С.) від 25.11.2021 року (повний текст складено 30.11.2021 року) по справі №520/8031/21

за позовом ОСОБА_1

до Богодухівської міської ради Харківської області, Полково-Микитівської сільської ради Богодухівського району Харківської області

про скасування розпорядження та поновлення на посаді,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила:

- скасувати розпорядження Богодухівської міської ради Харківської області від 26.02.2021 № 186-к про звільнення позивача з посади державного реєстратора Полково-Микитівської сільської ради з 01.03.2021 у зв`язку з реорганізацією Полково-Микитівської сільської ради;

- поновити позивача на посаді державного реєстратора Полково-Микитівської сільської ради з 01.03.2021 року або на іншій рівнозначній посаді;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді державного реєстратора Полково-Микитівської сільської ради.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що оскаржуване розпорядження про звільнення її з посади прийнято не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в зв`язку з чим підлягає скасуванню, а позивач поновленню на попередній посадіабо на іншій рівнозначній посаді.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2021 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано розпорядження Богодухівської міської ради Харківської області № 186-к від 26.02.2021 про звільнення позивача з посади державного реєстратора Полково-Микитівської сільської ради з 01.03.2021 у зв`язку з реорганізацією Полково-Микитівської сільської ради.

Поновлено позивача на посаді державного реєстратора Полково-Микитівської сільської ради з 01.03.2021 або на іншій рівнозначній посаді.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді державного реєстратора Полково-Микитівської сільської ради.

Відповідач, Богодухівська міська рада Харківської області, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що відповідачем було повністю дотримано норми законодавства, що регулюють порядок звільнення працівника. В зв`язку з чим, звільнення позивача з посади є законним та обґрунтованим.

Позивач правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду 23.02.2022 року відкрито апеляційне провадження по справі та призначено апеляційний розгляд даної справи у відкритому судовому засіданні.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, який діє на теперішній час.

Харківська міська територіальна громада входила до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 (зі змінами).

У зв`язку з бойовими діями на території Харківської області призначене судове засідання не відбулося.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022 року запропоновано учасникам справи висловити позицію стосовно можливості розгляду справи у порядку письмового провадження протягом 10 днів з дня отримання копії даної ухвали.

Представник позивача надав заяву, в якій просив провести розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідачам копію ухвали отримано засобами поштового зв`язку, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Відповідачі заяв про розгляд справи за їх участю не надали.

Згідно ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи матеріали справи, подання представником позивача заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження та відсутність клопотань від відповідачів про розгляд справи за участю представників, ухвалою суду від 07.02.2023 справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивача призначено на посаду державного реєстратора Полково-Микитівської сільської ради Богодухівського району Харківської області з 14.07.2020 згідно розпорядження №21-к від 14.07.2020.

Керуючись пунктом 1 статті 40, статтею 492 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України), на виконання підпункту 4 пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 16 квітня 2020 № 562-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад" (із змінами), рішенням І сесії Богодухівської міської ради VIII скликання від 23.12.2020 №26-VIII "Про початок реорганізації Полково-Микитівської сільської ради шляхом приєднання до Богодухівської міської ради", у зв`язку зі зміною структури та штатної чисельності міської ради Богодухівською міською радою винесено розпорядження № 18-К від 24.12.2020 "Про попередження працівників Полково-Микитівської сільської про наступне звільнення".

На підставі вказаного розпорядження, керуючись ст. 40, 43-1, 44, 47, 49-2 КЗпП України, Богодухівською міською радою Харківської області складено розпорядження №186-К від 26.02.2021 про звільнення позивача у зв`язку з реорганізацією Полково-Микитівської сільської ради, за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з 01 березня 2021.

Не погоджуючись із правомірністю звільнення, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулось з порушення встановленого законодавства, а тому оскаржуване розпорядження є протиправним та підлягає скасуванню. Враховуючи незаконне звільнення, заявлені позивачем вимоги щодо поновлення її на посаді державного реєстратора Полково-Микитівської сільської ради з 01.03.2021 або на іншій рівнозначній посаді є обґрунтованими.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронат на служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України Про службу в органах місцевого самоврядування.

Так, згідно статті 1 вищевказаного Закону, служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, щ спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Правове регулювання статусу посадових осіб місцевого самоврядування визначено статтею 7 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до положень вказаної статті Закону, правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Статтею 4 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування визначено, що служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах: служіння територіальній громаді; поєднання місцевих і державних інтересів; верховенства права, демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; гласності; пріоритету прав та свобод людини і громадянина; рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов`язків; дотримання прав місцевого самоврядування; правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування; захисту інтересів відповідної територіальної громади; фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету; самостійності кадрової політики в територіальній громаді.

Частиною 1 статті 20 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування передбачено, що крім загальних підстав, передбачених КЗпП України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Положеннями ст.36 КЗпП України передбачено загальні підстави припинення трудового договору, однією з яких є: з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

В той же час, зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою цієї статті передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За змістом ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно достатті48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.

Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.

Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Суд зазначає, що з урахуванням постанови КМУ від 18.01.2017 №15 (із змінами, внесеними згідно з постановою№16 від 15.01.2020) посада, яку займав позивач, а саме державного реєстратора Полково-Микитівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, віднесена до посади державної служби категорії "В", підкатегорії "В1".

Таким чином, до спірних правовідносин слід застосовувати вимоги Закону України "Про державну службу".

Приписами частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" № 889-VIII зазначені підстави припинення державної служби.

Зокрема, державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

Частини 3 та 4 статті 87 Закону України "Про державну службу" визначають процедуру, якої слід дотримуватися суб`єкту владних повноважень під час звільнення державного службовця.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення (редакція Закону станом на дату складання та надання до підпису попередження, прийняття оскаржуваного розпорядження).

Як вбачається з оскаржуваного розпорядження, відносини з проходження позивачем публічної служби в органах місцевого самоврядування були припинені з посиланням на п. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме у зв`язку з реорганізацією Полково-Микитівської сільської ради.

Перевіряючи правомірність звільнення позивача із займаної посади, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Верховним Судом України в пункті 19 постанови Пленуму від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Також, Верховний Суд України в постановах від 17.10.2011 року (справа №21-237а11), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14), від 19.01.2016 року (справа №810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Таким чином, аналізуючи зміст вищенаведеного, можна дійти висновку, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець повинен враховувати переважне право працівника на залишення на роботі.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 року по справі №826/25248/15 (адміністративне провадження №К/9901/7798/18), від 26.09.2019 року по справі №806/405/17 (адміністративне провадження №К/9901/22320/18).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено під час розгляду справи, підставою для винесення оскаржуваного розпорядження слугувало, зокрема, розпорядження Богодухівської міської ради № 18-К від 24.12.2020 "Про попередження працівників Полково-Микитівської сільської про наступне звільнення", який в свою чергу, винесений з урахуванням пунктом 1 статті 40, статтею 492 КЗпП України, на виконання підпункту 4 пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 16 квітня 2020 № 562-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад" (із змінами), рішенням І сесії Богодухівської міської ради VIII скликання від 23.12.2020 №26-VIII "Про початок реорганізації Полково-Микитівської сільської ради шляхом приєднання до Богодухівської міської ради".

Під час розгляду справи представник позивача вказав, що ОСОБА_1 не була попереджена належним чином про звільнення та не запропоновано їй рівнозначну посаду. Також, вказав, що в графі "З розпорядженням ознайомлені" розпорядження Богодухівської міської ради №18-К від 24.12.2020 "Про попередження працівників Полково-Микитівської сільської про наступне звільнення" міститься підпис не позивача.

Ухвалою суду першої інстанції від 01.07.2021 року задоволено клопотання представника позивача та призначено по справі почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса. На вирішення експерта поставлено питання: чи виконано рукописний текст, а саме: підпис та дата у розпорядженні Богодухівської міської ради Харківської області № 18-К від 24.12.2020 (в графі "З розпорядженням ознайомлені" поруч із текстом "Вікторія Тесленко") - ОСОБА_1 ?

Так, у розділі ІІІ (висновки) висновку експерта № 19300 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи за адміністративною справою № 520/8031/21 вказано, що підпис від імені ОСОБА_1 в розпорядженні № 18-К від 24.12.2020, в графі "З розпорядженням ознайомлені", в рядку "Вікторія Тесленко", - виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою; короткий рукописний запис "28.12.2020" в розпорядженні № 18-К від 24.12.2020, в графі "З розпорядженням ознайомлені", в рядку "Вікторія Тесленко", - виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року N9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 01.04.1994 року N4, від 26.10.1995 року N18, від 25.05.1998 року N15) роз`яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Згідно ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено наявності встановлених законом підстав для звільнення позивача з посади, оскільки в порушення вказаних вище правових норм позивачу під час звільнення з посади державного реєстратора не була попереджена про звільнення.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши вищевикладені обставини, приймаючи до уваги те, що суб`єктом владних повноважень не доведено належними та допустимими доказами факт правомірності припинення перебування позивача на посаді, а оскаржуване розпорядження прийнято без врахування всіх обставин і підстав звільнення, з порушенням діючого законодавства, без дотримання принципу пропорційності, що має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо його скасування у судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно абз. 2 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Верховний Суд України у постанові від 28.10.2014 року у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.08.2018 по справі № 826/16311/16, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Враховуючи встановлений судом факт незаконного звільнення позивача з посади, колегія суддів вважає, що позивач підлягає поновленню на попередньо займану посаду.

Натомість, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про поновлення позивача на іншій рівнозначній посаді, виходячи з наступного.

Так, законодавством чітко передбачено спосіб відновлення порушеного права особи, яка була незаконно звільнена шляхом її поновлення на займаній посаді. Виходячи із положень КЗпП України незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство.

Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Частиною п`ятою статті 104 ЦК України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з частиною третьою статті 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Відповідно до частини четвертої статті 105 ЦК України, до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Згідно рішення Богодухівської міської ради Харківської області № 26-VІІІ від 23.12.2020 була почата процедура реорганізації юридичної особи - Полково-Микитівської сільської ради Богодухівського району Харківської області шляхом її приєднання до Богодухівської міської ради Харківської області.

Вказаним рішенням утворена комісія з реорганізації, головою якої визначено Богодухіського міського голову ОСОБА_2 .

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Полково-Микитівська сільська рада з 28.12.2020 року перебуває в стані припинення, інші записи відсутні.

Отже, у частині поновлення позивача на іншій рівнозначній посаді, суд першої інстанції не врахував того, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 КЗпП України з покладанням на відповідача непередбачених законодавством обов`язків, а відтак встановивши, що звільнення відбулось з порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про поновлення позивача на іншій рівнозначній посаді, із прийняттям в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаної частини позовних вимог.

В іншій частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Богодухівської міської ради Харківської області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2021 року по справі №520/8031/21 скасувати в частині задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на іншій рівнозначній посаді.

Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вказаних позовних вимог.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2021 року по справі № 520/8031/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров