ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року

м. Київ

справа № 585/902/21

провадження № 51-2558 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021200470000002

від 06 січня 2021 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Маріуполя Донецької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого, останнього разу

за вироком Апеляційного суду Донецької області від 02 серпня 2016 року за ч. 1

ст. 309, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання із застосуванням частин 1, 4 ст. 70 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 12 років,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Сумського апеляційного суду

від 27 травня 2022 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Згідно з вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26 травня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України

до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, за які ОСОБА_6 засуджено цим вироком та вироком Апеляційного суду Донецької області

від 02 серпня 2016 року, шляхом повного складання призначених покарань ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк

13 років. Строк відбуття покарання визначено рахувати з 15 жовтня 2015 року.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він, маючи не зняту та не погашену в установленому законом порядку судимість, відбуваючи покарання у місці позбавлення волі, а саме в ДУ «Роменська виправна колонія (№56)», розташованій на вул. Вишневій, 19 у с. Перехрестівка Роменського району Сумської області, використовуючи для спілкування з потерпілими мобільний термінал Samsung SМ-G355, який приховував від працівників колонії, вчиняв шахрайське заволодіння грошовими коштами у інших осіб за допомогою онлайн-сервісу «OLX»

в мережі «Інтернет» шляхом розміщення оголошень з продажу неіснуючого товару. З цією метою у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці

ОСОБА_6 вступив у попередню змову із невстановленою особою, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження. Для перерахування грошових коштів, отриманих шахрайським шляхом, ОСОБА_6 та невстановленою особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, використовувалась банківська картка АТ «Акцент-Банк» з номером

НОМЕР_1 , видана на ім`я ОСОБА_7 , або будь-яка

з сім-карт, яка на момент вчинення злочину перебувала в наявності у останніх.

На підтвердження своїх слів та більшого введення в оману потерпілої особи ОСОБА_6 та невстановленою особою за невстановлених обставин виготовлявся підроблений чек щодо відправлення неіснуючого товару через службу поштових переказів ТОВ «Нова Пошта», зображення якого надсилалось потерпілій особі.

Таким чином, ОСОБА_6 та невстановлена особа, матеріали щодо якої виділено в окреме кримінальне провадження, вчинили ряд шахрайських дій за наступних обставин.

20 грудня 2020 року о 20:33 ОСОБА_6 , перебуваючи в ДУ «Роменська виправна колонія (№ 56)», отримав вхідний виклик на номер оператора зв`язку «Київстар»

від ОСОБА_8 , котрий повідомив, що бажає придбати бетономішалку за 3000 грн, оголошення про продаж якої було розміщено на сайті оголошень «OLX».

ОСОБА_6 , діючи за попередньою змовою з невстановленою особою, шляхом обману повідомив ОСОБА_8 про технічні характеристики неіснуючого товару - бетономішалки та, усвідомивши зацікавленість останнього у придбанні вказаного товару, запропонував знизити ціну на нього та направити його за місцем проживання потерпілого « Новою Поштою », на підтвердження чого через «Вайбер» надіслав підроблений чек щодо відправки бетономішалки із накладною

№ 20450322144962 та номером банківської картки, на яку потрібно перерахувати кошти за вказаний товар. Наступного дня ОСОБА_8 перерахував 2700 грн

на банківську картку АТ «Акцент-Банк» № НОМЕР_1 , видану на ім`я ОСОБА_7 . Отриманими коштами ОСОБА_6 та невстановлена особа розпорядились на власний розсуд, чим завдали ОСОБА_8 матеріальної шкоди

на суму 2700 грн.

Крім того, 28 грудня 2020 року о 13:12 ОСОБА_6 , перебуваючи в ДУ «Роменська виправна колонія (№ 56)», отримав вхідний виклик від ОСОБА_10 ,

яка повідомила, що бажає придбати газову плиту «Ардо» вартістю 3000 грн, оголошення про продаж якої було розміщено на сайті «OLХ». ОСОБА_6 , вводячи в оману ОСОБА_10 , повідомив їй технічні характеристики про стан неіснуючого товару, запропонував продати газову плиту за нижчою ціною, а саме за 1800 грн,

та переслати товар до місця проживання потерпілої «Новою Поштою».

ОСОБА_6 та невстановлена особа виготовили підроблений чек щодо відправки газової плити із накладною № 20450326482585, зображення якого разом із номером банківської картки для перерахунку коштів засуджений надіслав через «Вайбер» ОСОБА_10 . Потерпіла 28 грудня 2020 року перерахувала грошові кошти у сумі 1800 грн на банківську картку № НОМЕР_1 . Отриманими коштами ОСОБА_6 та невстановлена особа розпорядились на власний розсуд, чим завдали ОСОБА_10 матеріальної шкоди на суму 1800 грн.

Крім цього, 05 січня 2021 року о 15:38 ОСОБА_6 , перебуваючи в ДУ «Роменська виправна колонія (№ 56)», отримав вхідний виклик від ОСОБА_11 ,

який повідомив, що бажає придбати скутер «Honda DІО АF35» вартістю 9200 грн, оголошення про продаж якого було розміщено на сайті «ОLX». ОСОБА_6 повідомив потерпілого, що зможе відправити скутер поштою, але для цього йому необхідний аванс у сумі 1500 грн, який буде врахований у загальну вартість скутеру. Вводячи в оману потерпілого, ОСОБА_6 вказав, що у нього виникли

проблеми з банківською карткою, тому грошові кошти необхідно перерахувати

на абонентський номер НОМЕР_2 . Потерпілий ОСОБА_11 , вважаючи,

що дійсно спілкується з продавцем реального товару, маючи на меті придбати скутер 05 січня 2021 року перерахував грошові кошти у сумі 1500 грн

на абонентський номер НОМЕР_2 . Отриманими злочинним шляхом грошовими коштами ОСОБА_6 та невстановлена особа розпорядились

на власний розсуд, чим завдали ОСОБА_11 матеріальної шкоди на суму 1500 грн.

Сумський апеляційний суд ухвалою від 27 травня 2022 року змінив вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26 травня 2021 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного остаточного покарання у зв`язку

з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26 травня

2021 року, частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Апеляційного суду Донецької області від 02 серпня 2016 року у виді позбавлення волі на строк 5 років, і остаточно призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. В іншій частині вирок суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Вважає, що колегія суддів апеляційного суду, частково задовольнивши апеляційну скаргу прокурора та призначивши ОСОБА_6 остаточне покарання на підставі

ч. 1 ст. 71 КК України, безпідставно в іншій частині вирок суду залишила без змін, попри те, що під час апеляційного розгляду прокурором наголошено на необхідності визначення початку строку відбуття покарання за вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26 травня 2021 року з 27 травня 2022 року замість 15 жовтня 2015 року. Стверджує, що вимоги законодавства, як і доводи прокурора, яка приймала участь в суді апеляційної інстанції, всупереч ст. 419 КПК України не знайшли свого відображення в ухвалі апеляційного суду.

Крім того, зазначає, що під час призначення засудженому остаточного покарання

на підставі ч. 1 ст. 71 КК України поза увагою апеляційного суду залишилась ухвала Роменського міськрайонного суду від 05 липня 2021 року, відповідно до якої ОСОБА_6 на підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання

за вироком Приморського районного суду м. Маріуполя від 18 лютого 2016 року

з урахуванням вироку Апеляційного суду Донецької області від 02 серпня 2016 року зараховано строк попереднього ув`язнення в період з 18 лютого 2016 року

по 02 серпня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, з огляду на що на час апеляційного розгляду справи строк невідбутого засудженим покарання становив 4 роки 1 місяць 2 дні, а не 5 років

15 днів, як було визначено апеляційним судом. Таким чином, як стверджує прокурор, апеляційний суд, частково приєднавши до нового покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, допустив неправильне застосування закону України

про кримінальну відповідальність, оскільки невідбута частина покарання

з урахуванням зазначеної ухвали є меншою від врахованої апеляційним судом.

З огляду на наведене та наголошуючи в касаційній скарзі на тому, що порушується питання про погіршення становища засудженого, прокурор вважає, що оскаржену ухвалу слід скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції

для дотримання апеляційним судом вимог процесуального закону та правильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Прокурор, висловивши свої доводи, підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення та просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, за встановлених фактичних обставин справи та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурором

не оспорюються.

Доводи касаційної скарги прокурора про допущене істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність є обґрунтованими.

Як установлено судами, ОСОБА_6 був засуджений 18 лютого 2016 року Приморським районним судом м. Маріуполя за ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання із застосуванням ч. 1 ст. 70 цього Кодексу у виді позбавлення волі

на строк 12 років.

Апеляційний суд Донецької області 02 серпня 2016 року скасував вказаний вирок місцевого суду від 18 лютого 2016 року в частині призначеного покарання, ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі:

за ч. 1 ст. 309 КК України - на строк 1 рік; ч. 1 ст. 115 КК України - на строк 11 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України

за сукупністю злочинів шляхом складання покарань до призначеного покарання

за новим вироком приєднав покарання за вироком Першотравневого районного суду Донецької області від 24 листопада 2015 року та призначив ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років. В решті вирок суду залишив без змін.

ОСОБА_6 під час відбування в ДУ «Роменська виправна колонія (№ 56) покарання, призначеного йому за вищевказаним вироком, 20, 28 грудня 2020 року та 05 січня 2021 року вчинив нові кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2

ст. 190 КК України, за які його засуджено Роменським міськрайонним судом Сумської області 26 травня 2021 року.

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 26 травня 2021 року остаточне покарання, застосував положення ч. 4 ст. 70 КК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах 1-3 цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком,

за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.

Так, Роменський міськрайонний суд Сумської області 26 травня 2021 року, визнавши ОСОБА_6 винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2

ст. 190 КК України та призначивши йому покарання за ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, за які останній засуджується цим вироком та засуджений за вироком Апеляційного суду Донецької області від 02 серпня 2016 року (справа №241/2841/15-к), шляхом повного складання призначених покарань визначив ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років. Строк відбуття покарання визначив рахувати з 15 жовтня 2015 року.

Прокурор, не погодившись з вказаним судовим рішенням та вказуючи

на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,

а саме положень ч. 4 ст. 70 КК України замість ст. 71 цього Кодексу, звернувся

зі скаргою на ухвалений вирок до апеляційного суду.

В апеляційній скарзі прокурор просив скасувати вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6

покарання за ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік та

на підставі ст. 71 КК України - остаточне покарання у виді позбавлення волі

на строк 6 років 3 місяці.

Відповідно до положень ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та постановив 27 травня 2022 року ухвалу, якою вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26 травня 2021 року щодо ОСОБА_6 в частині призначення остаточного покарання змінив у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України

за сукупністю вироків до покарання, призначеного за вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26 травня 2021 року, частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Апеляційного суду Донецької області

від 02 серпня 2016 року у виді позбавлення волі на строк 5 років і остаточно призначив до відбуття покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. В іншій частині вирок суду залишив без змін.

При цьому апеляційний суд зазначив, що неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для зміни судового рішення. Також суд вказав на те, що доводи апеляційної скарги прокурора про ухвалення нового вироку задоволенню не підлягають, оскільки відсутні передбачені у ч. 1 ст. 420 КК України правові підстави для цього, перелік яких від 1 до 4 пункту є вичерпним (застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідність застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; скасування неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання), як і про визнання ОСОБА_6 винним у вчиненні інкримінованого правопорушення і призначення покарання, так як не оскаржується ані правова кваліфікація дій обвинуваченого, ані доведеність і повнота визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, ані призначене судом першої інстанції покарання, тому в цій частині апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Однак, змінюючи вирок в частині призначеного остаточного покарання та зазначаючи про необґрунтованість доводів прокурора про необхідність ухвалення нового вироку, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що правило призначення покарання за сукупністю вироків є більш суворим, ніж за сукупністю злочинів.

По-перше, за правилами ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання

за попереднім вироком, тоді як відповідно до ст. 70 КК України суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

По-друге, згідно з положеннями ст. 71 КК України остаточне покарання

за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. На відміну від цього, за правилом, визначеним

у ч. 4 ст. 70 КК України, у строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими у ст. 72 КК України, а отже, після такого зарахування остаточне покарання фактично може бути меншим, ніж за останнім вироком, наприклад, якщо при призначенні покарання за сукупністю злочинів було застосовано принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

По-третє, відповідно до ч. 2 ст. 70 КК України при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає більш суворе покарання; якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким

або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. На відміну від цього згідно з ч. 2 ст. 71 КК України

при складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання

в Загальній частині КК. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п`ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів

є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п`ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п`яти років.

По-четверте, згідно з ч. 3 ст. 70 КК України до основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною. Натомість відповідно до ч. 3 ст. 71 КК України призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню

до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

Визначення законодавцем більш суворих правил призначення остаточного покарання за сукупністю вироків, ніж за сукупністю злочинів, обумовлено саме фактом вчинення нового злочину (нових злочинів) після постановлення попереднього вироку, тобто після того, як цю особу вже було засуджено за інший злочин (інші злочини), але вона не зробила висновків зі своєї попередньої протиправної поведінки та факту її засудження, а навпаки продовжила злочинну діяльність, що вказує на підвищену суспільну небезпеку цієї особи та недосягнення виховної мети покарання, призначеного за попереднім вироком.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 червня 2020 року

у справі № 766/39/17 (провадження № 51-8867кмо18).

Крім того, слушними є доводи прокурора про невірне визначення початку строку відбування покарання, яке залишилось внаслідок постановлення оскарженої ухвали, якою вирок суду першої інстанції в цій частині було залишено без змін.

При цьому варто зауважити, що за правилами ст. 71 КК України цей строк слід обчислювати з моменту постановлення останнього за часом вироку.

Також, як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції помилково визначив строк невідбутої частини покарання, що призвело

до неправильного призначення остаточного покарання за сукупність вироків.

Так, за змістом довідки (а. п. 46) станом на 26 травня 2021 року невідбута частина покарання ОСОБА_6 за вироком Апеляційного суду Донецької області

від 02 серпня 2016 року складала 6 років 16 днів, з огляду на що на час постановлення оскарженої ухвали апеляційного суду 27 травня 2022 року цей строк дорівнював би 5 років 15 днів.

Однак, після ухвалення 26 травня 2021 року Роменським міськрайонним судом Сумської області вироку щодо ОСОБА_6 , останній звернувся до цього ж суду

з клопотанням про зарахування строку попереднього ув`язнення в строк відбування покарання. Подане клопотання ухвалою суду від 05 липня 2021 року задоволено,

на підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання за вироком Приморського районного суду м. Маріуполя від 18 лютого 2016 року з урахуванням вироку Апеляційного суду Донецької області від 02 серпня 2016 року зараховано строк попереднього ув`язнення в період з 18 лютого 2016 року по 02 серпня

2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

З урахуванням наведеного строк невідбутої частини покарання ОСОБА_6

за вироком Апеляційного суду Донецької області від 02 серпня 2016 року зменшився, що апеляційний суд під час постановлення оскарженої ухвали

від 27 травня 2022 року не врахував та, як вірно зазначає прокурор в касаційній скарзі, під час призначення остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки невідбута частина покарання з урахуванням зазначеної ухвали від 05 липня 2021 року є меншою від врахованої та частково приєднаної апеляційним судом частини до покарання, призначеного за новим вироком.

З огляду на наведене рішення апеляційного суду не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду

в суді апеляційної інстанції, під час якого суд повинен урахувати наведене в цій постанові, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення відповідно до вимог процесуального та матеріального законів.

За таких обставин касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню,

а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 433 КПК України та беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справах «Едуард Шабалін проти Росії» (рішення ЄСПЛ від 16 жовтня 2014 року) і «Руслан Яковенко проти України» (рішення ЄСПЛ від 04 вересня 2015 року) про неприпустимість тримання особи під вартою

без судового рішення та у контексті даного кримінального провадження,

не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_6 ,

з метою попередження ризику його переховування від суду, оскільки він не може

не усвідомлювати імовірність повторного визнання його вини за висунутим йому обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2

ст. 190 КК України, колегія суддів вважає за необхідне обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Ухвалу Сумського апеляційного суду від 27 травня 2022 року щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Обрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3