РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 лютого 2023 р. Справа № 120/4185/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що з липня 1969 року по червень 2000 року він проходив військову службу у Збройних Силах України. В період з 1975 по 1977 роки проходив службу на посаді лікаря-фахівця поліклініки військової частини НОМЕР_1 , яка входила до складу 19 ракетної дивізії 43 Ракетної армії при проведенні технічного обслуговування бойових ракетних комплексів та безпосередньо здійснював медичне забезпечення робіт по зливу та транспортуванню компонентів ракетного палива і проводив контроль ГДК гептилу та амілу в повітрі в робочій зоні та сховищах КРП.

В період з 1989 по 1996 роки при проходженні служби на посадах головного радіолога-головного токсиколога та начальника медичної служби 43 Ракетної армії приймав безпосередню участь в роботах по складанню, регламентах, транспортуванні, підготовки до бойового застосування, демонтуванні та відправки до Російської Федерації ядерних боєприпасів в ході ліквідації ракетно-ядерної зброї згідно Тристоронньої заяви Президентів України, Росії та США. Крім того, зазначає про те, що він являється учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

15.06.2000 наказом Міністра оборони України №309 позивач був звільнений з військової служби у відставку за підпунктом «в» пунктом 65 (за станом здоров`я).

13.01.2022 року Вінницька обласна МСЕК №1 встановила позивачу першу «Б» групу інвалідності. Причина інвалідності: Захворювання, ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при випробуванні ядерної зброї.

В січні 2022 року, у зв`язку із встановленням позивачу І групи інвалідності, відповідно до пп.4 п.2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон), він звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби. До заяви були додані всі необхідні документи.

У квітні 2022 року позивач дізнався, що згідно з протоколом №42 від 01.04.2022 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, позивачу було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Підставами для відмови відповідач зазначив, що позивач не має права на допомогу, оскільки на час встановлення інвалідності в 2000 та 2004 роках не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги; І група інвалідності позивачу встановлена понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності, тому відповідно до п.4 статті 16-3 Закону доплата одноразової допомоги не здійснюється.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, вважаючи його протиправним та таким, що суперечить вимогам законів України та порушує його права, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 01.06.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи. Цією ж ухвалою та ухвалою від 05.07.2022 року відмовлено у залученні до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, згідно з доводами якого заперечує проти задоволення позовних вимог. Окремо зазначає, що позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2000 та 2004 роках не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги, а також вказує на те, що позивачу І група інвалідності встановлена понад дворічний термін після встановлення первинної інвалідності. Вказує, що аналіз фактичних обставин справи та законодавства, що регулює спірні правовідносини, дозволяє прийти висновку, що Міністерство оборони України не має права призначити виплату позивачу, яка йому не передбачена.

За таких обставин представник відповідача вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до змісту якої з доводами, наведеними представником відповідача у відзиві, позивач не погоджується. Зокрема зазначає про те, що позивач має право на отримання спірної одноразової грошової допомоги, що також гарантоване рішеннями Конституційного Суду України, а відмова відповідача з підстав відсутності на момент встановлення позивачу інвалідності правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги та встановлення І групи інвалідності понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності суперечить Конституції України.

Ухвалою від 05.07.2022 року витребувано у відповідача додаткові докази.

З"ясувавши доводи сторін, викладені в поданих заявах по суті справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 14.07.2022 року з липня 1969 року по червень 2000 року позивач проходив військову службу у Збройних Силах України.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 14.12.1998 року №27/396 в період з 1975 по 1977 роки позивач проходив службу на посаді лікаря-фахівця поліклініки військової частини НОМЕР_1 , яка входила до складу 19 ракетної дивізії 43 Ракетної армії при проведенні технічного обслуговування бойових ракетних комплексів та безпосередньо здійснював медичне забезпечення робіт по зливу та транспортуванню компонентів ракетного палива і проводив контроль ГДК гептилу та амілу в повітрі в робочій зоні та сховищах КРП.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 05.07.2002 року № 403, виданою відповідно до послужного списку особової справи, в період з 1989 по 1996 роки при проходженні служби на посадах головного радіолога-головного токсиколога та начальника медичної служби 43 Ракетної армії позивач приймав безпосередню участь в роботах по складанню, регламентах, транспортуванні, підготовки до бойового застосування, демонтуванні та відправки до Російської Федерації ядерних боєприпасів в ході ліквідації ракетно-ядерної зброї згідно Тристоронньої заяви Президентів України, Росії та США.

Згідно з відомостями вкладки № НОМЕР_6 від 13.10.2004 до посвідчення категорії 1 серії НОМЕР_3 , позивач являється учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Наказом Міністра оборони України №309 від 15 червня 2000 року позивач звільнений з військової служби у відставку за підпунктом «в» пунктом 65 (за станом здоров`я).

Згідно з витягом із акту огляду у МСЕК до довідки Сер. МСЕ - № 019991 серія 2-18АВ ОСОБА_1 10.11.2000 року первинно встановлено ІІІ групу інвалідності. Захворювання так пов`язане з проходженням військової служби.

Відповідно до довідки серія 2-18АВ № 059138 12.10.2004 року ОСОБА_1 за наслідком повторного огляду встановлено другу групу інвалідності. Захворювання так пов"язане з виконанням обов"язків військової служби при випробовуванні ядерної зброї.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААВ № 268828 13.01.2022 позивачу встановлено першу «Б» групу інвалідності. Причина інвалідності: Захворювання, ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при випробуванні ядерної зброї.

Позивач є особою з інвалідністю 1 групи, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_4 , виданим 20.01.2022.

22.02.2022 року позивач звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленою інвалідністю 1 гр. внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при випробуванні ядерної зброї.

У квітні 2022 року, згідно з протоколом №42 від 01.04.2022 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, позивачу було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Підставами для відмови відповідач зазначив, що позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2000 та 2004 роках не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги; І група інвалідності позивачу встановлена понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності ( 2000 р.), тому, відповідно до п.4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, доплата одноразової допомоги не здійснюється.

Позивач не погоджується з вказаним рішенням та вважає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пп.4 п. 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зокрема, позивач посилається на те, що жодної одноразової грошової допомоги, будь - яких інших компенсаційних виплат (державного особистого страхування), у зв`язку з встановленням йому груп інвалідності у 2000 та 2004 роках, він не отримував.

Також позивач зазначає, що п.4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є неконституційним та його застосування непропорційно обмежило його право на посилений соціальний захист, на який він мав "законне очікування" в силу ч.1 статті 46 у взаємозв`язку з частиною 5 ст. 17 Конституції України, про що також вказав у своєму рішенні від 06.04.2022 Конституційний Суд України у справі за 1-р(ІІ)/2022.

За таких обставин позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі також - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на час звернення позивача за отриманням допомоги) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ), (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначає Порядок №975, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 2 Постанови, якою затверджено Порядок №975, встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

-допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1331;

- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

- у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності (10 листопада 2000 року).

При цьому слід зазначити, що статтею 41 Закону № 2232-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» від 04 квітня 2006 року № 3597-IV, чинній з 10 травня 2006 року, було вперше законодавчо передбачено державне страхування і виплати в разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми, каліцтва) або захворювання чи інвалідності військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та призваних на збори військовозобов`язаних та, зокрема, встановлено, що у разі каліцтва, заподіяного військовослужбовцю під час виконання службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі від трирічного до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, і призначається пенсія по інвалідності.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі №806/5360/15.

Як встановлено судом та свідчать матеріали справи, позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності 10 листопада 2000 року.

Отже, станом на момент встановлення позивачу інвалідності вперше, були відсутні правові норми, які б давали право на отримання одноразової грошової допомоги.

При цьому, матеріали справи свідчать, що відповідно до правового регулювання, яке існувало на час встановлення позивачу інвалідності вперше в 2000 році та 2 групи інвалідності в 2004 році, позивачу були виплачені страхові суми за втрату працездатності за державним обов"язковим особистим страхуванням в розмірі 10% - 460 грн за довідкою від 19.12.2001 року та в розмірі 20% - 920 грн за довідкою від 22.04.2005 року.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04 липня 2012 року № 5040-VI (далі також - Закон № 5040-VI) Закон № 2011-XII доповнено статтями 16-1, 16-2, 16-3, 16-4.

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Закону № 5040-VI він набирає чинності з 01 січня 2014 року.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень цього Закону його дія не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Відповідно до частини восьмої статті 16-3 Закону № 2011-XII особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Проте, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 не звертався до уповноважених органів щодо призначення та виплати йому одноразової допомоги, і відповідно, щодо позивача у цій справі не приймалося рішення про виплату одноразової грошової допомоги.

Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який набрав чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

В подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (набрав чинності з 01січня 2017 року ) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19 зазначив наступне: «Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців».

Ухвалюючи цю постанову, Судова палата відступила від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №295/3091/17, від 21 червня 2018 року у справі № 760/11440/17, від 30 вересня 2019 року у справі № 825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшла наступного висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII: право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року; зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).

Разом з тим, суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 6 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)/2022 у справі про посилений соціальний захист військовослужбовців положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п`ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.

Зважаючи на наявну юридичну позицію Конституційного Суду України слід зазначити, що за загальним правилом вона може бути застосована судами тільки з дня ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, тобто з 06 квітня 2022 року.

Таким чином, оскільки правове регулювання правовідносин, що є предметом цієї справи, змінилося з 06 квітня 2022 року внаслідок відповідного рішення Конституційного Суду України, то суд не вбачає підстав для відступу від позиції, сформованої Верховним Судом за наслідками розгляду справи №240/10153/19.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, у постанові від 24 березня 2021 року в справі №826/6671/16, від 03 червня 2022 у справі № 340/5086/20, від 15 червня 2022 року у справі №296/8156/17, від 13.09.2022 року у справі № 640/14168/20.

Таким чином, з огляду на зазначені вище положення, враховуючи те, що з дня встановлення позивачеві ІІІ групи інвалідності (10 листопада 2000 року) до дня встановлення позивачеві І групи інвалідності (13 січня 2022 року) минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №806/2187/18, від 30 липня 2020 року у справі № 540/2329/18, від 17 серпня 2021 у справі №484/295/17, від 21 вересня 2021 року у справі № 580/676/20, від 06 жовтня 2021 року у справі № 814/2283/16 та у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19.

З огляду на викладене, доводи позивача про те, що він має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності, дивлячись на те, що позивач не отримав одноразової грошової допомоги за встановлення 3 та 2 групи інвалідності, за наведеного вище правового регулювання та встановлених обставин у справі є помилковими.

За приписами пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, долучені позивачем в обґрунтування позову, суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість прийняття відповідачем рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , викладене у пункті 7 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 42 від 01.04.2022 року, а відтак відсутні підстави для задоволення даного адміністративного позову.

З урахуванням вимог ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );

Відповідач: Міністерство оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна