ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 915/606/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Поліщук Л. В., Філінюка І. Г., Таран С. В.

від 18 жовтня 2022 року

у справі за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрленд"

про стягнення невиплаченої суми дивідендів у розмірі 1 463 550,00 грн,

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрленд"

про прийняття додаткового рішення щодо розподілу судових витрат

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Климович А. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та короткий зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій по суті спору.

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрленд» про стягнення заборгованості з виплати дивідендів за 2019 рік у розмірі 1 463 550,00 грн, посилаючись на те, що відповідач безпідставно та необґрунтовано відмовив йому у виплаті дивідендів за 2019 рік.

Господарський суд Миколаївської області ухвалою від 06 травня 2021 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду, за якою відкрив провадження у справі № 915/606/21, ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Господарський суд Миколаївської області рішенням від 30 листопада 2021 року у справі № 915/606/21 відмовив у задоволенні позову.

Рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили 31 грудня 2021 року.

Суд першої інстанцій виходив з того, що позивачу були виплачені дивіденди за перший - третій квартали 2019 року у повному обсязі на підставі рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрленд», оформлених протоколами № 4 від 01 жовтня 2019 року, № 5 від 17 жовтня 2019 року, № 6 від 28 жовтня 2019 року, № 7 від 06 листопада 2019 року, № 8 від 09 грудня 2019 року та № 9 від 24 грудня 2019 року, проте доказів прийняття до 23 січня 2020 року загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрленд» ще якихось рішень про виплату дивідендів за 2017, 2018 чи 2019 роки матеріали справи не містять. Крім того, суд встановив, що позивач після 23 січня 2020 року вже не був учасником зазначеного товариства, з огляду на що, керуючись частиною першою статті 26 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та пунктом 11.2. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрленд», дійшов висновку про те, що усі рішення про виплату дивідендів, прийняті після цієї дати, не стосуються позивача, оскільки виплата дивідендів здійснюється лише особам, які були учасниками товариства на день прийняття рішення про їх виплату.

2. Короткий зміст заяви відповідача про стягнення судових витрат.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрленд» під час розгляду справи у суді першої інстанцій надав суду відзив на позовну заяву від 29 червня 2021 року (т. 2, а.с. 51 - 53), в якому заперечував проти позовних вимог, а також визначив попередню (орієнтовну) суму понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 70 000,00 грн, зазначивши про те, що докази на підтвердження цих витрат на правничу допомогу за розгляд справи № 915/606/21 у суді першої інстанцій будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення Господарським судом Миколаївської області рішення у справі.

03 грудня 2021 року відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрленд» звернувся до Господарського суду Миколаївської області із заявою б/н від 03 грудня 2021 року про прийняття додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у цій справі (т. 3, а.с. 21 - 33), що надійшла до суду 06 грудня 2021 року, в якій просив стягнути з позивача на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 70 000,00 грн та судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.

На підтвердження обставин понесення судових витрат на професійну правничу допомогу відповідач додав до заяви такі документи (в копіях):

1) договір про надання правничої (правової) допомоги від 09 червня 2021 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрленд», як замовником, та Адвокатським бюро Андрія Климовича, як виконавцем;

2) додаткову угоду від 09 червня 2021 року до договору про надання правничої (правової) допомоги від 09 червня 2021 року;

3) акт приймання-передачі послуг №1 від 03 грудня 2021 року до договору про надання правничої (правової) допомоги від 09 червня 2021 року;

4) рахунок № 03/12/21 від 03 грудня 2021 року на оплату професійної правничої (правової) допомоги за договором від 09 червня 2021 року про надання правничої (правової) допомоги на суму 70 000,0 грн.

В обґрунтування заяви про прийняття додаткового рішення щодо розподілу судових витрат відповідач зазначив про те, що ця справа для нього є складною і має важливе значення, з огляду на що він залучив до ведення справи професійного адвоката і доручив йому захищати свої інтереси в цьому важливому та складному судовому процесі. Його адвокат під час розгляду справи № 915/606/21 в суді першої інстанцій проаналізував значний обсяг позовної заяви, судової практики та законодавства, що регулює спірні правовідносини, подав документи для розблокування фактично зупиненої господарської діяльності відповідача та заміни заходів забезпечення позову, витратив 26,5 годин робочого часу для аналізу правового регулювання правовідносин між сторонами спору, аналізу та підготовки процесуальних документів у справі (більше 300 аркушів процесуальних документів та доказів), для участі у судових засіданнях.

За твердженням відповідача, витрати на правничу допомогу у розмірі 70 000,00 грн є співмірними із предметом позову у цій справі, в якій вирішувалося питання про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрленд» майже 1,5 мільйонів гривень нібито невиплачених дивідендів і такі витрати складають лише 4,8% від ціни позову.

Також відповідач просив стягнути з позивача 2 270,00 грн понесених ним витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 18 червня 2021 року про заміну заходу забезпечення позову, оскільки Південно-західний апеляційний господарський суд постановою задовольнив апеляційну скаргу відповідача, проте не вирішив питання про стягнення судового збору, оскільки це має робити суд першої інстанції.

3. Короткий зміст судових рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій за результатом розгляду заяви відповідача про стягнення судових витрат.

Господарський суд Миколаївської області додатковим рішенням від 28 грудня 2021 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрленд» про прийняття додаткового рішення щодо розподілу судових витрат задовольнив частково: стягнув з позивача на користь відповідача 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 270,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги; відмовив відповідачу у відшкодуванні витрат, понесених на правничу допомогу, у сумі 45 000,00 грн.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що заявлена відповідачем до стягнення з позивача сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 70 000,00 грн є непропорційною до предмету спору та ціни позову, а також обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт і часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), у зв`язку з чим суд обмежив обсяг витрат на правову допомогу сумою у розмірі 25 000,00 грн з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Частково відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що:

- час, витрачений адвокатом відповідача на аналіз чинного законодавства, судової практики та підготовки позовної заяви, є значно завищеним, зважаючи на рівень складності справи, кількість та складність документів, що містяться у справі;

- ставка представника відповідача за годину роботи в розмірі 2 641,50 грн (70 000,00 грн / 26,5 год.) занадто завищена у порівнянні з кваліфікацією та досвідом представника відповідача;

- завищено час участі представника відповідача в судових засіданнях у цій справі в судах першої та апеляційної інстанцій;

- покладення на позивача у цій справі витрат на правничу допомогу у заявленому відповідачем розмірі (70 000,00 грн) буде непомірним тягарем для позивача, з огляду на те, що він є фізичною особою, а не суб`єктом господарювання.

Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача 2 270,00 грн судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 18 червня 2021 року, оскільки Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 21 липня 2021 року задовольнив зазначену апеляційну скаргу відповідача, проте не вирішив питання розподілу судового збору.

Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 18 жовтня 2022 року скасував додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 28 грудня 2021 року у справі № 915/606/21 в частині відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрленд» б/н від 03 грудня 2021 року про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 45 000,00 грн та задовольнив заяву відповідача у цій частині. В іншій частині додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 28 грудня 2021 року про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 25 000,00 грн та 2 270,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги залишив без змін. Також суд виклав резолютивну частину рішення в інші редакції, за змістом якої заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрленд» про прийняття додаткового рішення щодо розподілу судових витрат задовольнив у повному обсязі: стягнув з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрленд» 70 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 270,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- факт отримання позивачем послуг адвоката в судах першої та апеляційної інстанцій підтверджується матеріалами справи,

- вартість послуг з надання правничої допомоги була погоджена між відповідачем та Адвокатським бюро Андрія Климовича в договорі про надання правничої допомоги від 09 червня 2021 року у фіксованому розмірі, який не змінюється в залежності від обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу, а отже, є визначеним;

- позивач не довів наявності підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідно до частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, доводи позивача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу є лише припущеннями, які ґрунтуються на суб`єктивній оцінці позивачем вартості адвокатських витрат, а не на фактичних доказах, що підтверджують невідповідність цих витрат;

- заявлені відповідачем витрати на правничу допомогу у розмірі 70 000,00 грн є пов`язаними з цією справою, підтвердженими та відповідають фактично наданим відповідачу його адвокатом послугам;

- витрати відповідача на оплату послуг адвоката за надання правничої допомоги у цій справі в розмірі 70 000,00 грн є співмірними зі складністю справи, відповідають критеріям реальності, розумності розміру цих витрат з урахуванням ціни позову у цій справі;

- суд першої інстанції, вказуючи на завищену ставку за годину роботи адвоката відповідача у порівнянні з його кваліфікацією та досвідом, втрутився у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом, оскільки сторонами не визначалась вартість такої години, а також застосував не передбачений частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України критерій оцінки співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, а саме: досвід та кваліфікацію адвоката.

- висновок місцевого господарського суду про те, що стягнення з позивача 70 000,00 грн матиме непомірний тягар для нього, як фізичної особи, зроблений з порушенням принципу диспозитивності, а суд, дійшовши такого висновку, вийшов за межі клопотання позивача про зменшення витрат на правову допомогу, в якому така підстава для зменшення понесених відповідачем судових витрат не зазначалася.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

У касаційній скарзі позивач - ОСОБА_1 просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року, а додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 28 грудня 2021 року залишити в силі.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржник послався на пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме: частину п?яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, не врахував висновок щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 22 листопада 2019 року у справі № 902/347/18.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року залишити без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив постанову з правильним застосуванням і дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Позиція Верховного Суду

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень та доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. Відсутність документального підтвердження факту понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

6.1. Щодо обставин надання відповідачу послуг з професійної правничої допомоги.

Як встановили суди попередніх інстанцій на підтвердження обставин понесення відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі відповідач надав суду такі документи (в копіях):

1) договір про надання правничої (правової) допомоги від 09 червня 2021 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрленд», як замовником, та Адвокатським бюро Андрія Климовича, як виконавцем;

2) додаткову угоду від 09 червня 2021 року до договору про надання правничої (правової) допомоги від 09 червня 2021 року;

3) акт приймання-передачі послуг №1 від 03 грудня 2021 року до договору про надання правничої (правової) допомоги від 09 червня 2021 року;

4) рахунок № 03/12/21 від 03 грудня 2021 року на оплату професійної правничої (правової) допомоги за договором про надання правничої (правової) допомоги від 09 червня 2021 року на суму 70 000,00 грн.

Дослідивши зазначені надані відповідачем докази, суди попередніх інстанцій встановили, що 09 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрленд», як замовником, та Адвокатським бюро Андрія Климовича в особі керуючого партнера Климовича Андрія Володимировича, як виконавцем, був укладений договір про надання правничої (правової) допомоги, відповідно до пункту 1.1. якого Замовник доручає Виконавцю, а Виконавець приймає на себе зобов`язання щодо надання професійної правничої (правової) допомоги Замовнику шляхом, зокрема, представництва інтересів Замовника в судах всіх рівнів та всіх юрисдикцій з усіма правами, наданими законодавством сторонам та учасникам судового процесу, у тому числі права підписання та подання будь-яких процесуальних документів (включаючи позовні заяви) від імені Замовника.

Суди встановили, що представником відповідача у цій справі в Господарському суді Миколаївської області та Південно-західному апеляційному господарському суді був адвокат Климович Андрій Володимирович, відомості про якого розміщені в Єдиному реєстрі адвокатів України, який діяв на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВЕ № 1039516 від 10 червня 2021 року.

На виконання умов зазначеного договору про надання правничої (правової) допомоги між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрленд» (відповідачем) та Адвокатським бюро Андрія Климовича 03 грудня 2021 року був складений акт № 1 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової (правничої) допомоги від 09 червня 2021 року.

Відповідно до пункту 1 зазначеного акту Виконавець надав, а Замовник прийняв юридичні послуги щодо надання професійної (правової) допомоги в Господарському суді Миколаївської області, Південно-західному апеляційному господарському суді за позовом Мартинюка В. П. про стягнення дивідендів у сумі 1 463 550,00 грн у справі № 915/606/21, а саме такі послуги:

1) підготовка клопотання про ознайомлення з матеріалами справи - 0,5 години;

2) ознайомлення з матеріалами справи - 1,0 година;

3) аналіз чинного законодавства та судової практики щодо виплати дивідендів учасникам товариства з обмеженою відповідальністю - 2,0 години;

4) аналіз позовної заяви ОСОБА_1 з додатками про стягнення дивідендів у сумі 1 463 550,00 грн - 2,0 години;

5) підготовка клопотання про заміну заходу забезпечення позову від 11 червня 2021 року з додатками - 3,0 години;

6) підготовка пояснень до клопотання про заміну заходу забезпечення позову від 11 червня 2021 року з додатками - 1,0 година;

7) підготовка апеляційної скарги з додатками на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 18 червня 2021 року - 2,0 години;

8) участь адвоката 21 липня 2021 року в засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду з питання оскарження ухвали Господарського суду Миколаївської області від 18 червня 2021 року, включаючи час на прибуття до суду, - 3,0 години;

9) підготовка клопотання про заміну заходу забезпечення позову від 26 червня 2021 року з додатками - 1,0 година;

10) підготовка клопотання про вжиття заходів зустрічного забезпечення позову з додатками - 1,5 години;

11) підготовка відзиву з додатками на позовну заяву про стягнення дивідендів у сумі 1 463 550,00 грн - 4,0 години;

12) підготовка клопотання про видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання від 15 липня 2021 року - 0,5 години;

13) участь адвоката у 10 (десяти) судових засіданнях (з урахуванням часу прибуття до суду та очікування судових засідань) - 5,0 годин.

Всього: 26,5 години.

Згідно з пунктом 3 акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 03 грудня 2021 року Замовник не має жодних претензій до якості наданих виконавцем послуг.

Проаналізувавши наведені у зазначеному акті надані відповідачу його адвокатом юридичні послуги з професійної правничої допомоги у цій справі, суди попередніх інстанцій встановили, що матеріалами справи підтверджується факт надання відповідачу його адвокатом у судах першої та апеляційної інстанцій у межах цієї справи та отримання відповідачем послуг за переліком, зазначеним в акті.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів про те, що факт надання відповідачу його адвокатом у судах першої та апеляційної інстанцій у межах цієї справи та отримання відповідачем послуг у цій справі за переліком, наведеним в акті № 1 від 03 грудня 2021 року, є доведеним.

За змістом частин першої та другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначені межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній скарзі позивач не заперечує факту надання відповідачу послуг з правничої допомоги за переліком, наведеним в акті № 1 від 03 грудня 2021 року. Заперечення позивача зводяться, зокрема, лише до незгоди з визначеним розміром таких витрат, із зазначеною в акті кількістю часу, витраченого адвокатом відповідача на надання таких послуг.

6.2. Щодо розміру понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

Як уже зазначалося, розмір понесених стороною судових витрат на професійну правничу допомогу встановлюється судом, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо вартості наданих послуг (виконаних робіт).

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України)

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19.

Як встановили суди попередніх інстанцій у пункті 3.1. укладеного між відповідачем та Адвокатським бюро Андрія Климовича договору про надання правничої (правової) допомоги від 09 червня 2021 року сторони цього договору погодили, що вартість надання професійної правничої (правової) допомоги виконавцем відповідно до цього договору встановлюється додатковою угодою.

У додатковій угоді від 09 червня 2021 року до договору про надання правничої (правової) допомоги від 09 червня 2021 року сторони погодили, що вартість послуг Виконавця з надання правничої (правової) допомоги Замовнику у Господарському суді Миколаївської області у справі №915/606/21 за позовом ОСОБА_1 про стягнення дивідендів у сумі 1 463 550,00 грн є фіксованою та становить 70 000,00 грн (пункт 1 додаткової угоди).

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди вартість надання правничої (правової) допомоги, визначена в пункті 1 цієї додаткової угоди, визначена за надання всіх необхідних послуг з надання правничої (правової) допомоги Замовнику у Господарському суді Миколаївської області, Південно-західному апеляційному господарському суді по справі № 915/606/21 за позовом ОСОБА_1 про стягнення дивідендів у сумі 1 463 550,00 грн до прийняття рішення судом першої інстанції. Вартість правової допомоги під час апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції визначається окремою додатковою угодою.

Дослідивши та проаналізувавши зазначені умови укладеного між відповідачем та Адвокатським бюро Андрія Климовича договору та додаткової угоди до договору, суд апеляційної інстанції встановив, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі від 09 червня 2021 року у вигляді фіксованої суми.

З огляд на викладене Верховний Суд зазначає про те, що у разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту, про що обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові у цій справі.

Крім того, подібні висновки Верховного Суду містяться і у постанові від 19 листопада 2021 року у справі № 910/4317/21.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що у контексті цієї справи, що переглядається, фіксований розмір гонорару, погоджений між відповідачем та Адвокатським бюро Андрія Климовича у договорі про надання правничої (правової) допомоги від 09 червня 2021 року та додатковій угоді до цього договору, означає те, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання умов договору та призвели до настання цих умов не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у цих конкретних правовідносинах, що склалися між відповідачем і його адвокатом у цій справі № 915/606/21, як і не має значення витрачений адвокатом відповідача час на надання послуг правничої допомоги та зазначення кількості витрат такого часу в акті приймання-передачі. У зв`язку з цим також відсутні підстави і для надання оцінки у контексті цієї справи співмірності розміру понесених відповідачем витрат на послуги правничої допомоги із часом, витраченим адвокатом на надання відповідачу таких послуг.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що вартість послуг з надання правничої допомоги була погоджена між відповідачем та Адвокатським бюро Андрія Климовича в договорі про надання правничої допомоги від 09 червня 2021 року та додатковій угоді до цього договору у фіксованому розмірі, який не змінюється в залежності від обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу, а отже, є чітко визначеним. Суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що місцевий господарський суд при визначенні розміру вартості послуг з надання правничої допомоги безпідставно врахував фактичну кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг відповідачу, та дійшовши висновку про завищену ставку за годину роботи адвоката, фактично втрутився у договірні відносини між адвокатом та відповідачем, оскільки між ними у договорі про надання правничої допомоги від 09 червня 2021 року не визначалася вартість такої години, тобто погодинна оплата не була визначена сторонами цього договору формою адвокатського гонорару.

6.3. Щодо критеріїв оцінки розміру витрат на надання послуг правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України стосується такого критерію оцінки розміру витрат на оплату послуг адвоката як співмірність. За змістом цієї норми розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

При цьому, досвід та кваліфікація адвоката не визначені у цій нормі процесуального права чинниками, від яких залежить критерій співмірності, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції правильно не взяв до уваги посилання позивача на незначний досвід та кваліфікацію адвоката відповідача в обґрунтування неспівмірності визначеного відповідачем розміру витрат на правничу допомогу. Крім того, суд касаційної інстанції зазначає про те, що ці доводи позивача є його власною думкою, є суб`єктивними та не ґрунтуються на жодному доказі.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно із Законом України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 9 цього закону кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка виявила бажання стати адвокатом. Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні теоретичних знань у галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики особи, яка виявила бажання стати адвокатом, а також у виявленні рівня її практичних навичок та умінь у застосуванні закону.

Організація та проведення кваліфікаційного іспиту здійснюється кваліфікаційною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Особі, яка склала кваліфікаційний іспит, протягом десяти днів з дня складення кваліфікаційного іспиту кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури безоплатно видає свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 10 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» стажування полягає в перевірці готовності особи, яка отримала свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту, самостійно здійснювати адвокатську діяльність. Стажування здійснюється протягом шести місяців під керівництвом адвоката за направленням ради адвокатів регіону.

Результати стажування оцінюються радою адвокатів регіону протягом тридцяти днів з дня отримання звіту.

За оцінкою результатів стажування рада адвокатів регіону приймає рішення про: 1) видачу особі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; 2) продовження стажування на строк від одного до трьох місяців.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що посилання позивача на наявність у адвоката відповідача чотирирічного стажу адвокатської роботи не свідчать про те, що цей адвокат, який відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» для отримання права на здійснення адвокатської діяльності склав кваліфікаційний іспит, пройшов стажування, склав присягу адвоката України та отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, має незначний та / або недостатній досвід та кваліфікацію адвоката.

Доводи позивача щодо недостатності у адвоката відповідача досвіду і кваліфікації не підкріплені жодним доказом, є його власною суб`єктивною думкою та фактично є припущеннями, на яких не може ґрунтуватися судове рішення.

Крім того, як уже зазначалося, з огляду на те, що між відповідачем і його адвокатом у договорі про надання правничої допомоги був визначений фіксований розмір адвокатського гонорару, у контексті цієї справи відсутні підстави для надання оцінки співмірності розміру понесених відповідачем витрат на послуги правничої допомоги із часом, витраченим адвокатом на надання відповідачу таких послуг.

Надаючи оцінку зазначеному критерію співмірності, а також обставинам, передбаченим частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заявлені відповідачем до стягнення з позивача в порядку розподілу витрати на професійну правничу допомогу є співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та значенням справи для сторони.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки, як було встановлено судами та уже зазначалося вище по тексту цієї постанови, факт надання відповідачу його адвокатом у цій справі послуг з професійної правничої допомоги був зафіксований в акті приймання-передачі наданих послуг № 1 від 03 грудня 2021 року, у якому відсутні зауваження та /або заперечення відповідача як клієнта щодо кількості та якості наданих йому послуг, факт надання адвокатом відповідачу та отримання відповідачем у судах першої та апеляційної інстанцій саме у цій справі послуг, зазначених в акті № 1 від 03 грудня 2021 року, за переліком, наведеним в акті, та у повному обсязі підтверджується матеріалами справи та є доведеним.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що:

- заявлені відповідачем до стягнення в порядку розподілу витрати на правничу допомогу у розмірі 70 000,00 грн є пов`язаними з цієї справою, є реальними та необхідними, оскільки факт надання послуг, зазначених в акті № 1 від 03 грудня 2021 року, саме у межах цієї справи та в обсязі, визначеному в акті, підтверджується матеріалами справи, зазначені послуги були надані відповідачу саме внаслідок звернення Мартинюка В. П. до суду з позовом до відповідача та порушення провадження у цій справі за цим позовом, що обумовило необхідність понесення відповідачем витрат на оплати цих послуг;

- розмір цих витрат, що за умовами договору визначений у фіксованому розмірі, є розумним і співмірним, як зі складністю справи (за предметом спору та ціною позову ця справа не відноситься до малозначних та стосується стягнення майже півтора мільйонів гривен дивідендів), так і з ціною позову (розмір витрат складає лише орієнтовно 4,78 % від ціни позову у цій справі), а також із обсягом наданих адвокатом відповідачу послуг, зафіксованих в акті № 1 від 03 грудня 2021 року.

6.4. Щодо клопотання позивача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 169 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

За змістом зазначених норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України містяться у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з клопотанням, що надійшло до суду 22 грудня 2021 року, в якому просив суд зменшити заявлені відповідачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що ці витрати не є співмірними із витраченим адвокатом відповідача часом, зі складністю справи, з кваліфікацією та досвідом адвоката відповідача.

Однак, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, ці доводи позивача щодо неспівмірності витрат відповідача на професійну правничу допомогу є необґрунтованими, з чим суд касаційної інстанції погоджується з підстав наведених вище по тексту цієї постанови, а також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що ці доводи позивача (щодо неспівмірності витрат на правову допомогу) є лише припущеннями, які ґрунтуються на суб`єктивній оцінці позивачем вартості адвокатських витрат, а не на фактичних доказах, що підтверджують невідповідність цих витрат.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів наявності підстав для зменшення заявлених відповідачем до стягнення з нього розміру витрат на професійну правничу допомогу в порядку частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У статтях 13 та 14 Господарського процесуального кодексу України закріплені положення щодо таких принципів господарського судочинства, як змагальність та диспозитивність.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з додаткового рішення Господарського суду Миколаївської області від 28 грудня 2021 року, місцевий господарський суд, частково задовольняючи заяву відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, послався, зокрема і на те, що стягнення 70 000,00 грн з позивача ( ОСОБА_1 ) матиме непомірний тягар для нього як фізичної особи.

Однак, як правильно встановив суд апеляційної інстанції, клопотання позивача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не містило доводів та доказів у їх підтвердження про перебування позивача у тяжкому фінансовому становищі, про те, що стягнення з нього повної суми заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу буде для нього непомірним тягарем та матиме тяжкі матеріальні наслідки тощо.

Місцевий господарський суд фактично, не маючи жодних доказів, зробив висновок щодо матеріального становища позивача, самостійно з власної ініціативи здійснив за позивача доведення обставин, що мають значення для вирішення питання розподілу судових витрат.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що місцевий господарський суд порушив закріплений у статті 14 Господарського процесуального кодексу України принцип диспозитивності, оскільки вийшов за межі клопотання позивача про зменшення витрат на правову допомогу, в якому така підстава для зменшення понесених відповідачем судових витрат, як тяжке матеріальне становище позивача, позивачем не зазначалася та не доводилися. Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що місцевий господарський суд порушив ще і принцип змагальності сторін, закріплений у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, оскільки самостійно з власної ініціативи здійснив за позивача доведення обставин, що мають значення для вирішення питання розподілу судових витрат.

6.5. Щодо обставин фактичного понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

Як встановили суди попередніх інстанцій на виконання умов укладеного між відповідачем та Адвокатським бюро Андрія Климовича договору про надання правничої допомоги від 09 червня 2021 року Виконавець виставив Замовнику (відповідачу) рахунок № 03/12/21 від 03 грудня 2021 року на оплату професійної правничої (правової) допомоги за договором від 09 червня 2021 року про надання правничої (правової) допомоги на суму 70 000,0 грн.

Доказів сплати замовником виставленого виконавцем рахунку матеріали справи не містять.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи заяву відповідача про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, правильно виходив з того, що факт понесення відповідачем таких є доведеним.

6.6. Щодо доводів скаржника про неврахування господарським судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зі змісту оскаржуваної постанови Південно-західного апеляційного господарського суду вбачається, що суд апеляційної інстанції при перегляді додаткового рішення Господарського суду Миколаївської області від 28 грудня 2021 року та вирішенні питання про розподіл судових витрат врахував ряд висновків Верховного Суду, що стосуються питань розподілу витрат на професійну правничу допомогу, у тому числі врахував і висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, чим спростовуються доводи скаржника про неврахування цих висновків Верховного Суду.

Крім того, скаржник, зазначаючи у касаційній скарзі про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 22 листопада 2019 року у справі № 902/347/18, також зазначає і про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові послався на ці висновки і процитував їх. Наведене свідчить про неоднозначність та суперечливість доводів скаржника.

Верховний Суд зазначає про те, що оскаржувана позивачем постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з урахуванням висновків Верховного Суду, висновки суду апеляційної інстанції, що містяться в оскаржуваній постанові, повністю відповідають та узгоджуються, зокрема і з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 22 листопада 2019 року у справі № 902/347/18, на неврахування яких послався позивач у касаційній скарзі.

При цьому, обставин, які б свідчили про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача про стягнення судових витрат, судом апеляційної інстанції не встановлено.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що наведена позивачем у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження та є необґрунтованою.

Крім того, Верховний Суд, керуючись межами перегляду справи судом касаційної інстанції, визначеними у статті 300 Господарського процесуального кодексу, зазначає про те, що не переглядає постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення 2 270,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки доводи касаційної скарги не стосуються висновків суду апеляційної інстанції у цій частині.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається, апеляційний господарський суд за наслідками перегляду в апеляційної порядку додаткового рішення Господарського суду Миколаївської області від 28 грудня 2021 року у цій справі № 915/606/21 та розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, дійшов правильного висновку про задоволення цієї заяви у повному обсязі, правильно застосував та дотримався норм матеріального і процесуального права

Доводи заявника касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року у цій справі Верховний Суд не вбачає.

З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

8. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року у справі № 915/606/21 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

В. Студенець