Справа № 308/10650/19
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 грудня 2022 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:
головуючого судді Придачук О.А.
за участю секретаря судового засідання Бомбушкар В.П.
представника позивача ТОВ "Самшит" адвоката Маркусь М.І.
відповідача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ужгороді цивільнусправу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Самшит» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Державного реєстратора філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у Київській області Шейк-Сейкін Олексія Анатолійовича, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - комунальне підприємство Миронопільської сільської ради «Результат», про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та скасування записів про право власності
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, згідно з яким просить визнати незаконним і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37791422 від 26.10.2017 року, прийняте державним реєстратором Шейк-Сейкін О.А., філія КП Мирнопільської сільської ради «Результат» у м. Києві, щодо права власності ОСОБА_2 (номер запису про право власності: 23038785) та ОСОБА_1 на (номер запису про право власності: 23038760) готелю «Спорт», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1390209621101; скасувати записи про право власності: 23038785 та 23038760 що права власності ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на готель «Спорт», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1390209621101, внесений 26.10.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Шейк-Сейкін О.А., філія КП Мирнопільської сільської ради «Результат» у м. Києві.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що ТОВ «Самшит» було власником готелю «Спорт», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проте 26.10.2017 року право власності на вказане нерухоме майно було зареєстроване за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності в рівних частинах. Між позивачем та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком було укладено договір іпотеки №1808, яким були забезпечені вимоги іпотекодержавтеля, що випливали з Кредитного договору №42/3-07 від 10.08.2007 року, за умовами якого позивач зобов`язувався повернути до 31.07.2012 року кредит в розмірі 5 млн грн. та сплатити відсотки за його користування в розмірі 16% річних. Предметом договору іпотеки було нерухоме майно - готель «Спорт», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Розділом 5 іпотечного договору було врегульовано порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізації, а саме: у п.5.2.1. передбачено, що позасудове врегулювання питання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом, зокрема, прийняття предмету іпотеки у власність іпотекодержателем (із погашенням іпотекодавцем за рахунок коштів, отриманих від Іпотекодержателя внаслідок такого прийняття, зобов`язань за кредитним договором, або без проведення погашення у такий спосіб). Зазначає, що вказаний пункт не є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, як і не є відповідним застереженням в іпотечному договорі в розумінні ст.37 та ст.37 Закону України «Про іпотеку».
Крім того, позивач вказує, що рішення державного реєстратора прийняте всупереч вимог ст.35 Закону України «Про іпотеку», адже позивач як іпотекодавець не отримував письмової вимоги про усунення порушення, такі державному реєстратору не надавались, як і відстуній документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.
Наголошує, що окремою підставою для задоволення позовних вимог є порушення державним реєстратором принципу територіальності, оскільки він не вправі вчиняти реєстраційні дії щодо майна в межах Закарпатської області.
Окрім того, позивач посилається на те, що в Реєстрі речових прав на нерухоме майно на момент прийняття оскаржених рішень відповідачем Державним реєстратором Шейк-Сейкіним О.А. у спеціальному розділі містився запис №5738707 від 21.05.2014 року про накладення арешту на нерухоме майно ТОВ «Самшит», у тому числі спірного нерухомого майна, що виключало можливість прийняття спірних рішень про реєстрацію речових прав на таке майно за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
У судовому засіданні представник позивачаадвокат Маркусь М.І. позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Просив позов задовольнити, з наведених у позові підстав. Додав, що на момент звернення з позовом до суду документального підтвердження про те, що спірне майно не перебуває у власності відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у позивачів не було.
Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні проти позову заперечив. Зазначив , що він не може бути відповідачем у даній справі , оскільки він не є власником зазначеного у позові майна. Додав , що станом на час звернення позивача з позовом до суду 16.09.2019 року готель "Спорт " з 09.01.2018 року належав ТОВ "Готель Олімп", докази чого надані суду.
Відповідачі ОСОБА_2 , державний реєстратор філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у Київській області Шейк-Сейкін О.А. та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у судове засідання не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно надавши оцінку наявним у справі доказам які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно вимог ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
У ході розгляду справи судом встановлено, що 10.08.2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ТОВ «Самшит» укладено кредитний договір № 42/3-07, за умовами якого ТОВ «Самшит» отримало в кредит грошові кошти в розмірі 500000,00 грн., зі сплатою 16% річних та зобов`язалося належним чином використовувати і повернути банку кредит у порядку і на умовах, зазначених у договорі.
З метою забезпечення виконання взятого на себе ТОВ «Самшит» зобов`язання за кредитним договором, ТОВ «Самшит» також уклало з банком нотаріально посвідчений іпотечний договір № 216/23-2007 від 14.08.2007 року, за яким передав банку в іпотеку належний йому готель «Спорт», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
25.10.2017 року між ТОВ «Фінансова компанія «Стронг» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого новий кредитор набув право вимоги за кредитним договором № 25-10/17, з подальшими змінами та доповненнями, та за іпотечним договором №216/23-3007 від 14.08.2007 року, у відповідності до яких новий іпотекодержатель набув право вимоги за кредитним та іпотечним договорами.
Встановлено, що 27.10.2017 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи №№ 23038785 та 23038760 щодо права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на готель «Спорт», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду 16 вересня 2019 року з позовною заявою, позивач ТОВ «Самшит» долучив Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27.10.2017 року № 101734014.
Однак, як встановлено судом в ході судового розгляду, на момент звернення позивача до суду відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не були власниками спірного об`єкта нерухомого майна.
Натомість, нерухоме майно готель «Спорт», реєстраційний номер 1390209621101, на час звернення позивача до суду було та залишається власністю товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Олімп».
Так, 09.01.2018 року приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Закарпатської області Бугар Н.Й. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 24458276 щодо права власності ТОВ «Готель» Олімп». Підстава для державної реєстрації: протокол загальних зборів засновників ТОВ «Готель» Олімп» № 1 від 09.11.2017 року, передавальний акт № 1 від 09.01.2018 року, видавник: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Готель» Олімп».
За таких умов, на момент звернення позивача до суду власником нерухомого майна готелю «Спорт», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як і на час ухвалення рішення у справі, є не відповідачі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а інша юридична особа.
За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі N 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц).
Разом з тим, рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті і ефективно захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду потрібно ще раз звертатися до суду й отримувати ще одне рішення - це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним.
У п. 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі N 522/1528/15-ц, ВПВС також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі N 50/311-б, провадження N 12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі N 910/3009/18, провадження N 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим.
За таких умов, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати ТОВ «Самшит» відновлення порушеного права, а отже, неспроможний надати ефективний захист його прав, адже скасування рішень про державну реєстрацію права власності за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також записів про право власності не матиме наслідком відновлення цього права за позивачем за умови дійсної державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ТОВ «Готель «Олімп». У такому разі звернення позивача до суду з новим позовом є неминучим, що суперечить принципу процесуальної економії та свідчить про обрання позивачем неефективного способу захисту.
Крім того, за змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України N 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині другій статті 26 Закону України N 1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Однак, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України N 1952 викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України N 1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України N 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
У пункті 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
Відтак, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України N 1952.
Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, тому позовні вимоги ТОВ «Самшит» в частині скасування записи про право власності задоволенню не підлягають.
Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; N 1952 викладено у новій редакції, відповідно до пунктів 1 та 3 частини 3 з якої: Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав)".
Таким чином, позивач поряд із вимогою про скасування рішення державного реєстратора повинен був заявити вимогу і про припинення речового права (права власності) за відповідачем, а не про скасування запису про право власності.
Так в постанові від 07 липня 2020 року у справі N 438/610/14-ц, провадження N 14-577цс19, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанови від 13 березня 2019 року у справі N 331/6927/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі N 757/12726/18-ц та від 11 вересня 2019 року у справі N 487/10132/14-ц).
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові N 501/1346/18 від 01.12.2021 зазначивши, що згідно з частиною третьою статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що у рішенні суду про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав, необхідно зазначати про визнання, зміну чи припинення таких прав.
Тобто, скасовуючи рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав за певною особою, у рішенні суду необхідно зазначати припинення права за цією особою, а не скасовувати запис щодо права власності, як помилково вважає позивач.
Зважаючи на те, що позивач не заявляв вимогу про припинення за відповідачами права власності на спірне майно, а вимога про скасування записів про право власності не може бути задоволена, то створюються умови, коли для вирішення одного спору потрібно ініціювати два і більше процесів.
Щодо позовних вимог, заявлених до державного реєстратора філії КП Мирнопільської сільської ради «Результат» у м. Києві Шейк-Сейкін О.А.
У цій справі ТОВ «Самшит» пред`явлено позов, зокрема, до державного реєстратора КП Мирнопільської сільської ради «Результат» у м. Києві Шейк-Сейкін О.А. Натомість, державний реєстратор КП Мирнопільської сільської ради «Результат» у м. Києві Шейк-Сейкін О.А. не може бути відповідачем у справі.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц (провадження N 14-61цс18) зроблено висновок, що "пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16 (провадження N 11-377апп18) зроблено висновок, що "спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".
Судом встановлено, що спір у позивача виник не з державним реєстратором, а з відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як новими власниками нерухомого майна, що належало позивачу, а тому державний реєстратор КП Мирнопільської сільської ради «Результат» у м. Києві Шейк-Сейкін О.А. є неналежним відповідачем.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що у задоволенні позовних вимог ТОВ «Самшит» до державного реєстратора КП Мирнопільської сільської ради «Результат» у м. Києві Шейк-Сейкін О.А слід відмовити з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до правил ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У ході розгляду справи судом встановлено, що позивачем обрано спосіб захисту, що не є ефективним та не забезпечить відновлення порушених прав позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини висловлену у п.29 Рішення від 09.12.1994р. у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) у якому суд зазначив, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, виходячи з їх належності, допустимості, достовірності та достатності, враховуючи те, що з огляду на обрання позивачем способу захисту, який не є ефективним, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог позивача, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст.4, 12,13,76-81,89,141,263-265,273,279,354,355 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Самшит» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Державного реєстратора філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у Київській області Шейк-Сейкін Олексія Анатолійовича, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - комунальне підприємство Миронопільської сільської ради «Результат», про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та скасування записів про право власності відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дняйого проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду О.А. Придачук
