Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2023 р. Справа № 440/16661/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 (головуючий суддя І інстанції: Л.М. Петрова) по справі № 440/16661/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.03.2021 №0056536-2405-1601.
В обґрунтування позову зазначив, що ГУ ДПС у Полтавській області безпідставно нараховано позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 р. за нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки він не є власником вказаної нежитлової будівлі. Судове рішення, на підставі якого позивач набув право власності на нежитлове приміщення, скасовано в апеляційному порядку ухвалою Полтавського районного суду від 03 жовтня 2006 року по справі № 8-4/06, тому на нього не поширюється дія пп. 266.1.1. п. 266.1 ст.266 ПК України.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 в задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи позивач, що він з 2006 не є власником нежитлової будівлі , яка належала йому на підставі рішення Полтавського районного суду від 15 вересня 2003 року (б/н) за ОСОБА_1 , оскільки судове рішення було скасовано ухвалою Полтавського районного суду від 03 жовтня 2006 року по справі № 8-4/06.
Отже, судовим рішенням скасовано правовстановлюючий документ, на підставі якого за позивачем було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості.
Проте, лише наявність запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 27.05.2005 за реєстраційним номером 10906077 про реєстрацію права власності на підставі судового рішення не може бути підтвердженням права власності.
Також вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо неврахування рішення Полтавського районного суду від 28.09.2021 у справі № 545/2703/21, яким скасовано державну реєстрацію права власності на спірну нежитлову будівлю, лише через прийняття його в часі пізніше ніж спірне податкове повідомлення-рішення.
ГУ ДПС у Полтавській області (далі - відповідач) подало відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Зазначає, що оскільки нежитлове приміщення у спірний період, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, було зареєстровано за позивачем та перебувало у власності позивача, то податковим органом правомірно нараховано суму грошового зобов`язання податковим повідомленням-рішенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
27.03.2003 р. між ОСОБА_1 і СДП «Укрспец`юст» укладено договір купівлі - продажу № 3170101, яким позивачу передано у власність будівлю теплої стоянки, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
13.06.2003 реєстратором відмовлено в реєстрації власності на будівлю теплової стоянки з посиланням на пп. 10.21, 10.2, ст. 10 Закону України "Про порядок погашення зобов`язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"; п. 27 розділу 2, п.п. 3.3 абз. 8-10 розділу 3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін`юсту від 28.01.2003 № 6/5.
Рішенням Полтавського районного суду від 15 вересня 2003 року (б/н) визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю теплої стоянки, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов`язано КП «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району» зареєструвати право власності на вищезазначену будівлю на ім`я ОСОБА_1
27.05.2005 проведено державну реєстрацію за номером 10906077 права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю загальною площею 1784,4 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 . на підставі рішення суду та довідки виконавчого комітету Ковалівської сільської ради № 721 від 26.05.2005 КП «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району» .
Вказані обставини встановлені ухвалою Полтавського районного суду від 03 жовтня 2006 року по справі № 8-4/06.
Ухвалою Полтавського районного суду від 03 жовтня 2006 року по справі № 8-4/06 скасовано рішення Полтавського районного суду 15 вересня 2003 року (б/н) про визнання права власності на будівлю теплої стоянки, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з нововиявленими обставинами.
11.03.2021 ГУ ДПС у Полтавській області прийняло податкове повідомлення-рішення №0056536-2405-1601, яким визначило позивачу до сплати суму податкового зобов`язання за 2020 рік у розмірі 38 627,06 грн, за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власником об`єкту.
Не погодившись з податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на час спірних правовідносин (2020 р.) нежитлове приміщення було зареєстровано ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, тому податковий орган діяв в межах та у спосіб, встановлений чинним законодавством.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються ПК України.
Відповідно до пункту 266.1.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п. 266.2.1 ст. 266 ПК України).
Згідно з п.п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).
Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1. п. 266.5. ст. 266 ПК України).
Відповідно пп. 266.7.2. п. 266.7. ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
З системного аналізу зазначених норм права вбачається, що у разі наявності об`єкта оподаткування з податку на нерухоме майно, платник податку, зобов`язаний сплатити суму податку обчисленого контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості, виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
В свою чергу, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є, зокрема, фізичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 2020 р. за позивачем було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення у Державному реєстрі речових прав , тому останній є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Колегія суддів вважає висновки суду помилковими, зробленими без урахування всіх обставин справи з огляду на наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 27.03.2003 р. між ОСОБА_1 і СДП «Укрспец`юст» укладено договір купівлі - продажу № 3170101, яким позивачу передано у власність будівлю теплої стоянки, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв`язку з відмовою реєстратора у в реєстрації власності на будівлю теплової стоянки, ОСОБА_1 звернувся до суду.
Рішенням Полтавського районного суду від 15 вересня 2003 року (б/н) визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю теплої стоянки, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов`язано КП «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району» зареєструвати право власності на вищезазначену будівлю на ім`я ОСОБА_1
27.05.2005 проведено державну реєстрацію за номером 10906077 права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю загальною площею 1784,4 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Реєстрація проведена на підставі рішення суду від 15.03.2003 та довідки виконавчого комітету Ковалівської сільської ради № 721 від 26.05.2005 КП «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району».
Ухвалою Полтавського районного суду від 03 жовтня 2006 року по справі № 8-4/06, яка набрала законної сили, скасовано рішення Полтавського районного суду від 15 вересня 2003 року (б/н) у зв`язку з нововиявленими обставинами про визнання права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю загальною площею 1784,4 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.ч.2,3 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини 1 статті 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Отже, з моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі № 8-4/06, право власності на спірне приміщення за ОСОБА_1 скасовано, а договір купівлі-продажу від 27.03.2003 є недійсним з моменту його вчинення.
Доказів користування ОСОБА_1 спірним нежитловим приміщенням з 2006 р. та станом на 2020 рік відповідачем ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надано.
Судом встановлено, що станом на 2020 рік існувала лише реєстрація права власності на спірне приміщення в Державному реєстрі прав.
При цьому, згідно ч. 2 ст. 27 Закону України № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (далі Закон № 1952-IV в редакції, чинній на момент прийняття ухвали суду від 03.10.2006) державна реєстрація речових прав скасовується в разі, зокрема, винесення судом відповідного рішення, про що вносяться дані до Державного реєстру прав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Відповідно до ч.2 ст.12 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на момент складання податкових повідомлень рішень) відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та скасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.
Проте, обставини правомірності правочину (рішення суду від 2003 р.) який був підставою набуття позивачем права власності на спірне майно та підставою внесення до Державного реєстру запису про право власності на спірне майно, залишились поза увагою суду першої інстанції. Суд не з`ясував з достовірністю обставини того, чи створили ці правочини правові наслідки для їх сторін, чи були такі правочини оспорені та визнані недійсними в судовому порядку.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, рішення суду від 2003 р., на підставі якого за позивачем проведено державну реєстрацію права власності, скасовано в судовому порядку в 2006 р., також скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на спірну нежитлову будівлю рішенням Полтавського районного суду від 28.09.2021 у справі № 545/2703/21.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доказів користування, або володіння нежитловим приміщенням станом на 2020 р. ОСОБА_1 відповідачем не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції, що у свою чергу виключає можливість нарахування йому, як власнику об`єкта нежитлової нерухомості податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки.
В зв`язку з чим, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо встановлення об`єкту нарахування податку та наявності обов`язку у позивача сплачувати податок на нерухоме майно .
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, обов`язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення покладено на контролюючий орган.
Однак, відповідачем ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду рішення, таких доказів не надано.
Таким чином, у зв`язку з відсутністю у позивача об`єкта оподаткування, а інше відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено належними та допустимими доказами, колегія суддів вважає що податковий орган не мав правових підстав для нарахування ОСОБА_1 , як власнику об`єкта нежитлової нерухомості податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, тому прийняте відповідачем спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Натомість, суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим помилково дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 по справі № 440/16661/21 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 11.03.2021 № 0056536-2405-1601.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій
