ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

30 січня 2023 року ЛуцькСправа № 140/775/23 Суддя Волинського окружного адміністративного суду Димарчук Т.М., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи Маневицька виправна колонія (№42) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної установи Маневицька виправна колонія (№42) з позовними вимогами про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення нарахування та виплати індексації заробітної плати за період з 01.01.1998 по 01.12.2005; зобов`язання провести індексацію заробітної плати за період з 01.01.1998 по 01.12.2005;

- визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення нарахування та виплати матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення за 1998-2004 роки; зобов`язання провести нарахування та виплату матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення за 1998, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004 роки;

- визнання протиправною бездіяльності щодо не підвищення посадового окладу за особливі умови служби за проходження служби у кримінально-виконавчій установі закритого типу на 10% за період з 18.10.2004 по 01.12.2005; зобов`язання підвищити посадовий оклад за особливі умови служби за проходження служби у кримінально-виконавчій установі закритого типу на 10% за період з 18.10.2004 по 01.12.2005;

- визнання протиправними дій щодо проведення нарахування та виплати доплати особам, які несуть службу на території радіоактивного забруднення відповідно до наказу «Про затвердження Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи» від 18.10.2004 №203 у період з 01.01.1998 по 01.12.2005 у розмірі, визначеному Постановою КМУ від 26.07.1996 №836; зобов`язання здійснити за період з 01.01.1998 по 01.12.2005 нарахування та виплату доплати як особам, які несуть службу на території радіоактивного забруднення відповідно до наказу «Про затвердження Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи» від 18.10.2004 №203 у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з урахуванням визначених сум.

Відповідно до пунктів 3, 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Позовна заява не відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 КАС України, та містить такі недоліки.

За приписами частин першої, п`ятої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Позивач ОСОБА_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі, яка у розумінні пункту 17 статті 4 КАС України є публічною службою.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачений місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Частина п`ята статті 122 КАС України є спеціальною нормою по відношенню до частини другої названої статті, оскільки визначає строк звернення до суду у спорах щодо проходження публічної служби.

Як вбачається з позовної заяви позивачем, серед іншого, заявлено вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення нарахування та виплати індексації заробітної плати за період з 01.01.1998 по 01.12.2005; щодо непроведення нарахування та виплати матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення за 1998-2004 роки та щодо не підвищення посадового окладу за особливі умови служби за проходження служби у кримінально-виконавчій установі закритого типу на 10% за період з 18.10.2004 по 01.12.2005, тобто з вимогами про стягнення належної заробітної плати.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.

Однак, 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин (далі - Закон №2352-ІХ), згідно з яким назва, частина перша і друга статті 233 КЗпП України діють у новій редакції. Зокрема, відповідно до статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Тобто, з 19.07.2022 відсутня законодавча норма щодо звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, відтак застосуванню підлягає тримісячний строк.

Приписи КЗпП України щодо строків звернення до суду поширюються також і на правовідносини, що виникли до набрання чинності Законом №2352-ІХ, в тому числі і на спірні у цій справі правовідносини.

З урахуванням положень статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ тримісячний строк звернення до суду з позовом щодо належної працівнику заробітної плати у правовідносинах, що мали місце до зазначених змін, почав перебіг з 19.07.2022.

Позовну заяву подано (направлено поштовим зв`язком) до суду лише 19.01.2023, тобто поза межами цього строку звернення до суду.

В позовній заяві відсутнє обгрунтування дотримання строку звернення до суду із позовом в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення нарахування та виплати індексації заробітної плати за період з 01.01.1998 по 01.12.2005; щодо непроведення нарахування та виплати матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення за 1998-2004 роки та щодо не підвищення посадового окладу за особливі умови служби за проходження служби у кримінально-виконавчій установі закритого типу на 10% за період з 18.10.2004 по 01.12.2005, при тому, що позивач зі служби звільнений ще у грудні 2005 року.

Крім того, позивач у позові заявляє взаємопов`язані позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо проведення нарахування та виплати доплати особам, які несуть службу на території радіоактивного забруднення відповідно до наказу «Про затвердження Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи» від 18.10.2004 №203 у період з 01.01.1998 по 01.12.2005 у розмірі, визначеному Постановою КМУ від 26.07.1996 №836; зобов`язання здійснити за період з 01.01.1998 по 01.12.2005 нарахування та виплату доплати як особам, які несуть службу на території радіоактивного забруднення відповідно до наказу «Про затвердження Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи» від 18.10.2004 №203 у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з урахуванням визначених сум.

Визначаючись стосовно правової природи доплати громадянам, які працювали на території радіоактивного забруднення (у зоні гарантованого добровільного відселення), встановленої статтею 39 Закону №796-XII, суд дійшов переконання, що така не є заробітною платою (складовою грошового забезпечення).

Так відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР Про оплату праці (далі Закон №108/95-ВР) заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Стаття 2 Закону №108/95-ВР відносить до структури заробітної плати основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

За змістом наведеної норми основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Частиною другою статті 4 Закону №108/95-ВР визначено джерела коштів на оплату праці, зокрема, для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону №796-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю одна мінімальна заробітна плата.

Статтею 63 Закону №796-XII передбачено, що фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Відповідно до статті 1 Закону України від 10.02.2000 №1445-III Про формування, порядок надходження і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення фінансування видатків на заходи, пов`язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення, провадиться за рахунок коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (далі - Фонд) та інших джерел, визначених законами України. Фонд утворюється у складі Державного бюджету України. Кошти Фонду зараховуються на окремий рахунок Державного бюджету України.

Згідно з пунктом 20 Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2000 №987 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин та до 16.09.2005), виплата компенсацій і допомоги, передбачених Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, провадиться, зокрема, працюючим громадянам (у тому числі працюючим пенсіонерам за умови подання ними довідки про неодержання допомоги і компенсацій в органах, які виплачують пенсію) - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами, в яких громадяни працюють, навчаються або несуть службу.

Пунктом 27 вказаного Порядку було передбачено, що підприємства, установи та організації, зазначені у пунктах 20, 23, 24 цього Порядку, виплату компенсацій і допомоги здійснюють за рахунок власних коштів з наступним відшкодуванням їх за рахунок коштів Фонду за поданням органам Державного казначейства розрахунків витрат протягом двох тижнів від дня проведення виплати. На загальну суму витрат організації виписують платіжне доручення для перерахування коштів на їх рахунок. Відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з виплатою компенсацій і допомоги та наданням пільг, провадиться територіальними органами Державного казначейства у межах коштів, що надійшли на рахунок фінансування цих витрат.

Постановою Кабінету Міністрів від 20.09.2005 №936 Про затвердження Порядку використання засобів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних з соціальним захистом громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (зі змінами) встановлений порядок виплати доплат за роботу в зоні відчуження. Так згідно з пунктом 4 цього Порядку виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом №796-XII, проводиться центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад (далі - уповноважений орган) за місцем фактичного проживання (перебування) працюючих та непрацюючих громадян, у тому числі пенсіонерів, працюючим і непрацюючим громадянам і пенсіонерам.

З аналізу наведених норм слідує, що передбачена статтею 39 Закону №796-XII доплата є соціальною гарантією, виплата якої відшкодовується підприємствам, установам, організаціям за рахунок коштів, головним розпорядником яких на сьогодні є Мінсоцполітики, і не входить до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною винагородою, що входить до такої структури.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.12. 2015 у справі №6-952цс15, в якій зазначено, що передбачена статтею 39 вказаного Закону доплата є соціальною гарантією, виплата якої компенсується підприємствам, установам, організаціям управліннями праці та соціального захисту населення, і не входить до структури заробітної плати.

Тобто, до цих виплат не підлягають застосуванню положення щодо строку звернення до суду, які у статті 233 Кодексу законів про працю України застосовувалися до спорів про оплату праці (ні в редакції статті до 19.07.2022, ні в редакції цієї статті згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ, чинній з 19.07.2022).

У постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 у справі №140/4122/22 та від 19.10.2022 у справі №140/4564/22 (спір також стосувався нарахування та виплати доплати, визначеної статтею 39 Закону №796-XII, а відповідачем у справі №140/4122/22 теж була Державна установа Маневицька виправна колонія (№42)), застосовано такі ж правові висновки.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач, звертаючись 19.01.2023 із позовом (дата на конверті, у якому надійшов позов), пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, в частині взаємопов`язаних позовних вимог, які стосуються нарахування та виплати йому у період з 01.01.1998 по 01.12.2005 доплати, визначеної статтею 39 Закону №796-XII.

Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19).

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Отримавши у період з 01.01.1998 по 01.12.2005 доплату, встановлену статтею 39 Закону №796-XII, у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 (а не у розмірі, визначеному статтею 39 вказаного Закону), ОСОБА_1 мало бути відомо про виплату доплати у неналежному розмірі після проведення такої виплати у поточному місяці.

Частиною шостою статті 161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Позивач відповідно до вимог частини шостої статті 161 КАС України не подав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду. При цьому позовна заява не містить обґрунтованих пояснень про причини, які перешкоджали позивачу без зайвих зволікань звернутись до суду у встановлений строк за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з частинами першою, другою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З урахуванням наведеного позовну заяву належить залишити без руху, встановивши позивачу строк для усунення недоліків - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Позивачу у цей строк необхідно усунути зазначені недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, у якій вказати підстави для поновлення строку, надати докази поважності причин пропуску цього строку.

Керуючись статтями 122, 123, 161, 169, 171, 248 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи Маневицька виправна колонія (№42) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, залишити без руху.

Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Роз`яснити, що у випадку не усунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, позовна заява і додані до неї документи будуть повернуті позивачеві без розгляду.

Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена окремо від рішення суду.

Суддя Т.М. Димарчук