Постанова

Іменем України

31 січня 2023 року

м. Київ

справа № 622/1362/19

провадження № 61-4712св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Дергачівської місцевої прокуратури, що діє в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області,

відповідачі: ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 11 березня 2021 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури, що діє в інтересах держави, в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області) про скасування наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування його реєстрації та повернення земельної ділянки у відання держави.

Позов мотивований тим, що згідно з наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області (далі - ГУ Держземагентства у Харківській області) від 05 червня 2015 року № 1682-СГ ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення - сільськогосподарські угіддя площею 11,8306 га для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів Писарівської сільської ради, кадастровий номер 6322685000:01:001:0408, зареєстровану в Державному реєстрі речових прав 20 травня 2015 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 642213663226 (далі - спірна земельна ділянка), строком на сорок дев`ять років.

14 липня 2015 року між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки (далі - договір оренди).

Згідно з пунктами 2, 14 договору оренди спірна земельна ділянка передана в оренду для ведення фермерського господарства.

Відповідно до додаткової угоди до договору оренди від 12 травня 2016 року, укладеної між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , внесено зміни до договору про визначення розміру орендної плати.

Згідно з розпорядженням Золочівської районної державної адміністрації від 03 липня 1997 року № 372 ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 43,28 га, яка розташована на території Одноробівської сільської ради, для розширення фермерського господарства, на підставі якого він отримав державний акт на право постійного користування землею, серія ХР-13-00-000890.

Відповідно до державних актів на право приватної власності від 17 грудня 2002 року, серія ІІІ-ХР №085228, ОСОБА_1 має у власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,25 га, яка розташована на території Одноробівської сільської ради, від 10 квітня 2007 року, серія ЯГ № 075495 - земельну ділянку для ведення фермерського господарства площею 5,1958 га, яка розташована на території Олександрівської сільської ради Золочівського району.

ОСОБА_1 є засновником і керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження-1881», Селянської спілки управління фермерських господарств, Фермерського господарства «Альфа».

Фермерське господарство «Альфа» засноване та зареєстроване 04 серпня 1998 року.

Сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми за ОСОБА_1 не обліковуються.

Звертаючись до ГУ Держземагентства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, ОСОБА_1 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючого Фермерського господарства «Альфа» без проведення земельних торгів, оскільки відповідно до державних актів відповідач має у власності інші земельні ділянки для ведення і створення фермерського господарства.

Порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи: набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства та створення і державна реєстрація фермерського господарства.

Дії ОСОБА_1 є грубим порушенням закону, спрямовані на розширення земельного банку вже раніше створеного Фермерського господарства «Альфа», що суперечить Закону України «Про фермерське господарство».

Просив визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагентства у Харківській області від 05 червня 2015 року № 1682-СГ про надання ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду; визнати недійсним договір оренди спірної земельної ділянки; скасувати державну реєстрацію договору оренди; зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області (об`єднаної територіальної громади) спірну земельну ділянку; судові витрати покласти на відповідачів.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Золочівського районного суду Харківської області від 29 грудня 2020 року позов керівника Дергачівської місцевої прокуратури, що діє в інтересах держави, в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, залишено без розгляду з підстав передбачених пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Ухвала мотивована тим, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 грудня 2020 року власником земельної ділянки, кадастровий номер 6322685000:01:001:0408, є ГУ Держземагентства у Харківській області (а. с. 139-141).

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності, право постійного користування, право оренди на земельну ділянку виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент постановлення ухвали Золочівська селищна рада не була власником земельної ділянки, кадастровий номер 6322685000:01:001:0408, доказів протилежного прокурор не надав.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 березня 2021 року апеляційну скаргу прокурора задоволено. Ухвалу Золочівського районного суду Харківської області від 29 грудня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, провадження № 12-234гс18).

Положеннями статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» врегульовано правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним і не скасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.

Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обґрунтував своє рішення лише інформацією з Державного реєстру, що є помилковим, оскільки відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27 вересня 2018 року № 7018-СГ та рішення ХІІ сесії VIII скликання Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області від 30 жовтня 2018 року № 1941 спірна земельна ділянка перебуває у власності Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що фактичним власником та розпорядником спірної земельної ділянки є саме Золочівська селищна рада Золочівського району Харківської області.

Відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 направив поштовим зв`язком касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 11 березня 2021 року, просив її скасувати, залишити в силі ухвалу Золочівського районного суду Харківської області від 29 грудня 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 56 ЦПК України, статті 2, 23 Закону України «Про прокуратуру», порушив норми процесуального права, а саме пункт 2 частини першої статті 257 ЦПК України, не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18; суд застосував висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, що не є тотожними обставинам справи № 622/1362/19; прокурор неправильно визначив орган, в особі якого подана позовна заява.

Спірна земельна ділянка знаходиться у державній власності, власником є держава, яка реалізує свої повноваження через органи державної влади, а не органи місцевого самоврядування.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Харківського апеляційного суду від 11 березня 2021 року.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

У резолютивній частині касаційної скарги ОСОБА_1 просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбаченої пунктом 1, абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд першої інстанції встановив, Золочівська селищна рада Золочівського району Харківської областіне наділена правом власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6322685000:01:001:0408.

Згідно з листом від 09 жовтня 2019 року прокурор повідомив голову Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області про прийняття рішення щодо представництва в суді інтересів держави та звернення до суду із позовом (а. с. 35 - 36).

18 листопада 2019 року прокурор підписав позовну заяву та направив до суду без отримання відповіді селищної ради.

Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27 вересня 2018 року № 7018-СГ Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради передано у комунальну власність 687 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8167,6480 га, які розташовані за межами населених пунктів Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади на території Золочівського району Харківської області згідно з додатком до цього наказу за актом приймання-передачі земельних ділянок (а. с. 98).

Відповідно до рішення ХІІ сесії VIII скликання Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області від 30 жовтня 2018 року № 1941 у комунальну власність Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради прийнято 687 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (згідно з додатком), які розташовані за межами населених пунктів на території Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади загальною площею 8167,6480 га (а. с. 99).

13 січня 2020 року Золочівська селищна рада Харківської області звернулася до суду першої інстанції з заявою про залишення позову без розгляду (а. с. 47-50).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 13 та 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу, від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 80 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право безпосередньо або через органи державної влади.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, провадження № 12-161гс18, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, провадження № 12-245гс18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина друга статті 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частини четверта, п`ята статті 56 ЦПК України).

Отже, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Звертаючись до відповідного компетентного органу в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19.

Відповідно до матеріалів справи згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27 вересня 2018 року № 7018-СГ Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради передано у комунальну власність земельні ділянки, зокрема, спірну. Рішенням ХІІ сесії VIII скликання Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області від 30 жовтня 2018 року № 1941 у комунальну власність прийнято ці земельні ділянки, зокрема, із спірною.

Отже, право на спірну земельну ділянку виникло на підставі наказу компетентного органу, розпорядчого акта органу місцевого самоврядування про прийняття у власність. Також у матеріалах справи є обґрунтування селищної ради Золочівського району Харківської області, що відбувається процес оформлення переданих земельних ділянок.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а вважається лише засвідченням державою вже набутого права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Аналогічні висновки викладені у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі 911/3594/17, провадження № 12-234гс18, від 05 червня 2019 року у справі № 392/1829/17, провадження № 14-173цс19.

Постановляючи ухвалу, Золочівський районний суд Харківської області виходив із того, що прокурор не обґрунтував наявність правових підстав для представництва та не набув процесуального статусу органу, якому згідно із Законом України «Про прокуратуру» надано право захищати права, свободи та інтереси визначеного прокурором позивача (спеціальної процесуальної правоздатності), а спірна земельна ділянка є власністю ГУ Держземагентства у Харківській області.

Вказане спростовується матеріалами справи, оскільки прокурор належно обґрунтував наявність підстав для представництва, зокрема вказав, що спірна земельна ділянка перейшла із земель державної власності до земель комунальної власності Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, яка повинна вживати заходів щодо її збереження, належного використання, прокурор звертався до селищної ради на виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», вона, як орган, уповноважений на розпорядження землями сільськогосподарського призначення територіальної громади, жодних заходів з метою поновлення порушених інтересів держави не вчинила, подала заяву про залишення позову без розгляду.

У касаційній скарзі заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо умов та порядку представництва прокурором інтересів держави, які сформульовані у справі, що переглядається.

Верховний Суд зауважує, що у справах з аналогічним суб`єктним складом, підставами позову, аналогічним предметом позову Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг ОСОБА_1 . Суд залишив без змін постанови Харківського апеляційного суду, якими скасовано ухвали Золочівського районного суду Харківської області про залишення позовів прокурора до ОСОБА_1 без розгляду, справи направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (постанови Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 622/1370/19, провадження № 61-4466св21, від 09 червня 2021 року у справі № 622/1378/19, провадження № 61-5545св21, від 30 червня 2021 року у справі № 622/1371/19, провадження № 61-4585св21, від 11 листопада 2021 року у справі № 622/1363/19, провадження № 61-7436св21).

Щодо клопотання про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Клопотання обґрунтоване тим, що немає сталої судової практики у подібних правовідносинах і аналогічних справах, тому це є виключною правовою проблемою.

Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки наявна єдина стала судова практика Верховного Суду в аналогічних справах, заявник не довів необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах згідно з частиною третьою статті 403 ЦПК України, не навів обґрунтованих підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України, клопотання задоволенню не підлягає.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 11 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко