КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2023 року Справа № 320/10953/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі відповідач, ГУ ДПС у Київській області) про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» №0430386-2408-1027 від 14.09.2022.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що комплекс нежитлових будівель, який складається із корівників, побутового блоку, насосної та вагової будки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно, розміщених на землях Логвинської сільської ради, використовується ОСОБА_1 для вирощування та утримання худоби. Вказані нежитлові будівлі придбані позивачем 27.06.2008 та розташовані на земельній ділянці із цільовим призначенням « 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», категорія земель «Землі сільськогосподарського призначення», та вид використання «Для ведення сільськогосподарського виробництва» потрібно відносити до будівель сільськогосподарського призначення. Позивач зауважив, що виходячи із визначення Державного класифікатора будівель та споруд, за ДК 018-2000 до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271) належать будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади на надвірні будівлі, підвали, винокурні тощо. Позивач також зауважив, що за ч. 2 ст. 191 Цивільного кодексу України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом, у зв`язку з чим поняття «будівлі сільськогосподарського призначення» не обмежуються лише корівниками, тобто тими, що використовуються для утримання худоби. Будівлі, які не задіянні для утримання худоби, використовуються для розміщення в них обладнання, необхідного для адміністративного, побутового (опалення, водопостачання тощо), транспортного забезпечення, а також виконання інших функцій, позивач вважає, що такі будівлі, які входять до складу цілісного майнового комплексу необхідно відносити до будівель сільськогосподарського призначення.

ОСОБА_1 вказав, що відповідно до пп. ж пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку, що як наслідок дає податкову пільгу за специфікою об`єкту оподаткування, наявності відповідного статусу будівлі, а саме статусу будівлі сільськогосподарського призначення. Враховуючи також рішення Володарської селищної ради від 23.06.2020 №563-34-VII Про внесення змін до рішення Володарської селищної ради №450-26-VII від 11.06.2019 «Про встановлення місцевих податків та зборів на 2020 рік», ставка податку для будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства на (код:1271) на 2021 рік становить 0% та розмір пільги для вказаного виду будівель становить 100%. Відтак, вважає, що комплекс будівель, який належить позивачу, на праві приватної власності відноситься до будівель сільськогосподарського призначення, розташований на землях сільськогосподарського призначення та за визначенням не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відносно неналежного позивачу об`єкта оподаткування, є протиправним та підлягає скасуванню.

01.12.2022, ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

15.12.2022 до суду надійшов відзив від відповідача по справі, в якому ГУ ДПС у Київській області не погоджується із позовними вимогами позивача, вважає відсутніми підстави для їх задоволення, оскільки ОСОБА_1 не надано жодного доказу, які б підтверджували використання комплексу будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , для проведення сільськогосподарської діяльності. Відповідно до бази даних податкової служби, для здійснення підприємницької діяльності платником ОСОБА_1 обрано один вид діяльності, а саме « 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» та згідно наданої податкової декларації про майновий стан і доходи (реєстраційний номер №2835 від 02.02.2022), в 2021 році платник отримав дохід за вказаним видом економічної діяльності 68.20, та в даному випадку, згідно п. 63.3 ст. 63 ПК України, він зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах та повідомляти про всі об`єкти оподаткування контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків. Та, станом на 12.12.2022 відомості про об`єкти оподаткування платника податків ОСОБА_1 до органів податкової служби не надано, із заявою щодо перерахунку сум податку у зв`язку з проведенням ним сільськогосподарської діяльності не звертався.

Відповідач відзначив, що за ст. 265 ПК України визначено, що входить до складу податку на майно, а саме податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (пп. 265.1.1), транспортний податок (пп. 265.1.2) та податок з плати за землю (пп. 265.1.3). Посилаючись на положення пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10, пп.14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14, пп. 266.1.1 п. 266.1, пп. 266.2.1 п. 266.2, пп. 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3, пп. 266.4.2 п. 266.4, пп. 266.5.1 п. 266.5ст. 266 ПК України щодо об`єкта оподаткування, ставки та бази оподаткування, суб`єкта визначення ставки податку, пп. г пп. 266.7.1 п.266.7 ст. 266 ПК України щодо обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб зазначив, що відповідно до пп. а пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Відповідач також зауважив, що Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України» №1877-VІ від 24.06.2004 визначено поняття сільськогосподарський товаровиробник, сільськогосподарська продукція (пп. 2.15, 2.151 ст. 2 Закону №1877-VІ), відповідно, визначаючи сільськогосподарського товаровиробника, як фізичну особу законодавець вказує, що така особа повинна здійснювати певний вид діяльності, а саме займатись виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, тобто, здійснювати господарську діяльність у розумінні ст. 3 Господарського кодексу України. Визначальним є те, що по - перше об`єкти оподаткування (будівлі, споруди) належать сільськогосподарським товаровиробникам, по-друге, такі об`єкти призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та в межах спірних відносин наявна лише одна з обов`язкових умов, оскільки п. «ж» не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою у власній господарській діяльності. Для застосування вказаного пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України необхідно виділяти дві умови, перша це власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, друга це об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання у сільськогосподарській діяльності. Доказів того, що ОСОБА_1 є сільськогосподарським товаровиробником з вирощування та утримання худоби не надані, тому застосування пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є необґрунтованим.

Також, відповідач звернув увагу суду на те, що спірне податкове повідомлення-рішення винесено за місцем знаходження об`єкта оподаткування, на підставі рішення Логвинської сільської ради № 348 «Про внесення змін до рішення Логвинської сільської ради» від 15.01.2015 №377-47 VІ «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно» відмінне від земельної ділянки на території Логвинської сільської ради», п. «ж» пп. 5.2 п. 5 якого вказано, що ставка податку дорівнює 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої станом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, а тому загальна сума податкового зобов`язання позивача становить 78 495,00 грн., підстави для визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення не має, просить відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Білоцерківському відділі ГУ ДПС у Київській області як фізична особа-підприємець з 28.07.2006, перебуває на загальній системі оподаткування.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Логвинської сільської ради від 25.04.2008 №26, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.06.2008 виконавчого комітету Логвинської сільської ради вбачається, що ОСОБА_1 придбав у власність майно за адресою: АДРЕСА_1 , об`єкт комплекс нежитлової будівлі: літ. «А» пл. 450,4 кв. м., «В» пл. 1046,0 кв.м., «В» пл. 46,0 кв.м., «Г» пл. 432,9 кв.м., «Д» пл. 614,6 кв.м., «Е» пл. 7,6 кв.м., «Ж» пл. 19,0 кв.м. та споруди.

Загальна площа даного майна склала 2616,50 кв.м.

За описом придбаного об`єкту вбачається, що майно складається із корівника «А» 450,4 кв.м.; корівника «Б» 1046,0 кв.м.; побутового блоку «В» 46,0 кв.м.; корівника «Г» 432,9 кв.м.; корівника «Д» 614,6 кв.м.; насосної «Е» 7,6 кв.м.; вагової будки «Ж» 19,0 кв.м.

Придбання вказаного об`єкту відображено також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, яке надав позивач до справи та останнє датоване 17.03.2020, індексний номер витягу 204357889.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-3201308642022 від 17.11.2022 вбачається, що на підставі рішення Логвинської сільської ради від 19.06.2019 №288, ОСОБА_1 придбав земельну ділянку площею 5,6254 га за кадастровим номером 3221684000:04:006:0023 із земель сільськогосподарського призначення за видом цільового призначення 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

За наслідками придбання позивачем вказаного об`єкту нерухомого майна, на підставі пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України, контролюючим органом 14.09.2022 сформовано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0430386-2408-1027 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2021 рік, а саме по об`єкту нежитлова будівля розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , площею 2616,50 кв.м. на суму податкового зобов`язання - 78 495,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0430386-2408-1027 від 14.09.2022, як вказує відповідач, винесено на підставі пп. «ж» пп. 5.2 п.5 рішення Логвинської сільської ради №348 2020 року «Про внесення змін до рішення сільської ради» від 15.01.2015 № 377-VІ «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Логвинської сільської ради».

Позивач не погоджуючись із даним податковим повідомленням-рішенням звернувся до суду з вказаним позовом за захистом порушеного права щодо наявності у нього податкової пільги на придбаний об`єкт нежитлових будівель застосовуючи пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, просить позов задовольнити.

Відповідач вважає, що за об`єктом оподаткування до якого застосовується податкова пільга визначена пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України ОСОБА_1 не є сільськогосподарським товаровиробником, доказів використання об`єкту нерухомості (будівлі, споруди) у сільськогосподарській діяльності, саме з вирощування та утримання худоби до контролюючого органу та до суду не надані, та зауважив, що спірне податкове повідомлення-рішення було сформовано відповідно до положень ПК України та на підставі рішення Логвинської сільської ради № 348 «Про внесення змін до рішення Логвинської сільської ради» від 15.01.2015 №377-47 VІ «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно» відмінне від земельної ділянки на території Логвинської сільської ради», в якому було визначено відповідну ставку податку щодо об`єкту нерухомого майна, позовні вимоги вважає необґрунтованими.

Таким чином, предметом розгляду у даній справі є податкове повідомлення рішення форми «Ф» від 14.09.2022 №0430386-2408-1027 щодо виставленого ОСОБА_1 податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2021 рік по вказаному об`єкту нерухомого майна, у зв`язку з чим суд вважає необхідним встановити обставини відповідності даного податкового повідомлення рішення положенням ч. 2 ст. 2 КАС України, наявності чи відсутності у позивача податкової пільги за пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України за об`єктом оподаткування придбаними нежитловими будівлями, з дотриманням судом принципів визначених в ч. 3 ст. 2 КАС України.

Відповідно до норм процесуального законодавства вбачається, що за частинами 2, 3 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зокрема, в силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, враховуючи з`ясовані обставини по справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Відповідно до положень статті 1 Податкового кодексу України податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Пунктом 3.1 статті 3 ПК України визначено, що податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Зокрема, відповідно до пп. 4.1.11 п. 4.1 ст. 4 ПК України податкове законодавство України, серед вказаного, ґрунтується на таких принципах єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов`язкових елементів податку.

Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають (п. 4.2 ст. 4 ПК України).

Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов`язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів (п. 4.3 ст. 4 ПК України).

Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України (п. 4.4 ст. 4 ПК України).

При встановленні або розширенні існуючих податкових пільг такі пільги застосовуються з наступного бюджетного року (п. 4.5 ст. 4 ПК України).

За п. 6.1 ст. 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Так, за пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно.

Об`єктами нежитлової нерухомості за податковим законодавством визначено будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду (пп.14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Статтею 265 ПК України визначено, що до складу податку на майно входить: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (пп. 265.1.1), транспортний податок (пп. 265.1.2), податок з плати за землю (пп. 265.1.3).

Так, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки запроваджений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015.

Згідно пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток та база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Зокрема, пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України визначено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об`єктом оподаткування.

Згідно пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (пп. г пп. 266.7.1 п.266.7 ст. 266 ПК України).

Відповідно до пп. «а» пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, Податковим кодексом України передбачено та включено до місцевих податків податок на майно, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (пп. 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 ПК України), платником даного податку визначено фізичних та юридичних осіб, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, встановлено порядок нарахування ставки податку та порядок сплати останнього, що визначається за об`єктом оподаткування, яким саме є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).

Також, ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлюються відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, на території якого перебуває таке майно, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

В даній справі позивач наполягає на тому, що виходячи з об`єкту оподаткування, його майна, саме нежитлових будівель, що були придбані у Логвинської сільської ради згідно рішення №26 від 25.04.2008, за адресою: АДРЕСА_1 , які складаються із корівників, побутового блоку, насосної та вагової будки, загальною площею 2616,5 кв.м. є будівлями сільськогосподарського призначення, розміщені на землі із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно будівлі розміщені на вказаній земельній ділянці та використовується ним для вирощування і утримання худоби та на нього розповсюджується податкова пільга передбачена п. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Враховуючи позицію відповідача по справі, вбачається, що спірним між сторонами є питання щодо тлумачення норми пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України щодо застосування податкової пільги для платників податків за відповідним об`єктом оподаткування, хто саме має бути платниками такого виду податку та за яких умов, та визначальним є вирішення питання чи встановлює ця норма обов`язок сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати такі будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, чи достатньо того, що вони відповідають критерію здатності такого об`єкта слугувати цілям сільськогосподарського товарного виробництва.

Суд вважає необхідним зазначити слідуюче.

За визначенням п.30.1. та п. 30.2 ст. 30 ПК України податкова пільга це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті та підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії (п. 30.3 ст. 30 ПК України).

Так, відповідно до пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, у редакції Закону України від 23.11.2018 №2628-VIII чинній з 01.01.2019, визначено, що не є об`єктом оподаткування:

будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Аналізом вказаних приписів слідує, що для застосування пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України передбачено наявність таких двох умов одночасно:

власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником

та об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Так, до таких об`єктів нерухомості, до яких застосовується вказана податкова пільга, належать будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Відповідно до «Державного класифікатора будівель та споруд. ДК 018-2000», затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси.

За ч. 2 ст. 191 Цивільного кодексу України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом,

Суд погоджується із тим, що поняття «будівлі сільськогосподарського призначення» не обмежуються лише корівниками, тобто тими, що використовуються для утримання худоби та будівлі, які не задіянні для утримання худоби, використовуються для розміщення в них обладнання, необхідного для адміністративного, побутового (опалення, водопостачання тощо), транспортного забезпечення, а також виконання інших функцій, які входять до складу цілісного майнового комплексу необхідно відносити до будівель сільськогосподарського призначення.

Та, в даній справі необхідним є встановлення двох визначених спірною статтею умов за яких надається відповідна податкова пільга за об`єктом оподаткування, а саме:

власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником

та об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 17.02.2021 у справі № 820/3707/17.

Відповідач в даній справі наполягає на тому, що позивачем не надано доказів тому, що він є сільськогосподарським товаровиробником та відповідно використовує свої нежитлові будівлі для вирощування і утримання худоби.

Суд вважає необхідним зазначити, що Відповідно до положень п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст.14 ПК, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у пп.14.1.235 п.14.1 ст. 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).

Відповідно до п.п. 5.2, 5.3 ст. 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у ст. 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 №2238-III (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 № 575-VI (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин): виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Відповідно, системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечить його визначенню у пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п. 5.3 ст. 5 ПК України.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 у справі №560/168/19.

При цьому, положення пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є застосовними в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.

Як зазначено вище, Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.

Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.

Водночас, продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) -продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам 01.11-01.42 та 05.00.1-05.00.42 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97 (стаття 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років»).

Тобто, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, та не здаються їх власниками в оренду, позичку, лізинг не є об`єктами оподаткування згідно з пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Отже, з метою вирішення питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пп. «ж» пп. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України, слід встановити, чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання позивачем спірних нежитлових будівель як об`єктів сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Виходячи із встановлених обставин по справі, суд зазначає, що на підтвердження факту використання придбаних у 2019 році нежитлових будівель: корівника «А» 450,4 кв.м.; корівника «Б» 1046,0 кв.м.; побутового блоку «В» 46,0 кв.м.; корівника «Г» 432,9 кв.м.; корівника «Д» 614,6 кв.м.; насосної «Е» 7,6 кв.м.; вагової будки «Ж» 19,0 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , саме як об`єктів сільськогосподарської інфраструктури, позивачем жодних доказів не надано.

Відповідно, у розумінні двох обставин, які слугують застосуванню податкової пільги за пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, а саме те, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником та, що саме об`єкт нерухомості, вказані будівлі, споруди призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, ОСОБА_1 до позову не надав, відповіді на відзив відповідача з належними та допустимими доказами також не надано.

Згідно наданого до справи Витягу позивачем та з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно… за номером довідки 317341262 від 12.12.2022 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна нежитлових будівель 2055449432216 та реєстраційний номер об`єкта земельної ділянки 1154963432204), наданої відповідачем, вбачається, що стан об`єктів нерухомого майна та земельної ділянки за кадастровим номером 3221684000:04:0060023, станом на 12 грудня 2022 року є незмінним. Але, те що тип нежитлових будівель, споруд та цільове призначення земельної ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва є сталим та не змінено на час вирішення справи, не є для суду доказом наявності обставин для застосування до позивача спірної пільги.

Таким чином, нормами Податкового кодексу України визначено умови, за яких власник об`єкта оподаткування звільняється від сплати відповідного податку, а саме коли будівлі, споруди належать сільськогосподарському товаровиробнику (юридичній та фізичній особі), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. При цьому такі будівлі повинні використовуватись як об`єкту сільськогосподарської інфраструктури.

Тобто вказана вище норма, ставить у залежність можливість застосування податкової пільги до об`єкта оподаткування, якщо він належить саме сільськогосподарському товаровиробнику та така будівля використовується як об`єкт сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 04.03.2021 у справі № 500/2782/18.

При цьому, суд звертає увагу, що пільга встановлена пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження для сільськогосподарських виробників. Тому, віднесення нежитлової будівлі до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) не є безумовною підставою для віднесення фізичної або юридичної особа, яка нею володіє до осіб на яких розповсюджується податкова пільги, визначена вказаним пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на вищезазначене, суд відхиляє доводи позивача з приводу того, що достатньою підставою для застосування положень пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є наявність у об`єктів, нежитлових будівель, які ним були придбані у 2019 році спеціального статусу «будівлі сільськогосподарського призначення» та те, що вони розташовані на землях сільськогосподарського призначення.

Суд зауважує, що використання земельної ділянки за видом цільового призначення 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не можна ставити в залежність до спірного об`єкта оподаткування яким саме є придбаний об`єкт нежитлові будівлі, оскільки, розташовані на даній земельній ділянці об`єкти можуть піддаватись різному використанню та за різним призначенням, що відповідно підлягало доведенню позивачем у даній справі.

Відтак, обставинами справи підтверджено, що у позивача відсутня сукупність умов, за яких належне йому нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звільнено від оподаткування відповідно до положень пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що позивачем належним чином не доведено використання зазначеного майна у власній господарській діяльності як сільськогосподарським товаровиробником, саме як об`єкт сільськогосподарської інфраструктури в межах своїх сільськогосподарських потреб.

Суд вважає необґрунтованим посиланням відповідача на норми Закону України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» від 4 червня 2009 року № 1445-VI, оскільки вказаний закон визначає організаційні і правові засади ідентифікації та реєстрації тварин з метою одержання оперативної та надійної інформації про поголів`я тварин щодо статі, віку, породи та їх місцезнаходження для поліпшення управління і прогнозування ринків продукції тваринництва та контролю за епізоотичною ситуацією в Україні та поширюється на юридичних і фізичних осіб, що займаються розведенням та утриманням тварин, проводять їх продаж, забій, утилізацію, надають послуги зі штучного осіменіння та організовують виставки тварин. Державне управління у сфері ідентифікації та реєстрації тварин здійснює Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну аграрну політику, в межах повноважень, визначених цим Законом. Статтею 9 вказаного Закону визначені відповідні органи нагляду і контролю за діяльністю у сфері ідентифікації та реєстрації тварин, до яких не входить податковий орган, якому має звітувати фізична особа про наявність поголів худоби, її утримання, та іншу інформацію. Позивач в даній справі мав доводити саме те, що він є сільськогосподарським товаровиробником та використовує спірний об`єкт оподаткування у своїй сільськогосподарській діяльності, а не звітувати щодо вирощування та утримання худоби.

Відповідачем надано до справи вказану вище Інформацію за номером довідки 317341262 від 12.12.2022 (номер запису 47961876), в якій зазначено про обставини щодо надання в оренду земельної ділянки приватному підприємству «ВЕКТОР 2008» код ЄДРПОУ 35964436 за кадастровим номером 3220484900:00:007:0043 за договором оренди від 16.09.2022, укладеного строком на 11 років, до 16.09.2033 з автоматичною його пролонгацією, що не є підставою для ствердження відсутності у позивача спірної пільги враховуючи об`єкт оподаткування за спірними правовідносинами, оскільки вказана земельна ділянка за кадастровим номером є іншою, зокрема площею 1,0253 га, розташована на території Піщанської сільської ради, Білоцерківського району, Київської області, придбана ще у 2017 році.

Суд також зазначає, що з наданої позивачем до справи відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-підприємців платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 16.11.2022 за період з 1 кварталу 2021 рок по 4 квартал 2021 року, вбачається запис №62-63 щодо платника податків ОСОБА_1 , який сплатив з нарахованого у 4 кварталі 2021 року податку 24 712,00 грн. за доходами зафіксованими в Додатку до декларації про майновий стан та доходи (999) 4448,16 грн. та за доходами згідно податкової декларації про майновий стан та доходи (888) із нарахованого у 4 кварталі 2021 року податку 24 712,00 грн., до бюджету коштів не перераховано, що говорить про декларування позивачем отриманих ним відповідних доходів у відповідний період (квартал), сплату належного податку, розмір та обставини сплати останнього не є предметом дослідження у даній справі.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, як зазначає Верховний Суд в постанові від 13.11.2018 по справі №805/528/17-а (адміністративне провадження №К/9901/3571/17, К/9901/3590/17), згідно з принципом змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість позивач, доводи відповідача не спростував, не скористався правом згідно ст. 163 КАС України щодо надання до суду відповіді на відзив відповідача зі належними та допустимими доказами неправомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, зокрема доказів наявності статусу сільськогосподарського товаровиробника та доказів здійснення господарської діяльності.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.

Таким чином, позивачем не було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог, а наведені ним доводи спростовані відповідачем.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень обґрунтував правомірність прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що сформоване відповідачем спірне податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0430386-2408-1027 від 14.09.2022 відповідає положенням ч. 2 ст. 2 КАС України та є правомірним.

Отже виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.

Виходячи з наслідків вирішення справи судом, процесуальні та правові підстави для стягнення на користь позивача понесених ним судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І.І.