ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2023 року м. Дніпро Справа № 904/7626/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),

суддів: Орєшкіної Е.В., Антоніка С.Г.

секретар судового засідання: Манець О.В.

представники сторін:

від позивача: Олійник Ю.М., посвідчення №477 від 23.02.2021 р., самопредставництво

Росітюк Н.М., посвідчення №478 від 23.02.2021 р., самопредставництво

від відповідача: Тропіна О.М., адвокат

від третьої особи -1: Олійник Ю.М., посвідчення №477 від 23.02.2021 р.

від третьої особи -2:не з`явився

від третьої особи -3:не з`явився

від третьої особи -4:не з`явився

від третьої особи -5:не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Дніпровської міської ради

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022 р.

( ухвалене суддею Татарчуком В.О., м. Дніпро, повний текст якого складений 24.06.2022 р. )

у справі

за позовом

Дніпровської міської ради

(м. Дніпро)

до

Приватного підприємства виробнича фірма Август

(смт. Обухівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область )

третя особа -1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Позивача

Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради

( м. Дніпро )

третя особа - 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Позивача

Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області

( м. Дніпро )

третя особа -3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю Ресторан Акварель

( м. Дніпро )

третя особа -4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача

державний реєстратор Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області

Волос Олена Володимирівна

( с. Глеюватка, Криворізький район, Дніпропетровська область )

третя особа -5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача

Державне підприємство Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України

( м. Київ )

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення споруди та

припинення права власності

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Дніпровська міська рада звернулась з позовом до Приватного підприємства Виробнича фірма Август в якому просить суд: зобов`язати приватне підприємство виробнича фірма Август повернути земельну ділянку, що розташована за адресою: вул. Січеславська Набережна, 35Б, м. Дніпро, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна, а саме: Ж-1- будівля кафе-бару (загальна площа 1187,9 кв.м. ), ж-сходи, ж {1} - сходи, З-1 - топочна ( загальна площа 31,7 кв.м. ), Л-цегляна споруда з майданчиком, М - цегляна споруда з майданчиком, номер запису про право власності: 36027124; припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно Ж-1- будівля кафе-бару ( загальна площа 1187,9 кв.м. ), ж-сходи, ж {1} - сходи, З-1 - топочна (загальна площа 31,7 кв.м), Л-цегляна споруда з майданчиком, М-цегляна споруда з майданчиком, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 35 Б, за Приватним підприємством виробничою фірмою Август, код ЄДРПОУ 13443213, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2058794912101, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 36027124 та реєстраційний номер майна в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 13833096 із закриттям розділу.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі літ. Ж-1, З-1, які розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35Б є самочинним будівництвом і право власності на зазначений об`єкт нерухомості зареєстровано без відповідної дозвільної документації.

Також, Позивач зазначає, що земельна ділянка, на якій розташовано вказане самочинно побудоване нерухоме майно, за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35Б належить Дніпровській міській раді та віднесена до земель комунальної власності, відповідно до ст. ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст. ст. 26, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні. Зазначена земельна ділянка не надавалась під будівництво Відповідачу, а тому використання земельної ділянки без належно оформлених документів свідчить про її самовільне зайняття. Позивач, посилаючись на ст. 212 Земельного Кодексу України вважає, що нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі літ. Ж-1, З-1, які розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35Б підлягають знесенню за рахунок Відповідача, а земельна ділянка, за зазначеною адресою приведенню у придатний для використання стан та поверненню Позивачу.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Дніпровська міська рада, в якій, з посиланням на порушення при його ухваленні норм матеріального і процесуального права, нез`ясування обставин справи, не взяття до уваги наукових правових висновків та правових позицій, наданих Позивачем, просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Одночасно у змісті скарги апелянтом заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з висновком господарського суду про те, що право власності на спірне нерухоме майно було набуте Відповідачем правомірно.

Водночас, на думку Скаржника, згідно норм ст. 29 Закону України «Про планування та забудову територій» (в редакції, що діяла на час будівництва) здійснення будівельних робіт на об`єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством. Суд першої інстанції у рішенні посилається на докази, а саме: на дозвіл на виконання будівельних робіт № 141/99 від 06.05.1999 р. строк дії до 31.12.1999 р. та дозвіл на виконання будівельних робіт № 141/99 від 14.04.2000 р. строк дії до 31.12.2000 р., відповідно до яких вважає дозволеними будівельні роботи по вулиці Набережній В.І. Леніна, проте щодо якої саме адреси видано дозволи встановити неможливо. Доказів продовження зазначених дозволів на виконання будівельних робіт Відповідачем не надано, а отже об`єкт нерухомого майна збудовано Відповідачем без дозвільної документації, що не було встановлено судомпершої інстанції. Крім того, в матеріалах справи міститься лист Інспекції державного архітектурно- будівельного контролю від 28.03.2000 р. № 174/2 в якому зазначено, що будівництво здійснено самовільно та за вказане правопорушення сплачено адміністративний штраф.

При цьому Скаржник зазначає, що пунктом 2.3 Рішення ДМР від 25.12.2013 р. № 172/45 «Про надання дозволу ПП ВФ «Август» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню нежитлових будівель по вул. Набережній В.І. Леніна. 35Б (Жовтневий район)» міська рада зобов`язала ПП ВФ «Август» здійснити заходи щодо прийняття в експлуатацію будівлі кафе-бару та топочної по вул.Набережній В.І. Леніна, 35Б в порядку, встановленому чинним законодавством України, що не було виконано Відповідачем. ПП ВФ «Август» не було розроблено проектну документацію на будівництво та не було подано до інспекції архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації, що не встановлено та не досліджено судом першої інстанції.

Скаржник наголошує на тому, що рішення судупро визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно не звільняє таку особу від обов`язку ввести такий об`єкт в експлуатацію. Оскільки нормами чинного законодавства заборонена експлуатація об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, що не було встановлено судомпершої інстанції. Положення ч. 2 ст. 331 ЦК України слід розумітиу системному зв`язку з положеннями ст. 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. У зв`язку з чим, усіоб`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію, як факт набуття прав на такий об`єкт та після державній реєстрації, офіційне визнання таких прав за забудовником.

Скаржник вважає, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьомуформулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства та приписів частини другої ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. Аналогічне застосування положень ст. 376 ЦК України у подібних правовідносинах, викладено у постановах Верховного Суду від 13.03.2019 р. у справі № 910/22575/17 та від 03.12.2019 р. у справі № 916/2553/18; так і правового висновку щодо вірного способу захисту порушеного права власника, не пов`язаного із позбавленням володіння майном, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц, від 28.11.2019 р. у справі № 504/2864/13-ц, від 21.11.2019 р. у справі № 926/2353/18.

Скаржник зазначає, що оскільки спірне нерухоме майно було побудоване на земельній ділянці не відведеній для вказаної мети та за відсутності декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкту до експлуатації, а також доказів про те, що спірне нерухоме майно було в установленому законом порядку введено в експлуатацію, то наведене свідчить про відсутність правових підстав вважати, що Приватне підприємство виробнича фірма «Август»набуло право власності на нього. Отже, спірний об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва, а Приватне підприємство виробнича фірма «Август» в силу закону не набуло права власності на нього.

Також, судом першої інстанції під час ухвалення рішення по справі не взято до уваги наукові висновки у спірних правовідносинах, та правові позиції, які було надано Позивачем до матеріалів справи.

Крім того, Скаржник звертає увагу суду на те, що відповідно до затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради від 08.11.2006 р. № 137/6 проекту водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпро у межах території споруд кафе-бару «Август» та літніх майданчиків по вул. Набережній ім. В. І. Леніна. 35-Б Жовтневого району м. Дніпропетровська, спірні об`єкти нерухомого майна повністю знаходяться на землях водного фонду в прибережено захисній смузі. Проте, в супереч визначеним нормам Приватне підприємство виробнича фірма «Август» здійснило самовільне будівництво на землях водного фонду в прибережено захисній смузі, тобто на земельній ділянці з режимом обмеженої господарської діяльності, де таке будівництво заборонено Законом тим паче самочинного будівництва ( за відсутності проектної документації узгодженої з містобудівними умовами ), яке не введеного до експлуатації.

Відтак, на думку Скаржника, будівництво на землях водного фонду несе суспільну небезпеку такого правопорушення для мешканців територіальної громади, в першу чергу екологічну (забруднення водойму, скидання сміття і т.д.) та в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об`єкта містобудування з початку його використання (експлуатація об`єкту не прийнятого в експлуатацію).

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Від Приватного підприємства виробнича фірма Август надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Приватне підприємство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Зокрема, Приватне підприємство посилається на те, що Відповідач, на момент здійснення будівництва, мав право користування земельними ділянками та відповідні дозвільні документи на будівництво. Так, на момент початку будівництва будівлі кафе-бару по вул. Набережній В.І. Леніна, 35Б, Позивач мав погоджений Позивачем, в особі ГлавАПУ, проект на будівництво. У зв`язку із чим таке будівництво не є самочинним. Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю було видано Приватному підприємству виробнича фірма «Август» Дозвіл на виконання будівельних робіт №141/99 по літньому кафе по вул. Набережній ім. В.І. Леніна, строк дії якого до 31.12.1999 р..

Крім того, у відзиві Приватне підприємство посилається на те, що первинне право власності на спірне майно виникло у Відповідача на підставі судового рішення ще 03.02.2005 р.. Вподальшому для конкретизації видів майна, на яке виникло право власності, за позовом ПП ВФ «Август», 13.02.2006 p., на підставі рішень Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2005 р. у справі № 31/29, від 12.01.2006 р. у справі №12/8, від 02.02.2006 р. у справі № 12/8, Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» за Приватним підприємством Виробничою фірмою «Август» було зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі літ. Ж-1 і 3-1 за адресою: м. Дніпро, вул.Набережна В.І. Леніна, 35Б ( реєстраційний номер: 13833096 ), що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно ( номер витягу: 9823526 ).

Приватне підприємство також вказує на те, що правомірність виникнення права власності ПП ВФ «Август» на здійснене ним будівництво була підтверджена державою та визнана відповідним судовим рішенням і саме на підставі такого судового рішення було проведено державну реєстрацію речового права відповідача. Таким чином, право Відповідача на самочинне будівництво легітимізовано у спосіб, визначений ст. 376 ЦК України - шляхом визнання права власності особи за рішенням суду і у даному випадку має місце завершений юридичний склад набуття відповідачем права власності (виникнення права на підставі судового рішення та здійснення у зв`язку з цим державної реєстрації такого права).

Крім того, Приватне підприємство зазначає про те, що доводи Позивач про те, що в супереч встановленим законодавством заборонам, Відповідач здійснив самовільне будівництво на землях водного фонду в прибережено захисній смузі, тобто на земельній ділянці з режимом обмеженої господарської діяльності не підлягають розгляду, оскільки позовна заява не містила таких підстав позовних вимог.

Відповідач наголошує, що правомірність надання зазначених земельних ділянок Відповідачу визнано й державою в особі Господарського суду Дніпропетровської області у рішеннях від 18.12.2003 р. у справі № Н32/184, та від 25.09.2003 р. у справі № Н32/99, якими продовжено строк оренди цих ділянок до березня-квітня 2006 року. Зазначені судові рішення набрали юридичної сили й підлягали обов`язковому виконанню, з огляду на приписи ст. ст. 124, 129 Конституції України. Разом з цим, реєстрація гідротехнічної споруди Відповідача, що за своєю сутністю є виконанням публічної функції, делегованої державою Регістру, свідчить про погодження державою факту правомірності розташування споруд кафе-бару «Август», що фактично є гідротехнічною спорудою «Берегоукріплення нижньої тераси набережної на ділянці ресторану «Акварель», розташованого за адресою: м. Дніпро, Січеславська набережна, 35-Б» на землях, які є водоохоронною зоною, а також, що вони технічно придатні для експлуатації, й що вони експлуатуються відповідно до вимог чинного законодавства. Тобто відсутні будь-які порушення ст. 61 ЗК України та ст .89 ВК України.

Крім того, Відповідач вважає, що судом першої інстанції правомірно не взято до уваги наукових висновків у спірних правовідносинах, та правових позицій, які було надано Позивачем до матеріалів справи.

Треті особи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 21.07.2022 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді Орєшкіна Е.В., Чус О.В.

21.07.2022 р. розпорядженням заступника керівника апарату суду, відповідно до пунктів 2.3.50, 2.6.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 904/7626/21 з метою дотримання процесуального строку на вчинення відповідної дії, а саме відкриття провадження у справі, тощо, у зв`язку з відпусткою судді доповідача Кощеєва І.М.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2022 р., справу № 904/7626/21 ( для вирішення процесуальних питань ) передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. ( головуючий, доповідач ), Орєшкіна Е.В., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.07.2022 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/7626/21. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022 р. відкладено до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

27.07.2022 р. матеріали справи № 904/7626/21 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.07.2022 р. визнано поважними підстави пропуску строку на подання апеляційної скарги та відновлено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження у справі № 904/7626/21 за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022 р.. Зупинено дію оскаржуваного рішення на час розгляду апеляційної скарги. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 25.08.2022 р..

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 02.08.2022 р., у зв`язку з виходом на роботу головуючого судді Кощеєва І.М. ( доповідач ), визначеного протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2022 р., для дотримання принципу незмінності колегії суддів при розгляді справи здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі № 904/7626/21, відповідно до якої визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Кощеєв І.М., судді: Орєшкіна Е.В., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.08.2022 р., колегією суддіву складі: головуючий суддя: Кощеєв І.М., судді: Орєшкіна Е.В., Чус О.В., справу № 904/7626/21 прийнято до свого провадження.

23.08.2022 р. в систему "Діловодство спеціалізованого суду" внесено інформаційну довідку, відповідно до якої, у зв`язку з відпусткою членів колегії - суддів Орєшкіної Е.В.,Чус О.В. розгляд справи № 904/7626/21 в судовому засіданні не відбувся.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2022 р., у зв`язку з виходом на роботу членів колегії - суддів Орєшкіної Е.В., Чус О.В., розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 13.10.2022 р..

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 11.10.2022 р., у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Чус О.В., відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду № 2 від 08.10.2018 р. зі змінами, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів.

Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Орєшкіної Е.В., Антоніка С.Г..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.10.2022 р., колегією суддів у складі: судді-доповідача Кощеєва І. М., суддів: Орєшкіної Е.В., Антоніка С.Г., справу № 904/7626/21 прийнято до свого провадження.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.10.2022 р. по справі оголошено перерву до 16.11.2022 р..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2022 р. по справі оголошено перерву до 30.11.2022 р..

29.11.2022 р. в систему "Діловодство спеціалізованого суду" внесено інформаційну довідку, відповідно до якої, у зв`язку з відпусткою головуючого судді Кощеєва І.М., розгляд справи № 904/7626/21 в судовому засіданні не відбувся.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.12.2022 р., у зв`язку з виходом на роботу головуючого судді Кощеєва І.М., розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 25.01.2023 р..

Від Дніпровської міської ради до суду надійшло клопотання, про призначення у справі № 904/7626/21 будівельно-технічної експертизи, проведення якої доручити судовим експертам Дніпропетровського науково- дослідницького інституту судових. На вирішення експертів поставити наступні питання: Які будівлі та споруди знаходиться за адресою: вул. Січеславська Набережна, буд. 35 Б в м. Дніпрі? Чи є нерухоме майно, що знаходиться за адресою: вул. Січеславська Набережна, буд. 35 Б в м. Дніпрі самочинно збудованим?

Клопотання про призначення експертизи обгрунтоване тим, що оскільки спірне нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності, Позивач вважає за необхідне провести будівельно-технічну експертизу нерухомого майна, з метою всебічного та повного з`ясування обставин у справі, для встановлення об`єктивної істини, визначення вимогам будівельних норм та правил (БНІП), придатністі до експлуатації об`єкта за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 35-Б.

Відповідач проти задоволення клопотання про призначення експертизи заперечує, зазначаючи на тому, що воно є необгрунтованим, оскільки виходячи з переліку питань, поставлених Позивачем перед експертизою, для з`ясування обставин, що мають значення для справи, відсутня необхідність залучення фахівців, що мають необхідні спеціальні знання у сфері будівництва, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Наявні матеріали справи дозволяють зробити висновок про те, які саме будівлі та споруди знаходяться за адресою вул. Січеславська Набережна, буд. 35 Б в м. Дніпрі. Для відповіді на наведене питання не потрібно спеціальних знань. Відповідь на питання чи є нерухоме майно, що знаходиться за адресою м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35Б самочинно збудованим, також не потребує спеціальних знань й встановлюється на підставі наявних у матеріалах справи доказах.

Розглянувши у судовому засіданні клопотання Позивача про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи нерухомого майна, колегія суддів апеляційного господарського суду протокольної ухвалою відмовила у його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст. 98, 99 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, експертиза призначається для з`ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

В той же час, недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що клопотання Позивача про призначення будівельно-технічної судової експертизи задоволенню не підлягає, оскільки у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для призначення судової експертизи, та, окрім іншого, призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду.

Крім того, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Колегія суддів, враховуючи дійсні обставини справи, характер спірних правовідносин, дійшла висновку, що для вирішення спору у даній справі у суду відсутня потреба у проведенні судової будівельно-технічної експертизи у даній справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотання Дніпровської міської ради про призначення будівельно-технічної експертизи у справі № 904/7626/21.

Від Відповідача до суду апеляційної інстанції надійшла заява про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Згідно з частиною 3 ст. 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду від 21.04.2021 р. у справі № 906/1179/20 викладено правовий висновок, що приписи частини 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи».

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Така обставина ( відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції ) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наведені Відповідачем доводи щодо несвоєчасного подання доказу зазначає, що заява взагалі не містить обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк.

За таких обставин, додані Відповідачем під час апеляційного перегляду листування з Позивачем як додатковий доказ колегією суддів не приймаються.

Треті особи не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників третіх осіб.

В судовому засіданні 25.01.2023 р., була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

29.05.1998р., між Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради ( Орендодавець ) та Приватним підприємством виробнича фірма Август ( Орендар ) укладено Договір № 345 на право тимчасового користування землею на умовах оренди.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Орендодавець надає, а Орендар приймає в тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 200кв.м., яка знаходиться за адресою: вул. Набережна ім. В.І. Леніна, відповідно до рішення виконкому міської ради від 20.06.1996 №944.

Земельна ділянка надається строком на 5 років для проектування та будівництва павільйону-кафе Август (пункт 1.2 Договору).

Розпорядженням Дніпропетровської міської ради № 770р від 20.07.1998 р. ( а.с. 91-92 том 1) присвоєно об`єктам Приватного підприємства виробничої фірми Август по вул. Набережній ім. В.І. Леніна такі поштові адреси: павільйону-кафе (поз.1) вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35Б; ресторану Август (поз.2) вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35В. Схема поштової адреси додається до рішення.

01.04.1999 р. між виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (Розпорядник) та Приватним підприємством Виробнича фірма Август (Землекористувач) укладено Договір № 1044 на право тимчасового користування землею.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Розпорядник надає, а Землекористувач приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 226+95 кв.м., яка знаходиться за адресою: вул. Набережна ім. В.І. Леніна, відповідно до рішення виконкому міської ради від 22.03.1999 р. № 517.

Земельна ділянка надається строком на 1 рік для проектування та будівництва літнього кафе (пункт 1.2 Договору).

Згідно з пунктом 1.3 Договору дійсний договір укладено на один рік з квітня 1999 року до квітня 2000 року.

06.05.1999 р. Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю видано Приватному підприємству виробнича фірма Август Дозвіл на виконання будівельних робіт №141/99 по літньому кафе по вул. Набережній ім. В.І. Леніна. Строк дії дозволу до 31.12.1999 р. (а.с. 112 том 1).

15.06.1999 р. між виконавчим комітетом міської ради ( Розпорядник ) та Приватним підприємством Виробнича фірма Август ( Землекористувач ) укладено Договір № 1203 на право тимчасового користування землею, відповідно до пункту 1.1 якого Розпорядник надає, а Землекористувач приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 1 440 кв. м., яка знаходиться за адресою: вул. Набережна ім. В.І. Леніна, відповідно до рішення виконкому міської ради від 20.05.1999 р. № 1101/1.

Земельна ділянка надається строком на 2 роки для проектування та будівництва торговельного комплексу та літніх майданчиків (пункт 1.2 Договору).

Згідно з пунктом 1.3 Договору цей договір укладено на один календарний рік з червня 1999 року до червня 2000 року.

14.04.2000 р. Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю видано Приватному підприємству виробнича фірма Август Дозвіл на виконання будівельних робіт №141/99 по літньому кафе по вул. Набережній ім. В.І. Леніна. Строк дії дозволу до 31.12.2000 р. (а.с. 113 том 1).

12.03.2001 р. Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю видано Приватному підприємству виробнича фірма Август Дозвіл на виконання будівельних робіт №76/2001 по закріпленню берегової зони нижньої тераси буронабивними сваями по вул. Набережній ім. В.І. Леніна, 35Б. Строк дії дозволу до 31.04.2001 р. (а.с. 114 том 1).

15.10.2003 р. між виконавчим комітетом міської ради ( Розпорядник ) та Приватним підприємством Виробнича фірма Август ( Землекористувач ) укладено Додаткова угода до договору № 1203 на право тимчасового користування землею від 15.06.1999 р. ( далі Додаткова угода ) за змістом пункту 1 якої пункт 1.3 договору на право тимчасового користування землею від 15.06.1999 р. № 1203 викладено в такій редакції: 1.3 Цей договір укладено на строк з червня 1999 року по 09 квітня 2006 року.

Відповідно до пункту 2 Додаткової угоди невід`ємними частинами цієї додаткової угоди є рішення Господарського суду України Дніпропетровської області від 25.09.2003 р., справа № Н32/99 та лист ППВФ Август від 06.10.2003 р. №105.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2003 р. у справі № Н32/184 внесено зміни до договору на право тимчасового користування землею № 1044 від 01.04.1999 р., укладеного між виконавчим комытетом Дніпропетровської міської ради та ППВФ Август з викладенням пункту Розділ 1 в наступній редакції: Розпорядник надає, а Землекористувач приймає в тимчасове користування для проектування та будівництва літнього кафе земельну ділянку загальною площею 0,0321га, що знаходиться по вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35-Б м. Дніпропетровська. Цей договір укладено на строк з квітня 1999 року по березень 2006 року (а.с. 106-107 том 1).

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 936 від 22.04.2004 р. ( а. с. 129 том 1 ), ППВФ Август надано дозвіл на почергове введення в експлуатацію будівлі кафе-бару по вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35Б.

Рішеннями Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2005 р. у справі № 31/29, від 12.01.2006 р. у справі № 12/8, додатковим рішенням від 02.02.2006 р. у справі № 12/8, які на час розгляду даної справи набрали законної сили ( а. с. 21-25 том 1 ) визнано за Приватним підприємством виробнича фірма Август право власності на об`єкт нерухомого майна розташований за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35Б, а саме: будівлю кафе-бару літ. Ж-1 загальною площею 1201,6 кв.м.; топочну літ. З-1 загальною площею 33,3 кв.м. без додаткових актів введення в експлуатацію.

Даними рішеннями було встановлено, що ППВФ Август, на час ухвалення зазначених рішень, є користувачем земельної ділянки на якій ним проведено будівництво. Дані земельні ділянки були надані йому в оренду саме для проектування та будівництва торгівельного комплексу та кафе. Порушення прав та інтересів інших осіб судом не встановлено.

Також, зазначеними рішеннями було встановлено, що у ПП ВФ Август перебували у користуванні земельні ділянки на яких останнім було проведено будівництво.

Державна реєстрація права приватної власності за Відповідачем проведена на підставі зазначених рішень Господарського суду Дніпропетровської області, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9833526 від 13.02.2006 р. ( а. с. 130 том 1 ).

31.08.2010 р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області відповідачу видано Сертифікат відповідності № ДП000451 ( а. с. 126 том 2 ), відповідно до якого Інспекція засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта (окремого пускового комплексу), що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35Б, проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтвердила його готовність до експлуатації.

Сертифікат відповідності виданий на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 05.07.2010 р.. Опис об`єкта: Будівля кафе-бару літ. Ж-1: загальна площа 1187,9 кв.м., основна площа 890,1 кв.м., допоміжна площа 280,8кв.м., площа приміщень загального користування 17,0 кв.м.; Топочна літ. З-1: площа забудови 37,1 кв.м. загальна площа 31,7 кв.м..

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 172/45 від 25.12.2013 р. Приватному підприємству виробнича фірма Август надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню нежитлових будівель по вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35Б.

В серпні 2021 року Дніпровська міська рада звернулась з позовом до Приватного підприємства Виробнича фірма Август (далі - відповідач) в якому просить суд: зобов`язати приватне підприємство виробнича фірма Август повернути земельну ділянку, що розташована за адресою: вул. Січеславська Набережна, 35Б, м. Дніпро, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна, а саме: Ж-1- будівля кафе-бару (загальна площа 1187,9 кв.м), ж-сходи, ж {1} - сходи, З-1 - топочна (загальна площа 31,7 кв.м), Л-цегляна споруда з майданчиком, М - цегляна споруда з майданчиком, номер запису про право власності: 36027124; припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно Ж-1- будівля кафе-бару (загальна площа 1187,9 кв.м), ж-сходи, ж {1} - сходи, З-1 - топочна (загальна площа 31,7 кв.м), Л-цегляна споруда з майданчиком, М -цегляна споруда з майданчиком, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 35 Б, за Приватним підприємством виробничою фірмою Август, код ЄДРПОУ 13443213, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2058794912101, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 36027124 та реєстраційний номер майна в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 13833096 із закриттям розділу.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі літ. Ж-1, З-1, які розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35Б є самочинним будівництвом і право власності на зазначений об`єкт нерухомості зареєстровано без відповідної дозвільної документації. Також зазначає, що земельна ділянка, на якій розташовано зазначене самочинно побудоване нерухоме майно, за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35Б належить Дніпровській міській раді та віднесена до земель комунальної власності, відповідно до ст. ст. 80, 83 ЗК України та ст. ст. 26, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні. Зазначена земельна ділянка не надавалась під будівництво відповідачу, а тому використання земельної ділянки без належно оформлених документів свідчить про її самовільне зайняття. Позивач, посилаючись на ст. 212 ЗК України вважає, що нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі літ. Ж-1, З-1, які розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35Б підлягають знесенню за рахунок Відповідача, а земельна ділянка, за зазначеною адресою приведенню у придатний для використання стан та поверненню Позивачу.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, послався на те, що: право власності на спірне нерухоме майно, набуто Відповідачем на підставі чинних судових рішень про визнання такого права, стороною яких був зокрема і Позивач, а саме рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2005 р. у справі № 31/29, від 12.01.2006 р. у справі № 12/8 і від 02.02.2006 р. у справі №12/8; зазначений об`єкт нерухомості побудований на земельній ділянці, яка Позивачем виділялася Відповідачу саме під забудову, а право власності на нерухоме майно зареєстровано у період дії договору оренди відповідної земельної ділянки; Відповідач мав погоджений Позивачем, в особі ГлавАПУ, проект на будівництво; станом на 22.04.2004 р. об`єкт нерухомого майна будівлі кафе-бару за адресою м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35Б, вже був побудований і Позивач погодився з правомірністю такої побудови, про що надав дозвіл на почергове введення в експлуатацію, що підтверджується рішенням виконкому Дніпропетровської міськради від 22.04.2004 р. № 936.

Також, Відповідач подав суду клопотання про застосування строку позовної давності, в обгрунтування якого зазначає, що Позивач був обізнаний з фактом виникнення у Відповідача права власності на зазначені об`єкти нерухомого майна задовго до подачі позовної заяви, а твердження про те, що Позивач дізнався про порушене право тільки 24.06.2021 р. спростовується доданими до відзиву доказами.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі, яким Позивачу в задоволені позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується, що Відповідач мав документи щодо будівництва нерухомого майна на спірних земельних ділянках, а також мало місце волевиявлення Позивача про надання дозволу Відповідачу на введення в експлуатацію зазначених будівель. З урахуванням наявності судових рішень щодо визнання за Відповідачем права власності на об`єкти нерухомості, наявності правовстановлюючих і дозвільних документів щодо будівництва такого майна та відповідної згоди власника земельних ділянок на той час не можна вести мову про застосування ч. 4 ст. 376 ЦК України. З огляду на те, що судом не було встановлено підстав для задоволення позову, відсутні й підстави для застосування наслідків пропуску позовної давності.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Предметом позову в цій справі є вимоги Дніпровської міської ради про: зобов`язання приватне підприємство виробнича фірма Август повернути земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна; припинення права власності та скасувати державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме за Приватним підприємством виробничою фірмою Август із закриттям розділу.

Підставою позовних вимог, на думку Дніпровської міської ради, є те, що спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом і право власності на зазначений об`єкт нерухомості зареєстровано без відповідної дозвільної документації. При цьому, земельна ділянка, на якій розташовано вказане самочинно побудоване нерухоме майно, віднесена до земель комунальної власності, не надавалась під будівництво Відповідачу, а тому використання земельної ділянки без належно оформлених документів свідчить про її самовільне зайняття. Відповідно нерухоме майно підлягає знесенню за рахунок Відповідача, а земельна ділянка, за зазначеною адресою приведенню у придатний для використання стан та поверненню Позивачу.

В апеляційній скарзі Скаржник, додатково посилається на те, що Приватне підприємство виробнича фірма «Август» здійснило самовільне будівництво на землях водного фонду в прибережено захисній смузі, тобто на земельній ділянці з режимом обмеженої господарської діяльності.

Колегія суддів вважає зазначені посилання Скаржника безпідставними та не приймає їх до уваги, оскільки зазначені обставини не були наведені Позивачем в якості підстав позову і господарським судом не розглядалися, а зміна підстав позову на стадії апеляційного розгляду справи не допускається.

За положеннями частини першої ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта ст. 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб ( частина п`ята ст. 376 ЦК України).

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 р. у справі № 916/2791/13 ).

Судом встановлено, що рішеннями Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2005 р. у справі № 31/29, від 12.01.2006 р. у справі №12/8, додатковим рішенням від 02.02.2006 р. у справі №12/8, визнано за Приватним підприємством виробнича фірма Август право власності на об`єкт нерухомого майна розташований за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35Б, а саме: будівлю кафе-бару літ. Ж-1 загальною площею 1201,6 кв.м.; топочну літ. З-1 загальною площею 33,3 кв.м. без додаткових актів введення в експлуатацію.

Вказаними рішеннями було встановлено, що ППВФ Август, на час ухвалення зазначених рішень, був користувачем земельної ділянки на якій ним проведено будівництво. Дані земельні ділянки були надані йому в оренду саме для проектування та будівництва торгівельного комплексу та кафе. Порушення прав та інтересів інших осіб судом не встановлено.

На підставі зазначених рішень Господарського суду Дніпропетровської області, була проведена Державна реєстрація права приватної власності за ППВФ Август, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9833526 від 13.02.2006 р..

З огляду на викладене, право власності на спірне приміщення набуто Відповідачем на підставі чинних судових рішень про визнання такого права.

Отже, правомірність виникнення права власності Відповідача на здійснене ним самочинне будівництво була підтверджена державою та визнана відповідними судовими рішеннями і саме на підставі таких судових рішень було проведено державну реєстрацію речового права Відповідача.

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції - право Відповідача на самочинне будівництво легітимізовано у спосіб, визначений ст. 376 ЦК України - шляхом визнання права власності особи за рішенням суду і у даному випадку має місце завершений юридичний склад набуття Відповідачем права власності ( виникнення права на підставі судового рішення та здійснення у зв`язку з цим державної реєстрації такого права ).

При цьому, як слушно зауважив місцевий господарський суд - матеріалами цієї справи також підтверджується, що Відповідач на момент здійснення будівництва мав право користування земельними ділянками та відповідні дозвільні документи на будівництво, що підтверджується:

Договором № 345 на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 29.05.1998 р., укладеним між Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради ( Орендодавець ) та Приватним підприємством виробнича фірма Август ( Орендар ), відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 200кв.м., яка знаходиться за адресою: вул. Набережна ім. В.І. Леніна, відповідно до рішення виконкому міської ради від 20.06.1996 р. № 944. Земельна ділянка надається строком на 5 років для проектування та будівництва павільйону-кафе Август ( пункт 1.2 Договору ).

Розпорядженням Дніпропетровської міської ради № 770 р від 20.07.1998 р. присвоєно об`єктам Приватного підприємства виробничої фірми Август по вул. Набережній ім. В.І. Леніна такі поштові адреси: павільйону-кафе (поз.1) вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35Б; ресторану Август (поз.2) вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35В.

01.04.1999 р. між Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (Розпорядник) та Приватним підприємством Виробнича фірма Август ( Землекористувач ) укладено Договір № 1044 на право тимчасового користування землею, відповідно до пункту 1.1 якого Розпорядник надає, а Землекористувач приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 226+95кв.м., яка знаходиться за адресою: вул. Набережна ім. В.І. Леніна, відповідно до рішення виконкому міської ради від 22.03.1999 № 517. Земельна ділянка надається строком на 1 рік для проектування та будівництва літнього кафе (пункт 1.2 Договору).

15.06.1999 р. між виконавчим комітетом міської ради ( Розпорядник ) та Приватним підприємством Виробнича фірма Август ( Землекористувач ) укладено Договір № 1203 на право тимчасового користування землею, відповідно до пункту 1.1 якого Розпорядник надає, а Землекористувач приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 1 440 кв.м., яка знаходиться за адресою: вул. Набережна ім. В.І. Леніна, відповідно до рішення виконкому міської ради від 20.05.1999 р. № 1101/1. Земельна ділянка надається строком на 2 роки для проектування та будівництва торговельного комплексу та літніх майданчиків ( пункт 1.2 Договору ).

15.10.2003 р. між цими ж сторонами укладена додаткова угода до договору № 1203 на право тимчасового користування землею від 15.06.1999 р. (далі Додаткова угода) за змістом пункту 1 якої пункт 1.3 договору на право тимчасового користування землею від 15.06.1999 р. №1203 викладено в такій редакції: 1.3 Цей договір укладено на строк з червня 1999 року по 09 квітня 2006 року.

Відповідно до пункту 2 Додаткової угоди невід`ємними частинами цієї додаткової угоди є рішення Господарського суду України Дніпропетровської області від 25.09.2003 р., справа № Н32/99 та лист ППВФ Август від 06.10.2003 р. № 105.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2003 р. у справі № Н32/184 внесено зміни до договору на право тимчасового користування землею №1044 від 01.04.1999 р., укладеного між виконкомом Дніпропетровської міської ради та ППВФ Август з викладенням пункту Розділ 1 в наступній редакції: Розпорядник надає, а Землекористувач приймає в тимчасове користування для проектування та будівництва літнього кафе земельну ділянку загальною площею 0,0321га, що знаходиться по вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35-Б м. Дніпропетровська. Цей договір укладено на строк з квітня 1999 року по березень 2006 року.

Наведене спростовує твердження Скаржника про те, що земельні ділянки, які знаходяться по вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35-Б, не надавалась під будівництво Відповідачу та використовувались ним без належно оформлених документів.

Також, з матеріалів справи вбачається наступне.

06.05.1999 р. Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю видано Приватному підприємству виробнича фірма Август Дозвіл на виконання будівельних робіт №141/99 по літньому кафе по вул. Набережній ім. В.І. Леніна. Строк дії дозволу до 31.12.1999р..14.04.2000 р. Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю видано Приватному підприємству виробнича фірма Август Дозвіл на виконання будівельних робіт № 141/99 по літньому кафе по вул. Набережній ім. В.І. Леніна. Строк дії дозволу до 31.12.2000 р..

12.03.2001 р. Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю видано Приватному підприємству виробнича фірма Август Дозвіл на виконання будівельних робіт № 76/2001 по закріпленню берегової зони нижньої тераси буронабивними сваями по вул. Набережній ім. В.І. Леніна, 35Б. Строк дії дозволу до 31.04.2001 р..

31.08.2010 р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області відповідачу видано Сертифікат відповідності № ДП000451, відповідно до якого Інспекція засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта (окремого пускового комплексу), що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35Б, проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтвердила його готовність до експлуатації.

Сертифікат відповідності виданий на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 05.07.2010 р.. Опис об`єкта: Будівля кафе-бару літ. Ж-1: загальна площа 1187,9 кв.м., основна площа 890,1кв.м., допоміжна площа 280,8кв.м., площа приміщень загального користування 17,0 кв.м.; Топочна літ. З-1: площа забудови 37,1кв.м. загальна площа 31,7 кв. м..

Зазначеним спростовується твердження Скаржника про те, що нерухоме майно збудовано Відповідачем без дозвільної документації.

Також, матеріали справи містять рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 936 від 22.04.2004 р., відповідно до якого Відповідачу надано дозвіл на почергове введення в експлуатацію будівлі кафе-бару по вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35Б, та рішення Дніпропетровської міської ради № 172/45 від 25.12.2013 р., відповідно до якого Приватному підприємству виробнича фірма Август надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню нежитлових будівель по вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35Б.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що Відповідач мав документи щодо будівництва нерухомого майна на спірних земельних ділянках, а також мало місце волевиявлення Позивача про надання дозволу Приватному підприємству виробнича фірма Август на введення в експлуатацію зазначених будівель.

Враховуючи наведене та наявності судових рішень щодо визнання за Відповідачем права власності на об`єкти нерухомості, наявності правовстановлюючих і дозвільних документів щодо будівництва такого майна та відповідної згоди власника земельних ділянок на той час, суд першої інстанції обгрунтовано послався на відсутність підстав для застосування ч. 4 ст. 376 ЦК України.

Разом з цим, відповідно до частини 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.

Частиною 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» і застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу до неї, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішеннях у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» ( рішення від 20.10.2011 р., заява № 29979/04 ), «Кривенький проти України» ( рішення від 16.02.2017 р., заява № 43768/07 ), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого Протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 р. «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04, п.70) суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Враховуючи те, що судом не було встановлено підстав для задоволення позову, відсутні й підстави для застосування наслідків пропуску позовної давності.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Відповідача.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

13. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022 р. у справі № 904/7626/21 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.01.2023 р.

ГоловуючийсуддяІ.М. Кощеєв

СуддяЕ.В. Орєшкіна

СуддяС.Г. Антонік