В С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року до суду надійшла вищевказана позовна заява. Відповідно до позову, 20.11.2020 року інспектором СРПП № 2 Якимівського ВП Мелітопольського ВП ГУНП у Запорізькій області Дацев Дмитром Вікторовичем неправомірно та безпідставно відносно позивача був складений протокол серії ОБ № 064869 за ч.1 ст.130 КУпАП. 24.11.2020 року матеріали справи про адміністративне правопорушення були скеровані працівниками Якимівського ВП до Якимівського районного суду. Постановою Якимівського районного суду по справі 330/2868/20 від 8 лютого 2021 року позивача визнано винним в вчинені правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та призначено покарання у вигляді штрафу 10200 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік та стягнуто судовий збір в розмірі 454 грн. Постановою Запорізького апеляційного суду від 4 березня 2021 року постанову Якимівського районного суду від 8 лютого 2021 року скасовано, провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Внаслідок неправомірногопритягнення позивачадо адміністративноївідповідальності йому завдано моральну шкоду, яку оцінено в 50000 грн.

Крім того, позивач просив стягнути на свою користь оплату послуг адвоката у розмірі 10000 грн. з яких, 7000 грн. витрати по оплаті послуг адвоката у справі 330/2868/20 та 3000 грн. у цьому провадженні,

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 23 листопада 2021 року, в позові ОСОБА_1 (зареєстрований АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ), в інтересах якої діє ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), доДержави Україна в особі Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна 6, м. Київ ЄДРПОУ 37567646), Головного управління національної поліції у Запорізькій області (вул. Матросова 29, м. Запоріжжя, код 40108688) про відшкодування моральної шкоди - відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Діденко Володимира Євгеновича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що факт незаконного притягнення позивача до адміністративної відповідальності та докладання додаткових зусиль для захисту свої прав та інтересів завдали позивачу моральної шкоди, яка виразилась у зміні звичного способу життя, пригніченні та зневірі у правоохоронні органи, метою діяльності яких, є саме захист прав та законних інтересів громадян.

Відповідно довідзиву наапеляційну скаргуГоловне управлінняНаціональної поліціїУкраїни вЗапорізькій областізазначає,що підчас розглядусправи судомпершої інстанціїнадано належнуправову оцінкуправовідносинам,що склалисяміж сторонамиу справі,з`ясовано їхправову природута якнаслідок винесенообґрунтоване тазаконне рішення.В зв`язкуз наведеним,просять апеляційнускаргу залишитибез задоволення.

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2023 року це 268400,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2684,00 грн. (2684,00 грн. Х 100 = 268 400 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не зазначено, у чому конкретно полягали страждання (фізичні, душевні або психічні); не досліджено характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо). Не надано жодних доказів спричинення моральної шкоди позивачу. Фактично сторона позивача надала тільки докази того, що справа про адміністративне правопорушення відносно позивача була розглянута за передбаченою законом процедурою. Сама по собі тривалість часу розгляду вказаної справи не може бути доказом моральних страждань позивача, оскільки вказана процедура була дотримана в повному обсязі, при цьому процесуальні гарантії дотримання цих прав судом та працівниками поліції були здійснені, а внутрішнє ставлення позивача до цієї процедури не є доказом моральних страждань.

З висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 3, 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають значення для справи. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

Відповідно до загальних правил, визначених ч.1 ст. 1173, ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та їх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 1176ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (ч.6 ст. 1174 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди встановлюється законом (ч.ч.2, 7 ст. 1174 ЦК України).

Так, згідно з п.2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» №266/94-ВР від 01.12.1994 року (далі Закон №266), відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

Згідно з п.4 ч.1 ст. 2 Закону №266 право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.

Судом встановлено, що згідно постанови Якимівського районного суду Запорізької області від 08 лютого 2021 року у справі №330/2869/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 10200,00 грн. з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454,00 грн.

Відповідно до постанови Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2021 року, постанова Якимівського районного суду Запорізької області від 08 лютого 2021 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП, скасовано, провадження у справі закрито на підставі п.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні (у разі, якщо шкода відшкодовується за наявності вини).

В даному випадку за нормами ст.ст. 1173, 1174, 1176 ЦК України шкода, спричинена незаконними рішеннями, діями чи бездіяльність державних органів, їх посадових осіб, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів та посадових осіб, у зв`язку з чим при вирішенні даної справи не підлягає встановленню та доведенню наявність вини заподіювача шкоди.

В той же час, позивач повинен подати суду докази, що підтверджують факт завдання шкоди та її розмір, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Дії (бездіяльність) посадових осіб державного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування у справах відповідної категорії, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року, справа №920/715/17).

Здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яку в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб органу державної влади.

Такий висновок міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року, справа №569/1799/16-ц).

В даному випадку суд апеляційної інстанції вважає доведеним, що відносно позивача ОСОБА_1 мало місце незаконне провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП, за результатами якого на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 10200,00 грн. з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 1 рік.

Цей факт встановлено постановою Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2021 року у справі ЄУН № 330/2869/20, яке набрало законної сили 04 березня 2021 року, тому відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню в межах розгляду даної цивільної справи, яка фактично стосується цивільно-правових наслідків незаконних дій.

Отже, самим скасуванням постанови Якимівського районного суду Запорізької області від 08 лютого 2021 року встановлено факт неправомірності дій посадових осіб під час притягнення позивача до адміністративної відповідальності, що, в свою чергу, безумовно свідчить про наявність у останнього душевних страждань внаслідок таких дій, тобто наявність моральної шкоди, і є підставою для її відшкодування державою.

Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд відповідно до ст. 23 ЦК України враховує характер правопорушення, глибину та тривалість душевних страждань позивача, час та зусилля, які були ним витрачені для відновлення свого порушеного права. З дня складання протоколу про адміністративне правопорушення з 20 листопада 2020 року і до дня ухвалення судом рішення про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності 04 березня 2021 року пройшло більше 3 місяців. Провадження в адміністративній справі призвело до зміни звичного укладу життя позивача, необхідності докладання додаткових зусиль для поновлення своїх прав, що, на думку суду, викликало у позивача відповідний психоемоційний дискомфорт, спричинило душевні переживання.

Між тим, не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного і душевного болю, неспокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз і його визначення не піддається математичним формулам.

Враховуючи вищевказані обставини, принцип розумності, виваженості і справедливості, суд апеляційної інстанції вважає необхідним стягнути на користь позивача моральну шкоду в розмірі 2000,00 гривень. Визначену позивачем суму відшкодування моральної шкоди суд вважає перебільшеною і такою, що не відповідає вимогам ст. 23 ЦК України та обставинам даної справи.

Що стосується вимог позову щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то слід зазначити наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність " договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Водночас згідно з процесуальним законодавством встановлено види судових витрат, порядок їх розподілу тощо.

Так, як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду зокрема із вимогою про стягнення грошових коштів за послуги адвоката згідно з договором про надання правової допомоги у зв`язку із розглядом справи про адміністративне правопорушення у розмірі 7000,00 грн.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Отже, плата за юридичні послуги належить до судових витрат пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною 5 статті 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається зокрема про розподіл судових витрат, який здійснюється судом у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.

Витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 у справі № 6-3261св08, від 27.01.2010 у справі № 6-11633св09, від 03.02.2010 у справі № 6-15773св09.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).

Таким чином, законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги у справі про адміністративне правопорушення у порядку цивільного судочинства.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 925/245/19, який суди застосували під час розгляду справи № 910/12945/19.

Таким чином у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. слід відмовити.

Що стосується вимог, щодо відшкодування судових витрат у розмірі 3000,00 грн. за складання позовної заяви у цій справі та участь у судових засіданнях, то слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, витрати та правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог складають 120,00 грн.

За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позову.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст. ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Діденко Володимира Євгеновича задовольнити частково.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 23 листопада 2021 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієадвокат ДіденкоВолодимир Євгеновичдо державиУкраїни вособі Державноїказначейської службиУкраїни,Головного управліннянаціональної поліціїУкраїни вЗапорізькій областіпро відшкодуванняморальної шкоди задовольнити частково.