Постанова

Іменем України

24 січня 2023 року

м. Київ

справа № 161/13862/19

провадження № 61-7868св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Андріяш Наталією Валеріївною, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2020 року в складі судді: Присяжнюк Л. М., та постанову Волинського апеляційного суду від 17 березня 2021 року в складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання зобов`язань за договором припиненими.

Позов мотивований тим, що 13 вересня 2010 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ЖБК «Волинь-1» укладений договір про спільну діяльність у будівництві індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Позивач вважав, що цей договір порушує його права та законні інтереси та зазначає, що 09 квітня 2013 року був ліквідований ЖБК «Волинь-1», а тому, на його думку, зобов`язання за договором є припиненими. Позивач зазначав про те, що йому відомо, що зобов`язання за договором не виконувалися.

ОСОБА_1 просив:

визнати припиненими зобов`язання сторін за договором про спільну діяльність, який укладений 13 вересня 2010 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ЖБК «Волинь-1».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2020 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання зобов`язань за договором припиненими відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 5 000 грн витрат на правову допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу;

законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

позивач, при зверненні з вимогами про визнання припиненими зобов`язань за договором, стороною яких він не є, не врахував того, що він не є тією особою, якій надано право вимагати припинення зобов`язань за договором, адже з такими вимогами, на переконання суду, може звернутися лише сторона, для якої таке виконання чи невиконання створює реальні правові наслідки. Фактично, як слідує зі змісту позову та характеру пояснень представника позивача, позивач не погоджується не стільки з виконанням зобов`язань за договором, а з самим договором по суті, вважаючи його незаконним та таким, що не спричинив реальні правові наслідки. В такому випадку належним та ефективним способом захисту свого права є не визнання зобов`язань за договором припиненими, а визнання недійсним договору і позивач не позбавлений можливості звернутися з таким позовом до суду;

на підставі приписів статті 141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 слід стягнути документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. Розмір цих витрат відповідає заявленому відповідачем ОСОБА_3 у першій заяві по суті спору попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат (а. с. 65), а також підтверджується ордером (а. с. 60), договором про надання правничої допомоги з попереднім розрахунком до нього (а. с. 62-63), актом з детальним описом виконаних робіт (наданих послуг) (а. с. 147), квитанціями до прибуткового касового ордеру (а. с. 148). Клопотань про зменшення цих витрат позивач та його представник не заявляли, хоча з їх розміром були обізнані разом з одержанням відзиву на позов.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 17 березня 2021 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником Андріяш Н. В. залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

за змістом договору вбачається, що позивач не був стороною згаданого договору від 13 вересня 2010 року. Відповідно до статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Таким чином, з урахуванням умов договору про спільну діяльність та положень закону апеляційний суд зробив висновок, що зобов`язання зазначене у договорі від 13 вересня 2010 року не створювало жодних обов`язків для ОСОБА_1 , який не був учасником такого зобов`язання.

відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців вбачається, що 09 квітня 2013 року внесено запис про припинення діяльності ЖБК «Волинь-1», який був стороною договору від 13 вересня 2010 року (а. с. 8-12). 13 грудня 2013 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 (а. с. 6). Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 серпня 2014 року (а. с. 7). ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 (саме тієї квартири, яка була предмет договору про спільну діяльність від 13 вересня 2010 року). З врахуванням наведеного, позивач не будучи стороною договору, та набувши права власності на об`єкти нерухомого майна визначені спірним договором після припинення юридичної особи не набув статусу кредитора по відношенню до ЖБК «Волинь-1», а відтак - права вимоги про припинення зобов`язання на підставі статті 609 ЦК України;

вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову, вказавши, що ОСОБА_1 не наділений правом вимагати припинення зобов`язання учасником якого він не був. Вказуючи про порушення своїх прав та законних інтересів на нерухоме майно по АДРЕСА_1 , позивач обрав спосіб, який не може відновити або ж захистити його право. Вказівка суду про можливість звернення позивача з вимогами про визнання недійсним договору про спільну діяльність жодним чином не впливає на правильність висновків суду щодо відмови у задоволені позову.

Аргументи учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_6 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана адвокатом Андріяш Н. В., на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, в якій просив: скасувати оскаржені судові рішення; ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

правовою підставою позовних вимог стала стаття 609 ЦК України. В силу вказаної норми матеріального права прямо передбачено, що зобов`язання припиняються ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншим нормативно-правовим актом виконання зобов`язань ліквідованої юридичної особи покладено на іншу особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я. У цьому випадку мала сукупність обставин, що прямо зумовлюють припинення зобов`язань юридичної особи ЖБК «Волинь-1»: зобов`язання за договором про спільну діяльність від 13 вересня 2010 року, а саме замовлення та будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 його стороною (ЖБК «Волинь-1») не виконані; ЖБК «Волинь-1» було ліквідовано 09 квітня 2013 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис; в межах ліквідаційної процедури ОСОБА_3 не було пред`явлено жодних вимог до ЖБК «Волинь-1»; правонаступництво у цих правовідносинах відсутнє. Тобто, в даному випадку має місце пряма норма матеріального права (стаття 609 ЦК України), факт повної ліквідації юридичної особи та факт невиконання нею своїх зобов`язань за договором про спільну діяльністю від 13 вересня 2010 року станом на день ліквідації. Вказані фактори на думку сторони позивача є прямою підставою для визнання зобов`язань юридичної особи забудовника за договором про спільну діяльність припиненими;

позов містив чітко викладені підстави - припинення зобов`язань у зв`язку з ліквідацією юридичної особи. Аналогічними були пояснення представника в ході судового розгляду справи. Жодного слова про недійсність самого договору по суті, як зазначає Луцький міськрайониий суд Волинської області, чи його незаконність ні позов, ні пояснення представника позивача Андріяш Н. В. не містили. Позиція судів щодо підстав відмови в позові є нечіткою. З аналізу мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду не зрозуміло чим все ж таки керувався суд, відмовляючи в позові: тим, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем, оскільки не виступав стороною договору про спільну діяльність, чи тим, що такий спосіб захисту права є неефективним;

ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу придбав вільну від забудови та претензій будь-яких третіх осіб земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Такий договір є чинним. Тобто, станом на 2013 рік про будь-які зобов`язання стосовно такої земельної ділянки та, більше того, договір про спільну діяльність ОСОБА_2 , як сторона договору та власник земельної ділянки, ОСОБА_1 не попереджала;

наявність договору про спільну діяльність від 13 вересня 2010 року, відповідно до якого на придбаній ОСОБА_1 земельній ділянці мало бути проведено будівництво об`єкта нерухомого майна та обґрунтування таким договором про спільну діяльність недійсності свідоцтва про право власності на належне ОСОБА_1 майно впливає на законні права та інтереси ОСОБА_1 та надає йому статусу належного позивача у цій справі. З огляду на те, що наявністю договору про спільну діяльність оспорюється законне право власності позивача, останній вправі заявляти вимоги про визнання зобов`язань за договором про спільну діяльність припиненими. Більше того, такий спосіб захисту права є ефективним та таким, що прямо відповідає нормам матеріального права;

ключовою підставою позовних вимог у цій справі слугувала та обставина, що юридична особа - ЖБК «Волинь-1», як сторона Договору про спільну діяльність, припинила своє існування 09 квітня 2013 року. Саме ліквідація юридичної особи в силу прямих вимог статті 609 ЦК України стала правовою підставою позовних вимог. Однак, в цьому випадку безумовно підлягало з`ясуванню ряд фактів, пов`язаних з процедурою ліквідації, в тому числі й те, чи заявляв ОСОБА_3 свої вимоги як кредитор в межах ліквідаційної процедури та чи було задоволено такі вимоги. Відтак, в обов`язковому порядку підлягає витребуванню матеріали реєстраційної справи юридичної особи ЖБК «Волинь-1». Письмове клопотання про витребування матеріалів реєстраційної справи було заявлено представником позивача. Судом першої, а згодом і судом апеляційної інстанції таке клопотання відхилено. Натомість проігнорованою залишилась та обставина, що самостійно ні позивач, ні його представник не мають змоги отримати у Державного реєстратора доступ до матеріалів реєстраційної справи юридичної особи, до котрої не мають жодного відношення. Відтак, суди проігнорували ключову обставину, що підлягала з`ясуванню в ході розгляду справи. Такий підхід судів видається формальним та поверхневим відношенням до справи, не бажанням встановити об`єктивну істину та ретельно дослідити усі обставини даної справи, як того вимагають положення процесуального закону.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

20 січня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 липня 2021 року зазначено, що підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 609 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 13 вересня 2010 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ЖБК «Волинь-1» укладено договір про спільну діяльність. Предметом цього договору була спільна діяльність у будівництві індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 , а саме 1/2 частини даного житлового будинку, на взаємовигідних умовах, а саме: квартири № 1 , загальною площею 110 кв. м, та земельна ділянка площею 0,06 га. Визначені за цим договором роботи повинні були бути виконані у термін до листопада 2010 року.

У договорі від 13 вересня 2010 року сторони передбачили, що:

розрахунки між сторонами здійснюються за розрахунками вартості одного квадратного метра загальної площі, яка включала фактичні витрати виконавця на будівництво будинку, будівельних мереж, і становить 5 000 грн за 1 кв. м загальної площі житла, строк виконання робіт встановлений до листопада 2010 року (пункт 2.1. договору);

ОСОБА_3 зобов`язувався забезпечити внесення коштів для авансування будівництва та оплати виконаних робіт (пункт 3.1 договору);

ОСОБА_2 зобов`язувалася надати замовнику ОСОБА_3 1/2 частину площі житлового будинку (пункт 3.2 договору);

ЖБК «Волинь-1» зобов`язувався здійснити діяльність із замовлення та ведення будівельних робіт з будівництва житлового будинку (пункт 3.2 договору).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців вбачається, що 09 квітня 2013 року внесено запис про припинення діяльності ЖБК «Волинь-1», який був стороною договору від 13 вересня 2010 року.

ОСОБА_1 не був стороною договору від 13 вересня 2010 року.

13 грудня 2013 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 серпня 2014 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 (тієї квартири, яка була предмет договору про спільну діяльність від 13 вересня 2010 року).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких підстав.

Неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18). У зв`язку із цим суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

В доктрині приватного права припиненням зобов`язання обумовлюється дією правоприпиняючих юридичних фактів. Юридичні факти, що зумовлюють припинення зобов`язання, отримали назву підстав припинення. Припинення зобов`язання - це припинення правового зв`язку його суб`єктів, у яких припиняються суб`єктивні права і обов`язки, що складають зміст зобов`язальних правовідносин.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (стаття 510 ЦК України).

Зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора (стаття 511 ЦК України).

Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).

Тлумачення частини другої статті 598 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що:

вказаною нормою допускається два варіанти припинення зобов`язання: (а) внаслідок односторонньої відмови від виконання зобов`язання з передбачених договором чи законом підстав. Наприклад, у разі порушення зобов`язання іншою стороною (частина третя статі 615 ЦК України); (б) на вимогу однієї зі сторін зобов`язання шляхом пред`явлення позову. Зокрема, якщо випадково знищено або пошкоджено майно, передане за плату під виплату безстрокової ренти, платник має право вимагати відповідно припинення зобов`язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати (частина друга статті 742 ЦК України);

у частині другій статті 598 ЦК України правом вимагати припинення зобов`язання наділяється лише його сторона. Особа, яка не була стороною зобов`язання на момент його виникнення, та яка не набула статус сторони зобов`язання не може вимагати припинення зобов`язання.

У справі, що переглядається:

суди встановили, що ОСОБА_1 не був стороною договору від 13 вересня 2010 року; 13 грудня 2013 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 ;

суди врахували, що у частині другій статті 598 ЦК України правом вимагати припинення зобов`язання наділяється лише його сторона. Особа, яка не була стороною зобов`язання на момент його виникнення, та яка не набула статус сторони зобов`язання не може вимагати припинення зобов`язання;

за таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок, що ОСОБА_1 не наділений правом вимагати припинення зобов`язання учасником якого він не був.

Загальноприйнятим як в доктрині приватного права, так і судовій практиці, є те, що як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину. Проте помилкове посилання суду першої інстанції на те, що належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача є визнання недійсним договору про спільну діяльність правочину від 13 вересня 2010 року не вплинуло на обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення; оскаржені судові рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Андріяш Наталією Валеріївною, залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков