УХВАЛА

18 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/3938/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

представників:

позивача - Ротара І.В.,

відповідача - Єрусланової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 (головуючий суддя - Савицький Я.Ф., судді: Колоколов С.І., Разюк Г.П.)

у cправі №916/3938/21

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області

про стягнення компенсації за пільгові перевезення пасажирів у розмірі 253859,82 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області (далі - Селищна рада) про стягнення з відповідача компенсації за пільгові перевезення пасажирів у розмірі 253859,82 грн.

В обґрунтування позовних вимог Залізниця посилається на те, що Селищна рада, яка є розпорядником бюджетних коштів, не провела розрахунків за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян які мають право пільгового проїзду зі станції та зупиночних пунктів Великодолинської селищної ради, у період з січня 2021 по вересень 2021 року, згідно з вимогами пунктів 3, 4, 5, 7, 9, 10 відповідного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1359 від 16.12.2009.

Господарський суд Одеської області рішенням від 12.05.2022 у справі №916/3938/21 позов Залізниці задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 226766,74 грн компенсації за пільгові перевезення пасажирів та 3401,60 грн судового збору.

У рішенні суд першої інстанції виснував щодо правомірності заявлених позовних вимог, оскільки факт надання послуг позивачем і заборгованість відповідача в розмірі 226766,74 грн підтверджено наявними у матеріалах справи доказами. Суд зазначив, що перевезення пасажирів на пільгових умовах здійснено позивачем на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього, тому відповідач, як розпорядник коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені позивачем витрати.

Водночас, частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що Залізницею неправомірно включено до розрахунку компенсації витрати на перевезення пасажирів до станції Зоря (Колгоспна) у розмірі 27093,08 грн, оскільки вказана станція розташована на території с.Барабой, яке входить до Дальницької селищної ради Одеського району Одеської області.

Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 18.10.2022 рішення Господарського суду Одеської області від 12.05.2022 у справі №916/3938/21 скасував, у задоволені позовних вимог Залізниці відмовив повністю.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки пільги, за якими було здійснено перевезення Залізницею окремих категорій громадян, були введені не Селищною радою, а також враховуючи, що остання не закладала у своєму бюджеті кошти на компенсацію витрат на пільгове перевезення громадян та не укладала відповідного договору із Залізницею, відсутні підстави для стягнення спірної суми з відповідача. При цьому апеляційний суд послався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.01.2022 у справі №904/138/21, від 01.02.2022 у справі №904/141/20, від 27.07.2022 у справі №904/7875/21.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що з чинного нормативного регулювання спірних правовідносин не вбачається, що відповідач є головним розпорядником чи розпорядником нижчого рівня щодо бюджетних коштів на здійснення державних програм соціального захисту населення.

Залізниця звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 12.05.2022 у справі №916/3938/21.

Скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, зазначає про необхідність відступити від висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 20.01.2022 у справі №904/138/21, від 01.02.2022 у справі №904/141/20, від 27.07.2022 у справі №904/7875/21, стосовно застосування статей 89 та 91 Бюджетного кодексу України, статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт".

Селищна рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначаючи про те, що рішення апеляційного суду є законним, обґрунтованим та таким, що було прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, із з`ясуванням усіх фактичних обставин справи, просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову залишити без змін.

У судовому засіданні, що відбулося 11.01.2023, колегія суддів дійшла висновку про необхідність в оголошенні перерви

Дослідивши доводи касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з огляду на таке.

У касаційній скарзі Залізниця просить відступити від висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 20.01.2022 у справі №904/138/21, від 01.02.2022 у справі №904/141/20, від 27.07.2022 у справі №904/7875/21, стосовно застосування статей 89 та 91 Бюджетного кодексу України, статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт".

Колегія суддів з`ясувала, що правовідносини у справах №904/138/21, №904/141/20, №904/7875/21 та цій справі №916/3938/21 є подібними, оскільки стосуються питання відшкодування перевізнику його збитків, понесених у зв`язку із наданням послуг перевезення пасажирів, що мають пільги. Спірним у цих відносинах є питання того, за рахунок якого бюджету - державного чи місцевого - позивачу (Залізниці) має бути здійснена компенсаційна виплата за пільговий проїзд окремих категорій громадян. У свою чергу відповідь на це питання, дозволяє у подальшому з`ясувати чи визначено Залізницею належного відповідача своїх вимог, яким у цих справах є або орган місцевого самоврядування або його структурний підрозділ, тобто особа, яка на думку позивача наділена повноваженнями розпорядження коштами місцевого бюджету.

У постанові від 27.07.2022 у справі №904/7875/21 (період за який стягувалась заборгованість у цій справі - з 01.10.2018 по 31.12.2018) Верховний Суд, зокрема зазначив:

"Задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів можливо лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а оскільки судами не встановлено наявність відповідної державної програми, як і не встановлено, що мали місце субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення таких державних програм соціального захисту, правові підстави для задоволення позову відсутні."

У постанові від 01.02.2022 у справі №904/141/20 (період за який стягувалась заборгованість у цій справі - 01.01.2017 по 31.12.2017), Верховний Суд, зокрема зазначив:

"Стаття 91 БК України передбачає видатки, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, але не обов`язково мають здійснюватися, тобто кожна рада сама приймає рішення стосовно здійснення витрат з бюджету відповідно до вказаної статті.

Таким чином, правильне застосування вказаних норм є передумовою правильного застосування ч.6 ст. 9 Закону "Про залізничні перевезення", відповідно до якої збитки залізничного транспорту загального користування відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг."

"…правильна юридична кваліфікація відносин у цій справі має істотне значення з метою правильного визначення зобов`язаної особи та відповідного бюджету (державного чи місцевого) для відшкодування збитків залізничного транспорту."

У постанові від 20.01.2022 у справі №904/138/21 (період за який стягувалась заборгованість у цій справі - з січня по грудень 2018 року) Верховний Суд, зокрема зазначив:

"Відшкодування витрат на перевезення пільговиків залізничним транспортом можливо за рахунок місцевих бюджетів на договірній основі. Це узгоджується із вимогами частини першої статті 7 Закону України від 04.07.1996 № 273/96-ВР "Про залізничний транспорт", відповідно до якої відносини підприємств залізничного транспорту з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України.

Разом з тим, частина шоста статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачає, що збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг."

"Суди попередніх інстанцій, не врахували внесені зміни до законодавства, не встановили, на підставі якої саме бюджетної програми та за рахунок якого бюджету - державного чи місцевого - позивачу (Залізниці) має бути здійснена компенсаційна виплата за пільговий проїзд окремих категорій громадян; суди не встановили, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг, тоді як це має вирішальне значення для вирішення питання, за рахунок державного чи місцевого бюджету відшкодовуються збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання."

Із наведених частин постанов убачається висновок Верховного Суду про те, що визначення бюджету, з якого перевізнику буде компенсовано його збитки, понесені у зв`язку із пільговим перевезенням пасажирів, залежить від встановлення обставин того, яким органом було введено ці пільги. Тобто, збитки перевізника на перевезення пасажирів, яким пільги були надані законами України, мають компенсуватись за рахунок державного бюджету, а їх віднесення на видатки місцевих бюджетів, може здійснюватися лише в межах субвенції державного бюджету місцевим бюджетам та/або на договірній основі органу місцевого самоврядування з перевізником та/або у разі прийняття цим органом рішення про здійснення видатків на такі цілі з відповідного бюджету. При цьому цей висновок стосується правовідносин, що виникли після набрання чинності Законом України від 20.12.2016 №1789-VIII "Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України".

Вважаємо необхідним відступити від такого висновку Верховного Суду, з огляду на таке.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Разом з цим, згідно з пунктом 5.1 розділу 5 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27.12.2006 №1196, до пільгових перевезень належить безплатний проїзд та проїзд зі знижкою вартості проїзду, що надаються відповідно до міжнародних угод, законів України, постанов Кабінету Міністрів України тощо.

Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12.03.1993, Законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Відповідно до частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Колегія суддів зазначає, що редакція цієї статті набула чинності згідно із Законом №4443-VI від 23.02.2012 і не змінювалась до цього часу, а норми Бюджетного кодексу України, передбачали можливість відшкодування збитків перевізнику від надання послуг з пільгового перевезення пасажирів, як за рахунок державного, так і за рахунок місцевих бюджетів, лише до 2017 року.

Так, відповідно до підпункту "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України (у редакції до 2017 року) до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, а саме компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Крім того, відповідно до абзацу п`ятого підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України (у редакції до 2017 року) такі компенсаційні виплати могли бути здійснені і з видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Статтею 102 Бюджетного кодексу України (у редакції до 2017 року) визначено, що видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв`язку, інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків, зубопротезування, оплату електроенергії, природного і скрапленого газу на побутові потреби, твердого та рідкого пічного побутового палива, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот) на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з відміною податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та відповідним збільшенням ставок акцизного податку з пального і на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян надаються пільги ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали інвалідами під час проходження військової служби; інвалідам, дітям-інвалідам та особам, які супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого); пенсіонерам з числа слідчих прокуратури; реабілітованим громадянам, які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування, а також здійснюються компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Таким чином визначення джерела компенсації збитків залізничного транспорту у зв`язку із пільговим перевезенням пасажирів до 2017 року залежало від того, на підставі якого нормативного акта такі пільги були надані. Законодавець визначив, що пільги які перелічені у частині п`ятій статті 102 Бюджетного кодексу України компенсуються за рахунок субвенцій з державного бюджету, тоді як інші пільги мали б компенсуватись безпосередньо з місцевих бюджетів різних рівнів, що відповідало визначеному частиною шостою статті 9 Закону алгоритму визначення суб`єкта здійснення компенсації перевізнику.

У подальшому, Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" від 20.12.2016 №1789-VIII з 01.01.2017 змінений порядок фінансування компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Як вбачається зі змісту абзацу 5 підпункту 2 пункту 2 "Пояснювальної записки до проекту Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу до проекту Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу" України (щодо удосконалення складання та виконання бюджетів)" від 03.11.2016 до проекту Закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо удосконалення складання та виконання бюджетів), метою закону, зокрема, є: "Встановити, що до видатків місцевих бюджетів відносяться видатки на надання пільг з послуг зв`язку, інших передбачених законодавством пільг та здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян (зміни до статей 89, 91 і 102)".

Абзац п`ятий підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 виключено на підставі Закону України №1789-VIII від 20.12.2016.

У статтю 102 Бюджетного кодексу України також були внесені зміни на підставі Закону України №1789-VIII від 20.12.2016. Так, з 01.01.2017 з Бюджетного кодексу України була виключена норма щодо здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту (частину п`яту статті 102 Бюджетного кодексу України виключено на підставі Закону від 20.12.2016 № 1789-VIII), а на підставі Закону №293-IX від 14.11.2019 "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" статтю 102 Бюджетного кодексу України було взагалі виключено .

Разом з цим, Бюджетний кодекс України з 01.01.2017 визначив окремий перелік видатків, що здійснюються з місцевих бюджетів: з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад (стаття 89) та з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів (стаття 90). У свою чергу, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян включено до переліку видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів (стаття 91).

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин у справі №916/3938/21 положення частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" не узгоджувалися з нормами Бюджетного кодексу України у редакції після 2017 року у частині визначення бюджету з якого мають компенсуватися витрати перевізника, пов`язані з наданням послуг з перевезення пасажирів, що мають пільги, адже останній нормативний акт, визначає джерелом такої компенсації лише місцеві бюджети, тоді як положення першого, встановлюють альтернативну можливість компенсації таких збитків як з місцевого, так і з державного бюджетів.

Зі змісту постанов Верховного Суду, від правових висновків у яких просить відступити скаржник, убачається, що Суди, зокрема, посилаючись на положення частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт", вказували, що збитки залізничного транспорту загального користування відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг. Таким чином, за висновком Суду, пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету, адже їх було прийнято органом державної влади, тоді як здійснення видатків на покриття таких витрат з місцевих бюджетів, може здійснюватися або за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, або на договірній основі розпорядника коштів місцевих бюджетів з перевізником, у разі включення органом місцевого самоврядування таких видатків до місцевого бюджету.

Колегія суддів вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку, оскільки на нашу думку, положення частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" не узгоджуються із нормами Бюджетного кодексу України, а у вирішенні питання пріоритетності застосування між цими нормами, перевага має надаватися саме положенням Бюджетного кодексу України, адже відповідно до його статті 4, якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у Кодексі, застосовуються відповідні норми Кодексу. Крім того, при вирішенні колізії у застосуванні законів перевага має надаватися тому з них, який був прийнятим останнім.

Таким чином вважаємо, що компенсаційні витрати перевізникам за перевезення окремих категорій громадян після 2017 року мають здійснюватися не за рахунок субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам, а за рахунок коштів місцевих бюджетів, а відповідні спори перевізника з органом місцевого самоврядування та/або з іншим розпорядником коштів місцевого бюджету мають вирішуватися із застосуванням до цих відносин норми частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" лише в частині, що не суперечить положенням Бюджетного кодексу України. Тобто, без застосування тієї частини цієї норми, що визначає компенсацію перевізнику збитків, завданих пільговим перевезенням пасажирів, яким ці пільги встановлені законами України, з державного бюджету, адже незалежно від того, який орган прийняв рішення щодо введення відповідних пільг (орган державної влади чи орган місцевого самоврядування), видатки на їх покриття мають здійснюватися з місцевих бюджетів в силу вимог статті 91 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до приписів частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Згідно з вимогами частин першої - четвертої статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

Оскільки колегія суддів у цій справі вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.01.2022 у справі №904/138/21, від 01.02.2022 у справі №904/141/20, від 27.07.2022 у справі №904/7875/21, справа №916/3938/21 підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Справу №916/3938/21 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.Р. Кібенко

Л.В. Стратієнко