П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/5016/22

Головуючий у 1-й інстанції: Дончик В.В.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

23 січня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб із інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

В С Т А Н О В И В :

в липні 2022 року позивач, - Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб із інвалідністю, звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" про стягнення адміністративно-господарських санкцій з ТОВ "Шляхбуд" на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб із інвалідністю в розмірі 566926,50 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 33108,42 грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.09.2022 адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 99778,8 грн. (дев`яносто дев`ять тисяч сімсот сімдесят вісім гривень вісімдесят копійок) та пеню в сумі 5827,1 грн. (п`ять тисяч вісімсот двадцять сім гривень десять копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, відповідачем подано до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт (за формою 10-ПІ) про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік №03/11 від 01.03.2022, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників становить 264 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 9 осіб.

Кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" становить 11 осіб.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач не виконав нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості 2 робочих місць та не сплатив адміністративно-господарські санкції в сумі 566926,5 грн., та пеню в сумі 33108,42 грн., позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Відповідно до пункту 3.3 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 42 від 10.02.2007, у рядку 03 відображається кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону від 21.03.1991 № 875-XII.

Показник рядка 03 визначається для роботодавців, у яких працює від 25 осіб, шляхом множення показника рядка 01 на 4 %, а для роботодавців, у яких працює від 8 до 25 осіб, він дорівнює 1 особі.

Пунктом 3 розділу І Порядку № 316 передбачено, що форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відтак, у разі відкриття вакансії роботодавцем не пізніше ніж через три робочих дні подається форма № 3-ПН до відповідного центру зайнятості.

Отже, якщо роботодавець подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у вказаний строк, то вважається, що він виконав обов`язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.

Вінницький міський центр зайнятості листом №03-14/145-22 від 12.05.2022 повідомив Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про те, що відповідач протягом 2021 року не подавав до центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу за формою № 3-ПН для працевлаштування інвалідів.

Доказів подання у 2021 році до центру зайнятості інформації про попит на робочу силу за формою № 3-ПН відповідачем суду не надано.

Однак, дослідивши матеріали справи суд першої інстанції встановив, що відповідно до списку працюючих інвалідів-штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві ТОВ "Шляхбуд" у 2021 році від 23.02.2022, кількість осіб з інвалідністю, які працювали на підприємстві становить - 11 чоловік, зокрема:

- ОСОБА_1 прийнятий на посаду машиніста катка, відповідно до наказу №П-1/107-К від 04.08.2017 року, згідно з довідкою МСЕК №055810 від 05.11.2015, йому встановлена 2 група інвалідності безстроково. Наказом №П-4/33-К від 01.10.2021 звільнений із займаної посади;

- ОСОБА_2 прийнятий на посаду тракториста, згідно з наказом №П-1/72-К від 31.03.2021, відповідно до довідки МСЕК №523660 від 29.07.2013, йому встановлена 3 група інвалідності безстроково. Наказом №П-4/55-К від 29.11.2021 звільнений із займаної посади.

Отже, у 2021 році відповідачем виконано норматив щодо кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого ч.1 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Однак, 01.10.2021 ОСОБА_1 , який працював на посаді машиніста котка та 29.11.2021 ОСОБА_2 , який працював на посаді тракториста, із займаних посад ТОВ "Шляхбуд" звільнились, що підтверджується наказами №П-4/33-К та П-4/55-К.

Разом з тим, періодичність подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі.

Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.

У даному випадку відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів, не вчинив обов`язкової дії щодо подання звіту, тобто не проінформував центр зайнятості у 3-денний строк після звільнення ОСОБА_1 (01.10.2021 року) та ОСОБА_2 (29.11.2021 року) про утворення вакантних посад, створених для осіб з інвалідністю.

Отже, неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме несвоєчасне подання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості, свідчить про невжиття усіх обов`язкових заходів для виконання нормативу щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю та є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Неподання відповідачем звітів за формою № 3-ПН за 2021 рік свідчить про невжиття всіх залежних від суб`єкта господарювання заходів для виконання нормативу щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

Суд першої інстанції вважає, що відповідачем не вжито всіх залежних від суб`єкта господарювання заходів для виконання нормативу щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю за періоди з 01.10.2021 (після звільнення ОСОБА_1 ) по 31.12.2021 та з 29.11.2021 (після звільнення ОСОБА_2 ) по 31.12.2021.

Поряд з цим, суд першої інстанції вважає нараховану адміністративно-господарську санкцію у сумі 566926, 52 грн. не співмірною виявленому порушенню, оскільки відповідачем частково виконано працевлаштування осіб з інвалідністю.

Натомість, позивачем визначено адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю у сумі 566926, 52 грн., яка розрахована виходячи з середньорічної заробітної плати штатного працівника (283463,26 (середньорічна заробітна плата) * 2 (кількість незайнятих робочих місць особами з інвалідністю).

На думку суду першої інстанції, нарахування адміністративно-господарських санкцій у розмірі середньорічної заробітної плати штатного працівника, за порушення, яке мало місце лише у періоди з 01.10.2021 по 31.12.2021 та з 29.11.2021 по 31.12.2021, не є співмірною, оскільки роботодавець у період їх працевлаштування виплачував ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заробітну плату.

За таких обставин, адміністративно-господарська санкція за 2 робочих місця щодо яких відповідачем частково виконано вимоги, має бути розрахована наступним чином.

Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік №03/11 від 01.03.2022 за формою №10-ПІ, середньорічна заробітна плата штатного працівника підприємства за 2021 рік становить - 283463, 26 грн..

Кількість робочих днів у 2021 році становить - 250.

Отже, середньоденна заробітна плата штатного працівника становить - 1133, 85 грн. (283463, 26 грн. / 250).

Кількість робочих днів, за які відповідачем не вжито належних заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю:

За період з 01.10.2021 по 31.12.2021 - 64 дні.

За період з 29.11.2021 по 31.12.2021 - 24 дні.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що адміністративно-господарська санкція за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю становить:

64 (дні) * 1133,85 грн. (середньоденна заробітна плата штатного працівника) = 72566, 4 грн.;

24 (дні) * 1133,85 грн. (середньоденна заробітна плата штатного працівника) = 27212, 4 грн..

Отже, загальна сума адміністративно-господарської санкції становить : 99778,8 грн. (72566,4 грн. + 27212,4 грн.).

Оскільки, суд першої інстанції дійшов до висновку про неспівмірність суми адміністративно-господарської санкції виявленому правопорушенню, сума пені, яку необхідно сплатити позивачу становить : 5827,1 грн. (99778, 8 грн. *0,08%*73).

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до ст.18-1 Закону № 875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз.3 ч.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 31.01.2007 №70 (Порядок №70), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

На виконання п. 2 Порядку №70, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 10.02.2007 №42, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 за №117/13384 затверджено форми звітності №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів".

Також, відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Згідно з п.5 р.І Порядку надання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, звітність за формою № 3-ПН подається до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), і лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. При цьому періодичності подачі такої звітності не встановлено, оскільки вона подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 у справі №824/379/17-а та від 26.06.2018 у справі №806/1368/17.

Відповідно до ст.20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У відповідності до норм ст.20 Закону № 875-ХІІ законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

А тому, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. Водночас, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 819/639/17.

Разом з тим, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

Отже, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

В даному випадку, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції відповідачем не подавались звіти форми №3-ПН. В свою чергу, неподання відповідачем звітів за формою № 3-ПН за 2021 рік свідчить про невжиття всіх залежних від суб`єкта господарювання заходів для виконання нормативу щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

Колегія суддів зазначає, що адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно з ч.1 ст.218 ГК України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку із скоєнням правопорушення.

З урахуванням вказаного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність висновків суду першої інстанції та дій позивача в частині щодо застосування до відповідача відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до листа Мінсоцполітики від 26.03.2007 №1/6-172, від 27.01.2009 №1/6-30/06 норми щодо працевлаштування осіб з інвалідністю будуть вважатися виконаними, якщо особа з інвалідністю пропрацювала на підприємстві 6 місяців звітного року, а дані табельного обліку використання робочого часу працівника відповідатимуть цим шести місяцям звітного року згідно з п. 3.2 ч. 2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.2005 №286.

Як вже вказувалось судом, норматив по кількості робочих місць інвалідів та осіб, які мають працювати на даних посадах, згідно з вимогами законодавства складає 11 осіб. З наявних матеріалів справи, можливо встановити, що повний рік відпрацювало 6 осіб. В свою чергу, ОСОБА_1 відпрацював 9 місяців (звільнений 01.10.2021), ОСОБА_2 відпрацював 8 місяців (прийнятий на роботу 31.03.2021, звільнений 29.11.2021), ОСОБА_3 відпрацював 6 місяців (прийнятий на роботу 29.06.2021), ОСОБА_4 відпрацював 0 місяців (інвалідність встановлена з 23.12.2021), ОСОБА_5 відпрацював 3 місяці (інвалідність встановлена з 06.10.2021).

Таким чином, особи з інвалідністю - ОСОБА_4 пропрацював на підприємстві 0 місяців з моменту встановлення інвалідності (інвалідність з 23.12.2021); ОСОБА_5 - 3 місяці з моменту встановлення інвалідності (інвалідність з 06.10.2021), що унеможливлює врахування періоду роботи вказаних осіб в виконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю, згідно з роз`ясненнями Мінсоцполітики. Дані обставини відповідачем не спростовуються.

Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що пунктом 1.5. Наказу Міністерства соціальної політики України від 12.04.2022 № 827-22 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання, Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Також, колегія суддів звертає увагу, що законодавство не передбачає пропорційного чи часткового притягнення до відповідальності у зв`язку з порушенням вимог законодавства.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення адміністративного позову в повній мірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, при розгляді справи судом першої інстанції не надано оцінку усім обставинам у справі, що мають значення для її вирішення, а тому рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції належить скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, задовольнити.

Стягнути адміністративно-господарських санкцій з ТОВ "Шляхбуд" на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб із інвалідністю в розмірі 566926,50 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 33108,42 грн.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.