Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2023 року справа № 580/3808/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
11.09.2020 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі відповідач), в якому просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо неприйняття розпорядження з розрахунку доплати підвищення до пенсії позивача у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, та перерахунку основної та додаткової пенсії з інвалідності відповідно до ст.ст.39, 49, 50, 54, 67 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області усунути порушення права позивача на доплату підвищення до пенсії позивача у розмірі однієї мінімальної заробітної плати та на розмір основної та додаткової пенсії з інвалідності відповідно до ст.ст.39, 49, 50, 54, 67 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та виготовити відповідне розпорядження згідно з постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 16.11.2011 у справі №2-а-7180/11.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 16.11.2011 у справі №2-а-7180/11 зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області здійснити перерахунок основної та додаткової пенсії по інвалідності відповідно до ст.49, 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із загальновстановленого розміру мінімальної пенсії за віком, який визначається з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.
Крім того, зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі здійснити перерахунок та виплату позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, щомісячної доплати до пенсії відповідно до ст.ст.39 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 19.02.2011 із розрахунку 1 мінімальної заробітної плати.
При цьому, у подальшому пенсійні виплати було зменшено без згоди та заяви про це позивача. Приводом для цього стали зміни в законодавстві України, яким регулюється захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Позивач зазначає, що будь-які зміни, що їх свого часу було внесено до Закону №796-ХІІ, не можуть усувати відповідальність держави за подолання наслідків Чорнобильської катастрофи (стаття 16 Конституції України) та звернула увагу, що своєю бездіяльністю відповідач порушив права та законні інтереси позивача щодо належних розмірів пенсійного забезпечення, які передбачено чинним законодавством України на момент ухвалення судового рішення на користь позивача.
Ухвалою суду від 16.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
07.10.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд у задоволенні позову відмовити. Стверджує, що частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції до моменту її виключення з 01.01.2015) передбачалось щомісячне підвищення пенсії непрацюючим пенсіонерам, однак Законом №76-VIII вказану статтю було виключено. Конституційний Суд України у Рішенні №6-р/2018 від 17 липня 2018 року визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення Закону №76-VIII, зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII. Однак Законом №76-VIII також внесено зміни до Закону України від 27.02.1991 №791а-ХІІ Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, якими виключено поняття зони посиленого радіоекологічного контролю. Вказані зміни неконституційними не визнавались, тому відповідач вважає, що відсутні підстави для виплати підвищення до пенсії позивача, оскільки останній не проживає на території радіоактивного забруднення.
Крім того, з 01.01.2012 розміри основної та додаткової пенсії та доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення визначено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Звернуто увагу, що Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 25.01.2012 №3-рп/2012 підтверджено, що Кабінет Міністрів України має всі достатні правові підстави врегулювати питання здійснення соціальних виплат та допомоги в межах фінансових ресурсів, передбачених законами України про Державний бюджет України на відповідний рік. Вказано, що з 1 січня 2015 року Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VІІІ тексти статей 50, 51, 52, 54 Закону №796 викладено в нових редакціях, згідно з якими умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань. На час звернення позивача до Головного управління, зміни до статей 50, 54 Закону № 796 Конституційним Судом України неконституційними не визнавались та не скасовувались іншим Законом, а тому є чинними. З вказаних підстав просив у задоволенні позову відмовити
Ухвалою від 09.10.2020 суд зупинив провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №580/2371/20, а ухвалою від 19.01.2023 поновив провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 позивач має правовий статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та є особою з інвалідністю 2 групи.
Постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 16.11.2011 у справі №2-а-7180/11 зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі здійснити перерахунок та виплату позивачу основної та додаткової пенсії з інвалідності з 19.02.2011 відповідно до ст.ст.49, 50, 54, 67 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи із загальновстановленого розміру мінімальної пенсії за віком, який визначається з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік з урахуванням проведених виплат.
Також, вказаним судовим рішенням зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі здійснити перерахунок та виплату позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, щомісячної доплати до пенсії відповідно до ст.ст.39, 67 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 19.02.2011 із розрахунку 1 мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік з урахуванням проведених виплат.
14.05.2020 позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила відновити виплати, передбачені ст.39 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На вказане звернення відповідач листом від 26.05.2020 №1521-1786/Н-02/8-2300/20 повідомив позивача про відсутність підстав для задоволення вищевказаної заяви та встановлення відповідних доплат. Зазначено, що з 01.01.2015 із Закону №791а-XII виключено таку зону радіоактивного забруднення, як зона посиленого радіоекологічного контролю. Крім того, рішення Конституційного Суду від 17 липня 2018 року №6-р/2018 не містить порядку його виконання, а зміни у діюче законодавство не внесені.
Також, 07.08.2020 позивач звернулась до відповідача із заявою в якій просила прийняти розпорядження відповідно до розмірів, встановлених постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 16.11.2011 у справі №2-а-7180/11.
Листом від 20.08.2020 №4759-5066/Н-02/8-2300/20 відповідач повідомив позивача, що з 23.07.2011 розміри основної та додаткової пенсії з інвалідності встановлені постановою КМУ від 06.07.2011 №745, із 01.01.2012 постановою КМУ від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Також вказано, що з 1 січня 2015 року Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VІІІ тексти статей, 50, 54 Закону №796 викладено в нових редакціях, згідно з якими умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань. Отже, покладені судом у справі зобов`язання у справі №2-а-7180/11 виконані у повному обсязі.
Не погоджуючись із такими відмовами, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право призначення пенсії особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи регулюються Законом України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-XII).
Відповідно до ст.49 Закону №796-XII (в редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу) було передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з ч.4 ст.54 Закону №796-XII (в редакції від 9 липня 2007 року згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008) в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по ІІ групі інвалідності 8 мінімальних пенсій за віком.
Розмір додаткових пенсій за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорії 1 був визначений у ст.50 Закону №796-XII, та для інвалідів II групи становив 75% мінімальної пенсії за віком.
Водночас, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі Закон №76-VIII), яким текст ст.50 №796-XII викладено у такій редакції: «Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Зазнала змін і ст.54 Закону №796-XII, яка викладена в іншій редакції, зокрема, встановлено, що «Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань».
Таким чином, з 01.01.2015 згідно з ч.1 ст.50 Закону №796-XII особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин 1-3 ст.54 Закону №796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
01 січня 2015 року також набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року №79-VIII, пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення ст. 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру державної і додаткової пенсії, передбачених Законом №796-ХІІ.
Відповідно до п.3 ст.116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Порядок №1210).
Згідно з п. 11 вказаного Порядку мінімальний розмір пенсії для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: I групи інвалідності - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; II групи інвалідності - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; III групи інвалідності - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Пунктом 13 Порядку №1210 встановлено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону №796-ХІІ виплачується у таких розмірах: особам, що належать до категорії 1 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: інвалідам I групи - 474,5 гривні; інвалідам II групи - 379,6 гривні; інвалідам III групи - 284,7 гривні.
Зазначені положення Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ неконституційними не визнавались, положення Порядку №1210 є також чинними.
Отже, виплата пенсій та додаткових пенсій за шкоду, заподіяну здоров`ю, проводиться у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України №1210.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч.1 ст.17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
У Рішенні від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в п. 2, 3 ст. 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
В аспекті конституційного подання положення ч.2 ст.96, п.п.2, 3, 6 ст.116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відтак, нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов`язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.
Враховуючи вищевикладене, нарахування та виплата основної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до ст. 50, 54 Закону № 796-XII здійснюється у розмірах, встановлених Порядком №1210.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 07 червня 2018 року (справа №695/2321/17), від 26 червня 2018 року (справа №629/3333/17) та від 17 квітня 2019 року (справа №367/1605/17), від 08 серпня 2019 року (справа №813/5002/17).
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд врахував, що змін зазнала і ч.3 ст.67 Закону №796-ХІІ, з якої, станом на дату звернення позивача про перерахунок її пенсії, виключено положення, які передбачали підвищення розміру пенсії, визначеної відповідно до ст.54 цього Закону, а також розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4.
Стаття 67 Закону №796-ХІІ в редакції Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлює максимальний розмір пенсії та не містить положень щодо підвищення розміру основної та додаткової пенсії, визначених відповідно до ст.ст.50, 54 Закону №796-ХІІ.
Крім того, право встановлювати законодавчі обмеження щодо виплати пенсії узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини викладеною в рішенні від 03 червня 2014 року у справі «Великода проти України» (заява №43331/12), в якому суд розглянувши скаргу, зокрема, за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат.
На підставі зазначеного, суд звертає увагу, що станом на час звернення позивача про перерахунок пенсії відсутні правові підстави для такого перерахунку відповідно до ст.ст.49, 50, 54, 67 Закону №796-ХІІ, виходячи із розмірів, встановлених постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 16.11.2011 у справі №2-а-7180/11, з огляду на те що після набрання цим рішенням законної сили правове регулювання розміру відповідних виплат суттєво змінилося, що не дозволяє застосовувати це рішення до спірних правовідносин, які є актуальними на даний час.
Стосовно встановлення виплат, передбачених ст.39 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, суд зазначає таке.
Питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 791а).
Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону № 791а.
Частина перша цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до частин 2 - 3 статті 2 Закону № 791а повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106. Відповідно до додатку 1 Переліку м.Тальне, Черкаської області, де проживає позивачка, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
Пунктом 2 розділу І Закону № 76 у статтю 2 Закону № 791а внесено зміни, якими абзац 5 частини 2 статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.
Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону № 791а визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Отже, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а.
Законом України від 28.12.2014 року № 76-VIII виключено, також, статтю 23 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яке стало однією з підстав звернення до суду з даним позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
Водночас жодні зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» неконституційними не визнавались.
Отже, чинна на момент звернення до суду редакція статті 2 Закону № 791а не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
При цьому судом встановлено, що до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.
Відтак, станом на час звернення до суду із зазначеним позовом, місто Тальне Черкаської області згідно з вказаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із Закону № 791а.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, у тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Суд зазначає, що у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з того самого питання.
У разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.
Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Вирішуючи зазначену правову колізію, суд вказує, що Закон № 791а «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106.
Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку, застосуванню підлягає саме Закон №791а в редакції зі змінами, внесеними Законом №76-VIII.
З аналізу частин 2 - 3 статті 2 Закону № 791а вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України, однак Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення, ніж ті, що визначені Законом № 791а.
Відтак, суд дійшов висновку, що відновлення дії ст. 39 Закону №796 у редакції чинній до 01 січня 2015 року не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у позивача із 17 липня 2018 року не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ через відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення.
Аналогічні висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у зразковій справі №580/2371/20.
Частиною 3 ст.291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, що відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.
Керуючись ст.ст. 6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ
