ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2023 рокум. ОдесаСправа № 915/1661/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: А.І.Ярош,

суддів Г.І.Діброви, Н.М. Принцевської,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі

апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1

на рішення господарського суду Миколаївської області від 21.02.2022, суддя в Інстанції Семенчук Н.О., повний текст якого складено 10.08.2022 в м. Миколаєві

у справі №915/1661/21

за позовом: Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Миколаївської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (Адміністрація Миколаївського морського порту)

до відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1

про: стягнення 6 083,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 6083,56 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 2270,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем не була здійснена компенсація заробітної плати за період перебування військовозобов`язаного працівника позивача на навчальних зборах за рахунком №118131608 від 18.11.2019.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 21.02.2022 позов задоволено. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ДП Адміністрація морських портів України в особі Миколаївської філії ДП Адміністрація морських портів України (Адміністрація Миколаївського морського порту) 6083,56 грн. основного боргу та 2270 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що ІНФОРМАЦІЯ_2 є особою, відповідальною за відшкодування витрат позивача на оплату військовозобов`язаному працівнику ОСОБА_1 , який проходив військові збори, середньої заробітної плати.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі..

Скаржник вважає, що оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник, зокрема, зазначає, що згідно з державною програмою «Проведення мобілізаційної роботи, підготовки резервістів» ІНФОРМАЦІЯ_3 було виділені кошти бюджетних асигнувань на компенсацію середнього заробітку військовозобов`язаним та були використані в повному обсязі. Станом на 03.12.2019 року виділені кошти та кошторисні призначення на 2019 рік по виплаті витрат на виплату середнього заробітку військовозобов`язаним за період перебування на навчальних зборах ІНФОРМАЦІЯ_4 були також витрачені в повному обсязі.

ІНФОРМАЦІЯ_4 (обласним ТЦКтаСГ) неодноразово подавались додаткові заявки на фінансування для виплати середнього заробітку військовозобов`язаним за період перебування на навчальних зборах до вищестоящого командування. Додаткові заявки для вищевказаних виплат у 2019 році не фінансувалися, кошторисні призначення не надавалися. Виходячи з викладеного, ІНФОРМАЦІЯ_4 подавалась додаткова Заявка до вищестоящого командування. Проте, додаткові заявки для вищевказаних виплат у 2019 році не фінансувалися, кошторисні призначення не надавалися.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, розпорядженням військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 №2/2688 від 30.09.2019 повідомлено начальника Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», про те, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 , 1982 року народження, який перебуває на військовому обліку у Центральному військовому комісаріаті АДРЕСА_1 , залучається для проведення навчальних зборів до військової частини НОМЕР_1 у період з16 жовтня по 30 жовтня 2019 року. Вимагає забезпечити явку ОСОБА_1 16 жовтня 2019 року о 8:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.67).

Наказом начальника Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) №385/о від 15.10.2019, на підставі ст..29 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 №1644 «Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов`язаних та резервістів, грошової виплати резервістів», п.8 Інструкції про умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов`язаних та резервістів, грошової виплати резервістам затвердженої наказом Міністерства оборони України від 12.03.2007 №80, звільнено від роботи ОСОБА_1 , таб.№771, водія автотранспортних засобів комплексу автотранспортного забезпечення служби автотранспортного та господарського забезпечення, з 16.10.2019 по 30.10.2019, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку (а.с.71).

Згідно з Витягом з наказу №46 від 11.10.2019 старшого солдата запасу ОСОБА_1 , резервіста оперативного резерву першої черги направлено для проходження навчальних зборів 16 жовтня 2019 року (а.с.68).

Листом №2/2782 від 01.11.2019 Центральний районний військовий комісаріат повідомив начальника Миколаївської філії ДП «Адміністрації морських портів України», що старший солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який перебуває на обліку в Центральному РВК м.Миколаєва дійсно перебував на навчальних зборах резервістів оперативного резерву першої черги у військовій частині НОМЕР_1 у період з 16 по 30 жовтня 2019 року (а.с.69).

У вказаному листі зазначено, що нормою п.12 Наказу Міністерства оборони України від 12 березня 2007 року №80 «Про затвердження Інструкції про умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов`язаних та резервістів, грошової виплати резервістам», встановлено, що підприємства, установи, організації для покриття витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов`язаним призваним на збори, подають до районного військового комісаріату, у якому перебувають на обліку військовозобов`язані, рахунки, котрі акцептуються і передаються до обласного військового комісаріату для оплати. Відшкодуванню підлягають всі витрати, пов`язані з виплатою середнього заробітку (у тому числі і єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування). До рахунку додаються відомості на виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов`язаним призваним на збори, за встановленою формою. Також, просив направити разом із супровідним листом рахунок та відомість на виплату середньої заробітної плати нарахованої військовозобов`язаним, призваним на збори на адресу ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Судом встановлено, що позивачем були сформовані: - відомість на виплату середньої заробітної плати нарахованим військовозобов`язаним призваним на збори МФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Миколаївського морського порту), згідно якої ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за період з 16.10.2019 по 30.10.2019 в сумі 4 986,52 грн., та нарахований єдиний соціальний внесок на заробітну плату в сумі 1097,04 грн., всього 6083,56 грн. (а.с.73); - рахунок на покриття витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов`язаним, призваним на навчальні збори з 16.10.2019 по 30.10.2019 на суму 6083,56 грн., платник: ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с.74).

Згідно з листом Миколаївської філії ДП «Адміністрації морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) від 22.11.2019 №4179/18-02-01/Вих/18, адресованого ІНФОРМАЦІЯ_10 , надано відомості на виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов`язаному призваному на навчальні збори, для реєстрації (а.с.72-74).

Відповідно до листа Миколаївської філії ДП «Адміністрації морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) від 20.02.2020 №616/18-03-02/Вих/18, адресованого ІНФОРМАЦІЯ_10 , надано відомості на виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов`язаному призваному на навчальні збори, для реєстрації (а.с.75-77).

15.04.2021 року позивач звернувся до Військового комісару Миколаївської області з листом № 1441/18-03-02/Вих, в якому просив погасити дебіторську заборгованість за компенсацію заробітної плати у період перебування на навчальних зборах з 16.10.2019 по 30.10.2019, яка станом на 14.04.2021 складає 6083,56 грн. (а.с.78)

У відповідь на вказаний лист відповідач вказав, що рахунок та відомість від 18.11.2019 №118131608 на суму 6083,56 грн. надійшов до ІНФОРМАЦІЯ_11 вх. Від 16.12.2019 за №1892. Станом на 01.12.2019 виділені кошти та коштористі призначення на 2018 рік по виплаті витрат на виплату середнього заробітку військовозобов`язаним за період перебування на навчальних зборах ІНФОРМАЦІЯ_4 витрачені в повному обсязі, до вищестоящого командування були надані додаткові заявки на фінансування для виплати середнього заробітку військовозобов`язаних за період перебування на навчальних зборах. Додаткові заявки для вищевказаних виплат у 2019 році не фінансувались, кошторисні призначення не надавалися (а.с.79).

Отже, невиконання відповідачем зобов`язань щодо компенсації заробітної плати за період перебування військовозобов`язаного працівника позивача ОСОБА_1 на навчальних зборах з резервістами в період з 16.10.2019 по 30.10.2019 і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Як вбачається з ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України господарські зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічне положення закріплено у статті 526 Цивільного кодексу України. Так, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 119 Кодексу законів про працю України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Як встановлено ч.ч.2, 3 ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Як встановлено ч.9 ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії, зокрема, військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Відповідно до ч.10 ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, в тому числі, прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних.

Відповідно до ч.1 ст.29 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) військовозобов`язані призиваються на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори. Резервісти проходять підготовку та збори відповідно до програм у порядку, встановленому положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Про початок та закінчення зборів військовозобов`язаних та резервістів видається відповідний наказ командира військової частини.

Чисельність військовозобов`язаних, які підлягають призову на навчальні збори, щорічно визначається Міністерством оборони України в межах бюджетних асигнувань на оборону.

Відповідно до абз.1, 2 ч.9 ст.29 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) військовозобов`язані, яким надійшла повістка районного (міського) військового комісаріату (органу Служби безпеки України) на прибуття для призову на збори, зобов`язані прибути в пункт і в строк, зазначені у повістці.

Керівники підприємств, установ, організацій та навчальних закладів незалежно від підпорядкування та форми власності на вимогу військових комісаріатів забезпечують своєчасне прибуття військовозобов`язаних до визначених пунктів збору.

Як встановлено ч.1 ст.13 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за громадянами України, які проходять підготовку з військово-технічних спеціальностей з відривом від виробництва, на весь час підготовки, включаючи час проїзду до місця підготовки та у зворотному напрямку, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування і форм власності.

Відповідно до ч. 11 ст. 29 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за призваними на збори військовозобов`язаними на весь період зборів та резервістами на весь час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середня заробітна плата на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування і форм власності.

Частиною 13 статті 29 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що виплата середньої заробітної плати військовозобов`язаним за весь період зборів та резервістам за час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно абз.1 п.2 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов`язаних та резервістів, грошової виплати резервістам" від 23.11.2006 №1644 виплата середнього заробітку військовозобов`язаним та резервістам, призваним на збори, проводиться підприємствами, установами та організаціями, в яких працюють призвані на збори громадяни, з наступним відшкодуванням цих витрат за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.

Умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов`язаних та резервістів, грошової виплати резервістам, визначені Інструкцією, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 12.03.2007 №80 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.03.2007 за №269/13536.

Згідно з пунктами 7, 8 Інструкції, на виконання постанови Кабінету Міністрів України №1644 від 23.11.2006, за військовозобов`язаними, призваними на збори, зберігається на весь період зборів, уключаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, місце роботи, займана посада та середній заробіток як на основній, так і на сумісних роботах. Особам, призваним на збори, виплачується заробітна плата за відпрацьований час до дня припинення роботи у зв`язку з від`їздом на збори, а також середня заробітна плата за перші півмісяця зборів. За решту часу перебування на зборах виплата заробітної плати провадиться у звичайні строки, установлені на підприємстві, в установі чи організації, де працює військовозобов`язаний.

Зазначені особи не підлягають звільненню з роботи з ініціативи власника або вповноваженого ним органу незалежно від підпорядкування і форм власності з дня отримання повістки про призов і до повернення, крім випадків ліквідації установи, підприємства, організації тощо, де вони працювали.

Відповідно до пунктів 11, 12, 13 Інструкції виплата середнього заробітку військовозобов`язаним, призваним на збори, провадиться підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, з подальшим відшкодуванням цих витрат військовими комісаріатами (пункт 11).

Підприємства, установи та організації для покриття витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов`язаним, призваним на збори, подають до районного військового комісаріату, у якому перебувають на обліку військовозобов`язані, рахунки, котрі акцептуються і передаються до обласного військового комісаріату для оплати. Відшкодуванню підлягають всі витрати, пов`язані з виплатою середнього заробітку (у тому числі і єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) (пункт 12).

Середній заробіток військовозобов`язаних, призваних на збори, розраховується підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, відповідно до чинних нормативно-правових актів (пункт 13 Інструкції).

За умовами пункту 4.6 Інструкції з організації і проведення навчальних зборів з військовозобов`язаними у військових частинах і установах Збройних Сил України, затвердженої наказом Міноборони України №560 від 11.11.2009 (з подальшими змінами та доповненнями), командири військових частин (установ) зобов`язані під час проведення навчальних зборів організувати: видання наказу про зарахування військовозобов`язаних до списків особового складу військової частини (установи), організувати їх облік; внесення відповідних записів про проходження навчальних зборів у військово-облікові документи військовозобов`язаних із зазначенням тривалості і виду навчальних зборів, завіривши їх підписом, скріпленим гербовою печаткою військової частини (установи), тощо.

Умовами пункту 4.7 цієї Інструкції передбачено, що обласні військові комісаріати (військовий комісаріат Автономної Республіки Крим) зобов`язані після закінчення навчальних зборів відшкодувати витрати підприємствам (установам та організаціям), на яких працюють військовозобов`язані, призвані на навчальні збори, з виплатою середнього заробітку за весь період проведення навчальних зборів та урахуванням часу перебування у дорозі до місця проведення навчальних зборів і у зворотному напрямку, тощо.

Відповідно до пункту 10 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №389 від 03.06.2013, обласні військові комісаріати, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, здійснюють відшкодування роботодавцям середнього заробітку військовозобов`язаних і резервістів, призваних на збори, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міноборони.

Згідно абзацу 1 ч. 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку» № 3553 від 28.05.2020, установлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються на базі діючих військових комісаріатів шляхом їх перетворення протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є правонаступниками військових комісаріатів, на базі яких вони утворюються. Зазначений Закон набрав чинності 23.04.2021 року.

Отже, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що ІНФОРМАЦІЯ_2 є особою, відповідальною за відшкодування витрат позивача на оплату військовозобов`язаному працівнику ОСОБА_1 , який проходив військові збори, середньої заробітної плати.

Підставою для здійснення компенсації витрат підприємства є рахунок підприємства та відомість на виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов`язаним, призваним на збори.

Позивачем виконано вимоги законодавства та дотримано порядок подання до ІНФОРМАЦІЯ_12 рахунку та відомості на відшкодування середньої заробітної плати, нарахованої позивачем військовозобов`язаному працівнику за період перебування на зборах з 16.10.2019 по 30.10.2019, що в свою чергу зумовлює виникнення обов`язку у відповідача для відшкодування позивачу вищевказаних витрат.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження сплати спірної суми грошових коштів.

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (ст.78 Господарського процесуального кодексу України,)

Згідно з ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Стосовно доводів скаржника щодо відсутності фінансування для компенсації виплат середньої заробітної плати підприємствам, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що законодавством не передбачена залежність відшкодування витрат з виплаченої середньої заробітної плати військовозобов`язаним від фактичного фінансування відповідача чи випадки повного або часткового його звільнення від такого обов`язку.

Крім того, у рішеннях Конституційного Суду України неодноразово висловлювалась правова позиція щодо неможливості поставлення гарантованих законом виплат, пільг тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 22.05.2018 року у справі № 908/3349/16.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 21 лютого 2022 року у справі № 915/1661/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська