Постанова

Іменем України

12 січня 2023 року

м. Київ

справа № 761/13085/14-ц

провадження № 61-6496св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кисельов Максим Євгенійович,

заінтересована особа (боржник) - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Актив Банк»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду від 22 грудня 2020 року та додаткову ухвалу Шевченківського районного суду

м. Києва від 01 лютого 2021 року у складі судді Осаулов А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.; касаційні скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, які підписані головним спеціалістом відділу правового забезпечення Департаменту Юлдашевим Ю. М., на ухвалу Шевченківського районного суду від 22 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року; на додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.; на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року,

Історія справи

Короткий зміст скарги

У липні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) посадової особи органу державної виконавчої служби, директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) Кисельова М. Є. у виконавчому провадженні № 45340170.

Скарга мотивована тим, що на виконанні в Подільському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження

№ 45340170 за виконавчим листом від 04 листопада 2014 року в цивільній справі № 761/13085/14 про стягнення з ПАТ «КБ «Актив-Банк» на користь

ОСОБА_4 вкладу у розмірі 19 400 дол. США, процентів за користування вкладом у розмірі 786,41 дол. США, трьох відсотків річних за порушення грошового зобов`язання у розмірі 2 656,88 грн. Постановою державного виконавця Бондаренка О. С. від 14 лютого 2020 року виконавче провадження № 5340170 за виконавчим листом від 04 листопада 2014 року в цивільній справі

№ 761/13085/14 відновлено.

У червні 2020 року з низки публікацій в засобах масової інформації, зокрема з матеріалу на веб-сайті «Юридична практика» від 19 червня 2020 року https://pravo.ua/fgvfl-prosit-zakryt-ispolnitelnye-proizvodstva-polikvidiruemymbankam-minjust-dal-poruchenie/ заявнику стало відомо про те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до міністра юстиції з листом № 49-6970/20 від 28 травня 2020 року з вимогами закінчити виконавчі провадження, боржниками за якими є неплатоспроможні банки у віданні Фонду. В доданому до цього листа переліку виконавчих проваджень міститься, серед інших, згадане виконавче провадження № 45340170 у справі № 761/13085/14.

На підставі цього звернення Фонду, директором Департаменту Кисельовим М. Є. видано та направлено до органів міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України відповідне Доручення №1808/20.4.1/32-20 від 10 червня

2020 року, яке містить вказівку про закінчення без виконання виконавчих проваджень, зазначених у зверненні Фонду.

У червні 2020 року заявник двічі звертався до Департаменту із запитами про надання копії згаданого Доручення директора Департаменту. У відповідь на ці запити 09 липня 2020 року на адресу Заявника надійшов лист № 6134/ПІ-Б-2074/20.4.1 від 22 червня 2020 року за підписом директора Департаменту Кисельова М. Є. про відмову у наданні запитуваної інформації, а саме копії названого Доручення № 1808/20.4.1/32-20 від 10 червня 2020 року.

Рішеннями директора Департаменту Кисельова М. Є., які полягали у видачі та направленні до органів ДВС Доручення № 1808/20.4.1/32-20 від 10 червня

2020 року з вказівкою закінчити виконавчі провадження за переліком ФГВФО, в тому числі й виконавче провадження № 45340170, а також у відмові надати копію названого Доручення порушено його право на виконання судового рішення у справі № 761/13085/14.

Просив суд:

визнати протиправними дії директора Департаменту Кисельова М. Є. щодо відмови надати на запит стягувача копію Доручення від 10 червня 2020 року

№ 1808/20.4.1/32-20, виданого у зв`язку зі зверненням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Міністра юстиції України № 49-6970/20 від 28 травня 2020 року;

визнати протиправними дії директора Департаменту Кисельова М. Є. щодо видачі та направлення до органів ДВС Доручення від 10 червня 2020 року

№ 1808/20.4.1/32-20 в частини закінчення без виконання виконавчого провадження № 45340170 з виконання рішення суду у справі № 761/13085/14;

зобов`язати директора Департаменту Кисельова М. Є. надіслати стягувачеві копію Доручення від 10 червня 2020 року № 1808/20.4.1/32-20, виданого у зв`язку зі зверненням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до міністра юстиції № 49-6970/20 від 28 травня 2020 року;

зобов`язати директора Департаменту Кисельова М. Є. поновити порушене право стягувача, а саме - відкликати Доручення від 10 червня 2020 року

№ 1808/20.4.1/32-20 в частині закінчення без виконання виконавчого провадження № 45340170 з виконання рішення суду у справі № 761/13085/14.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 грудня 2020 року скаргу задоволено частково.

Визнано протиправними дії директора Департаменту Кисельова М. Є. щодо відмови у надані на запит ОСОБА_4 доручення від 10 червня 2020 року за

№ 1808/20.4.1/32-20 згідно листа-відповіді від 22 червня 2020 року.

Зобов`язано директора Департаменту Кисельова М. Є. надіслати ОСОБА_5 копію доручення від 10 червня 2020 року за № 1808/20.4.1/32-20.

В задоволенні іншої частини вимог скарги відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що судом встановлено та фактично не заперечувалось сторонами, що на момент розгляду цієї скарги виконавче провадження № 45340170 не закінчено та перебуває на примусовому виконанні в Подільському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Тобто, доводи заявника про порушення його прав під час виконання судового рішення внаслідок направлення листа директора Департамента Кисельова М. Є. від 10 червня 2020 року № 1808/20.4.1/32-20 не знайшли свого підтвердження під час розгляду скарги. Оскільки листом від 10 червня 2020 року № 1808/20.4.1/32-20 право заявника порушено не було, відсутні підстави для задоволення вимог про визнання протиправними дії директора Департаменту Кисельова М. Є. щодо видачі та направлення до органів ДВС Доручення від

10 червня 2020 року № 1808/20.4.1/32-20 в частини закінчення без виконання виконавчого провадження № 45340170 з виконання рішення суду у справі

№ 761/13085/14-ц, та зобов`язання директора Департаменту Кисельова М. Є. поновити порушене право стягувача.

На запит від 16 червня 2020 року директор Департамента Кисельов М. Є. листом від 22 червня 2020 року № 6631/ПІ-Б-2074/20.4.1 відмовив ОСОБА_5 у наданні копії доручення від 10 червня 2020 року № 1808/20.4.1/32-20, оскільки останнє відноситься до відомостей, що становлять службову інформацію (а. с. 106). Особою, дії якої оскаржуються, не доведено того, що запитуваній інформації, а саме листу від 10 червня 2020 року №1808/20.4.1/32-20 присвоєно гриф «для службового користування». Крім цього, необґрунтовано наявність підстав обмеження у доступі до вказаної інформації шляхом застосування «трискладового тесту». Тому скарга підлягає частковому задоволенню, потрібно визнати протиправними дії директора Департаменту Кисельова М. Є. щодо відмови у надані на запит ОСОБА_6 доручення від 10 червня 2020 року за

№ 1808/20.4.1/32-20 згідно листа-відповіді від 22 червня 2020 року та зобов`язати директора Департаменту Кисельова М. Є. надіслати ОСОБА_7 копію цього доручення.

Додатковою ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2021 року заяву ОСОБА_4 про винесення додаткового рішення суду задоволено. Стягнуто з Департаменту на користь ОСОБА_4 кошти судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 400 грн.

Додаткова ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що беручи до уваги вимоги частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України, часткове задоволення скарги, дотримуючись принципів розумності, справедливості та пропорційності, є можливим стягнути з Департаменту на користь ОСОБА_3 кошти судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 400 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та Департаменту на ухвалу Шевченківського районного суду

м. Києва від 22 грудня 2020 року та апеляційну скаргу ОСОБА_4 на додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2021 року залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 грудня 2020 року та додаткову ухвалу Шевченківського районного суду

м. Києва від 01 лютого 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_4 в частині визнання протиправними дії директора Департаменту Кисельова М. Є. щодо видачі та направлення до органів ДВС Доручення, та зобов`язання директора Департаменту

Кисельова М. Є. поновити порушене право стягувача, суд першої інстанції виходив з того, що зазначеним листом від 10 червня 2020 року

№ 1808/20.4.1/32-20 право заявника порушено не було. З такими висновками колегія суддів погодилась, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства. Зі змісту листа від

10 червня 2020 року № 1808/20.4.1/32-20 вбачається, що він не містив вказівки закінчити виконавче провадження № 45340170 за виконавчим листом від

04 листопада 2014 року в цивільній справі № 761/13085/14-ц про стягнення з ПАТ «КБ «Актив-Банк» на користь ОСОБА_4 заборгованості в розмірі 264 089,06 грн. На момент розгляду указаної скарги виконавче провадження № 45340170 не закінчено та перебуває на примусовому виконанні в Подільському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Разом з тим згідно статті 20 Закону України «Про інформацію» за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. В постанові Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі №9901/589/19 зазначено, що належність запитуваної інформації до службової на підставі статті 9 Закону № 2939-VІ не є єдиною підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається за умови застосування її розпорядником у сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ. Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлені шляхом застосування «трискладового тесту», передбаченого частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових, передбачених частиною другою статті 6 Закону №2 939-VI, означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, зазначивши у резолютивній частині ухвал від 22 грудня 2020 року та від 01 лютого 2021 року те, що ухвала набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, а в разі її оскарження - після розгляду справи апеляційним судом, якщо вона не буде скасована, не допустив порушення вимог процесуального права, тому підстави для зміни чи скасування ухвал суду першої інстанції відсутні. Доводи апеляційних скарг ОСОБА_4 щодо набрання чинності ухвал суду є безпідставними та необґрунтованими, тому відсутні підстави для їх задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року апеляційну скаргу Департаменту залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2021 року залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін (а. с. 240 - 249 т. 1). Департаментом апеляційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2021 року подано в строк, встановлений частиною першою статті 354 ЦПК України, однак вона не була передана до апеляційного суду судом першої інстанції для її сумісного розгляду разом з апеляційною скаргою ОСОБА_4 на цю ж саму ухвалу. Розглядаючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції надав належної правової оцінки запереченням представника Департаменту щодо порушення ОСОБА_8 вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України та вірно встановив, що в п. 22 скарги заявником вказано про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на правничу допомогу, а 22 грудня 2020 року в той же день після постановлення ухвали - надано докази понесених ним витрат, і таким чином дійшов обґрунтованого висновку про дотримання ОСОБА_8 порядку і строків надання доказів розміру витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи. Доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неспівмірність та/або нерозумність та/або нереальність розрахунку витрат, або про неналежність послуг адвоката до цієї справи Департаментом не надано. Встановивши, що ОСОБА_8 було укладено із адвокатським бюро договір про надання правничої допомоги, в якому сторони обумовили вартість послуг правової допомоги, порядок розрахунку, в подальшому склали додаткову угоду, в якій наведено детальний опис наданих послуг з зазначенням часу і вартості, і заявник оплатив їх, на підтвердження чого надав квитанцію на перерахування

2 800 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявником доведено фактичний розмір понесених ним витрат на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню пропорційно до задоволених вимог, а саме в розмірі 1 400 грн, виходячи з вимог розумності, справедливості та пропорційності і вважаючи такий розмір витрат обґрунтованим та співмірним, виходячи зі складності справи, виконаних адвокатом робіт та наданих послуг.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року заяву ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_4 із Департаменту судові витрати на правничу допомогу в розмірі 800 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявником підтверджено витрати на правову допомогу, який відповідно до частини восьмої статті 141, статті 246 ЦПК України до закінчення судових дебатів в суді апеляційної інстанції зробив заяву про вирішення питання про судові витрати і протягом п`яти днів після прийняття постанови подав докази розміру витрат, і оскільки за результатами апеляційного перегляду апеляційну скаргу Департаменту залишено без задоволення, апеляційний суд дійшов висновку про доведеність і задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення і необхідність стягнення судових витрат із Департаменту, понесених заявником в апеляційному суді.

Аргументи осіб, які подали касаційні скарги

У березні 2021 року до Верховного Суду Департамент подав касаційну скаргу, в якій просив ухвалу Шевченківського районного суду від 22 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні скарги в частині вимог щодо визнання протиправними дій директора Департаменту Кисельова М. Є. щодо відмови у надані на запит ОСОБА_3 доручення від 10 червня 2020 року за

№ 1808/20.4.1/32-20 згідно листа-відповіді від 22 червня 2020 року, та зобов`язання директора Департаменту Кисельова М. Є. щодо його надсилання відмовити.

У квітні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив ухвалу Шевченківського районного суду від 22 грудня 2020 року і постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в частині відмови в задоволенні вимог скарги ОСОБА_4 скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення скарги; ухвалу Шевченківського районного суду від 22 грудня 2020 року, додаткову ухвалу Шевченківського районного суду

м. Києва від 01 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в частині незазначення строку та порядку набрання законної сили скасувати, змінити указані рішення в цій частині шляхом зазначення в резолютивних частинах цих рішень «Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення».

Касаційна скарга мотивована тим, що той факт, що виконавче провадження

№ 45340170 на час розгляду справи не закінчено несвідчить про необґрунтованість скарги та про відсутність порушень прав стягувача, оскільки державний виконавець може виконати отриману ним вказівку в будь-який момент, зокрема і після розгляду цієї справи судом. Сам факт направлення суб`єктом оскарження до підлеглих органів ДВС листа Фонду з вимогами закінчити виконавчі провадження порушує право стягувача на виконання остаточного судового рішення. Водночас суди попередніх інстанцій помилково вважали предметом оскарження не дії суб`єкта оскарження, а саме Доручення від 10 червня 2020 року № 1808/20.4.1/32-20, і при ухваленні судових рішень про відмову у скарзі виходили виключно зі змісту цього доручення. Хоча формальний зміст цього доручення і не містить прямої вказівки закінчити виконавчі провадження, тим не менш самі дії з направлення листа Фонду з вимогами про закінчення виконавчих проваджень до органів ДВС суперечать приписам норм прямої дії статей 8, 41, 55, 129 Конституції України, статей 6, 13 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та інших норм, захищаючі і гарантуючих право власності та право на виконання остаточного судового рішення.

Окрім того, викладені у спірному Дорученні вказівки суб`єкту оскарження «притягнути винних до дисциплінарної відповідальності» мали бути кваліфіковані як погрози до тих виконавців, які зазначені в листі Фонду, в тому числі й провадження № 45340170 за участі стягувача. Разом з тим, змісту Доручення в частині суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки, проігнорували ці погрози. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні скарги стягувача, фактично визнали правомірним протиправне втручання суб`єкта оскарження у виконавче провадження, фактично потураючи такій протиправній поведінці, не виконали завдання цивільного судочинства, визначеного статтею 2 ЦПК України, і не захистили порушене право на виконання остаточного судового рішення, яке гарантоване Конституцією та законом. Суди не врахували правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду у справі № 905/2458/16, що принцип обов`язковості судового рішення та визначений процесуальним законодавством обов`язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов`язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин, враховувати чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі судом) виконанню остаточного судового рішення чи навпаки - перешкоджає такому виконанню.

Вирішуючи апеляційні скарги стягувача на вказані ухвали в частині незазначення строку та порядку набрання ними законної сили, апеляційний суд ототожнив порядок набрання ухвалою законної сили з порядком її апеляційного оскарження, проігнорувавши таким чином обов`язкові до врахування правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 23 травня 2019 року у справі № 796/165/2018, від 27 червня 2019 року у справі № 495/2711/18.

У липні 2021 року до Верховного Суду Департамент подав касаційну скаргу, в якій просив ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 від

22 грудня 2020 про стягнення коштів судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 400 грн.

У серпні 2021 року Департамент подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні заяви ОСОБА_4 від

01 липня 2021 року про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 800 грн відмовити.

Аргументиосіб, які подали відзиви на касаційні скарги, інші заяви та клопотання

У травні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду заяву про стягнення судових витрат (в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України). Зазначає, що подає до суду касаційної інстанції докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 200 грн, понесених стягувачем у зв`язку з розглядом цієї справи в суді касаційної інстанції (Додатки 1-5), і просить суд взяти подані докази до уваги при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

У червні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження. Зазначає, що касаційну скаргу від імені Департаменту на постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року та ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року подано особою, яка не мала права її підписувати та подавати, оскільки не наділена відповідними повноваженнями.

У червні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Департаменту, в якому просить касаційну скаргу Департаменту залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення у відповідній частині без змін.

У липні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду заяву про стягнення судових витрат (в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України). Просить прийняти докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку зі складанням відзиву на касаційну скаргу Департаменту та клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту на суму 1 200 грн.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Шевченківського районного суду від 22 грудня 2020 року, додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту на ухвалу Шевченківського районного суду від 22 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року; у задоволенні клопотання Департаменту про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року.

20 червня 2022 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2023 року задоволено клопотання

ОСОБА_4 про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами Департаменту, підписаними представником Міністерства юстиції України Юлдашевим Ю. М., закрито касаційне провадження в цій частині; відзив Департаменту, який підписаний головним спеціалістом відділу правового забезпечення Департаменту Юлдашевим Ю. М., повернуто заявнику без розгляду.

Тому судові рішення за касаційними скаргами Департаменту в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що на виконанні в Подільському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 45340170 за виконавчим листом від 04 листопада 2014 року у справі № 761/13085/14 про стягнення з ПАТ «КБ «Актив-Банк» на користь ОСОБА_4 заборгованості в розмірі 264 089,06 грн, в якому постановою від 14 лютого 2020 року відновлено виконавче провадження.

На момент розгляду скарги в цій справі виконавче провадження № 45340170 не закінчено та перебуває на примусовому виконанні.

Згідно листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28 травня 2020 року, адресованого Міністру юстиції України Малюсці Д. Л., Фонд просив посприяти у врегулюванні питань щодо закриття виконавчих проваджень, боржниками за якими є банки, в яких здійснюється процедура ліквідації, виключенню відповідних записів з Єдиного державного реєстру боржників, АСВП та ЄДР, а також попередження недопущення в подальшому подібних випадків. До вказаного листа додано перелік виконавчих проваджень, відкритих щодо банків, які знаходяться в ліквідаційній процедурі, серед яких є виконавче провадження № 45340170 щодо ПАТ КБ «Актив-Банк», де стягувачем є ОСОБА_9 .

Директор Департаменту Кисельов М. Є. листом від 10 червня 2020 року

№ 1808/20.4.1/32-20 надіслав Управлінню забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції та Відділу примусового виконання рішень Департаменту для належного реагування лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28 травня 2020 року стосовно виконавчих проваджень, боржниками за якими є банки, що ліквідуються, надання повної інформації щодо порушених питань у листі Фонду. Просив надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Департаменту в строк до

25 червня 2020 року повну інформацію щодо порушених питань з наданням правової оцінки. У разі виявлення за результатами розгляду листа Фонду порушень просив винних осіб притягнути до дисциплінарної відповідальності (з наданням копій підтверджуючих документів).

На запит ОСОБА_4 від 16 червня 2020 року директор Департаменту

Кисельов М. Є. листом від 22 червня 2020 року № 6631/ПІ-Б-2074/20.4.1 відмовив ОСОБА_5 у наданні копії доручення від 10 червня 2020 року

№ 1808/20.4.1/32-20, оскільки останнє відноситься до відомостей, що становлять службову інформацію.

Вказаний лист директора Департаменту Кисельова М. Є. від 10 червня 2020 року № 1808/20.4.1/32-20 витребуваний ухвалою Шевченківського районного суду

м. Києва від 09 листопада 2020 року.

Позиція Верховного Суду

Щодо оскарження ухвали Шевченківського районного суду від 22 грудня

2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в частині визнання протиправними дій директора Департаменту Кисельова М. Є. щодо направлення до органів ДВС Доручення в частині закінчення без виконання виконавчого провадження № 45340170

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частини друга, третя статті 451 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі

№ 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Суди встановили, щона момент розгляду справи за скаргою виконавче провадження № 45340170 не закінчене та перебуває на примусовому виконанні, а лист директора Департаменту від 10 червня 2020 року № 1808/20.4.1/32-20 не містив вказівки закінчити зазначене виконавче провадження.

За таких обставин суди зробили правильний висновок, що саме по собі направлення суб?єктом оскарження листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стосовно виконавчих проваджень, боржниками за якими є банки, що ліквідуються, не свідчить пропорушення прав ОСОБА_4 при виконанні судового рішення у цій справі, тому обґрунтовано відмовили у задоволенні скарги в цій частині.

Щодо оскарження ухвали Шевченківського районного суду від 22 грудня

2020 року, додаткової ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від

01 лютого 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в частині зазначення строку та порядку набрання законної сили ухвалами суду першої інстанції

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі

№ 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі

№ 519/2-5034/11).

На основі принципу розумності запропоновано такий підхід до тлумачення як «метод чесного читання», тобто визначення застосування нормативного тексту до наявних обставин на основі того, як розумний читач, який повністю володіє мовою, зрозумів би текст на час його прийняття (див. окрему думку судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Крата В. І. від 05 вересня 2022 року в справі № 554/1924/20 (провадження № 61-13340сво21), окрему думку судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Кібенко О. Р. від 14 вересня 2022 року в справі № 909/298/21)).

Ухвала, що викладається окремим документом, складається з: 1) вступної частини із зазначенням: а) дати і місця її постановлення; б) найменування суду, прізвища та ініціалів судді (суддів); в) імен (найменувань) учасників справи; 2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою; 3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; 4) резолютивної частини із зазначенням: а) висновків суду; б) строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження (частина перша статті 260 ЦПК України).

Зазначення строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження є обов`язковим елементом резолютивної частини ухвали суду, а тому незазначення в судовому рішенні строку і порядку набрання ним законної сили не є опискою у розумінні частини першої статті 269 ЦПК України та не може бути виправлено судом (див. висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 761/13085/14-ц).

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями) (стаття 261 ЦПК України).

Тлумачення статті 261 ЦПК України, з урахуванням принципу розумності та «методу чесного читання», свідчить, що

у частині першій статті 261 ЦПК України передбачено загальне правило для всіх судових рішень, які постановлюються у формі ухвали. Ухвала суду набирає законної сили за правилами, передбаченим для рішення суду (стаття 273 ЦПК України), тільки в тому випадку, коли для конкретного виду ухвал це прямо передбачено процесуальним законом (статті 460, 479, 480, 487 ЦПК України). Можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції при цьому значення не має і на момент набрання нею законної сили не впливає;

ухвала суду за результатами розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця (стаття 451 ЦПК України) набирає законної сили за правилами статті 261 ЦПК України. Нормами розділу VІІ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» не встановлено іншого порядку набрання законної сили ухвалами, які постановляються за наслідками розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватного виконавця;

додаткова ухвала суду про стягнення судових витрат за результатами розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця (стаття 451 ЦПК України) набирає законної сили за правилами статті 261 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 лютого 2022 року у справі № 40/5005/7101/2011 зроблено висновок, що:

«процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах вирішуються шляхом постановлення ухвал відповідно до статті 329 Господарського процесуального кодексу України (щодо поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання), статті 334 Господарського процесуального кодексу України (щодо заміни сторони виконавчого провадження), статті 339 Господарського процесуального кодексу України (щодо оскарження дій/бездіяльності органу державного виконавця/приватного виконавця). Ухвали суду проголошуються негайно після їх постановлення за правилами проголошення рішень суду (частина 9 статті 240 Господарського процесуального кодексу України). Статтею 235 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями). Отже, частина 1 статті 235 Господарського процесуального кодексу України пов`язує набрання законної сили ухвалою з її оголошенням в судовому засіданні.

Оголошення судового рішення - це спеціальна стадія його оприлюднення та підстава для набрання ним законної сили. Водночас частина 2 зазначеної статті встановлює набрання законної сили ухвалою з моменту її підписання за умови або постановлення такої ухвали поза межами судового засідання, або неявки всіх учасників справи, або розгляду справи без повідомлення учасників справи. При цьому процесуальний закон не пов`язує набрання законної сили ухвалою суду із моментом складення їх повного тексту, отримання ухвали учасниками справи та закінченням строку на апеляційне оскарження. Враховуючи те, що ухвали суду від 14.12.2020 у справі № 40/5005/7101/2011 були оголошені в судовому засіданні у присутності представника позивача, тому вони набрали законної сили саме з 14.12.2020, а присутні представники були обізнані про результат судового засідання».

Аналогічні висновки щодо строку і порядку набрання ухвалами законної силинаведені також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 квітня 2019 року у справі № 910/6543/18 та від 30 березня 2020 року у справі № 910/6543/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року у справі №580/3356/20 (адміністративне провадження № К/9901/31235/20).

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції в додатковій ухвалі від 01 лютого 2021 року, не визначивши у її резолютивній частині строк і порядок набрання ухвалою законної сили, не дотримався вимог статті 260 ЦПК України;

апеляційний судне врахував, що згідно частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин, тому помилково не змінив вказану ухвалу в указаній частині шляхом доповнення її резолютивної частин;

апеляційний судзробив висновок, що відповідно до статті 261 ЦПК України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не встановлено законом. Оскільки відповідно до пунктів 13, 27 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: визначення розміру судових витрат; розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, то суд першої інстанції, зазначивши у резолютивній частині ухвали від 22 грудня 2020 року те, що ухвала набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, а в разі її оскарження - після розгляду справи апеляційним судом, якщо вона не буде скасована, не допустив порушення вимог процесуального права, тому підстави для її зміни чи скасування відсутні;

суди не врахували, що стаття 261 ЦПК України встановлює загальне правило для всіх судових рішень, які постановлюються у формі ухвал, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Нормами розділу VІІ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» не встановлено іншого порядку набрання законної сили ухвалами, які постановляються за наслідками розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Тому оскаржена ухвала від 22 грудня 2020 року і додаткова до неї ухвала від

01 лютого 2021 року, набирають законної сили відповідно до статті 261 ЦПК України. Схожий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справа № 495/2711/18 (провадження № 61-719св19), на який є посилання в касаційній скарзі ОСОБА_10 .

З урахуванням того, що зазначені ухвали суду були проголошені в судовому засіданні, то вони набрали законної сили негайно після їх проголошення. Тому постанову апеляційного суду в зазначеній частині слід скасувати, ухвалу суду першої інстанції від 22 грудня 2020 року - змінити у резолютивній частині, а ухвалу суду першої інстанції від 01 лютого 2021 року - змінити із доповненням її резолютивної частини в частині визначення порядку набрання нею законної сили.

Щодо заяв ОСОБА_4 простягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника (частина друга статті 452 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У пунктах 44, 47 додатковоїпостанови Великої Палати Верховного Суду від

19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновок, що «саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

На підтвердження витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_8 у зв`язку з розглядом його касаційної скарги надано копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 5302/21 від 30 березня 2021 року, копію додаткової угоди № 5 від 08 квітня 2021 року до договору правової допомоги

№ 5302/21 від 30 березня 2021 року, копія детального опису (акту) від 05 травня 2021 року виконаних та оплачених послуг за додатковою угодою № 5, копію квитанції № 5302/21-005 від 05 травня 2021 року про оплату за додатковою угодою №5 у розмірі 1 200 грн, копію свідоцтва адвоката Маринушкіна А. Г. про право на заняття адвокатською діяльністю, докази надіслання копії заяви на офіційні електронні адреси учасників справи.

На підтвердження витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_8 у зв`язку зі складанням відзиву на касаційну скаргу Департаменту та клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту, додатково надано копію додаткової угоди № 11 від 16 червня 2021 року до договору правової допомоги № 5302/21, копію детального опису (акту) від

30 червня 2021 року виконаних та оплачених послуг за додатковою угодою

№ 11, копію квитанції № 5302/21-011 від 30 червня 2021 року про оплату за додатковою угодою № 11 у розмірі 1 200 грн, докази надіслання копії заяви на офіційні електронні адреси учасників справи.

За таких обставин та враховуючи відсутність у справі обґрунтованих заперечень суб`єкта оскарження щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на оплату правничої допомоги, документальне підтвердження зазначених витрат, колегія суддів вважає заявлені витрати обґрунтованими.

Оскільки за результатом касаційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_4 , тому стягує на його користь половину витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом його касаційної скарги в суді касаційної інстанції, в розмірі 600,00 грн.

В іншій частині заяву про стягнення судових витрат у розмірі 1 200 грн, понесених у зв`язку зі складанням відзиву на касаційну скаргу Департаменту та клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту, слід задовольнити повністю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що:

касаційну скаргу ОСОБА_4 слід задовольнити частково;

ухвалу Шевченківського районного суду від 22 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в частині відмови в задоволенні скарги про визнання протиправними дій директора Департаменту Кисельова М. Є. щодо направлення до органів ДВС Доручення - залишити без змін;

постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в частині залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо зазначення порядку набрання законної сили оскарженими ухвалами суду першої інстанції - скасувати;

ухвалу Шевченківського районного суду від 22 грудня 2020 року - змінити у резолютивній частині,

додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого

2021 року - змінити із доповненням її резолютивної частини.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду від 22 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кисельова Максима Євгенійовича щодо направлення до органів державної виконавчої служби доручення від 10 червня 2020 року № 1808/20.4.1/32-20 в частини закінчення без виконання виконавчого провадження № 45340170 з виконання рішення суду у справі № 761/13085/14залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в частині залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо зазначення строку та порядку набрання законної сили оскарженими ухвалами Шевченківського районного суду від 22 грудня 2020 року і 01 лютого 2021 року скасувати.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 грудня 2020 року змінити у резолютивній частині з викладенням строку та порядку набрання законної сили в такій редакції - «Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення».

Додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого

2021 року змінити у резолютивній частині, доповнивши її абзацом наступного змісту - «Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення».

Стягнути з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 1 800 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук