провадження № 2/294/800/22

справа № 294/1681/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2022 року Чуднівський районний суд Житомирської області

у складі:

головуючого - судді Лесько М.О.,

при секретарі Рижук В.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Чуднові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області про визнання права власності на земельну частку (пай),-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на земельну частку (пай). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 20.11.1995 року по теперішній час працює у правоохоронних органах на території Чуднівського району Житомирської області, тобто відноситься до осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі. У списки осіб, які мали право на земельну частку (пай) по Чуднівській територіальній громаді Житомирської області з невідомих позивачу причин він включений не був. Позивач вважає, що його помилково чи безпідставно не включили до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай). Також позивач надає докази наявності у комунальній власності вільної земельної ділянки (кадастровий номер 1825888200:05:000:0438) та просить визнати його право на земельну частку (пай) як особи, зайнятої у соціальній сфері на селі, шляхом визнання права власності на вказану земельну ділянку.

В ухвалі про відкриття провадження у справі судом вирішено питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалу про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з доданими до неї документами відповідач отримав 02.12.2022 засобами поштового зв`язку, що підтверджено зворотнім поштовим повідомленням.

16.12.2022 від представника відповідача міського голови Войтка В.В. до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позову з тих підстав, що позивачем не надано доказів того, що він був членом колективного сільськогосподарського підприємства, та того, що земельна ділянка (кадастровий номер 1825888200:05:000:0438) перебувала у колективній власності якогось КСП.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини:

Дослідженою трудовою книжкою серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 встановлено, що позивач у період з 20.11.1995 року по теперішній час працює у правоохоронних органах на території Чуднівського району Житомирської області (а.с. 8-12).

Відповідно до ч.9 ст.5 Земельного кодексу України №561-XII від 18.12.1990 у редакції від 05.05.1993, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з частинами 6-9 статті 6 Земельного кодексу України №561-XII від 18.12.1990 у редакції від 05.05.1993 при обчисленні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів, враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації. Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі. До числа осіб, які працюють у сільському господарстві, належать усі працівники колективних сільськогосподарських підприємств, підсобних сільських господарств, селянських (фермерських) господарств, інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій. До числа осіб, зайнятих у соціальній сфері, належать працівники освіти, охорони здоров`я, культури, побутового обслуговування населення, зв`язку, торгівлі та громадського харчування, правоохоронних органів, Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів, а також пенсіонери з числа цих осіб.

Стаття 6 ЗК України в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, визначала право приватної власності громадян на землю і підстави набуття такого права.

Судом встановлено, що 13.03.1992 року Верховною Радою України прийнято Постанову «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», а 07.07.1992 року - Постанову «Про державну програму приватизації майна державних підприємств». Зазначеними документами постановлено наступне: до 15 травня 1992 року визначити перелік сільськогосподарських підприємств та організацій, землі яких підлягають передачі в колективну і приватну власність у 1992 році. Перелік господарств, землі яких передбачається передавати у власність у наступні роки, визначати не пізніш як за один місяць до початку наступного року; місцевим Радам народних депутатів забезпечити передачу землі громадянам України в порядку і розмірах, встановлених статтями 52, 56, 57, 67 Земельного кодексу України, починаючи з 15 травня 1992 року; встановити, що роздержавлення і приватизація земель сільськогосподарських підприємств і організацій, провадяться починаючи з 15 травня 1992 року відповідно до проектів, які розробляються керівництвом (адміністрацією) цих підприємств та організацій за участю експертів і державних землевпорядних організацій, схвалюються трудовими колективами і затверджуються за поданням сільської (селищної) Ради районною (міською) Радою народних депутатів; Кабінету Міністрів України до 15 травня 1992 року розробити і затвердити рекомендації по складанню цих проектів.

Крім того, комісією Верховної Ради України з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів та соціального розвитку села 15.05.1992 розроблені Рекомендації по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, що затверджені Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України.

Згідно п. 2.3 даних рекомендацій, з метою обчислення розміру середньої земельної частки сільською, селищною, міською радами народних депутатів складаються та затверджуються списки:

- осіб, які працюють у колективних сільськогосподарських підприємствах, підсобних сільських господарствах, селянських (фермерських) господарствах, інших сільськогосподарських підприємствах, установах, організаціях, а також пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості;

- осіб, зайнятих у соціальній сфері села, до яких належать працівники освіти, охорони здоров`я, культури, побутового обслуговування населення, зв`язку, торгівлі та громадського харчування, правоохоронних органів, Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів, а також пенсіонерів з числа цих осіб, що проживають у цій місцевості.

Таким чином, зазначеними вище актами передбачено, що особи, які працювали в соціальній сфері на селі, належали до осіб, що мають право на земельну частку (пай).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають:

- колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;

- громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;

- громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай);

- громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.

Громадянам, зазначеним в абзаці п`ятому частини першої цієї статті, земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області.

Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Згідно ст.2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», який визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), передбачено, що право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку. У такому випадку рішення суду про визнання права на земельну частку (пай) буде документом, що посвідчує право на земельну частку (пай).

Пунктом сьомим Указу Президента України від 08.08.1995 р. № 720\95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» передбачено, що при неможливості надати особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Згідно з п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» невнесення до списку осіб, які мають право на земельну частку, не може позбавити її права на земельну частку (пай). При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до п.7 Указу Президента України від 08.08,1995року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам, організаціям» має бути надана із земель запасу. Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі тощо.

Позивач надав суду докази наявності на території Чуднівської територіальної громади землі, необхідної для надання йому як особі, зайнятій у соціальній сфері на селі, земельної частки (паю), а саме земельної ділянки з кадастровим номером 1825888200:05:000:0438.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ч.2 ст.1 Земельного Кодексу України, право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.392ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права.

Права власника майна підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Згідно ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підсумовуючи вищенаведене, керуючись принципом верховенства права, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, з урахуванням викладеного, зокрема того, що судом достовірно встановлено, що в період роздержавлення і приватизації земель на території Чуднівського району Житомирської області позивач ОСОБА_1 був працівником правоохоронних органів, відтак вважався особою, зайнятою у соціальній сфері села, однак при паюванні земель не був включений у список осіб на отримання земельної частки (паю), суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

На підставі наведеного вище обгрунтування та керуючись статтями 4, 12, 13, 76, 81, 82, 211, 223, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, статтями 256, 257, 261, 328, 374, 392 ЦК України, статтями 5, 6 Земельного кодексу України №561-XII від 18.12.1990 у редакції від 05.05.1993, статтею 122 Земельного кодексу України, статтями 1, 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», положеннями Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» №720/95 від 08.08.1995 року, роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Чуднівськоїміської радиЖитомирського районуЖитомирської областіпро визнанняправа власностіна земельнучастку (пай) задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 (громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) право власності на земельну ділянку площею 2,8472 гектарів (кадастровий номер 1825888200:05:000:0438), розташовану на території Турчинівського старостинського округу Чуднівської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя: М.О. Лесько