Постанова

Іменем України

11 січня 2023 року

м. Київ

справа № 740/4649/20

провадження № 61-10206 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Ващенко Марина Олександрівна,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ващенко Марини Олександрівни, на постанову Чернігівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В. від 14 вересня

2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних заяв

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що 13 грудня 2002 року згідно із наказом № 124/ос її прийнято на посаду телефоніста ІІІ класу Ніжинської дистанції сигналізації та зв`язку Південно-Західної залізниці, а 01 травня 2013 року призначено на посаду начальника телефонно-телеграфічної станції та 01 травня 2014 року переведено на посаду начальника станції.

02 жовтня 2020 року згідно із наказом № 97/ос начальника Ніжинської дистанції її звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання посадових обов`язків без поважних причин.

У наказі невірно зазначено, що вона самовільно залишила нараду 21 липня

2020 року, скликану розпорядженням по дистанції від 21 липня 2020 року № 21, порушивши статтю 139 КЗпП України, пункт 2. 1 та пункт 2. 9 додатку 1 «Правила внутрішнього трудового розпорядку працівників Ніжинської дистанції сигналізації та зв`язку» до колективного договору та пункт 6 Загальних положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 року № 55

(зі змінами) «Про дисципліну працівників залізничного транспорту».

Вказувала, що 24 липня 2020 року вона відмовилася виконувати розпорядження заступника начальника ОСОБА_2 щодо усунення порушення у нормальній роботі автоматизованого робочого місця телефоністки, чим начебто вона порушила статтю 139 КЗпП України, пункт 5.1,

пункт 5.3 посадової інструкції. При перевірці первинних документів обліку робочого часу працівників телефонно-телеграфної станції за червень 2020 року та липень 2020 року було виявлено чисельні невідповідності між графіком, табелем та журналом обліку робочого часу, що свідчить про начебто порушення нею пункту 5.32 посадової інструкції, за що вона згідно з пунктом 7.2. та пунктом 7.17 посадової інструкції несе відповідальність.

Підставою для винесення оспорюваного наказу став наказ від 29 липня

2020 року № 21/к про оголошення їй догани за порушення трудової дисципліни, її пояснення від 30 вересня 2020 року та протокол від 30 вересня 2020 року ШЧ-11/10-2020.

Позивач зазначала, що 21 липня 2020 року заступником начальника дистанції

ОСОБА_3 видано розпорядження № 21 про нараду, яка повинна була відбутися у цей самий день о 11 год. 30 хв. в адміністративній будівлі Ніжинської дистанції сигналізації та зв`язку в кабінеті заступника начальника дистанції по зв`язку ОСОБА_2 , проте її з цим розпорядженням не ознайомили. Під час наради на неї чинився тиск з боку начальника дистанції ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з мотивів примушення її до написання заяви про перехід на нижчу посаду, на що вона не погодилася та просила захисту у голови профспілки ШЧ-11 «Вільна Профспілка машиністів України», членом якої вона є.

24 липня 2020 року листом № 19 голова первинної профорганізації вільної профспілки ОСОБА_5 відреагував на її звернення і просив відповідача припинити вчиняти неправомірні дії, а також зазначив про наявне порушення відповідачем Колективного договору Ніжинської дистанції сигналізації та зв`язку, а саме пункту 1.9 розділу 1 та пункт 2.6 розділу 2.

04 серпня 2020 року начальником дистанції ОСОБА_4 видано розпорядження № 22 про нараду, яка повинна мала відбутися у цей самий день

о 10-30 год, проте її з цим розпорядженням не ознайомили з причини тимчасової непрацездатності і тому вона не змогла бути присутньою під час наради, про що попередньо повідомила в телефонному режимі та просила провести нараду в інший день.Незважаючи на її повідомлення, нарада відбулася в її відсутність та прийнято рішення про відібрання від неї пояснень після виходу на роботу, що вона і зробила, указавши, що вона не згодна з протоколом та розпорядженням від 04 серпня 2020 року, так як перебувала на лікарняному, проведена нарада є незаконною, а тому її звільнення також є незаконним.

Вказувала, що її звільнення відбулося з порушенням статті 43 КЗпП України, яка встановлює гарантії, щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, звільнення може бути проведено лише за попередньою згодою виборного округу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. ОСОБА_4 вимоги закону не виконано, не надано обґрунтоване подання про розірвання трудового договору для розгляду у 15-денний строк виборним органом первинної профспілкової організації.

Ураховуючи, що процедуру її звільнення проведено з грубим порушенням законодавства про працю, не доведено порушення нею трудової дисципліни, тому наказ від 02 жовтня 2020 року № 97/ос є незаконним та підлягає скасуванню.

З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 02 жовтня 2020 року № 97/ос про звільнення її з посади начальника телефонно-телеграфної станції на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України;

- поновити її на роботі на посаді начальника телефонно-телеграфної станції виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця»;

- стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 68 240,30 грн (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів);

- стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь витрати на правничу допомогу.

Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області

від 07 травня 2021 року у складі судді Шевченко І. М. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) начальника виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_4 від 02 жовтня 2020 року № 97/ос про звільнення ОСОБА_1

з посади начальника телефонно-телеграфної станції на підставі пункту 3

статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника телефонно-телеграфної станції виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця».

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 68 240,30 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів).

У частині стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 8 805,20 грн допущено негайне виконання рішення.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що безпосередньо звільненню позивача не передувало вчинення нею дисциплінарного проступку. Оскаржуваний позивачем наказ (розпорядження) виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 02 жовтня 2020 року № 97/ос про її звільнення не містить жодних відомостей про вчинення нею після

29 липня 2020 року (дата оголошення догани) іншого дисциплінарного проступку, а зазначені в ньому порушення стосуються періоду червень-липень 2020 року, а саме 21 та 24 липня.

Також суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07 травня 2021 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-20409 св 21).

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що ОСОБА_1 та її представник Ващенко М. О. не були належним чином повідомлені про розгляд справи судом апеляційної інстанції, призначений на 18 листопада 2021 року.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07 травня 2021 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки звільненню позивачки передував наказ від 29 липня 2020 року № 21/к про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та відповідно до наданих доказів підтверджено вчинення порушення, виявлені при здачі табелю обліку за липень 2020 року, що підтверджується даними протоколів оперативних нарад, доповідними записками, в яких зазначені причини притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, тому саме вони підтверджують повторне порушення позивачем посадової інструкції вже після оголошення догани.

Крім того, вказав, що суд першої інстанції, встановивши факт порушення трудових та посадових обов`язків позивачки, не взяв до уваги частину третю статті 139 КЗпП України і попередні факти притягнення її до дисциплінарної відповідальності, а також не врахував встановлених обставин, а саме неналежне виконання трудових обов`язків начальником телефонно-телеграфної станції Ніжин та систематичне порушення нею трудової дисципліни.

Також суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ващенко М. О.,звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судомапеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 740/4649/20 із Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Ващенко М. О., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми права, не врахував висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 червня

2018 року у справі № 664/2820/15-ц, провадження № 61-19602 св 18 щодо дисциплінарного проступку.

Вказує, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги таке:

- ОСОБА_1 знаходилася на лікарняному, коли проводились наради, вона попереджала відповідача в телефонному режимі про хворобу, але відповідач незважаючи на обставини, діючи упереджено, проводив наради, щоб навмисно нашкодити позивачу;

- не встановив відповідальних осіб за табелі робочого часу;

- відповідальною особою за табелі нарахування заробітної плати є не позивач,

а бухгалтер та інші особи, які контролюють і нараховують заробітну плату;

- станція працює безперебійно, так як зв`язок повинен бути постійним і раніше претензій до ОСОБА_1 не було;

- додаток № 1 пункт 6.4 Колективної угоди, яка є первинним документом, де зазначається, що звільнення працівника можливе лише при діяннях працівника, який порушує безпеку руху та є загрозою життя людей.

Також суд апеляційної інстанції взяв до уваги неправомірно проставлені в табелі робочі часи, проте суд першої інстанції зазначив інші обставини звільнення ОСОБА_1 , а саме через самовільне залишення наради, що було спростоване в суді першої інстанції відповідними лікарняними листами.

Суд апеляційної інстанції невірно дійшов висновку, що начальник виробничого підрозділу Ніжинської дистанції сигналізації та зв`язку ОСОБА_4 мав право одноособово підписувати наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , зазначивши, що вона не була членом профспілки, так як з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до профспілки за захистом своїх прав та повідомляла про упереджене до себе ставлення з боку начальника. З наданих відповідей профспілка жодного разу не відмовила ОСОБА_1 у допомозі, а навпаки зверталась з проханням до начальника станції про припинення незаконних дій, тому без згоди профспілки роботодавець не мав права притягати до дисциплінарної відповідальності та звільняти ОСОБА_1 .

Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень та безпідставно долучив до справи документи, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «Українська залізниця» на касаційну скаргу, підписаний представником Домбровським С. І., без доказів, що підтверджують його повноваження представляти

АТ «Українська залізниця», зазначивши, що копія довіреності є в матеріалах справи. Проте указаний відзив залишається без розгляду, оскільки довіреність представника, яка знаходиться в матеріалах справи на а. с. 109, т. 2, була дійсною до 08 липня 2022 року. А тому відзив подано особою, яка не мала права його підписувати.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 грудня 2002 року згідно із наказом № 124/ос ОСОБА_1 прийнято на посаду телефоніста ІІІ класу Ніжинської дистанції сигналізації та зв`язку Південно-Західної залізниці, а 01 травня 2013 року призначено на посаду начальника телефонно-телеграфічної станції Ніжинської дистанції сигналізації та зв`язку Південно-Західної залізниці та 01 травня 2014 року переведено на посаду начальника станції. (т. 1, а. с. 8-9).

Згідно з пунктом 5.32 Посадової інструкції начальника телефонно-телеграфної станції виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» до обов`язків ОСОБА_1 входить оформлення первинної документації з обліку робочого часу працівників бригади; аналіз виробничої діяльності. Також спільно з бригадою визначає коефіцієнт трудової участі кожного працівника за підсумками роботи за місяць; надає необхідну звітність у встановлені терміни (т. 1, а. с. 91-93).

Наказом начальника Ніжинської дистанції сигналізації та зв`язку виробничого підрозділу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 29 липня 2020 року № 21/к ОСОБА_1 оголошена догана за порушення пунктів 2.1, 2.11, 4.1, 4.6 Додатку № 1 до Колективного договору дистанції «Правила внутрішнього розпорядку працівників Ніжинської дистанції сигналізації та зв`язку», а також пунктів 5.17, 5.23, 5.32 посадової інструкції начальника ТТС. Згідно цього наказу порушення ОСОБА_1 були виявлені за період травень та червень 2020 року (т. 1, а. с. 14-15).

Порушення ОСОБА_1 посадової інструкції у липні 2020 року підтверджується заявою ОСОБА_7 , якою повідомлено про невідповідність, протоколом

від 04 серпня 2020 року ШЧ-11/05-2020 оперативної наради при начальнику Ніжинської дистанції сигналізації та зв`язку згідно з розпорядженням

від 04 серпня 2020 року № 22 з додатками, який містить дані щодо проведення звірки первинних документів обліку робочого часу по 3 операторах електрозв`язку ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , додатками № 3, 4 до протоколу від 04 серпня 2020 року ШЧ-11/05-2020 підтверджено розбіжності між графіком, табелем та журналом явки на роботу оператора електрозв`язку ОСОБА_7 за 30 липня 2020 року при графіку роботи у 6 годин у табелі зазначила 9 годин; оператору ОСОБА_9 за 31 липня 2020 року при графіку роботи у 11 годин у табелі зазначила 12 годин (т. 1, а. с. 96, 100-106).

Згідно із наказу (розпорядження) начальника дистанції виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Південно- Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_4 від 02 жовтня 2020 року №97/ос ОСОБА_1 була звільнена з посади начальника телефонно-телеграфної станції виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України

(т. 1, а. с. 10).

Згідно зі змістом зазначеного наказу підставами звільнення зазначено те, що

ОСОБА_1 самовільно залишила нараду 21 липня 2020 року, скликану розпорядженням по дистанції від 21 липня 2020 року № 21, чим порушила статтю 139 КЗпП України, пункти 2.1 та 2.9 додатку 1 «Правила внутрішнього трудового розпорядку працівників Ніжинської дистанції сигналізації та зв`язку» до Колективного договору та пункт 6 Загальних положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 року № 55 (зі змінами) «Про дисципліну працівників залізничного транспорту». 24 липня 2020 року ОСОБА_1 відмовилася виконувати розпорядження заступника начальника

ОСОБА_2 щодо усунення порушення у нормальній роботі автоматизованого робочого місця телефоністки, чим порушила

статтю 139 КЗпП України, пункти 5.1, 5.3 посадової інструкції. При перевірці первинних документів обліку робочого часу працівників телефонно-телеграфної станції за червень 2020 року та липень 2020 року було виявлено чисельні невідповідності між графіком, табелем та журналом обліку робочого часу, що свідчить про порушення ОСОБА_1 пункту 5.32 посадової інструкції, за що згідно з пунктами 7.2 та 7.17 вона несе відповідальність. Підстава: наказ

від 29 липня 2020 року № 21/к про оголошення догани за порушення трудової дисципліни, пояснення ОСОБА_1 від 30 вересня 2020 року, протокол

від 30 вересня 2020 року ШЧ-11/10-2020 (т. 1 а. с. 10).

З копії актів від 02 жовтня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 відмовилася від отримання копії наказу про звільнення та отримання трудової книжки

(т. 1, а. с. 77, 78, 83).

Відповідно до довідок від 29 грудня 2020 року № 8 та від 30 грудня 2020 року

№ 14 ОСОБА_1 не була членом профспілкової організації (т. 1, а. с. 122, 124).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на таке: судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Ващенко М. О., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада

1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

У пункті 22 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7,

8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Отже, головною умовою для звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України є невиконання обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

При цьому роботодавець не вправі вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (стаття 31 КЗпП), тому відмова працівника від виконання роботи, що не входить до кола його обов`язків, не є порушенням трудової дисципліни і, відповідно, такі дії не дають підстав для його звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України.

У правилах внутрішнього трудового розпорядку містяться, зокрема, основні права та обов`язки працівників і роботодавця, вказується тривалість робочого дня і робочого тижня, початок і закінчення робочого дня, обідньої перерви, зазначається відповідальність працівників за порушення трудової дисципліни. Це зобов`язує працівників не лише просто виконувати свої трудові функції, а й дотримуватися встановленого режиму роботи, правил охорони праці, техніки безпеки тощо, оскільки їх систематичне порушення також може стати підставою для звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України.

Тобто, за правилами пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника за його трудовим договором чи випливають з ПВТР. Очевидно, що з відповідними правилами та обов`язками працівник має бути своєчасно та належно ознайомлений, оскільки, роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов`язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, провадження № 14-157 цс 19.

Ще однією умовою звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України є наявність вини працівника (у формі умислу чи необережності).

Якщо поважні причини невиконання працівником його трудових функцій є, то, відповідно, вина його відсутня, а отже, звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України проводити не можна.

Під систематичним невиконанням трудових обов`язків мається на увазі неодноразове здійснення працівником цих вчинків. А саме, для звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого,

а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання своїх трудових обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше. Тобто працівник і раніше (до моменту вчинення проступку, за який його роботодавець звільнив за пунктом 3

статті 40 КЗпП України) порушував трудову дисципліну, не виконував своїх посадових обов`язків, у результаті чого до нього застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

При цьому для дотримання порядку звільнення роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного працівником невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього попереднього стягнення та коли. Тобто необхідна саме наявність застосованого й такого, що не втратив юридичної сили стягнення, що передувало новому порушенню, а не просто фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 27 лютого

2020 року у справі № 266/7382/18, провадження № 61-12663 св 19.

Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію у справах за аналогічних обставин. Так, у своїй постанові від 09 грудня 2021 року у справі

№ 489/58/20, провадження № 61-11862 св 20, ним зроблено такий висновок: «Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок».

Отже, для звільнення працівника на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, необхідна наявність таких умов, як протиправність дій або бездіяльність працівника, його вина та систематичність порушень.

При відсутності хоча б однієї з наведених підстав звільнення працівника буде незаконним.

За змістом закону, звільнення працівника згідно з пунктом 3 статті 40 КЗпП України є крайньою мірою, коли подальше залишення на роботі порушника трудової дисципліни суперечить інтересам установи. При визначенні наявності вини працівника в невиконанні або неналежному виконанні обов`язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку або посадовими інструкціями, необхідно враховувати об`єктивні причини.

Ураховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що звільненню позивачки передував наказ від 29 липня 2020 року № 21/к про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та відповідно до наданих доказів підтверджено вчинення порушення, виявлені при здачі табелю обліку за липень 2020 року, що підтверджується даними протоколів оперативних нарад, доповідними записками, в яких зазначені причини притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, які підтверджують повторне порушення позивачем посадової інструкції вже після оголошення догани. Від надання пояснень позивачка відмовилася, що зафіксовано відповідними актами відповідача.

Крім того, апеляційний суд правильно вказав, що суд першої інстанції, встановивши факт порушення трудових та посадових обов`язків позивачки, не взяв до уваги положення частини третьої статті 139 КЗпП України і попередні факти притягнення її до дисциплінарної відповідальності, а також не врахував встановлених обставин, а саме неналежне виконання нею трудових обов`язків начальником телефонно-телеграфної станції Ніжин та систематичне порушення нею трудової дисципліни.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, який правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку поданим сторонам доказам і зробив обґрунтовані висновки по суті вирішення спору, чим спростовуються відповідні доводи касаційної скарги.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі

№ 664/2820/15-ц, провадження № 61 - 19602 св 18 є безпідставними, оскільки у вказаній справі і у справі, яка переглядається, встановлені різні фактичні обставини у справі і обсяг доказування.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась до профспілки за захистом своїх прав та повідомляла про упереджене до себе ставлення з боку начальника, у зв`язку з чим її незаконно було звільнено, так як не було згоди профспілкового органу, є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції дослідив надані докази, надав на них мотивовану відповідь, зазначивши також, що ОСОБА_1 не була членом профспілкової організації (т. 1, а. с. 122, 124), що нею жодним чином не спростовано.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ващенко Марини Олександрівни, залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець