Справа № 758/13511/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2022 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді- Якимець О. І.,

за участю секретаря судового засідання Карпишиної К.С.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом ОСОБА_3 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся у суд із позовом у своїх інтересах та в інтересах дитини до відповідача у якому просить усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення позивача із малолітнім сином до квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що сторони з 18 вересня 2010 року перебували у шлюбі, який припинено за рішенням суд 18 травня 2020 року. Від шлюбних відносин у сторін народився син ОСОБА_4 . 20 вересня 2019 року придбано спірну квартиру на виконання умов попереднього договору від 04 квітня 2017 року. Через агресивну поведінку відповідача, позивач із сином тимчасово переїхали проживати до батька позивача. Особисті речі із спірної квартири під час переїзду позивач забирала у присутності працівників поліції та під відеозапис поліції. Разом із тим, відповідачу було передано ключі від квартири взамін на обіцянку останнього придбати квартиру для проживання позивача із сином, однак цього так і не сталось. Надалі неодноразово зверталась із пропозиціями до відповідача щодо вирішення питання про спільне користування зазначеним майном, але отримувала лише відмови. Наводить аргументи про те, що має право користування спірним майном, адже таке придбано за час перебування сторін у шлюбних відносинах, а тому таке майно є спільно сумісною власністю подружжя, а відтак і позивач, і відповідача є співвласниками такої квартири, а тому мають право користуванням цим майном на рівні. У відповідності до ст. ст. 317, 321, 391 ЦК України просить позов задовольнити.

Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить доводи про те, що спірна квартира придбана за власні кошти. Позивач є колишньою дружиною, а відтак і колишнім членом сім`ї наймача та після припинення шлюбних відносин добровільно залишила місце проживання та обрала інше, а тому втратила право користування таким майном. Будь-яких доказів, які б підтверджували агресивну поведінку відповідача по відношенні до позивача суду не подано. Просить у позові відмовити.

Позивачем подано до суду заперечення на відзив, які містять наступні пояснення. Позивач заперечує придбання спірної квартири відповідачем за особисті кошти останнім. Квартири куплена за час перебування сторін у шлюбі, а тому діє презумпція спільної сумісною власності подружжя, а відтак позивач є співвласником квартири, яка не втратила право користування такою квартирою у відповідності до норм ЦК України, а навпаки, вимагає усунути перешкоди у користуванні таким майном. 01 липня 2019 році, через погрози із сторони відповідача, позивачка забирала особисті речі із спірного майна у присутності працівників поліції під відеозапис, який здійснювався останніми. На неодноразові пропозиції позивача щодо узгодження питання користування квартирою, яка є спільною сумісною власністю, відповідач всіляко ухиляється. Окрім цього, щодо придбання відповідачем окремого майна для позивача та сина, відповідач жодних дій не вчинено. Просить позов задовольнити.

04 жовтня 2021 року ухвалою судді позовну заяву залишено без руху для усунення недолік викладених у мотивувальній частині цієї ухвали.

19 жовтня 2021 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

11 лютого 2022 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та просить такий задовольнити з підстав викладених у заявах по суті.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позову та просить у такому відмовити з підстав викладених у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного.

18 вересня 2010 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали шлюб, який припинено на підставі рішення Подільського раойнного суду м. Києва від 18 травня 2020 року, справі № 758/8377/19 /а.с 33-34, 55/.

Від шлюбних відносин у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією свідоцтва про народження /а.с. 56/.

Суд установив, 20 вересня 2019 року ОСОБА_5 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 на виконання умов попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного 04 квітня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашкевич Л. Г. та зареєстровано за № 442, що підтверджено копією договору купівлі-продажу квартири /а.с. 15-17/.

Факт користування позивачем та сином сторін житловим приміщенням спірної квартири не заперечується сторонами у справі, а відтак береться судом до уваги.

На даний час, позивач із сином проживають за зареєстрованим місцем проживання позивача - АДРЕСА_2 та така належить позивачу на праві спільної сумісної власності /а.с. 126/. Дану обставини суд приймає до уваги, адже жодних заперечень із сторони відповідача не подано.

На неодноразові прохання позивача не чинити перешкоди у користуванні спірною квартирою, відповідач не вчиняв жодних дій, а тому просить усунути перешкоди у користуванні спільною сумісною власністю шляхом її вселення із сином, адже виселення відбулось без наявності підстав, установлених законом, у відповідності до ст. 317, 321, 391 ЦК України.

Позивач наводить аргументи про те, що спірну квартиру разом із сином залишила через агресивну поведінку відповідача, ще до припинення шлюбних відносин.

Так, 01 липня 2019 року ОСОБА_3 звернулась до Подільського управлінні поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві зі заявою наступного змісту. Хвилюється за своє життя та здоров`я. Після неодноразових погроз від чоловіка на мобільний телефон та словесно, зробила виклик поліції для того щоб забрати особисті речі. Працівники поліції допомогли це зробити. Віддала чоловіку ключі від квартири /а.с. 124/. Обставини щодо повідомлення з приводу про словесні (по смс) погрози чоловіка також підтверджено листом Подільського УП ГУНП в м. Києві від 08 вересня 2022 року № 6514/125/53-2022, де вказано що таке повідомлення було зареєстровано у журналі ЕО за № 27810 від 01 липня 2019 року.

Попри те, відомостей по внесенню даних за заявою позивача до Єдиного реєстру досудового розслідування, складання протоколів про адміністративне правопорушення позивач не надала суду.

Отже, аналізуючи зміст поданої позивачем заяви від 01 липня 2019 року до органу поліції, то суд установив, що така не стосувалась усунення перешкод у користуванні спірним майном. Ключі від вхідних дверей спірної квартири позивачем було повернуто відповідачу добровільно у присутності працівників поліції.

Таким чином, суд прийшов до переконання, що написана заява щодо вчинення неправомірних дій із сторони відповідача відносно позивача, не є доказом вчинення кримінального чи адміністративного правопорушень щодо вчинення відповідачем перешкод у користуванні спірним майном, адже особа вважається невинуватою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено судовим рішенням.

Разом із тим, позивачем на підтвердження агресивності поведінки відповідача, що стала причиною залишення спірної квартири, надано суду постанову Подільського районного суду м. Києва від 25 березня 2019 року, справа № 758/3197/19, про вчинення ОСОБА_5 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУПАП та такого притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення. Із змісту постанови убачається, що ОСОБА_5 06 лютого 2019 року вчинив сварку із дружиною, під час якої виражався нецензурною лайкою, за місцем проживання - АДРЕСА_3 .

Попри те, таку постанову суд оцінює критично у відношенні до обставин цієї справи, оскільки у відповідності до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено систему заходів протидії домашньому насильству, зокрема, терміновий заборонний припис стосовно кривдника, спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров`я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства; профілактичний облік організаційно-практичних заходів щодо контролю за поведінкою кривдника з метою недопущення повторного вчинення домашнього насильства тощо. Попри те, позивачем не подано жодних доказів, які б свідчили про вчинення будь-яких заходів уповноваженими особами щодо протидії вчинення психологічного насильства відносно неї та що таке насильство по відношенні до неї із сторони чоловіка мало триваючий характер та здійснювалось за спірною адресою.

У лютому 2022 року позивач установила, що відповідач поміняв замки у вхідних дверях спірної квартири, через що звернулась до органу поліції із відповідною заявою, що підтверджено листом Подільського УП ГУНП в м. Києві від 08 вересня 2022 року № 6514/125/53-2022.

Будь-яких доказів, які б підтверджували факт зміни таких замків у спірній квартирі, у зв`язку із чим звернулась до органів поліції із відповідною заявою у лютого 2022 року позивачем не подано, а відтак написана заява з цього питання не може бути достовірним доказом підтвердження таких дій із сторони відповідача.

Окрім цього, суд вважає за необхідне відмітити, що позивач має право отримати можливість лише користуватися ключами від спірної квартири, оскільки остання не надала суду доказів, що замки у вхідних дверях та ключі до них є її власністю.

Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, осягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).

Згідно зі ст. 63 цього Кодексу дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, аналізуючи наведені вище норми суд прийшов до переконання про те, що діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Повертаючись до матеріалів справи установлено, що у даному випадку виник спір між сторонами, які є між собою колишнім подружжям, щодо користування майном, набутим за час перебування у шлюбних відносинах, адже протилежного судом не встановлено, а відтак позивач як співвласник не може втратити право користування таким майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ст. 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом (ч. 4 ст. 311 ЦК України).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач зазначали, що на законних підставах проживали у квартирі АДРЕСА_1 та така обставини не заперечується відповідачем, в той же час, позивачем не подано доказів того, що відповідач позбавив її із сином доступу до житла та можливості користуватись житловим приміщенням за вказаною адресою шляхом вчинення перешкод, адже установлено, що таке житло позивач із сином залишила добровільно та вибула за зареєстрованим місцем свого проживання, де є співвласником такого майна, свідомо забрала особисті речі та ключі від квартира передала відповідачу також добровільно.

Отже, причини не проживання позивача із сином у спірній квартирі з липня 2019 року, у зв`язку із вчинення перешкод із сторони відповідача судом не встановлено.

У зв`язку із наведеним суд прийшов до висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про усунення перешкод у користування спірною квартирою шляхом вселення, а тому у позові необхідно відмовити повністю за недоведеністю.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, а відтак сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду необхідно покласти на останнього.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 81, 141, 259, 265, 273, 354, пунктом 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

у позові ОСОБА_3 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення - відмовити.

Судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду із позовом - покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач ОСОБА_5 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 );

третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (місцезнаходження - місто Київ, вулиця Борисоглібська, будинок №14, код ЄДРПОУ 37393756).

Повне судове рішення складено 09 січня 2023 року.

Суддя О. І. Якимець