Справа № 755/14318/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" грудня 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретаря - Булгакової Є.І.,

позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

представника позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 , позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_4 ,

відповідача за первісним позовом - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , третя особа: Перша київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту, що допущені при виготовленні заповіту технічні помилки не впливають на його дійсність та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Десята київська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, -

у с т а н о в и в:

26.08.2021 року позивач звернувся до суду із позовом про встановлення факту, що допущені при виготовленні заповіту технічні помилки не впливають на його дійсність та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, у якому просить:

- встановити, що недоліки у нотаріальному документі - заповіті ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 , допущені 11.02.2017 року державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори Давидовою Т.М. при його виготовленні (в адресі знаходження заповіданої квартири, переплутані місцями номера квартири і будинку) носять суто технічний характер (механічні помилки/описки) та не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення заповіту ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла друга дружина батька позивача - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживала і була зареєстрована на день смерті за адресою: АДРЕСА_2 . На вказану квартиру за життя ОСОБА_7 набула право власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 05.04.1994 року. Оскільки спільних дітей у ОСОБА_7 та батька позивача не було, саме позивач та його дружина підтримували спадкодавицю та допомагали їй матеріально. Похованням ОСОБА_7 займався позивач, його дружина та племінники померлої. Зі слів спадкодавиці позивачу відомо, ОСОБА_7 мала намір залишити своєму племіннику ОСОБА_3 належну їй земельну ділянку, що знаходиться у Васильківському районі, Київської області. При цьому, стосовно належної ОСОБА_7 квартири, остання за життя склала заповіт, яким заповіла квартиру позивачу. Поряд із цим, при оформленні 11.02.2017 року заповіту державний нотаріус допустився технічної помилки (описки) переплутавши в заповідальному розпорядженні номер квартири із номером будинку та зазначив: кв. АДРЕСА_2 , замість вірного кв. АДРЕСА_1 . Вказана помилка має суто технічне походження, адже заповідачці належала одна єдина квартира АДРЕСА_1 , у якій вона і проживала на час складання заповіту. Крім того, згідно довідника АДРЕСА_3 нумерація будинків закінчується номером АДРЕСА_4 не існує та ніколи існувало. При внесенні відомостей про посвідчений заповіт до Спадкового реєстру державний нотаріус зробила ще одну технічну помилку зазначивши замість вірної дати народження спадкодавиці 10.10.1936 року невірну дату 11.10.1936 року. 19.01.2021 року після смерті ОСОБА_7 було заведено спадкову справу до майна померлої і в установлений законом строк позивач звернувся із заявою про прийняття спадщини за заповітом. 04.03.2021 року нотаріусом було розглянуто заяву позивача про прийняття спадщини та повідомлено, що в тексі заповіту наявні технічні помилки, а саме переплутано номер квартири із номером будинку, а також що державний нотаріус Давидова Т.М. не дотрималась положень п. 6.13 Правил ведення нотаріального діловодства та в двох оригінальних примірниках заповіту наявні розбіжності, оскільки в одному містяться виправлення, а інший, який зберігається в справах нотаріальної контори ніяких виправлень не містить. У зв`язку з наведеним нотаріус порекомендував позивачу звернутись до суду. Поряд із цим позивач наголосив нотаріусу на відсутності будь-яких ознак того, що волевиявлення заповідача не було вільним або не відповідало його волі, а технічні помилки допущені нотаріусом при складанні тексту заповіту загальноприйнятим технічним засобом за допомогою друкарської машинки не впливають на дійсність заповіту та не свідчать про порушення його форми і порядку посвідчення. Однак 11.05.2021 року державним нотаріусом було винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом щодо квартири померлої. Оскільки допущені нотаріусом при складанні заповіту помилки за своєю природою носять технічний характер та керуючись роз`ясненнями Нотаріальної палати України, що містяться в інформаційному листі від 02.09.2019 року, 24.06.2021 року позивач звернувся до Десятої київської державної нотаріальної контори із заявою у якій просив внести виправлення до примірника заповіту, що залишився в справах нотаріальної контори та внести виправлення в Спадковому реєстрі щодо дати народження ОСОБА_7 . За результатами розгляду заяви у Спадковому реєстрі була виправлена помилка щодо дати народження спадкодавиці, однак відмовлено у виправленні помилки в тексті заповіту, оскільки виправлення у документі можливі за заявою особи, заінтересованої у вчиненні нотаріальної дії, зареєстрованої у Журналі реєстрації вхідних документів. Дізнавшись про таку відмову племінник померлої ОСОБА_3 категорично заявив, що наполягатиме на власному праві спадкування як кровний родич померлої та спадкоємець за законом. Позивач посилається на положення ст.ст. 204, 1216, 1217, 1223, 1218, 1257, 1268, 1296, 1297 ЦК України та зазначає, що відповідно до правового висновку Верховного Суду від 12.01.2021 року у справі №397/1396/19, технічні помилки (описки) у заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення, вони не є такими порушеннями, які впливають на форму та посвідчення заповіту, що було б підставою для визнання заповіту недійсним. За відсутності, передбачених ст. 1257 ЦК України підстав для визнання заповіту недійсним, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). З огляду на виключно технічний характер помилок допущених державним нотаріусом при складанні та посвідчені заповіту, зважаючи, що ці технічні (механічні) помилки не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення, а також не змінюють встановлену презумпцію дійсності правочину, тому право позивача на оформлення права власності на успадковане майно є правомірним.

Ухвалою суду від 05.10.2021 року відкрите провадження у справі та призначений розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

30.11.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача ОСОБА_3 зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що заповіт є недійсним (нікчемним), оскільки у поданому стороною позивача примірнику заповіту здійснене некоректне виправлення номерів квартири та будинку, при цьому прописом номери лишились тими самими. На зворотному боці заповіту нотаріусом засвідчено виправлення 11.02.2017 року, тобто в день складання заповіту. Поряд із цим, відповідач має сумнів, що виправлення були внесені саме 11.02.2017 року, адже два примірники заповіту мають розбіжності, оскільки примірник, що зберігається у справах нотаріальної контори не має ніяких виправлень і враховуючи відсутність заяви ОСОБА_7 про внесення виправлень, можна припустити що виправлення були зроблені без волі заповідача та з власної ініціативи державного нотаріуса. На думку відповідача, посилання сторони позивача на правовий висновок Верховного Суду викладеного у справі №397/1396/19 від 12.01.2021 року є помилковим, оскільки він стосується зовсім інших обставин справи. У тексті заповіту вказано: «Заповіт з моїх слів записано вірно, мною уголос прочитано та особисто підписано». Тобто заповідач зачитав уголос саме квартиру АДРЕСА_2 , і при цьому заповідач усвідомлював свої дії, дієздатність заповідача була перевірена державним нотаріусом. З урахуванням вказаного можна дійти висновку, що заповіт був складений під тиском, адже раніше ОСОБА_7 складала заповіт на свого племінника - ОСОБА_3 щодо усього належного їй майна.

02.12.2021 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Десята київська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, у якому позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсним заповіт посвідчений державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори Давидовою Т.М. 11.02.2017 року та зареєстрований в реєстрі №4-86.

Вимоги зустрічної позовної заяви мотивовано тим, що поданий стороною позивача примірник заповіту містить некоректні виправлення у номерах квартири та будинку, при цьому зазначення номерів прописом залишилось тим самим. Посвідчуваний напис про внесення виправлення датований 11.02.2017 року, тобто днем складання заповіту. Однак позивач за зустрічним позовом має сумнів, що ці виправлення були дійсно внесені у день складання заповіту, адже примірник заповіту, який зберігається у справах нотаріальної контори ніяких виправлень не містить. Беручі до уваги факт відсутності заяви заповідача щодо внесення виправлення слід припустити, що виправлення були зроблені без волі заповідача та з власної ініціативи державного нотаріуса Давидової Т.М. У змісті заповіту заповідачка власноручно зазначила, що заповіт з її слів записано вірно, нею уголос прочитано та особисто підписано. Отже заповідач уголос прочитав, що робить розпорядження стосовно належної їй квартири АДРЕСА_2 , і при цьому ОСОБА_7 усвідомлювала свої дії та її дієздатність була перевірена державним нотаріусом. Враховуючи викладене можна дійти висновку, що заповіт був складений під тиском, адже раніше ОСОБА_7 складала заповіт на користь позивача за зустрічним позовом щодо всього належного їй майна. Позивач розуміє, що у випадку задоволення його зустрічного позову не буде відновлено дію заповіту складеного ОСОБА_7 на його користь 18.08.2009 року в частині спадкування кв. АДРЕСА_1 , однак у нього виникне право на спадщину за законом щодо частини цієї квартири.

Ухвалою суду від 29.12.2021 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду із первісним позовом та вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом, а також залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_6 та ОСОБА_5

20.01.2022 року до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач за зустрічним позовом не визнає заявлених до нього позовних вимог, просить відмовити у задоволенні зустрічного позову, натомість просить задовольнити первісну позовну заяву посилаючись на те, що заповіт який був складений ОСОБА_7 18.08.2009 року на користь позивача за зустрічним позовом в подальшому заповідачем був скасований 11.02.2017 року в частині передачі належної заповідачу квартири. При цьому, спадкодавець діяла добровільно, перебуваючи у здоровому глузді та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, що було встановлено нотаріусом та чітко зазначено у самому оспорюваному заповіті. Отже, ОСОБА_7 у повній відповідності до вимог закону скористалась своїм правом на складання нового заповіту, яким змінила свою попередню волю щодо належної їй квартири. У зустрічному позові наведені припущення про складання заповіту під тиском, що не дає підстав сумніватись у дійсності правочину. Заперечуючи проти дійсності заповіту ОСОБА_3 посилається виключно на власні сумніви та особисті припущення, що не є доказами у справі. Вимога про визнання заповіту недійсним не відповідає положенням діючого законодавства і не є підставою для визнання недійсним заповіту внесенням в нього виправлень технічної помилки, що були допущені державним нотаріусом. У законодавстві не існує такої підстави для визнання заповіту недійсним, як некоректне виправлення нотаріусом помилки у тексті заповіту. Вчинений ОСОБА_7 11.02.2017 року односторонній правочин викладено у двох рівнозначних примірниках, і навіть втрата одного з примірників такого правочину (заповіту) не впливає на його дійсність. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

25.01.2022 року до суду надійшла відповідь сторони позивача за зустрічним позовом зі змісту якого вбачається, що позивач підтримує вимоги зустрічного позову та просить позов задовольнити посилаючись на те, що згідно заповіту від 11.02.2017 року, який знаходиться у справах нотаріальної контори, ОСОБА_7 заповіла ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 . Заповідачка зачитала в голос текст заповіту про те що заповідає ОСОБА_1 належну їй квартиру АДРЕСА_2 . Значення своїх дій вона усвідомлювала та її дієздатність була перевірена нотаріусом. У копії заповіту, який наданий ОСОБА_1 зроблено виправлення у номерах квартири та будинку, при цьому зазначення прописом цих номерів лишилось тим самим. Відповідач за зустрічним позовом не обґрунтував чому у примірнику заповіту, який зберігається у справах нотаріальної контори, немає ніяких виправлень, якщо вони робились за згодою ОСОБА_7 . Відповідач за зустрічним позовом не надав належних доказів, а саме заяви заповідача до державного нотаріуса про здійснення виправлення у її заповіті від 11.02.2017 року, №4-86. В примірнику заповіту наданого ОСОБА_1 відсутній підпис заповідача під текстом виправлень, а міститься лише підпис державного нотаріуса, що є грубим порушенням порядку оформлення заповіту. При цьому ОСОБА_1 не надав ніяких пояснень стосовно відсутності такого підпису.

Ухвалою суду від 23.06.2022 року третіх осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_5 залучено до участі у справі в якості співвідповідачів за первісним позовом.

01.08.2022 року сторона ОСОБА_1 подала суду відповідь на відзив ОСОБА_3 у якій вказано, що заперечуючи проти дійсності заповіту ОСОБА_3 керується виключно власними сумнівами та особистими припущеннями, а не доказами. Безпідставність та необґрунтованість заперечень проти вимог первісної позовної заяви підтверджується також відповідною бездіяльністю ОСОБА_3 , адже він не скористався жодним із передбачених законом засобів доказування для встановлення наявності або відсутності обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

01.08.2022 року до суду надійшли заперечення по зустрічному позову зі змісту яких вбачається, що сторона відповідача за зустрічним позовом просить відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог посилаючись на те, що стороною позивача за зустрічним позовом не подано жодного доказу недійсності заповіту, а лише наявні посилання на відсутність доказів здійснення виправлення у заповіті з ініціативи заповідача, що виправлення було здійснене лише в одному примірнику заповіту, а інший примірник виправлень не містить, і на думку позивача за зустрічним позовом, наведене не відповідає формі заповіту. Із такою позицією позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 не погоджується та вважає, що розбіжності стосовно виправлень у двох примірниках заповіту не дають підстав для визнання його недійсним. Технічний (механічний) характер помилок у нумерації будинку та квартири (переплутані їх номери), допущених нотаріусом при складанні заповіту від 11.02.2017 року, підтверджується відомостями Київського міського поштампу та Реєстру адрес. Співставлення двох примірників заповіту ОСОБА_7 від 11.02.2017 року засвідчує їх ідентичність, а розбіжності у них стосуються не посвідчення заповіту, а вчинення нотаріусом іншої дії, а саме виправлення помилки технічного характеру, допущеної нотаріусом при його складанні. Відсутність виправлень у примірнику заповіту, який зберігається у справах нотаріальної контори, не є підставою для задоволення зустрічного позову, оскільки на чинність заповіту не впливає ні його пошкодження, ні навіть втрата спадкодавцем чи іншими особами примірнику заповіту, адже інший його примірник, що зберігається у нотаріуса та знаходиться в матеріалах справи, має таку ж юридичну силу та породжує ті ж юридичні наслідки. Стороною позивача за зустрічним позовом не надано доказів, що волевиявлення заповідача не відповідало її волі чи не було вільним.

Ухвалою суду від 01.08.2022 року задоволено заяву позивача за первісним позовом про виклик свідків.

Ухвалою суду від 01.08.2022 року задоволене клопотання позивача за первісним позовом про витребування доказів.

Ухвалою суду від 18.10.2022 року закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка позивач за первісним позовом ОСОБА_1 суду показав, що відповідачі є племінниками померлої ОСОБА_7 . У 1994 році померла рідна мати свідка. Після смерті дружини батько сумував та пізніше познайомився з ОСОБА_7 . Свідок мав добрі стосунки та людські відносини з другою дружиною батька. Разом ОСОБА_7 та батько свідка прожили майже 18 років. Перед власною смертю батько попросив свідка аби той не покидав ОСОБА_7 та піклувався про неї, що свідок і робив. В подальшому ОСОБА_7 запропонувала свідку скласти на його користь заповіт. Десь в лютому 2017 року ОСОБА_7 зібрала документи і свідок відвіз її до Десятої київської нотаріальної контори. При посвідчені заповіту свідок присутнім не був, ОСОБА_7 перебувала в кабінеті разом з нотаріусом сама. У подальшому ОСОБА_7 запропонувала свідку забрати її примірник заповіту та документи на квартиру. Після перебування ОСОБА_7 в лікарні, на прохання останньої свідок відвіз її в село де вона побачила безлад у власному будинку, який навели її племінники. Загалом свідок відвозив ОСОБА_7 на дачу влітку та забирав до м. Києва на зимовий період. ОСОБА_7 добре ставилась до свідка, а про своїх племінників казала, що вони їй не допомагають. Після смерті та поховання ОСОБА_7 свідок домовився з ОСОБА_3 , що саме свідок буде займатися питанням заведення спадкової справи. У подальшому ОСОБА_3 попрохав у свідка оригінал свідоцтва про смерть, оскільки знайшлись покупці на будинок померлої в селі, але потім свідоцтво не повернув, а з квартири зникли деякі речі. На 40 днів після поховання всі родичи зустрілись для поминання і племінники померлої попросили у свідка заповіт. Свідок надав копію заповіту, в тексті якого племінники стали щось показувати та казати, що він аферист та прилипало і висловили бажання розділити квартиру на всіх чотирьох, на що свідок не погодився, адже волею спадкодавця було передати квартиру саме свідку. Після цього свідок став вчитуватись у текст заповіту і побачив в ньому помилки, а саме те, що номер будинку переплутаний із номером квартири. Виявивши помилки свідок поїхав до Десятої київської державної нотаріальної контори, однак виявилось, що нотаріус яка посвідчувала заповіт вже в конторі не працює та займається приватної нотаріальною діяльністю. Дізнавшись про це свідок поїхав до нотаріуса, яка посвідчувала заповіт, і остання сказала свідку, що помилки є технічними, здійснила їх виправлення та повернула заповіт свідку. На той час виявилось, що спадкова справа до майна померлої вже заведена, тому свідок поїхав до Першої київської державної нотаріальної контори та написав заяву про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено. Крім того, виявилось що і в Спадковому реєстрі допущено помилку, невірно зазначено дату народження ОСОБА_7 , але цю помилку у реєстрі нотаріус виправив, а стосовно помилок у заповіті порекомендував звернутись до суду. ОСОБА_7 була членом сім`ї свідка та називала його дітей онуками. ОСОБА_7 хотіла уваги до неї, але її племінники на достатньому рівні уваги не надавали. ОСОБА_7 хворіла, свідок допомагав їй, при цьому пам`ять та свідомість у неї завжди були ясними. У ОСОБА_7 була квартира в м. Києві, будинок в селі та земельна ділянка. За життя ОСОБА_7 казала, що квартира дістанеться свідку, а племінник ОСОБА_3 отримає будинок та земельну ділянку. Щодо інших спадкоємців ОСОБА_7 нічого не казала, лише зазначила, що ОСОБА_8 інших не образить. Після складання заповіту ОСОБА_7 з приводу спадкування вже нічого не казала та до нотаріуса не просилась. Особисто свідок казав ОСОБА_7 , що якщо в неї є бажання, то нехай складає заповіт, але свідок і без цього буде її доглядати. Поскільки свідку так і не повернули свідоцтва про смерть, він був вимушений отримати дублікат. У текст заповіту свідок особливо не вичитував і не знав та не думав, що у ньому є помилки. Нотаріус яка складала заповіт сказала що можна до нього вносити виправлення і виправила невірно зазначені номери квартири та будинку, однак не дивлячись на це свідку було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Допитана в судовому засіданні, в якості свідка ОСОБА_9 суду показала, що вона є дружиною позивача за первісним позовом та невісткою померлої ОСОБА_7 . Свідок була у тісних родинних стосунках із померлою, а з батьком позивача ОСОБА_7 прожила майже 18 років. ОСОБА_7 за життя казала, що свідок та її чоловік є її родиною, й найдорожчими людьми. Після смерті батька позивача свідок та її чоловік доглядали ОСОБА_7 , свідок особисто робила їй уколи. Стосовно заповіту, то такою була воля ОСОБА_7 , свідок та її чоловік у цьому участі не приймали, лише відвезли до нотаріуса коли вона вирішила залишити заповіт. Свідок та її чоловік займались доглядом ОСОБА_7 і лікували її. Якось ОСОБА_7 дізналась, що племінники хочуть продати її будинок в селі, у зв`язку із чим вона обурилась та на її прохання чоловік свідка відвіз ОСОБА_7 в село. За твердженням свідка, ОСОБА_7 була принциповою та з сильним характером. Після смерті у 2020 році матері свідка, остання змогла більше приділяти уваги ОСОБА_7 . За тиждень до смерті ОСОБА_7 стало гірше і вона померла коли свідок була у неї в квартирі. Свідок та її чоловік самі займались похованням. За життя ОСОБА_7 казала, що свідок та її чоловік за нею доглядають, а племінники хоча б раз зателефонували. Померла попереджала, що після її смерті свідок та її родина побачать які люди її племінники. Коли племінникам показали текст заповіту, вони стали казати що родина свідка ніхто і що у тексті заповіту наявні помилки, та пропонували ј частину квартири. Психічно ОСОБА_7 до самої смерті була здоровою, і з цього приводу ніколи в лікарні не лежала. Швидку та поліцію після смерті ОСОБА_7 викликала свідок, а також разом з чоловіком отримувала довідку про причину смерті та свідоцтво про смерть. Свідоцтво про смерть було передане ОСОБА_3 , оскільки він попросив, однак назад не повернув, тому довелось отримувати дублікат. Після складання заповіту, пізніше ОСОБА_7 віддала заповіт чоловікові свідка, але у текст заповіту ні свідок, ні її чоловік не вчитувались. Племінники померлої казали, що розраховують на квартиру і просто так цього питання не полишать. Будинок у селі померла хотіла залишити своєму племіннику ОСОБА_10 . За життя ОСОБА_7 не висловлювала бажання змінити заповіт складений на користь чоловіка свідка. Саме племінник ОСОБА_11 виявив помилку у заповіті та показав її іншому племіннику ОСОБА_12 і вони про щось говорили, але яка саме помилка ні свідок, ні її чоловік не знали. Після того самі почали вчитуватись у текст заповіту та виявили цю помилку.

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом в судовому засіданні підтримав вимоги своєї позовної заяви, просить первісний позов задовольнити і відмовити у задоволенні зустрічного позову посилаючись на те, що бажає аби суд належно визначився, що є правдою та справедливістю, й аби воля померлої не була змінена. Виправлення до заповіту вносила нотаріус десь після нового року у 2021 році, але яким чином вона це робила позивачу не відомо, до неї позивача направили з Десятої київської державної нотаріальної контори, бо в конторі вона вже не працювала і стала приватним нотаріусом. Позивач віддав заповіт нотаріусу, незабаром вона його повернула та сказала, що тепер все добре. Помилку в заповіті допустила нотаріус абсолютно технічно. Вона і в даті народження заповідача помилку зробила.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом підтримала вимоги первісної позовної заяви з підстав викладених у ній та інших заявах по суті справи, просить первісний позов задовольнити і відмовити у задоволенні зустрічного позову посилаючись на те, що померла була дружиною батька ОСОБА_1 і в її власності знаходилась кв. АДРЕСА_1 . Після смерті батька позивача за первісним позовом, саме у цій квартирі і жила ОСОБА_7 сама. Спільний дітей ОСОБА_7 та батько позивача не мали, тому саме позивач опікувався померлою та сприймав її як члена власної родини. У 2020 року хворіла і мати дружини позивача, і ОСОБА_7 , тому подружжя поділилось між собою хто за ким буде доглядати. Обох померлих поховали позивач та його дружина, позивач прийняв спадщину за заповітом та утримував належну заповідачці квартиру. Натомість племінники померлої квартиру не утримували та померлу не доглядали, лише час від час навідували її. Перебуваючи при здоровому глузді ОСОБА_7 вирішила розпорядитись власною квартирою. У 2009 році померла складала заповіт на користь свого племінника ОСОБА_13 , однак у 2017 році вирішила по іншому розпорядитись квартирою та заповідати її ОСОБА_1 . При складанні заповіту позивач присутнім не був, а лише привіз спадкодавицю на її прохання до нотаріуса. В подальшому ОСОБА_7 передала заповіт позивачу, але він в його текст не вчитувався, тому помилок у ньому не бачив, і лише на поминанні йому стало відомо про помилки у заповіті, на наявність яких звернули увагу племінники померлої. Коли в текст заповіту вчитались, то побачили, що в ньому переплутані номери квартири та будинку. Після виявлення помилок позивач звернувся до Десятої київської державної нотаріальної контори, але нотаріус, яка посвідчувала заповіт вже там не працювала, тож він поїхав до неї за іншою адресою і нотаріус визнала, що нею дійсно допущено технічні помилки та внесла відповідні виправлення. Натомість у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачу все одно було відмовлено, оскільки заповіт містить недоліки, переплутано номери квартири та будинку. Також у державному реєстрі була невірно зазначена дата народження заповідача, однак цю помилку завідувач нотаріальної контори виправила. Представник вказує, що переплутання номерів є технічною помилкою, це людський фактор. Завідувач нотконторой сказала, що таке переплутування дійсно є технічною помилкою, однак не можна виправляти, адже заповідач вже помер. Іншого шляху відновити порушене право аніж звернутись до суду немає. І нотаріус, і заповідач читали текст заповіту і помилки не помітили, що вказує на технічний характер цієї помилки. Нотаріус механічно помилилась, і сама визнала, що така помилка є технічною, адже внесла виправлення і закон це їй дозволяв, оскільки помилка є технічною. Ніякого тиску на заповідача при складанні заповіту не було, такі посилання протилежної сторони є безпідставними, наявності дефекту волі не доведено. Зустрічний позов побудований лише на припущеннях. Технічний характер помилки у заповіті підтверджується, адже будь-якої іншої квартири у заповідача не було, у цій квартирі ОСОБА_7 проживала до самої смерті. Надані документи доводять, що будинку АДРЕСА_5 взагалі не існує. Воля заповідача була у тому щоб передати ОСОБА_1 саме належну їй квартиру. За життя ОСОБА_1 не читав тексту заповіту, а тому не міг виявити у ньому помилки. Допущені помилки у заповіті мають суто технічній, механічний характер, адже у заповіті ОСОБА_7 чітко висловила свою волю на передачу саме належної їй квартири, будь-якої іншої квартири, окрім кв. АДРЕСА_1 у заповідачки не було. Нумерація будинків по АДРЕСА_4 на цій вулиці ніколи не існувало. Зазначене свідчить, що складаючи та підписуючи заповіт, ОСОБА_7 мала на увазі виключно належну їй квартиру АДРЕСА_1 , і сумніватись ні у змісті її останньої волі, ні у її справжніх намірах немає жодних підстав. Підтвердженням технічного характеру допущеної не спадкодавцем, а нотаріусом помилки, є і те, що нотаріус також помилилась у зазначені дати народження заповідача у Спадковому реєстрі. Держаний нотаріус визнала технічний характер допущеної неї помилки, адже не вагаючись внесла виправлення у примірник заповіту, що був у спадкоємця. Завідувач Десятої київської державної нотаріальної контори також визнала технічний характер допущених нотаріусом помилок, адже виправила у Спадковому реєстрі дату народження заповідача. Нотаріус Першої київської державної нотаріальної контори у своєму листі зазначила про виявлені нею технічні помилки у тексті заповіту та недотримання нотаріусом вимог Правил ведення нотаріального діловодства при внесенні виправлень допущених технічних помилок. Технічні помилки, допущені при складанні заповіту нотаріусами не призводять до його недійсності і підлягають виправленню, а якщо таке виправлення здійснити не можливо в позасудовому порядку, то порушене право підлягає судовому захисту. Штучно знаходити підстави для того, аби визнати заповіт нікчемним видається вкрай нерозумним та неправильним, оскільки це є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості його виконання, а також є неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 , позивача за зустрічним позовом в судовому засіданні вимоги первісної позовної заяви не визнав, просить відмовити у її задоволенні та задовольнити зустрічну позовну заяву про визнання заповіту недійсним посилаючись на те, що допитані в судовому засіданні свідки підтвердили той факт, що ОСОБА_1 бачив текст заповіту до смерті ОСОБА_7 , а після її смерті звернувся до нотаріуса для виправлення помилки у ньому. ОСОБА_1 було правомірно відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки внесення виправлень було здійснене з порушенням чинного законодавства, в іншому примірнику заповіту таких виправлень немає і номер квартири та будинку не збігаються із даними правовстановлюючих документів на квартиру. ОСОБА_1 бачив заповіт до смерті заповідачки і повинен був звернутись до неї аби за життя ОСОБА_7 звернулась із заявою до Десятої київської державної нотаріальної контори про внесення відповідних правок до тексту заповіту. ОСОБА_1 за життя не звернувся до ОСОБА_7 тому що заповіт був складений не з власної полі заповідача, відповідно ОСОБА_1 боявся, що заповідачка скасує цей заповіт. Свідки дали покази, що доглядали за померлою та відвідували її, однак жодних доказів на підтвердження цих слів немає. При цьому, самі свідки зазначили, що ОСОБА_7 була дієздатною, не потребувала сторонньої допомоги та не було ніякого медичного висновку, що вона потребує сторонньої допомоги. Якщо свідки дійсно відвідували померлу, то це тільки підтверджує позицію ОСОБА_3 про те, що заповіт спадкодавиця склала не з власної волі. ОСОБА_3 стверджує, що тітка ОСОБА_7 скаржилася йому на ОСОБА_1 , що останній наполягав аби вона склала заповіт, оскільки її племінники не заслуговують на отримання спадщини, тим більше, що стосовно племінника ОСОБА_3 вона вже склала заповіт щодо будинку у селі. У заповіті ОСОБА_7 власноручно зазначила про те, що заповіт з її слів записано вірно, нею уголос прочитано та підписано. Отже, заповідач зачитав у голос - належну мені квартиру АДРЕСА_2 , при цьому ОСОБА_7 усвідомлювала свої дії, а її дієздатність була перевірена нотаріусом. На переконання ОСОБА_3 , даний факт свідчить, що заповіт був складений не з власної волі спадкодавця. У поданій ОСОБА_1 копії заповіту здійснене виправлення номерів квартири та будинку, при цьому зазначення прописом номерів лишилось незмінним. Нотаріус не мала законного права за усним зверненням ОСОБА_1 здійснювати виправлення у заповіті, оскільки при посвідченні заповіту вона діяла як державний нотаріус, а внесла зміни як приватний нотаріус, не маючи доступу до матеріалів спадкової справи. Оспорюваний заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Заповіт має виправлення, які здійснені після смерті заповідача, заднім числом, що законодавством заборонено. На час внесення виправлення нотаріус вже займалась приватної практикою, натомість здійснила виправлення як державний нотаріус.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечує проти задоволення первісного позову, натомість просить задовольнити зустрічний позов посилаючись на те, що після смерті ОСОБА_7 його дядько засумнівався у законності заповіту та були виявленні помилки у його тексті. Усі племінники звернулись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. У ОСОБА_7 було три чоловіки, батько ОСОБА_1 був останнім її чоловіком і не зрозуміло як вони розписались. Батько ОСОБА_1 свою квартиру продав та переїхав проживати до ОСОБА_7 . Померла казала, що її майно буде належати племінникам, а потім з`явився батько позивача за первісним позовом. ОСОБА_5 стверджує, що і він, і інші племінники спілкувались з тіткою, відвідували її. ОСОБА_7 була достатньої заможною та не потребувала матеріальної допомоги. Якщо б все було по закону та волі тітки, то жодних заповітів не було б. Спадкоємці мали намір все майно поділи чесно на чотирьох, однак ОСОБА_1 став казати, що в нього є заповіт, але в ньому наявні помилки, тому такий заповіт є недійсним, і не зрозуміло як він був складений. Сестра ОСОБА_5 із цією справою вже втратила своє здоров`я. За життя тітка нічого не казала про складення нею заповіту, а племінники про неї піклувались, відвідували в лікарні. Батько ОСОБА_1 свою квартиру продав та купив сину іншу квартиру, а тепер він ще й квартиру тітки хоче забрати. У тітки були добрі стосунки з племінниками. Не зрозуміло чому через два роки після смерті чоловіка ОСОБА_7 склала заповіт на користь ОСОБА_1 . На переконання відповідача заповіт складався та посвідчувався без присутності ОСОБА_7 .

Відповідачка за первісним позовом ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилась, в матеріалах справи наявне клопотання відповідачки про розгляд справи без її участі, проти позовних вимог ОСОБА_1 заперечує.

Представники третіх осіб Першої київської державної нотаріальної контори та Десятої київської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, в матеріалах справи наявне клопотання Першої київської державної нотаріальної контори про розгляд справи за відсутності представника.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, покази свідків, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх взаємозв`язку і сукупності, повно, об`єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (Т. 1, а.с. 13, Т. 2, а.с. 23).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 перебувала в зареєстрованому шлюбі з 20.02.1998 року із батьком позивача за первісним позовом ОСОБА_14 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (Т. 1, а.с. 27-29).

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії Свідоцтва про право власності на житло від 05.04.1994 року, ОСОБА_7 належить квартира АДРЕСА_1 (Т. 1, а.с. 7, Т. 2, а.с. 54).

За змістом Інформаційної довідки КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 25.03.2021 року, згідно з даними реєстрових книг Бюро, кв. АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за: ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною державною адміністрацією 05.04.1994 та зареєстрованого в Бюро 28.04.1994 за реєстровим №678 (Т. 1, з.б.а.с. 8).

Технічний паспорт стосовно вказаної квартири від 1994 року виготовлений на ім`я ОСОБА_7 , а також із нею 09.02.1994 року був укладений договір на участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території (Т. 1, а.с. 9-12).

ОСОБА_7 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 22.01.1987 року по 06.01.2021 року, що підтверджується копією довідки про реєстрацію місця проживання, а також вказане місце її реєстрації підтверджується копією паспорту померлої (Т. 1, з.б.а.с. 13, а.с. 15).

З заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 19.01.2021 року звернулись ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , як племінники померлої (Т. 2, а.с. 17-19).

Також із заявами про прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та 08.04.2021 року звернувся ОСОБА_1 (Т. 2, а.с. 20-21).

Разом із первісною позовною заявою ОСОБА_1 подав копію заповіту наступного змісту: « АДРЕСА_6 , одинадцяте лютого дві тисячі сімнадцятого року, 9 годин 30 хвилин. Я, ОСОБА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , народилася в с. Вільшанка Подільського району, Київської області, що зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , діючи добровільно і перебуваючи у здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлена нотаріусом з приписами цивільного законодавства, на випадок своєї смерті роблю таке розпорядження: належну мені квартиру АДРЕСА_7 , заповідаю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженцю міста Київ, податковий номер платника податків НОМЕР_2 . Зміст статей 1233-1236, 1241, 1248, 1254, 1255, 1307 Цивільного кодексу України, мені нотаріусом роз`яснено. На моє прохання цей заповіт складено з моїх слів державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори Давидовою Т.М., за допомогою комп`ютерної техніки, прочитано мною заповідачем ОСОБА_7 , вголос, відповідає моїм дійсним намірам, підписано мною власноручно, в двох примірниках, один з яких залишається в справах Десятої київської державної нотаріальної контори, а інший, викладений на бланку нотаріальних документів, видається мені, заповідачу. Заповіт з моїх слів записано вірно, мною уголос прочитано та особисто підписано. Цей заповіт посвідчено мною, ОСОБА_15 , державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори. Заповіт записаний мною, нотаріусом, зі слів ОСОБА_7 . Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_7 власноручно підписаний нею у моїй присутності о 9 годині 30 хвилин. Особу її встановлено, дієздатність перевірено. Зареєстровано в реєстрі за №4-86. Закреслене «26» та «85» - не читати, виправленому «квартиру АДРЕСА_1 » - вірити. 11.02.2017р. Державний нотаріус ОСОБА_15 » (Т. 1, а.с. 16, Т. 2, а.с. 31).

Поряд із цим, за змістом витребуваної від Десятої київської державної нотаріальної контори копії заповіту від 11.02.2017 року: « АДРЕСА_6 , одинадцяте лютого дві тисячі сімнадцятого року, 9 годин 30 хвилин. Я, ОСОБА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , народилася в с. Вільшанка Подільського району, Київської області, що зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , діючи добровільно і перебуваючи у здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлена нотаріусом з приписами цивільного законодавства, на випадок своєї смерті роблю таке розпорядження: належну мені квартиру АДРЕСА_2 , заповідаю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженцю міста Київ, податковий номер платника податків НОМЕР_2 . Зміст статей 1233-1236, 1241, 1248, 1254, 1255, 1307 Цивільного кодексу України, мені нотаріусом роз`яснено. На моє прохання цей заповіт складено з моїх слів державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори Давидовою Т.М., за допомогою комп`ютерної техніки, прочитано мною заповідачем ОСОБА_7 , вголос, відповідає моїм дійсним намірам, підписано мною власноручно, в двох примірниках, один з яких залишається в справах Десятої київської державної нотаріальної контори, а інший, викладений на бланку нотаріальних документів, видається мені, заповідачу. Заповіт з моїх слів записано вірно, мною уголос прочитано та особисто підписано. Цей заповіт посвідчено мною, ОСОБА_15 , державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори. Заповіт записаний мною, нотаріусом, зі слів ОСОБА_7 . Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_7 власноручно підписаний нею у моїй присутності о 9 годині 30 хвилин. Особу її встановлено, дієздатність перевірено. Зареєстровано в реєстрі за №4-86» (Т. 2, а.с. 2, а.с. 29-30).

Отже, примірник заповіту, який зберігається у справах Десятої київської державної нотаріальної контори не містить виправлення номеру квартири з 26 на 85 та будинку з 85 на 26.

Згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 11.02.2017 року та Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 19.01.2021 року, дата народження ОСОБА_7 була зазначена - 11.10.1936 (Т. 1, а.с. 17, Т. 2 а.с. 26, 32).

04.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Першої київської державної нотаріальної контори із заявою, в якій просив роз`яснити питання по заповіту від 11.02.2017 року залишеному на його користь ОСОБА_7 (Т. 2, а.с. 49).

За змістом листа Першої київської державної нотаріальної контори від 04.03.2021 року на ім`я ОСОБА_1 : «На вашу заяву, яка надійшла до Першої київської державної нотаріальної контори 04.03.2021 року за вх. №1189/02-14, що долучена до спадкової справи №67/2021 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 Омельченко ОСОБА_16 , заведеної 19.01.2021 року, з питання змісту заповіту посвідченого Десятою київською державною нотаріальною конторою 11.02.2017 року, зареєстрованого в реєстрі за №4-86 надаємо слідуючі роз`яснення: копія вищевказаного заповіту наданого Вами до спадкової справи (оригінал якого знаходиться у Вас на руках) має виправлення на номері будинку та номері квартири зроблені нотаріусом ОСОБА_15 , які не допускаються згідно п. 6.13 Правил ведення нотаріального діловодства Наказ №3253/5 від 22.12.2010 року: «У разі допущення помилки у тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (свідоцтва, виданого нотаріусом, копії документа, дубліката документа, тощо), внесення дописок чи виправлень до тексту документа здійснюється за заявою такої особи». Також цей заповіт має розбіжності із заповітом, який знаходиться на зберіганні у справах Десятої київської державної нотаріальної контори, на якому зазначена квартира за АДРЕСА_2 , що не відповідає даним зазначеним в правовстановлюючому документі на квартиру і немає ніяких виправлень (оговорок). Для встановлення факту дійсності заповіту, який має оговорки щодо виправлення в тексті заповіту номерів будинку та квартири застережені підписом та печаткою нотаріуса ОСОБА_15 пропонуємо звернутися до суду» (Т. 1, а.с. 19, Т. 2 а.с. 50).

Постановою державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори від 11.05.2021 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 , після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 у зв`язку з порушенням законодавства та допущенням помилок при оформленні заповіту, посвідченого Десятою київською державною нотаріальною конторою 11.02.2017 року, зареєстрованого в реєстрі за №4-86 (Т. 1, а.с. 20, Т. 2, а.с. 51).

24.06.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Десятої київської державної нотаріальної контори із заявою у якій просив, внести виправлення технічної помилки до тексту примірника заповіту, що залишився в справах нотконтори, зазначивши вірний номер квартири АДРЕСА_1 , а також виправити допущену механічну помилку в Спадковому реєстрі щодо дати народження заповідача ОСОБА_7 зазначивши 10.10.1936 року замість невірного 11.01.1936 року (Т. 1, а.с. 23, Т. 2, а.с. 53).

Своїм листом на ім`я ОСОБА_1 , Десята київська державна нотаріальна контора повідомила, що у Спадковому реєстрі виправлено помилково зазначену дату народження заповідача ОСОБА_7 , однак відмовлено у внесенні виправлень до примірника заповіту нотконтори із посиланням на положення п. 6.13 Правил ведення нотаріального діловодства (Т. 1, а.с. 24).

Згідно Витягу зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 11.08.2021 року та Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), зазначена виправлена дата народження ОСОБА_7 - 10.10.1936 (Т. 1, а.с. 25, Т.2 а.с. 27-28).

За змістом листа Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 26.11.2021 року, згідно даних Київського міського поштамту на вулиці Старосільській у Дніпровському районі м. Києва обліковуються будівлі з наступними номерами: 1, 2, 26, 52а (Т. 1, а.с. 184, Т. 2 а.с. 74).

Відповідно до листа Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу КМР (КМДА) від 02.12.2021 року, в реєстрі адрес, який розроблений згідно з Положенням про реєстр адрес у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 №337/9394 відсутні відомості про документи щодо присвоєння або зміну поштової адреси АДРЕСА_5 та Деснянському районах м. Києва будь-яким об`єктам нерухомості (Т. 1, а.с. 104, Т. 2 з.б.а.с. 74).

За змістом ст.ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ст.ст. 1220, 1221 ЦК України).

Згідно ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Статтею 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст.ст. 1233, 1234 ЦК україни).

Положеннями ст. 1235 ЦК України визначено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом (ст.ст. 1236, 1245 ЦК України).

Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України згідно якої, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним (ст. 1248 ЦК України).

Статтею 1254 ЦК України передбачено, що заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно ст.ст. 1258, 1265 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (ст.ст. 1268, 1269 ЦК України).

За змістом ст.ст. 1270, 1296 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Положеннями статті 1257 ЦК України передбачений вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, який кореспондується з положеннями, що містяться у частині третій статті 203 ЦК України.

Зі змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236 - 1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

При цьому, враховуючи, що за розташуванням ця стаття є останньою у главі 85 ЦК України про спадкування за заповітом, за правилами розміщення правових норм стаття 1257 встановлює правові наслідки саме тих вимог, які викладені до форми та посвідчення заповіту у главі 85 ЦК України.

Виходячи з наведеного недотримання будь-яких інших вимог не може мати наслідком недійсність заповіту на підставі частини першої статті 1257 ЦК України.

Тобто контекстуальний аналіз частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року в справі №756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18) зроблено висновок щодо застосування частини другої статті 1257 ЦК України та вказано, що «для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України».

У цивільному законодавстві нікчемність правочинів передбачена у випадках, встановлених законом, підстав для чого у наведеній справі не вбачається.

Недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.

Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першою статті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує це вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.

Визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а в разі якщо особа має його набути, то правомірного очікування цього.

Інший підхід призводить до необґрунтованого покладення відповідальності за порушення нотаріусом законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов`язані бути обізнаними з нотаріальним процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Саме по собі зазначення у заповіті номеру квартири АДРЕСА_8 замість вірного номеру належної заповідачу квартири АДРЕСА_9 , а також порушення нотаріусом вимог законодавства щодо порядку внесення виправлення до тексту одного з примірників заповіту, в силу закону не є підставою для визнання заповіту недійсним, а також не дає підстав вважати такий заповіт нікчемним.

Оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та порядку укладення, особу заповідача було встановлено, заповіт підписаний особисто заповідачем, зазначено місце складення заповіту, вказано дату й місце його посвідчення, посвідчений уповноваженою на те особою, яка перевірила дієздатність заповідача і з`ясувала її дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок своєї смерті.

Позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності підстав, які б мали наслідком недійсність заповіту, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Висновки про те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його волі ґрунтуються лише на припущенням позивача за зустрічним позовом, а будь-яких доказів на підтвердження таких обставин в розумінні положень ст. 76 ЦПК України суду не надано.

Особистий підпис заповідача у заповіті свідчить про вільне волевиявлення заповідача, й обставини, які вплинули на волевиявлення заповідача, судом не встановлені.

Ураховуючи вищевикладене та встановлені судом обставини справи, суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову про визнання заповіту не дійсним та не вбачає підстав вважати заповіт ОСОБА_7 складений на користь ОСОБА_1 нікчемним.

Стосовно вимог первісної позовної заяви суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне.

Згідно змісту заповіту, ОСОБА_7 заповіла ОСОБА_1 належну їй квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

ОСОБА_1 позбавлений можливості отримати нотаріальне Свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7 , оскільки номер заповіданої квартири та номер будинку, в якому вона знаходиться, не відповідають даним правовстановлюючого документу на належну заповідачці квартиру, а також нотаріус приймаючи постанову про відмову у видачі свідоцтва послався на порушення законодавства при внесенні виправлення до примірнику заповіту, який був у самого спадкоємця.

При цьому, суд встановивши обставини справи та оцінивши наявні у справі докази дійшов висновку, що наведене не є перепоною для набуття зазначеним спадкоємцем права власності на належну заповідачу квартиру в судовому порядку.

Як зазначає Верховний Суд, технічні помилки (описки) у заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення. Такі технічні помилки (описки) не є тими порушеннями, які впливають на форму та посвідчення заповіту, що було б підставою для визнання заповіту недійсним.

У даному випадку суд погоджується з позицією сторони позивача за первісним позовом про те, що переставлення місцями у тексті заповіту номеру квартири та номеру будинку є технічною помилкою (опискою) допущеною державним нотаріусом при викладенні тексту заповіту технічно-друкарським методом, і той факт, що заповідачка перед підписання заповіту прочитала його, не змінює факту дійсної наявності описки у заповіті, ураховуючи наступне.

Із тексту заповіту вбачається, що у його вступній частині вірно зазначене місце реєстрації та проживання заповідача: АДРЕСА_2 .

Натомість у самому змісті заповідального розпорядження вказано: кв. АДРЕСА_2 .

Тобто, адреса (місто, вулиця) і номери є однаковими, навіть збережена їх послідовність, однак номер квартири та номер будинку переплутані між собою. Отже, сам текст заповіту свідчить, що нотаріус вірно зазначивши адресу місця реєстрації та проживання заповідача допустила помилку при викладенні адреси заповідального майна. Оскільки номери є тими самими та навіть була збережена їх послідовність, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що спадкодавець прочитавши заповіт свідомо мала на меті розпорядитись квартирою на користь ОСОБА_1 , яка їй фактично не належить.

Натомість воля спадкодавця, зафіксована у заповіті, була спрямована на її бажання заповідати ОСОБА_1 саме належну їй квартиру, при цьому згідно наявного в матеріалах справи правовстановлюючого документу на квартиру, ОСОБА_7 належала саме квартира АДРЕСА_1 .

На технічний характер вчиненої помилки вказує і той факт, що за матеріалами спадкової справи будь-якої іншої квартири заповідачка у власності не мала.

Також суд враховує, що за наявними у матеріалах справи даними, на АДРЕСА_3 немає і не було будинку із номером АДРЕСА_5 наявний будинок під номером АДРЕСА_8 .

Опосередковано наявність описки у змісті заповіту підтверджується і тим фактом, що у день складання та посвідчення заповіту державний нотаріус при здійсненні законодавчо визначених дій з оформлення заповіту ОСОБА_7 допустилась і іншої технічної помилки у вказанні дати народження заповідачки в Спадковому реєстрі, яка в подальшому була виправлена завідувачем державної нотаріальної контори.

Все наведене у сукупності дає підстави для обґрунтованого висновку про те, що у змісті заповіту складеному ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 11.02.2017 року дійсно наявна технічна помилка (описка), яка полягає у переплутанні номеру квартири з номером будинку, що в свою чергу не може бути підставою для позбавлення позивача за первісним позовом права на отримання у спадок на підставі заповіту належної ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1 .

За таких умов, за ОСОБА_1 має бути визнане право власності на кв. АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом від 11.02.2017 року після смерті ОСОБА_7 .

Поряд із цим суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, оскільки вимога про необхідність встановити, що недоліки тексту заповіту мають технічний характер та не впливають на його дійсність, не може бути позовною вимогою як такою.

Така вимога не є способом захисту, оскільки у цій ситуації належним та ефективним способом захисту є саме визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, а встановлення обставин того, що переплутання номерів квартири та будинку є технічною/механічною помилкою відноситься до встановлених судом обставин під час розгляду справи, що і є підставою для визнання права власності на нерухоме майно.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст.ст. 203, 204, 215, 229-233, 1216-1218, 1220-1223, 1233-1236, 1245, 1247, 1248, 1254, 1257, 1258, 1265, 1268-1270, 1296 ЦК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , третя особа: Перша київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту, що допущені при виготовленні заповіту технічні помилки не впливають на його дійсність та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині позову - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Десята київська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 3783 (три тисячі сімсот вісімдесят три) грн. 33 коп.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 3783 (три тисячі сімсот вісімдесят три) грн. 33 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 3783 (три тисячі сімсот вісімдесят три) грн. 33 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 06.01.2023 року.

Учасники справи:

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , АДРЕСА_11 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Відповідач за первісним позовом - ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 );

Відповідач за первісним позовом - ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 , АДРЕСА_12 , РНОКПП НОМЕР_6 );

Третя особа за первісним позовом - Перша київська державна нотаріальна контора (м. Київ, пр-т Перемоги, 11, код ЄДРПОУ 02901807);

Третя особа за зустрічним позовом - Десята київська державна нотаріальна контора (м. Київ, вул. Бажова, 13/9, код ЄДРПОУ 02883162).

Суддя -