УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
05 січня 2023 року
м. Київ
справа №991/5572/22
адміністративне провадження № К/990/36242/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Мороз Л.Л. та Стеценка С.Г., перевіривши касаційну скаргу адвоката Целовальніченко Наталії Євгенівни в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12
на ухвалу Апеляційної Палати Вищого антикорупційного суду від 20 грудня 2022 року
у справі № 991/5572/22
за позовом Міністерства юстиції України
до ОСОБА_13 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Танталіт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Дом Лесника», ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 ,
про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України "Про санкції",
В С Т А Н О В И В :
Ухвалою Апеляційної Палати Вищого антикорупційного суду від 20 грудня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката Целовальніченко Наталії Євгенівни в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 на рішення Вищого антикорупційного суду від 12 грудня 2022 року.
Як убачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційної скарги, предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про застосування санкцій, передбачених пунктом 11 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції».
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону на час її подання, Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, з огляду на наступне.
Колегія суддів вказує, що статтею 283-1 КАС України передбачені особливості провадження у справах про застосування санкцій.
Відповідно до положень абзацу 7 частини восьмої статті 283-1 КАС України постанова Апеляційної Палати Вищого антикорупційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Крім того, Суд також враховує, що положеннями статті 283 -1 КАС України не передбачено можливості оскарження ухвал Апеляційної Палати Вищого антикорупційного суду у касаційному порядку.
Суд звертає увагу на те, що в оскаржуваній ухвалі наведені мотиви її винесення:
Згідно з приписами частини першої статті 293 КАС України, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Разом із тим, частина восьма статті 283-1 КАС України встановлює особливості провадження у справах про застосування санкцій, і, відповідно до вказаної норми, апеляційна скарга на рішення Вищого антикорупційного суду може бути подана стороною до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п`яти днів з дня його проголошення.
Згідно із частиною першою статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Із системного аналізу вказаних норм слідує, що частина восьма статті 283-1 КАС України є спеціальною нормою щодо загальної норми - частини першої статті 293 КАС України за колом осіб, на яких вона поширюється, тому при вирішенні питання про наявність права на апеляційне оскарження застосуванню підлягає частина восьма статті 283-1 КАС України.
Оскільки заявники та їхній адвокат не були стороною в адміністративній справі № 991/5572/22, у таких відповідно до частини восьмої статті 283-1 КАС України відсутнє право на подання апеляційної скарги на рішення суду.
У рішенні Вищого антикорупційного суду 12 грудня 2022 року у цій справі, зокрема, зазначено, що «на офіційному веб?сайті ООН [https://ukraine.un.org/sites/default/files/2022-12/Ukraine%20-%20civilian%20casualty%20update%20as%20of%204%20December%202022%20UKR.pdf] опубліковано таку інформацію станом на 04 грудня 2022 року:
«Починаючи з 24.02.2022, коли почався збройний напад російської федерації на Україну, до 04.12.2022 Управління Верховного комісара ООН з прав людини зафіксувало 17 181 випадок загибелі або поранення цивільних осіб в Україні: 6 702 загиблих і 10 479 поранених:
- 6 702 загиблих: 2 626 чоловіків, 1 794 жінок, 174 дівчинки і 212 хлопчиків, а також 38 дітей і 1 858 дорослих, стать яких ще не вдалось встановити;
- 10 479 поранених: 2 273 чоловіків, 1 628 жінок, 217 дівчат і 308 хлопчиків, а також 250 дітей і 5 803 дорослих, стать яких ще не вдалось встановити…
Більшість зафіксованих втрат серед цивільних осіб було спричинено застосуванням вибухової зброї з великою зоною ураження, включаючи обстріли з важкої артилерії та реактивних систем залпового вогню, а також ракетні та авіа удари.
Управління Верховного комісара ООН з прав людини вважає, що реальні цифри значно вищі, оскільки отримання інформації з деяких місць, де тривають інтенсивні бойові дії, відбувається з затримкою, та багато повідомлень із місць, звідки надходить інформація про втрати серед цивільного населення, все ще потребують підтвердження. Це відноситься, наприклад, до населених пунктів Маріуполь (Донецька область), Ізюм (Харківська область), Лисичанськ, Попасна і Сєвєродонецьк (Луганська область), а також Херсонський напрямок, де, за повідомленнями, мали місце численні випадки загибелі чи поранення цивільних осіб» (т. 11 а.с. 40).
Наведені втрати серед цивільних осіб (не враховуючи невідому кількість втрат серед військових та інших спеціальних підрозділів правоохоронних органів, які захищають Україну від російської федерації) стали наслідком, зокрема дій відповідача, що були встановлені вище (підтримка державної політики країни-агресора, країни?терориста щодо здійснення збройної агресії проти України та порушенням фундаментальних прав та інтересів людини та інтересів суспільства в цілому).
Також, загальновідомим та не потребуючим доказування є й те, що починаючи з 24.02.2022 під час цілеспрямованих терористичних атак держава?терорист (російська федерація) за допомогою балістичних та крилатих ракет, дронів?камікадзе майже щодня обстрілює населені пункти України, цілеспрямовано завдаючи значної руйнації цивільній інфраструктурі, внаслідок чого цивільне населення України у значній мірі залишається без електричної енергії, засобів зв`язку, водо ? та теплопостачання тощо.
Поряд із цим, суд зазначає, що аналіз вищенаведених норм національного та міжнародного законодавства дає підстави зробити висновок, що Україна має суверенне право на захист суверенітету і територіальної цілісності, що закріплено, зокрема у Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та загальновизнаних міжнародних нормах і правилах. При цьому, положення статті 1 Закону України «Про санкції» дозволяють державі застосовувати спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.
Отже, враховуючи наслідки дій відповідача для національних інтересів, а саме надання іноземній державі, державі?терористу - російській федерації та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, сприяння шляхом вчинення державної зради, представникам влади російської федерації у веденні агресивної війни та терористичної діяльності проти України, що, у свою чергу створює загрозу національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України, завдає шкоду цивільному України, економічному розвитку України, інтересам суспільства та мирового правопорядку, суд дійшов висновків про відповідність суспільним інтересам та пропорційність таких обмежувальних заходів, як стягнення активів, які належать відповідачу, а також третім особам, щодо яких (активів) відповідач прямо та опосередковано вчиняв дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними, що передбачено пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», оскільки таке позбавлення права власності здійснюється виключно в інтересах суспільства, з врахуванням публічного інтересу.
Суд погоджується із позивачем, що вищевказані активи після відчуження в дохід держави зможуть використовуватися для покриття збитків, спричинених військовими діями та терористичними актами, які були заподіяні, зокрема внаслідок дій відповідача, сплати податків в державний бюджет та для інших потреб, а також допоможе у подальшому сприяти відновленню економічного розвитку країни».
Верховний Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у пунктах 53 та 55 рішення у справі "Воловік проти України" (заява № 15123/03): Суд нагадує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (див., наприклад, рішення у справі "Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі" (Podbielski and PPU Polpure v. Poland) № 39199/ 98, п. 26, 62); Суд нагадує, що "право на суд", одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. рішення "Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі" (Podbielski and PPU Polpure v. Poland) № 39199/ 98, п. 63).
Верховний Суд звертає увагу на відповідність критерію якості закону та передбачуваності, застосованих Апеляційною Палатою Вищого антикорупційного суду, положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності санкцій, пов`язаних з активами окремих осіб» 12 травня 2022 року № 2257-IX, який набрав чинності 24 травня 2022 року та передбачає доповнення КАС України новою статтею 283-1 «Особливості провадження у справах про застосування санкцій».
Згідно з Пояснювально запискою до цього Закону (https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/1247802) необхідність його прийняття зумовлено, зокрема, тим, що 24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна збройна агресія російської федерації проти України. Масштабне застосування агресором антигуманних методів та засобів, які отримали оцінку не лише в Україні, а й у цивілізованому світі як воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид, призводить до масштабного руйнування цивільної інфраструктури, величезних матеріальних збитків та смерті тисяч громадян України.
Взаємодоповнюючими цілями законопроекту є: 1) встановлення нових підстав і механізмів адекватного політичного та юридичного реагування на дії, які уможливлюють вчинювані рф на території України воєнні злочини, злочини проти людяності та масштабні руйнування цивільної інфраструктури; 2) укріплення фінансово-економічного підґрунтя: - обороноздатності Української держави, як однієї із запорук подальшого стримування та зрештою припинення збройної агресії рф; - відновлення цивільної інфраструктури задля мінімізації катастрофічних гуманітарних наслідків її руйнування; - компенсації шкоди жертвам злочинів, вчинюваних представниками держави-агресора на території України.
Метою цього законопроекту є перешкоджання використанню економічних активів на шкоду національній безпеці України та залучення активів, які є підґрунтям для діяльності, спрямованої на підготовку, розпалювання та ведення агресивної війни (включно з агресивною пропагандою), для посилення оборони України та відшкодування завданої шкоди.
Серйозність, масштабність, гострота та катастрофічні тенденції розвитку безпекової та гуманітарної ситуації в Україні та світі у зв`язку зі збройною агресією рф виправдовують запропоновані заходи.
Санкція має винятковий характер, отримує прояв у виключних підставах її застосування (лише щодо фізичних та юридичних осіб, які своїми діями створили загрозу національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України (в тому числі шляхом збройної агресії чи терористичної діяльності) або сприяли (в тому числі шляхом фінансування) вчиненню таких дій іншими особами), а також в суворому обмеженні періоду її потенційного застосування дією правового режиму воєнного стану.
Пропоновані засоби розв`язання проблеми є адекватними і такими, що відповідають серйозності та гостроті ситуації, що склалася у світовій системі безпеки, а також прийнятними і придатними для досягнення легітимної мети та забезпечення при цьому відповідного «справедливого балансу» для забезпечення захисту від загрози нації.
Положення цього Закону, згідно з зазначеною Пояснювально запискою до нього, ґрунтуються на нормах таких міжнародних актів як: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 16 грудня 1966 року, Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден, вчинена в Гаазі 16 грудня 1970 року; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, вчинена в Монреалі 23 вересня 1971 року; Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, в тому числі дипломатичних агентів, прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 14 грудня 1973 року; Міжнародна конвенція про боротьбу з захопленням заручників, прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 17 грудня 1979 року; Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу, вчинена у Відні 3 березня 1980 року; Протокол про боротьбу з незаконними актами насильства в аеропортах, які обслуговують міжнародну цивільну авіацію, що доповнює Конвенцію про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, вчинений в Монреалі 24 лютого 1988 року; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, вчинена в Римі 10 березня 1988 року; Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі, вчинений в Римі 10 березня 1988 року; Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 15 грудня 1997 року.
Суд враховує, що національна безпека - це складне поняття, яке охоплює собою стан мирного та стабільного існування держави та її інститутів, а також стан відсутності реальних екзистенційних загроз у сфері суспільно-управлінських та міждержавних відносин.
Загроза національній безпеці означає, зокрема, наявність ризиків державному суверенітету, конституційному ладу та територіальній цілісності країни, що може зумовити припинення існування країни або її частини.
Рішення, які приймаються державою у випадку існування реальних загроз національній безпеці у визначених законом випадках є юридичною підставою для втручання та/або обмеження, зокрема, права власності, права на приватність, право на доступ до інформації та свободи слова.
Існування реальних загроз національній безпеці може виступати критерієм правомірності певного відступу держави від загальних правил (підходів), які стосуються дії закону в часі, дотримання принципу законності, принципів змагальності та рівності учасників судового процесу, обов`язковості виконання судового рішення, а також може обмежувати свободу суддівського розсуду (дискреції).
Головними критеріями (принципами, мірилами) визначення правомірності застосування принципу національної безпеки для прийняття рішень суб`єктами владних повноважень є: справедливість (моральність), гуманність, пропорційність, наявність легітимної мети та безальтернативність.
За правилами пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Вказане також кореспондується з положенням пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, відповідно до якого основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
З урахуванням вищенаведеного, враховуючи положення пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та абзацу 7 частини восьмої статті 283-1 КАС України, суд касаційної інстанції доходить висновку, що у відкритті провадження за касаційною скаргою адвоката Целовальніченко Наталії Євгенівни в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 на ухвалу Апеляційної Палати Вищого антикорупційного суду від 20 грудня 2022 року у справі № 991/5572/22 за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА_13 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Танталіт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Дом Лесника», ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, суд
УХВАЛИВ :
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Целовальніченко Наталії Євгенівни в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 на ухвалу Апеляційної Палати Вищого антикорупційного суду від 20 грудня 2022 року у справі № 991/5572/22 за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА_13 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Танталіт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Дом Лесника», ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції».
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя -доповідач Я.О. Берназюк
Судді Л.Л. Мороз
С.Г. Стеценко
П
