Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/2627/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2022 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Позарецької С.М.,

при секретарі Щокань В.М.,

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача

адвоката Оржеховської А.О.

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору удаваним, визнання таким, що відбувся договір купівлі-продажу майна, -

в с т а н о в и в :

Позивачка, ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Пилипенка Ростислава Борисовича,звернулася у Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору удаваним, визнання таким, що відбувся договір купівлі-продажу майна. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що на початку вересня 2020 року її чоловік, ОСОБА_3 , уклав із ріелтором ФОП ОСОБА_4 договір про надання послуг щодо пошуку й придбання житлової нерухомості - кімнати у гуртожитку, яку вона мала намір придбати для спільного проживання її сім`ї та ведення домашнього господарства.

23.09.2020 в агентстві нерухомості ФОП ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 вона, разом зі своїм чоловіком, зустрілися із продавцем кімнати в гуртожитку по АДРЕСА_2 - гр. ОСОБА_2 . Остання запропонувала їм придбати 13/100 частки у праві власності на жилий блок (секцію) у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Вказане нерухоме майно (житлова секція у гуртожитку) належали відповідачці на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого Департаментом економіки та розвитку Черкаської міської ради від 12.03.2020. Вони домовилися, у присутності ріелтора, про купівлю вказаного нерухомого майна за ціною у сумі 5500 дол. США у строк до 16.10.2020.

Крім того, зазначає, що вона, протягом 2020-2022 р.р., працювала й продовжує працювати у Головному управлінні ДПС в Черкаській області на посаді головного державного інспектора відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб.

Як гарантію укладення договору купівлі-продажу кімнати №20 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , її чоловік - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також ФОП ОСОБА_4 , підписали договір завдатку від 23.09.2020, за умовами якого відповідачка отримала від неї завдаток у сумі 500 дол. США, про що власноручно розписалася у вказаному договорі.

За умовами розділу 3 Договору завдатку від 23.09.2020 продавець (відповідач) зобов`язаний звільнити об`єкт (кімнату в гуртожитку) від речей і передати комплект ключів від вхідних дверей протягом тижня після підписання договору купівлі-продажу об`єкту, знятися з реєстраційного обліку за адресою об`єкту, не змінювати без узгодження з покупцем та виконавцем строк укладення основного договору купівлі-продажу та умови продажу об`єкту нерухомості.

Разом з цим, станом на початок жовтня 2020 року відповідачка не змогла належним чином підготувати комплект документів для купівлі-продажу 13/100 частки у праві власності на жилий блок (секцію) у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки для оформлення вказаного договору у нотаріуса потрібна була згода інших співвласників житлової секції у вказаному гуртожитку. Так, відповідачка не змогла зібрати нотаріально оформлені згоди всіх інших співвласників 87/100 частки житлового блоку в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки більшість вказаних осіб не перебували у м. Черкаси. Окрім того, відповідачка лише 12.03.2020 отримала у Департаменті економіки та розвитку Черкаської міської ради свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на частку житлової нерухомості у гуртожитку, а відтак, при продажу цієї нерухомості (13/100 секції гуртожитку) у неї виникали податкові зобов`язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб та військового збору в момент укладення правочину (всього 6,5% від ціни продажу кімнати).

Отже, зважаючи на труднощі, які виникли в оформленні купівлі-продажу кімнати гуртожитку, яка складала 13/100 частки у праві власності на жилий блок (секцію) у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , ріелтор - ФОП ОСОБА_4 запропонував їй та відповідачці, як варіант швидкого відчуження нерухомості, укласти договору дарування, за яким має бути прихований реальний правочин- договір купівлі-продажу нерухомого майна. Вказаний правочин, на думку ріелтора, лише за формою мав містити положення про дарування, а за реальним змістом це мав бути реальний відплатний договір купівлі-продажу житлової нерухомості, за яку їй потрібно було сплатити 5500 дол. США. В іншому випадку (не укладення договору дарування) їй потрібно було відкласти укладення угоди, або й взагалі відмовитися від купівлі-продажу кімнати в гуртожитку за досить прийнятною для її сім`ї ціною. Причому, її чоловік, ОСОБА_3 , відмовився оформляти на себе договір дарування, оскільки планував просування по службі в органах Державної податкової служби України та не бажав заповнювати анкету-опитування у приватного нотаріуса щодо об`єкту дарування. У подальшому, вона погодилася укласти від свого імені удаваний правочин - договір дарування частини блоку - секції гуртожитку та 06.10.2020 підписала із відповідачкою необхідні документи з цього приводу, зокрема, договір дарування №1724, за умовами якого дарувальник - ОСОБА_2 передає безоплатно у її власність 13/100 частки у праві власності на жилий блок (секцію) у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , а обдарована - тобто вона, повинна прийняти у власність 13/100 частки на жилий блок (секцію) у гуртожитку.

Як зазначено, договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Позивачка зауважує, що у дійсності, за умовами її домовленості із відповідачкою, остання 06.10.2020 отримала у рахунок продажу (відчуження) 13/100 частки житлової секції гуртожитку залишок вартості нерухомого майна у розмірі 5000,00 дол. США. Про відплатний характер вказаного правочину свідчить розписка, видана ОСОБА_2 06.10.2020, в якій чітко вказано, що відповідачка отримала від неї за продаж належної їй кімнати у гуртожитку грошову суму у розмірі 5500,00 дол. США, претензій щодо розрахунку не має.

На її думку, у даному випадку вона не мала жодного волевиявлення на безоплатне отримання у власність за умовами договору дарування 13/100 частин житлової секції гуртожитку, оскільки відповідачка із самого початку їхніх перемовин не мала на меті безоплатно передати їй це нерухоме майно, натомість остання чітко визначила свою мету - продати кімнату в гуртожитку за ціною 5500,00 дол. США.

Зауважує, що по суті вона лише формально «про людське око» підписувала 06.10.2020 договір дарування, а насправді виконувала погоджені із ОСОБА_2 зобов`язання зі сплати вартості придбаної житлової секції, у зв`язку з чим передала відповідачці грошові кошти у сумі 5000,00 дол. США. Лише після отримання цих коштів відповідачка передала їй ключі від вхідних дверей до кімнати гуртожитку (житлової секції гуртожитку). При цьому, відповідачка не є її родичем чи близькою для неї людиною, яка може безвідплатно подарувати цінну для неї річ - кімнату в гуртожитку - сторонній людині (такої мотивації у відповідачки не було у ході підписання договору дарування). Фактично за даруванням кімнати відповідачкою було замасковано відчуження 13/100 частки житлової секції в гуртожитку, з метою уникнення нотаріальних процедур щодо отримання згоди від інших співвласників нерухомого майна та оптимізації реєстраційних платежів. До того ж, з моменту підписання удаваного правочину продавець, ОСОБА_2 , отримала готівкові кошти у сумі 5000,00 дол. США, а взамін передала покупцю, ОСОБА_1 , технічний паспорт на кімнату в гуртожитку, ключі та документи щодо сплати комунальних послуг. Тож, фактично воля відповідачки була направлена не на дарування їй зазначеної вище нерухомості, а саме на її продаж, оскільки вони є зовсім сторонніми особами і до укладення договору не були знайомі.

Таким чином, вони уклали 06.10.2020 договір дарування №1724, для приховування іншого правочину - договору купівлі-продажу кімнати (житлової секції) в гуртожитку, який вона з відповідачкою насправді вчинили при відчуженні житлової нерухомості, з метою уникнення додаткових витрат при оформленні договору купівлі-продажу, зменшення податкового навантаження і оптимізації коштів.

У позовній заяві також зазначено, що про обставини укладення сторонами удаваного правочину - договору дарування, надали свої пояснення (адвокату) безпосередньо ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які визнали відплатний характер відчуження житлової секції гуртожитку, що суперечить змісту договору дарування. В момент оформлення удаваного договору дарування ріелтор ОСОБА_4 не попередив її, що такий правочин може бути розцінений з боку контролюючих органів державної влади (в тому числі й поліції) як отримання в дар особливо цінного подарунку особою, яка виконує функції державного службовця в ГУ ДПС в Черкаській області.

Крім того, зауважує, що нею та відповідачкою було досягнуто згоди та взаємної усної домовленості щодо істотних умов договору купівлі-продажу вищевказаної 13/100 частки житлової секції гуртожитку і про будь-яке дарування вона із продавцем не домовлялася. Однак, внаслідок формального укладення нею удаваного правочину (договору дарування) органом Черкаської обласної прокуратури було розпочато адміністративне провадження про притягнення її до адміністративної відповідальності за порушення вимог ст. 23 Закону України «Про запобігання корупції» (порушення обмеження щодо отримання цінних подарунків), а Управлінням стратегічних розслідуванням у Черкаській області були складені адміністративні матеріали відносно неї за ст. 172-5 КУпАП за скоєння, нібито, корупційного правопорушення, що виявилося в отриманні в дар згаданої кімнати в гуртожитку по АДРЕСА_2 .

Також зазначає, що за удаваним правочином - договором дарування від 06.10.2020 права та обов`язки сторін виникли, але не ті, що випливають зі змісту цього правочину (у частині безвідплатної передачі в дар обдарованого житлової нерухомості), а ті що випливають саме з договору купівлі-продажу, оскільки вона передала грошові кошти у рахунок придбання нерухомого майна, і лише після цього набула у власність частину житлової секції гуртожитку та отримала від ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей кімнати гуртожитку з комплектом необхідної документації. Тож, на даний час є достатні правові підстави для визнання того, що відносини сторін: ОСОБА_1 - з однієї сторони і ОСОБА_2 - з іншої, регулюються правилами щодо правочину, який ці сторони насправді вчинили, а саме, за договором купівлі-продажу від 06.10.2020, за яким відповідачка передала нерухоме майно - 13/100 частки у праві власності на жилий блок (секцію) у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , їй, як покупцю, а остання прийняла зазначене нерухоме майно і сплатила за нього продавцю (а не дарувальнику) грошову суму еквівалентну 5500,00 доларів США.

Враховуючи зазначені вище обставини, позивачка просить суд:

-визнати удаваним, з моменту укладення, договір дарування 13/100 частки у праві власності на жилий блок (секцію) у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , який підписаний 06.10.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Іващенко Г.М. за №1724;

-визнати вчиненим - таким, що фактично укладений 06.10.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу 13/100 частки у праві власності на жилий блок (секцію) у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

-визнати, що відносини сторін: ОСОБА_1 - з однієї сторони і ОСОБА_2 - з іншої сторони, регулюються правилами щодо правочину, який ці сторони насправді вчинили, а саме, за договором купівлі-продажу від 06.10.2020, за яким ОСОБА_2 - одна сторона (продавець) передала нерухоме майно - 13/100 частки у праві власності на жилий блок (секцію) у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_5 - другій стороні (покупцю), а покупець прийняв зазначене нерухоме майно і сплатив за нього продавцю грошову суму еквівалентну 5500,00 доларів США.

Ухвалою суду від 15.07.2022 позовну заяву прийнято, відкрито провадження по справі та призначено її до судового розгляду за правилами загального позовного провадження. Крім того, сторонам встановлено строки для подачі заяв по справі.

07.09.2022 відповідачка ОСОБА_2 подала до суду письмову заяву від 06.09.2022 про визнання позову у повному обсязі, оскільки вона не мала жодного волевиявлення на безоплатну передачу у власність ОСОБА_1 , за умовами договору дарування 13/100 частин житлової секції гуртожитку, натомість, вони домовились укласти договір купівлі-продажу кімнати у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , за ціною 5500,00 дол. США. Зазначає, що вона домовлялася з позивачкою, у присутності ріелтора, про продаж вказаного нерухомого майна за ціною у сумі 5500,00 дол. США у строк до 16.10.2020, у зв`язку з чим, отримала завдаток у сумі 500 дол. США. Крім того, вказує, що вона дійсно погодилася на укладення удаваного правочину - договору дарування та 06.10.2020 отримала у приміщенні нотаріуса Іващенко Г.М. від позивачки, у рахунок продажу 13/100 частки житлової секції гуртожитку, грошові кошти у розмірі 5000,00 дол. США. Про відплатний характер вказаного правочину свідчить розписка, видана нею 06.10.2020, в якій нею власноручно написано, що вона отримала від ОСОБА_1 за продаж належної їй кімнати у гуртожитку грошові кошти у розмірі 5000,00 дол. США, претензій щодо розрахунку не має.

Позивачкою не було подано відповідь на заяву відповідачки.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представниця - адвокат Оржеховська А.О. підтримали заявлені позовні вимоги та просили задовольнити у повному обсязі, на підставі обґрунтування, що наведене у позовній заяві та з урахуванням доказів, які додані до неї. Крім того, позивачка зазначила, що судові витрати вона залишає за собою.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 визнала позов у повному обсязі, з підстав, що наведені нею у заяві від 06.09.2022. Відзив на позов не подано.

У судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підтвердили обставини, які наведені позивачкою у позовній заяві.

Заслухавши думку учасників справи, представниці позивачки, показання свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив такі обставини та дійшов до відповідних висновків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України.

Суб`єктивне право на захист ? це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Водночас, під порушенням права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, предмет та підстави позову, докази, які, на її думку, підтверджують заявлені вимоги. Обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи покладений на господарський суд.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини 5 даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір дарування, як і договір купівлі-продажу мають споріднену правову спрямованість - передачу відповідного майна у власність іншої особи. Основною ознакою договору дарування є передача майна у власність обдарованого саме на безоплатній основі. Натомість відносини купівлі-продажу передбачають передачу відповідного майна у власність іншої особи на оплатній основі.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15 зазначив, що правочин дарування позбавлений економічного сенсу і може бути вчинений лише за наявності дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин, які б могли пояснити такий правочин.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом у цій справі є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договорів дарування та з`ясування питання про те, чи не укладені ці угоди з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Положеннями статті 235 ЦК України визначається, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Таким чином, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Тому, доведення удаваності правочину відбувається не лише шляхом аналізу змісту укладеного правочину (удаваність якого доводиться позивачем), а за допомогою інших, непрямих доказів (зняття обдарованим готівки з банківського рахунку, укладення ним договору займу, публікація оголошень про продаж предмету, який потім був подарований, відсутність родинних чи інших зв`язків, відсутність зрозумілого мотиву укладення договору дарування майна тощо).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 25.07.2020.

23.09.2020 ОСОБА_2 (Продавець), ОСОБА_3 (Покупець) та ОСОБА_4 (Виконавець) уклали договір завдатку, за умовами якого, продавець та покупець зобов`язуються до 16.10.2020 укласти і належним чином оформити основний договір купівлі-продажу нерухомого майна (13/100 частки жилого блоку (секції) у гуртожитку № 11-20, загальною площею 26,8 кв.м., а саме кімнати АДРЕСА_4 ), яке належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності від 12.03.2020. До підписання цього договору, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання, з метою реалізації своїх намірів щодо купівлі вказаної вище квартири та своєї платоспроможності, покупець передає продавцю, у якості завдатку, грошові кошти у розмірі 14000 грн., що еквівалентно 500 дол. США. За згодою покупця та продавця завдаток передається на відповідальне зберігання виконавцю підписання основного договору купівлі-продажу.

Пунктами 2.1, 2.2 вказаного договору зазначено, що продавець стверджує, що він згоден продати, а покупець стверджує, що він згоден купити зазначений об`єкт за ціною 154000 грн., що еквівалентно 5500 дол. США, яку покупець сплачує продавцю після підписання та нотаріального посвідчення основного договору купівлі-продажу. При оформленні основного договору сума, що підлягає передачі покупцем продавцю, буде зменшена на суму переданого за цим договором завдатку.

Разом з тим, відповідачка у судовому засіданні зазначила, що вона не змогла зібрати нотаріально оформлені згоди всіх інших співвласників 87/100 частки житлового блоку в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 .

У подальшому, 06.10.2020, ОСОБА_2 ( Дарувальник ) та ОСОБА_1 (Обдаровувана) уклали договір дарування частки блоку-секції, за умовами якого дарувальник, ОСОБА_2 , передає у власність обдаровуваній безоплатно 13/100 (тринадцять/сотих) частки у праві власності на жилий блок (секцію) у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , а обдаровувана, ОСОБА_1 , приймає у власність 13/100 частки на жилий блок (секцію) у власність.

На підтвердження удаваності зазначеного договору дарування ОСОБА_1 надано суду розписку від 06.10.2020, у якій зазначено, що ОСОБА_2 отримала за продаж належної їй кімнати № НОМЕР_3 , за адресою: АДРЕСА_2 , грошові кошти у розмірі 5500 дол. США від ОСОБА_1 .

Дана розписка є належним доказом у справі, у розумінні статті 77 ЦПК України, та прийнята судом, оскільки вона безпосередньо стосується обставин справи, підтверджує факт передачі коштів і, відповідно, встановлює, що істотною умовою договору, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , була ціна договору.

Відповідачка визнала обставину передачі та отримання нею коштів, а тому вказана розписка є належним доказом, що свідчить про укладення саме договору купівлі-продажу часки блоку-секції, а не договору дарування.

Крім того, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (ч. 4 ст. 206 ЦПК України). Суд прийняв визнання відповідачкою позову.

Оскільки, згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, встановленим судом у даній справі, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору купівлі-продажу.

Так, позивачка, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, довела: 1) факт укладення правочину, який, на її думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином; 4) факт того, що сторони не є родичами.

Досліджуючи питання дійсної спрямованості волі сторін при укладенні спірного договору дарування, судом надано оцінку та взято до уваги пояснення відповідачки, в яких наведено мотиви вчинення удаваного правочину (неможливість належним чином підготувати комплект документів для купівлі-продажу 13/100 частки у праві власності на жилий блок (секцію) у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки для оформлення вказаного договору у нотаріуса потрібна була згода інших співвласників житлової секції у вказаному гуртожитку).

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалася позивачка, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог у повному обсязі, в зв`язку з доведеністю позивачкою укладення з відповідачкою договору дарування, з метою приховати інший правочин - договір купівлі-продажу і настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені спірним правочином.

При постановленні даного рішення судом взято до уваги висновки Верховного Суду, які висвітлені у постановах від 08.08.2019 по справі № 676/2027/17, від 25.06.2021 по справі № 487/6840/18, від 03.11.2022 по справі № 912/3747/20.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Разом з тим, судові витрати слід залишити за позивачкою, враховуючи заявлене нею клопотання.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 202, 203, 235, 627, 638, 655, 717, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 141, 206, 259, 268 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати удаваним, з моменту укладення, договір дарування 13/100 (тринадцять/сотих) частки у праві власності на жилий блок (секцію) у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , який підписаний 06.10.2020 р. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , код НОМЕР_4 , АДРЕСА_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , код НОМЕР_5 , АДРЕСА_6 ), посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Іващенко Г.М. за №1724.

Визнати вчиненим - таким, що фактично укладений 06.10.2020 р. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , код НОМЕР_4 , АДРЕСА_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , код НОМЕР_5 , АДРЕСА_6 ) договір купівлі-продажу 13/100 (тринадцять/сотих) частки у праві власності на жилий блок (секцію) у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнати, що відносини сторін: ОСОБА_1 - з однієї сторони і ОСОБА_2 - з іншої сторони, регулюються правилами щодо правочину, який ці сторони насправді вчинили, а саме, за договором купівлі-продажу від 06.10.2020р., за яким ОСОБА_2 - одна сторона (продавець) передала нерухоме майно - 13/100 (тринадцять/сотих) частки у праві власності на жилий блок (секцію) у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_5 - другій стороні (покупцю), а покупець прийняв зазначене нерухоме майно і сплатив за нього продавцю грошову суму еквівалентну 5500,00 (п`ять тисяч п`ятсот) доларів США.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 22.12.2022.

Головуючий: С. М. Позарецька