КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-cc/824/3946/2022 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

Єдиний унікальний номер: № 757/17227/22-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2022 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника власника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОТІК» - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14 липня 2022 року, -

за участі:

прокурора - ОСОБА_7 ,

представника власника майна - адвоката ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.07.2022 року задоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні - заступника начальника першого відділу організації процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами центрального апарату Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на майно та накладено арешт на корпоративні права та статутний капітал у вигляді грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОТІК» (ЄДРПОУ 32661302) у сумі 5 050 000,00 грн. та зобов`язано Міністерство юстиції України, органи державної реєстрації накласти арешт шляхом заборони на внесення будь-яких реєстраційних змін у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОТІК» (ЄДРПОУ 32661302).

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, представник власника майна подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.07.2022 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Мотивуючи апеляційні вимоги зазначає, що ним дотримано процесуальні строки звернення з апеляційною скаргою, оскільки розгляд клопотання про арешт майна відбувся за відсутності представника власника майна, а копію оскаржуваного судового рішення останній отримав 23.09.2022 року.

На думку сторони захисту оскаржувана ухвала є необґрунтованою та такою, що винесена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

Апелянт зазначає також, що всупереч твердженням сторони обвинувачення ТОВ «Вівва М» («Vivva M»), яке володіє часткою у статутному капіталі ТОВ «ЗОТІК» у розмірі 50% було продано резидентом російської федерації ОСОБА_9 ТОВ «Вега Стівідорс» (резидент Латвійської республіки «VEGA STIVIDORS») згідно Договору купівлі частки капіталу товариства від 11.01.2022 року за законодавством Латвійської республіки. Однак у зв`язку із запровадженням в Україні режиму військового стану, вказані зміни щодо кінцевих бенефіціарних власників ТОВ «ЗОТІК» не були повідомлені державному реєстратору і як наслідок не були внесені до відомостей про товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо зміни складу кінцевих бенефіціарних власників. За таких обставин громадянин російської федерації ОСОБА_9 не має жодного відношення до ТОВ «ЗОТІК», не є його кінцевим бенефіціарним власником, не має права власності на корпоративні права товариства, а отже і не впливає жодним чином на його господарську діяльність.

Крім того автор апеляційної скарги звертає увагу суду, що не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. Добросовісними набувачами корпоративних прав ТОВ «ЗОТІК» є ОСОБА_14 (0,5%), ОСОБА_10 (0,5%), ТОВ «AMG» (49%), ТОВ «Vivva M» (50%), а корпоративні права не є речовим доказом у справі, оскільки не відповідають ознакам, викладеним у ст. 98 КПК України.

Представник окремо наголошує, що у зв`язку з накладеною рішенням слідчого судді забороною щодо внесення будь-яких реєстраційних змін у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ «ЗОТІК», товариство не може виконати припис закону та актуалізувати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника, відповідно до змін, які відбулися ще 11.01.2022 року щодо продажу корпоративних прав ОСОБА_9 на користь ТОВ «Вега Стівідорс».

Крім того зазначає, що накладення арешту не повинно впливати на здійснення правомірної господарської діяльності, а необхідність втручання у правомірне володіння майном не повинно ґрунтуватися на припущеннях, не підкріплених доказами про вчинення злочинних дій.

В доповненнях до апеляційної скарги представник стверджує, що факт придбання ТОВ «ЗОТІК» виробничого обладнання у ТОВ «Делфін Дистриб'юшн» (резидента російської федерації) у 2021 році, до моменту введення режиму військового стану на Території України, не може бути належною аргументацією та правовою підставою для накладення арешту на корпоративні права та статутний капітал ТОВ «ЗОТІК».

Апелянт також стверджує, що ненадання, несвоєчасне надання інформації щодо зміни кінцевого бенефіціарного власника та структури власності ТОВ «ЗОТІК» державному реєстратору не спростовує перехід права власності на частку у ТОВ «Вівва М» від резидента російської федерації ОСОБА_9 до резидента Латвійської Республіки ТОВ «Вега Стівідорс» від 11.01.2022 року. Цей договір є чинним, він не був визнаний судом недійсним, юридичні наслідки у разі підписання такого договору - зміна учасника та кінцевого бенефіціарного власника ТОВ «Вівва М» були зареєстровані за законодавством Латвійської Республіки.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу з доповненнями та просив задовольнити її в повному обсязі, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги представника та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення. Згідно частини 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Відповідно до положень ч. 1. ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, розгляд клопотання про арешт майна відбувся без виклику та участі власника майна та його представника, а копію судового рішення стороною захисту отримано лише 23.09.2022 року у відповідь на адвокатський запит, засобами поштового зв`язку «Укрпошта». До апеляційного суду представник звернувся 27.09.2022 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що в розумінні ч. 2 ст. 395 КПК України строк на апеляційне оскарження не пропущено, у зв`язку з чим такий строк не підлягає поновленню.

Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 42022000000000636 від 26.05.2022 року, за фактами провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором та фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, вчинених організованою групою, за ч. 4 ст. 111-1, ч. 4 ст. 110-2 КК України.

Відповідно до матеріалів СБ України від 23.05.2022 року, під час здійснення контррозвідувальних заходів в умовах воєнного стану отримана інформація щодо колабораційної діяльності та фінансування дій, вчинених з метою зміни меж території або державного кордону України з боку посадових осіб ТОВ «ЗОТІК» (ЄДРПОУ 32611302), ТОВ «Делфін Індастрі Україна» (ЄДРПОУ 34831883), ТОВ «Делфін дістриб`юшн Україна» (ЄДРПОУ 33830320), які зареєстровані за однією адресою: Чернігівська обл., Чернігівський район, с. Рівнопілля, Гомельське шосе, 10, здійснюють господарську діяльність та реалізують на території України російську продукцію виробництва АТ «Делфін Індастрі» (ІНН 7743538088, юридична адреса: рф, Московська обл., м. Пушкіно, Ярославське шосе, 1а), а саме: моторні, трансмісійні та спеціальні мастила, технічні рідини, дезінфікуючі засоби, фільтри та пластикову тару.

Згідно з рапортом СБУ від 23.05.2022 року та даними сайту «Миротворець», кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «ЗОТІК» - громадянин рф ОСОБА_9 , може бути причетним до діяльності терористичних організацій «Л/ДНР».

11.07.2022 року постановою слідчого статутний капітал ТОВ «ЗОТІК» визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

14.07.2022 року прокурор у кримінальному провадженні - заступник начальника першого відділу організації процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами центрального апарату Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно ТОВ «ЗОТІК» (ЄДРПОУ 32611302).

Метою арешту корпоративних прав та статутного капіталу у вигляді грошових коштів ТОВ «ЗОТІК» прокурор зазначив збереження речових доказів, з метою попередження можливого подальшого їх відчуження.

14.07.2022 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на корпоративні права та статутний капітал у вигляді грошових коштів ТОВ «ЗОТІК» (ЄДРПОУ 32661302) у сумі 5 050 000,00 грн.

Задовольняючи клопотання прокурора про накладення арешту на майно, слідчий суддя послався на те, що вказане клопотання містить правові підстави для арешту майна, достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, вказівку на розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II).

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52).

Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.

При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказане майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з`ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.

Колегія суддів вбачає, що наведені в клопотанні прокурором доводи про накладення арешту на вищевказане майно, перевірялись судом першої інстанції, досліджено матеріали судового провадження, а також з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна і приходить до висновку, що вказаних доводів цілком достатньо для підтвердження наявності підстав накладення арешту на майно.

Зокрема, посилаючись у клопотанні, що корпоративні права та статутний капітал ТОВ «ЗОТІК» є речовими доказами у кримінальному провадженні та відповідають критеріям майна, на яке може бути накладено арешт, визначеним ст. 170 КПК України, прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку.

Як вбачається зі змісту клопотання, статутний капітал постановою слідчого від 11.07.2022 року визнано речовим доказом у кримінальному провадженні. Крім того процесуальний керівник зазначив обставини вчинення кримінального правопорушення та надав достатню на його думку кількість доказів, що підтверджують необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

Вказана позиція сторони обвинувачення логічно узгоджується з фактичними обставинами кримінального провадження та попередньою кваліфікацією вчиненого кримінально-протиправного діяння.

Крім того, за наявною у справі інформацією, існує ймовірність того, що керівники та власники зазначеного підприємства з метою приховування слідів кримінальних правопорушень, уникнення від притягнення до кримінальної відповідальності та протидії конфіскації вилученого майна, можуть здійснити відчуження статутного капіталу, корпоративних прав та інших активів ТОВ «ЗОТІК».

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як свідчать матеріали, надані до суду апеляційної інстанції, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у право власності, яке наразі встановлюється, з метою збереження речових доказів, аби попередити можливе неправомірне заволодіння та подальше відчуження вищевказаного об`єкту нерухомості.

Що стосується доводів представника власника майна, що у зв`язку із запровадженням в Україні режиму військового стану з 24.02.2022 року, ТОВ «ЗОТІК» не було повідомлено державному реєстратору про зміни щодо кінцевих бенефіціарних власників, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 64-1 ГК України підприємства, крім державних та комунальних підприємств, зобов`язані встановлювати свого кінцевого бенефіціарного власника (контролера), регулярно оновлювати і зберігати інформацію про нього та надавати її державному реєстратору у випадках та в обсязі, передбачених законом.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» юридичні особи зобов`язані підтримувати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності в актуальному стані, оновлювати її та повідомляти державного реєстратора про зміни протягом 30 робочих днів з дня їх виникнення, та подавати державному реєстратору документи, що підтверджують ці зміни. Якщо зміни у структурі власності та інформації про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи відсутні, юридичні особи зобов`язані повідомляти державного реєстратора про відсутність таких змін при проведенні державної реєстрації будь-яких змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

Як вбачається з наданих сторонами матеріалів, продаж частки у статутному капіталі ТОВ «ЗОТІК» відбувся 11.01.2022 року, згідно договору купівлі частки капіталу товариства, тобто більше ніж за місяць до введення режиму військового стану в Україні. Тобто представники ТОВ «ЗОТІК» в порушення вимог п. 22 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у встановлений законом термін без поважних причин не подали відповідну інформацію щодо кінцевого бенефіціарного власника та зміни у структурі власності».

Крім того одним із власників ТОВ «ЗОТІК» також є ОСОБА_11 , який був засновником ТОВ «Делфін Дістриб'юшн Україна». Відносно останнього наявна інформація щодо подвійного громадянства росії та Латвійської Ресбубліки.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення доведено його відповідність ознакам ст. 98 КПК України. Вказане в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.

Слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

На підставі викладеного посилання представника власника майна на те, що стороною обвинувачення не було доведено необхідність накладення арешту, є безпідставним, оскільки прокурором надано достатні на даній стадії кримінального провадження докази вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним в ст. 170 КПК України. Вказане свідчить про правомірність висновку слідчого судді про необхідність накладення такого виду обтяження як арешт майна.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме спосіб накладення арешту на майно, для виконання яких прокурор звернувся із клопотанням.

А тому доводи автора апеляційної скарги про відсутність правових підстав для арешту майна, не є переконливими.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.07.2022 року, якою задоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні - заступника начальника першого відділу організації процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами центрального апарату Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на майно та накладено арешт на корпоративні права та статутний капітал у вигляді грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОТІК» (ЄДРПОУ 32661302) у сумі 5 050 000,00 грн. та зобов`язано Міністерство юстиції України, органи державної реєстрації накласти арешт шляхом заборони на внесення будь-яких реєстраційних змін у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОТІК» (ЄДРПОУ 32661302), - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОТІК» - адвоката ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

__________________ ______________________ ____________________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4