Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 395/1118/21

провадження № 61-9368св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Новомиргородська міська рада Кіровоградської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, Кіровоградський обласний центр соціальних служб, Комунальний заклад «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Кіровоградської обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Новомиргородської міської ради Кіровоградської області на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 15 червня 2022 року у складі судді Орендовського В. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Єгорової С. М., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Новомиргородської міської ради Кіровоградської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, Кіровоградський обласний центр соціальних служб, про визнання протиправними та скасування рішень, посилаючись на те, що розпорядженням голови Новомиргородської районної державної адміністрації від 19 травня 2015 року № 101-р «Про утворення прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і влаштування до неї малолітнього ОСОБА_3 » було створено їх прийомну сім`ю та 22 травня 2015 року влаштовано в цю сім`ю дитину, позбавлену батьківського піклування, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Виконавчого комітету Новомиргородської міської ради від 10 серпня 2021 року № 61 продовжено функціонування їх прийомної сім`ї. 17 листопада 2021 року Комісією з питань захисту прав дитини Новомиргородської міської ради Кіровоградської області було прийнято рішення «Про припинення функціонування прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_4 », яким припинено функціонування їх прийомної сім`ї у зв`язку з несприятливими умовами для виховання дитини та спільного проживання (відсутність взаєморозуміння батьків з дитиною), виведено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з їх прийомної сім`ї. 22 листопада 2021 року Виконавчий комітет Новомиргородської міської ради Кіровоградської області прийняв рішення «Про виведення з прийомної сім`ї дитини, позбавленої батьківського піклування, ОСОБА_3 та припинення функціонування прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 », яким було виведено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з їх прийомної сім`ї у зв`язку з тим, що в сім`ї склалися несприятливі умови для проживання та виховання дитини; припинено з 22 листопада 2021 року функціонування їх прийомної сім`ї, яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 ; позбавлено з 22 листопада 2021 року їх прийомну сім`ю статусу прийомної сім`ї; припинено з 22 листопада 2021 року дію договору про продовження функціонування їх прийомної сім`ї від 30 серпня 2021 року № 4, укладеного між ними та Новомиргородською міською радою. Зазначені рішення від 17 листопада 2021 року № 6 та від 22 листопада 2021 року № 124 є незаконними, так як відповідач своїми діями порушив звичайний ритм життя дитини ОСОБА_3 , відібрання дитини нанесло їй психологічну травму. Під час засідання Комісії з питань захисту прав дитини Новомиргородської міської ради Кіровоградської області неповнолітньому ОСОБА_3 не була надана можливість бути заслуханим з питання виведення його зі складу прийомної сім`ї та не враховано його бажання залишитися з прийомними батьками, не надано оцінку їхнім діям щодо належного виховання та забезпечення розвитку дитини. До уваги були взяті лише письмові пояснення ОСОБА_3 , які він написав під тиском та під диктовку працівників служби у справах дітей. Неповнолітній ОСОБА_3 перебуває в Комунальному закладі «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Кіровоградської обласної ради, однак просить забрати його додому, оскільки йому там важко, майже неможливо адаптуватися в умовах реабілітаційного центру. Зі слів ОСОБА_3 йому більше подобається вдома і він хоче жити з ними, оскільки вважає їх своїми батьками. 29 листопада 2021 року ОСОБА_3 звернувся до дирекції закладу з проханням отримати послуги адвоката з Регіонального центру безоплатної вторинної допомоги щодо повернення його до прийомної родини, але дирекція ніяк не відреагувала на прохання дитини. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили: визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань захисту прав дитини Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 17 листопада 2021 року «Про припинення функціонування прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_4 »; визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 22 листопада 2021 року № 124 «Про виведення з прийомної сім`ї дитини, позбавленої батьківського піклування, ОСОБА_3 та припинення функціонування прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 »; зобов`язати повернути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в прийомну сім`ю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

За клопотанням представника позивачів - адвоката Калінки-Бондар О. Б. ухвалою Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 04 лютого 2022 року Комунальний заклад «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Кіровоградської обласної ради залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 15 червня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з питань захисту прав дитини Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 17 листопада 2021 року «Про припинення функціонування прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ». Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 22 листопада 2021 року № 124 «Про виведення з прийомної сім`ї дитини, позбавленої батьківського піклування ОСОБА_3 та припинення функціонування прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ». В іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що рішення Комісії з питань захисту прав дитини Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 17 листопада 2021 року «Про припинення функціонування прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 », а також рішення Виконавчого комітету Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 22 листопада 2021 року № 124 «Про виведення з прийомної сім`ї дитини, позбавленої батьківського піклування ОСОБА_3 та припинення функціонування прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 » не відповідають інтересам дитини ОСОБА_3 , нормам національного та міжнародного права. В зазначених рішеннях не наведено переконливих доводів того, що перебування ОСОБА_3 поза прийомною сім`єю буде сприяти забезпеченню якнайкращих його інтересів. Відповідачем не надано достатніх доказів на підтвердження необхідності застосування крайнього заходу захисту прав дитини та розірвання сімейних зв`язків, а саме виведення його зі складу прийомної сім`ї та влаштування в дитячий будинок. Такий висновок суду зроблений з урахуванням показань свідків, в тому числі неповнолітнього ОСОБА_3 , який пояснив, що бачить своє майбутнє разом з позивачами, а його заява від 04 листопада 2021 року про небажання проживати в сім`ї позивачів не відповідає дійсності, так як на той час він був знервований. Оскільки в результаті скасування оспорюваних рішень фактично відновлюється функціонування прийомної сім`ї позивачів, відновлюється статус їх прийомної сім`ї та дія договору про продовження функціонування прийомної сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_2 від 30 серпня 2021 року № 4, укладеного з Новомиргородською міською радою, а неповнолітній ОСОБА_3 повертається у прийомну сім`ю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , то позовна вимога про зобов`язання відповідача повернути ОСОБА_3 в прийомну сім`ю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 23 серпня 2022 року апеляційну скаргу Новомиргородської міської ради Кіровоградської області залишено без задоволення, а рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 15 червня 2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

21 вересня 2022 року Новомиргородська міська рада Кіровоградської області подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 15 червня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 серпня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389, пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Новомиргородська міська рада Кіровоградської області вказала, що прийомна сім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувала під соціальним супроводом Комунального закладу «Новомиргородський міський центр надання соціальних послуг», у зв`язку з чим під час розгляду справи судом першої інстанції міська рада заявила клопотання від 31 березня 2022 року № 01-12/80/1 про залучення Комунального закладу «Новомиргородський міський центр надання соціальних послуг» до участі у справі як третю особу на стороні відповідача, однак місцевий суд необґрунтовано відхилив вказане клопотання. Крім того, в ході розгляду справи в суді першої інстанції неповнолітній ОСОБА_3 особисто підтвердив факт добровільного та власноручного написання ним до служби у справах дітей міської ради заяви від 04 листопада 2021 року з одночасним наданням працівнику поліції звукозапису із зізнання прийомної матері ОСОБА_1 про факти вчинення ОСОБА_2 (прийомним батьком) фізичного та психологічного насильства над неповнолітнім, але з невідомих причин суд не взяв до уваги цей доказ, не надав йому належної оцінки та відмовив у долученні диску з аудіозаписом до матеріалів справи. Більше того, в судових засіданнях в судах першої та апеляційної інстанцій Новомиргородська міська рада Кіровоградської області акцентувала увагу на тому, що прийомний батько вчиняв домашнє насильство та обоє прийомні батьки ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків, за що їх було притягнуто до адміністративної відповідальності, однак ці обставини взагалі не досліджувалися судами. Натомість при ухваленні судових рішень суди послалися на характеристики батьків від 21 січня 2022 року № 8, від 21 січня 2022 року № 9 та характеристику дитини від 18 січня 2022 року № 7, які є недопустимими доказами, так як ці документи було складено та підписано старостою Мартоніського старостинського округу Новоукраїнського району Кіровоградської області ОСОБА_5 за відсутності в неї таких повноважень.

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокат Калінка-Бондар О. Б. подала до Верховного Суду відзив на касаційну каргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Новомиргородського районного суду Кіровоградської області.

06 жовтня 2022 року матеріали справи № 395/1118/21 в електронному вигляді надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржуються, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що розпорядженням голови Новомиргородської районної державної адміністрації від 19 травня 2015 року № 101-р «Про утворення прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і влаштування до неї малолітнього ОСОБА_3 » було створено прийомну сім`ю на базі родини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а 22 травня 2015 року влаштовано в їх прийомну сім`ї дитину, позбавлену батьківського піклування, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Новомиргородської міської ради від 10 серпня 2021 року № 61 продовжено функціонування прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на території громади.

Рішенням Комісії з питань захисту прав дитини Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 17 листопада 2021 року № 6 «Про припинення функціонування прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 » було припинено функціонування прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що в прийомній сім`ї склалися несприятливі умови для виховання дитини та спільного проживання (відсутність взаєморозуміння батьків з дитиною) та виведено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Рішенням Виконавчого комітету Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 22 листопада 2021 року № 124 «Про виведення з прийомної сім`ї дитини, позбавленої батьківського піклування, ОСОБА_3 та припинення функціонування прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 » виведено з 22 листопада 2021 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що в сім`ї склалися несприятливі умови для проживання та виховання дитини; припинено з 22 листопада 2021 року функціонування прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що в прийомній сім`ї склалися несприятливі умови для виховання дитини та спільного проживання; позбавлено з 22 листопада 2021 року прийомну сім`ю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 статусу прийомної сім`ї; припинено з 22 листопада 2021 року дію договору про продовження функціонування прийомної сім`ї від 30 серпня 2021 року № 4, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Новомиргородською міською радою.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Статтею 256-1 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що прийомна сім`я - сім`я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Прийомні батьки - подружжя або особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли для спільного проживання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (частина перша статті 256-2 СК України).

Згідно з частиною першою статті 256-3 СК України прийомні діти - діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані на виховання та спільне проживання до прийомної сім`ї.

Статтею 256-4 СК України передбачено, що рішення про створення прийомної сім`ї приймається районною, районною в містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчим комітетом міської (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) ради в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Між прийомними батьками та органом, який прийняв рішення про створення прийомної сім`ї, на основі типового договору укладається договір про влаштування дітей до прийомної сім`ї. Орган, який прийняв рішення про створення прийомної сім`ї, зобов`язаний контролювати виконання прийомними батьками своїх обов`язків щодо виховання та утримання дітей. Положення про прийомну сім`ю та типовий договір про влаштування дітей до прийомної сім`ї затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Положення про прийомну сім`ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 565 (далі - Положення № 565), метою утворення прийомної сім`ї є забезпечення належних умов для зростання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом влаштування їх у сім`ї на виховання та спільне проживання.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 5 Положення № 565 рішення про утворення прийомної сім`ї приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської ради (далі - орган, який прийняв рішення) на підставі заяви сім`ї або окремої особи, які виявили бажання утворити прийомну сім`ю, за поданням відповідного висновку служби у справах дітей про можливість утворення прийомної сім`ї з урахуванням рекомендації центру соціальних служб за результатами проходження курсу навчання з виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Зазначена сім`я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, обов`язково інформується про стан здоров`я, фізичний та розумовий розвиток дітей, яких вони бажають взяти на виховання та спільне проживання. Орган, який прийняв рішення про утворення прийомної сім`ї, несе відповідальність за її функціонування відповідно до законодавства.

Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року № 2342-IV (далі - Закон № 2342-IV) визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства.

Згідно зі статтею 3 Закону № 2342-IV основними засадами державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа є: створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім`ї; виховання та утримання дітей за принципом родинності; сприяння усиновленню дітей, створення системи заохочення та підтримки усиновлювачів; забезпечення пріоритету форм влаштування; захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей; створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, підготовки дітей до самостійного життя; забезпечення права на здоровий розвиток; забезпечення соціально-правових гарантій; створення умов для надання психологічної, медичної та педагогічної допомоги; формування системи соціальної адаптації; забезпечення вільним вибором сфери професійної діяльності, яка б оптимально відповідала потребам та бажанням особистості дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, а також особи із їх числа та запитам ринку праці; належне матеріально-технічне забезпечення незалежно від форми влаштування та утримання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, сприяння в наданні реальної допомоги і підтримки підприємствами, установами та організаціями різних форм власності, банківськими установами, культурно-освітніми, громадськими, спортивними та іншими організаціями; вжиття вичерпних заходів щодо забезпечення доступу до безоплатної правової допомоги на підставах та в порядку, встановлених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.

За умови втрати дитиною батьківського піклування відповідний орган опіки та піклування вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім`ї громадян України - на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім`ї, дитячі будинки сімейного типу. Порядок передачі дітей на усиновлення, виховання та спільне проживання в прийомні сім`ї або дитячі будинки сімейного типу затверджується Кабінетом Міністрів України (частини перша, четверта статті 6 Закону № 2342-IV).

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посилалися на те, що оспорювані рішення обмежують їх можливість виховувати ОСОБА_3 у своїй сім`ї, спільно проживати з ним однією сім`єю, порушують права неповнолітнього ОСОБА_3 на забезпечення йому належних умов для зростання в сімейному оточенні. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися насамперед з урахуванням прав та законних інтересів дитини, що не було враховано відповідачем при прийнятті оспорюваних рішень.

Допитаний в місцевому суді із застосуванням відеоконференцзв`язку неповнолітній свідок ОСОБА_3 показав, що з 02 березня 2022 року він перебуває у Польщі в установі «Дім для відпочинку дітей». У прийомній сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 він перебував з 22 травня 2015, вибув з цієї сім`ї у листопаді 2021 року, тобто в прийомній родині прожив більше 6 років. Відносини з прийомними батьками в нього добрі, він нічого не має проти них. Вони його любили, проявляли турботу, піклувалися про нього, він відповідав взаємністю. Станом на листопад 2021 року відносини в його сім`ї були такі ж самі, як і раніше. За час проживання з прийомними батьками в нього іноді були конфлікти, сварки. Проживати в цій сім`ї йому подобалося, його все влаштовувало. 04 листопада 2021 року він посварився з батьками через те, що почав палити. Потім він без дозволу пішов погуляти до друга і заночував у нього вдома. На наступний день приїхала служба у справах дітей і поліція, він злякався і в подальшому написав заяву про його вилучення із сім`ї. Його не змушували писати цю заяву, але так як він був сердитий і знервований, то написав її, не подумавши. Про те, щоб налагодити стосунки з батьками, попрацювати з психологами, працівники служби йому не говорили. Бесіда з ним про те, щоб він подумав і повернувся в сім`ю, була лише один раз. Після його повернення в дитячий будинок він продовжив спілкування з прийомними батьками, вони до нього приїжджали, їх спілкування з ним було налаштоване на те, щоб він повернувся в сім`ю, і він сам хоче повернутися до них в сім`ю. Коли він писав заяву 04 листопада 2021 року, то не розумів, що після його вилучення з сім`ї він не зможе повернуся до них. Якщо б він про це знав, то не писав би таку заяву. В прийомній сім`ї йому було краще, ніж в центрі реабілітації. Він також тікав з центру реабілітації, так як у нього іноді виникали конфлікти з дітьми та вихователями. Він зробив висновки і якщо б була можливість повернути час назад, він не тікав би з дому і сприйняв би все по-іншому. В центрі реабілітації є всі умови для проживання, але він сумує за батьками та хоче до них додому, так як бачить своє майбутнє разом з батьками.

Крім того, на запитання представника відповідача свідок ОСОБА_3 зазначив, що протягом 2021 року він з прийомними батьками звертався до Служби у справах дітей не більше двох разів. 04 листопада 2021 року він втік з дому вперше, а у вересні 2021 року, коли батьки написали заяву в поліцію, то була не втеча, а він просто не сказав, що пішов гуляти. Поліція і служба у справах дітей 04 листопада 2021 року йому погано роз`яснила про наслідки вилучення із сім`ї, він нічого не зрозумів. Після 9 класу він хотів вступати на навчання у військове училище і йому говорили працівники служби, що якщо він піде з сім`ї, то шансів у нього не буде. 05 листопада 2021 року, коли його забрали в центр реабілітації дітей, працівники поліції та служби не розмовляли з ним щодо повернення до прийомної сім`ї. В той день він надав працівнику поліції звукозапис, але ні фізичного насильства, ні побиття його батьком на звукозаписі чути не було. Його заява від 04 листопада 2021 року про те, що він не хоче проживати в прийомній сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що його били, принижували, виражалися нецензурною лексикою, не відповідає дійсності і він це видумав, тому що був знервований.

Допитана в місцевому суді свідок ОСОБА_6 показала, що працює вчителем початкових класів у Кам`янській філії навчально-виховного об`єднання «Новомиргородська загальноосвітня школа № 2». З позивачами вона знайома, вони сусіди і колеги по роботі. Відносини з позивачами в неї хороші. Їй відомо, що ОСОБА_3 був вихованцем інтернату і за ним був необхідний контроль. Позивачі весь час були відповідальні за дитину. Вони розуміли, що відповідають за нього. Вони старалися, щоб дитина займалася спортом, ОСОБА_2 возив дитину в гурток два чи три рази на тиждень. Вона часто спілкувалася з ОСОБА_3 , але він ніколи не розповідав їй про те, що його ображають в сім`ї, що матір або батько щось не так сказали, що він образився на батьків. Позивачі привчали його до роботи, до обов`язків. Він все робив разом з позивачами. ОСОБА_3 брав участь в художній самодіяльності, ходив і виступав у будинку культури, батьки були присутні на його концерті.

Допитана в місцевому суді свідок ОСОБА_7 показала, що вона є керівником закладу, в якому працюють позивачі, вона з ними знайома. В неї з позивачами хороші відносини, як у керівника з підлеглими. ОСОБА_3 прийшов до них у школу в третій клас, хлопчик мав надзвичайно складний характер, з ним були напружені відносини у класі, але він добре навчався. Позивачі весь час турбувалися про нього, возили ОСОБА_3 до психолога у другу школу, були періоди, що психолог був у них в школі майже через день. Позивачі залучали ОСОБА_3 до гуртків, водили його в театр, на виставки, в цирк. У 8 класі ОСОБА_3 дуже змінився, перестав битися у класі, почав дружити з іншими дітьми. На початку 9 класу вона почула, що в сім`ї позивачів не все добре з поведінкою ОСОБА_3 , однак він завжди був охайно вдягнений, нагодований, в нього був найкращий мобільний телефон, велосипед. Свідок зазначила, що, на її думку, в подальшому ОСОБА_3 зможе жити в сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а період, який їх розлучив, дасть можливість зробити справжні висновки. Повернення ОСОБА_3 в сім`ю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 буде відповідати інтересам дитини.

Судами також встановлено, що відповідно до характеристики від 21 січня 2022 року № 9, наданої Новомиргородською міською радою Кіровоградської області, ОСОБА_2 характеризується позитивно, працює, має міцну сім`ю, працьовитий.

За характеристикою від 21 січня 2022 року № 8, наданою Новомиргородською міською радою Кіровоградської області, ОСОБА_1 характеризується позитивно, працює, спокійна, впевнена в собі жінка, працьовита, ввічлива.

У вищевказаних характеристиках, наданих Новомиргородською міською радою Кіровоградської області через 2 місяці після ухвалення оскаржуваних рішень, не вказано будь-яких зауважень чи скарг щодо неналежного виховання прийомної дитини ОСОБА_3 .

Згідно з характеристикою від 18 січня 2022 року № 7, наданою Новомиргородською міською радою Кіровоградської області, ОСОБА_3 проживав у прийомній сім`ї за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на день видачі характеристики він навчався у 9 класі Кам`янської філії І-ІІ ступенів навчально-виховного об`єднання «Новомиргородська загальноосвітня школа № 2». Умови проживання задовільні, сім`я із середнім заробітком. Дитина забезпечена всім необхідним для навчання і відпочинку. Прийомні батьки приділяли належну увагу його вихованню, гарно ставилися до нього, стежили за успішністю, за його побутовими умовами, харчуванням, одягом, активно цікавилися життям сина у школі, допомагали йому із заняттями. ОСОБА_3 допомагав батькам по господарству, має багато друзів.

Вищевказана характеристика, надана відповідачем через 2 місяці після ухвалення оскаржуваних рішень, не містить жодного зауваження щодо умов проживання, виховання та дотримання прав ОСОБА_3 у прийомній сім`ї.

В листі Комунального закладу «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Кіровоградської обласної ради від 28 січня 2022 року № 01-14/11/1 зазначено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває у комунальному закладі з 05 листопада 2021 року. Швидко адаптувався до нових умов. На контакт з дорослими йшов охоче. Контакт поверхневий, розмову підтримував, при цьому вибірково надавав розгорнуті відповіді на питання. Пізнавальна діяльність та рівень розвитку пізнавальних процесів у межах вікової норми. Мовлення розвинене, без порушень. Словниковий запас на достатньому рівні. Мотивація до навчання потребує корекції. Рівень шкільних знань середній. Бере активну участь у виховних та творчих заходах центру. Емоційний стан хлопця протягом всього часу перебування у закладі нестійкий, часто змінюється. На початку перебування ОСОБА_3 виконував правила внутрішнього розпорядку, відвідував школу, адекватно реагував на схвалення та критику. Хлопець з повагою відносився до дорослих, мав авторитет серед однолітків. З часом поведінка ОСОБА_3 змінилася в гірший бік. Він майже перестав ходити до школи. З дорослими та однолітками виникали конфліктні ситуації. Хлопець самостійно залишав Центр, порушуючи правила та режим закладу. За даними психодіагностичного дослідження у ОСОБА_3 холеричний тип темпераменту, для якого характерна нестабільністю нервової системи. Хлопець неврівноважений, швидкий, нетерплячий. Йому притаманні часті зміни настрою, примхливість, нерішучість. Він легко йде на контакт, активно прагне до лідерства, проявляє ініціативність у вигадках та вчинках. В конфліктних ситуаціях може займати позицію активного протиборства, переоцінювати власні сили, здібності. Для хлопця характерна агресивна спрямованість у взаєминах та слабкість вольового контролю емоційної сфери, нездатність контролювати поведінкові прояви емоційних реакцій. Він схильний вирішувати проблеми за допомогою насильства. ОСОБА_3 підпадає під негативний вплив однолітків. У нього спостерігаються прояви внутрішньо особистісного конфлікту, хлопець не може визначитися, постійно змінює свою точку зору, особливо щодо його майбутнього, подальшого проживання. Зі слів ОСОБА_3 , він не проявляє емоційну прихильність ні до кого з рідних та знайомих. За час перебування у закладі ОСОБА_3 відвідували ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Як вбачається зі звітів про стан виховання, утримання і розвитку дитини у прийомній сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 протягом 2016-2019 років прийомні батьки виконували всі зобов`язання щодо належного догляду за дитиною, привчали до корисної праці та удосконалювали його навички самообслуговування. В сім`ї панує взаєморозуміння та злагода.

Відповідно до статті 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

Статтею 55 Цивільного кодексу України передбачено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що оспорювані рішення не відповідають інтересам дитини ОСОБА_3 , нормам національного та міжнародного права, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, визнання вказаних рішень протиправними та їх скасування. При цьому, з огляду на показання неповнолітнього ОСОБА_3 , суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, щовідповідачем не доведено необхідності застосування крайнього заходу захисту прав дитини та розірвання сімейних зв`язків, а саме виведення його зі складу прийомної сім`ї та влаштування в дитячий будинок.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що прийомна сім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувала під соціальним супроводом Комунального закладу «Новомиргородський міський центр надання соціальних послуг», у зв`язку з чим під час розгляду справи судом першої інстанції міська рада заявила клопотання від 31 березня 2022 року № 01-12/80/1 про залучення Комунального закладу «Новомиргородський міський центр надання соціальних послуг» до участі у справі як третю особу на стороні відповідача, однак місцевий суд необґрунтовано відхилив вказане клопотання, є неспроможними з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Положеннями статті 43 ЦПК України визначені загальні процесуальні права та обов`язки учасників справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу.

Отже, участь третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, характеризується такими ознаками: 1) вступають у процес, що розпочався; 2) вступають у процес до закінчення судового розгляду; 3) є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин; 4) вступають у процес добровільно та з власної ініціативи; 5) втручаються у спір між сторонами, що вже виник; 6) їх інтереси суперечать, як правило, інтересам обох сторін; 7) заявляють самостійні вимоги на предмет спору (можуть претендувати на весь предмет чи на його частину); 8) відстоюють у процесі свої інтереси, а відтак, їхня юридична заінтересованість носить особистий характер. Матеріально-правовий інтерес полягає в тому, що рішення, яке буде винесено судом у конкретній справі, може порушити права та інтереси третьої особи. Процесуально-правовий інтерес третьої особи полягає в недопущенні ухвалення судом невигідного для себе рішення; 9) вступають у справу, пред`явивши позов до однієї або до обох сторін.

Відповідно до частин першої, четвертої, п`ятої статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

За наявним в матеріалах справи клопотанням від 31 березня 2022 року № 01-12/80/1 представник Новомиргородської міської ради Кіровоградської області - Бурлакова В. О. просила залучити до участі у справі фахівця відділення соціальної роботи Комунального закладу «Новомиргородський міський центр надання соціальних послуг», посилаючись на те, що прийомна сім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувала під соціальним супроводом цього відділення. Однак у вказаному клопотанні представник відповідача не зазначила процесуального статусу Комунального закладу «Новомиргородський міський центр надання соціальних послуг» як учасника справи, правових підстав його залучення, а також, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вищевказаного клопотання відповідача.

Аргументи касаційної скарги про те, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди послалися на характеристики батьків від 21 січня 2022 року № 8, від 21 січня 2022 року № 9 та характеристику дитини від 18 січня 2022 року № 7, які є недопустимими доказами, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог процесуального закону оцінили характеристики батьків від 21 січня 2022 року № 8, від 21 січня 2022 року № 9 та характеристику дитини від 18 січня 2022 року № 7 в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, однак перш за все виходили з показань неповнолітнього ОСОБА_3 , які зводилися до того, що викладені ним у заяві від 04 листопада 2021 року обставини не відповідають дійсності і він бажає повернутися до прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

За таких обставин суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що вищевказані характеристики батьків від 21 січня 2022 року № 8, від 21 січня 2022 року № 9 та характеристика дитини від 18 січня 2022 року № 7 в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами є належним та допустимими доказами.

Також, з огляду на показання неповнолітнього ОСОБА_3 , які були надані ним під час розгляду справи місцевим судом, неспроможними є доводи касаційної скарги про не приєднання до матеріалів справи диску з аудіозаписом, який нібито підтверджує зізнання прийомної матері ОСОБА_1 про факти вчинення ОСОБА_2 (прийомним батьком) фізичного та психологічного насильства над неповнолітнім.

У справі, яка переглядається, предметом спору є рішення Комісії з питань захисту прав дитини Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 17 листопада 2021 року «Про припинення функціонування прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_4 » та рішення Виконавчого комітету Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 22 листопада 2021 року № 124 «Про виведення з прийомної сім`ї дитини, позбавленої батьківського піклування, ОСОБА_3 та припинення функціонування прийомної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ». Вказані рішення обґрунтовані тим, що в прийомній сім`ї склалися несприятливі умови для виховання дитини та спільного проживання (відсутність взаєморозуміння батьків з дитиною). При цьому зазначені рішення не містять посилань на те, що прийомні батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства та ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітнього ОСОБА_3 . Тому посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги факт притягнення обох прийомних батьків до адміністративної відповідальності за вказані правопорушення, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

З урахуванням викладеного наведені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389, пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, є необґрунтованими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Новомиргородської міської ради Кіровоградської області залишити без задоволення.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 15 червня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук