Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 753/17582/19

провадження № 61-18069св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», приватне акціонерне товариство «БТА Банк», ОСОБА_2 , державне підприємство «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»,

треті особи: державний реєстратор державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Мосійчук Оксана Василівна, орган опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року у складі судді Лужецької О. Р. та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у складі колегії суддів:

Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»), приватного акціонерного товариства «БТА Банк» (далі -

ПрАТ «БТА Банк»), ОСОБА_2 , державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (далі - ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»), треті особи: державний реєстратор ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Мосійчук О. В., орган опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації права власності.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 12 жовтня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Український кредитно-торговий банк» (далі - ВАТ «Український кредитно-торговий банк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 010/04, за умовами якого

ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 425 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами - 12,5 % річних з терміном повернення не пізніше 12 жовтня 2026 року.

Посилалася на те, що з метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 12 жовтня 2006 року між сторонами було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передав квартиру АДРЕСА_1 .

Звертала увагу на те, що з січня 2004 року по 29 березня 2012 року вони з ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, однак згоди на укладення договору іпотеки від 12 жовтня 2006 року вона не давала, а тому вважала, що порушено її право як співвласника. Крім того, зазначала, що ТОВ «Кредитні ініціативи» при додачі документів державному реєстратору ОСОБА_3 приховано відомості щодо зареєстрованих у квартирі малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чим порушено права дітей.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати договір іпотеки

від 12 жовтня 2006 року недійсним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 17 січня 2019 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що беручи до уваги те, що ОСОБА_2 на момент укладення спірного правочину був єдиним власником предмету іпотеки, а рішення суду про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу ухвалено 18 вересня 2018 року майже за дванадцять років після укладення іпотечного договору від 12 жовтня 2006 року, що не впливає на суть правовідносин, які склалися у зв`язку з укладенням вказаного договору, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача. Щодо вимоги про скасування рішення державного реєстратора, то суд першої інстанції зазначив, що ТОВ «Кредитні ініціативи», як особа, до якої перейшло відповідне право вимоги за кредитним та іпотечним договором, на підставі укладеного договору факторингу, звернувся із заявою до державного реєстратора про здійснення ним державної реєстрації його права власності на іпотечне майно, при цьому надавши усі документи, необхідні для здійснення нотаріусом вказаної реєстраційної дії.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 та ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при укладенні договору іпотеки іпотекодавець ОСОБА_2 засвідчив, що на момент укладення цього договору предмет іпотеки належить йому на праві власності. Осіб, які можуть претендувати на спільну власність щодо зазначеного майна, немає. При підписанні договору іпотеки від 12 жовтня 2006 року ОСОБА_2 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільне, а також він розумів всі правові наслідки, обумовлені указаним договором. На момент укладення іпотечного договору, який містить застереження про перехід права власності, вказаних неповнолітніх дітей у спірній квартирі зареєстровано не було, водночас, реєстрація права власності у позасудовому порядку не є правочином, а є наслідком укладеного договору та порушення зобов`язання - актом індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У листопаді 2021 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі

№ 916/675/15, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17,

від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що будучи достеменно обізнаним, як третя особа у справі № 753/6548/14-ц, що квартира

АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно із рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року, ТОВ «Кредитні ініціативи» повідомило завідомо неправдиві відомості державному реєстратору ОСОБА_3 про начебто єдиного власника ОСОБА_2 спільної квартири, обернувши у такий спосіб спірну квартиру на свою користь за іпотечним застереженням згідно із договором іпотеки від 12 жовтня 2006 року. За рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року, не відбувся перехід права власності на квартиру, а відбулося визнання права власності на квартиру як спільної сумісної власності, що зумовлює дії з квартирою за взаємною згодою. Тобто квартира була визнана об`єктом права спільної сумісної власності, а отже й усі дії з нею, у т. ч. як передача в іпотеку, вимагають згоди іншого співвласника ОСОБА_1 . Квартира стала спільною сумісною власністю подружжя з моменту придбання - з 12 жовтня

2006 року, а спільною частковою власністю з моменту набрання рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року законної

сили - з 10 грудня 2018 року.

Крім того, ТОВ «Кредитні ініціативи» приховано при поданні документів державному реєстратору ОСОБА_3 відомості щодо зареєстрованих у квартирі малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чим порушено права дітей на житло.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У листопаді 2021 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року справу

№ 753/17582/19 призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Кредитні ініціативи» на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому воно просило залишити зазначену касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 жовтня 2006 року між ВАТ «Український кредитно-торговий банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 010/04, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 425 000,00 доларів США на умовах цільового використання зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами - 12,5 % річних з терміном повернення не пізніше 12 жовтня

2026 року. Кредит надається на придбання нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 12 жовтня 2006 року між сторонами було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передав квартиру

АДРЕСА_1 .

Пунктом 3.7 договору іпотеки іпотекодавець заявляє та гарантує, що предмет іпотеки належить йому на праві власності; прав щодо нього у третіх осіб як в Україні, так і за її межами немає.

Пунктом 8.1.1. договору іпотеки передбачено, що іпотекодавець заявляє і гарантує, що він має право від свого імені укладати цей договір; має повне право на передачу в іпотеку всього предмету іпотеки; відсутні права будь-яких третіх сторін щодо предмету іпотеки.

03 квітня 2014 року між ПАТ «БТА Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого, серед інших, до

ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшло право вимоги за кредитним договором № 010/04 від 12 жовтня 2006 року, укладеним між ВАТ «АТ «Український кредитно-торговий банк» (нова назва АТ «БТА Банк») та ОСОБА_2 , а також за договором іпотеки від 12 жовтня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрованим в реєстрі за № 4044.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року у справі № 753/6548/14-ц встановлено факт постійного проживання

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 29 березня 2012 року.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 , придбану 12 жовтня 2006 року, об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1 .

03 квітня 2014 року між ПАТ «БТА Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ПАТ «БТА Банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги заборгованості за кредитним договором № 010/04 від 12 жовтня 2006 року, укладеним між

ПАТ «БТА Банк» та ОСОБА_2 , а також за договором іпотеки

від 12 жовтня 2006 року.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх боргових зобов`язань за кредитним договором № 010/04 від 12 жовтня 2006 року, ТОВ «Кредитні ініціативи», як іпотекодержателем, задоволено свої грошові вимоги до ОСОБА_2 шляхом набуття права власності на відповідний предмет іпотеки згідно із положень статті 37 Закону України «Про іпотеку».

17 січня 2019 року державним реєстратором Мосійчук О. В. проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1747482280000), а саме: квартиру

АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із положеннями статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою

статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої-третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із вимогами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 74 СК України встановлено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до наведеної норми, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі

статті 74 СК України.

Майно вважається таким, що належить на праві спільної сумісної власності чоловіку та жінці лише після того, як судом буде встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно. До того моменту, поки суд не встановить факт, майно не вважається спільною сумісною власністю чоловіка та жінки.

За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні договору іпотеки іпотекодавець ОСОБА_2 засвідчив, що на момент укладення цього договору предмет іпотеки належить йому на праві власності. Осіб, які можуть претендувати на спільну власність щодо зазначеного майна, немає.

Відповідно до пунктів 3.7, 8.1.1, 8.1.2 договору іпотеки ОСОБА_2 засвідчив, що іпотекодавець заявляє та гарантує, що предмет іпотеки належить йому на праві власності; прав щодо нього у третіх осіб як в Україні, так і за її межами немає.

Іпотекодавець заявляє і гарантує, що: він має право від свого імені укладати договір; має повне право на передачу в іпотеку всього предмету іпотеки; відсутні права будь-яких третіх сторін щодо предмету іпотеки (будь-якої його частини).

Таким чином, на підставі викладеного, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 на момент укладення спірного правочину був єдиним власником предмету іпотеки, а рішення суду про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу ухвалено 18 вересня 2018 року, майже за дванадцять років після укладення іпотечного договору від 12 жовтня 2006 року, про що банк не знав і не міг знати, що не впливає на суть правовідносин, які склалися у зв`язку з укладенням вказаного договору.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду

від 26 вересня 2018 року у справі № 296/10167/14-ц.

Крім того, у постанові від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Тобто, ненадання одним із подружжя згоди на передання іншим з подружжя спільного майна в іпотеку саме по собі не має правового значення без доведення обставини недобросовісності банку та не може бути єдиною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

У справі, що переглядається, позивачка на обставину наявності у діях банку ознак недобросовісності при укладенні договору іпотеки не посилалася.

Щодо вимог про скасування рішення державного реєстратора від 22 січня 2019 року (індексний номер 45152646) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) та запису № 29947623 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 17 січня 2019 про державну реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи».

Як на підставу для скасування рішення державного реєстратора Валізер Г. А. у позовній заяві посилалася на факт незаконного позбавлення її права власності та приховування при подачі документів державному реєстратору ОСОБА_3 відомостей щодо зареєстрованих у квартирі малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судами у цій справі встановлено, що 03 квітня 2014 року між ПАТ «БТА Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ПАТ «БТА Банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги заборгованості за кредитним договором № 010/04 від 12 жовтня

2006 року, укладеним між ПАТ «БТА Банк» та ОСОБА_2 , а також за договором іпотеки від 12 жовтня 2006 року.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх боргових зобов`язань за кредитним договором № 010/04 від 12 жовтня 2006 року, ТОВ «Кредитні ініціативи», як іпотекодержателем, задоволено свої грошові вимоги до ОСОБА_2 шляхом набуття права власності на відповідний предмет іпотеки згідно із положень статті 37 Закону України «Про іпотеку».

17 січня 2019 року державним реєстратором Мосійчук О. В. проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер:1747482280000), а саме: квартиру

АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи».

Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Таким законом, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 вказаного Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 даного Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до вказаного Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Пунктом 6.2.3.1 договору іпотеки від 12 жовтня 2006 року передбачено, зокрема, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Сторони з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього пункту 6.2 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов`язання.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року, чинного на момент прийняття рішення про державну реєстрацію, державна реєстрація прав проводиться за заявою шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля іпотекодержателя та вчинення ним дій, передбачених законом.

Судами у цій справі установлено, що при зверненні ТОВ «Кредитні ініціативи» до державного реєстратора, останнім було надано наступні документи: кредитний договір від 12 жовтня 2006 року, договір іпотеки (дублікат)

від 12 жовтня 2006 року, договір факторингу, статут ТОВ «Кредитні ініціативи»; копія договору про передачу прав за іпотечними договорами

від 03 квітня 2014 року; повідомлення про порушення основного зобов`язання (відповідно до статті 33, 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку») та копії конверта, опису, повідомлення про вручення.

Таким чином, ТОВ «Кредитні ініціативи», як особа, до якої перейшло відповідне право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, на підставі укладеного договору факторингу, звернувся із заявою до державного реєстратора про здійснення ним державної реєстрації його права власності на іпотечне майно, при цьому надавши усі документи, необхідні для здійснення нотаріусом вказаної реєстраційної дії.

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання, наданої позивачем, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані у спірній квартирі з 2012 року, тобто через 6 років після укладення договору іпотеки.

Окрім того, реєстрація права власності, у відповідності до іпотечного договору, без попередньої згоди органу опіки та піклування не є безумовним підтвердженням існування підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинено батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої подано позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових права дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо житлового приміщення.

При цьому відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14-ц (провадження № 6-2940ц15), та підтриманої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, без обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування суд може визнати недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження прав дитини на житло.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не мали і не мають права власності на іпотечну квартиру. Вони набули право користування житлом, як члени сім`ї власника, відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства».

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», статтю 177 СК України, необхідно у кожному конкретному випадку: перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного проживання; враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про право дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору, з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Передбачені статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення договору.

Таким чином, на момент укладення іпотечного договору, який містить застереження про перехід права власності, вказаних неповнолітніх дітей у спірній квартирі зареєстровано не було, водночас, реєстрація права власності у позасудовому порядку не є правочином, а є наслідком укладеного договору та порушення зобов`язання - актом індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин.

З огляду на викладене, відсутність дозволу органу опіки та піклування на проведення реєстраційної дії з реєстрації права власності на нерухоме майно не вказує на протиправність вчинення реєстраційних дій та порушення прав малолітньої дитини, та відповідає нормам матеріального права.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні апеляційним судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович