РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року

м. Київ

справа №990/64/22

адміністративне провадження № П/990/64/22

Верховний Суд у складі колегії суддів касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Васильєвої І.А.,

суддів: Гімона М.М., Пасічник С.С., Шишова О.О., Яковенко М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльність, -

ВСТАНОВИВ:

27 квітня 2022 року до Верховного Суду як суду першої інстанції через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Верховної Ради України (далі - відповідач), в якій позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України, яка полягає в ненаданні відповіді на заяву ОСОБА_1 від 27 вересня 2021 року та не повідомленні суті прийнятого рішення;

- зобов`язати відповідача надати відповідь на заяву ОСОБА_1 від 27 вересня 2021 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на порушення відповідачем вимог статті 40 Конституції України та статті 22 Закону України «Про комітети Верховної Ради України», у зв`язку з не розглядом відповідачем заяви позивача від 27 вересня 2021 року, не наданням обґрунтованої відповіді і не повідомленні заявника у відповідності до вимог статті 19 Закону України «Про звернення громадян» про суть прийнятого рішення (а.с. 1-2).

20 травня 2022 року на адресу Суду від Верховної Ради України надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, яке вмотивовано наданням відповідачем 18 травня 2022 року обґрунтованої відповіді на заяву ОСОБА_1 від 27.09.2021 року, що на думку відповідача свідчить про відсутність порушених прав позивача на час розгляду даної справи, оскільки фактично відсутній спір і відповідно право позивача не підлягає поновленню та захисту в судовому порядку шляхом визнання протиправної бездіяльності Верховної Ради України (арк. справи 28-36).

27 травня 2022 року позивач подав через електронний суд заперечення проти закриття провадження у справі (зареєстровані Верховним Судом 30.05.2022 року), які обґрунтовані тим, що надання відповіді на заяву від 27.09.2021 року із пропуском строку, передбаченого статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», не поновлює порушеного права на звернення, оскільки громадянин має право на вирішення звернення у чіткі строки. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26 червня 2018 року у справі № 800/369/17 позивач зауважував на тому, що право на своєчасність вирішення питань та отримання обґрунтованої відповіді не є і не може бути поновлюваним через невідворотність часу. Обґрунтовуючи бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді у встановлений законом строк позивач покликається на те, що відповідь за результатами звернення була потрібна йому ще пів року тому, а надання відповіді із пропуском строку не поновлює порушеного права на звернення, оскільки внаслідок такої бездіяльності відповідача, він не отримав необхідних для написання скарги відомостей вчасно, а на даний час така відповідь не актуальна. Враховуючи викладене, просив суд відмовити в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі (арк. справи 72-73)

Також, 27 травня 2022 року ОСОБА_1 подав через електронний суд заяву (зареєстрована Верховним Судом 30.05.2022 року), в якій, у зв`язку із отриманням відповіді Верховної Ради України від 18 травня 2022 року на заяву від 27 вересня 2021 року, змінив предмет позову, шляхом часткового доповнення та вилучення позовних вимог, виклавши позовні вимоги в наступній редакції:

- визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України яка полягає в невиконанні Конституційного зобов`язання передбаченого статтею 40 Конституції України - надати обґрунтовану відповідь на звернення у встановлений законом строк; невирішені питань звернення від 27.09.2021 року у строки передбачені частиною 1 статті 20 Закону України «Про звернення громадян» та несвоєчасне надання відповіді. Додатково, до обгрунтованих вперше підстав позову в частині недотримання відповідачем строків розгляду заяви, позивач посилався на порушення вимог статті 20 Закону України «Про звернення громадян» (арк. справи 75-77).

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року вищенаведену заяву прийнято судом до розгляду та встановлено Верховній Раді України процесуальний строк на п`ятнадцять днів з дня отримання копії цієї ухвали для подання до суду відзиву на цю заяву (арк. справи 80-82).

21 червня 2022 року на адресу Верховного Суду від Верховної Ради України надійшло клопотання, в якому відповідач, посилаючись на недоліки поданої позивачем заяви, просив суд залишити її без руху (арк. справи 86-91). 27 червня 2022 року на адресу Суду (через систему Електронний Суд) від позивача надійшли заперечення на вищенаведене клопотання відповідача (арк. справи 96-97).

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року в задоволенні клопотання Верховної Ради України про усунення недоліків заяви ОСОБА_1 від 27.05.2022 року у справі № 9901/64/22, відмовлено. Продовжено Верховній Раді України строк на п`ятнадцять днів з дня отримання копії цієї ухвали для подання до суду відзиву на заяву позивача від 27 травня 2022 року (арк. справи 99-104).

02 серпня 2022 року на адресу Верховного Суду (через систему електронний суд) від Верховної Ради України надійшло друге клопотання про закриття провадження у справі, яке вмотивано тим, що цей спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Обґрунтовуючи таку позицію, відповідач посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/2743/21 (провадження № 11-432заі21) (арк. справи 109-116).

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року встановлено ОСОБА_1 процесуальний строк до 17 серпня 2022 року для подання до суду обґрунтованих пояснень та/або заперечень на клопотання відповідача від 02 серпня 2022 року про закриття провадження справі (арк. справи 125-127).

16 серпня 2022 року на адресу Верховного Суду (через систему електронний суд) від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження у справі, які вмотивовані необґрунтованістю поданого відповідачем клопотання, оскільки на думку позивача, справа № 160/2743/21 та справа 990/64/22 мають різні підстави позову. Також позивач додаткового зазначив, що 30.07.2022 року він звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про роз`яснення постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/2743/21, але процесуального рішення Суду щодо питання роз`яснення за наслідками розгляду заяви ним ще не отримано (арк. справи 131-132).

Враховуючи повідомлені позивачем обставини, ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року відкладено розгляд справи для забезпечення права позивача надати обгрунтовані пояснення з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду за наслідками розгляду заяви позивача про роз`яснення постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/2743/21 (арк. справи 134-136).

16 листопада 2022 року на адресу Суду від позивача надійшли пояснення, в яких останнім наголошено на тому, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 серпня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про роз`яснення постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року.

Колегія суддів, переходячи до розгляду справи по суті зазначає, що у зв`язку з наявністю клопотань сторін про розгляд справи за їх відсутності, розгляд справи проводиться в письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів у відповідності до вимог частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено судом з матеріалів адміністративної справи, 25.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Голови Верховної Ради України із заявою, в якій просив ініціювати зміни до діючого Законодавства України з метою захисту прав та свобод громадян, а також посилення рівня протидії дискримінації на території держави. Пропозиція законодавчої ініціативи полягала в необхідності внесення змін до частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», шляхом доповнення пунктом 6-1 такого змісту: « 6-1) позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов`язаних з дискримінацією». Просив надати обґрунтовану відповідь за результатами перевірки звернення та інформацію про прийняті рішення (арк. справи 67-68).

Заява ОСОБА_1 від 25.11.2020 р. ( АДРЕСА_1 ) зареєстрована 26.11.2020 року та їй присвоєний вид документа «звернення громадян» і номер № 1254М-23- 11.2020/221230 (арк. справи 66).

Відповідно до Листа управління з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України від 26.11.2020 року № 09-0449.04.19/53.2-11.20-М ОСОБА_1 повідомлено, що звернення доповідалося керівництву Верховної Ради України та за його дорученням передано для розгляду до Комітету Верховної ради України з питань фінансів, податкової та митної політики (арк. справи 65).

У результаті повного та об`єктивного опрацювання звернення гр. ОСОБА_1 від 25.11.2020 р. за №1254М-23-11.2020/221230, Головою Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики направлено ОСОБА_1 відповідь від 09 грудня 2020 р., у якій повідомлено: «Ваша позиція доведена до відома народних депутатів України - членів Комітету, які є суб`єктами права законодавчої ініціативи, для використання та врахування у законотворчій роботі» (арк. справи 64).

27.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики із заявою, в якій просив повідомити вичерпний перелік заходів, вжитих Комітетом з метою усунення суперечностей в національному законодавстві, про які він повідомляв у зверненні від 25.11.2020 року (арк. справи 63).

За інформацією, наданою Управлінням з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України листом від 28.09.2021 року, а також із відомостей з реєстраційної картки документа вбачається, що звернення ОСОБА_1 від 27.09.2021 року одержано 28.09.2021 року за №19131М-2- 09.2021/300473 передано в Комітет Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики, про що письмово повідомлено гр. ОСОБА_1 (арк. справи 61-62).

18.05.2022 року Головою Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики надано ОСОБА_1 відповідь, у якій роз`яснено процедуру прийняття Верховною Радою України нормативно-правових актів та участь Комітетів Верховної Ради України у законотворчій діяльності парламенту. Також у згаданій відповіді було зазначено: «Як зазначалось вище у цьому листі, вичерпний перелік заходів, які могли б бути вжиті Комітетом, з метою належного реагування на Ваше звернення визначається Законом про комітети, яким встановлено чіткий перелік прав та обов`язків Комітету під час здійснення законопроектної функції. Водночас, що також було вказано вище, Комітет утворюється з числа народних депутатів України та згідно зі статтею З Закону Про комітети будує свою роботу на принципах, зокрема, колегіальності та вільного обговорення і вирішення питань. Таким чином, першим необхідним кроком для належного реагування на Ваше звернення було доведення Ваших пропозицій щодо вдосконалення законодавства до відома народних депутатів України - членів Комітету, про що Вас було поінформовано листом № 04-32/10- 2020/234763 від 09.12.2020. На жаль, жодних ініціатив або іншого реагування на Ваші пропозиції народними депутатами України - членами Комітету висловлено не було. Натомість, народні депутати України, вивчивши Ваші пропозиції, в подальшому можуть реалізувати Ваші напрацювання у вигляді відповідної законодавчої ініціативи, розробивши та подавши необхідний законопроект, який буде опрацьовано Комітетом в установленому порядку, або ініціювати ухвалення Комітетом рішення щодо організації подальшої роботи над вдосконаленням законодавства відповідно до Ваших пропозицій» (арк. справи 57-60).

Отже, як встановлено з матеріалів справи і не є спірним між сторонами, відповідь на заяву ОСОБА_1 від 27.09.2021 року, яка зареєстрована відповідачем як звернення, була надана Головою Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики 18.05.2022 року, тобто після відкриття ухвалою Верховного Суду від 02.05.2022 року провадження у даній справі.

Вирішуючи клопотання Верховної Ради України про закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, яке обгрунтовано наданням відповіді 18.05.2022 року на заяву ОСОБА_1 від 27.09.2021 року, Верховний Суд зазначає наступне.

Пунктом 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

В розумінні пункту 8 частини першої статті 238 КАС України у разі встановлення під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання можливості закриття провадження у справі. При цьому, вирішуючи зазначене питання, суд має з`ясувати, чи не призведе закриття провадження у справі до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень.

Тобто для застосування такої підстави для закриття провадження у справі необхідна сукупність певних фактів. Зокрема, оскаржувані порушення мають бути виправлені самостійно суб`єктом владних повноважень, а також мають бути відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких дій чи бездіяльності протиправними. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2018 року у справі № 800/369/17.

Як встановлено колегією суддів, мотиви для закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтовані відповідачем наданням відповіді 18 травня 2022 року на заяву позивача від 27.09.2021 року, що на думку відповідача свідчить про повне відновлення законних прав та інтересів позивача.

Поряд з тим, позивач, заперечуючи проти закриття провадження у справі, посилався на те, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання протиправною бездіяльності відповідача внаслідок надання відповіді із порушенням встановленого законом строку.

Отже спірним питанням даної справи є наявність, або відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача в частині дотримання ним законодавчих строків надання відповіді на заяву позивача від 27.09.2021 року. Тому, вирішуючи цей спір, Суд повинен надати оцінку таким діям відповідача під час розгляду справи по суті. Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2018 року у справі № 800/369/17, додатково зазначивши, що закриття провадження у справі, фактично унеможливлює судовий захист особи, якій відповідь на заяву була надана з порушенням встановлених законодавством строків.

Враховуючи викладене, клопотання Верховної Ради України про закриття провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України не підлягає задоволенню.

Також, колегія суддів звертає увагу, що 02 серпня 2022 року від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що цей спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/2743/21 (провадження № 11-432заі21).

З приводу заявленого клопотання колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як вбачається із постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/2743/21, не погодившись із діями відповідача щодо розгляду скарги позивача від 20 січня 2021 року, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності ВРУ щодо незапрошення його на засідання відповідного органу, що розглядав його скаргу, та непроведення об`єктивної й всебічної перевірки його звернення, а також зобов`язання відповідача провести об`єктивну та всебічну перевірку звернення ОСОБА_1 від 20 січня 2021 року та здійснити реалізацію заявлених позивачем законних прав, гарантованих статтею 18 Закону № 393/96-ВР, а саме: права особисто викладати аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, брати участь у перевірці поданої скарги та права бути присутнім при розгляді скарги, зокрема, шляхом запрошення ОСОБА_1 на засідання відповідного органу, що розглядатиме його скаргу, або в інший спосіб, який забезпечить реалізацію заявлених законних прав.

Закриваючи провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надавши позивачу відповідь листом від 04 лютого 2021 року № 04-25/17-32537, Комітет фактично повідомив ОСОБА_1 про розгляд його звернення від 20 січня 2021 року, а тому належним способом захисту порушеного, на думку позивача, права є не оскарження окремих дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень під час розгляду звернення (у цьому випадку незапрошення позивача на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; непроведення об`єктивної та всебічної перевірки звернення), а оскарження рішення цього суб`єкта владних повноважень, прийнятого за результатами розгляду звернення (скарги).

За висновком Великої Палати Верховного Суду, після прийняття рішення суб`єктом владних повноважень за результатами розгляду звернення неправомірність окремих дій чи бездіяльності цього суб`єкта владних повноважень під час розгляду звернення не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправним рішення, прийнятого за наслідками розгляду звернення. З огляду на те, що дії / бездіяльність ВРУ в цій справі не можуть бути предметом судового оскарження окремо від рішення відповідача, прийнятого за результатами розгляду звернення (скарги) ОСОБА_1 , Велика палата Верховного Суду закрила провадження у справі із посиланням на те, що такий спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства згідно із пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України. При цьому додатково зазначивши, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Поряд із тим, колегія суддів звертає увагу, що посилаючись на таку правову позицію, як підставу для закриття провадження у даній справі, відповідачем не врахована відмінність підстав позову у справах. Так, підставою позову у справі № 160/2743/21 була незгода позивача із діями відповідача саме під час розгляду звернення (тобто відповідь за результатами розгляду звернення ним вже була отримана до звернення до суду із позовом), а у даній справі, підставою позову є бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на заяву позивача у встановлений Законом строк, що помилково ототожнено і не враховано відповідачем. Отже в задоволенні цього клопотання також слід відмовити.

Вирішуючи спір по суті та надаючи оцінку наявності, або відсутності протиправної бездіяльності з боку відповідача колегія суддів керується наступним.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) врегульовані питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №393/96-ВР, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально - економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Згідно зі статтею 4 Закону № 393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які - небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону №393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Відповідно до статті 7 Закону №393/96-ВР, звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Порядок розгляду заяв встановлений статтею 15 Закону №393/96-ВР.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Статтею 19 Закону №393/96-ВР закріплено обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг.

У відповідності до вимог цієї статті, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, окрім іншого, зобов`язані об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Відповідно до статті 1 Закону України» Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 року № 116/95-ВР (далі - Закон № 116/95-ВР), Комітет Верховної Ради України (далі - комітет) - орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій. Комітет відповідальний перед Верховною Радою України і підзвітний їй. Діяльність комітетів координує Голова Верховної Ради України згідно з Конституцією України та в порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України.

Організація, повноваження та порядок діяльності комітетів Верховної Ради України визначаються Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про статус народного депутата України", іншими законами України, Регламентом Верховної Ради України та постановами Верховної Ради України (стаття 2 Закону № 116/95-ВР).

Відповідно до пункту 7 статті 13 Закону № 116/95-ВР передбачено, що організаційна функція комітетів полягає в розгляді звернень, що надійшли до комітету в установленому порядку. Розгляд звернень у комітетах передбачений статтею 22 Закону № 116/95-ВР, у відповідності до вимог якої, звернення, що надходять до комітетів, розглядаються головою комітету або за його дорученням першим заступником, заступником, головами підкомітетів чи іншими членами комітету в порядку та терміни, визначені законом.

Термін розгляду звернень громадян передбачений статтею 20 Закону №393/96-ВР.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону №393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Судова колегія звертає увагу, що Голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики, надаючи відповідь на звернення позивача від 27.09.2021 року листом від 18.05.2022 року, порушив визначені частиною 1 статті 20 Закону №393/96-ВР терміни розгляду звернення, надавши відповідь на вказане звернення позивача після відкриття ухвалою Верховного Суду від 02.05.2022 року провадження в цій справі.

Поряд з тим, досліджуючи обраний позивачем спосіб судового захисту порушеного права, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За правилами пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас, як свідчать обставини цієї справи, після звернення ОСОБА_1 із цим позовом до суду, Голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики надав відповідь на звернення позивача.

За правилами пункту 4 частини другої статті 245 КАС України, яка передбачає повноваження суду при вирішенні справи, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Зі змісту цієї норми випливає, що суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, одночасно зобов`язавши його виправити оскаржувані порушення.

Таким чином, визнавши протиправною бездіяльність Голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики щодо недотримання строку розгляду звернення громадянина, суд не відновить порушеного, на думку позивача, права на звернення до органу державної влади, оскільки відповідь на це звернення вже ним отримана.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 800/580/17 (провадження № 11-333заі18) та від 21 квітня 2021 року у справі № 9901/327/20 (провадження № 11-8заі21).

Отже, Суд, при розгляді цієї справи, звертає увагу на наявність вже сформованого останнього висновку Великої Палати Верховного Суду (станом на час розгляду цієї справи) щодо відсутності ефективного засобу відновлення порушеного права, внаслідок отримання відповіді позивачем на його заяву.

В аспекті викладеного колегія суддів вважає за необхідне також звернути увагу на те, що відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи викладене, повно і всебічно з`ясувавши обставини в адміністративній справі і дослідивши письмові докази, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-245, 246, 250, 257, 262, 266, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльність відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на судове рішення Верховного Суду подається безпосередньо до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя Васильєва І.А.

Судді Гімон М.М.

Пасічник С.С.

Шишов О.О.

Яковенко М.М.