печерський районний суд міста києва

Справа № 756/4679/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2022 року

Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Ємець Д.О.

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Зотікової М.М.

свідка - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу 756/4679/22 за позовом ОСОБА_4 до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12» виконавчого органу Київської міської ради про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12» виконавчого органу Київської міської ради про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 02.01.2014 року по 04.05.2022 року працювала на посаді лікаря-кардіолога кардіологічного відділення у комунальному некомерційному підприємстві «Київська міська клінічна лікарня № 12» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

04.05.2022 року позивач була звільнена з роботи за станом здоров`я, який перешкоджає продовженню роботи, згідно п.2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, про що була проінформована листом, який отримала на електронну адресу.

Позивач вважає, що її звільнення є незаконним, оскільки питання переведення на іншу посаду за станом здоров`я, звільнення з підстав погіршення стану здоров`я - не піднімалось взагалі позивачем перед роботодавцем в ході виконання посадових обов`язків за період роботи у закладі.

Позивач зверталась до роботодавця, безпосереднього керівника структурного підрозділу щодо встановлення індивідуального графіку роботи, шляхом зміщення графіку на 30 хвилин зранку з відпрацюванням норми годин по завершенню робочого часу, у зв`язку з вихованням неповнолітньої дитини 7 років та її навчанням (заяви від 17.02.2022 року).

Тривалий час питання залишалось не вирішеним зі сторони відповідача із суб`єктивних на це причин та можливого упередженого ставлення до позивача як працівника.

Внаслідок війни РФ проти України, позивач евакуювалась разом з неповнолітньою дитиною у більш безпечне місце на території західної України (Чернівецька обл.) Вказані факти щодо проведення бойових дій на території Київської області, м. Києва є добре відомими суспільству і їх цілком можна вважати загальновідомими та такими, що не потребують доведення.

Згідно наказів від 01.03.2022 року № 64-к (01.03-14.03.2022), від 17.03.2022 року № 73-к (15.03-31.03.2022), від 01.04.2022 року № 92-к (01.04-24.04.2022) позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, згідно поданих заяв.

22.04.2022 року позивачем подана заява про надання відпустки без збереження заробітної плати з 25.04-25.05.2022 року, у зв`язку з продовженням перебувати у більш безпечному місці на західній Україні, в т.ч., продовженням карантину.

26.04.2022 року позивачем отримано лист від відповідача за № 061/115-781/10 про відмову у наданні відпустки без збереження заробітної плати (фактично через 4 дні з моменту отримання заяви про відпустку).

27.04.2022 року відповідачем надіслано позивачу лист за № 061/115-786/10 з вимогою надати перелік документів, які підтверджують відсутність позивача на робочому місці 25-26 квітня 2022 року; про прийняття рішення позивачем про переведення на легшу роботу в термін до 10.05.2022 року та надання довідки з ТЦК та СП про дозвіл на виїзд за межі м.Київ.

28.04.2022 року позивачем повторно надіслано заяву на адресу відповідача про надання відпустки без збереження заробітної плати із поясненням об`єктивних підстав щодо відсутності її у м. Києві, на момент написання заяви.

04.05.2022 року позивач отримала лист від відповідача за № вих.061/115-825/08 про те, що звільнена із займаної посади згідно наказу від 04.05.2022 року № 152-к по стану здоров`я, згідно п.2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Окрім цього, позивач вказує, що відповідачем при звільненні позивача 04.05.2022 року взято за основу висновок лікарсько-консультативної комісії № 27 від 10.02.2022 року (далі - ЛКК), виданий КНП «Консультативно-діагностичним центром» Оболонського району м.Києва.

Даний висновок ЛКК не є документом, на підставі якого можна звільняти працівника, у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі чи займаній посаді за станом здоров`я.

Висновок ЛКК № 27 від 10.02.2022 року містить лише рекомендації лікувально-консультативної комісії щодо виключення роботи, пов`язаної з нічними чергуваннями терміном на 3 місяці (тобто, до 10.05.2022 року включно).

Крім того, висновок ЛКК був наданий особисто позивачем для відповідача, з метою зміни графіку роботи, у зв`язку з доглядом за малолітньою дитиною, а не вирішенням питання про звільнення з роботи чи переведення на іншу посаду, підтвердженням чого слугують подані заяви на ім`я керівника закладу.

Таким чином, позивач ввважає, що інші медичні документи, в тому числі, висновок ЛКК № 27 від 10.02.2022 року, що свідчать про неможливість виконувати роботу за станом здоров`я, без встановлення групи інвалідності, зумовленої стійким порушенням функцій організму, не можуть бути підставою для звільнення за на підставі п. 2 ч. 1 ст.40 КЗпП.

З врахуванням зазначеного, позивач просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04.05.2022 року № 152-к про звільнення ОСОБА_4 з посади лікаря-кардіолога кардіологічного відділення;

- поновити ОСОБА_4 на роботі на посаді лікаря-кардіолога кардіологічного відділення комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

- стягнути з комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.05.2022 року по дату ухвалення судового рішення по даній справі;

- судові витрати стягнути з відповідача.

22.08.2022 до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, на виконання ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 13.07.2022 ,про передачу позовної заяви за підсудністю, яка передана судді Ільєвій Т.Г. 25.08.2022, для вирішення питання про відкриття провадження.

26.08.2022 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

23.09.2022 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ОСОБА_4 працювала на посаді лікаря кардіолога-ургентного кардіологічного відділення КНП «КМКЛ № 12» з 11.07.2013 по 01.01.2014 на 0,25 ставки, з 02.01.2014 по 08.01.2018р. на 0,5 ставки та з 09.01.2018 по 04.05.2022р. на 1,0 ставку.

За 12 місяців, 365 днів, що передували звільненню, позивач знаходилась: у щорічній відпустці 30 календарних днів; у відпустці без збереження заробітної плати 98 календарних днів; на лікарняному, в зв`язку із тимчасовою непрацездатністю, 54 календарних дня; була відсутня на робочому місці, без пояснення причин відсутності, 27 календарних днів, тобто, загалом, із 365 календарних днів 192 дні позивач була відсутня на роботі.

19.04.2022р. на поштову адресу відповідача надійшов лист від позивача (вх.№65 від 19.04.2022р ), в якому, з посиланням на висновок Лікарсько-консультативної комісії від 10.02.2022 р. № 27, виданого КНП «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району м. Києва, позивач просила не залучати її як лікаря кардіолога кардіологічного відділення до нічних чергувань з 01.03.2022р. по 31.12.2022р.

Зазначений висновок ЛКК від 10.02.2022 р. № 27 містить рекомендації «виключити роботу, пов`язану з нічними чергуваннями та роботу з не більше ніж восьмичасовим робочим днем (три місяці)».

Представник вказує, що відповідно до п. 2.13 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 N 455, «ЛКК, а в разі її відсутності - лікуючий лікар з дозволу головного лікаря, може призначити непрацездатному внаслідок професійного захворювання, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 N 1662 ( 1662-2000-п ) "Про затвердження переліку професійних захворювань" або захворювання на туберкульоз тимчасове переведення на іншу роботу з видачею листка непрацездатності терміном до 2 місяців, з дотриманням термінів продовження відповідно до п. 2.2 цієї Інструкції.

Переведення рекомендується, якщо хворий непрацездатний за своїм основним місцем роботи може повноцінно виконувати іншу роботу без порушення процесу лікування. У разі потреби переведення на легшу роботу , у зв`язку з іншими захворюваннями, видається висновок ЛКК. Листок непрацездатності в цьому разі не видається.

КНП «КМКЛ № 12» є закладом охорони здоров`я, який надає стаціонарну цілодобову медичну допомогу.

Пунктом 5.1 розділу 5 Правил внутрішнього трудового розпорядку КНП «КМКЛ №12» визначено, що для лікарів відділення стаціонару встановлюється 38,5 годинний робочий тиждень з початком роботи о 8.30. Крім того, робота лікаря стаціонарного відділення передбачає наявність добових чергувань, згідно графіку робочого часу відповідного відділення.

З метою дотримання трудових прав позивача, керуючись нормами статті 170 Кодексу законів про працю України, листом від 21.04.2022р. № 061/115-756/40, позивачу було запропоновано тимчасове, відповідно до висновку ЛКК, переведення на легшу роботу, яка не передбачає нічних чергувань, а саме, на посаду сестри медичної процедурної кардіологічного відділення, із графіком роботи понеділок-п`ятниця з 8.30 до 15.12, субота з 8.30 до 13.30, що повністю відповідало рекомендаціям лікарсько-консультативної комісії.

Можливість лікаря працювати на посаді середнього медичного персоналу передбачена Наказом Міністерства охорони здоров`я від 25.12.1992 № 195 «Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною практикою».

Листом від 22.04.2022р. позивач відмовилась від запропонованого переведення.

Цим же листом позивач вдруге зазначила, що потребує особливих умов праці, в тому числі, і за станом здоров`я. Отже, твердження позивача про те, що висновок ЛКК був наданий особисто позивачем для відповідача, з метою зміни графіку роботи, у зв`язку з доглядом за малолітньою дитиною, а не вирішенням питання про звільнення з роботи чи переведення на іншу посаду є безпідставними та спростовуються наявними матеріалами справи.

На підставі заяви позивача, згідно наказу від 01.04.2022р № 92-к, їй було надано відпустку без збереження заробітної плати в період з 01.04.2022 по 24.04.2022р. Отже, 25.04.2022р, позивач мала приступити до виконання своїх посадових обов`язків, але, згідно висновку ЛКК, станом на 25.04.2022, позивачу було протипоказано за станом здоров`я виконання посадових обов`язків, згідно із посадовою інструкцією. Від переведення на легшу роботу позивач відмовилась.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, представник відповідача, вважає, що на підставі фактичних даних, які підтверджують, що виконання покладених на позивача трудових обов`язків було протипоказано їй за станом здоров`я, звільнення позивача з займаної посади, відбулось з дотримання всіх вимог чинного законодавства.

06.12.2022 представником позивача було подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що протягом 2021 року лікар-кардіолог кардіологічного відділення ОСОБА_4 виконувала свої посадові обов`язки належним чином. Неодноразово залучалась до роботи не анестезіологічних команд в КНП «КМКЛ № 12» для лікування пацієнтів із гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 (наказ від 24.12.2020 року № 427, наказ від 23.02.2021 року, від 09.03.2021 № 123, від 07.04.2021 року № 164).

У відповідності до Закону України «Про відпустки», як і всі працівники закладу перебувала влітку 2021 року у щорічній відпустці.

Відпустка без збереження заробітної плати була надана позивачу з 01.11.2021 року на підставі ч.3. ст. 26 Закону України «Про відпустки», враховуючи встановлення у м.Києві з 01.11.2021 року «червоного» рівня епідемічної небезпеки поширення COVID-19 (протокол № 68 Постійної комісії з питань ТЕБ та НС КМДА) та переведення освітнього процесу у закладах освіти з 01.11.2021 у дистанційний режим, позивач допомагала в організації навчання синові (7 років), який був учнем 1-го класу.

В подальшому відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін була продовжена позивачу, в т.ч, і на період введення воєнного стану в Україні з 24.02.2022 року.

Представник вказує, що суть позовних вимог полягає у порушенні та недотриманні роботодавцем порядку звільнення працівника за станом здоров`я, згідно п.2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а не перебування позивача у щорічних відпустках, відпустках без збереження заробітної плати, листках непрацездатності та облік робочого часу.

Так, у відзиві на позовну заяву зазначається, що 19.04.2022 р. відповідач отримала лист від позивача з проханням не залучати позивача до нічних чергувань із посиланням на висновок ЛКК від 10.02.2022 року № 27.

Проте, відповідач не вказує, що у даному листі, який датований 17.02.2022 року питання про переведення позивача на легшу роботу чи звільнення із займаної посади по стану здоров`я нею не піднімалось. З моменту написання вищезгаданого листа пройшло більше 2-х місяців, його зміст не був актуальним, як для позивача так і відповідача на момент його отримання.

Тим більше, згідно наказів від 01.03.2022 року № 64-к (01.03-14.03.2022), від 17.03.2022 року № 73-к (15.03-31.03.2022), від 01.04.2022 року № 92-к (01.04-24.04.2022) позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, що спростовує твердження відповідача про необхідність вирішення питання про її переведення по стану здоров`я на нижчу посаду, або ж звільнення.

22.04.2022 року позивач надіслала на адресу відповідача наступну заяву про відпустку без збереження заробітної плати з 25.04.2022 по 25.05.2022 року, так як на той момент територія Київської області та м.Києва ще відносилась до зони проведення бойових дій. Відповідач володів інформацією про перебування позивача на евакуації з малолітньою дитиною на західній Україні (Чернівецька область) та неможливістю приступити до виконання посадових обов`язків.

Лише через чотири дні після отримання заяви про відпустку, 26.04.2022 року відповідач надіслав лист про відмову у її наданні, а 27.04.2022 року лист-вимогу прийняти рішення про переведення на легшу посаду.

28.04.2022 року позивач повторно надіслала відповідачу заяву про відпустку без збереження заробітної плати з поясненням об`єктивних причин неможливості прибути до м.Києва. Відповіді не отримала.

04.05.2022 року позивач отримала лист від відповідача за № вих.061/115-825/08 про те, що звільнена із займаної посади згідно наказу від 04.05.2022 року № 152-к по стану здоров`я, згідно п.2, ч. 1, чт. 40 КЗпП України.

Рішення про звільнення позивача 04.05.2022 року грунтується на висновку ЛКК від 10.02.2022 року № 27, виданого КНП «Консультативно-діагностичним центром» Оболонського району м. Києва, який взято за основу відповідачем.

Однак, даний висновок ЛКК не містить рекомендації лікувально-консультативної комісії про необхідність переведення позивача на легшу роботу за станом здоров`я, або ж звільнення із займаної посади.

Висновок ЛКК містить лише загальні рекомендації щодо виключення нічних чергувань позивачу терміном на 3 місяці (чинний до 10.05.2022 року).

Так, представником позивача зазначено, що відповідач суперечить сам собі, адже підставою для звільнення на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України є або фактичні дані, які підтверджують, що внаслідок стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки, або стійке порушення функцій організму, визнання працівника інвалідом та наявність протипоказань щодо продовження ним трудової діяльності, підтверджені довідкою медико-соціальної експертної комісії (а не довідкою ЛКК).

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 року, справа № 521/17982/16-ц.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовну заяву, зазначила, що рішення про звільнення є незаконним, з підстав які зазначені у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача зазначила, що звільнення є обґрунтованим, оскільки позивач постійно просила не ставити добові чергування, перебувала у відпустках. Окрім цього, представник звернула увагу, що у відповідності до її посадових обов`язків позивач на період воєнного стану не має права покидати робоче місце та відмовлятись від чергувань.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні зазначив, що позивач працює на посаді лікаря для надання невідкладної медичної допомоги. Свідок характеризує позивача як досвідченого та непоганеного лікаря, в якої було ряд прорахунків та помилок при виконанні службових обов`язків. Позивач часто скаржилась свідку щодо свого поганого стану здоров`я та не можливість через це виконання своїх обов`язків. Окрім цього, часто запізнювалась на роботу.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, за необхідне зазначити.

Так, на підставі п.2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є або фактичні дані, які підтверджують, що внаслідок стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки, або стійке порушення функцій організму, визнання працівника інвалідом та наявність протипоказань щодо продовження ним трудової діяльності, підтверджені довідкою медико-соціальної експертної комісії.

Як роз`яснено п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.99 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», судам належить мати на увазі, що при розгляді справ про звільнення за п.2ст.40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 69 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», передбачено, що медична експертиза з тимчасової втрати працездатності громадян проводиться лікарем або комісією лікарів у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, а також лікарями, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці.

Під час проведення медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності встановлюється факт необхідності надання листка непрацездатності чи іншого документа, що засвідчує тимчасову втрату працездатності у зв`язку з хворобою, травмою, вагітністю та пологами, реабілітаційною допомогою, доглядом за хворим членом сім`ї, хворою дитиною, карантином, встановленим санітарно-епідеміологічною службою, протезуванням, санаторно-курортним лікуванням, визначаються необхідність і строки тимчасового переведення працівника у зв`язку з хворобою на іншу роботу, приймається рішення про направлення на медико-соціальну експертну комісію для визначення наявності та ступеня стійких обмежень життєдіяльності, причини, часу настання і групи інвалідності.

Відповідно до п. 2.13 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 N 455, «ЛКК, а в разі її відсутності - лікуючий лікар з дозволу головного лікаря, може призначити непрацездатному внаслідок професійного захворювання згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 N 1662 ( 1662-2000-п ) "Про затвердження переліку професійних захворювань" або захворювання на туберкульоз тимчасове переведення на іншу роботу з видачею листка непрацездатності терміном до 2 місяців, з дотриманням термінів продовження відповідно до п. 2.2 цієї Інструкції.

Переведення рекомендується, якщо хворий непрацездатний за своїм основним місцем роботи може повноцінно виконувати іншу роботу без порушення процесу лікування. У разі потреби переведення на легшу роботу , у зв`язку з іншими захворюваннями видається висновок ЛКК. Листок непрацездатності в цьому разі не видається.

Пунктом 5.1 розділу 5 Правил внутрішнього трудового розпорядку КНП «КМКЛ №12» визначено, що для лікарів відділення стаціонару встановлюється 38,5 годинний робочий тиждень з початком роботи о 8.30. Крім того, робота лікаря стаціонарного відділення передбачає наявність добових чергувань, згідно графіку робочого часу відповідного відділення.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про охорону праці» працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров`я.

Таким чином, ч. 3 ст. 5 Закону України «Про охорону праці» містить імперативну однозначну заборону пропонувати працівнику роботу, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров`я. Будь-яких умов, у тому числі можливість пропозиції такої роботи за згодою працівника, закон не допускає.

Так, вбачається, що згідно висновку лікарсько-консультативної комісії від 10.02.2022 р. № 27 зазначено, що позивачу рекомендовано «виключити роботу, пов`язану з нічними чергуваннями, та роботу з не більше ніж восьмичасовим робочим днем (три місяці).

З огляду на зазначене, позивачу, у відповідності до даного висновку листом від 21.04.2022р. № 061/115-756/40, було запропоновано тимчасове, відповідно до висновку ЛКК, переведення на легшу роботу, яка не передбачає нічних чергувань, а саме, на посаду сестри медичної процедурної кардіологічного відділення, із графіком роботи понеділок-п`ятниця з 8.30 до 15.12, субота з 8.30 до 13.30, що повністю відповідало рекомендаціям лікарсько-консультативної комісії.

В подальшому, 27.04.2022 відповідач направив позивачу лист, в якому повідомляв, що її відпустка завершилась 24.04.2022, у зв`язку з чим позивач мала б приступити до виконання своїх обов`язків з 25.04.2022.

Окрім цього, відповідач просив надати документи, які підтверджують поважність не прибуття на робоче місце, повідомити адміністрацію про рішення щодо переведення на легшу роботу, надати копію дозволу на виїзд керівника відповідного органу у воєнний час, як військовозобовязаної.

Так, на дані звернення позивач реагувала заявами про надання відпустки та посилалась на воєнний стан в країні та не можливістю приїхати.

Варто вказати, що після початку воєнного стану позивач перебувала у постійних відпустках з посиланням на зазначені обставини. Разом з цим, вбачається, що до введення воєнного стану у країні, остання часто перебувала у відпустках, намагалась змінити графік роботи, у зв`язку з тим, що має малолітнього сина та посилалась саме на висновок лікарсько-консультативної комісії від 10.02.2022 р. № 27, в якому зазначено, що позивачу рекомендовано виключити роботу, пов`язану з нічними чергуваннями, та роботу з не більше ніж восьмичасовим робочим днем (три місяці).

Тобто, з даного висновку можна вважати, що рекомендація комісії була терміном на три місяці, а іншого в спростування доводів позивач не надала. Також, остання не надала суду, що на момент звільнення обставини змінились та вона може повноцінно виконувати свої обов`язки, а тому, на думку суду, підстава звільнення є законною.

Посилання представника позивача та позивача, що дана довідка якимось чином стосувалась її дитини, а саме те, що графік роботи не підходив, є суперечливою, оскільки у своїх заявах, а саме у заяві від 17.02.2022 остання посилається на висновок комісії з посиланням саме на її загальний стан здоров`я та на рекомендації комісії.

Окрім цього, суд вважає, що позивач, посилаючись на не можливість виконання своїх обов`язків, могла б погодитись на роботу, яку пропонував відповідач, з метою її повноцінного самопочуття та необхідності часу для виховання дитини.

На думку суду, відповідач ще до початку воєнного стану, так і на його початку, надавав можливість перебувати позивачу у відпустках, розглядав її звернення.

Звертається увага, що у відповідності до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в редакції від 15.03.2022 р.,а саме ч. 3 ст. 12 цього Закону вказано, що «Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону України "Про відпустки".

Разом з цим, надання такої відпустки є не обов`язком роботодавця, а його правом. Час перебування у такій відпустці зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про відпустки».

Варто вказати, що відповідачем було відмовлено у наданні відпустки листом від 26.04.2022 з посиланням на те, що медична сфера є об`єктом критичної інфраструктури та на статтю 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Також, суд вважає, що лікар під час воєнного стану в країні є критично важливим працівником у медичній сфері, а відтак, якщо позивач не взмозі виконувати повноцінно свої професійні обов`язки, то дії відповідача не можна розцінювати як протиправні.

Пунктом b статті 8 Конвенції від 09.07.1948 р № 89 «Про заборону використання праці жінок в нічний час», встановлено, що «ця Конвенція не поширюється на жінок, які працюють у системі охорони здоров`я та забезпечення, котрі звичайно не займаються фізичною працею».

Так, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що позивачем не надано підтверджувальних доказів у відповідності до вимог ст. 77 ЦПК України, що відповідач, станом на день звернення з позовом, порушив права позивача в рамках п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Окрім цього, позивач не спростовує висновку, який ж сама надала відповідачу, з метою зміни графіку роботи. Відтак, на думку суду, наказ про звільнення позивача на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, прийнятий в межах дії висновку комісії, та згідно чинного законодавства.

Відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 141, 229, 258, 263-265, ЦПК України, ст.ст. 21, 40 КЗпП України, ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12» виконавчого органу Київської міської ради про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 15.12.2022.

Суддя Т.Г. Ільєва