Дата документу 21.12.2022 Справа № 332/2044/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 332/2044/21 Головуючий у 1-й інстанції: Яцун О.С.

Провадження №22-ц/807/2133/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2022 року, у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги (з централізованого опалення та гарячого водопостачання),-

ВСТАНОВИВ:

В травні 2021 року Концерн «Міські теплові мережі» звернулосядо судуз позовом, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги (з централізованого опалення та гарячого водопостачання).

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка в ній також зареєстрована. За вказаною адресою ОСОБА_2 надаються послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, заперечень з боку відповідача на неналежну якість надання послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води на адресу Концерну не надходило.

За період з 01 серпня 2014 року по 01 квітня 2021 року загальна сума заборгованості за надані комунальні послуги становить 44912,25 грн.

На підставі зазначеного просило стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в сумі 44912,25 грн та судові витрати в сумі 2270 грн.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2022 року позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 червня 2022 року вищевказане заочне рішення скасовано, справу призначено до нового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

12серпня 2022року Концерн«Міські тепловімережі» звернулосядо судуіз уточненоюпозовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за період з 24 травня 2017 року по 01 квітня 2021 року в розмірі 34820,29 грн, оскільки ОСОБА_1 стала власником квартири АДРЕСА_2 саме з 24 травня 2017 року, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2022 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 24 травня 2017 року по 01 квітня 2021 року в розмірі 34820,29 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір у розмірі 2270 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 24 травня 2017 року по 01 квітня 2021 року в розмірі 34820,29 грн та судовий збір у розмірі 2270 грн відмовити.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судове рішення першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки, у належній ОСОБА_1 квартирі АДРЕСА_2 гаряча вода відключена працівниками Концерну «МТМ» шляхом обрізання труби постачання гарячої води та накладення заглушки у квартирі АДРЕСА_3 , яка розташована поверхом нижче, тобто у квартирі власником якої є ОСОБА_1 відсутня труба для гарячого водопостачання. Таким чином, Концерном «МТМ» в квартиру ОСОБА_1 послуги з постачання гарячої води не надавались, тому сума заборгованості є завищеною. ОСОБА_1 неодноразово за телефоном та 27 вересня 2022 року зверталася із заявою про виклик представника позивача для складання Акту про відсутність гарячого водопостачання, але її звернення позивачем залишились без розгляду. Як доказ факту відсутності послуг з підігріву води у квартирі ОСОБА_1 просить прийняти до розгляду Договір про надання послуг з централізованого опалення та підігріву води від 06 вересня 2013 року, який був складений представником позивача та попереднім власником квартири, в якому зазначено, що гаряча вода (підігрів води) у квартирі перекрито та нарахування не проводяться. Позивачем відповідно до розрахунку заборгованості з березня 2015 року по березень 2017 року не нараховувалась плата за підігрів води, далі з березня 2017 року в цьому розрахунку позивач починає нарахування.

У відзиві Концерном «МТМ» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість її доводів. Вважає, що рішення суду першої істанції є законним, обгрунтоввним і таке, що ухвалено відповідно до вимог закону.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 та ч. 2ст. 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2022 року це 248 100 грн (відповідно доЗакону України «Про Державний бюджет на 2022 рік»з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2481,00 грн (2481,00 грн Х 100 = 248 100 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову в даній справі становить 34820,29 грн, яка станом на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд врахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову, яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст.7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягаєз наступних підстав.

Згідно з ч. 1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення відповідає зазначеним вимогам.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Статтею 10 ЦПК Українивизначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людиниі основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зістаттею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування серії та номер 542, виданий 24 травня 2017 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Щербиною В.С. за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна № 1256684823101, належить квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 255273213 сформованої 05 травня 2021 року (а.с.10).

Відповідно до відомостей Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради відповідач ОСОБА_1 зареєстрована у вказаній квартирі з 17 вересня 2002 року (а.с.13).

Відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1 , який відкрито на ім`я ОСОБА_1 позивач у період з 24 травня 2017 року по 01 квітня 2021 року надав відповідачці послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , однак відповідач як споживач цих послуг не здійснила оплату за надані послуги, внаслідок чого станом на 01 квітня 2021 року утворилась заборгованість в сумі 34820,29 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.115, 116-118).

Відповідно дост. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Споживач (індивідуальний) - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідност. 1 Закону України «Про теплопостачання», споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно з абз. 8 п. 2 Правил «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженихПостановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване опалення - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормальної температури повітря у приміщеннях квартири, яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання.

Відповідно до частин 1,3статті 9 Закону України «Прожитлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Послуги з опалення квартири та постачання гарячої води не відносяться до тих, які не надаються виключно мешканцям житла, а одночасно забезпечують утримання житла в належному стані, тож відповідачі в даному випадку є споживачами житлово-комунальних послуг,які надаються за вказаною адресою.

Відповідно до ч.3 ст. 20Закону України№ 1875 від 24.06.2004 року, який діяв на період виникнення зобов`язаньспоживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 32ч. 1 Закону № 1875).

Відповідно дост. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Згідно статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, при чому виробник послуг може бути і їх виконавцем.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності та дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відсутність укладеного договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов`язок, щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов`язанні оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59 цс13, в Постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 904/2238/17 та від 16 жовтня 2018 року у справі № 904/7377/17, відповідно до якого «укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком, а сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період».

Отже, відсутність між сторонами договору на надання послуг з централізованого опалення не є підставою для несплати за надані Концерном «Міські теплові мережі» послуги, оскільки обов`язок оплати випливає з закону.

У цій справі між Концерном «МТМ» та ОСОБА_1 як споживачем склалися фактичні договірні відносини, за якими у житло за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу, надавалися житлово-комунальні послуги, нарахування плати за які здійснювалися Концерном «МТМ».

Як передбачено п. 18, 20 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 2005 року № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Відповідно до ч. 1ст. 612 ЦК Україниборжник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язань, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Обов`язок споживача сплачувати за житлово-комунальні послуги закріплений у Житловому кодексі Української РСР (ст. ст. 67, 68).

Відповідно дост.162ЖК УкраїнськоїРСР плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Відповідач, як власники квартири, у відповідності до ч.4 ст.319, ст.322 ЦК України, зобов`язана утримувати належне їй майно та нести витрати, необхідні для збереження майна, та вживати всіх заходів, пов`язаних із забезпеченням належного стану майна. Вказані норми встановлюють презумпцію обов`язку власника нести всі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому як абсолютному володарю правомочностей володіння, користування та розпорядження майном.

Як вказуєст. 360 ЦК Україниспіввласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Статтею 509 Цивільного кодексу Українивстановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1статті 526 Цивільного кодексу Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1статті 610 Цивільного кодексу Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, за ч. 1 ст. 612 ЦК України.

Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до положень статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду зазделегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач у встановленому законом порядку відмовилась від надання послуг Концерном «Міські теплові мережі», доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати.

Отже, суд першої інстанції на підставі належних доказів встановив, що ОСОБА_1 є споживачем централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, що постачається Концерном «Міські теплові мережі».

Ураховуючи те, що відповідач належним чином не виконувала своїх обов`язків щодо оплати наданих позивачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, враховуючи, що відповідач набула права власності на квартиру 24 травня 2017 року, тому за період з 24 травня 2017 року по 01 квітня 2021 року утворилась заборгованість у визначеному позивачем розмірі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Водночас, в суді першої інстанції ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про застосування строків позовної давності, оскільки позивачем пропущено трирічний строк позовної давності щодо пред`явлення вимог за період до 01 травня 2018 року (а.с.87,105,120).

Позовна давністьце строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четвертастатті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю утри роки (стаття 257 ЦКУкраїни).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261ЦК України).

Початок позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з ч. 2ст.267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4ст. 267 ЦК Українисплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Згідно зіст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.

Строк внесення щомісячних платежів визначений п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затвердженихПостановою КМУ № 630 від 21 липня 2005року (надалі - Правила), не пізніше 20 числа наступного місяця. Отже, оскільки вказаними Правилами встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок оплати послуг щомісячно, то право вважається порушеним з моменту недотримання споживачем строку оплати кожного чергового рахунку, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його оплати. Таким чином, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання споживачем кожного з цих зобов`язань.

Відповідно до ч.ч. 1, 3ст. 264 ЦК Україниперебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З розрахунку, наданого Концерном «МТМ» до уточненої позовної заяви, встановлено, що за період з 24 травня 2017 року по квітень 2021 року включно відповідачем не здійснено жодної сплати по нарахуванням за спожиті послуги (а.с. 116-118).

Відповідач набула статусу боржника з 24 травня 2017 року, а тому строк позовної давності сплинув у травні 2020 року (а.с.10).

Однак, з урахуванням п. 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби СОVID-19» від 30 березня 2020 року № 540-IX, що набрав чинності 02 квітня 2020 року, Розділ «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Згідно зпостановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2»(зі змінами та доповненнями), а такожпостановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(зі змінами та доповненнями), в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року, що діє і на день винесення судом рішення, адже дію карантину продовжено до 31 грудня 2022 року. Відтак, позовна давність на території України подовжується на строк дії карантину.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідач оплату боргу взагалі не здійснювала. Строк позовної давності за вимогами спливає у травні 2020 року, а до суду Концерн «Міські теплові мережі» звернулося у травні 2021 року, проте з урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства, строки позовної давності продовжено з 12 березня 2020 року, а тому вимоги відповідача про застосування строків позовної давності слід залишити без задоволення.

Довід апеляційної скарги про те, що в квартиру ОСОБА_1 не постачається гаряча вода не заслуговують на увагу, оскільки остання не надала суду належних та допустимих доказів щодо відключення в установленому законом порядку від мереж постачання гарячої води, щодо опломбування запірних вентилів, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що послуги з постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , надавались споживачу безперебійно та належної якості.

Крім того, доданий до апеляційної скарги договір про надання послуг з централізованого опалення та підігрів гарячої води від 06 вересня 2013 року, укладений між Концерном «МТМ» та попереднім власником квартири куди надавалися позивачем послуги ОСОБА_3 (а.с.153-155), колегія суддів не приймає як доказ, оскільки його подано з порушенням вимог законодавства. У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18). Отже, відповідач не надала обґрунтованих доказів щодо неможливості подати до суду першої інстанції долучений нею до апеляційної скарги вищевказаний договір.

Власного розрахунку заборгованості відповідачами не надано ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції. В силу вимогч. 4 ст. 319 ЦК Українивласність зобов`язує. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 12 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_1 , передбаченіст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Відповідач ОСОБА_1 не надала суду належних, допустимих доказів у спростування позову позивача у цій справі.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, які суд першої інстанції обгрунтовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно зіст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IVсуди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського Суду як джерело права.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідноправомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинствасуду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити,із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПКУкраїни, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишається апеляційний судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін підстав для зміни розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.367, 368, 369,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районногосуду м.Запоріжжя від19вересня 2022рокуу цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадкуякщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цьогоКодексупозбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 21 грудня 2022 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.