ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 грудня 2022 року

м. Валки Харківської області

справа № 645/4973/20

провадження № 22-ц/818/3472/22

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Котелевець А.В.,

суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря Супрун Я.С.,

учасники спору:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи - головний державний виконавець Немишлянського відділу Державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Ярошенко Вадим Васильович, ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 представника ОСОБА_1 на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 січня 2022 року в складі судді Іващенка С.О.,

у с т а н о в и в:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Немишлянського відділу Державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі- Немишлянський ВДВС у місті Харкові СМУ МЮ (м. Харків)) Ярошенка Вадима Васильовича, заінтересована особа ОСОБА_2 .

В обґрунтування скарги зазначив, що судовим наказом Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2020 з нього на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, починаючи з 28 серпня 2020 року і до його повноліття.

Постановою державного виконавця Немишлянського ВДВС у місті Харкові СМУ МЮ (м. Харків) за вказаним судовим наказом відкрито виконавче провадження № 63537240.

Постановою головного державного виконавця Немишлянського ВДВС у місті Харкові СМУ МЮ (м. Харків) Ярошенка В.В. від 13 травня 2021 року йому встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Зазначає, що йому не було відомо про існування виконавчого провадження, копії постанов про відкриття виконавчого провадження він не отримував та відповідно не ухилявся від виконання судового рішення, а тому у державного виконавця були відсутні підстави для винесення оскаржуваної постанови.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Немишлянського ВДВС у місті Харкові СМУ МЮ (м. Харків) Ярошенка В.В. від 13 травня 2021 року про встановлення йому тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 24 січня 2022 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заборгованість ОСОБА_1 по аліментам перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, доказів виконання судового наказу від 06 жовтня 2020 року скаржником не надано, а тому державним виконавцем обґрунтовано винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

20 лютого 2022 року ОСОБА_3 представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення скарги на дії державного виконавця в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що державним виконавцем не доведено ухилення ОСОБА_1 від виконання покладених на нього обов`язків, оскільки матеріали справи не містять доказів підтвердження направлення та отримання постанов державного виконавця боржником.

Інші учасники справи ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіряючи законність і обгрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуально оправа, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 129 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції на дату винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно достатті 28Закону України«Про виконавчепровадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам, іншим учасникам виконавчого провадження, також адміністрації підприємства, установи, організації, фізичній особі - підприємцю під розписку.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (стаття 451 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом.

06 лютого 2018 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів», яким внесено зміни до ряду законодавчих актів, у тому числі й до Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, посилено відповідальність платників аліментів у разі допущення заборгованості, введено відповідні заходи та порядок їх застосування з наданням відповідних повноважень державному виконавцю.

Відповідно допунктів 1-4частини дев`ятоїстатті 71Закону України«Про виконавчепровадження» занаявності заборгованостізі сплатиаліментів,сукупний розмірякої перевищуєсуму відповіднихплатежів зачотири місяці,державний виконавецьвиносить вмотивованіпостанови: 1)про встановленнятимчасового обмеженняборжника управі виїздуза межіУкраїни -до погашеннязаборгованості зісплати аліментіву повномуобсязі; 2)про встановленнятимчасового обмеженняборжника управі керуваннятранспортними засобами-до погашеннязаборгованості зісплати аліментіву повномуобсязі; 3)про встановленнятимчасового обмеженняборжника управі користуваннявогнепальною мисливською,пневматичною таохолощеною зброєю,пристроями вітчизняноговиробництва длявідстрілу патронів,споряджених гумовимичи аналогічнимиза своїмивластивостями метальнимиснарядами несмертельноїдії,-до погашеннязаборгованості зісплати аліментіву повномуобсязі; 4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

За правилами Закону України «Про виконавче провадження» розмір заборгованості зі сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення, виходячи з фактичного заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилось, або одержуваного ним на момент визначення заборгованості у твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Якщо боржник в цей період не працював, заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості.

Згідно з частиною четвертою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 розділу XIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5), за наявності обставин, передбачених абзацом першим або шостим частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України особи знімається у разі винесення виконавцем постанови про: закінчення виконавчого провадження на підставі пунктів 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»; скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України - у разі погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів у повному обсязі (пункт 4 розділу XIII Інструкції № 512/5).

ОСОБА_1 не заперечує факт наявності у нього заборгованості по сплаті аліментів, проте просить визнати незаконними застосовані щодо нього заходи примусового виконання рішення. Правильність проведених розрахунків за аліментами належними та допустимими доказами не спростовано.

Установивши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування тимчасового обмеження, оскільки порушення прав заявника у виконавчому провадженні не доведено і судом не встановлено.

Частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що державним виконавцем при винесені оскаржуваної постанови не доведено факт ухилення ОСОБА_1 від виконання судового рішення, є необґрунтованими. Стаття 71 Закону України «Про виконавче провадження» містить припис у вигляді імперативного обов`язку виконавця винести постанови, перелік яких визначено у цій статті, адже застосування заходів, безпосередньо передбачених частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», слугують належному захисту прав дітей та сприяють встановленню механізму притягнення до відповідальності осіб за несплату аліментів та ухилення боржників у подальшому від виконання призначеного обов`язку зі стягнення за несплату аліментів, зменшенню заборгованості зі сплати аліментів.

У разі усунення заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, яка дає підстави виконавцю для винесення постанови про обмеження певних прав, виконавцем будуть вжиті заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року у справі № 2-3619-2007 (провадження № 61-22862св19).

Також, в постанові Верховного Суду від 15 грудня 2021 року по справі № 182/5958/17 (провадження № 61-6890св21) вказано, що положення Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції № 512/5 не встановлюють обов`язку Державного виконавця доводити факт ухилення боржника від виконання рішення суду. Крім того, зазначивши, що матеріали справи не містять доказів умисного ухилення ОСОБА_1 від виконання судового рішення, як це передбачено правилами частини другої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та пунктом 18 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», апеляційний суд не звернув увагу на те, що частина друга статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» була виключена Законом України від 10 грудня 2015 року № 888-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» та втратила чинність 29 грудня 2015 року, стаття 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначає загальні строки у виконавчому провадженні, а частина третя цієї статті не містить пунктів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 21 грудня 2022 року.

Головуючий А.В. Котелевець

Судді І.В. Бурлака

В.Б.Яцина