ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/14045/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Морської Г.М. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії ,-

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач), через свого представника, звернулася до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач) у якому просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.09.2022 №143250010347 про відмову у призначенні пенсії за віком та не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду трудової діяльності з 19.10.1978 по 24.01.1992;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період трудової діяльності на Харцизькому ливарному заводі високовольтної арматури "Армліт" з 19.10.1978 по 24.01.1992 з врахуванням архівної довідки від 26.11.2021 №11.6-11/1671 про нараховану заробітну плату.

Ухвалою від 13.10.2022 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.09.2022 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.09.2022 року №143250010347 відмовлено у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначено, що не зараховано до страхового стажу період трудової діяльності з 19.10.1978 по 24.01.1992, оскільки неможливо визначити назву підприємства на печатці при звільненні, що є порушенням вимог Інструкції №162 від 20.06.1974 «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях». Довідки №11.6-11/1670 та 11.6-11/1671 від 26.112021 видані Донецькою народною Республікою про вищезазначений період не взято до уваги, як недійсні, відповідно до Закону України від 15.04.2014 №1207 VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Позивачка, посилаючись на постанови СВ від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 17.07.2019 у справі № 302/757/17-а, вважає таку відмову неправомірною та просить суд задовольнити позов.

Відповідач надіслав суду відзив, у якому заперечив проти задоволення позову, мотивуючи тим, що до стажу позивачки, який дає право на призначення пенсії, не врахований період роботи з 19.10.1978 по 24.01.1992, оскільки неможливо визначити назву підприємства на печатці при звільненні, що є порушенням вимог Інструкції № 162 від 20.06.1974 Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях. Довідки № 11,6-11/1670 та 11.6-11/1671 від 26.11.2021 видані Донецькою народною Республікою про вище зазначений період не взято до уваги, так як відповідно до Закону України від 15.04.2014 № 1204-VII Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на тимчасово окупованій території. Відповідно до зазначеного Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому Законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною третьою статті 9 зазначеного Закону, є недійсним і не створює правових наслідків. Враховуючи вищезазначене Позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Із вказаних підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши наявні у справі документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 , виданим Харцизьким МВ УМВС України в Донецькій області 17.05.2000, та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки від 05.09.2022 р. №1334-5002086884 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичне місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

12.09.2022 ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.09.2022 року №143250010347 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Рішення мотивоване наступним: « … до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 19.10.1978 по 24.01.1992, оскільки неможливо визначити назву підприємства на печатці при звільненні, що є порушенням вимог Інструкції №162 від 20.06.1974 «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях». Довідки №11.6-11/1670 та 11.6-11/1671 від 26.112021 видані Донецькою народною Республікою про вищезазначений період не взято до уваги, так відповідно до Закону України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною третьою статті 9 зазначеного Закону є недійсними і не створює правових наслідків…».

Не погодившись із рішенням, позивачка звернулась до суду.

Надаючи оцінку позиціям сторін, суд застосовує наступні правові норми.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058- IV (далі Закон № 1058- IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За змістом частини першої статті 26 Закону №1058- IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років.

Частиною першою статті 24 Закону №1058- IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058- IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058- IV).

У відповідності до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Із аналізу наведених правових норм слідує, що застосування Порядку №637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження трудового стажу має місце лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також якщо містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Трудова книжка ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 заведена на підприємстві Харцизький ливарний завод, що підтверджується штампом і печаткою підприємства. Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 за спірний період:

- 19.10.1978 прийнята землеробом 2-го розряду в ливарний цех Харцизького ливарного заводу (наказ №215-к від 19.10.1978);

- 01.12.1979 переведена на посаду розподільника робіт 2-го розряду ливарного цеху (наказ №315-к від 18.12.1979);

- 12.06.1981 переведена на посаду розподільника робіт 4-го розряду ливарного цеху (наказ №180-к від 12.06.1981);

- 01.10.1986 переведена техніком-технологом ливарного цеху (наказ №356-к від 03.10.1986);

- 24.01.1992 звільнена з роботи за ст.38 КЗпП УРСР (наказ №12-к від 24.01.1992 ).

На час здійснення записів трудової книжки діяла Інструкція про порядок заповнення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях №162 від 20.06.1974 року, яка в подальшому припинила свою дію у зв`язку з прийняттям Інструкції №58 від 29.07.1993 року.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №162 від 20.06.1974 року, трудова книжка являється основним документом про трудову діяльність працівників і службовців.

Пунктом 2.25 цієї Інструкції було встановлено, що записи про причини звільнення повинні здійснюватись в трудовій книжці в точній відповідності з формулюванням діючого законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Пунктом 2.26 Інструкції №162 від 20.06.1974 року передбачено, що запис про звільнення в трудовій книжці працівника проводиться з дотриманням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 - причина звільнення; в графі 4 вказується, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Відповідно до пункту 4.1 цієї Інструкції, при звільненні працівника або службовця всі записи про роботу, нагороди і заохочення, внесені до трудової книжки працівника за час роботи на даному підприємстві, звіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою особою і печаткою підприємства або відділу кадрів.

В даній справі в трудовій книжці позивача наявні всі необхідні дані, передбачені інструкцією №162 від 20.06.1974 року. Запис про звільнення завірено печаткою підприємства та скріплено підписом керівника.

Крім того, на першій сторінці трудової книжки зазначено про зміну прізвища позивачем з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » при реєстрації шлюбу 17.10.1980 року та зміну прізвища на « ОСОБА_4 » при реєстрації шлюбу 21.08.1982 року. Дані зміни завірені чіткою печаткою відділу кадрів підприємства, на якій зазначено: Харцизький ливарний завод високовольтної арматури «Армліт».

Факти зміни прізвища позивачки у зв`язку із укладення шлюбів підтверджені витягами із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу № 00034059568 від 07.12.2021 та № 00032367015 від 01.09.21.

На підтвердження трудової діяльності позивачки за спірний період з 19.10.1978 року по 24.01.1992 року на різних посадах Харцизького ливарного заводу «Армліт», ОСОБА_1 надала архівну довідку від 26.11.2021 року №11.6-11/1670, видану архівним відділом адміністрації міста Харцизська ДНР.

Судом встановлено, що спірним питанням у цій справі є можливість врахування пенсійним органом під час призначення пенсії довідки, виданої архівним відділом адміністрації міста Харцизська ДНР, яке, як вважає відповідач, є створеним не у порядку, передбаченому законом з огляду на приписи статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Із приводу цього, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), тимчасово окупованою територією визначено сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

На підставі частини першої статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно з статтею 18 Закону № 1207-VII, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII.

Положеннями частин 1 - 3 статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що акт (рішення, документ), виданий органом на тимчасово окупованій території є недійсним і не створює правових наслідків у разі, якщо він виданий органом створеним у порядку, не передбаченому законом.

Разом з тим, відповідно до положень частини четвертої статті 9 Закону № 1207-VII, встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".

При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.

Із матеріалів справи слідує, що Харцизький ливарний завод «Армліт», де позивачка працювала протягом жовтня 1978 січня 1992, на сьогодні знаходиться на тимчасово окупованій території.

Відтак суд вважає, що відсутність у позивача можливості надати відповідні довідки внаслідок знаходження архіву на тимчасово окупованій території, не позбавляє позивача права на отримання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 23.01.2018 у справі № 583/392/17, від 30.10.2018 у справі №234/3038/17, від 11.12.2018 у справі № 360/1628/17, від 23.12.2019 у справі № 235/2773/17, від 04.03.2020 у справі № 235/2008/17, від 08.04.2020 у справі №242/1568/17, від 31.03.2021 у справі №0440/6809/18, від 08.12.2021 у справі № 560/3907/18.

Крім цього суд відмічає, що обов`язок здійснення записів у трудовій книжці покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе невчинення такого запису, або вчинення запису не в повному обсязі не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії. Працівник не може відповідати за правильність та повноту ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації підприємства і це не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

У постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 Верховний Суд висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що неврахування довідки № 11.6-11/670 від 26.11.2021 про період роботи на Харцизькому ливарному заводі високовольтної арматури "Армліт" з 19.10.1978 по 24.01.1992, довідки про заробітну плату № 11.6-11/671 від 26.11.2021 за період роботи на Харцизькому ливарному заводі високовольтної арматури "Армліт" з 19.10.1978 по 24.01.1992 є порушенням конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Частинами першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши доводи сторін, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.09.2022 №143250010347 про відмову у призначенні пенсії за віком та не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду трудової діяльності з 19.10.1978 по 24.01.1992.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) зарахувати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) до страхового стажу період трудової діяльності на Харцизькому ливарному заводі високовольтної арматури "Армліт" з 19.10.1978 по 24.01.1992 із врахуванням архівної довідки від 26.11.2021 №11.6-11/1671 про нараховану заробітну плату.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 793 (сімсот дев`яносто три) грн 92 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Морська Г.М.