ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2022 року м.Дніпро Справа № 904/2332/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мороза В.Ф. (доповідач)

суддів: Кузнецова В.О., Верхогляд Т.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2021 (суддя Юзіков С.Г.)

у справі № 904/2332/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН", Сумська область, м.Конотоп

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР", м.Дніпро

про стягнення штрафних санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" до Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 104 933,06 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" на користь Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" 102888,00 грн. штрафу, 2 225,76 грн. судового збору, 4 300,00 грн. інших судових витрат. У решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2021 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 21 500,00 грн задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" 419,25 грн. витрат на правову допомогу. У решті заяви відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Товариством з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 у справі №904/2332/21 в частині стягнення штрафу у розмірі 102 888,00 грн, ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення штрафу у сумі 28 213,44 грн та відмовити у стягненні з відповідача інших судових витрат у повному обсязі, в іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що не погоджується з вказаним рішенням в частині стягнення суми штрафу у розмірі 102 888,00 грн., який було нараховано у зв`язку із порушенням строків поставки товару за Договором №675-19 від 22.07.2019, оскільки умовами договору передбачено що такий штраф стягується у розмірі 8% від вартості непоставленої в строк продукції за кожен факт порушення. Якщо продукція поставлена у строк виявилася неналежної якості, проте була замінена постачальником на якісну у строк встановлений п.6.6 Договору, штрафна санкція не застосовується. Разом з тим позивач нарахував штраф виходячи з того, що загальна сума продукції становить 1 286 100,00 грн та не врахував, що такий штраф розраховується від вартості лише непоставленої продукції. Апелянтом в матеріали справи надавалося повідомлення позивача №659 від 14.02.2020 та розрахунок до нього, в якому позивач нараховував штраф у розмірі 8% від вартості саме непоставленої продукції, а не від вартості всієї продукції. В апеляційній скарзі апелянт наводить власний контррозрахунок штрафних санкцій, з урахуванням часткової заміни та повернення підшипників позивачем. Окрім того, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій та не врахував, що відповідачем було вжито всіх необхідних заходів щодо вчасного виконання зобов`язання, у тому числі і щодо заміни забракованих підшипників, проведення дослідження незалежним експертом забракованих позивачем підшипників, які виявилися такими, що відповідають вимогам щодо якості поставленого товару. При цьому позивачем не надано доказів понесення будь-яких збитків у зв`язку з нетривалим простроченням виконання зобов`язання відповідачем, як відповідно не надано і доказів завдання збитків іншим учасникам господарських правовідносин. Станом на даний час зобов`язання позивача з оплати за поставлену продукцію не виконано взагалі, ДП "Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» не розрахувався за жодну поставлену одиницю товару. Крім того, ступінь виконання зобов`язання та розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення є неспіврозмірним та несправедливим, в той час як неустойка як засіб розумного стимулювання виконання грошового зобов`язанням не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Також, апелянт заперечує щодо розміру присуджених судових витрат та зазначає, що витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, проте позивачем не надано суду розрахункових документів на придбання залізничних квитків.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи № 904/2332/21 визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Верхогляд Т.А., Кузнецова В.О.

Згідно повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Верхогляд Т.А. для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження, визначено колегію суддів у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Вечірка І.О., Кузнецова В.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 у справі №904/2332/21 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.

Згідно протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду, у зв`язку з усуненням обставин, які обумовили здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №904/2332/221 передано колегії у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Верхогляд Т.А., Кузнецова В.О.

Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2021 у справі №904/2332/21 в частині стягнення з позивача на користь відповідача 419,25 грн. витрат на правову допомогу і в цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу у сумі 15 718,65 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки додаткове рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення штрафу є незаконним та необґрунтованим, ухваленим внаслідок неповного та неправильного встановлення всіх обставин справи, зокрема, змісту укладеного між сторонами Договору, а тому в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового - про часткове задоволення позовних вимог про стягнення штрафу у сумі 28 213,44 грн., що, в свою чергу, прямо впливає на пропорційний розрахунок витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2021 у справі №904/2332/21 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи. Об`єднано апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" на додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2021 по справі №904/2332/21 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021.

Державним підприємством "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН також подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 у справі №904/2332/21 в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення пені з відповідача, змінити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 у справі №904/2332/21, яким додатково до присудженого стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 2 045,06 грн., додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2021 у справі №904/2332/21 скасувати та здійснити перерозподіл судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки сторони в Договорі не змінювали порядок нарахування пені, то позивач має право застосувати до відповідача пеню за порушення строків виконання негрошового зобов`язання в порядку ч. 2 ст. 231 ГК України. Вважає, що судом безпідставно відмовлено у стягненні з відповідача на користь пені, і, зважаючи на наявність підстав для задоволення вимог в цій частині, всі судові витрати повинні бути покладені на відповідача.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2021 апеляційну скаргу Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 та на додаткове рішення від 05.08.2021 у справі №904/2332/21 залишено без руху та надано скаржнику строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору у сумі 3 360,73 грн.

На виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2021 у справі №904/2332/21 апелянтом до матеріалів справи на вимогу ухвали суду надано оригінал платіжного доручення про сплату судового збору.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 та на додаткове рішення від 05.08.2021 по справі №904/2332/21 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи. Об`єднано апеляційну скаргу Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 та на додаткове рішення від 05.08.2021 по справі №904/2332/21 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021.

30.08.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР", в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 в оскаржуваній відповідачем частині без змін.

07.09.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР", в якому просить апеляційну скаргу відповідача на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2021 залишити без задоволення.

17.09.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" надійшов відзив на апеляційну скаргу Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН", в якому просить апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 та на додаткове рішення від 05.08.2021 залишити без задоволення.

30.09.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" надійшла відповідь на відзив, в якій заявник просить задовольнити свою апеляційну скаргу.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.11.2021 зупинено апеляційне провадження з розгляду апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" та Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2021 у справі № 904/2332/21 до набрання законної сили рішенням у справі №920/575/20.

Від Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №904/2332/21, в обґрунтування якого заявник зазначає, що Північним апеляційним господарським судом було прийнято постанову у справі №920/575/20, про що надано копію зазначеної постанови в матеріали даної справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.11.2022 поновлено апеляційне провадження за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" та Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2021 у справі №904/2332/21.

До Центрального апеляційного господарського суду від ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" надійшло клопотання про заміну позивача правонаступником в порядку ч. 1 ст. 52 ГПК України.

В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що відповідно до Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.12.2021 № 1595-р «Про погодження перетворення державних підприємств в акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю», наказу державного концерну «Укроборонпром» від 07.07.2022 № 273 «Про створення товариства з обмеженою відповідальністю», створено Товариство з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» шляхом перетворення Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон», про що внесений запис в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 08.07.2022 № 1010501450000000031.

Згідно ст. 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, витяг з якого наданий суду апеляційної інстанції, Державне підприємство «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (ідентифікаційний код 12602750) припинено в результаті реорганізації, про що 08.07.2022 державним реєстратором Мадорним О.А., виконавчий комітет Конотопської міської ради, зроблено запис № 1006281120044000229.

Слід зазначити, що припинення юридичної особи - це процедура, результатом якої є припинення юридичної особи, тобто внесення запису про припинення юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, після чого така юридична особа перестає існувати.

Процедура припинення регулюється багатьма нормативно-правовими актами, зокрема Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та іншими законодавчими актами спеціального характеру.

Загальний порядок припинення юридичної особи встановлюють Цивільний та Господарський кодекси України.

Згідно ст. 59 ГК України припинення суб`єкта господарювання здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

У відповідності до ч. 6 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у разі перетворення юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення, та державна реєстрація новоутвореної юридичної особи. Перетворення вважається завершеним з дати державної реєстрації новоутвореної юридичної особи.

Згідно із п.п. 29 та 30 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: дані про юридичних осіб правонаступником яких є зареєстрована юридична особа та дані про юридичних осіб - правонаступників.

Апеляційний суд зазначає, що процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане з переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Основою процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному праві, яке настало після відкриття провадження у справі. Виходячи з цього, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав та обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.

Вирішуючи питання про правонаступництво, суд досліджує обставини передачі прав кредитора новому кредитору та встановлює відповідність їх підставам, визначеним законодавством.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Так, наказом державного концерну «Укроборонпром» від 07.07.2022 № 273 «Про створення товариства з обмеженою відповідальністю» наказано створити Товариство з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» шляхом перетворення Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (пункт 1).

Підпунктом 5.1 пункту 5 вказаного наказу визначено установити, що Товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків підприємства з урахуванням особливостей правового статусу майна, переданого до статутного капіталу Товариства, з дня внесення відповідного запису про його державну реєстрацію до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В Єдиному державному реєстрі міститься інформація про створення юридичної особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (код ЄДРПОУ 12602750; 41601, Сумська обл., Конотопський р-н, м. Конотоп, вул. Рябошапка, 25) під записом від 08.07.2022 № 1010501450000000031.

Також, відповідно до п. 1.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" (код 12602750) з дня його державної реєстрації. Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон".

Таким чином, з викладеного вбачається, що реорганізація юридичної особи Державне підприємство "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" відбулася, шляхом його перетворення в Товариство з обмеженою відповідальністю "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН", а тому колегія суддів задовольняє клопотання про залучення останнього до участі у справі № 904/7360/21 як правонаступника.

Згідно ч. 2 ст. 52 ГПК України усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 22.07.2019 сторони уклали Договір №675-19 (далі - Договір), за п.1.1. якого Постачальник (Відповідач) зобов`язався передати, а Покупець (Позивач) прийняти й оплатити продукцію, вказану в Додатку 1 до цього Договору (далі - продукція), на умовах передбачених даним Договором.

Кількість, номенклатура продукції вказується в Додатку 1 до даного Договору, що є невід`ємною частиною Договору (п.2.1. Договору).

Поставка продукції здійснюється однією партією на умовах поставки DDР м. Конотоп склад перевізника однією з наступних компаній на вибір Постачальника (ТОВ "Нова Пошта", ТОВ "Ин-Тайм", ТОВ "Деливери", ТОВ "ТК"САТ", ПП "Нічний Експрес", ТД "Міст Експрес", ТОВ "Авто люкс Експрес пошта", АТ "ДХЛ Інтернешнл Україна") відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року. Датою поставки продукції є дата надходження продукції на склад перевізника за місцезнаходженням Покупця. У разі поставки частини продукції така частина може бути прийнята Покупцем, проте оплаті не підлягає до моменту поставки всього обсягу продукції та проходження вхідного контролю (п.3.1. Договору).

Строки поставки продукції складають 40 календарних днів з моменту набуття чинності цим Договором. Постачальник має право здійснити поставку продукції в інші строки винятково на підставі попередньої згоди Покупця в письмовій формі (п.3.2. Договору).

Поставка продукції здійснюється за цінами, які визначені у Додатку №1 і включають всі податки, збори й інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші видатки постачальника, пов`язані з поставкою продукції. Загальна вартість Договору на момент його укладання складає: 1 286 100,00 грн., у тому числі ПДВ 214 350,00 грн. (п.4.1. Договору).

Оплата здійснюється наступним чином:

- 100 % від вартості продукції протягом 15 днів з дати проходження вхідного контролю всього обсягу продукції на складі Покупця (п.5.2. Договору).

Передача продукції неналежної якості, не у встановленій кількості спричиняє правові наслідки, передбачені чинним законодавством та даним Договором. У разі поставки продукції, яка за результатами вхідного контролю на підприємстві Покупця буде визнана неналежної якості, Покупець складає та направляє постачальнику протягом 5 днів з дати завершення вхідного контролю вимогу про заміну (претензію) разом з актом вхідного контролю або картою вхідного контролю або протоколом (п.6.3. Договору).

Після отримання претензії, не пізніше наступного дня, Постачальник обов`язково зобов`язаний листом повідомити Покупця про своє рішення стосовно заміни неякісної продукції. У разі незгоди з претензією Постачальник протягом 5 днів після отримання направляє на підприємство Покупця свого представника для перевірки обґрунтованості претензії. Після прибуття представника Постачальника на підприємство Покупця, сторони складають двосторонній Акт перевірки Продукції, яка визнана неякісною. В разі неприбуття представника Постачальника, претензія вважається обґрунтованою та прийнятою (п.6.4. Договору).

У разі незгоди представника Постачальника з висновками, наведеними у вищезазначеному Акті, він повинен зазначити про це, зробивши відмітку в даному Акті. В такому разі продукція передається незалежному експерту для визначення її якості. Всі витрати на транспортування, проведення експертизи та інше несе Постачальник (у разі визнання експертизою продукції належної якості, такі витрати компенсуються Покупцем) (п.6.5. Договору).

Постачальник протягом 20 днів з дати отримання претензії та згоди (після складання двостороннього Акту чи отримання висновку експертизи про неякісну продукцію) повинен усунути дефекти, несправності або замінити неякісний товар на новий (п.6.6. Договору).

Продукція вважається поставленою у строк, який визначений в п. 3.2 Договору, якщо вона була поставлена в повному обсязі та за результатами вхідного контролю визнана якісною(п.6.8. Договору).

За невиконання або неналежне виконання умов даного Договору Сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України (п. 7.1. Договору).

У випадку порушення строків або обсягів поставок продукції, постачальник сплачує Покупцеві штраф у розмірі 8% від вартості непоставленої в строк продукції за кожен факт порушення. У випадку порушення строків поставки більш ніж на 10 календарних днів Покупець має право відмовитися від подальшого приймання й оплати продукції, також вимагати повернення раніше сплачених за продукцію коштів, які Постачальник зобов`язаний повернути протягом трьох банківських днів з моменту одержання повідомлення Покупця, яке вважається отриманим Постачальником після закінчення трьох робочих днів з моменту його відправлення Покупцем на адресу Постачальника зазначену в даному Договорі, при цьому на весь період починаючи з дати отримання авансового платежу до дати його повернення на суму авансового платежу нараховується процент у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Якщо продукція поставлена у строк виявилась неналежної якості, проте була замінена Постачальником на якісну у строк встановлений п.6.6. Договору, штрафна санкція передбачена даним пунктом не застосовується (п.7.3. Договору).

У випадку поставки продукції неналежної якості Постачальник сплачує Покупцеві штраф у розмірі 20 % від вартості продукції неналежної якості. У разі заміни продукції неналежної якості на продукцію належної якості у строки визначені п.6.6. Договору зазначений штраф не застосовується (п.7.4. Договору).

Неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за цим Договором нараховуються протягом усього періоду порушення (п.7.6. Договору).

У Додатку №1 до Договору сторони погодили поставку наступного товару та його вартість: підшипник 7205А (ЕТУ 100/4) (1 категорія) у кількості 120 шт. загальною вартістю 168 000,00 грн.; підшипник 05-950118Л (ЕТУ 100/1) (1 категорія) у кількості 83 шт. загальною вартістю 614 200,00 грн.; підшипник ШН-30ЮТ (ЕТУ 100/5) (1 категорія) у кількості 80 шт. загальною вартістю 128 800,00 грн.; підшипник 3286848Д (ЕТУ 100/1) (1 категорія) у кількості 5 шт. загальною вартістю 160 750,00 грн. Всього на 1 286 100,00 грн. з ПДВ.

За видатковими накладними № РН-19073 від 24.07.2019 на суму 532 800,00 грн., № РН-19083 від 08.08.2019 на суму 318 900,00 грн., № РН-19088 від 23.08.2019 на суму 81 732,00 грн., № РН-19096 від 03.09.2019 на суму 34 692,00 грн. Постачальник передав, а Покупець прийняв товар на загальну суму 968 124,00 грн.

Листом № 4211 від 06.08.2019 Позивач повідомив Відповідачеві, що при проведені контролю підшипників марки 05-950118 Л (60 шт.), отриманих за накладною № РН-19073 від 24.07.2019 за умов Договору № 675-19 від 22.07.2019, виявлено невідповідності підшипників (46 шт.) вимогам ЕТУ 100 (мовою оригінала) "Подшипники для авиационной техники. Единые технические условия", що підтверджується протоколом інструментального вхідного контролю підшипників від 01.08.2019, який додається до листа, у зв`язку з чим просить замінити некондиційні підшипники марки 05-950118 Л (46 шт.) на кондиційні згідно договірних зобов`язань.

За видатковою накладною № РН-19084 від 12.08.2021 на суму 177 600,00 грн. Постачальник передав, а Покупець прийняв товар.

Листом № 4695 від 02.09.2019 Позивач повідомив Відповідачеві, що при проведені контролю підшипників марки 05-950118 Л (20 шт.), отриманих за накладною № РН-19084 від 12.08.2019 за умов Договору № 675-19 від 22.07.2019, виявлено невідповідності підшипника (1 шт.) вимогам БТУ 100 (мовою оригінала) "Подшипники для авиационной техники. Единые технические условия", що підтверджується протоколом інструментального вхідного контролю підшипників від 30.08.2019, який додається до листа, у зв`язку з чим просить замінити некондиційний підшипник марки 05-950118 Л (1 шт.) на кондиційні згідно договірних зобов`язань.

Листом № 4696 від 02.09.2019 Позивач повідомив Відповідачеві, що при проведені контролю підшипників марки 3286848Д (5 шт.), отриманих за накладною № РН-19083 від 08.08.2019 за умов Договору № 675-19 від 22.07.2019, виявлено невідповідності підшипника (2 шт.) вимогам ЕТУ 100 (мовою оригінала) "Подшипники для авиационной техники. Единые технические условия", що підтверджується протоколом інструментального вхідного контролю підшипників від 30.08.2019, який додається до листа, у зв`язку з чим просить замінити некондиційний підшипник марки 3286848Д (2 шт.) на кондиційні згідно договірних зобов`язань.

За видатковою накладною № РН-19146 від 09.11.2019 на суму 42 504,00 грн. Постачальник передав, а Покупець прийняв товар.

За видатковими накладними № РН-0000001 від 09.01.2020 на суму 44 400,00 грн. №РН-19161 від 19.12.2019 на суму 44 400,00 грн., № РН-19098 від 04.09.2019 на суму 65 688,00 грн., Постачальник передав, а Покупець прийняв товар на загальну суму 154 488,00 грн.

Листом № 5027 від 17.09.2019 Позивач повідомив Відповідачеві, що при проведені контролю підшипників марки ШН-30ЮТ (34 шт.), отриманих за накладною № РН-19098 від 04.09.2019 за умов Договору № 675-19 від 22.07.2019, виявлено невідповідність підшипників (21 шт.) вимогам ЕТУ 100 (мовою оригінала) "Подшипники для авиационной техники. Единые технические условия", що підтверджується протоколом інструментального вхідного контролю підшипників від 12.09.2019, який додається до листа, у зв`язку з чим просить замінити некондиційні підшипники марки ШН-30ЮТ (34 шт.)на кондиційні згідно договірних зобов`язань.

За видатковою накладною № РН-19131 від 01.10.2019 на суму 7 728,00 грн. Постачальник передав, а Покупець прийняв товар.

Листом № 5724 від 24.10.2019 Позивач повідомив Відповідачеві, що при проведені контролю підшипників марки ШН -30ЮТ (4 шт.), отриманих за накладною № РН-19131 від 01.10.2019 за умов Договору № 675-19 від 22.07.2019, виявлено невідповідності підшипника (1 шт.) вимогам супровідної документації, що підтверджується протоколом інструментального вхідного контролю підшипників від 18.10.2019, який додається до листа, у зв`язку з чим просить замінити некондиційний підшипник марки ШН-30ЮТ (1 шт.) на кондиційний згідно договірних зобов`язань.

За видатковою накладною № РН-19117 від 20.09.2019 на суму 77 160,00 грн. Постачальник передав, а Покупець прийняв товар.

Листом № 6376 від 26.11.2019 Позивач повідомив Відповідачеві, що при проведені контролю підшипників марки 3286848Д (2 шт.), отриманих за накладною № РН-19117 від 20.09.2019 за умов Договору № 675-19 від 22.07.2019, виявлено невідповідності підшипника (2 шт.) вимогам ЕТУ 100 (мовою оригінала) "Подшипники для авиационной техники. Единые технические условия", що підтверджується протоколом інструментального вхідного контролю підшипників від 23.09.2019, який додається до листа, у зв`язку з чим просить замінити некондиційний підшипник марки 3286848Д (2 шт.) на кондиційні згідно договірних зобов`язань.

За видатковими накладними № РН-19086 від 19.08.2019 на суму 26 640,00 грн., №РН-19106 від 05.09.2019 на суму 53 280,00 грн., № РН- 19109 від 12.09.2019 на суму 71 040,00 грн., № РН-19159 від 11.12.2019 на суму 44 400,00 грн. Постачальник передав, а Покупець прийняв товар на загальну суму 195 360,00 грн.

Листом № 7366 від 27.12.2019 Позивач повідомив Відповідачеві, що при проведені контролю підшипників марки 05-950118 Л (5 шт.), отриманих за накладною № РН-19159 від 11.12.2019 за умов Договору № 675-19 від 22.07.2019, виявлено їх невідповідність вимогам супровідної документації та ЕТУ 100 (мовою оригінала) "Подшипники для авиационной техники. Единые технические условия", що підтверджується протоколом інструментального вхідного контролю підшипників від 26.12.2019, який додається до листа, у зв`язку з чим просить замінити некондиційні підшипники марки 05-950118 Л (5 шт.) на кондиційні згідно договірних зобов`язань.

Відповідно до видаткової накладної № РН-0000011 від 25.03.2020 на суму 77 160,00 грн. Постачальник передав, а Покупець прийняв товар.

На зазначені листи Відповідачем надано відповіді.

09.06.2020 Відповідач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" про стягнення заборгованості за поставлений товар, штрафних санкцій та компенсаційних санкцій.

За порушення строків поставки товару, Позивач, з посиланням на п.п. 7.1., 7.3. Договору нарахував Відповідачеві 102 888,00 грн штрафу та 2 045,06 грн пені.

Наведені обставини стали причиною звернення позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.

Частково задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача 102 888,00 грн штрафу, суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони у Договорі погодили (п. 1.1, 3.1, 6.8, Додаток №1 до Договору), що поставка Продукції здійснюється однією партією, для усієї Продукції (партії), п. 3.2 Договору визначено строк поставки. За таких умов, не поставка у строк хоча б одного підшипника, буде порушенням поставки Продукції. На цих умовах відповідач погодився постачати Продукцію за Договором, тому має нести відповідальність в рамках погоджених Договором умов. Відповідно, кожен факт порушення це не поставка усієї Продукції (288 підшипників).

Щодо вимог про стягнення пені в сумі 2 045,06 грн за порушення строків поставки, обґрунтованої позивачем ч. 2 ст. 231 ГК України, суд дійшов висновку, що вона нарахована безпідставно, оскільки встановлена наведеною нормою відповідальність застосовується, якщо інше не передбачено законом чи договором, однак Договором передбачена відповідальність за порушення строків поставки, яку позивач застосував.

Суд першої інстанції відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, мотивуючи своє рішення тим, що: значна частина з Продукції поставлена несвоєчасно; значна частина з Продукції виявилася такою, що не відповідає договірним умовам, у зв`язку з чим відповідач неодноразово замінював окремі підшипники; сторони не надали доказів щодо їх майнового стану; суттєві штрафні санкції на які погодився відповідач, не стали пересторогою для нього від порушення договірних зобов`язань а тому суд не вважає обставини наведені Відповідачем у клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій винятковими, та такими, що дають підстави для зменшення стягуваних штрафних санкцій.

Також, суд погодився з обґрунтованістю витрат позивача, пов`язаних з розглядом справи, на суму 4 308,45 грн, присудивши їх відшкодування у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог 4 300,00 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що від представника Відповідача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 21 500,00 грн.

03.08.2021 від позивача надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, мотивована тим, що заява відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу не містить належних доказів понесених відповідачем витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом Сухомлин О.В. Також, не є зрозумілим, чому відповідача за три засідання у справі № 904/2332/21 нараховує суму 5 500,00 грн., оскільки за його ствердженнями вартість одного засідання 2 500,00 грн, представник відповідача була присутнім на двох засіданнях 20.07.2021 та 23.07.2021., з різною тривалістю засідань, однак витрати за участь адвокат у судових засіданнях нараховані однакові (2 500,00 грн), що на думку позивача є неспівмірним.

Вивчивши наданий відповідачем Акт № 65 приймання передачі наданої правової допомоги за Договором про надання допомоги від 01.03.2021, укладеного з ТОВ "СТЕНКОР" на загальну суму 21 500,00 грн, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявленої суми до стягнення, яка відповідно до приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України склала 419,25 грн, та стягнув її з позивача.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Предметом доказування у даній справі є: факт прострочки відповідачем поставки товару та можливість притягнення його до цивільно-правової відповідальності за допущені порушення у вигляді застосування договірних штрафних санкцій та пені, встановленої законом.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов`язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абзац другий ч. 4 ст. 179 ГК України): господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Положеннями ст. 655 ЦК України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, з огляду на наявний в матеріалах справи договір № 675-19 від 22.07.201 (т. 1 а.с. 16-22), між сторонами склались правовідносини поставки товару.

У Додатку №1 до Договору сторони погодили поставку наступного товару та його вартість: підшипник 7205А (ЕТУ 100/4) (1 категорія) у кількості 120 шт. загальною вартістю 168 000,00 грн.; підшипник 05-950118Л (ЕТУ 100/1) (1 категорія) у кількості 83 шт. загальною вартістю 614 200,00 грн.; підшипник ШН-30ЮТ (ЕТУ 100/5) (1 категорія) у кількості 80 шт. загальною вартістю 128 800,00 грн.; підшипник 3286848Д (ЕТУ 100/1) (1 категорія) у кількості 5 шт. загальною вартістю 160 750,00 грн. Всього на 1 286 100,00 грн. з ПДВ. Додатком №1 до договору встановлено загальну вартість товару, що має бути поставлений, а саме: 1286100,00 грн у тому числі ПДВ 214350,00 грн. Якість підшипників повинна відповідати ЕТУ 100, (1-ої категорії). Підшипники повинні бути в неушкоджених фабричних упаковках з паспортом заводу-виробника (якщо паспорт - копія, повинна стояти мокра печатка постачальника). У разі закінчення терміну консервації, підшипники повинні бути переконсервовані з відповідним записом у паспорті (т. 1 а.с. 23).

Як підтверджується наявними матеріалами справи, позивач здійснив поставку Продукції за договором наступним чином:

- Підшипники 7205А в кількості 120 штук, а саме: 75 штук - згідно з видаткової накладної від 08.08.2019 №РН-19083; 13 штук - згідно з видаткової накладної від 23.08.2019 №РН-19088; 8 штук - згідно з видаткової накладної від 03.09.2019 №РН-19096; 24 штуки - згідно видаткової накладної від 28.09.2019 №РН-19128;

- Підшипники 05-950118Л в кількості 83 штуки, а саме: 60 штук - згідно з видаткової накладної від 24.07.2019 №РН-19073, з яких 23 штуки вхідним контролем відповідача були визнані некондиційними та повернуті позивачу згідно накладної від 28.08.2019 №530; 20 штук - згідно з видаткової накладної від 12.08.2019 №РН-19084, з яких 1 вхідним контролем відповідача було визнано некондиційним та повернуто позивачу згідно з накладної від 04.09.2019 №544; 3 штуки - згідно з видаткової накладної від 19.08.2019 №РН-19086.

- в подальшому позивачем було здійснено заміну некондиційних підшипників на кондиційні: видаткова накладна від 05.09.2019 №РН-19106, згідно з якої було поставлено 6 підшипників; видаткова накладна від 12.09.2019 №РН-19109, згідно якої було поставлено 8 підшипників; видаткова накладна від 11.12.2019 №РН-19159, згідно якої було поставлено 5 підшипників, які відповідно до вхідного контролю відповідача знову виявились некондиційними та були повернуті позивачу накладною від 02.01.2020 №1 та в наступному замінені позивачем на кондиційні згідно з видаткової накладної від 09.01.2020 №РН-0000001; видаткова накладна від 19.12.2019 №РН-19161, згідно з якої було поставлено 5 підшипників;

- Підшипники ШН-30ЮТ в кількості 81 шт, а саме: 31 штуку згідно з видаткової накладної від 23.08.2019 №РН-19088; 11 штук згідно видаткової накладної від 03.09.2019 №РН-19096; 34 штуки згідно видаткової накладної від 04.09.2019 №РН-19098, з яких 21 штука вхідним контролем відповідача були визнані некондиційними та повернуті позивачу згідно з накладної від 08.10.2019 №565; 4 штуки згідно з видаткової накладної від 01.10.2019 №РН-19131, один з яких вхідним контролем відповідача був визнаний некондиційним та повернутий позивачу згідно з накладної від 08.10.2019 №565; далі відбувалась заміна позивачем некондиційних підшипників на кондиційні: видаткова накладна від 09.11.2019 №РН-19146, згідно з якої було поставлено 22 підшипника;

- Підшипники 3286848Д в кількості 5 штук, а саме: 5 штук підшипників згідно з видаткової накладної від 08.08.2019 №РН-19083, з яких 2 штуки вхідним контролем відповідача було визнано некондиційними та повернуті позивачу згідно з накладної від 04.09.2019 №544.

Згідно з видаткової накладної від 20.09.2019 №РН-19117, позивачем було здійснено поставку 2 підшипників 3286848Д (заміна некондиційних підшипників), однак при проведені вхідного контролю відповідачем дані підшипники було визнано такими, що не відповідають заявленим у договорі умовам.

Відповідач отримав ті ж самі підшипники 3286848Д у кількості 2 штуки (які були забраковані згідно Акту), видаткова накладна від 25.03.2020 №РН-0000011.

У даній справі судом встановлено, що відповідачем заперечується факт прострочення поставки продукції, та стверджується, що ним було виконано зобов`язання з її поставки, товар був повністю прийнятий Покупцем прийнято без зауважень, однак Позивач безпідставно не виконав зобов`язання з оплати в повному обсязі та у строки, передбачені п. 5.2. Договору, у зв`язку з чим, ТОВ «Стенкор» було вимушено звернутися до Господарського суду Сумської області про стягнення заборгованості за поставлений товар, штрафних та компенсаційних санкцій.

Так, Рішенням господарського суду Сумської області від 27.09.2021 у справі №920/575/20 в задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що підшипники марки 3286848Д у кількості 2 штуки з позначками « 2172» та « 1783» не є підшипниками першої категорії, а тому останні не були прийняті відповідачем для подальшого їх застосування на авіаційній техніці, оскільки вони не є новими підшипниками, а отже продукція була поставлена позивачем не в повному обсязі.

Таким чином, судом встановлено факт порушення ТОВ «Стенкор» умов спірного договору, а саме: позивачем не було поставлено відповідачу всього обсягу продукції, в зв`язку з чим у ДП «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» згідно з п. 5.2. договору відсутній обов`язок щодо 100% оплати такої продукції.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 у справі №920/575/20 рішення Господарського суду Сумської області від 27.09.2021 у справі №920/575/20 залишено без змін.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведене, не підлягають доказуванню у цій справі обставини, встановлені рішенням Господарського суду Сумської області від 27.09.2021 у справі №920/575/20, яке набрало законної сили.

При цьому слід зауважити, що копії вищезазначених накладних, листування між сторонами, докази щодо контролю якості продукції, повернення та заміни некондиційного товару, містяться в матеріалах справи № 904/2332/21 (т. 1 а.с. 24-71, 86-106).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Аналогічні приписи закріплені ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, а саме, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства; господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Нормами статті 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Аналізуючи наведені положення законодавства, апеляційний суд зауважує, що неустойка може бути договірною та позадоговірною (законною).

Умову про договірну неустойку має бути зазначено в договорі (ч. 1 ст. 547 ЦКУ).

З аналізу умов Договору поставки від 22.07.2019 № 675-19 вбачається, що сторони у розділі 7 «Відповідальність сторін», зокрема, погодили відповідальність постачальника щодо порушення ним виконання негрошового зобов`язання, а саме: строків та обсягу поставки продукції (п. 7.3 договору).

Згідно пункту 7.3 договору, у випадку порушення строків або обсягів поставок продукції, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 8% від вартості не поставленої в строк продукції за кожен факт порушення.

Строки поставки продукції складають 40 календарних днів з моменту набуття чинності цим Договором. Постачальник має право здійснити поставку продукції в інші строки винятково на підставі попередньої згоди Покупця в письмовій формі (п.3.2. Договору).

Судом не встановлено наявності попередньої згоди Покупця в письмовій формі щодо зміни строків поставки, а отже, з урахуванням укладення Договору 22.07.2019 поставка товару мала відбутися у строк до 31.08.2019.

Матеріалами справи підтверджено та визнається самим відповідачем (апелянтом), що ним було допущено порушення строків поставки:

- 8 штук підшипників7205А згідно видаткової накладної від 03.09.2019р. № РН-19096 на 4 дні;

- 24 штуки підшипників7205А згідно видаткової накладної від 28.09.2019р. № РН-19128 на 33 дні;

- 11 штук підшипників ШН-30Ют згідно видаткової накладної від 03.09.2019р. № РН-19096 на 4 дні;

- 34 штуки підшипників ШН-30Ют згідно видаткової накладної від 04.09.2019р. № РН-19098 на 5 днів;

- 4 штуки підшипників ШН-30Ют згідно видаткової накладної від 01.10.2019р. № РН-19131 на 32 дні;

- підшипники марки 3286848Д у кількості 2 штуки з позначками « 2172» та « 1783» першої категорії не поставлено.

Суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик. Укладаючи спірний договір, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний договором строк, що ним вочевидь не було враховано, тому відповідачем не доведено відсутності вини у порушенні зобов`язання.

Таким чином, є доведеним факт прострочення поставки продукції відповідачем за позовом, що зумовлює можливість застосування до нього штрафних санкцій, передбачених п. 7.3. Договору, у вигляді штрафу в розмірі 8% від вартості не поставленої в строк продукції.

«Відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовом про стягнення неустойки, позивач повинен довести наявність правових підстав для притягнення боржника до такого виду цивільно-правової відповідальності» (висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 21.05.2019 у справі № 908/1473/18).

Апеляційний суд відхиляє твердження апелянта (відповідача) про те, що позивач нарахував штраф виходячи з того, що загальна сума продукції становить 1 286 100,00 грн та не врахував, що такий штраф має розраховується від вартості лише непоставленої продукції, оскільки як передбачено п.3.1. Договору поставка продукції здійснюється однією партією на умовах поставки DDР м. Конотоп склад перевізника однією з наступних компаній на вибір Постачальника (ТОВ "Нова Пошта", ТОВ "Ин-Тайм", ТОВ "Деливери", ТОВ "ТК"САТ", ПП "Нічний Експрес", ТД "Міст Експрес", ТОВ "Авто люкс Експрес пошта", АТ "ДХЛ Інтернешнл Україна") відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року. Датою поставки продукції є дата надходження продукції на склад перевізника за місцезнаходженням Покупця. У разі поставки частини продукції така частина може бути прийнята Покупцем, проте оплаті не підлягає до моменту поставки всього обсягу продукції та проходження вхідного контролю.

А згідно п. 6.8. Договору продукція вважається поставленою у строк, який визначений в п. 3.2. Договору, якщо вона була поставлена в повному обсязі та за результатами вхідного контролю визнана якісною.

Зважаючи на умови Договору, продукцією є уся партія товару, погоджена сторонами у Додатку № 1 до Договору в кількості 288 підшипників, а тому зобов`язання відповідача може вважатися належним чином виконаним лише у випадку поставки усіх 288 підшипників у встановлений Договором строк (з урахуванням наявності визначеного сторонами 20-иденного строку для усунення дефектів якості, за дотримання кого строки не будуть вважатися порушеними (п.6.6. Договору)). Відповідно, кожен факт порушення це не поставка усієї Продукції (288 підшипників).

При цьому слід наголосити, що умови Договору Відповідачу були зрозумілі на момент його укладання й виконання, оскільки останній не надав суду доказів спору сторін щодо умов Договору (укладання Договору з протоколом розбіжностей) чи звернення сторонами до суду за тлумаченням Договору.

Як відзначив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 29.10.2020 у справі № 910/4709/18 відсутність у договорі підряду окремо погоджених строків виконання кожного з видів (етапів) робіт та їх вартості не позбавляє замовника права на застосування до підрядника відповідальності, передбаченої договором, виходячи із загальної вартості невиконаних робіт з урахуванням загального терміну їх виконання.

Відтак, оскільки відповідач погодився постачати Продукцію за Договором однією партією, тому має нести відповідальність в рамках погоджених Договором умов, з огляду на що, посилання на повідомлення позивача №659 від 14.02.2020 та розрахунок до нього, в якому позивач нараховував штраф у розмірі 8% від вартості саме непоставленої продукції, а не від вартості всієї продукції, є безпідставним.

Оскільки відповідачем доказів належного та своєчасного виконання своїх зобов`язань з поставки продукції за Договором №675-19 від 22.07.2019 суду не надано і такі спростовуються встановленими фактичним обставинами справи та наявними матеріалами, позивачем останньому нараховано штраф у розмірі 102 888,00 грн (8% від 1 286 100,00 грн).

В апеляційній скарзі апелянт (відповідач) наводить власний контррозрахунок штрафних санкцій, з урахуванням часткової заміни та повернення підшипників позивачем, який апеляційним судом не приймається з вищенаведених підстав.

Наданий позивачем розрахунок щодо нарахування штрафу, з яким погодився суд першої інстанції, був перевірений колегією суддів на предмет правильності та обґрунтованості, арифметичних чи методологічних помилок або невідповідностей приписам законодавства України виявлено не було.

За таких умов, оскаржуване рішення суду першої інстанції у наведеній частині є законним та обґрунтованим.

Щодо стягнення пені за порушення строків поставки, обґрунтованої Позивачем ч. 2 ст. 231 ГК України, суд першої інстанції виснував, що вона нарахована безпідставно, оскільки встановлена наведеною нормою відповідальність застосовується, якщо інше не передбачено законом чи договором, однак Договором передбачена відповідальність за порушення строків поставки, яку Позивач застосував.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком та зазначає, що за змістом частини першої та другої статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Тобто, визначена ст. 231 ГК України неустойка є позадоговірною.

Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18).

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафних санкцій, передбачених абзацом 3 частини другої статті 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14 та постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі 915/507/17).

Апеляційним судом встановлено, що сторони обумовили в Договорі застосування штрафних санкцій за прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, а саме штрафу (п. 7.3.).

Водночас, у п. 7.1. Договору також передбачили, що за невиконання або неналежне виконання умов даного Договору Сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 дійшла висновку, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, стягнення й пені й штрафу за порушення господарського зобов`язання не є подвійним притягненням до відповідальності, а їх застосування має узгоджуватися з принципами свободи договору (ст. 627 ЦК України), а також з приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.

Зважаючи на те, що іншого розміру пені Сторони в Договорі №675-19 від 22.07.2019 не визначили, позивач є державним підприємством оборонного комплексу України та відноситься до державного сектору економіки, що також підтверджено у справі №920/575/20, а відповідачем допущено порушення негрошового зобов`язання, враховуючи положення п.п. 7.1., 7.3. Договору у їх взаємозв`язку зі ст. 231 ГК України, дає підстави позивачу нараховувати визначений умовами Договору штраф та передбачену законом пеню за порушення строків поставки товарів.

Щодо посилання апелянта (відповідача) на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 914/891/16, то таке є безпідставним, оскільки вказане рішення, як випливає з його змісту, приймалося за інших предмету та підстав позову та встановлених обставин справи, а також фактично-доказової бази, відмінної від тієї, яка має місце в даній справі, що зумовлює лише певну зовнішню схожість відповідних справ, але не подібність правовідносин у них (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду 08.02.2019 у справі № 915/1344/17).

Так, у справі № 914/891/16 предметом судового розгляду були вимоги про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, нарахованих позивачем відповідачу внаслідок неналежного виконання грошового зобов`язання (оплати отриманих в березні-червні та січні-лютому 2015 послуг з транспортування природного газу). Натомість у даній справі №904/2332/21 позивачем нараховано відповідачу штрафні санкції саме за неналежне виконання негрошового зобов`язання (непоставку продукції в обумовлені Договором строки).

Крім того, суди у справі № 914/891/16 встановили, що укладеним між сторонами Договором передбачено інший вид та розмір штрафних санкцій, відмінний від визначеного абзацом 3 частини другої статті 231 ГК України, в той час як у справі №904/2332/21 Договір №675-19 від 22.07.2019 не змінює розмір пені, встановлений законом.

Враховуючи вищенаведене, аргументи апелянта (позивача) про наявність правових підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді пені в порядку ч. 2 ст. 231 ГК України за порушення строків або обсягів поставок продукції знайшли своє підтвердження, а тому позовна вимога про її стягнення є обґрунтованою.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок щодо нарахування пені у розмірі 2045,06 грн колегія суддів дійшла висновку, що він є арифметично вірним.

За таких обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені належить скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Щодо доводів скаржника (відповідача) про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій та не врахував, що відповідачем було вжито всіх необхідних заходів щодо вчасного виконання зобов`язання, у тому числі і щодо заміни забракованих підшипників, проведення дослідження незалежним експертом забракованих позивачем підшипників, які виявилися такими, що відповідають вимогам щодо якості поставленого товару. При цьому позивачем не надано доказів понесення будь-яких збитків у зв`язку з нетривалим простроченням виконання зобов`язання відповідачем, як відповідно не надано і доказів завдання збитків іншим учасникам господарських правовідносин, апеляційний суд зазначає наступне.

В постанові від 08.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика палата Верховного Суду зауважила, що за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань; з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Правова позиція Верховного Суду щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пункт 13 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18).

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Слід наголосити, що нормами статті 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, обов`язок з поставки товарів за Договором поставки від 22.07.2019 №675-19 вважається виконаним та припиняється у випадку його належного виконання.

Варто зауважити, що розділ 3 Договору «Умови й строки поставки Продукції» не містить умови щодо поставки продукції партіями, як на тому наголошує відповідач за первісним позовом, а передбачає поставку продукції протягом 30 календарних днів з моменту набуття чинності цим договором, тобто, виходячи з дати його укладення, уся продукція мала бути поставлена в строк до 31.08.2019 року. Інших домовленостей щодо строків та обсягів поставки продукції сторонами досягнуто не було і в матеріалах справи такі докази відсутні.

При цьому сторонами у Договорі було обумовлено вимоги до якості, комплектації, пакування й маркування продукції, які повинні відповідати нормам, чинним стандартам (ТУ, ГОСТ, технічною документацією) для даного виду продукції (п. 2.3 Договору).

Відтак, аналіз вищевикладеного дає підстави для висновку, що зобов`язання з поставки обумовленої сторонами в Договорі продукції вважається належним чином виконаним ТОВ «СТЕНКОР» після поставки всієї продукції, яка за своїми якісними характеристиками відповідає вимогам, що висуваються до неї Договором та діючими нормативами.

Як встановлено судами у даній справі № 904/2332/21 та у справі № 920/575/20 ТОВ «СТЕНКОР» здійснювало неодноразову заміну некондиційних підшипників на кондиційні, що мало системний характер.

Станом на визначену Договором кінцеву дату поставки відповідачем не було поставлено підшипники у кількості 83 штуки з 288 загалом.

Прострочення первісної поставки продукції ТОВ «СТЕНКОР» склало 32 дні, тобто замість погоджених 40 днів, фактично поставка здійснювалася 73 дні, до того ж, обов`язок з поставки продукції не є виконаним повністю, з огляду на повернення 2-х підшипників, які не пройшли контроль якості (див. справа № 920/625/20). відповідно, навіть без урахування строків подальшої заміни недоброякісного товару на якісний, відсутні підстави вважати прострочення незначним, на чому наголошує апелянт (відповідач).

Наведене свідчить про те, що відповідачем не було вжито всіх необхідних залежних від нього заходів щодо своєчасного та належного виконання покладених на нього Договором обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

А за приписами ч. 1 ст. 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин…

В свою чергу, судом не приймаються аргументи ТОВ «СТЕНКОР», що зобов`язання позивача з оплати за поставлену продукцію не виконано взагалі, ДП "Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» не розрахувався за жодну поставлену одиницю товару, оскільки не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

До того ж, як встановлено судами у справі № 920/575/20, у ДП "Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» згідно з п. 5.2. договору відсутній обов`язок щодо 100% оплати продукції, адже зобов`язання перед ТОВ «СТЕНКОР» по сплаті поставленої продукції не виникло.

Твердження апелянта (відповідача) про те, що ступінь виконання зобов`язання та розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення є неспіврозмірним та несправедливим, в той час як неустойка як засіб розумного стимулювання виконання грошового зобов`язанням не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, свого документального підтвердження належними доказами не знайшли: їх розмір не перевищує вартість фактично поставленої за Договором продукції, а їх виникнення зумовлене неналежним виконанням відповідачем за позовом своїх зобов`язань.

Відповідач не надав суду достатніх доказів та не навів обставин, які могли свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) наслідкам порушення зобов`язання, зважаючи на специфіку виробництва підприємства Позивача (ремонт вертольотів серії Мі на державне оборонне замовлення Збройних сил України, а також, ремонт для інших замовників).

Також відповідач не вказав про жодні обставини, які могли б свідчити про майновий стан сторін та соціальну значущість підприємства, що мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Таким чином, враховуючи те, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки - є прерогативою суду, яке реалізується ним на власний розсуд, виходячи з системного та комплексного аналізу всіх фактичних обставин справи та поданих сторонами доказів, апеляційний суд вважає обґрунтованою відмову місцевого господарського суду у зменшенні розміру штрафних санкцій, з огляду на вищезазначені обставини щодо строків та ступеня належного виконання зобов`язання з поставки продукції, причини повернення та заміни товару, які зумовлені, в тому числі суб`єктивними підставами (неналежною якістю).

Відтак, доводи апелянта в цій частині апеляційної скарги є безпідставними та відхиляються судом апеляційної інстанції.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України: судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Необхідно акцентувати увагу на п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, в якому зазначено: за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.

Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet V. France, заява №23805/94) ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним, з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: «Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Як передбачено ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та умови договору, апеляційний господарський суд вважає юридично правильним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення 102 888,00 грн штрафу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи апелянта (відповідача) по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції в цій частині.

Водночас, враховуючи допущене судом першої інстанції неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 231 України), колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу позивача належить задовольнити, а оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 у справі № 904/2332/21 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2 045,06 грн пені скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В свою чергу, додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2021 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 21 500,00 грн. задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" 419,25 грн. витрат на правову допомогу.

Слід зазначити, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Звідси додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі №240/6150/18, у постановах Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 927/229/19, від 23.12.2021 у справі № 925/81/21, від 21.09.2022 у справі № 925/632/19.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 у справі № 904/2332/21, то додаткове рішення суду від 05.08.2021 також підлягає скасуванню, внаслідок чого має бути здійснений новий розподіл судових витрат у справі.

Так, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1, 4 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Зважаючи на положення статей 282, 315 ГПК України про те, що суд апеляційної та касаційної інстанцій має вирішувати питання щодо розподілу судових витрат, здійснених у зв`язку з переглядом справи, Верховний Суд дотримується позиції, що згідно зі статтею 124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18).

Як вбачається з матеріалів справи, в позовній заяві було зазначено попередній розрахунок судових витрат в суді першої інстанції 6 000,00 грн.

23.06.2021 від Позивача надійшла заява про відшкодування судових витрат, у якій осатаній просить стягнути з Відповідача 7 481,45 грн., що складаються з:

- 3 701,45 грн за проїзд представника позивача до Господарського суду Дніпропетровської області та в зворотному напрямку до м. Конотоп;

- 2 880,00 грн проживання представника позивача у готелі;

- 900 грн - добові витрати представника позивача.

Відповідач подав заперечення на заяву про відшкодування судових витрат, посилаючись на те, що при вирішенні питання про відшкодування заявлених позивачем витрат на прибуття представника у судове засідання повинно враховуватися наступне: Позивач міг скористатися послугами адвоката чи юриста у м. Дніпрі, а не відправляти у відрядження свого працівника; позивач міг пред`явити зустрічний позов у справу №920/575/20, у якій розглядається питання щодо якості поставленого товару; Позивач безпідставно заявив до відшкодування вартості проживання у готелі за 2 доби. Позивач у позові заявив про витрати у суді першої інстанції 6 000,00 грн., однак у поданій заяві про відшкодування судових витрат не зазначив і не підтвердив, з яких підстав така сума істотно збільшилася. За змістом додатку № 1 Постанови від 02.02.2011 № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" сума добових витрат на відрядження в межах України становить 60,00 грн., а гранична сума витрат на найм житлового приміщення за добу (не більше як) 600,00 грн.

Надаючи оцінку витратам позивача, пов`язаним з розглядом справи в суді, апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у частині четвертій статті 129 ГПК України, у частині п`ятій цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу судових витрат або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею судових витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати, пов`язані з розглядом справи не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21).

При цьому такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності судових витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач просив стягнути з відповідача витрати пов`язанні з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки для її розгляду які становлять 7 481,45 грн.

На підтвердження витрат позивач надав: опис вкладення, квитанцію та накладну поштової установи, на підтвердження направлення Заяви про відшкодування судових витрат з додатками на адресу відповідача; посадочні документи, рахунок № 496 від 07.06.2021, фіскальний чек № 0000001312 від 07.06.2021, посвідчення про відрядження від 04.06.2021 № 481, звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №481 від 10.06.2021, накази № 1225 від 04.06.2021 та № 1300 від 14.06.2021.

Перевіряючи вимоги позивача про відшкодування витрат пов`язаних з розглядом справи, суд встановив, що у вартість посадочних документів: № 4юю-н1-2601492-0506 включено 10 грн вартості напоїв, № лпу-т1-2602847-0506 включено вартість напоїв та їжі 163 грн, однак вартість напоїв і їжі включаються у добові витрати, які розраховуються окремо. Крім того, позивач не обґрунтував розмір добових витрат представника та витрат на найм житлового приміщення за добу (проживання в готелі), оскільки не надав відповідний розпорядчий документ по підприємству (наказ чи інш.) щодо такого розміру, а оскільки позивач є державним підприємством, то правильним видається висновок про те, що розмір добових та витрат на найм житлового приміщення має розраховуватися відповідно до додатку № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 2.02.2011 № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів", із розрахунку, відповідно, 60,00 грн та 600,00 грн витрат на найм житлового приміщення на добу, оскільки з рахунку № 496 від 07.06.2021 вбачається, що вартість проживання визначається без ПДВ.

Також, апеляційний суд вважає необґрунтованою позицію позивача щодо необхідності проживання представника в готелі у м. Дніпро протягом 2 діб, тоді як судове засідання призначалося на 11:30 08.06.2021 і того ж дня представник позивача міг виїхати з м. Дніпро.

Водночас, колегія суддів відхиляє аргументи відповідача (апелянта), що позивачем не було додано розрахункових документів на придбання залізничних квитків, виходячи з наступного.

Відповідно до Закону України від 20.09.2019 № 128-IX «Про внесення змін до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та інших законів України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг» розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.

Відтак проїзні документи (залізничні квитки) є розрахунковими документами, що підтверджують понесення позивачем відповідних судових витрат, пов`язаних із розглядом справи (доїздом до суду).

Підсумовуючи вищеозначене, колегія суддів, враховуючи заперечення відповідача щодо розміру судових витрат позивача у справі, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права та опираючись на критерії, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, вважає за можливе не присуджувати всю суму понесених судових витрат в суді першої інстанції, а тому, обґрунтованими витратами позивача, пов`язаними з розглядом справи, є витрати у сумі 4 308,45 грн, які належить стягнути з відповідача, а в решті відмовити.

Щодо судових витрат відповідача апеляційний суд зазначає, що згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Частиною 4 статті 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини четвертої статті 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами (аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 922/2749/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21)).

Так, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив попередній розрахунок судових витрат на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

23.07.2021 до Господарського суду Дніпропетровської області від представника відповідача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 21 500,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2021 Адвокатське об`єднання "Адвокатська компанія "Клименко і партнери" в особі Керуючого партнера Адвоката Клименко І.І. (далі Адвокат) та ТОВ "СТЕНКОР" (далі Клієнт) уклали договір про надання правової допомоги (далі Договір), за п. 1.1. якого Адвокат приймає на себе доручення Клієнта про надання правової допомоги обумовленого ним виду в інтересів останнього, в тому обсязі та на тих умовах, що передбачені і закріплені за взаємною згодою у цьому Договорі, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар за дії Адвоката по наданню правової допомоги, а також усі фактичні витрати, пов`язанні з виконанням Адвокатом своїх зобов`язань за даним Договором.

Адвокат має право покласти частину своїх обов`язків на іншу особу, з якою Адвокат укладає окремий договір. У випадку покладання частини своїх зобов`язань на іншу особу, Адвокат залишається відповідальним у повному обсязі перед Клієнтом за порушення умов даного Договору (підп. 2.1.8. Договору).

Клієнт зобов`язується: платити гонорар за дії Адвоката по наданню правової допомоги, а також кошти на покриття фактичних витрат, пов`язанні з виконанням Договору (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються Адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інші, погоджені з Клієнтом, витрати) (підп. 3.2.3 п. 3.2. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату за Договором гонорар у розмірі та порядку, наведеному у Додатку № 1 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною.

Додатком № 1 до акту приймання-передачі № 65 від 21.07.2021 сторонами погоджено розмір гонорару та порядок його оплати, відповідно до якого оплата послуг здійснюється за фактом їх надання на підставі підписаного Сторонами Акту приймання-передачі наданої правової допомоги протягом тридцяти днів з моменту підписання акту або сплачується клієнтом на перед.

04.06.2021 Адвокат Сухомлин О.В. (далі Адвокат) та Адвокатське об`єднання "Адвокатська компанія "Клименко і партнери" уклали договір-доручення про надання правової допомоги № 04/06, за п. 1.1 якого Адвокат приймає на себе доручення Клієнта про надання правової допомоги обумовленого виду в інтересах ТОВ "СТЕНКОР", на підставі п. 2.1.8. Договору про надання правової допомоги від 01.03.2021, укладеного між Адвокатським об`єднанням "Адвокатська компанія "Клименко і партнери" та ТОВ "СТЕНКОР", в тому обсязі та на тих умовах, що передбачені і закріплені за взаємною згодою у цьому Договорі, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар за дії Адвоката по наданню правової допомоги, а також усі фактичні витрати, пов`язані з виконанням Адвокатом своїх зобов`язань за даним Договором.

До заяви Відповідач подає розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу відповідно до якого, вартість наданих послуг становить 21 500,00 грн. з яких:

- підготовка відзиву на позовну заяву у справі № 904/2332/21 1 документ 5 000,00 грн.;

- підготовка заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву у справі №904/2332/21 1 документ 5 000,00 грн.;

- підготовка клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій у справі №904/2332/21 1 документ 1 500,00 грн.;

- підготовка заперечення на заяву про відшкодування судових витрат у справі №904/2332/21 1 документ 1 500,00 грн.;

- підготовка пояснень у справі № 904/2332/21 1 документ 1 500,00 грн.;

- підготовка додаткових пояснень у справі № 904/2332/21 1 документ 1 500,00 грн.;

- представництво Адвокатом інтересів Клієнта у судовому зсіданні у справі №904/2332/21 3 судових засідання (вартість за одиницю 2500,00 грн.) 5 500,00 грн.

21.07.2021 сторони підписали акт № 65 приймання передачі наданої правової допомоги за Договором про надання допомоги від 01.03.2021, укладеного Адвокатом з ТОВ "СТЕНКОР" на загальну суму 21 500,00 грн.

03.08.2021 від позивача до суду надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, мотивоване тим, що заява відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу не містить належних доказів понесених відповідачем витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом Сухомлин О.В. Також, не є зрозумілим, чому відповідач за три засідання у справі № 904/2332/21 нараховує суму 5 500,00 грн., оскільки за його ствердженнями вартість одного засідання 2 500,00 грн., представник відповідача була присутнім на двох засіданнях 20.07.2021 та 23.07.2021., з різною тривалістю засідань, однак витрати за участь адвокат у судових засіданнях нараховані однакові (2 500,00 грн.), що на думку позивача є неспівмірним. До того ж, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 позов ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" задоволено частково, а тому, відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Підсумовуючи вищенаведене, з огляду на положення п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, враховуючи результат вирішення спору в суді апеляційної інстанції (рішення щодо задоволення позову), понесені відповідачем судові витрати у справі належить покласти на останнього.

В свою чергу, за подання позову та апеляційної скарги з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір в розмірі 2 270,00 грн та 3 405,00 грн відповідно.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 269, 270, 275, 276, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Замінити Державне підприємство "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (код ЄДРПОУ 12602750; 41601, Сумська обл., м. Конотоп, вул. Рябошапка, 25) у справі №904/7360/21 на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (код ЄДРПОУ 12602750; 41601, Сумська обл., Конотопський р-н, м. Конотоп, вул. Рябошапка, 25).

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2021 у справі №904/2332/21 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2021 у справі № 904/2332/21 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 в частині відмови в задоволенні позову та розподілу судових витрат і додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2021 у справі № 904/2332/21 скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" (код ЄДРПОУ 41557466; 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 38) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (код ЄДРПОУ 12602750; 41601, Сумська обл., м. Конотоп, вул. Рябошапка, 25) пеню у розмірі 2045,06 грн, 2 270,00 грн судового збору за подання позову, 3 405,00 грн за подання апеляційної скарги та 4 308,45 грн судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, про що видати наказ.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 у справі № 904/2332/21 залишити без змін.

Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" залишити за скаржником.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя В.О. Кузнецов

Суддя Т.А. Верхогляд