________________________________________________________________________________

2/381/270/22

381/4598/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року Фастівський міськрайонний суд Київської області

в складі

головуючого судді: Осаулової Н.А.,

за участю секретаря: Гапонової А.В.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2 ,

представників відповідачів Овсієнко С.А. та Жельчик С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Фастів у порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа Груп» про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, добових витрат на службове відрядження, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа Груп» (далі - відповідач) про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, добових витрат на службове відрядження, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги в редакції уточненої позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 24.12.2021 року обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 23.07.2019 року працював у ТОВ «Європа Груп» на посаді підсобного працівника будівельної бригади.

Відповідач не своєчасно та не в повному обсязі виплатив позивачу заробітну плату, а саме, не виплатив заробітну плату за листопад 2019 року в сумі 4 500,00 грн., та добові за час перебування у відрядженні за кордоном у Франції. Так, з 24.07.2019 по 03.11.2019 (кількість днів відрядження 103 дні), з 15.12.2019 по 30.12.2019 (кількість днів відрядження 16 днів), з 09.01.2020 по 01.06.2020 (кількість днів відрядження 149 днів) ОСОБА_1 знаходився у службових відрядженнях за кордоном у Франції та належним чином виконував свої обов`язки працівника.

Згідно розрахунку, наданого позивачем, відповідач повинен був виплатити позивачу добові за час перебування за кордоном в загальному розмірі 328 412,165 грн. (50 доларів за один день). При цьому, відповідач лише частково виплатив позивачу кошти у розмірі 194 995,00 грн. Тому, сума невиплачених добових становить 133 418,16 грн.

Відповідно до наказу №7 о/с від 01.06.2020 року, ОСОБА_1 звільнено з 01.06.2020 року з посади підсобного працівника будівельної бригади згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Проте, як вказує позивач, він не писав заяву про звільнення з роботи за угодою сторін, відповідач не ознайомив його з вказаним наказом, який ОСОБА_1 не отримував та не підписував, трудову книжку не видано. Наказ про звільнення отримано лише після звернення до управління Держпраці у Волинській області.

Оскільки позивач вважає своє звільнення незаконним, на його думку наявні обставини для його поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з червня 2020 року по листопад 2021 року (18 місяців) у сумі 93 600,00 грн. (5 200,00 грн. * 18 місяців).

Крім того, внаслідок порушення прав позивача, останній зазнав моральних страждань через неправомірні дії роботодавця, які полягають у невиплаті належних грошових коштів та безпідставному звільненні. Через невиплату коштів позивач опинився у скрутному матеріальному становищі. З урахуванням характеру, обсягу моральних страждань та тривалості порушених прав, визначений ним розмір моральної шкоди становить 10 000,00 грн., який ОСОБА_1 вважає пропорційним отриманим стражданням.

Тому позивач просив суд:

1. визнати незаконним та скасувати наказ №7 о/с від 01.06.2020 про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 01.06.2020 згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України та поновити його на посаді підсобного працівника будівельної бригади ТОВ «Європа Груп» з 01.06.2020;

2. стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату в розмір 4 500,00 грн. та добові витрати на службове відрядження до Франції в сумі 133 418,16 грн.; середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 93 600,00 грн.; моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.; витрати по сплаті судового збору та на правову допомогу.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що з 23.07.2019 року по 01.06.2020 року позивач працював у відповідача на посаді підсобного працівника будівельної бригади. Враховуючи прохання позивача та його заяву 01.06.2020 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи. Наказ про звільнення направлено поштою у той же день. Повторно вказаний наказ разом із трудовою книжкою направлено 08.04.2021 року (за зверненням позивача). У службове відрядження до Франції позивач ніколи не направлявся, накази з цього приводу не видавались. Крім того, позивач пропустив строки звернення до суду з даним позовом, так як перевірка управлінням Держпраці у Волинській області проводилась у березні 2021 року і тоді ж позивач повторно отримав наказ про своє звільнення. Тому, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У відповіді на відзив зазначено, що ОСОБА_1 перебував у службовому відрядженні у Франції і лише 01.06.2020 року перетнув кордон України, а тому, не міг написати заяву про звільнення. При цьому, наказ про звільнення позивач від відповідача не отримував, як і не отримував і трудову книжку. Крім того, ТОВ «Європа Груп» і на адвокатські запити не надає документи. Позивач не пропустив строки звернення до суду. Також представник позивача вказала, що відповідач частково виплачував позивачу добові за час перебування за кордоном, що підтверджується виписками з банку.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача повторно вказав на пропуск позивачем строків для звернення до суду з даним позовом, а також повторно зазначив, що у службові відрядження до Франції позивач не направлявся. Так, відповідач має ліцензію на роботу лише в Литві, а відмітки у закордонному паспорті позивача свідчить про перетин ним кордону з Польщею. Заробітна плата виплачена позивачу у повному обсязі.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні в режимі відео конференції проти позовних вимог заперечували, просили відмовити в позові в повному обсязі.

Ухвалою суду від 24.12.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а ухвалою суду від 16.02.2022 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Протокольною ухвалою суду від 20.06.2022 року до матеріалів справи долучено відзив на позовну заяву та відповідь на відзив на позовну заяву.

Протокольною ухвалою від 30.06.2022 року до матеріалів справи долучено заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Наказом ТОВ «Європа Груп» «Про прийняття на роботу» від 22 липня 2019 року №11 о/с, серед іншого, прийнято ОСОБА_1 з 23.07.2019 року на посаду підсобного працівника будівельної бригади з посадовим окладом 4 500,00 грн.

Наказом ТОВ «Європа Груп» «Про звільнення з роботи» від 01 червня 2020 року №7 о/с, зокрема, звільнено ОСОБА_1 з 01.06.2020 року з посади підсобного працівника будівельної бригади згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Підстава - заява про звільнення з роботи.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За п. 1 ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору визначено угоду сторін.

Вимоги ст. 47 КЗпП України передбачають, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Так, згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Що стосується оскарження наказу про звільнення варто зазначити, що ОСОБА_1 протягом розгляду справи заявляв, що відповідної заяви він не писав. Самостійно з власної ініціативи таку заяву сторона відповідача не подала, а позивач не звертався до суду з клопотанням про її витребування.

Приймаючи рішення по суті спору, суд має зазначити про застосування положень цивільного процесуального законодавства щодо змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Так приписами ч.ч 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому за положеннями ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Так під час проведення судового засідання, яке було проведено за участі представника позивача, нею не заявлялось клопотань щодо витребування копії заяви позивача про звільнення з роботи від 01.06.2020, остання повідомила про відсутність відповідних клопотань.

Надаючи оцінку наданим доказам, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять достовірних даних про те, що позивач не писав заяву про звільнення від 01.06.2020 року. Факт перетину ОСОБА_1 державного кордону України 01.06.2020 року не може свідчити про не написання такої заяви, оскільки у вказаний день останній вже знаходився в Україні. Інші докази, які б це підтвердили, не надано.

Зважаючи на викладене, суд не може покласти в основу рішення зазначене твердження позивача, а отже і позбавлений можливості зробити висновок, що наявні підстави для скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 .

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 7 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За таких обставин, оскільки відповідач не порушував вимоги трудового законодавства при звільненні позивача, підстав для визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на користь останнього середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд не вбачає, а тому, відмовляє у задоволенні позову у цій частині.

Крім того, звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 вказав, що ТОВ «Європа Груп» не виплатило позивачу заробітну плату за листопад 2019 року в сумі 4 500,00 грн. На підтвердження своєї позиції позивачем надано виписку по рахунку, відкритому в АТ КБ «Приватбанк» за період з 01.09.2019 по 01.03.2021 року.

Згідно вказаної виписки, на рахунок позивача, відкритий у вказаному банку, надходили кошти від ТОВ «Європа Груп», призначення платежів вказувались як виплата заробітної плати за відповідні місяці, відшкодування витрат на відрядження, відшкодування витрат згідно авансового звіту.

Наявність спору щодо належних до виплати грошових сум підтверджено і стороною відповідача у ході розгляду справи. Так, як вказує представник відповідача, на виконання припису управління Держпраці у Волинській області, позивачу були виплачені кошти. На підтвердження чого надано платіжну відомість та відомість розподілу витрат.

Зокрема, за платіжною відомістю №10 за жовтень 2020 року, виплачено кошти у сумі 5 200,00 грн., а за відомістю розподілу витрат від 06.04.2021 року ОСОБА_1 виплачено 2 698,88 грн. в якості компенсації за невикористану відпустку.

Крім того, згідно наданої відповідачем довідки про розмір нарахованої і виплаченої заробітної плати від 26.10.2022 року №3, заробітна плата за листопад 2019 року дійсно виплачувалась позивачу пізніше, але, станом на дату звільнення, з ОСОБА_1 проведені всі розрахунки. Дана довідка співпадає з даними платіжної відомості №10 та відомістю розподілу витрат від 06.04.2021 року.

Таким чином, оскільки у даній справі позивачем фактично оспорюється факт невиплати заробітної плати лише за листопад 2019 року, на підставі наданих документів, суд приходить до висновку, що вказані грошові кошти були виплачені позивачу пізніше, що ввійшли до складу інших належних йому платежів.

Також позивачем ставилося питання стягнення з відповідача несплаченої частини добових за час перебування за кордоном. Позивач зазначав, що перебував у відрядженні у Франції.

Виходячи з приписів ст.121 КЗпП України, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада). Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Позивач аргументує позов направленням його у відрядження за межі України у Францію.

Водночас Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України в редакції від 17 березня 2011 року за № 362, передбачено, що Відрядження за кордон здійснюється відповідно до наказу (розпорядження) керівника підприємства (у разі відрядження державного службовця - відповідно до наказу керівника державної служби), у якому зазначаються мета виїзду, завдання (за потреби), пункт призначення (держава або держави, місто або міста призначення, інші населені пункти, найменування підприємства, установи або організації, куди відряджається працівник), строк (дата вибуття у відрядження та дата прибуття з відрядження), джерело фінансового забезпечення витрат на відрядження, а також за потреби інші ключові моменти (вид транспорту та маршрут поїздки у разі відрядження на службовому автомобілі, інформація про додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження, у разі їх встановлення керівником), після затвердження технічного завдання (за потреби) і кошторису витрат. У разі направлення працівника підприємства у службове відрядження за кордон за запрошенням подається його копія з перекладом та за наявності програма заходів. Строк відрядження визначається керівником, але не може перевищувати 60 календарних днів, за винятком випадків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 (строк відрядження державного службовця протягом одного календарного року не може перевищувати 60 календарних днів, крім випадків, визначених законодавством) (п. 1 розділу 3).

Після повернення з відрядження працівник зобов`язаний до закінчення п`ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, виданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, виданих на відрядження) підлягає поверненню працівником (у грошових одиницях, у яких було надано аванс) на відповідний рахунок підприємства, що їх надало, у встановленому законодавством порядку, а у разі отримання авансу готівкою сума надміру витрачених коштів підлягає поверненню працівником до каси відповідного державного органу, військового формування, відповідної установи чи організації, на які законодавством покладено завдання і повноваження з розвідувальної, контррозвідувальної та оперативно-розшукової діяльності (п. 17 розділу 3).

Всупереч процесуальному обов`язку позивачем не надано жодних доказів оформлення його відрядження за кордон до Франції, в тому числі і наказу чи розпорядження керівника.

Так, сторона позивача зверталась до відповідача з адвокатським запитом про надання інформації про розмір добових витрат, на що отримано відповідь, що працівник не оформив авансові звіти за час перебування у відрядженні. Не надані ці звіти позивачем і протягом розгляду справи.

Звертаючись до суду з клопотання про витребування у відповідача наказів про направлення ОСОБА_1 у відрядження, представник ТОВ «Європа Груп» зазначив, що такі накази відсутні, оскільки позивач у відрядження до Франції не направлявся.

На думку позивача, факт його перебування у службових відрядженнях у Франції підтверджується відмітками в закордонному паспорті про перетин кордону, зокрема з 24.07.2019 по 03.11.2019, з 15.12.2019 по 30.12.2019, з 09.01.2020 по 01.06.2020.

Між тим, самі по собі факти перетину державного кордону України та виплата позивачу по частинах добових не свідчать про перебування ОСОБА_1 у відрядженнях у Франції, оскільки такі дані встановлюються на підставі доказів у сукупності. Надані авіаквитки такі дані також не містять, а документи, складені іноземною мовою, судом до уваги не приймаються, так як вони надані без перекладу та без засвідчення підпису перекладача належним чином.

У той же час, відповідачем надано суду накази про направлення у відрядження ОСОБА_1 у Литву в м. Паневежис, а саме, у період з 01.08.2019 року по 17.10.2019 року (наказ №14 від 23.07.2019 року), з 18.10.2019 року по 31.10.2019 року (наказ №27 від 01.10.2019 року), з 16.12.2019 року по 28.12.2019 року (наказ №33 від 13.12.2019 року), з 11.01.2020 року по 06.02.2020 року (наказ № 01 від 09.01.2020 року), з 12.02.2020 року по 30.04.2020 року (наказ №03 від 10.02.2020 року), з 01.05.2020 року по 25.05.2020 року (наказ №06 від 30.04.2020 року).

При цьому, згідно довідки №2 від 26.10.2022 року, за період перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах, йому було нараховано добові витрати на відрядження в Литві у сумі 192 265,00 грн.

Також суд зауважує, що відмітки про перетинання позивачем державного кордону, що наявні у його закордонному паспорті, співпадають з часом від`їзду у відрядження в Литву згідно наданих відповідачем наказів, та приїзду з нього з розрахунком, необхідним для прибуття до місця призначення.

Таким чином, з урахуванням відсутності доказів перебування позивача у відрядженні у Франції вимога про стягнення заборгованості по добових є недоведеною та в задоволенні такої слід відмовити.

При цьому висновку суд враховує положення ч. 6 ст. 81 ЦПК України, за якими доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд вказує наступне.

У відповідності до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 13 Постанови № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (322-08) (набрала чинності 13 січня 2000р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав .

Оскільки обов`язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а позивачем не доведено протиправність дій відповідача, суд вважає, що у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Крім того, як вказувала сторона відповідача, ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду з даним позовом, що є безумовною підставою для відмови у його задоволенні.

Так, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України).

У той же час, зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання позивачем копії наказу про звільнення або вручення трудової книжки, суд приходить до висновку, що строки звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущено.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з огляду на відсутність обов`язку суду щодо збирання доказів та недоведення позивачем обставин, на які він посилається, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні даного позову, стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат є неприпустимим.

Враховуючи наведене, на підставі ст.ст. 16, 23 ЦК України, ст.ст. 36, 47, 116, 121, 233, 237-1 КЗпП України та керуючись ст.ст 12, 76, 77, 78, 79, 265, 285, 289 ЦПК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України в редакції від 17 березня 2011 року за № 362, суд, -

у х в а л и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа Груп» про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, добових витрат на службове відрядження, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Європа Груп», код ЄДРПОУ 42478291, адреса місця знаходження: вул. Шевченка, буд. 8, м. Горохів, Луцький район, Волинська область.

Суддя: Н.А. Осаулова

Повний текст рішення виготовлено 13.12.2022 року