ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2022 року м. Київ №640/34778/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомПервинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат»до Міністерства охорони здоров`я Українипровизнання протиправним і нечинним наказу Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: - ОСОБА_1 ; встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Первинна профспілкова організація Незалежної профспілки гірників України Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» з позовом до Міністерства охорони здоров`я України, в якому просила визнати протиправним і нечинним наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 №2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Водночас відповідача зобов`язано відповідно до частини четвертої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України опублікувати оголошення про оскарження вищевказаного наказу Міністерства охорони здоров`я України у виданні, в якому цей наказ був або мав бути офіційно оприлюднений.

Відповідачем відповідно до вимог частин четвертої-шостої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України опубліковано оголошення про відкриття провадження у даній адміністративній справі в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21.12.2021 №097, тому усі заінтересовані особи вважаються належним чином повідомлені про судовий розгляд даної справи.

У підготовчому судовому засіданні 22.02.2022 задоволено клопотання представника позивача та ОСОБА_1 про залучення останнього до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, та залучено його до участі у справі в указаному процесуальному статусі.

Ухвалою від 22.02.2022 Окружний адміністративний суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі, призначивши її розгляд у судовому засіданні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність оскаржуваного наказу Міністерства охорони здоров`я, яким визначено, що працівники державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», зокрема й членів Первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» підлягають обов`язковій вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Видання такого наказу відповідачем суперечить приписам Конституції України, відповідно до яких, зокрема людина, її життя і здоров`я визнані найвищою соціальною цінністю в Україні, гарантується право на працю, яку кожен обирає собі вільно, а конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, кожен має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню, жодна людина без вільної її згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Також позивач уважає, що видання відповідачем оскаржуваного наказу призводить до дискримінації у сфері праці невакцинованих від вищевказаної хвороби працівників порівняно з вакцинованими, що забороняється статтею 2-1 Кодексу законів про працю України, до медичного втручання у здоров`я особи за відсутності на те її згоди, що заборонено Законом України «Основи законодавства про охорону здоров`я», а також до проведення над особою без її згоди медичних дослідів шляхом вакцинування вакцинами сумнівної якості, що заборонено пунктом 3 статті 281 Цивільного кодексу України. Окрім того, позивач покликається на резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.2021, відповідно до якої щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим.

Відповідач надав суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову, стверджуючи про правомірність видання оскаржуваного наказу, а також про відсутність у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду з даним позовом.

Третя особа, ОСОБА_1 , письмових пояснень щодо суті спору суду не надав.

У судове засідання, призначене на 30.08.2022 для розгляду справи по суті, прибув представник відповідача, який підтримав заперечення щодо позову, викладені у відзиві на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову.

Решта учасників справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про його проведення.

У судовому засіданні 30.08.2022 суд ухвалив розгляд справи продовжити в порядку письмового провадження.

Ознайомившись із матеріалами справи, суд встановив, що позивач є первинною профспілковою організацією Незалежної профспілки гірників України Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат».

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2015 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»:

1) затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, що додається;

2) директорату громадського здоров`я та профілактики захворюваності ( ОСОБА_2 ) доручено забезпечити подання цього наказу в установленому законодавством порядку на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України;

3) контроль за виконанням цього наказу покладено на заступника Міністра охорони здоров`я України - головного державного санітарного лікаря України Кузіна І.В.

4) цей наказ набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування.

Наказ зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за №1306/36928 та він набрав чинності 08.11.2021.

Відповідно до указаного Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1)центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2)місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3)закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Згідно з приміткою до цього Переліку в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 №2070).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 №2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153, затверджено зміни до указаного Переліку, а саме доповнено цей Перелік новими пунктами 4-6 такого змісту:

« 4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;

5. Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.».

З урахуванням таких змін відповідно до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3)закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів.

6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83.

Наразі наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 №380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153» зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» до завершення воєнного стану в Україні.

Оцінюючи правомірність наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2015 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням*» з урахуванням змін, внесених наказом Міністерства охорони здоров`я від 01.11.2021 №2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», суд виходить із наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач в цілому оскаржує наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2015 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням*» з урахуванням змін, внесених наказом Міністерства охорони здоров`я від 01.11.2021 №2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

В розумінні пункту 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України оскаржуваний наказ Міністерства охорони здоров`я України є нормативно-правовим актом.

Статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України визначено особливості оскарження нормативно-правових актів.

За змістом частини першої вказаної статті такий порядок поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

При цьому за загальним правилом, звертаючись до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, позивач має обґрунтувати не лише зміст позовних вимог, а й факт застосування до нього цього акту або те, що він є суб`єктом правовідносин, у яких цей акт буде застосовуватися.

Розглядаючи дану адміністративну справу в розрізі встановлення наявності в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, суд вважає за необхідне дослідити питання правової природи оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень.

Аналіз змісту оскаржуваного наказу дає підстави суду для висновку, що безпосередньо позивач не є суб`єктом правовідносин, у яких підлягає застосуванню цей наказ. Окрім того, позивач не надав суду докази застосування безпосереднього до нього цього наказу.

Водночас, із позовної заяви слідує, що первинна профспілкова організація Незалежної профспілки гірників України Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулася до суду з цією заявою з метою захисту прав та інтересів своїх членів.

Статтею 246 Кодексу законів про працю України встановлено, що первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси (частина перша). Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статутом професійної спілки (частина друга).

Статтею 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об`єднаннями громадян. У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках. У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами. Профспілки, їх об`єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.

Соціально-економічні права і свободи громадян України це - можливості людини реалізувати свої здібності і здобувати засоби до існування, а також можливість доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому їх розвитку.

До соціально-економічних прав і свобод громадян України, поміж іншого, відносять: право на працю (стаття 43 Конституції України); право на охорону здоров`я (стаття 49 Конституції України).

Згідно зі статтею 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Свої повноваження первинні профспілкові організації здійснюють через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не створюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів профспілки, який діє в межах прав, наданих цим Законом та статутом профспілки.

Якщо на підприємстві, в установі або організації діє кілька первинних профспілкових організацій, представництво колективних інтересів працівників підприємства, установи або організації щодо укладання колективного договору здійснюється об`єднаним представницьким органом, який утворюється цими первинними профспілковими організаціями, за ініціативою будь-якої з них. У цьому випадку кожна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов`язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Представницький орган утворюється на засадах пропорційного представництва. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси найманих працівників при підписанні колективного договору.

Відтак, первинна профспілкова організація Незалежної профспілки гірників України Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» наділена правом звертатися з адміністративним позовом до суду з метою захисту трудових та соціально-економічних інтересів членів - працівників Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат».

Відповідно до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83, Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» відноситься об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Зважаючи на викладене, саме працівники названого підприємства є учасниками правовідносин, у яких підлягає застосуванню оскаржуваний наказ в частині визначеного в Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, обов`язку працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83, здійснити профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відтак, з метою захисту працівників названого державного підприємства, які є членами первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», остання з метою захисту їхніх трудових та соціально-економічних прав та інтересів вправі звернутися до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним і скасування наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2015 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням*» з урахуванням змін, внесених наказом Міністерства охорони здоров`я від 01.11.2021 №2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» в частині визначення в Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням обов`язку працівників підприємств, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83, здійснити обов`язкове профілактичне щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, про що йдеться в пункті 6 згаданого Переліку.

У цій частині оскаржуваний наказ Міністерства охорони здоров`я був застосований до ОСОБА_1 , який є працівником Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» та членом первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат».

Членство ОСОБА_1 у Первинній профспілковій організації Незалежної профспілки гірників України Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» підтверджується довідкою Первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» від 15.12.2021 №157.

Застосування оскаржуваного наказу до ОСОБА_1 убачається в такому.

На підставі оскаржуваного наказу Міністерства охорони здоров`я України Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» видав наказ від 18.11.2021 №444, яким працівників названого підприємства у строк до 03.12.2021 зобов`язано надати безпосередньому керівнику документ, який підтверджує, що працівник отримав повний курс вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; довідку ЛКК від сімейного лікаря про перенесений коронавірус, яка дає можливість працівникові бути допущеним до роботи, залишаючись невакцинованим протягом строку, зазначеного у цій довідці; довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 16.09.2011 №595. При цьому згідно з пунктом 2.1. цього наказу до роботи допускаються з 09.12.2021 тільки ті працівники, які пройшли обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. У свою чергу на підставі вказаного наказу наказом Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» №763 (дату наказу позивачем не вказано) ОСОБА_1 з 09.12.2021 відсторонено від роботи.

Щодо наявності права оскаржити до суду іншу частину наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 №2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» позивач доказів суду не надав, що є підставою для висновку суду про відсутність у нього такого права.

Отже, наразі позивач має право оскаржити до суду лише пункт 6 Переліку професій, виробництв та організацій в частині, що стосується встановлення для працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83, обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відсутність у позивача права на оскарження згаданого наказу у відповідній частині є достатньою підставою для відмови в задоволенні його позовних вимог про визнання протиправним і нечинним цієї частини наказу.

Зважаючи на викладене, суд надає оцінку правомірності оскаржуваного наказу лише в частині, що стосується встановлення для працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83, обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 64 Конституції України встановлено, зокрема, що не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Тобто Конституцією України встановлено виключний перелік прав і свобод, які не можуть бути обмежені, допускаючи обмеження інших прав з настанням певних умов.

Згідно з преамбулою Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Відповідно до частин першої-другої статті 30 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

За змістом статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані, поміж іншого піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; вживати передбачених Законом України "Про екстрену медичну допомогу", заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Приписами статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що є обов`язковими і включаються до календаря щеплень профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 №90) (далі - Положення №290), Міністерство охорони здоров`я є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство охорони здоров`я є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань, забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), імунопрофілактики, промоції здорового способу життя та запобігання факторам ризику, попередження та зниження рівня вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення, безпеки харчових продуктів, регламентації факторів середовища життєдіяльності населення, гігієнічної регламентації небезпечних факторів, створення національної системи крові, управління системою якості щодо безпеки крові, біологічної безпеки та біологічного захисту, боротьби із стійкістю до протимікробних препаратів, реагування на небезпеки для здоров`я та надзвичайні стани в сфері охорони здоров`я, а також забезпечення формування державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Відповідно до пункту 8 Положення №290 Міністерство охорони здоров`я України у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Аналіз викладених вище правових норм дає підстави суду стверджувати, що повноваження щодо затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб належать Міністерству охорони України, яке є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Отже, оскаржуваний наказ виданий відповідачем в межах його повноважень.

Окрім того, суд уважає, що цей наказ відповідає й іншим критеріям, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, на відповідність яким адміністративний суд зобов`язаний перевірити оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень.

Так, відповідно до указаної правової норми у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, загальновідомою є та обставина, що у грудні 2019 року офіційно зафіксований спалах коронавірусної інфекції COVID-19 в Китаї у місті Ухань.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 25.02.2020 №521 COVID-19 внесено до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, як особливо небезпечну інфекційну хворобу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» запроваджено карантин на всій території України з наступним його продовженням. У подальшому до цієї постанови вносилися зміни, які були покликані змінами епідемічної ситуації на території України протягом дії карантину.

Наразі в Україні діють обмеження, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з урахуванням змін, внесених до неї низкою інших постанов Кабінету Міністрів України, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2022 № 928, яка набрала чинності 23.08.2022, набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України, відповідно до якої продовжено карантин на території України до 31.12.2022.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 №595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» затверджено, поміж іншого, Календар профілактичних щеплень в Україні.

Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар) - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

Згідно з розділом І Календаря цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.

Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби.

Відтак, питання визначення категорій працівників, для яких встановлюється обов`язкове профілактичне щеплення для запобігання поширення серед них інфекційних захворювань, зокрема COVID-19 належить до дискреційних повноважень Міністерства охорони здоров`я України.

На переконання суду відповідач належним чином реалізував надані йому такі дискреційні повноваження та обґрунтовано вніс зміни до вищевказаного Переліку, доповнивши його пунктом 6 в частині визначення обов`язку здійснення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 для підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83, що підтверджується пояснювальною запискою до проекту наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який (проект) був взятий за основу наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 №2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Так, відповідно до указаної пояснювальної записки доповнення вказаного Переліку пунктом 6, відповідно до якого обов`язковому щепленню від COVID-19 підлягають працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83, проект вищевказаного наказу розроблений з метою забезпечення інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, зокрема гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2.

Необхідність прийняття цього наказу обґрунтована стрімким погіршенням в Україні епідемічної ситуації, пов`язаної з поширенням COVID-19. Так, з початку вересня 2021 року тижневий темп приросту захворюваності в середньому становив 46% (від 36% до 69%), що є загрозливим показником. Зареєстроване не тільки збільшення кількості нових випадків, але і зростання частоти виявлення серед усіх протестованих зразків методом полімеразної ланцюгової реакції та експрес-тестів на визначення антигену коронавірусу SARS-CoV-2. Якщо на початку вересня відсоток позитивних випадків складав 4,5%, то наразі цей показник зріс у 3 рази і складає 14,6%. Рівень госпіталізації осіб із підозрілим та підтвердженим випадком COVID-19 на 100 тисяч населення на початку вересня складав в середньому 13 випадків на 100 тисяч населення, наразі цей показник зріс у 4 рази і складає 54 випадки на 100 тисяч населення. Дана ситуація підвищує ризики появи критичного навантаження на систему охорони здоров`я та збільшує ймовірність нестабільної роботи об`єктів критичної інфраструктури на території України. Україна нарощує темпи вакцинації проти COVID-19, збільшення обсягів вакцинації збільшує частку захищеного населення України. В умовах пандемії необхідно забезпечити безперебійну роботу усіх об`єктів критичної інфраструктури, працівники яких мають високий ризик інфікування COVID-19 через часті контакти з різними верствами населення.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про критичну інфраструктуру» об`єкти критичної інфраструктури - об`єкти інфраструктури, системи, їх частини та їх сукупність, які є важливими для економіки, національної безпеки та оборони, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєво важливим національним інтересам.

Окрім того, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 24.12.2020 №3018 «Про затвердження Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках» затверджено названу Дорожню карту, відповідно до якої імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України у подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення є припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні. Виконання заходів Дорожньої карти має за мету досягнення наступних цілей: скоротити тягар смертей, пов`язаних із коронавірусною хворобою COVID-19; скоротити тягар ускладнень для здоров`я, пов`язаних із коронавірусною хворобою COVID-19; запобігти колапсу системи охорони здоров`я, пов`язаного з перевантаженням технічних, людських та інфраструктурних можливостей внаслідок стрімкого та широкого поширення коронавірусної хвороби COVID-19.

Дорожньою картою визначено 9 пріоритетних груп для вакцинації від коронавірусної хвороби COVID-19, до якої зокрема віднесено працівників критично важливих структур державної безпеки.

Отже, вакцинування проти COVID-19 працівників підприємства, установ та організації, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №85, покликане захистити цих працівників від інфікування COVID-19 та їх захворювання, зменшити навантаження систему охорони здоров`я та убезпечити згадані підприємства, установи та організації від нестабільної роботи та заподіяння шкоди національним інтересам.

За наведених обставин суд уважає, що оскаржуваний наказ Міністерства охорони здоров`я України в частині встановлення обов`язку вакцинуватися проти COVID-19 працівників підприємства, установ та організації, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №85, виданий відповідачем обґрунтовано, безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). При цьому судом не встановлено жодних ознак дискримінації цих працівників порівняно з іншими працівниками.

Суд також критично сприймає доводи позивача про вакцинацію можливо неякісною вакциною, яка як лікарський засіб пройшла прискорену процедуру реєстрації в Україні, оскільки зазначена обставина жодним чином не впливає на правомірність оскаржуваного наказу Міністерства охорони здоров`я України.

З огляду на викладене вище доцільно звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10.03.2021 у справі №331/5291/19, відповідно до якої вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданими.

Також під час розгляду даної адміністративної справи судом враховано практику Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні від 30.04.2002 у справі «Василева проти Болгарії» Європейський суд з прав людини вказав: «Зараз вже чітко встановлено, що хоча право на здоров`я не належить до прав, гарантованих Конвенцією або Протоколами до неї (...), Високі Договірні Сторони мають, паралельно зі своїми позитивними зобов`язаннями, передбаченими статтею 2 Конвенції, позитивні зобов`язання за статтею 8 Конвенції. У той же час, Високі Договірні Сторони мають певну свободу розсуду при виборі способів виконання своїх позитивних зобов`язань за Конвенцією». Крім того, держави, імплементуючи свої позитивні зобов`язання, мають певні межі розсуду. Межі розсуду будуть ширшими тоді, коли держава має забезпечити рівновагу між конкуруючими приватними і суспільними інтересами або закріпленими Конвенцією правами. Також слід враховувати необхідність прийняття оперативних рішень, які повинна приймати держава з позиції пріоритетів та наявних в неї ресурсів, коли стикається з ризиками для життя та фізичної недоторканності осіб (рішення від 28.10.19998 у справі «Осман проти Сполученого Королівства).

У рішенні від 20.12.2011 у справі «Фіногенов та інші проти Росії» Європейський суд нагадав, що: «Позитивні зобов`язання влади, передбачені статтею 2 Конвенції, не є беззаперечним: не кожна загроза життю зобов`язує владу вживати конкретних заходів, щоб уникнути ризику. Обов`язок вживати конкретних заходів виникає лише в тому випадку, якщо органи влади знали або повинні були знати про це на момент існування реального і негайного ризику для життя осіб і якщо влада зберігала певний ступінь контролю над ситуацією. Європейський суд вимагає від держави відповідача вжити лише тих заходів, які є «здійсненними» за обстави, що склалися. Позитивний обов`язок, про який йдеться, повинен тлумачитися таким чином, що не покладає на владу неможливе чи непропорційне навантаження, беручи до уваги труднощі, пов`язані з поліцейськими функціями сучасних суспільств, непередбачуваність поведінки людей та оперативний вибір, який повинен бути зроблений з точки зору пріоритетів та ресурсів».

У рішенні від 28.04.2021 «Вавржчик та інші проти Чеської Республіки» Європейський суд з прав людини підкреслив, що, на загальну думку, вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних з точки зору витрат заходів у сфері охорони здоров`я і що кожна держава має намагатися досягати максимально можливого рівня вакцинації серед свого населення. Конвенція та інші міжнародні документи покладають позитивне зобов`язання на Договірні Держави зі вжиття належних заходів із захисту життя і здоров`я осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією. У світлі цих аргументів ЄСПЛ дійшов висновку, що обов`язок проходження вакцинації в Чехії є відповіддю національних органів влади на нагальну соціальну потребу в захисті здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від відповідних хвороб та недопущенні будь-якої тенденції зменшення рівня вакцинації дітей. Суд зрештою дійшов висновку, що оскаржувані заходи можуть вважатись такими, що були «необхідними у демократичному суспільстві», а тому не вбачав порушення статті 8 Конвенції.

Також у рішенні від 15.03.2012 у справі «Соломахін проти України», в якій заявник оспорював проведення вакцинації від дифтерії) ЄСПЛ зазначив, що у цій справі було втручання у приватне життя та таке втручання було чітко передбачено законом і переслідувало легітимні цілі охорони здоров`я. На думку Суду, порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання. Крім того, згідно з висновками національного суду, медичний персонал перевірив відсутність протипоказань до щеплення заявника перед тим, як його проводити, отже, було вжито необхідних запобіжних заходів, щоб гарантувати, що медичне втручання не завдасть шкоди заявникові тією мірою, якою це порушуватиме баланс інтересів особистої недоторканості заявника та інтересів охорони здоров`я населення. Отож Європейський суд з прав людини дійшов висновків, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання.

Наразі, встановлюючи оскаржуваним наказом обов`язкову вакцинацію для працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83, Міністерство охорони здоров`я України діяло згідно із законом та із метою захисту здоров`я населення від хвороби, яка становить серйозну небезпеку, тому суд не вбачає в цьому порушення вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За таких обставин доводи позивача про порушення оскаржуваним наказом прав та інтересів членів первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», які є працівниками названого підприємства, є необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду відповідач належним чином довів правомірність оскаржуваного наказу у частині, що стосується встановлення обов`язкової обов`язкову вакцинацію для працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83, тому підстави для визнання зазначеного наказу протиправним і нечинним в цій частини відсутні.

Отже, позовні вимоги в цілому є необґрунтованими і задоволенню судом не підлягають.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог підстави для відшкодування позивачу судових витрат, понесених у зв`язку із поданням цього позову до суду, передбачені статтею 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

вирішив:

У задоволенні позовних вимог Первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» до Міністерства охорони здоров`я України відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко