ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6267/22 Справа № 208/10007/21 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2022 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Максюта Ж.І.

суддів Свистунова О.В., Макаров М.О.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 травня 2022 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2021 року позивач звернувся до суду із позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що протягом тривалого часу він був клієнтом АТ КБ "ПриватБанк" та отримував банківські послуги з розрахунково-касового обслуговування за його рахунками. Листом АТ КБ "ПриватБанк" № 20.1.0.0.0/7-20210520/4921 від 20.05.2021 р. ОСОБА_1 було повідомлено про прийняте банком рішення, згідно з яким будуть розірвані укладені з позивачем договори банківського обслуговування/депозитні договори та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг, що не передбачають відкриття поточних рахунків, та закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману банку.

21.05.2021 р. ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою повідомити підстави обмеження обслуговування клієнта та поновити обслуговування.

Листом АТ КБ "ПриватБанк" № 20.1.0.0.0/7-210526/11239 від 23.06.2021 р. позивача було повідомлено про відмову у відновленні обслуговування та про правомірність прийнятого рішення від 20.05.2021 р.

ОСОБА_1 вважає дії відповідача щодо розірвання договору банківського обслуговування в односторонньому порядку протиправними, безпідставними та незаконними. А також, що у повідомленні АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання договорів і закриття рахунків не вказано жодних підстав встановлення позивачеві неприйнятно високого ризику та жодних доказів, які б давали підстави вважати ОСОБА_1 винним у скоєнні будь-якого злочину, як не надано інформації та будь-яких доказів того, що відносини із позивачем створюють небезпеку (загрозу, уразливі місця) в діяльності банку, можуть бути використаним з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. Банком заподіяно негативні емоції, що спричинили страждання та приниження, якими позивачу завдано моральну шкоду, яку позивач оцінює в 20 000 грн.

Позивач просить визнати протиправними дії АТ КБ "ПриватБанк" щодо обмеження отримання ОСОБА_1 , банківських послуг; зобов`язати АТ КБ "ПриватБанк" усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 картковими рахунками шляхом поновлення фінансових операцій за картковими рахунками; стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" моральну шкоду в розмірі двадцять тисяч гривень.

Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 травня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди було відмовлено.

Непогодившись із таким рішенням суду, позивач звернувся до Дніпровського апеляційного суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 травня 2022 року скасувати і постановити по справі нове рішення, яким визнати протиправними дії АТ КБ "ПриватБанк" щодо обмеження отримання ОСОБА_1 , банківських послуг; зобов`язати АТ КБ "ПриватБанк" усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 картковими рахунками шляхом поновлення фінансових операцій за картковими рахунками шляхом поновлення фінансових операцій за картковими рахунками; стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги позивач посилається на те, що при постановленні рішення судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права. Так, судом не прийнято до уваги висновки Верховного Суду України від 29.04.2020 року по справі за №910/3245/19, від 10.12.2020 по справі за № 910/507/20, від 16.10.2018 по справі №910/21320/17, а в порушенні процесуальних норм права судом не прийнято до уваги постанову пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року, норми Цивільно-процесуального кодексу та інших законів.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року було відкрито провадження по справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

06.09.2022 року відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якій просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без розгляду, а рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 травня 2022 року - без змін.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи 19.01.2021 року між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір шляхом підписання анкети-заяви.(а.с.55)

Листом АТ КБ "ПриватБанк" № 20.1.0.0.0/7-20210520/4921 від 20.05.2021 р. ОСОБА_1 було повідомлено про прийняте Банком рішення, згідно з яким будуть розірвані укладені з позивачем договори банківського обслуговування/депозитні договори та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг, що не передбачають відкриття поточних рахунків, та закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій.(а.с.18-19)

21.05.2021 р. ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою, в якій зазначив, що просить повідомити підстави обмеження обслуговування клієнта та поновити обслуговування.(а.с.17)

Листом АТ КБ "ПриватБанк" № 20.1.0.0.0/7-210526/11239 від 23.06.2021 р. позивача було повідомлено про причини відмови у наданні банківських послуг, у зв`язку з тим, що виникла обґрунтована підозра щодо фінансових операцій позивачем, банком були вжиті заходи, направлені на зменшення ризику - небезпеки бути використаним з метою легалізації доходів/фінансуванню тероризму, оскільки фінансові операції не мають очевидної економічної чи законної мети. Підставою для встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин є результати перевірки та аналізу фінансових операцій клієнта, в ході яких встановлено обґрунтовані підозри. Підставою для фіксування вказаної діяльності клієнта є виявлення фактів багаторазового, у великих обсягах проведення фінансових операцій, щодо яких є підозри у використанні банку для легалізації доходів/фінансуванню тероризму чи вчинення іншого злочину. (а.с.12-13)

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно ч.1 ст.4, ч.1 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Пунктом 1.1.3.2.14 Умов та правил надання банківських послуг, передбачено, що Банк має право відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунком клієнта у випадку виникнення вмотивованих підозр щодо використання банку для проведення незаконних операцій.

Згідно з п. 2.1.4.14 Умов, клієнт дає свою згоду, що Банк може блокувати можливість використання картки при здійсненні ризикових операцій, а так само на підставі внутрішніх процедур Банку та операційних правил міжнародних платіжних систем.

Для призупинення або запобігання будь-яких незаконних або неузгоджених з Банком дій з карткою держатель доручає Банку в будь-який час і без укладення будь-яких додаткових угод призупинити або припинити дію картки (2.1.1.8.1 Умов).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ч. 2 ст. 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", суб`єктами первинного фінансового моніторингу є, зокрема, банки, страховики (перестраховики), страхові (перестрахові) брокери, кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов`язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" застосування ризик-орієнтованого підходу здійснюється в порядку, визначеному внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу суб`єкта первинного фінансового моніторингу, з урахуванням рекомендацій відповідних суб`єктів державного фінансового моніторингу, які згідно із цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб`єктами первинного фінансового моніторингу. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати оцінку/переоцінку ризиків, у тому числі притаманних його діяльності, документувати їх результати, а також підтримувати в актуальному стані інформацію щодо оцінки ризиків, притаманних його діяльності (ризик-профіль суб`єкта первинного фінансового моніторингу), та ризику своїх клієнтів таким чином, щоб бути здатним продемонструвати своє розуміння ризиків, що становлять для нього такі клієнти (ризик-профіль клієнтів).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі: встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.

Таким чином, чинне законодавством України надає банку як суб`єкту первинного фінансового моніторингу право у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 1075 ЦК банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Судова колегій погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач дійшов помилкового висновку, що АТ КБ "Приватбанк" неправомірно не укладає з ним договір банківського рахунку, здійснюючи функції суб`єкта первинного фінансового моніторингу, покладені на нього в силу приписів статті 6, 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", оскільки право банку відмовитися від договірних відносин з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених Законом обставин.

Враховуючи приписи статей 6, 7, 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", як спеціального нормативно-правового акта, що прямо наділяють банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, та є пріоритетними над вимогами ст. 633,634,1075 ЦК України, суд вважає, що наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.

Позивачем не надано доказів відкритого рахунку та наявних на ньому грошових коштів, що унеможливлює визначення порушення його права, та необхідність усунення перешкод у користуванні картковими рахунками.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду України від 29.04.2020 року по справі за №910/3245/19, від 10.12.2020 по справі за № 910/507/20, від 16.10.2018 по справі №910/21320/17, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки в цих постановах зазначено, що «банку, як суб`єкту первинного фінансового моніторингу надається право відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунку з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим.. Судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходячи із встановлених обставин справи, досліджувати та обґрунтовувати встановлення клієнту такої категорії ризику.

Оскільки, відповідно до ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, то і апелянт у суді першої інстанції повинен був надати докази, які б підтверджували його позовні вимоги і спростовували висновок відповідача щодо підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику а які б спростовували рішення банку, згідно з яким будуть розірвані укладені з позивачем договори банківського обслуговування/депозитні договори та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг.

Таких доказів суду першої та другої інстанції надано не було. Позивач не скористався своїми правами щодо витребування будь-яких доказів. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суди розглядають цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ст. 526, 525, 599, 610, 611, 1066, ч.1 ст.1068 ЦК України, ст.64 «Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначають загальні правила зобов`язання, договору та регламентують повноваження банківських установ, ст.15, 16, 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення ( №1702 УІІ) визначають перелік фінансових операцій, що підлягають обов`язковому фінансовому моніторингу, фінансових операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу та зупинення фінансових операцій (ст.17). Зазначені норми закону застосовані судом першої інстанції вірно і посилання апелянта на ці статті в апеляційній скарзі не є підставою для скасування рішення суду.

Посилання позивача, на те, що відповідно до п.91 «Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26 червня 2015 за №417, банк зобов`язаний інформувати визначені законодавством України правоохоронні органи за місцем розташування банку про фінансові операції, стосовно яких є підстави підозрювати, що вони пов`язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, та їх учасників у день виявлення, але не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації таких фінансових операцій. Порядок надання такої інформації має забезпечувати її гарантовану доставку та конфіденційність. Доказів стосовно інформування банком правоохоронних органів чи ні, позивачем до суду не надано.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до п.п.3, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Оскільки, судом не встановлено будь яких порушень прав позивача зі сторони відповідача, то і для стягнення моральної шкоди не має підстав.

Доводи апелянта наведені ним в апеляційній скарзі не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 382,м 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 травня 2022 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Ж.І. Максюта

Судді: О.В. Свистунова

М.О. Макаров