УХВАЛА

12 грудня 2022 року

м. Київ

справа №640/14340/21

адміністративне провадження № К/990/32788/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,

перевіривши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2022 року у справі №640/14340/21 у справі за позовом Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» до Державної аудиторської служби України про визнання протиправною та скасування вимоги,

УСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної аудиторської служби України (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправною та скасувати вимогу Державної аудиторської служби України від 24 листопада 2020 року №000700-14/7870-2020.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

23 листопада 2022 року до Суду надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2022 року у справі №640/14340/21.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Вирішуючи спір та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що пункти (частини) вимоги, які не вказують на стягнення збитків, можуть бути перевірені судом у справі за відповідним позовом підконтрольної установи з їх оскарження. Проте, пункти (частини) вимоги, які вказують на стягнення збитків мають перевірятись у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, а не за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною. Збитки, щодо наявності яких зроблено висновок Держаудитслужбою, стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю. Наявність збитків, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає позов про відшкодування збитків, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Таку правову позицію сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №820/3534/16 та застосовано судом апеляційної інстанції, який також послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18 березня 2020 року у справі №П/811/140/17, від 31 березня 2020 року у справі №817/650/18, від 02 квітня 2020 року у справі №820/3534/16.

Таким чином, суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування положень Закону України від 26 січня 1993 року №2939-ХІІ "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 "Про затвердження Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами та Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43, сформованих у такій категорії справ.

З урахуванням викладеного, Суд відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права, а саме: статтю 19 Конституції України, пунктів 7, 13, частини 1 статті 10 та статті 11 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», пунктів 46, 50 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 505, частини другої статті 2 КАС України без урахування висновків Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 826/3350/17, від 11.10.2018 у справі №813/4101/17, від 26.03.2020 у справі №2040/6730/18, 26.02.2019 у справі №810/1050/18, від 14.12.2020 у справі № 200/7584/19-а, від 06.08.2020 у справі № 826/6254/17.

Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Водночас зазначені заявником у касаційній скарзі норми є загальними та останнім не конкретизовано яку норму права, на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах. При цьому, Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржниками не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Суд також критично оцінює доводи скаржника щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування статті 46 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 505, статті 19 Конституції України у подібних правовідносинах, а саме чи має право Державна аудиторська служба із спливом встановленого пунктом 46 Порядку № 550 десятиденного строку після реєстрації акта ревізії направляти суб`єкту господарювання вимогу щодо усунення виявлених порушень та чи буде така вимога вважатись законною, так як заявником у касаційній скарзі не наведено належної аргументації як саме такий висновок щодо указаної норми вплине на спірні правовідносини, за обставин, установлених судами у цій справі, що мають індивідуальний характер.

Суд зазначає, що формальне посилання на норми права, щодо застосування яких, на думку заявника, відсутній висновок Верховного Суду, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Судом установлено, що зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладу фактичних обставин справи з посиланням на нормативно-правові акти, а також постанови Верховного Суду, однак без належного обґрунтування підпунктів частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження.

Ураховуючи те, що інші доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства та незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідають висновкам Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

За таких обставин, Суд не вирішує клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.

Керуючись статтями 248, пунктом 6 частини першої 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2022 року у справі №640/14340/21.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко