РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 грудня 2022 року м. Рівне№460/30858/22

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., за участю секретаря судового засідання Рубіної Н.В.; позивача: ОСОБА_1 ; представника відповідача: Вороновської М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - відповідач), у якому просить суд:

стягнути відповідача на її користь заробітну плату за час перебування у трудових відносинах за періоди з 13.10.2014 по 01.03.2015 та з 04.06.2015 по 18.03.2020.

Стислий виклад позицій сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок незаконних дій роботодавця, які полягали у її незаконних звільненнях з посади вона за періоди з 13.10.2014 по 01.03.2015 та з 04.06.2015 по 18.03.2020 не отримувала належну їй заробітну плату. Позивач наголошує, що записи про поновлення на посаді були здійсненні датами її незаконного звільнення, тому вважає, що вона весь цей час перебувала у трудових відносинах з роботодавцем і мала право на оплату своєї праці. Проте, в порушення трудового законодавства, за вказані періоди їй не нараховувалась і не виплачувалась заробітна плата. Також позивач звертає увагу на те, що вона була протиправно позбавлена можливості виконувати свої трудові функції з вини роботодавця, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили. Вважає, що належним способом захисту її порушеного права на оплату праці буде стягнення з правонаступника відповідача належної їй заробітної плати за ці періоди. З підстав, наведених у позовній заяві, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

21.10.2022 через відділ документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що позивач за періоди з 13.10.2014 по 01.03.2015 та з 04.06.2015 по 18.03.2020 має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який і є заробітною платою за ці періоди. Зауважує, що постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.01.2015 у справі № 817/3560/14, залишеною в силі ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду було стягнуто з Головного управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 13383,74 гривень. Надалі, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10.09.2015 у справі № 817/1828/15 було стягнуто з Головного територіального управління юстиції в Рівненській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 15 140, 00 грн. З наведеного вважає, що права позивача на отримання заробітної плати за ці періоди вже відновлені судом, а тому її вимоги є безпідставними. Разом з тим, відповідач зазначив, що на судовому розгляді перебуває адміністративна справа № 460/3050/18 про стягнення середнього заробітку за затримку виконання судового рішення про поновлення позивача, що теж по суті є заробітною платою за цей період. Звертає увагу, що позивач з 10.03.2015 має право на зайняття адвокатською діяльністю, а тому не має права на заробітну плату, оскільки отримувала дохід від цієї діяльності. Також зауважує, що відповідач не був роботодавцем позивача за вказані вище періоди і не має перед ним жодних зобов`язань щодо оплати праці. З наведених у відзиві підстав, просить суд відмовити у задоволенні позову.

До суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач більш детально конкретизує доводи та обґрунтування, зазначені у позовній заяві, а також наводить свої аргументи на спростування тверджень відзиву відповідача. Позивач зауважує, що всі твердження відповідача є бездоказовими, а посилання на судову практику з цих питань вважає помилковими.

Представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив. Доводи в запереченнях по суті зводяться до аргументів, наведених у відзиві на позовну заяву, а тому суд не вважає за доцільне їх повторювати.

У судовому засіданні учасники справи підтримали доводи заяв по суті справи та надали пояснення аналогічні цим доводам. Позивач у судовому засіданні додатково повідомила, що кошти по судовим рішенням, які відповідач зазначив у відзиві їй фактично не виплачені. Просила суд захистити її порушені права та інтереси в повній мірі і стягнути заробітну плату за періоди вказані у позовній заяві.

Заяви, клопотання учасників справи.

Сторонами заявлені клопотання про продовження процесуальних строків на подання заяв по суті спору і перехід у загальне позовне провадження, які вирішені ухвалами суду.

29.11.2022 позивачем поданий розрахунок заробітної плати, яка підлягає стягненню за час перебування у трудових відносинах.

05.12.2022 відповідачем подано заперечення на долучений позивачем розрахунок.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 23.09.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи по суті призначено на 25 жовтня 2022 року. Витребувано у Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) розрахунок заробітної плати ОСОБА_1 за періоди її роботи: з 13.10.2014 по 01.03.2015 та з 04.06.2015 по 18.03.2020.

Ухвалою суду від 25.10.2022 клопотання представника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву у адміністративній справі № 460/30858/22 задоволено. Визнано пропуск строку на подання відзиву у справі № 460/30858/22 поважним та продовжено Західному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Львів) строк для подання відзиву та доказів. Долучено поданий представником Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відзив на позовну заяву у адміністративній справі № 460/30858/22.

Ухвалою суду від 25.10.2022 у задоволенні заяви представника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у адміністративній справі № 460/30858/22 за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про стягнення заборгованості відмовлено. У судовому засіданні оголошено перерву до 29.11.2022 для ознайомлення позивача з відзивом на позовну заяву.

Ухвалою суду від 29.11.2022 задоволено клопотання ОСОБА_1 про продовження процесуального строку для подання відповіді на відзив в адміністративній справі № 460/30858/22. Визнано пропуск строку на подання відповіді на відзив в адміністративній справі № 460/30858/22 поважним та продовжено ОСОБА_1 строк для подання відповіді на відзив. Долучено подану ОСОБА_1 відповідь на відзив до матеріалів адміністративної справи № 460/30858/22.У судовому засіданні оголошено перерву до 05.12.2022.

05.12.2022 в судовому засіданні оголошено перерву до 07.12.2022.

07.12.2022 на підставі статей 243, 245 КАС України, у судовому засіданні було проголошено вступну і резолютивну частини судового рішення.

Фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.

Наказом Міністерства юстиції України від 01.08.2011 № 1651/к ОСОБА_1 призначена на посаду начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області, що не заперечується сторонами.

13.10.2014 Міністерством юстиції України винесено наказ № 2243/к "Про припинення державної служби ОСОБА_1 ", відповідно до якого припинено державну службу ОСОБА_1 начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області та звільнено її із займаної посади за порушення присяги державного службовця на підставі п. 6 статті 30 Закону України «Про державну службу», про що внесений відповідний запис № 21 до трудової книжки позивача /а.с. 62/.

10.02.2015 Головне управління юстиції у Рівненській області перейменовано на Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області на підставі вище вказаного наказу Міністерства юстиції України від 30.01.2015, про що відповідний запис зроблено у трудовій книжці позивача /а.с. 14/.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.01.2015 у справі № 817/3560/14, залишеною в силі ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 наказ № 2243/к про звільнення ОСОБА_1 був скасований, позивача поновлено на роботі. Стягнуто з Головного управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 13383,74 гривень.

Згідно з записом № 23 від 02.03.2015 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 запис № 21 про її звільнення визнано недійсним. Відповідно до наказу № 377 від 24.02.2015 позивача поновлено на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області з 13 жовтня 2014 року /а.с. 63/.

За період з 13.10.2014 по 01.03.2015 нарахування заробітної плати позивачу не проводилось у зв`язку з її звільненням із займаної посади, що підтверджується службовою запискою посадової особи відповідача і доданими до неї розрахунковими листами за цей період /а.с. 66-68/.

Надалі, наказом Міністерства юстиції України № 1797/к від 03.06.2015 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області, що підтверджується записом № 24 від 03.06.2015 її трудової книжки /а.с. 64/.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10.09.2015 у справі № 817/1828/15 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1797/к від 03.06.2015. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Рівненській області № 365/04/к від 03.06.2015. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції в Рівненській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 15140, 00 грн.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 у справі № 817/1828/15, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.09.2015 скасовано та прийнято нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1797 к від 03.06.2015. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Рівненській області № 365/04/к від 03.06.2015. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції в Рівненській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 15140, 00 грн.

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 у справі № 817/355/16 в частині поновлення на роботі в сумі 27706, 20 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14.04.2016 у справі № 817/355/16 позов задоволено. Стягнуто з ГТУЮ у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі за період з 11 вересня 2015 року по 11 березня 2016 року в розмірі 27706, 20 грн.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016 у справі № 817/355/16 скасовано постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14.04.2016, прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.06.2017 у справі № 817/355/16 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016 залишено без змін.

Також судом встановлено, що в подальшому, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07.05.2019 у справі № 460/3050/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суд від 05.11.2019, позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 11.09.2015 по 07.05.2019 в розмірі 465713, 81грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 460/3050/18 касаційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07.05.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суд від 05.11.2019 скасовано.

Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо невиконання рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року у справі № 817/1828/15 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та не видання відповідного наказу про поновлення закрито.

Справу в частині позовних вимог про стягнення з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 у справі № 817/1828/15 за період з 10 вересня 2015 року по день постановлення судом рішення у цій справі направлено на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.

Наказом Міністерства юстиції України від 21.02.2020 № 775/к "Про поновлення" ОСОБА_1 з 04.06.2015 поновлено на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, про що свідчить запис № 25 від 26.02.2020 її трудової книжки /а.с. 15/.

У період з 04.06.2015 по 18.03.2020 позивачу не нараховувалась заробітна плата у зв`язку з тим, що вона була звільнена з займаної посади, що підтверджується службовою запискою посадової особи відповідача і доданими до неї розрахунковими листами за цей період /а.с. 66, 69-72/.

21.04.2020 позивач звільнена із займаної посади у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Рівненській області відповідно до наказу від 15.04.2022 № 24/03/к.

Не погоджуюсь з не нарахуванням та невиплатою її заробітної плати за час перебування у трудових відносинах за періоди з 13.10.2014 по 01.03.2015 та з 04.06.2015 по 18.03.2020 позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону № 108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленимстаттею 12 Закону № 108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону № 108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону № 108/95-ВР.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Так, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другоїстатті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

З наведеного середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, яка на підставі частини 5 статті 242 КАС України враховується судом при ухваленні цього рішення.

Мотивована оцінка аргументів сторін і висновки суду.

Предметом цього спору є стягнення на користь позивача заробітної плати за час перебування у трудових відносинах з роботодавцем за періоди з 13.10.2014 по 01.03.2015 та з 04.06.2015 по 18.03.2020. Для вирішення цього спору суду необхідно з`ясувати основне питання чи мала позивач право на отримання заробітної плати, як діючий працівник, фактично не виконуючи трудових функцій у зв`язку з незаконним звільненням за вказані нею періоди. З огляду на зазначене суд надає послідовну правову оцінку усім аргументам сторін.

Стосовно тверджень відповідача про звернення позивача до неналежного відповідача суд зауважує наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" (далі постанова КМУ № 870) ліквідовано, як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком та утворено нові юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції.

Згідно додатку 1 ліквідовано Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області та згідно додатку 2 утворено Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів).

Пунктом 3 постанови КМУ № 870 визначено, що міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідовані.

Так, зокрема Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

30 вересня 2021 року в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення державної реєстрації юридичної особи Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

З витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) зареєстровано в якості юридичної особи з 30.10.2019.

Пунктом першим та другим наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 № 3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" ліквідовані, як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 1), зокрема - Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, та утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 2), зокрема - Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів).

Пунктом першим наказу Міністерства юстиції України від 23.10.2019 № 3228/5 Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України внесено до наказу Міністерства юстиції України від 23.06.2011 № 1707/5 Про затвердження Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі такі зміни: заголовок викладено в такій редакції: Про затвердження Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України; у пункті 1 слова Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономінй Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі замінено словами міжрегіональні управління Міністерства юстиції України.

Отже, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та забезпечує реалізацію повноважень і виконання функцій, визначених Положенням про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 № 1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 за № 759/19497 та іншими нормативно-правовими актами, з 28.12.2019.

З наведеного суд вважає непереконливими доводи відповідача про те, що він не повинен відповідати за трудовими зобов`язаннями Головного територіального управління юстиції у Рівненській області перед звільненими працівниками.

Щодо стягнення на користь позивача заробітної плати за час перебування у трудових відносинах за період з 13.10.2014 по 01.03.2015 суд зауважує наступне.

Правові механізми стягнення заробітної плати на користь працівника за час вимушеного прогулу визначені статтями 235 та 236 КЗпП України.

Відповідно до статті 235 КЗпП України, зокрема у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

З аналізу наведених положень законодавства суд дійшов висновку, що оплату праці з час вимушеного прогулу з дати звільнення працівника до дати його поновлення регулює стаття 235 КЗпП України. У свою чергу стаття 236 КЗпП України гарантує виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу з дати наступної після дати поновлення працівника на роботі до дати перед датою фактичної видачи роботодавцем наказу про поновлення працівника на роботі.

Судом встановлено, що згідно з записом № 23 від 02.03.2015 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 запис № 21 про її звільнення визнано недійсним. Відповідно до наказу № 377 від 24.02.2015 позивача поновлено на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області з 13 жовтня 2014 року.

За період з 13.10.2014 по 01.03.2015 нарахування заробітної плати позивачу не проводилось у зв`язку з її звільненням із займаної посади, що підтверджується службовою запискою посадової особи відповідача і доданими до неї розрахунковими листами за цей період.

Судом з`ясовано, що постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.01.2015 у справі № 817/3560/14, залишеною в силі ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 наказ № 2243/к про звільнення ОСОБА_1 був скасований, і позивача поновлено на роботі. Стягнуто з Головного управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 13383,74 грн.

Зі змісту цього рішення суд встановив, що середньомісячний заробіток у сумі 13383,74 грн був стягнутий на користь позивача за період вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення - 13.10.2014 по дату ухвалення судового рішення 15.01.2015.

Як було зазначено вище, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою. Тобто права позивача на отримання середньої заробітної плати за неможливість виконувати роботу не зі своєї вини за період з 13.10.2014 по 15.01.2015 були захищені і відновлені судовим рішенням, яке набрало законної сили у справі № 817/3560/22.

При цьому суд не погоджується з твердженнями позивача про обов`язок відповідача нараховувати і виплачувати заробітну плату за цей період, адже саме стягнення середнього заробітку є належною оплатою праці за вимушений прогул. Водночас, покликання позивача на те, що оскільки вона поновлена датою звільнення, то роботодавець повинен нарахувати і виплатити заробітну плату є непереконливими з таких причин. По перше, запис у трудовій книжці працівника про поновлення на роботі ставиться датою звільнення працівника не для нарахування і виплати заробітної плати з цієї дати, а з метою відображення у книжці періодів стажу роботи цієї особи. По друге, заробітна плата за час незаконного звільнення у таких випадках стягується з роботодавця відповідно до статті 235 КЗпП і обов`язку нараховувати і виплачувати її за цей період у роботодавця не виникає.

Суд звертає увагу що, права позивача на отримання заробітної плати за період з 13.10.2014 по 15.01.2015 вже відновлені судом у спосіб стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 13383,74 грн.

Разом з тим, у спорах, які виникли внаслідок порушення трудового законодавства, працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах.

Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (№ 14-623цс18), яка враховується судом в силу положень частини 5 статті 242 КАС України.

Відтак, нарахування і виплата заробітної плати позивачу за цей період призведе до подвійної оплати праці за період незаконного звільнення, що не відповідає принципу розумного балансу інтересів сторін трудових відносин і покладає на роботодавця надмірний тягар. З наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині.

Щодо стягнення на користь позивача заробітної плати за час перебування у трудових відносинах за період з 16.01.2015 по 01.03.2015 суд звертає увагу на наступне.

Судом встановлено, що позивач поновлена на посаді начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.01.2015 у справі № 817/3560/14. Доказів негайного поновлення позивача на даній посаді відповідачем матеріали справи не містять.

Тобто, з наступного дня після постановлення судового рішення про поновлення на посаді (яке підлягає негайному виконанню) позивач не поновлений на посаді.

Так, згідно з записом № 23 від 02.03.2022 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 запис № 21 про її звільнення визнано недійсним. Відповідно до наказу № 377 від 24.02.2015 позивача поновлено на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області з 13 жовтня 2014 року.

Тому, за період з 16.01.2015 по 01.03.2015 позивач може мати право на оплату вимушеного прогулу за затримку виконання рішення у справі № 817/3560/14 про поновлення на роботі працівника відповідно до статті 236 КЗпП України, а не на нарахування і виплату заробітної плати на підставі чинного на той час Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993.

Зі змісту позовної заяви і пояснень оголошених у судовому засіданні судом встановлено, що позивач наполягає на стягненні з відповідача саме заробітної плати за час перебування у трудових відносинах відповідно до записів у її трудовій книжці. Разом з тим позивач не просить стягнути середній заробіток за час затримки виконання судового рішення з 16.01.2015 по 01.03.2015. З наведеного, суд дійшов висновку, що позивач не вірно визначив предмет позову для захисту і відновлення своїх прав.

Так, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Однак суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, оскільки такі дії є виключною прерогативою позивача (частина 1 статті 47 КАС України). Тому, принцип стабільності є визначальним щодо можливості виходу за межі позовних вимог.

Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом заявлених вимог.

У свою чергу, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб.

У постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ. Тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права.

При цьому суд вважає, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у справі № 817/3560/14 за період з 16.01.2015 по 01.03.2015 є самостійним позовом і можуть бути прийняті та розглянуті судом не інакше, як за позовною заявою.

Суд не має процесуальної можливості, виходячи за межі позовних вимог при розгляді позову щодо стягнення з відповідача заробітної плати саме за час перебування у трудових відносинах за періоди з 16.01.2015 по 01.03.2015, самостійно сформулювати, обґрунтувати і розглянути позов про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у випадку, якщо позивач не заявляє таких позовних вимог. Водночас позивач не позбавлений права подати позовну заяву з такими вимогами до суду задля захисту свої прав та інтересів.

З наведеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення заробітної плати за період перебування у трудових відносинах у період з 16.01.2015 по 01.03.2015.

З приводу стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час перебування у трудових відносинах за період з 04.06.2015 по 18.03.2020 суд зазначає наступне.

Судом з`ясовано, що наказом Міністерства юстиції України № 1797/к від 03.06.2015 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області, що підтверджується записом № 24 від 03.06.2015 її трудової книжки.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 у справі № 817/1828/15, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.09.2015 скасовано та прийнято нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1797 к від 03.06.2015. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Рівненській області № 365/04/к від 03.06.2015. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції в Рівненській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 15 140, 00 грн.

Зі змісту судового рішення встановлено, що на користь позивача стягнуто її заробітну плату за період з 03.06.2015 (дати звільнення) по 10.09.2015 (дати ухвалення рішення судом першої інстанції у справі № 817/1828/15) у сумі 15140 грн.

Отже, право позивача на отримання заробітної плати за цей період вже у повній мірі захищено і відновлено судовим рішенням, яке набрало законної сили у спосіб стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Правова оцінка аналогічним обставинам, але за інший період вже надана судом вище по тексту і суд не вважає за необхідне її повторювати. З наведеного позивач не мав права на отримання заробітної плати, як діючий працівник за цей період, тому суд констатує відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Крім цього суд вважає недоречними доводи позивача оголошеними у судовому засіданні про те, що рішення у справі № 817/3560/14 та у справі № 817/1828/15 в частині сплати їй середнього заробітку до цього часу не виконані, а тому суд повинен її захистити в інший спосіб з огляду на наступне.

У частині першій статті 129-1 Конституції України закріплено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Зазначені конституційні приписи знайшли свої продовження у процесуальних кодексах, зокрема, статтях 14 і 370 КАС України, які передбачають, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Наведені законодавчі норми відповідають принципу юридичної визначеності як одного з аспектів принципу верховенства права, що визнається і діє в Україні (стаття 8 Конституції України). Цей принцип вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії»).

Базове тлумачення принципу остаточності судового рішення (res judicata) вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Понамарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.

Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Відтак, суд не вправі на вимогу однієї зі сторін спору у цій справі переглядати і змінювати остаточні і обов`язкові для виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати позивача за ті самі періоди, за які вона вже стягнута.

Так, стягнення заробітної плати за період не охоплений рішенням у справі № 817/1828/15, а саме з 11.09.2015 з дати наступної після дати ухвалення рішення по 20.02.2020 допоки відповідач фактично не поновив позивача відбувається у порядку передбаченому статтею 236 КЗпП України.

За цей період, позивач не має права на винагороду на підставі Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015, оскільки не виконував своїх трудових функцій у зв`язку з тим, що не був поновлений на посаді роботодавцем. Тобто, заробітної платою позивача за названий період фактично є саме середній заробіток за час затримки виконання судового рішення, як належна оплата за час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Судом з`ясовано, що стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення на користь позивача за період з 11.09.2015 по 20.02.2020 було предметом розгляду в адміністративній справі № 460/3050/18.

Так, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року у справі № 460/3050/18, яке не набрало законної сили, позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення від 08.12.2015 у справі № 817/1828/15 про поновлення на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області за період з 11.09.2015 по 20.02.2020 у сумі 546894,64 грн. (сума вказана без урахування сплати податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати її працівнику). У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Тобто, позивач вже ініціювала судове провадження задля стягнення належної їй заробітної плати за цей період і суд захистив її порушені права та інтереси.

Разом з тим, роботодавець за період 11.09.2015 по 20.02.2020, на переконання суду, не був зобов`язаний нараховувати і сплачувати ОСОБА_1 заробітну плату, як діючому працівнику. Іншими словами позивач не має права на отримання подвійної заробітної плати за період коли вона не працювала навіть якщо це сталося з вини роботодавця, оскільки це суперечить справедливому балансу інтересів сторін трудових відносин. З наведеного суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Щодо стягнення з відповідача на її користь заробітної плати за час перебування у трудових відносинах за період з 21.02.2020 по 18.03.2020.

Судом встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 21.02.2020 № 775/к "Про поновлення" ОСОБА_1 з 04.06.2015 поновлено на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, про що свідчить запис № 25 від 26.02.2020 внесений в її трудову книжку.

21.04.2020 позивач звільнена із займаної посади у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Рівненській області відповідно до наказу від 15.04.2022 № 24/03/к.

Жодних доказів, що за період з 21.02.2020 по 18.03.2020 позивач була звільнена з роботи, або не виконувала своїх трудових функцій, або не була допущена до роботи позивач і представник відповідача не надали.

Проте, у цей період позивачу не нараховувалась заробітна плата, що підтверджується службовою запискою посадової особи відповідача і доданими до неї розрахунковими листами.

Водночас стаття 94 КЗпП України визначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Судом встановлено, що позивач у період з 21.02.2020 по 18.03.2020 обіймала посаду начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області. Ця посада відноситься до посад державної служби, що не заперечується сторонами. Отже, оплата праці позивача врегульована Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII.)

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до пункту 4 статті 7 Закон № 889-VIII державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення). За результатами роботи та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватися премії (стаття 50 Закону Закон № 889-VIII).

В силу прикінцевих та перехідних положень цього Закону умови оплати праці працівників органів державної влади, інших державних органів, їх апаратів (секретаріатів), державних підприємств, установ та організацій, органів влади Автономної Республіки Крим, які на день набрання чинності цим Законом є державними службовцями і посади яких відповідно до цього Закону не є посадами державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України і не можуть передбачати зменшення розміру їх заробітної плати.

З наведеного Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області, як роботодавець зобов`язано було нараховувати і виплачувати ОСОБА_1 заробітну плату за період роботи з 21.02.2020 по 18.03.2020.

Однак в порушення статті 7 Закону № 889-VIII не здійснило таких дій і суд вважає таку бездіяльність протиправною. Водночас на дату ухвалення судового рішення обов`язок виправити цю помилку та нарахувати і виплатити позивачу заробітну плату за цей період покладається на Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів), як правонаступника роботодавця позивача. Однак цей обов`язок до дати ухвалення рішення не був виконаний відповідачем.

При цьому, враховуючи те що після виникнення спірних правовідносин пройшов значний проміжок часу і роботодавця позивача змінив правонаступник, а також тривалу неспроможність відповідача виконати свій обов`язок і нарахувати відповідачу заробітну плату суд дійшов висновку про обчислення заробітної плати за цей період у розмірі середнього заробітку позивача.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1998 № 202/98-ВР (в редакції станом на 01.01.2015, далі Закон № 202/98-ВР) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (в редакції станом на 07.08.2015, далі Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 визначено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.

У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

Пунктом 3 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Згідно пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

За змістом пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться. Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.

Так, з наявної в матеріалах справи інформації про заробіток начальника управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Рівненській області ОСОБА_1 , встановлено, що посадовий оклад начальника управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Рівненській області в 2020 році становить 8450,00 грн /а.с. 72/.

Відповідно до Схеми посадових окладів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2019 році» від 06.02.2019 року посадовий оклад позивача становив 7790,00 грн.

Відповідно, коригуючий коефіцієнт підвищення заробітної плати становить: 8450:7790=1,08, а відкоригована середньоденна заробітна плата становить: 650,41 x 1,08 = 702,44 гpн.

Отже, середній заробіток позивача за період роботи з 21.02.2020 по 18.03.2020 становить: 18 (робочих днів) х 702,44 = 12643,92 гривень.

При цьому, факт отримання позивачем в спірному періоді доходу від адвокатської діяльності не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду, а тому суд відхиляє такі аргументи відповідача.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з пунктом 171.1 статті 171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт. 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього заробітку визначена без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Водночас, суд зауважує, що частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до положень частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (п.3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п.4); прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (п.6).

Разом з тим, пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає, за необхідне вийти за межі позовних вимог, адже належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування і невиплати заробітної плати ОСОБА_1 за період її роботи з 21.02.2020 по 18.03.2020 та зобов`язання нарахувати і виплатити заробітну плату за вказаний період у сумі 12643,92 гривень, а не її стягнення з відповідача, як просить позивач.

За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, позовну заяву належить задовольнити частково.

Судові витрати.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про стягнення заробітної плати за час перебування у трудових відносинах задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за посадою начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області за період її роботи з 21.02.2020 по 18.03.2020.

Зобов`язати Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за посадою начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області за період з 21.02.2020 по 18.03.2020 (включно) в сумі 12643,92 грн, сума вказана без урахування сплати податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати її працівнику.

У задоволені решти позовних вимог ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення буде складений протягом п`яти днів з моменту його проголошення.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) (пл. Шашкевича, 1,м. Львів,79000, ЄДРПОУ/РНОКПП 43317547)

Повний текст рішення складений 09 грудня 2022 року

Суддя О.В. Поліщук