У Х В А Л А

07 грудня 2022 року

м. Київ

Справа № 910/11872/21

Провадження № 12-35гс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачкиКатеринчук Л. Й.,

суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду

справи № 910/11872/21

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 вересня 2022 року (у складі колегії: головуючий суддя - Коротун О. М., судді Майданевич А. Г., Ткаченко Б. О.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 17 січня 2022 року (суддя Мудрий С. М.)

у справі за позовом ОСОБА_1

до Релігійної організації «Благодійне місійне товариство «Слово життя» та Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті

про визнання недійсними рішень загальних зборів і правління та скасування реєстраційної дії (запису) у ЄДР

У С Т А Н О В И Л А

1. У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Релігійної організації «Благодійне місійне товариство «Слово життя» (далі - релігійна організація, відповідач 1) та Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті (далі - відповідач 2), у якому просив:

- визнати недійсними рішення, оформлені протоколом загальних зборів членів релігійної організації від 13 листопада 2020 року № 13/11-2020;

- визнати недійсними рішення, оформлені протоколом засідання правління релігійної організації від 14 листопада 2020 року № 14/11-2020;

- скасувати реєстраційну дію (запис) № 1000701070004037627 в ЄДР про внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах (зміна керівника юридичної особи), проведеної щодо релігійної організації 01 грудня 2020 року державним реєстратором відповідача 2.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані рішення прийнято щодо прав та обов`язків позивача (зокрема, припинено його повноваження як керівника (президента) відповідача 1) неуповноваженими особами, оскільки позивач не скликав ані загальних зборів, ані засідання правління релігійної організації, на яких прийнято ці рішення; позивача як члена товариства не було повідомлено про час і місце проведення зборів та щодо питань їх порядку денного, тому позивач на зборах присутній не був та участі у них не брав.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 січня 2022 року у позові відмовлено з підстав недоведення позивачем порушення його корпоративних прав як члена товариства-відповідача 1 у зв`язку із прийняттям оспорюваних рішень загальними зборами і правлінням відповідача 1, за захистом яких він звернувся до господарського суду. Зважаючи на те, що у відповідача 1 як релігійної організації не передбачено формування статутного капіталу із визначенням у ньому часток членів такої організації, суд першої інстанції дійшов висновку, що у членів відповідача 1, зокрема позивача, відсутні корпоративні права в розумінні статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

4. З огляду на відмову у задоволенні вимог про визнання недійсними оспорюваних рішень загальних зборів і засідання правління відповідача 1 місцевий господарський суд не вбачав підстав для задоволення похідної вимоги щодо скасування реєстраційної дії (запису) в ЄДР про внесення змін до відомостей про юридичну особу (зміна її керівника), проведеної 01 грудня 2020 року щодо відповідача 1 державним реєстратором відповідача 2.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08 вересня 2022 року рішення Господарського суду міста Києва від 17 січня 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції постанови суду апеляційної інстанції, в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

6. Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що хоча у позивача відсутнє корпоративне право в розумінні статті 167 ГК України, як зазначив місцевий суд, однак у нього наявні права, передбачені Законом України від 23 квітня 1991 року № 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон № 987-XII). Спір у справі виник щодо правомірності ухваленого релігійною організацією рішення про звільнення її керівника, тобто спір не є корпоративним, однак відноситься до спорів щодо управління такою юридичною особою і має розглядатися у порядку господарського судочинства.

7. Розглядаючи спір по суті, апеляційний суд дійшов висновку, що як приписи Закону № 987-XII, так положення статуту відповідача 1 не містять вимог до порядку прийняття нових членів релігійної організації; при цьому прийняття таких членів відбувалося у довільній формі, у тому числі в усній формі, а відтак збори членів відповідача 1, які проведено 13 листопада 2020 року, були повноважними і відбулися у порядку, який не суперечить Закону № 987-XII та статуту відповідача 1. Суд апеляційної інстанції врахував, що рішення про прийняття до членів релігійної організації приймалося її правлінням, а не президентом, з огляду на що дійшов висновку про безпідставність доводів позивача про те, що він як керівник (президент) відповідача 1 особисто не приймав нових членів цієї організації.

8. Апеляційний суд відхилив посилання позивача на його неналежне повідомлення про дату проведення загальних зборів, зазначивши про те, що як положеннями Закону № 987-XII, так статуту відповідача 1 не визначено порядку повідомлення членів релігійної організації та її президента про проведення загальних зборів цієї організації. Суд зауважив на тому, що з огляду на особливості діяльності відповідача 1 як релігійної організації такий порядок міг визначатися її учасниками на власний розсуд (усним повідомленням, запрошенням у приміщення організації тощо). Суд урахував, що загальні збори відповідача 1 відбулися за наявності кворуму, що свідчить про обізнаність його членів про їх проведення.

9. Також суд апеляційної інстанції зауважив про те, що позовні вимоги, заявлені у цій справі, спрямовані на поновлення позивача на посаді президента релігійної організації; однак ефективним способом захисту, який буде відповідати принципу процесуальної економії, окрім вимоги про скасування рішення загальних зборів є вимоги про скасування наказу і поновлення позивача на роботі. Утім скасування рішення відповідача 1 про звільнення позивача з посади президента релігійної організації не призведе до повного та ефективного поновлення його прав. Водночас апеляційний суд зазначив, що спір про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є предметом розгляду Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 755/18982/20.

10. У жовтні 2022 року позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 вересня 2022 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 січня 2022 року скасувати, прийняти у цій справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

11. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень позивач послався на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зауваживши про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/4998/20 (провадження № 12-81гс20) (щодо підвідомчості господарським судам спорів між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) щодо управління такою юридичною особою), а також висновків Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду, викладених у постановах від 20 лютого 2020 року у справі № 922/333/19 та від 05 листопада 2020 року у справі № 910/12792/19 (щодо вимог до відомостей, які зазначаються у повідомленні про проведення загальних зборів учасників товариства).

12. Також підставою касаційного оскарження позивачем визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах статей 7, 10 Закону № 987-XII стосовно створення, діяльності, управління місійними товариствами, що утворені і діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, у питаннях, які пов`язані із скликанням загальних зборів і засідання правління місійного товариства, порядку і процедури прийняття осіб до членів місійного товариства або їх виключення із членів такого товариства.

13. Позивач зауважив на тому, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 27 травня 2020 року у справі № 910/13499/19, позаяк правовідносини у зазначеній справі не є подібними із правовідносинами у справі, що розглядається. Так, у справі № 910/13499/19 судами застосовано норми права, що стосуються релігійних громад, діяльність яких урегульована статтею 8 Закону № 987-XII, тоді як у справі № 910/11872/21 стороною спору (відповідач 1) є місійне товариство, правовий статус якого визначено статтями 7, 10 Закону № 987-XII і яке діє на підставі свого статуту (положення), що реєструється у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

14. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та вирішив здійснити перегляд судових рішень у відкритому судовому засіданні, надав учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

15. Згідно з частиною четвертою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

16. Відповідно до частини четвертої статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

17. Ухвалою від 24 листопада 2022 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу № 910/11872/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 вересня 2022 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 січня 2022 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України.

18. За змістом частини четвертої статті 236 ГПК України вбачається, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при виборі та застосуванні таких норм права.

19. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справах № 910/4998/20 (провадження № 12-81гс20) та № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20), шляхом його уточнення із зазначенням про те, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатися в порядку господарського судочинства як спори між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), проте за своєю суттю вони не є корпоративними, тому до них не підлягають застосуванню норми корпоративного права та правові висновки Верховного Суду у корпоративних спорах.

20. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що в силу статей 83, 85, 86 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичні особи можуть створюватися, зокрема, у формі товариств, які поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Отримання дивідендів є очікуваним наслідком інвестування у підприємницькі товариства, метою створення яких є отримання прибутку. Водночас непідприємницькі товариства такої мети не мають, тому їх учасники / члени не отримують дивідендів, а відтак не мають корпоративних прав у статутному капіталі таких товариств у розумінні статті 167 ГК України.

21. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зауважив на тому, що оскільки Законом № 987-XII не передбачено формування засновниками (членами) релігійної організації її статутного капіталу, його поділу на частки між членами релігійної організації, права членів релігійної організації отримувати частки її прибутку чи активів у разі ліквідації, незважаючи на те, що члени такої організації мають право на участь в управлінні нею, вони не можуть вважатися такими, що набувають корпоративних прав у розумінні статті 167 ГК України.

22. Передаючи справу № 910/11872/21 на розгляд Великої Палата Верховного Суду ухвалою від 24 листопада 2022 року, Касаційний господарський суд урахував правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справах № 910/4998/20 (провадження № 12-81гс20, пункт 53) і № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20, пункт 73), про те, що в силу приписів пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України та статей 8, 13 Закону № 987-XII спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатися в порядку господарського судочинства як такі, що відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою (пункт 53 постанови від 06 квітня 2021 року у справі № 910/4998/20). Проти такого правового висновку колегія суддів касаційного суду не заперечувала.

23. Разом з тим колегія суддів касаційного суду вважала таким, що потребує уточнення, висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений відповідно у пунктах 56, 76 постанов Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року відповідно у справах № 910/4998/20 (провадження № 12-81гс20) та № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20), про те що «спори пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК.». На думку колегії суддів касаційного суду, такий висновок розширює поняття корпоративних прав згідно зі статтею 167 ГК України і може мати наслідком застосування норм корпоративного права (у матеріально-правовому розумінні) щодо всіх учасників спорів, пов`язаних зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, зокрема й непідприємницьких організацій і товариств.

24. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вирішуючи процесуальні питання юрисдикційності спору та застосувавши тлумачення пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України як процесуальної норми, що визначає збірне поняття «корпоративним» будь-якого спору, який пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, судом було акцентовано на тому, що таке поняття вживається «в розумінні» саме цієї норми. При розкритті змісту цієї процесуальної норми не застосовувалися положення матеріального права щодо визначення «корпоративних прав» згідно зі статтею 167 ГК України та не приймалося рішення щодо правильності застосування судами норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

25. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

26. Європейський суд з прав людини пов`язує дотримання принципу правової визначеності із забезпеченням єдності судової практики. Однак суд не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон під час проведення реформ або запровадження покращень. Разом з тим наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх усе ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

27. При визначенні того, чи наявність протилежних судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція), ураховується: 1) чи наявні «глибокі і довгострокові розходження» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективні.

28. Велика Палата Верховного Суду зауважує на тому, що виходячи із телеологічного (цільового), логічного та системного тлумачення положень статей 302, 303 ГПК України і статей 13, 36 Закону № 1402-VIII, можна зробити висновок, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.

29. Ураховуючи зазначене, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави, її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку у певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

30. Разом з тим, передаючи справу № 910/11872/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 302 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не навів обґрунтування того, що застосування положень пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України при визначенні характеру правовідносин у спорах, пов`язаних із створенням, діяльністю, управлінням / припиненням діяльності юридичної особи, як таких, що є корпоративними у розумінні цієї процесуальної норми, відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справах № 910/4998/20 (провадження № 12-81гс20, пункт 56) та № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20, пункт 76), не спроможне забезпечити єдиний підхід у тлумаченні цієї норми господарського процесуального законодавства при з`ясуванні підвідомчості такої категорії судових спорів, має наслідком наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх або може мати наслідком порушення права на справедливий судовий розгляд у розумінні статті 6 Конвенції.

31. Отже, Велика Палата Верховного Суду не вбачає у правовому питанні, переданому на її розгляд для уточнення правової позиції з можливим відступом від висновків, викладених нею у справах № 910/4998/20 та № 910/10011/19, наявності глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними питаннями. Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду не обґрунтовано, в чому вбачається складність застосування відповідних положень господарського процесуального законодавства у правовій ситуації, що склалася у справі № 910/11872/21 при розгляді спору між релігійною організацією та її членом щодо управління такою юридичною особою, невизначеність поставлених судом правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами.

32. Передаючи справу № 910/11872/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Великої Палати (про корпоративний характер спорів, пов`язаних зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду послався на положення статей 83, 85, 86 ЦК України, статей 2, 7, 8, 12, 13 Закону № 987-XII, однак не навів достатніх мотивів, необхідних для відступу від зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду відповідно до характеру спірних правовідносин, не вказав на неоднозначність чи суперечливість таких висновків, їх непослідовність чи неможливість застосування.

33. Відтак доводи Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, викладених у постановах від 06 квітня 2021 року у справах № 910/4998/20 та № 910/10011/19, є необґрунтованими.

34. Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.

35. За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав для прийняття справи № 910/11872/21 до розгляду та повертає справу разом із касаційною скаргою позивача відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для подальшого розгляду в порядку частини шостої статті 303 ГПК України.

Керуючись статтями 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

У Х В А Л И Л А:

Справу № 910/11872/21 (провадження № 12-35гс22) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 вересня 2022 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації «Благодійне місійне товариство «Слово життя» та Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті про визнання недійсними рішень загальних зборів і правління та скасування реєстраційної дії (запису) у ЄДР повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для подальшого розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка Л. Й. КатеринчукСуддіЮ. Л. ВласовГ. Р. Крет І. В. Григор`єваО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаВ. М. Сімоненко І. В. ЖелєзнийІ. В. Ткач О. С. ЗолотніковО. С. Ткачук С. П. Штелик