Справа № 305/221/22

Провадження по справі 2/305/300/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2022 року. Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Ємчука В.Е.

за участі: секретаря судового засідання Шемоти М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_3 звернувся до Рахівського районного суду в інтересах ОСОБА_1 (далі Позивач) до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 . В обґрунтуванняпозову зазначив, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 18.05.2004 року нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І., ОСОБА_1 в цілій частині належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 . Вказане свідоцтво видане після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі заповіту, посвідченого Водицькою сільською радою Рахівського району Закарпатської області 22 серпня 2003 року, згідно з яким ОСОБА_4 , 1921 року народження, мешканка АДРЕСА_1 все своє майно, житловий будинок з усіма прибудовами, а також приватизовану земельну ділянку 0,08 га заповіла своєму синові - ОСОБА_1 . Житловий будинок, на який видано свідоцтво на спадщину, складається з житлового будинку АДРЕСА_1 , житловою площею 77,65 кв.м, загальною площею 188,39 кв.м, надвірними спорудами: 1- літня кухня, 2 - гараж, 3 - сарай. Будинок належав їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане виконкомом Водицької сільської ради 21.08.2003 року за №31. Як стало відомо в серпні 2021 року на день смерті матері ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.12.2005 року за ОСОБА_4 зареєстрована 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 , а інша 1/2 частина цього будинку належить, згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 21.07.2003, виданим Рахівською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_2 , який його успадкував після смерті батька, ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Житловий будинок в цілому має житлову площу 77,24 кв.м, загальну площу 139,66 кв.м та надвірні споруди: 1 - літня кухня, 2 - гараж, 3 - сарай. Таким чином свідоцтвом про право на спадщину за заповітом неохоплено 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який належав матері ОСОБА_4 на день її смерті. Зазначає, що вирішити даний спір іншим правовим шляхом не являється можливим, тому просить визнати за ОСОБА_1 , мешканцем АДРЕСА_1 , право власності в порядку спадкування на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_4 .

Ухвалою Рахівського районного суду від 09.02.2022 було відкрито провадження, визначено розгляд справи проводити у загальному позовному провадженні та запропоновано Відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, подати суду відзив на позовну заяву і всі докази, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідач ОСОБА_2 , згідно з даними відстеження поштового відправлення на сайті Укрпошти, копію ухвали про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви з додатками отримав 07.03.2022, відзиву на позов не подав.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує повністю та просить позов задовольнити.

Відповідач, ОСОБА_2 , на виклики суду у даній справі жодного разу в судове засідання ні під час підготовчого розгляду, ні під час судового розгляду не з`являвся, повідомлений про розгляд справи належним чином.

Відомості про дати та час судових засідань знаходяться також у вільному доступі на офіційному сайті Судової влади за адресою в мережі Інтернет https://rh.zk.court.gov.ua, про що сторонам було роз`яснено в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання суду не надав, підстав для відкладення судового засідання через воєнний стан суд не вбачає, адже на території Закарпатської області, де знаходиться суд та проживає Відповідач, активних бойових дій не здійснюється, транспортне сполучення не припинено, доступ до суду не обмежений, інтернет-зв`язок також функціонує повноцінно і для сторін існує можливість брати участь у розгляді справи дистанційно, в режимі відеоконференцзв`язку як з приміщення іншого суду, так і з використанням власних технічних засобів, за таких обставин Позивач мав можливість взяти участь в судовому засіданні чи заперечуючи проти позову подати заяву про розгляд даної справи без його участі, але ОСОБА_6 таким правом не скористався. Суд не може безпідставно відкладати розгляд справи з нескінченним витрачанням ресурсів на відправлення поштової кореспонденції в умовах надзвичайної економії державних коштів, при цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справи є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Відповідно до положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.

Згідно з вимогами ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, вважає себе власником Ѕ частки житлового будинку АДРЕСА_1 , як спадкоємець ОСОБА_4 за заповітом.

Як вбачається зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 01.02.2022 громадянка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що виконавчим комітетом Водицької сільської ради Рахівського району Закарпатської області зроблено актовий запис про смерть за №15 від 22.09.2003.

Згідно із заповітом від 22.08.2003 року ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробила таке заповітне розпорядження: все своє майно, житловий будинок з усіма прибудовами, а також приватизовану земельну ділянку 0,08 га заповіла своєму синові ОСОБА_1 . Цей заповіт був посвідчений секретарем Водицької сільської ради Романюк Марією Василівною 22.08.2003 року, зареєстрований в реєстрі за №32.

Отже, цей заповіт містить дані про те, що після смерті ОСОБА_4 її син ОСОБА_1 являтиметься спадкоємцем всього майна, що належатиме на день смерті ОСОБА_4 . Те, що у ньому не зазначено конкретного номера будинку чи іншого майна не позбавляє права ОСОБА_1 на отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на все майно, що належало ОСОБА_4 , у разі відсутності спадкоємців, які б мали право на обов`язкову частку у спадщині, відповідно до ст. 1241 ЦК України.

Після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_1 прийняв спадщину та державний нотаріус Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І. видала йому свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 18.05.2004. Згідно з цим свідоцтвом спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з: жилого будинку АДРЕСА_1 , жилою площею 77,65 кв.м, загальною площею 188,39 кв.м, з надвірними спорудами : 1- літня кухня, 2 - гараж, 3 - сарай.

Позивач стверджує, що ОСОБА_4 за життя на підставі договору про право забудови від 05.07.1980 року, виданого виконкомом Рахівської районної ради народних депутатів, також належала Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1 , яка не охоплена свідоцтвом про право на спадщину. На підтвердження цього надав витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.07.2003 року та копію технічного паспорту на цей будинок.

За змістом частин четвертої та п`ятої Прикінцевих та перехідних положень ЦКУкраїни 2004 рокувідносини спадкування регулюються нормамиЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються нормиЦК Української РСР 1963 року.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 та 3 пункту 1 своєї постанови № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу в редакції від 16 січня 2003 року якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини.

Як частина другастатті 1220 ЦК України, так істаття 525 ЦК Української РСРвизначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Оскільки спадкодавець ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 й строк для прийняття спадщини тривав аж до 20 березня 2004 року, отже до спірних правовідносин застосуванню підлягають положенняЦК України в редакції, яка діяла з 01 січня 2004 року.

Зі змісту статей1216, 1217, 1218, 1220, 1222, 1223, 1261, 1268,1296 Цивільного кодексу Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.Статтею 1241 ЦК України передбачено право на обов`язкову частку у спадщині,згідно зякою малолітні,неповнолітні,повнолітні непрацездатнідіти спадкодавця,непрацездатна вдова(вдівець)та непрацездатнібатьки спадкують,незалежно відзмісту заповіту,половину частки,яка належалаб кожномуз ниху разіспадкування зазаконом (обов`язковачастка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові від 01.03.2013 року №6 «Про узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування» роз`яснив, що обставини, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 179 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК) у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця. Суд звернув увагу судів на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину й зазначив, що у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов`язаний витребувати такі докази (ч. 1 ст. 137 ЦПК). У разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові, а не відмови у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК), закриття провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК) або залишення позовної заяви без розгляду (ст. 207 ЦПК).

Статтею 1297 ЦК встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у виді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК).

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Відповідно до ст. 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Як уже зазначалося, ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом від 22.08.2003 року всього майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивач звертаючись з даним позовом не звертався до суду із клопотанням про витребування спадкової справи від нотаріуса в порядку забезпечення доказів та не надав суду відмови нотаріуса у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1 , з якої б суд зробив висновок у чому полягає порушення його прав та чи дійсно його право на спадкування порушується. Водночас без дослідження спадкової справи ОСОБА_4 , суд не може визнати за позивачем право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю ОСОБА_4 , оскільки суд не має інформації про відсутність спадкоємців, які б мали право на обов`язкову частку у спадковому майні після смерті ОСОБА_4 , адже у разі наявності таких їхнє право має бути також захищеним.

Ба більше, навіть текст позовної заяви взагалі не містить даних про те, яким чином порушене право позивача на спадкування.

Лист, в я кому державний нотаріус Пріц О.І. відмовила адвокату Мандзюку І.В. у наданні інформації взагалі не містить даних, що ця інформація якимось чином стосувалася спадкування майна ОСОБА_4 , адже позивач не надав копію листа зі змістом вимог до нотаріуса, з яких суд міг би зрозуміти та встановити суть цієї відмови.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті ( 1218 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК кожен спадкоємець, який прийняв спадщину, має право на одержання свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України

видача свідоцтвапро правона спадщинуспадкоємцям,які прийнялиспадщину,ніяким строкомне обмежена. Свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку. Право на обов`язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов`язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов`язкову частку. Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії.

Спадкоємцям, які одержали свідоцтво про право на спадщину певної частини спадкового майна, у подальшому видаються додаткові свідоцтва про право на спадщину інших частин спадкового майна, яке не перераховане в раніше виданому свідоцтві.

Таким чином, суд не вбачає перешкод для отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 в загальному порядку звернувшись до нотаріуса за місцем відкриття спадщини із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на цей будинок.

З огляду на те, що суд захищає порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб та держави, позивач не довів належними доказами той факт, що його спадкові права порушені, адже він не надав відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, тому суду вважає даний позов передчасний і відмовляє у його задоволенні.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 83, 89, 141, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя: В.Е. Ємчук