ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2022 р. Справа№ 910/3158/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Козир Т.П.

секретар судового засідання - Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 29.11.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Керівника Дарницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону

на рішення Господарського суду міста Києва

від 21.12.2021 (повний текст рішення складено 29.12.2021)

у справі №910/3158/19 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Заступника військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах

держави в особі Державної екологічної інспекції у місті Києві

до Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання

"Київський завод автоматики"

про відшкодування шкоди у розмірі 574 212,90 грн.,

УСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Дарницького гарнізону (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у місті Києві (далі - позивач) з позовом до Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" (далі - відповідач, Завод) про відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, у розмірі 574 212,90 грн.

Позовні вимоги мотивовані здійсненням відповідачем у період з 26.02.2015 року по 10.01.2016 року викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами без дозволу спеціально уповноважених органів виконавчої влади, що є порушенням статей 10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.12.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Стягнуто з Державної екологічної інспекції у м. Києві на користь Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що у матеріалах справи відсутні у усі вихідні дані розрахунку, а також документи, які обґрунтовують значення величин, використаних позивачем при здійсненні такого розрахунку розміру завданих збитків, тому суд позбавлений можливості перевірити правильність та обґрунтованість заявленої до стягнення суми збитків, а також здійснити власний розрахунок цього розміру. А отже відсутні підстави для задоволення позову.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Керівник Дарницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу прокурор обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення не взято до уваги, що прокурор повідомляв суд першої інстанції про наявність необхідних для розрахунку документів у позивача, однак з ліквідацією останнього на даний час документи передані до Державної екологічної інспекції Столичного округу. Крім того, прокурор зазначає, що ним були надані необхідні пояснення з приводу розрахунків у судовому засіданні та указує на порушення процесуального права з боку суду. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу заперечує та указує на те, що був позбавлений подати клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2022 апеляційну скаргу у справі №910/3158/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Агрикова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 відкладено розгляд питань про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги у справі №910/3158/19 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №910/3158/19 за апеляційною скаргою Керівника Дарницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Судове засідання призначене на 09.03.2022 не відбулося у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану.

Розпорядженням В.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з перебуванням судді Агрикової О.В. у відпустці.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2022, справу №910/3158/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді доповідача) Коробенка Г.П., суддів Кравчук Г.А., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2022 прийнято до провадження апеляційну скаргу у визначеному складі суду та призначено розгляд справи.

На адресу суду від представника відповідача - Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" надійшов відзив на апеляційну скаргу прокурора, в якому він не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, скасувати рішення і залишити позов прокурора без розгляду, а у випадку відсутності підстав для залишення позову без розгляду - змінити оскаржуване рішення шляхом доповнення його мотивувальної частини викладеним у цьому відзиві та залишенням резолютивної частини про відмову у задоволенні позову без змін.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами апеляційної скарги і зазначає, що судом першої інстанції було дотримано принцип змагальності і диспозитивності при збиранні доказів та було надано можливість прокурору і позивачу подати необхідні документи до суду. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить суд залишити позов прокурора без розгляду з підстав того, що позивачем вживалися всі заходи досудового врегулювання спору, а отже останній не був позбавлений можливості самостійно звернутися до суду.

При зміні мотивувальної частини відповідач просить приписи врахувати ст. 1ЦК Украни, статтей 1,3, 4 ГК України та ту обставину, що в спірних правовідносинах із стягнення шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря , держава (в особі позивача) не діє, як суб`єкт приватноправових відносин на засадах рівності з суєктом господарювання (відповідачем) та застосувати приписи глави 27 ГК України, зокрема ст. 238, 239, 249, 250 ГК України.

Для з`ясування всіх обставин справи розгляд справи неодноразово відкладався. У судове засідання, яке відбулось 29.11.2022 з`явилися представники прокурора та відповідача, які надали суду пояснення по суті апеляційної скарги. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином на наявні у матеріалах справи електронні адреси та за допомогою підсистеми Електронний суд. Крім того усі процесуальні документи по справі своєчасно внесені та опубліковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень для можливості ознайомлення учасників справи з їх текстом.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, вважає, що воно не підлягає зміні чи скасуванню з огляду на наступне.

Так, листом від 06.10.2017 року № 2397-05/08 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства.

У період з 10:00 години 20.11.2017 року по 16:00 годину 30.11.2017 року Державною екологічною інспекцією у м. Києві було проведено планову перевірку дотримання Заводом вимог природоохоронного законодавства.

За результатом проведення планового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природніх ресурсів уповноваженими особами позивача було складено Акт № 05/404а, яким зокрема встановлено, що у період з 26.02.2015 року по 10.01.2016 року за адресою місто Київ, вулиця Старокиївська, 10, Завод здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного дозволу.

Вказаний акт було складено державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища м. Києва Ільченком О.М., а також підписано начальником ЕМУ відповідача ОСОБА_1.

30.11.2017 року Державною екологічною інспекцією у м. Києві Голові правління Заводу було видано припис № 05/228п, відповідно до якого державним інспектором з охорони навколишнього середовища м. Києва Ільченком О.М. приписано, у тому числі, до 29.12.2017 року надати до Державної екологічної інспекції у м. Києві довідку щодо годин роботи стаціонарних джерел за період з 26.02.2015 року по 10.01.2016 року.

За змістом протоколу про адміністративне правопорушення від 30.11.2017 року № 02033, начальник ЕМУ Заводу ОСОБА_1 здійснив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 78 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки під час перевірки Заводу уповноваженими особами позивача встановлено, що відповідач у період з 26.02.2015 року по 10.01.2016 року здійснював викиди забруднюючих речовин у повітря без дозволу на те спеціально уповноважених органів виконавчої влади, що є порушенням статті 11 Закону України "Про атмосферне повітря".

За результатами розгляду протоколу про адміністративне правопорушення від 30.11.2017 року № 02033 постановою державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища м. Києва Ільченка Олексія Миколайовича про накладення адміністративного стягнення від 30.11.2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 78 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

З метою перевірки виконання припису від 30.11.2017 року № 05/228п у період з 23.01.2018 по 29.01.2018 року інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції у м. Києві Гетьман Є.А. та Ільченком О.М. на підприємстві відповідача було проведено позапланову перевірку щодо дотримання відповідачем природоохоронного законодавства відповідно до направлення про проведення позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 22.01.2018 року № 10.

За наслідками означено позапланової перевірки вищевказаними інспекторами було видано припис від 29.01.2018 року № 05/08п.

Враховуючи те, що у відповідача у період з 26.02.2015 року по 10.01.2016 року був відсутній дозвіл спеціально уповноваженого органу на здійснення викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря, листом від 08.02.2018 року № 6 позивач звернувся до відповідача із претензією № 6, в якій запропонував Заводу відшкодувати збитки, завдані державі в результаті викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу, сума яких складає 574 212,90 грн.

До вказаної претензії позивачем долучено розрахунок розмірів відшкодування збитків, здійснений з урахуванням вимог, встановлених Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.12.2008 року № 639 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.01.2009 року за № 48/16064 (далі - Методика).

У відповідь на вищевказану претензію відповідач направив позивачу лист від 22.02.2018 року № 308/137, в якому зазначив про неможливість здійснення оцінки правильності та достовірності проведеного позивачем розрахунку суми збитків, та, з огляду на відсутність даних, необхідних для проведення означеного розрахунку, запропонував Державній екологічній інспекції у м. Києві надати Заводу інформацію, що використана при розрахунку по кожному джерелу та дані середньорічної концентрації кожної забруднюючої речовини.

06.03.2018 року Завод надіслав позивачу лист від 06.03.2018 року № 508/175, в якому зазначив про неотримання від Державної екологічної інспекції у м. Києві інформації, що була використана при розрахунку розміру збитків по кожному джерелу та дані середньорічної концентрації кожної забруднюючої речовини. У той же час, у цьому листі відповідач виклав власний розрахунок по окремим джерелам викидів, що є відмінним від розрахунку, здійсненого Державною екологічною інспекцією у м. Києві.

Крім того, 12.03.2018 року відповідач звернувся до позивача із запереченнями від 12.03.2018 року № 508/180 на претензію від 08.02.2018 року № 6, в яких повторно зазначив про не отримання від позивача необхідних для проведення розрахунку даних. Також, відповідач вказав, що Інспекцією при розрахунку збитків не надано належних доказів правомірності визначення коефіцієнтів Аі та Кзі, що були застосовані під час здійснення розрахунку збитків за формулою, передбаченою Методикою.

Листом від 14.03.2018 року № 699-05/08 Державна екологічна інспекція у м. Києві повідомила Завод про те, що розрахунок розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів відповідачем забруднюючих речовин в атмосферне повітря, позивачем було здійснено на підставі Методики, і при проведенні розрахунку останнім було використано середньорічну концентрацію забруднюючих речовин, встановлену вимірами на стаціонарних постах по місту Києву за 2015 рік. Також позивач зазначив, що розпорядником інформації щодо середньорічної концентрації забруднюючих речовин є Центральна геофізична обсерваторія.

05.06.2018 року Завод звернувся до позивача листом № 508/408, в якому, з огляду на застосування позивачем при проведенні розрахунку значення ГДК та середньорічних їх концентрацій рові без посилань на нормативно-правові акти та відсутність обґрунтування застосування формули розрахунку маси наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, вказав про відсутність правових підстав для задоволення претензії Державної екологічної інспекції у м. Києві № 6 про сплату 574 212,90 грн. збитків.

З урахуванням наведених підстав, Прокурор звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у місті Києві з позовом до Заводу про відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, у розмірі 574 212,90 грн.

В обґрунтування підстав для звернення з цим позовом Прокурор посилається на порушення економічних інтересів держави, зумовлене невжиттям Державною екологічною інспекцією у м. Києві з лютого 2018 року заходів зі звернення до суду з позовом про відшкодування відповідачем завданої державі шкоди внаслідок порушення ним природоохоронного законодавства, що, з урахуванням часу, який минув з моменту виявлення порушення та перебування позивача в стані припинення, кінцевий термін закінчення якої невідомий, створює реальні передумови для спливу позовної давності та невідшкодування завданих збитків.

Заперечуючи проти законності звернення Прокурора до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у м. Києві, відповідач у відзиві на апеляційну скаргузазначав, що Прокурор не довів неможливості захисту інтересів держави самим позивачем, оскільки не надав будь-яких доказів бездіяльності Державної екологічної інспекції у м. Києві щодо не здійснення чи неналежного здійснення нею захисту таких інтересів, тоді як до позовної заяви долучено докази проведення позивачем претензійної роботи з відповідачем стосовно відшкодування заподіяних ним державі збитків, відтак позивач має підстави та можливості самостійно захищати свої інтереси.

Суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для залишення позову прокурора без розгляду виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із частинами 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 року в справі № 923/35/19, від 23.07.2020 року в справі № 925/383/18, від 30.07.2020 року в справі № 904/5598/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року в справі № 912/2385/18.

Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

При вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин стаття 55 Господарського процесуального кодексу України передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Однак, у наведеній статті Господарського процесуального кодексу України ідеться про активні дії компетентного органу, який як учасник процесу та сторона спору (позивач) не підтримує позовних вимог або подає заяву про залишення позову без розгляду чи про відмову від позову. Якщо ж позов подано прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, і такий орган не здійснює процесуальних дій як позивач, його представник не з`являється у судові засідання, а суд уже після відкриття провадження у справі встановлює, що прокурор не підтвердив підстави для представництва, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду).

Тотожний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року в справі № 912/2385/18.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор має обґрунтувати та довести підстави для представництва, зокрема, бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У цьому випадку, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 43 постанови від 26.05.2020 року в справі № 912/2385/18, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Відсутність відповіді компетентного органу на таке звернення (повідомлення) прокурора не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Суд звертає увагу, що часовий проміжок, який минув між повідомленням позивача та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Критерій "розумності", який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року в справі № 912/2385/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально. До таких чинників відносить, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності спрямовані на захист інтересів держави.

Схожі за змістом висновки сформовані у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 року в справі № 927/468/20, від 23.02.2021 року в справі № 923/496/20.

Як свідчать матеріали справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при зверненні з позовом до суду обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Державною екологічною інспекцією у місті Києві, яка з моменту обізнаності про порушення відповідачем природоохоронного законодавства самостійно не вжила заходів спрямованих на відшкодування відповідачем завданої державі шкоди внаслідок такого порушення, що створює реальні передумови для спливу позовної давності та невідшкодування завданих збитків.

Тобто прокурор навів підстави для звернення з позовом до суду в інтересах держави та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - позивача у справі: Державну екологічну інспекцію у м. Києві. Окрім того, на підтвердження повідомлення позивача про таке звернення прокурором долучено до позову повідомлення в порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Судом також враховано наявний у матеріалах справи адресований Військовій прокуратурі Київського гарнізону лист Державної екологічної інспекції у місті Києві від 06.08.2018 року № 1902-05/06 щодо вжиття заходів реагування стосовно відшкодування державі збитків, заподіяних Заводом внаслідок викиду ним у період з 26.02.2015 року по 10.01.2016 року забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу; лист прокуратури від 23.11.2018 року № 12/4622вих-18, адресований Державній екологічній інспекції у місті Києві щодо надання матеріалів перевірки додержання природоохоронного законодавства на підприємстві відповідача; адресоване позивачеві повідомлення Прокурора від 25.02.2019 року № 4/1003вих.-19 про намір пред`явлення позову до суду щодо відшкодування шкоди, завданої відповідачем державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, які у своїй сукупності свідчать про обізнаність позивача про намір Прокурора звернутися до суду з позовом до Заводу для захисту інтересів держави.

При цьому суд зазначає, що аналогічні за змістом доводи відповідача щодо відсутності підстав для звернення Прокурора до суду в інтересах держави в особі позивача, які, у тому числі, зводяться до відсутності доказів проведення Прокурором обов`язкової процедури щодо попереднього (до подання позову) повідомлення позивача про намір звернутися до господарського суду з позовом, були досліджені Верховним Судом у складі суддів Касаційного господарського суду під час розгляду касаційної скарги виконувача обов`язків військового прокурора Дарницького гарнізону в даній справі та не знайшли підтвердження під час касаційного перегляду, що відображено у тексті постанови Верховного Суду від 11.03.2021 року в справі № 910/3158/19.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги значний проміжок часу, який минув з моменту виявлення порушення, перебування позивача в стані припинення, кінцевий термін закінчення якої невідомий, можливість спливу позовної давності та як наслідок невідшкодування завданих збитків, суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення Прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у м. Києві.

Статтею 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" унормовано, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до частини 3 статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Приписами статті 1 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" передбачено, що атмосферне повітря - життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень; викид це надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин, а норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела-гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від стаціонарного джерела викиду.

За умовами статті 10 вказаного Закону підприємства, установи, організації та громадяни-суб`єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов`язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов`язані: здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо; вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів; забезпечувати безперебійну ефективну роботу і підтримання у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення рівнів впливу фізичних та біологічних факторів; здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік; заздалегідь розробляти спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і вживати заходів для ліквідації причин, наслідків забруднення атмосферного повітря; забезпечувати здійснення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних і пересувних джерел та ефективності роботи газоочисних установок; забезпечувати розроблення методик виконання вимірювань, що враховують специфічні умови викиду забруднюючих речовин; використовувати метрологічно атестовані методики виконання вимірювань і повірені засоби вимірювальної техніки для визначення параметрів газопилового потоку і концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі та викидах стаціонарних і пересувних джерел; здійснювати контроль за проектуванням, будівництвом і експлуатацією споруд, устаткування та апаратури для очищення газопилового потоку від забруднюючих речовин і зниження впливу фізичних та біологічних факторів, оснащення їх засобами вимірювальної техніки, необхідними для постійного контролю за ефективністю очищення, дотриманням нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів та інших вимог законодавства в галузі охорони атмосферного повітря; своєчасно і в повному обсязі сплачувати екологічний податок.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на те, що оскільки в спірних правовідносинах зі стягнення шкоди позивач не діє як суб`єкт приватноправових відносин на засадах рівності із суб`єктом господарювання (відповідачем), вірним буде застосування до таких правовідносин положень статей 238, 239, 249, 250 Господарського кодексу України, що унормовують застосування адміністративно-господарських санкцій до суб`єктів господарювання.

На підставі цього відповідач просив змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення, проте суд апеляційної інстанції перевіривши матеріали справи та проаналізувавши надані пояснення не вбачає підстав для задоволення указаного прохання відповідача, висловленого у відзиві на апеляційну скаргу. При цьому суд керувався наступним.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов`язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб`єкта господарювання; ліквідація суб`єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами (стаття 239 Господарського кодексу України).

Суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції - це заходи, що спрямовані саме на запобігання і припинення правопорушень у сфері господарювання. Такі заходи не мають компенсаційного характеру, не відновлюють початкового майнового стану, їх стягнення здійснюється повністю або частково до державного бюджету і частково до позабюджетних фондів.

У позовній заяві Прокурор вказував на те, що відповідач у період з 26.02.2015 року по 10.01.2016 року здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу на те спеціально уповноважених органів виконавчої влади.

Згідно зі статтею 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.

В силу приписів статті 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають, зокрема, відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Відповідно до статей 68, 69 зазначеного Закону, порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Тобто, за змістом даної правової норми, підставою для виникнення цивільно-правової відповідальності є наявність шкоди, протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) заподіювача шкоди, причинний зв`язок між ними та наявність вини особи, яка заподіяла шкоду.

В контексті вищевикладеного, у даному випадку застосуванню підлягають саме положення статті 1166 Цивільного кодексу України, що свідчить про безпідставність посилань відповідача на закінчення на час звернення Прокурора до суду з даним позовом встановленого законом строку застосування до Заводу спірних заходів відповідальності у вигляді стягнення шкоди у розмірі 574 212,90 грн.

Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід установити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України.

При цьому встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність є причиною, а збитки, яких зазнала потерпіла особа, - наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Згідно з частиною 6 статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт.

Факт здійснення відповідачем викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу на те уповноважених органів влади підтверджений Актом № 05/404а, складеним уповноваженою посадовою особою Державною екологічною інспекцією у м. Києві особами.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, враховуючи принцип презумпції вини, саме відповідач повинен довести, що збитки завдано не з його вини.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Разом із тим, Заводом під час розгляду справи № 910/3158/19, зокрема у поданих заявах по суті справи, фактично не заперечувалось здійснення останнім викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без спеціального дозволу та не надано жодних належних доказів на підтвердження того, що він вжив всіх дієвих і достатніх заходів з метою недопущення порушення законодавства в сфері охорони атмосферного повітря.

З огляду на викладене, Заводом у встановленому законом порядку не було спростовано наявності його вини у завданні шкоди атмосферному повітрю внаслідок здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без спеціального дозволу, а протиправна поведінка Заводу та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою підтверджено матеріалами справи.

В той же час, відповідно до наданого позивачем розрахунку загальний розмір заподіяних державі збитків (шкоди, встановлення наявності та дійсного розміру якої є одним з обов`язкових елементів для притягнення її завдавача до цивільно-правової відповідальності) склав 574 212,90 грн.

Як зазначалось, порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами суб`єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб) визначений у Методиці.

Підпунктом 2.1.2 пункту 2.1 Методики встановлено, що наднормативними викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря вважаються викиди забруднюючих речовин, на які відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, уключаючи окремі забруднюючі речовини, викиди яких підлягають регулюванню відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 2.2 Методики факт наднормативного викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря встановлюється державними інспекторами при проведенні перевірки суб`єктів господарювання інструментально-лабораторними методами контролю та розрахунковими методами.

Згідно з підпунктом 2.7.1 пункту 2.7 Методики розрахункові методи визначення наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та об`ємної витрати газопилового потоку застосовуються у випадках викиду забруднюючих речовин від джерел викидів, які здійснюються без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами суб`єктів господарювання.

Пунктом 4.1 Методики встановлено, що розмір відшкодування збитків за наднормативний викид однієї тонни забруднюючої речовини в атмосферне повітря розраховується на основі розміру мінімальної заробітної плати, установленої на час виявлення порушення, помноженої на коефіцієнт 1,1, з урахуванням регулювальних коефіцієнтів (додатки 1, 2) і показника відносної небезпечності кожної забруднюючої речовини.

Розмір збитків розраховується за формулою

З = mі х 1,1П х Aі х Кт х Кзі ,

де З - розмір збитків, грн.;

mі - маса i-тої забруднюючої речовини, що викинута в атмосферне повітря наднормативно, т;

1,1П - розмір мінімальної заробітної плати (П) на момент виявлення порушення за одну тонну умовної забруднюючої речовини, помноженої на коефіцієнт (1,1), грн./т;

Aі - безрозмірний показник відносної небезпечності i-тої забруднюючої речовини;

Кт - коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-екологічні особливості;

Кзі , - коефіцієнт, що залежить від рівня забруднення атмосферного повітря населеного пункту i-тою забруднюючою речовиною.

Загальний розмір відшкодування збитків розраховується як сума розмірів збитків за наднормативний викид в атмосферне повітря кожної забруднюючої речовини.Позивачем розрахунок відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, здійснено на підставі Звітів інвентаризації викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря ПАТ "НВО "Київський завод автоматики ім. Г.І. Петровського" (розроблених ТОВ "Спеценергокомплекс" 2015 року) та довідки ПАТ "НВО "Київський завод автоматики" від 29.12.2017 року № 508/1369.

Проте, означених Звітів інвентаризації викидів та довідки Прокурором та позивачем до матеріалів справи не долучено.

При цьому, відповідач обґрунтованість та арифметичну правильність наданого позивачем розрахунку не визнав, зазначивши, що Державною екологічною інспекцією у м. Києві не надано відомостей щодо того, на підставі якого нормативного документу позивачем застосовані значення середньодобової граничнодопустимої концентрації і орієнтовного безпечного рівня впливу (ОБРВ) і-тої забруднюючої речовини, мг/куб.мю. при визначенні коефіцієнту Aі та значення середньорічної концентрації і-тої забруднюючої речовини за даними прямих інструментальних вимірів на стаціонарних постах за попередній рік, мг/куб.м; та середньодобової граничної допустимої концентрації і-тої забруднюючої речовини, з якого стаціонарного поста і за який рік взята ця величина при визначенні коефіцієнту Кзі у формулі визначення завданих збитків, що унеможливлює перевірку правильності розрахунку та його обґрунтованості з огляду на застосовані значення усіх величин.

Як вбачається з долученого Заводом до відзиву від 15.04.2019 року листування між сторонами, відповідач звертався до позивача листами від 06.03.2018 року № 508/175, від 22.08.2018 року № 308/137, в яких просив Державну екологічну інспекцію у м. Києві надати пояснення щодо даних, використаних позивачем при розрахунку збитків, зокрема безрозмірного показника відносної небезпечності кожної забруднюючої речовини та коефіцієнту, що залежить від рівня забруднення атмосферного повітря населеного пункту i-тою забруднюючою речовиною, а саме інформацію щодо середньорічної концентрації кожної забруднюючої речовини та з якого стаціонарного посту вона взята і за який рік.

Державна екологічна інспекція у м. Києві у листі від 14.03.2018 року № 699-05/08 зазначила, що гранично допустимі концентрації хімічних і біологічних речовин, затверджені наказом в.о. головного державного санітарного лікаря України від 03.03.2015 року. Коефіцієнт, що залежить від забруднення атмосферного повітря населеного пункту і-тою забруднюючою речовиною (Кі), визначається за формулою ділення середньорічною концентрації і-тої забруднюючої речовини за даними прямих інструментальних вимірів на стаціонарних постах за попередній рік, мг/куб.м. на середньодобову граничну допустиму концентрацію і-тої забруднюючої речовини, мг/куб.м. У разі, якщо в даному населеному пункті інструментальні вимірювання концентрації даної забруднюючої речовини не виконуються, а також якщо рівні забруднення атмосферного повітря населеного пункту і-тою забруднюючою речовиною не перевищують ГДК, то значення коефіцієнта приймається рівним одиниці.

Також, у цьому листі позивач зазначив, що для розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, Державною екологічною інспекцією у м. Києві використано середньорічну концентрацію забруднюючих речовин, встановлену вимірами на стаціонарних постах по м. Києву за 2015 рік та повідомив, що розпорядчиком інформації про середньорічну концентрацію забруднюючих речовин є Центральна геофізична лабораторія.

Суд зазначає, що позивачем до матеріалів справи не долучено копії наказу в.о. головного державного санітарного лікаря України від 03.03.2015 року, яким затверджено гранично допустимі концентрації хімічних і біологічних речовин, інформації щодо вимірів на стаціонарних постах по м. Києву за 2015 рік, а також інформації з Центральної геофізичної лабораторії. Крім того, такі документи відсутні у вільному доступі, що позбавляє суд можливості встановити усі дійсні вихідні дані, використані позивачем при проведенні розрахунку спірних збитків.

При цьому, будь-яких клопотань у порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України про витребування таких доказів ані позивачем, ані Прокурором під час розгляду справи заявлено не було.

З урахуванням вищевказаного, Прокурором та позивачем не обґрунтовано застосування у розрахунку показників середньорічної концентрації та середньодобової граничної допустимої концентрації забруднюючих речовин, значення яких використовувались при розрахунку Aі та Кз.

Також, з долученого до матеріалів справи розрахунку суми збитків вбачається, що при здійсненні такого розрахунку щодо речовини - оксид азоту, зокрема, за джерелом № 9 позивачем вказано, що Кз. =1, у той же час у формулі розрахунку збитків позивачем використано коефіцієнт 3,5.

У той же час, при розрахунку щодо означеної речовини (оксид азоту) за джерелами № 30, № 40, № 44 позивачем вказано інше значення коефіцієнту, а саме Кз =3, тоді як у формулі розрахунку збитків позивачем використано Кз = 3,5 без обґрунтування його застосування.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що значення гранично допустимих концентрацій певної хімічної речовини були визначені Державними санітарними правилами охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.07.1997 року № 201.

Проте, відповідно до повідомлення Державної служби з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, дія наказу Міністерства охорони здоров`я України від 09.07.1997 року № 201, яким затверджено "Державні санітарні правила охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами)" (із змінами і доповненнями, внесеними наказом МОЗ від 23.02.2000 року № 30), незареєстрованого в Міністерстві юстиції України, зупиняється з 31 липня 2014 року.

За таких обставин, значення гранично допустимих концентрацій певної хімічної речовини у атмосферному повітрі, визначені Державними санітарними правилами охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами) не можуть бути взяті до уваги судом при здійсненні розрахунку, з огляду на зупинення їх дії з 31.07.2014 року, тобто до початку вчинення відповідачем правопорушення. Також слід зазначити, що відповідно до пункту 4.3 Методики, при розрахунку Кз використовується середньорічна концентрація забруднюючої речовини за даними прямих інструментальних вимірів на стаціонарних постах за попередній рік.

У листі від 14.03.2018 року № 699-05/08 Державна екологічна інспекція у м. Києві зазначила, що при проведенні розрахунку нею було використано середньорічну концентрацію забруднюючих речовин, встановлену вимірами на стаціонарних постах по м. Києву за 2015 рік.

При цьому, відповідач здійснював викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря у період з 25.02.2015 року по 10.01.2016 року, тобто у тому числі упродовж 2015 року, у зв`язку з чим, позивачем за період 2015 року використано дані прямих інструментальних вимірів на стаціонарних постах за поточний рік, а не за попередній, як того вимагають положення 4.3. Методики, що у свою чергу вказує на необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку суми збитків. Доказів зворотного позивачем не надано. Суд зазначає, що при здійсненні розгляду справи по суті, суд надавав можливість учасникам справи надати свої пояснення на підтвердження чи спростування заявлених позовних вимог, зокрема щодо даних, які були використані при здійсненні розрахунку спірних збитків. Проте, Прокурор від надання пояснень щодо обґрунтованості розрахунку утримався, обмежившись лише загальними посиланнями на відповідність здійсненого Державною екологічною інспекцією у м. Києві розрахунку приписам законодавства, тоді як позивачем не було надано будь-яких відомостей, а також усних чи письмових пояснень щодо дійсних даних, використаних Державною екологічною інспекцією у м. Києві при розрахунку суми збитків.

За таких обставин, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи усіх вихідних даних розрахунку, а також документів, які обґрунтовують значення величин, використаних позивачем при здійсненні такого розрахунку, суд позбавлений можливості перевірити правильність та обґрунтованість заявленої до стягнення суми збитків, а також здійснити власний розрахунок цього розміру.

Слід також зазначити, що за умовами статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання відповідного дозволу.

Так, пунктами 2, 3, 4 Порядку проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 302, передбачено, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям (далі - суб`єкт господарювання) експлуатувати об`єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну. Дозвіл видається суб`єкту господарювання за формою, встановленою Міндовкіллям. Дозвіл видається безоплатно на строк не менш як п`ять років.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор посилався на те, що під час проведення планової перевірки відповідача на предмет дотримання останнім вимог природоохоронного законодавства Заводом надано дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами від 25.02.2010 року № 8039100000-010 та від 11.01.2016 року № 8039100000-10136.

При цьому, копій вказаних дозволів (із зазначенням строку їх дії) Прокурором та позивачем до матеріалів справи не надано. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції не знаходить підтвердження доводам прокурора, про те що судом першої інстанції не враховано пояснення та документи надані для розрахунку збитків та не вбачається порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За умовами частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищенаведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому, суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, зроблені Європейським судом з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів Прокурора та сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Щодо витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Слід зазначити, що до відзиву на позовну заяву від 21.04.2021 року відповідачем долучено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат Заводу, які останнє, як відповідач понесло і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Зі змісту означеного попереднього (орієнтовного) розрахунку вбачається, що розмір винагороди (гонорару) за надання правової допомоги при розгляді цієї справи, направленої на новий розгляд або для продовження розгляду справи в суді першої інстанції, становить 20 000,00 грн.

Відповідно до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, слід враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.04.2019 року між Адвокатським об`єднанням "Когнітор" (виконавець) та Заводом (клієнт) укладено договір про надання правової (професійної правничої) допомоги № 910/3158/19/КЗА-1647 (далі - Договір), за умовами якого у порядку та на умовах, що визначені договором, клієнт доручає і оплачує, а виконавець бере на себе зобов`язання з надання клієнту правової допомоги (професійної правничої допомоги у вигляді адвокатських послуг).

У пункті 2.3 Договору сторони домовились про те, що виконавець самостійно встановлює та змінює режим праці кожного зі співробітників (адвокатів), залученого ним для надання послуг.

Відповідно до пунктів 4.1.1-4.1.2 статті 4 Договору оплата послуг, передбачена цим Договором, включає винагороду (гонорар) в розмірі пункті 4.3 вказаного Договору, та компенсацію вартості накладних витрат, понесених виконавцем у відповідному місяці у зв`язку з наданням послуг, передбачених цим Договором (якщо останні мали місце).

За умовами пункту 4.3.1 Договору розмір винагороди (гонорару) становить: правовий аналіз обставин (в тому числі і аналіз первинної документації, листування, інших документів, речових доказів, пов`язаних судових справ тощо) спірних правовідносин; визначення кола обставин, що підлягають доказуванню/спростуванню, необхідності збирання певних доказів Клієнтом (замовлення експертиз, аудиторських висновків, залучення спеціалістів тощо) та їх збирання (за необхідності) безпосередньо самим виконавцем (направлення адвокатських запитів, листів щодо отримання інформації тощо); аналіз чинної судової практики та практики ЄСПЛ з огляду на предмет і підставу позову, зміст позовних вимог; визначення судової перспективи з формування правової лінії захисту і наступним складанням заяв по суті спору та/або (за необхідності) інших, в тому числі процесуальних документів, а також представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції - 40 000,00 грн. без ПДВ.

Разом із тим, зі змісту долученої до матеріалів справи додаткової угоди № 1 від 19.03.2021 року до Договору вбачається, що відповідач та Адвокатське об`єднання "Когнітор" домовились викласти пункт 4.4 Договору в редакції, за якою послуги з професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи, направленої на новий розгляд або для продовження розгляду, а також перегляд судових рішень у цій справі за нововиявленими або виключними обставинами, оплачуються клієнтом за надання правової (професійної правничої) допомоги при розгляді спору (справи) в кожній судовій інстанції окремо в розмірі 50 % від вартості, що визначена в підпунктах 4.3.1-4.3.3 пункту 4.3 цього Договору.

В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у розмірі 20 000,00 грн. представником відповідача, адвокатом Абросімовим С.С. долучено:

- копію Договору від 02.04.2019 року № 910/3158/19/КЗА-1647 про надання правової (професійної правничої) допомоги;

- копію додаткової угоди від 19.03.2021 року № 1 до Договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 02.04.2019 року № 910/3158/19/КЗА-1647;

- копію платіжного доручення від 16.04.2021 року № 2182;

- копію виписки з рахунку від 16.04.2021 року;

- копію акту приймання-передання наданих юридичних (адвокатських) послуг від 08.06.2021 року № 910/3158/19КЗА-1647/004;

- копію свідоцтва Величка Дмитра Володимировича про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5332/10;

- копію свідоцтва Абросімова Станіслава Сергійовича про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 9082/10;

- копію довіреності вих. № 555/438 від 30.06.2020 року щодо представництва інтересів Заводу.

З наданої до матеріалів справи копії платіжного доручення від 16.04.2021 року № 2182 та виписки з рахунку АО "Когнітор" від 16.04.2021 року вбачається, що відповідач сплатив на користь АО "Когнітор" грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн. з призначенням платежу: "За надання правової допомоги, зг. п. 4.3.1 та п. 4.4 Договору № 910/3158/19/КЗА-1647 від 02.04.2019 р. в редакції Додаткової угоди № 1 від 19.03.2021 р. Без ПДВ".

Зі змісту Акту приймання-передання наданих юридичних (адвокатських) послуг від 08.06.2021 року № 910/3158/19/КЗА-1647/004 вбачається, що відповідач підтверджує отримання юридичних (адвокатських) послуг, наданих АО "Когнітор" в рамках справи № 910/3158/19.

Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд має право за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але лише у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті, яка, зокрема встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справ. При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (пункт 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.1993 року).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

Водночас, беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

Разом із тим, від позивача (як і від Прокурора) клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно розміру заявлених Заводом витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем у зв`язку із розглядом справи № 910/3158/19, не надходило.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, позивач та прокурор не надали.

У той же час із доданих до матеріалів справи документів вбачається, що понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн. є підтвердженими.

Як зазначено у частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Відповідно до частини 2 статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

З огляду на те, що позивачем не подано будь-яких клопотань про зменшення розміру заявлених відповідачем до стягнення судових витрат та не доведено суду належними та допустимим доказами обставин, які свідчать про наявність підстав для зменшення розміру адвокатських витрат, та які безпосередньо вказані у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічний інтерес до справи), зважаючи на те, що понесені Заводом витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн. є підтвердженими.

Враховуючи відмову у задоволенні позову, пред`явленого Прокурором в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у м. Києві, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про покладення витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. на позивача.

Щодо інших доводів Керівника Дарницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, наведених у апеляційній скарзі, про невмотивованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, слід зазначити наступне.

Європейський суд з прав людини у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 у справі №910/3158/19 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм процесуального законодавства, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги), згідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Керівника Дарницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону.

Керуючись ст. 129, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Керівника Дарницької спеціалізованої прокуратури у військовій і оборонній сфері Центрального регіону залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 у справі №910/3158/19 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Керівника Дарницької спеціалізованої прокуратури у військовій і оборонній сфері Центрального регіону. 4. Матеріали справи №910/3158/19 повернути Господарському суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.12.2022.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

Т.П. Козир