ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.08.2022Справа № 910/11670/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. за участю секретаря судового засідання П`янковській Т.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Аеропорт, м. Бориспіль, Київська область, 08300)

до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (вул. Лисенка, 4, м. Київ, 01054)

про стягнення 165 110 303,46 грн.

Представники сторін:

від позивача: Бохан О.Г.;

від відповідача: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство обслуговування повітряного руху України звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" про стягнення 165 110 303,46 грн., а саме 143 094 908,29 грн. основного боргу, 4 744 649,15 грн. пені, 4 114 629,81 грн. процентів річних, 13156 116,21 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування в частині оплати наданих позивачем послуг з аеронавігаційного обслуговування польотів повітряних суден, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11670/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 01.09.2021 року.

Проте, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. у відпустці судове засідання призначене на 01.09.2021 року не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 року розгляд справи призначено на 29.09.2021 року.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 27.08.2021 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив б/н від 25.08.2021 року на позовну заяву з доказами його надсилання на адресу позивача, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає про те, що позивачем не надано доказів обґрунтованості та законності проведення розрахунку вартості послуг аеронавігаційного обслуговування за спірний період.

Так, відповідач, зокрема, зазначає, що Додатком № 1 до Договору про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування встановлено, що розмір плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування визначається залежно від максимально дозволеної злітної маси, проте матеріали справи не містять доказів розрахунку розміру такої плати з використання величини максимально дозволеної злітної маси повітряного судна. Крім того позивач, використовуючи для розрахунку вартості послуг з АНО дані щодо відстані маршрутів польотів літаків, не надав суду доказів щодо підтвердження встановлення такої ортодромічної відстані між точками по маршрутам рейсів МАУ. Відповідач також вказує на безпідставність застосування позивачем у 2020 році розміру одиничних ставок на маршрутах та на підходах до аеродрому, які встановлені в 2019 році.

У відзиві на позовну заяву відповідач також вказує на відсутність у нього підстав для оплати послуг з АНО у спірний період враховуючи оскарження ним актів здачі-приймання наданих послуг в порядку, передбаченому пунктом 3.7 Договору АНО.

Відповідач окрім цього зазначає про безпідставність нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат, а також заявив клопотання про застосування до вимог позивача про стягнення пені строків позовної давності. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 29.09.2021 року протокольно ухвалено про відмову в задоволенні заяви відповідача б/н від 29.09.2021 року про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Goiania Comercio E Servicos Internacionais LDA.

Окрім того, у судовому засіданні 29.09.2021 року протокольно оголошено перерву у підготовчому засіданні на 13.10.2021 року.

У підготовчому засіданні 13.10.2021 року протокольно ухвалено про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 910/11670/21 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 640/14489/19, що розглядається Окружним адміністративним судом міста Києва, а також протокольно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача від 28.09.2021 року про призначення комплексної судово - економічної експертизи, оголошено перерву на 18.11.2021.

До початку судового засідання 02.11.2021 року через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення №1-17.12/10043/21 від 28.10.2021 року щодо використання правильних показників ортодромічної відстані, які судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача від 12.10.2021 року про призначення комплексної судово - економічної експертизи, продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів з ініціативи суду та за усним клопотанням представника відповідача оголошено перерву у підготовчому засіданні на 02.12.2021 року.

Розглянувши у судовому засіданні 02.12.2021 року клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судового рішення у справі № 640/33906/21 Окружним адміністративним судом міста Києва, за відсутності правових підстав, передбачених п.5 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої судової справи, судом протокольно ухвалено про відмову в задоволенні відповідного клопотання відповідача.

Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/11670/21 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 22.12.2021 року.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 22.12.2021 року, 19.01.2022 року, 09.02.2022 року, 23.02.2022 року оголошувались перерви на 19.01.2022 року, 09.02.2022 року, 23.02.2022 року та 10.03.2022 року відповідно.

Судом повідомлено, що від відповідача 21.12.2021 року через канцелярію суду надійшло клопотання б/н від 21.12.2021 року про долучення доказів, а саме висновку експерта за результатами проведеної комісійної судової економічної від 18.11.2021 року № 13169/13170/21-71.

До початку судового засідання через канцелярію суду 19.01.2022 року позивача надійшли письмові пояснення №1-17.12/465/22 від 19.01.2022 року щодо висновку експерта за результатами проведеної комісійної судової економічної від 18.11.2021 року у справі №910/9327/19, а також щодо використання позивачем максимальної злітної маси повітряних суден при обчисленні вартості послуг з АНО.

Проте, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації та враховуючи введення воєнного стану з 24.02.2022 року судове засідання, призначене на 10.03.2022 року, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2022 року згідно норм статті 3 Конституції України та положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання призначено на 14.07.2022 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 14.07.2022 року за клопотанням відповідача судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 11.08.2022 року.

Так, від відповідача - Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" через канцелярію суду 10.08.2022 року надійшла заява б/н від 10.08.2022 року про відвід судді Селівона А.М. від розгляду справи № 910/11670/21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 року в задоволенні заяви відповідача б/н від 10.08.2022 року про відвід судді відмовлено.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 11.08.2022 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 17.08.2022 року.

Також від відповідача - Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" через канцелярію суду 15.08.2022 року надійшла заява б/н від 15.08.2022 року про відвід судді Селівона А.М. від розгляду справи № 910/11670/21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 року, оскільки відповідачем не дотримано процесуальних строків такого звернення, визначених частиною 3 статті 38 ГПК України, які обмежуються початком підготовчого засідання у справі, а також за відсутності підстав для відводу судді від розгляду справи в розумінні процесуального закону, в задоволенні повторної заяви відповідача б/н від 15.08.2022 року про відвід судді відмовлено.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час проведення судового засідання з розгляду справи по суті 17.08.2022 року, окрім наявних в матеріалах справи, до суду не надходило.

У судове засідання з розгляду справи по суті 11.08.2022 року з`явились представники позивача та відповідача, в судові засідання 14.07.2022 року та 17.08.2022 року з`явився уповноважений представник позивача, представник відповідача - не з`явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи по суті 14.07.2022 року та 17.08.2022 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105492360445 та розпискою представника ПАТ «Авіакомпанія «МАУ» б/н від 11.08.2022 року відповідно.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання 17.08.2022 року суд не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, представник ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» не прибув в судове засідання з розгляду справи по суті, суд здійснював розгляд справи 17.08.2022 року виключно за наявними матеріалами за відсутності представника відповідача.

Окрім того, оскільки судом неодноразового оголошувались перерви в судових засіданнях з розгляду справи по суті, з метою надання учасникам судового процесу можливість реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, суд дійшов висновку про відсутність підстав для чергового відкладення чи оголошення перерви у засіданні з розгляду справи по суті.

В судових засіданнях з розгляду справи по суті 11.08.2022 року та 17.08.2022 року представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні з розгляду справи по суті 11.08.2022 року проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 17.08.2022 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України (виконавець, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" (замовник, відповідач у справі) укладено Договір про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування № б/н від «__» ______ 2020 року (далі - Договір АНО) в редакції, визначеній в резолютивній частині рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 року у справі №910/1777/20, яке залишено в резолютивній частині без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 року.

Відповідно до пункту 1.1 Договору АНО Замовник замовляє і зобов`язується оплатити, а Виконавець у порядку та на умовах, визначених цим Договором, бере зобов`язання надавати Замовнику послуги з аеронавігаційного обслуговування польотів повітряних суден (далі - послуги з АНО).

Примітка: аеронавігаційне обслуговування, що надається, включає такі види: обслуговування повітряного руху, зв`язок, навігація, спостереження, метеорологічне обслуговування аеронавігації на маршруті, надання метеорологічної й аеронавігаційної інформації, відповідно до чинного Сертифіката провайдера аеронавігаційного обслуговування.

Розділами 2-7 Договору АНО погоджено обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність сторін, особливі умов та форс-мажорні обставини, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 7.1 Договору АНО Договір набуває чинності з 01 січня 2020 року та діє по 31 грудня 2020 року, але у будь-якому разі до повного та належного виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором. У разі не укладення Сторонами договору про надання послуг з АНО на строк після 31 грудня 2020 року Договір може діяти для Сторін за умови письмової згоди на таке Виконавця.

Отже, спірні правовідносини сторін щодо надання послуг з аеронавігаційного обслуговування польотів повітряних суден у період з січня по грудень 2020 року врегульовано наведеним Договором АНО в редакції, визначеній в рішенні Господарського суду м. Києва від 30.09.2020 року у справі №910/1777/20.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Окрім того, суд зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері аеронавігаційне обслуговування, а саме Повітряним кодексом України, Законом України «Про природні монополії», Законом України «Про ціни і ціноутворення», Авіаційними правилами України «Обслуговування/управління аеронавігаційною інформацією», затвердженими наказом Державної авіаційної служби України від 13.05.2019 № 582, Положенням про Державну авіаційну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року №520, наказом Міністерства інфраструктури України від 04.06.2019 року №415 «Про встановлення Ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України», а також документом Євроконтролю № 07.60.02 "Умови застосування системи маршрутних зборів та умови оплати", який застосовується в цивільній авіації України згідно з наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 25.11.2009 № 1210.

Відповідно до пункту 16 статті 1 Повітряного кодексу України аеронавігаційне обслуговування - обслуговування, яке здійснюється провайдерами аеронавігаційного обслуговування на всіх етапах польоту повітряних суден, що включає організацію повітряного руху, зв`язок, навігацію, спостереження (радіотехнічне забезпечення), пошук і рятування, метеорологічне обслуговування та надання аеронавігаційної інформації.

Згідно з пунктом 1, 2 статті 4 Повітряного кодексу України Україна як держава, що приєдналася до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію несе відповідальність за виконання міжнародних зобов`язань, що випливають із цієї Конвенції, та за гарантії і створення умов безпеки для суспільства, захисту інтересів під час провадження діяльності в галузі цивільної авіації та використання повітряного простору України.

Державне регулювання діяльності в галузі авіації та використання повітряного простору України полягає у формуванні державної політики та стратегії розвитку, визначенні завдань, функцій, умов діяльності в галузі авіації та використання повітряного простору України, застосуванні заходів безпеки авіації, прийнятті загальнообов`язкових авіаційних правил України, у здійсненні державного контролю за їх виконанням та встановленні відповідальності за їх порушення.

Статтею 13 Повітряного кодексу України визначено, що сертифікат на відповідність вимогам авіаційних правил України повинні отримати підприємства та організації, які в галузі цивільної авіації здійснюють:

1) розроблення цивільної авіаційної техніки і змін до неї з метою схвалення типової конструкції та серійне виробництво авіаційної техніки схваленої конструкції;

2) технічне обслуговування авіаційної техніки;

3) управління підтриманням льотної придатності;

4) експлуатацію повітряних суден;

5) навчання авіаційного персоналу та персоналу, діяльність якого стосується забезпечення авіаційної безпеки, персоналу з наземного обслуговування;

6) наземне обслуговування;

7) надання послуг з аеронавігаційного обслуговування;

8) захист цивільної авіації від актів незаконного втручання;

9) інші види діяльності, передбачені законодавством, у тому числі авіаційними правилами України.

Відповідно до статті 23 Повітряного кодексу України організація використання повітряного простору України - комплекс заходів, який вживається для забезпечення безпечного, економічного та регулярного повітряного руху, а також будь-якої іншої діяльності, пов`язаної з використанням повітряного простору України. Положення про використання повітряного простору України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Об`єднана цивільно-військова система організації повітряного руху забезпечує виконання завдань щодо організації використання повітряного простору України, безпечного і регулярного повітряного руху в повітряному просторі України та в повітряному просторі над відкритим морем, де відповідальність за обслуговування повітряного руху міжнародними договорами України покладена на Україну (пункт 1 статті 28 Повітряного кодексу України).

Державне підприємство обслуговування повітряного руху України відповідно до ст. 1 Повітряного кодексу України та Статуту, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 121 від 15.03.2021, є провайдером аеронавігаційного обслуговування, яке, зокрема, надає послуги з аеронавігаційного обслуговування (АНО) польотів повітряних суден (ПС) у повітряному просторі України. В свою чергу Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" відповідно до ліцензії Серії АГ № 505921 та сертифікатів експлуатанта та льотної придатності є суб`єктом авіаційної діяльності та здійснює діяльність в сфері повітряних перевезень пасажирів та вантажу та є споживачем послуг з АНО польотів ПС, які надаються Державним підприємством обслуговування повітряного руху України.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Так, відповідно до умов пункту 2.1 Договору АНО передбачено, що Виконавець зобов`язується надати та забезпечити такі послуги з АНО: обслуговування повітряного руху, зв`язок, навігацію та спостереження, метеорологічне обслуговування аеронавігації на маршруті, надання метеорологічної та аеронавігаційної інформації для повітряних суден (далі - ПС) Замовника, а також виконувати інші дії, покладені на Виконавця нормами авіаційних правил України та інших законодавчих актів як на орган обслуговування повітряного руху (пункт 2.1.1. Договору АНО); забезпечити організацію авіаційного наземного електрозв`язку у частині надання доступу до порту на своєму обладнанні для підключення до мережі авіаційної фіксованої служби (AFS) та обробки авіаційних повідомлень, що включає: забезпечення автоматичної передачі повідомлень, а також прийом повідомлень, адресованих Замовнику, згідно з вимогами нормативно-правових актів України та документів ІСАО і адресою мережі авіаційної фіксованої служби (AFS), наданою Замовнику Державною авіаційною службою України (пункт 2.1.2. Договору АНО).

Відповідно до пункт 2.1.3. Договору АНО Виконавець зобов`язується за ініціативою Замовника проводити попередню звірку реєстру польотів з метою уникнення помилок при виставленні рахунків за надані послуги з АНО.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до пункту 3.1. Договору АНО розмір плати за послуги з АНО (на маршруті, на підході та в районі аеродрому) визначено чинним законодавством України та публікуєтеся в Збірнику аеронавігаційної інформації України (далі - АІР України), яка додатково включає також плату за послуги згідно з пунктом 2.1.2 цього Договору.

За умовами пункту 3.2. Договору АНО розрахунки розміру плати за послуги з АНО проводяться у порядку та за одиничними ставками плати за АНО згідно з додатком 1 до цього Договору. Максимальна дозволена злітна маса ПС (MTOW) Замовника визначається згідно з AFM, та вказується у додатках 3 та 3а до цього Договору. Якщо Замовник використовує два або більше повітряних суден, віднесених до різних версій одного й того ж типу, то для кожного ПС цього типу береться середня максимальна дозволена злітна маса усіх його ПС подібного типу. Якщо для одного ПС існує кілька значень максимальної сертифікованої злітної маси, ваговий коефіцієнт визначають на основі найбільшої максимальної злітної маси, дозволеної для цього ПС.

Ставки плати за АНО: встановлені без податку на додану вартість; використовуються ті, що діяли на день виконання польоту (пункт 3.3 Договору АНО).

За частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 3.4. Договору АНО розрахунок плати за АНО здійснюється Виконавцем щомісяця на підставі реєстру польотів, який складається один раз за календарний місяць, в якому надавались послуги з АНО.

Згідно з пунктом 3.5. Договору АНО на підставі реєстру виконаних польотів (додаток 4), що є невід`ємною частиною акта, Виконавець складає акт здачі-приймання послуг з аеронавігаційного обслуговування польотів повітряних суден (далі - Акт) у національній валюті (додаток 5) за місяць в двох екземплярах, вартість яких обчислюється шляхом застосування середньомісячного обмінного курсу євро до національної валюти за місяць, що передує місяцю, протягом якого здійснюється політ. Застосовується обмінний курс, що дорівнює середньомісячному "заключному крос-курсу", обчисленому агентством "Рейтерс" на основі щоденних курсів.

Пунктом 3.6. Договору АНО визначено, що Виконавець надсилає рекомендованим листом на поштову адресу Замовника, вказану у розділі 9, два примірники Акта, підписані зі свого боку, реєстр виконаних польотів до нього та виставлений рахунок на оплату за надані послуги з АНО (додаток 6), рахунок на штрафні санкції (пеню та річні проценти) (додаток 7).

Судом встановлено за матеріалами справи та позивачем зазначено в позовній заяві, що на виконання умов вищевказаного Договору АНО позивачем у січні-грудні 2020 року було надано, а відповідачем прийнято передбачені договором послуги з аеронавігаційного обслуговування в зоні відповідальності України повітряним судам на загальну суму 213 476 769,54 грн., на підтвердження чого позивачем надані складені та підписані з боку позивача в односторонньому порядку Рахунки на оплату за надане АНО з реєстрами польотів до них та Акти здачі-приймання аеронавігаційних послуг за період січень-грудень 2020 року на суму 213 476 769,54 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Дані Рахунки були надіслані відповідачу поштою, що підтверджується відповідними реєстрами відправлень Рахунків з реєстрами польотів до них та Актами здачі-приймання аеронавігаційних послуг та повідомленнями про вручення поштових відправлень відповідачу, копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт отримання вказаних документів не заперечується відповідачем.

Таким чином, за висновками суду, обов`язок позивача щодо пред`явлення (відправлення) відповідачу актів здачі-приймання аеронавігаційних послуг, реєстрів виконаних польотів до них та виставлених рахунків на оплату за надані послуги з АНО виконано у спосіб, який узгоджується з умовами Договору АНО.

В свою чергу відповідно до умов пункту 3.7 Договору АНО Замовник зобов`язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дня виставлення рахунку підписати Акт і надіслати його Виконавцеві, або подати письмове оскарження Акту щодо факту отриманих послуг. Якщо протягом зазначеного строку Виконавець не отримає підписаний Замовником Акт або письмове оскарження Акта щодо наданих послуг, послуги вважаються прийнятими Замовником у повному обсязі та є підставою для взаємних розрахунків між Замовником і Виконавцем.

Згідно з пунктом 3.12. Договору АНО термін письмового оскарження виставленого рахунка вказується у рахунку та становить 60 (шістдесят) календарних днів з дня виставлення рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надіслані акти здачі-приймання аеронавігаційних послуг за січень-грудень 2020 року не підписав.

Так, відповідач звертався до позивача з листами від 10.03.2020 року, від 01.04.2020 року №01.3.1/10-77, від 14.05.2020 року №05.02-25, від 09.06.2020 року №05.02-31, від 12.06.2020 року №05.02-140, від 14.08.2020 року №05.02-51, від 15.07.2020 року №01.3.1-10/102, від 14.09.2020 року №01.3.1-10/112, від 15.10.2020 року №05.02.-7.3, від 13.11.2020 року №01.3.1-10/146, від 14.12.2020 року №01.3.1-10/156, від 13.01.2021 року №05-02-2 щодо непогодження з актами приймання-передачі та рахунками-фактурами за січень-грудень 2020 року та зазначив, що надані позивачем акти приймання-передачі аеронавігаційних послуг та рахунки-фактури не можуть бути прийняті авіакомпанією МАУ з огляду на відсутність розрахунку Украерорухом вартісної основи аеронавігаційних послуг на 2020 рік з дотриманням документів ІСАО та Євроконтролю, а також у зв`язку з допущенням відділом ОПР та РКПП Украероруху при складанні реєстрів польотів та актів здачі-приймання послуг помилки при застосуванні максимальної злітної маси (МТОW) повітряних суден.

Разом з тим, відповідно до пункту 3.13 Договору АНО будь-яке оскарження, претензія Замовника не дає йому права зменшувати суму оплати відповідного рахунка без письмової на те згоди Виконавця. Розгляд Виконавцем претензії має тривати не більше 10 (десяти) календарних днів (у разі необхідності отримання певної інформації, документів кінцевий термін розгляду переноситься на відповідний строк) і його висновок є остаточним та обов`язковим для виконання. У разі згоди Виконавця з претензією Замовника Виконавець надає коригування до Акта за відповідний період.

Отже, у даному випадку оскарження відповідачем актів/рахунків, без отримання письмової згоди позивача з такою претензією щодо окремого акту/рахунку не дає відповідачу права зменшувати суму оплати відповідного рахунку-фактури.

Суд звертає увагу з урахуванням положень статті 901-903 Цивільного кодексу України, що у зобов`язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має матеріального змісту та полягає у самому процесі надання послуги договір про надання послуг, яка споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

При цьому, виникнення обов`язку здійснити оплату за договором законодавець пов`язує саме з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором; строк (термін) виконання обов`язку здійснити оплату також визначається у відповідності з умовами договору.

Таким чином, приписи закону, які регулюють відносини за договором про надання послуг, пов`язують обов`язок замовника оплатити послуги за фактом їх надання виконавцем, а не за фактом передачі послуг на підставі акту.

Суд також відзначає, що надіслані позивачем документи (акти, рахунки, реєстри польотів) містять всю необхідну інформацію для здійснення подальшої сплати за надані у січні - грудні 2020 року послуги, а саме: дата виконання польоту, маршрут польоту, тип повітряного судна, розраховані суми за надані послуги з розбивкою на маршрут і плата за надані послуги на підході та в районі аеродрому по кожному рейсу окремо.

Отже, Украерорух своєчасно та в обсязі, передбаченому чинним законодавством України та рекомендаціям ІСАО, надав авіакомпанії МАУ достатні документи для перевірки, аналізу та своєчасної сплати рахунків за якісно надане аеронавігаційне обслуговування польотів.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, а саме зі змісту листів відповідача, останній не заперечував проти факту надання послуг, а вказував на недотримання позивачем порядку визначення вартості плати за аеронавігаційне обслуговування, зокрема, в частині застосованої при розрахунках максимальної злітної маси (МТОW) повітряних суден.

Разом з тим, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що:

1) для розрахунку вартості послуг позивачем використано дані щодо максимальної злітної маси повітряних суден, які не вказані та не узгоджені в додатках 3 та 3а до Договору АНО, оскільки додатки 3 та 3а до Договору АНО, який рішенням суду від 30.09.2020 року у справі №910/1777/20 викладено в редакції позивача, не містять даних щодо максимальної злітної маси повітряних суден, які експлуатуються МАУ. Тож, на думку відповідача, матеріали справи не містять доказів відносно того, що розрахунок розміру плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування здійснено з використанням величини максимальної дозволеної злітної маси повітряного судна відповідно до АFМ (Керівництва з експлуатації повітряного судна);

2) для розрахунку вартості послуг позивачем використано дані щодо ортодромічної відстані між аеродромом вильоту в межах повітряного простору України або точкою входження в повітряний простір України та аеродромом першої посадки в межах повітряного простору України або точкою виходу з повітряного простору України. Проте позивач, використовуючи при розрахунку вартості послуг з аеронавігаційного обслуговування дані щодо відстані, не надав до суду доказів, які б підтверджували обставини щодо ортодромічної відстані між вказаними вище пунктами/точками по маршрутам рейсів МАУ;

3) для розрахунку вартості послуг позивачем використано дані щодо кількості рейсів, виконаних МАУ, а також дані щодо аеропортів вильоту/посадки в межах повітряного простору України та точок входу/виходу в/з повітряного простору України в розрізі кожного окремого рейсу. Водночас, як вказує відповідач, матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували обставини щодо факту виконання рейсів, аеропортів вильоту/посадки в межах повітряного простору України та точок входу/виходу в/з повітряного простору України щодо рейсів, виконаних МАУ;

4) для розрахунку вартості послуг позивачем використано дані щодо розміру одиничних ставок на маршруті та на підході до аеродрому. При цьому позивач використовує розмір ставок, які є незаконними та сформовані з численними порушеннями законодавства, оскільки Украерорух не виконує своїх обов`язків щодо щорічного формування розміру плати за аеронавігаційні послуги в розмірі витрат, пов`язаних із надання таких послуг; плата за аеронавігаційне обслуговування нараховується не на рівні витрат, які необхідні для здійснення аеронавігаційного обслуговування як це встановлено статтею 36 Повітряного кодексу України, а включає в себе інші витрати та відповідний відсоток рентабельності. Отже, застосування в 2020 році ставок, сформованих на підставі фінансових та інших показників 2019 року є незаконним.

Так, за умовами пункту 3.2. Договору АНО розрахунки розміру плати за послуги з АНО проводяться у порядку та за одиничними ставками плати за АНО згідно з додатком 1 до цього Договору. Максимальна дозволена злітна маса ПС (MTOW) Замовника визначається згідно з AFM, та вказується у додатках 3 та 3а до цього Договору. Якщо Замовник використовує два або більше ПС, віднесених до різних версій одного й того ж типу, то для кожного ПС цього типу береться середня максимальна дозволена злітна маса усіх його ПС подібного типу. Якщо для одного ПС існує кілька значень максимальної сертифікованої злітної маси, ваговий коефіцієнт визначають на основі найбільшої максимальної злітної маси, дозволеної для цього ПС.

Згідно з додатком № 1 до Договору АНО «Методика розрахунку розміру плати за послуги з АНО», розмір плати за послуги з АНО визначається залежно від максимально дозволеної злітної маси (MTOW).

Розрахунки плати за послуги з АНО на маршруті проводяться за формулою:

r = t х N,

де: r - розмір плати за послуги з АНО на маршруті;

t - одинична ставка плати за послуги з АНО на маршруті;

N - кількість одиниць обслуговування для такого польоту.

Для кожного конкретного польоту кількість одиниць обслуговування (N) визначається за формулою:

N = d х p,

де d - коефіцієнт відстані для повітряного простору України;

p - ваговий коефіцієнт для відповідного ПС.

Коефіцієнт відстані для повітряного простору району польотної інформації України визначається діленням на 100 (сто) ортодромічної відстані в кілометрах між аеродромом вильоту в межах повітряного простору під відповідальністю України або точкою входження в повітряний простір району польотної інформації України та аеродромом першої посадки в межах повітряного простору району польотної інформації України або точкою виходу з повітряного простору району польотної інформації України. Ортодромічна відстань, яка береться до розрахунку, зменшується на 20 (двадцять) кілометрів для кожного зльоту і для кожної посадки на території України.

Ваговий коефіцієнт (p), виражений числом із двома десятковими знаками після коми, визначається як квадратний корінь із частки від ділення на 50 максимальної злітної маси повітряного судна (в метричних тонах з одним десятковим знаком після коми), зазначеної у AMF за формулою:

Р = v

де: W - MTOW ПС в метричних тонах.

Якщо MTOW даного повітряного судна невідома, для розрахунку вагового коефіцієнта береться маса найважчого відомого повітряного судна того самого типу.

Одинична ставка плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування на маршруті (t) встановлюється у розмірі 51,10 EUR.

Розрахунок плати за аеронавігаційне обслуговування на підході та в районі аеродрому проводиться за формулою:

R = T х N,

де: R - розмір плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування на підході та в районі аеродрому;

Т - одинична ставка плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування на підході та в районі аеродрому;

N - кількість одиниць обслуговування, виражена числом з двома десятковими знаками після коми, визначається як частка від ділення на 50 максимальної сертифікованої злітної маси повітряного судна (MTOW), яка піднесена до степеню 0,7 , за формулою:

N = 0,70

де: W - MTOW повітряного судна у метричних тонах (з одним десятковим знаком після коми), яка вказана у AFM для цього ПС.

Якщо MTOW даного повітряного судна невідома, для розрахунку вагового коефіцієнта береться маса найважчого відомого повітряного судна того самого типу.

Одинична ставка плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування на підході та в районі аеродрому (Т) встановлюється у розмірі 210,0 EUR для Міжнародного аеропорту «Бориспіль» та у розмірі 411,0 EUR за послуги з аеронавігаційного обслуговування на підході та в районі аеродрому для всіх інших аеропортів країни.

Суд зазначає, що згідно з наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 25.11.2009 № 1210 в Україні застосовується документ Євроконтролю № 07.60.02 «Умови застосування системи маршрутних зборів та умови оплати» (далі - Документ № 07.60.02), який введено в дію наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 1210 від 25.11.2009 «Про застосування в цивільній авіації України документа Євроконтролю № 07.60.02», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04.02.2010 за № 131/17426 (далі - документ Євроконтролю № 07.60.02).

Пунктом 1 статті 6 Документу № 07.60.02 встановлено, що якщо максимальна сертифікована злітна маса повітряного судна невідома органу, що відповідає за стягнення плати за послуги з ОрПР на маршруті, для розрахунку вагового коефіцієнта беруть масу найважчого відомого повітряного судна того самого типу.

Тобто, з урахуванням положень пункту 1 статті 6 Документу № 07.60.02, у разі відсутності у договорі інформації про максимальну злітну масу повітряних суден, що експлуатуються авіакомпанією, для розрахунку вагового коефіцієнта використовується максимальна сертифікована злітна маса найважчого відомого повітряного судна того самого типу.

З матеріалів справи судом встановлено, що Додаток 3 «Перелік власних повітряних суден» та Додаток 3а «Перелік орендованих повітряних суден» до Договору АНО відповідачем не заповнені.

Відтак, оскільки у Додатках 3 та 3а до Договору АНО відсутній перелік власних та орендованих відповідачем повітряних суден із зазначенням відповідачем самостійно максимальної злітної ваги (кг) щодо кожного повітряного судна, для розрахунку вартості послуг з аеронавігаційного обслуговування Украерорух має використовувати максимальну сертифіковану злітну масу повітряних суден ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» для кожного типу повітряного судна відповідача.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, зокрема листа № 1-18.1/2497/19 від 10.05.2019 року позивачем було надіслано запит до Центрального офісу маршрутних зборів Євроконтроль з проханням надати інформацію щодо величини МТОW ПС, які Євроконтроль застосовує при розрахунку плати за надане АНО ПС МАУ, а також надати інформацію, чи подавалась МАУ подібні претензії до розрахованих Євроконтролем сум та рахунків.

У відповідь на вказаний запит позивача Євроконтроль листом від 21.05.2019 року №СRСО 112_19 надав роз`яснення щодо правил застосування МТОW ПС при розрахунку розміру плати за надане АНО, відповідно до яких Євроконтроль повідомив, що відповідно до документа «Умови застосування системи маршрутних зборів та умови оплати» у керівництві з льотної експлуатації (АFМ) має бути встановлена максимальна злітна маса (МТОW) повітряних суден у парку користувачів повітряного простору. У разі відсутності АFМ, СRСО використовує максимальну сертифіковану злітну масу найважчого відомого літака такого ж типу.

Отже, даним листом підтверджено вірність проведення розрахунків при визначенні ставок плати за послуги з АНО виходячи із максимальної сертифікованої злітної маси найважчого відомого літака відповідного типу.

Поряд з цим, відповідно до пункту 2.2.3. Договору АНО у разі зміни парку ПС не пізніше останнього робочого дня календарного місяця, в якому відбулися зміни, надавати Виконавцю: 1) бортові (реєстраційні) номери власних і орендованих ПС; 2) дані про максимальну злітну масу ПС (у разі, якщо для одного ПС існує кілька значень максимальної сертифікованої злітної маси, у додатках 3 та 3а до цього Договору має бути вказана найбільша максимальна злітна маса, згідно з Льотним керівництвом літака (Airplane Flight Manual (далі- AFM), що дозволена для цього ПС); Зазначена інформація надається на офіційному бланку Замовника за підписом повноважного представника або листом, завіреним печаткою юридичної особи та підписом повноважного представника Замовника, поштою або електронним повідомленням (сканкопія).

Надана Замовником і отримана Виконавцем інформація використовується для визначення максимальної злітної маси ПС при розрахунку розміру плати за надані послуги з АНО. У разі неподання Замовником або надання недостовірної інформації у вищезазначений термін у частині, що стосується максимальної злітної маси ПС, максимальна злітна маса ПС визначається Виконавцем за масою найважчого відомого йому ПС такого типу (пункт 2.2.3 Договору АНО).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача листом №1-19.1/2485/19 від 10.05.2019 року та листом №1-19.1/3480/19 від 01.07.2019 року з запитом про отримання від МАУ інформації стосовно значення максимальної злітної маси трьох повітряних суден UR-PSM, UR-PSQ, UR-PSZ, які відповідачем були залишені без відповіді.

Відтак, у зв`язку з відсутністю у Договорі АНО інформації про максимальну злітну масу повітряних суден, що експлуатуються відповідачем, а також враховуючи ненадання відповідачем відповідних даних щодо значення максимальної злітної маси повітряних суден, що ним використовуються при виконанні польотів, позивач відповідно до умов Договору АНО та положень документу Євроконтролю № 07.60.02 має право визначати максимальну злітну масу ПС відповідача за масою найважчого відомого йому ПС такого типу.

Суд також зазначає, що відомості стосовно сертифікованої максимальної злітної маси повітряних суден містяться в Державному реєстрі цивільних повітряних суден України, електронним утримувачем якого є Державна авіаційна служба України та який є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на веб-порталі https://avia.gov.ua/state-civil-aircraft-register-of-ukraine/.

Тож, Державіаслужба надає повний перелік зареєстрованих в Україні повітряних суден, де вказується максимальна злітна маса кожного повітряного судна, яка дозволена для використання при виконанні польотів.

Таким чином позивач при здійснені розрахунку плати за АНО вільно використовує дані з переліку повітряних суден, що занесені до Державного реєстру цивільних повітряних суден України, із зазначенням максимальної злітної ваги для кожного повітряного судна.

Судом за матеріалами справи встановлено, що в реєстрах польотів за січень-грудень 2020 року літаків ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» для кожного типу повітряного судна позивачем вказана максимальна злітна маса, на основі якої й було здійснено розрахунок плати за надане аеронавігаційне обслуговування.

Отже, для розрахунку розміру плати за надане аеронавігаційне обслуговування літаків МАУ в рахунках за січень-грудень 2020 року позивачем правомірно та обґрунтовано використовувалася виключно максимальна злітна маса повітряних суден, яка дозволена Державною авіаційною службою України для виконання польотів повітряними суднами авіакомпанії.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 59 статті 1 Повітряного кодексу України метод ортодромічної відстані маршруту - метод, за якого відстань між двома пунктами на поверхні земної кулі вимірюється як найкоротша відстань по дузі більшого кола, площина якого проходить через центр Землі.

Відповідно до Авіаційних правил України «Обслуговування/управління аеронавігаційною інформацією», затверджених наказом Державної авіаційної служби України від 13.05.2019 № 582 (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Правила), уповноваженим органом з питань обслуговування/управління аеронавігаційними даними та аеронавігаційною інформацією є САІ (служба аеронавігаційної інформації).

САІ діє відповідно до цих Авіаційних правил, положення про САІ, законодавства України в сфері обслуговування/управління аеронавігаційною інформацією та з урахуванням вимог стандартів і рекомендованої практики ІСАО та вимог Євроконтролю. Положення про САІ погоджується Державіаслужбою.

Основним завданням CAI є забезпечення потоку аеронавігаційних даних та аеронавігаційної інформації, необхідних для забезпечення безпечного, регулярного, економічного та ефективного функціонування глобальної системи організації повітряного руху на екологічно збалансованій основі. При цьому аеронавігаційна інформація, яка необхідна для оперативного використання, має бути однаковою та послідовною на всіх етапах проходження аеронавігаційної інформації від отримання її з різних джерел до розповсюдження.

САІ надає аеронавігаційні дані та аеронавігаційну інформацію, необхідну для забезпечення безпеки, регулярності і ефективності аеронавігації, у формі, яка відповідає вимогам стандартів та рекомендованої практики ІСАО та документів Євроконтролю щодо організації повітряного руху, а також відповідає експлуатаційним потребам:

1) персоналу, який пов`язаний з виконанням польотів, у тому числі льотних екіпажів, які планують польоти на авіаційних тренажерах;

2) органу обслуговування повітряного руху, який є відповідальним за польотно-інформаційне обслуговування, та служб, які відповідають за передпольотну інформацію.

САІ отримує, перевіряє або компонує, редагує, форматує, видає/зберігає і розповсюджує аеронавігаційні дані та аеронавігаційну інформацію в межах повітряного простору України.

Згідно з пунктом 1 частини 3 розділу V Правил, збірник аеронавігаційної інформації (AIP України) - це основне джерело постійної інформації і інформації про тимчасові зміни, що носять довготерміновий характер.

Відповідно до пункту 1, 2 розділу ІІ Авіаційних правил Державна авіаційна служба України (далі - Державіаслужба) здійснює контроль та нагляд за забезпеченням аеронавігаційного обслуговування.

Відповідно до статей 6, 7 Повітряного кодексу України та Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року №520, Державіаслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Державіаслужба реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України і є уповноваженим органом з питань цивільної авіації.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Авіаційних правил повноважним і відповідальним органом в Україні з питань AIS (обслуговування аеронавігаційною інформацією) є Служба аеронавігаційної інформації (далі - САІ), яка входить до складу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - Украерорух). САІ діє відповідно до Авіаційних правил, положення про САІ, законодавства України в сфері обслуговування/управління аеронавігаційною інформацією та з урахуванням вимог стандартів і рекомендованої практики ІСАО та вимог Євроконтролю. Положення про САІ погоджується Державіаслужбою.

САІ надає аеронавігаційні дані та аеронавігаційну інформацію, необхідну для забезпечення безпеки, регулярності і ефективності аеронавігації, у формі, яка відповідає вимогам стандартів та рекомендованої практики ІСАО та документів Євроконтролю щодо організації повітряного руху, а також відповідає експлуатаційним потребам.

Суд зазначає, що при розрахунку вартості послуг з аеронавігаційного обслуговування позивач застосовує розрахунок ортодромічної відстані на основі затверджених та опублікованих у Збірнику аеронавігаційної інформації Службою аеронавігаційної інформації України координат точок входу/виходу та координат аеродромів України.

Судом за матеріалами справи встановлено, що в реєстрах польотів літаків ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» за січень-грудень 2020 року для кожного польоту позивачем вказується код ІСАО аеродрому вильоту/посадки, назва точок входу/виходу, а також ортодромічна відстань, яка застосовувалася для розрахунку розміру плати, тож відповідач не обмежений був у праві перевірити правильність застосування (розрахунку) ортодромічної відстані.

Проте, в матеріалах справи відсутні відповідні листи відповідача, в яких останній оскаржує дані щодо ортодромічної відстані, які містяться в реєстрах польотів, в порядку, передбаченому пунктом 3.7. Договору АНО.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до вимог Авіаційних правил України, а також документу ІКАО Dос.4444 «Організація повітряного руху» до Украероруху надходять телеграфні повідомлення про повітряний рух, які є документальним підтвердженням фактичного виконання польотів, а саме:

Плани польотів (FPL);

Виліт рейсу (DEP);

Посадка рейсу (ARR);

Проходження границь районів польотної інформації (INF).

Зазначені повідомлення формуються на кожний окремий політ та передаються всім органам управління повітряного руху за маршрутом польоту та до Євроконтролю, як центрального органу формування потоків повітряного руху у Європі. На основі цих повідомлень формуються списки фактично виконаних польотів у районі польотної інформації України, проводиться розрахунок та формуються реєстри польотів по кожній авіакомпанії (у т.ч. МАУ). У випадку внесення у реєстр польотів рейсу, який фактично не виконувався, авіакомпанія може оскаржити виставлений їй рахунок.

Суд зазначає з урахуванням ст. ст. 902, 903 ЦК України, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов`язок замовника з її оплати.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечень осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися процесі її розгляду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 910/4994/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 927/986/17, предметом доказування у справах про стягнення грошових коштів за надані послуги є насамперед факт отримання таких послуг та подальше використання результату, а не лише наявність первинних документів.

Наразі, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з претензіями щодо кількості фактично виконаних польотів у січні-грудні 2020 року та відповідачем під час розгляду справи факт надання позивачем послуг з аеронавігаційного обслуговування, зазначених в актах приймання - передачі, не заперечувався.

Відповідно до пункт 2.1.3. Договору АНО Виконавець зобов`язується за ініціативою Замовника проводити попередню звірку реєстру польотів з метою уникнення помилок при виставленні рахунків за надані послуги з АНО.

Проте, докази звернення відповідача до позивача з вимогами про проведення звірки реєстрів польотів за спірний період щодо зазначення в них ортодромічної відстані маршрутів, кількості фактично виконаних польотів та врахованої позивачем максимальної злітної маси ПС в матеріалах справи також відсутні.

Щодо оскарження відповідачем рахунків та актів здачі-приймання послуг з АНО в частині застосування позивачем при здійсненні розрахунку плати за послуги з АНО розміру одиничних ставок на маршруті та на підході до аеродрому, суд зазначає, що Державне підприємство обслуговування повітряного руху України надає послуги з аеронавігаційного обслуговування на договірній основі.

Отже, відповідач як авіаперевізник України користується послугами аеронавігаційного обслуговування, які надає Украерорух на платній основі, що учасниками справи не заперечувалося.

Ставки плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України встановлені наказом Міністерства інфраструктури України від 04.06.2019 року №415 «Про встановлення Ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України», яким також доручено Украероруху забезпечити опублікування Ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України у збірнику аеронавігаційної інформації (AIP) України.

Так, відповідно до вказаного Наказу за послуги з аеронавігаційного обслуговування (АНО) повітряних суден (ПС) у повітряному просторі районів польотної інформації України (ПП РПІ) на маршруті, а також на підході та в районі аеродрому, стягується плата за встановленими ставками.

Одиничні ставки плати встановлюються незалежно від національної належності ПС та форми власності експлуатанта.

Розмір плати за послуги з АНО на маршруті для польоту у ПП РПІ обчислюється за встановленою формулою.

Одинична ставка плати за послуги з АНО на маршруті (t) для польотів у ПП РПІ, окрім ПП РПІ в межах географічних координат, визначених у додатку до цих Ставок, встановлюється у розмірі 51,10 євро.

Розмір плати за послуги з організації повітряного руху на підході та в районі аеродрому визначається залежно від MTOW повітряного судна, вказаної у сертифікаті експлуатанта, свідоцтві льотної придатності, інструкції з льотної експлуатації чи іншому рівноцінному офіційному документі, та одиничної ставки плати за встановленою формулою.

Одинична ставка плати за послуги з АНО на підході та в районі аеродрому (T) встановлюється (для всіх видів обслуговування повітряного руху) у розмірі 290,00 євро для польотів до міжнародних аеропортів «Бориспіль» та «Київ/Жуляни» та у розмірі 411,00 євро для всіх інших аеропортів України.

Відповідно до частини 1 статті 36 Повітряного кодексу України аеронавігаційне обслуговування польотів повітряних суден (на маршруті, на підході та в районі аеродрому) здійснюється провайдерами аеронавігаційного обслуговування на платній основі.

Згідно з частиною 2 статті 36 Повітряного кодексу України розмір одиничних ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування польотів повітряних суден (на маршруті, на підході та в районі аеродрому) встановлюється однаковим для всіх користувачів повітряного простору України і визначається відповідно до законодавства України, стандартів та рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації (далі - ІСАО) і документів Євроконтролю.

Плата за послуги з аеронавігаційного обслуговування (на маршруті, на підході та в районі аеродрому) справляється Євроконтролем та/або провайдером (провайдерами) аеронавігаційного обслуговування відповідно до міжнародних договорів та законодавства України. Порядок розрахунку розміру зазначеної плати, порядок її внесення та звільнення від сплати визначається відповідно до законодавства України та зобов`язань України за міжнародними договорами України (частина 3 статті 36 Повітряного кодексу України).

Так, частиною 5 статті 36 Повітряного кодексу України передбачено, що плата за послуги з аеронавігаційного обслуговування на маршруті використовується провайдером (провайдерами) аеронавігаційного обслуговування для покриття витрат на надання таких послуг у порядку, визначеному законодавством України, стандартами та рекомендованою практикою Міжнародної організації цивільної авіації і документами Євроконтролю, а також для сплати членських внесків України до Євроконтролю. За рахунок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування на маршруті компенсуються витрати Євроконтролю на експлуатацію системи плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування на маршруті.

Відповідно до частини 6 статті 36 Повітряного кодексу України плата за послуги з аеронавігаційного обслуговування на підході та в районі аеродрому використовується провайдером (провайдерами) аеронавігаційного обслуговування для покриття витрат на забезпечення цього обслуговування. За рахунок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування на підході та в районі аеродрому компенсуються витрати Євроконтролю на справляння цієї плати.

Згідно частини 1 статті 10 Закону України «Про природні монополії» суб`єкти природних монополій зобов`язані: дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках; вести окремий бухгалтерський облік за кожним видом діяльності, що підлягає ліцензуванню; надавати органам, які регулюють їх діяльність, документи та інформацію, необхідні для виконання цими органами своїх повноважень, в обсягах та у строки, встановлені відповідними органами; оприлюднювати і надавати інформацію за запитами відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про природні монополії» орган, який здійснює державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій, під час регулювання цін (тарифів) на товари суб`єкта природної монополії враховує: витрати, які згідно з Податковим кодексом України враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств (крім витрат, визначених частиною третьою цієї статті); податки і збори (обов`язкові платежі) до бюджетів та державних цільових фондів; вартість основних засобів, амортизацію, потреби в інвестиціях, визначених у встановленому порядку; очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними цінами (тарифами); віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів; якість товарів, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; державні дотації та інші форми державної підтримки.

Згідно з пунктом 16 статті 1 Закону України «Про ціни і ціноутворення» ціноутворення - процес формування та встановлення цін. Формування ціни - механізм визначення рівня ціни товару (пункт 14 статті 1 названого Закону).

Тобто, регулювання цін (тарифів) на аеронавігаційні послуги, які надає суб`єкт природної монополії - ДП «Украерорух», здійснює орган, який здійснює державне регулювання діяльності суб`єкта природної монополії ДП «Украерорух» - Міністерство інфраструктури України.

Разом з тим судом встановлено, що відповідач -Приватне акціонерне товариство «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства інфраструктури України, третя особа Державне підприємство обслуговування повітряного руху України про визнання протиправною бездіяльності щодо не врегулювання цін на аеронавігаційні послуги.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/14489/19 від 29.06.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2021 (ухвалою Верховного Суду від 16.02.2022 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ Авіакомпанія «МАУ» відмовлено), у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» відмовлено.

Зокрема, як зазначено в судових рішеннях у справі №640/14489/19, повноваження щодо встановлення ставки плати в іноземній валюті за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України належать Міністерству інфраструктури України (Мініфраструктури), що випливає з Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 №460, та Додатку «Повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг» до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 №1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)».

Водночас, зі змісту положень вказаних вище законодавчих актів адміністративним судом не встановлено обов`язку Мінінфраструктури щорічно встановлювати згадані ставки.

Крім того, адміністративним судом зазначено, що 10.08.1992 Україна приєдналася до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, яка набула чинності для України 09.09.1992 та є частиною національного законодавства України в силу положень статті 9 Конституції України.

Міжнародною організацією цивільної авіації (ICAO) надано Керівництво з економічних аспектів аеронавігаційного обслуговування (док.9161) (далі також - Керівництво ICAO) та Політика ICAO щодо аеропортових зборів та зборів за аеронавігаційне обслуговування (док.9082).

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 25.11.2009 №1209 «Про застосування в цивільній авіації України документа Євроконтролю № 07.60.01 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.02.2010 за №130/17425) введено в дію на території України документ Європейської організації з безпеки аеронавігації Євроконтроль - Принципи визначення вартісної основи для маршрутних зборів та обчислення одиничних ставок.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 25.11.2009 №1210 «Про застосування в цивільній авіації України документа Євроконтролю №07.60.02» (зареєстровано в Міністестві юстиції України 04.02.2010 за № 131/17426) введено в дію на території України документ Європейської організації з безпеки аеронавігації Євроконтроль - Умови застосування системи маршрутних зборів та умови оплати.

Нормами зазначених актів міжнародного законодавства, поміж іншого, регулюється процес перегляду одиничних ставок плати за аеронавігаційне обслуговування для країн, що є безпосередніми та повноправними членами Спільної системи маршрутних зборів Євроконтролю.

Так, зокрема, за змістом пункту 4.63 Керівництва ICAO розподіл витрат, пов`язаних із наданням аеронавігаційного обслуговування, здійснюється з метою надання допомоги адміністрації організації, яка надає аеронавігаційне обслуговування, з тим, щоб вона могла уявляти собі, контролювати та визначати витрати на обслуговування з метою відшкодування таких витрат з користувачів. Розподіл витрат в обліку може здійснюватися одночасно із занесенням витрат по категоріям в загальну систему бухгалтерського обліку або може, при необхідності, здійснюватися періодично (тобто щомісячно або кожні півроку). Відповідно до пункту 7.20 Керівництва ICAO основною метою при встановленні зборів звичайно є визначення того, які збори мають стягуватись за обслуговування руху в найближчому майбутньому, яким звичайно є наступний фінансовий рік. Це вимагає проведення оцінки вартісної основи для індивідуальних зборів на наступний рік, які звичайно встановлюються, виходячи із витрат на попередній фінансовий рік.

З огляду на викладене адміністративний суд зазначив, що відповідно до Закону України «Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів» від 26.11.2003 року №1341-IV, який набрав чинності 05.01.2004 року, Україна приєдналася до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, проте станом на час звернення МАУ до суду з адміністративним позовом, Україна перебувала в процесі технічної інтеграції до Спільної системи маршрутних зборів (додаток 1 «Зони застосування системи плати за послуги з ОрПР на маршруті» документу Євроконтролю №07.60.02, де ОрПР - організація повітряного руху і стосовно України міститься примітка про те, що вона технічно не інтегрована).

Відтак, норми вищевказаних документів щодо щорічного перегляду тарифів набувають обов`язкової сили для України виключно після завершення процесу технічної інтеграції України до Спільної системи маршрутних зборів.

Відповідно до інформації, що міститься на сайті Мінінфраструктури за посиланням в Інтернет-мережі https://mtu.gov.ua/news/32406.html процес приєднання України до Спільної системи маршрутних зборів завершився 24.11.2020 внаслідок прийняття на засіданні Розширеного комітету Євроконтролю з питань маршрутних зборів (CRCO) рішення, яким схвалено приєднання України до Спільної системи маршрутних зборів.

У зв`язку із закінченням процесу інтеграції України до Спільної системи маршрутних зборів вищевказані норми міжнародного законодавства щодо формування плати за аеронавігаційні послуги, зокрема, шляхом щорічного перерахунку ставок плати за аеронавігаційне обслуговування та встановлення актуальних ставок, стали обов`язковими для України, що, у свою чергу, зумовлює приведення законодавства України у відповідність до вимог цих законодавчих актів.

Отже, станом з вересня 2010 року (після видання Міністерством транспорту та зв`язку України наказу від 15.09.2010 №669 «Про встановлення Ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден повітряному просторі України»), до вересня 2020 року (звернення МАУ до суду з адміністративним позовом) у Мінінфраструктури був відсутній законодавчо визначений обов`язок щодо щорічного врегулювання (перерахунку) плати за аеронавігаційне обслуговування з дотриманням механізму вартісної основи, передбаченого статтею 36 Повітряного кодексу України та документами ІСАО та Євроконтролю, як і у ДП «Украерорух» щодо подання до названого Міністерства відповідної інформації, необхідної для визначення та встановлення ставок плати за аеронавігаційне обслуговування.

Відповідно до положень нормативних документів Міжнародної організації цивільної авіації («Політика ІСАО стосовно аеропортових зборів та зборів за аеронавігаційне обслуговування», Doc 9161 «Керівництво ICAO щодо економічних аспектів аеронавігаційного обслуговування»), а також документів Європейської організації з безпеки аеронавігації («Принципи визначення вартісної основи для маршрутних зборів та обчислення одиничних ставок» введений в дію на території України наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 25.11.2009 №1209 «Про застосування в цивільній авіації України документа Євроконтролю № 07.60.01» та «Умови застосування системи маршрутних зборів та умови оплати» введений в дію на території України наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 25.11.2009 №1210 «Про застосування в цивільній авіації України документа Євроконтролю № 07.60.02») та зазначених вище положень Повітряного Кодексу України, ставки плати за аеронавігаційне обслуговування (на маршруті; на підході та в районі аеродрому) розраховуються на основі планової національної бази витрат, до складу якої входять бази витрат різних суб`єктів задіяних в процесі надання послуг з організації повітряного руху, а саме національні наглядові органи (Міністерства, авіаційні служби), провайдери аеронавігаційного обслуговування, провайдери метеорологічної та аеронавігаційної інформації, а також провайдери послуг з пошуку та рятування та інше.

Пунктом 2 додатку до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 № 1548, з наступними змінами та доповненнями, визначено, що ставки плати в іноземній валюті за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України встановлюються Мінінфраструктури за погодженням з Мінекономрозвитку.

На виконання повноважень із встановлення ставок плати за послуги з АНО, Міністерством транспорту та зв`язку України було прийнято наказ від 15.09.2010 № 669, яким затверджено Ставки плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України.

Разом з тим, суд у справі №640/14489/19 вказав, що 04.06.2019 року, тобто ще до звернення МАУ до суду з адміністративним позовом, Мінінфраструктури видано наказ №415 «Про встановлення Ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України», який набрав чинності 12.07.2019 року, відповідно до якого визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства транспорту та зв`язку України від 15.09.2010 №669 «Про встановлення Ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України», та затверджено нові ставки плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України, що свідчить про виконання Мінінфраструктури наданих йому повноважень щодо встановлення ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування та спростовує доводи МАУ про його протиправну бездіяльність.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.

За таких обставин встановлені вищезазначеним рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2021 у справі №640/14489/19, залишеним без змін постановою апеляційної інстанції від 23.12.2021, обставини того, що саме Міністерство інфраструктури України переглядає, формує та встановлює ставки плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України, в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.

Окрім цього вказаним рішенням встановлено, що Державне підприємство обслуговування повітряного руху України є виключно провайдером послуг з аеронавігаційного обслуговування, а не суб`єктом, на якого покладено обов`язки щодо встановлення та зміни розміру плати за аеронавігаційне обслуговування.

Отже, наведені факти є встановленим та враховується судом згідно приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, в реєстрах польотів за січень-грудень 2020 року літаків ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» позивач здійснював розрахунок розміру плати за надане АНО відповідно до вимог статті 36 Повітряного кодексу України, документу Євроконтролю №07.60.02 та наказу Міністерства інфраструктури України від 04.06.2019 року №415.

За таких обставин, оскільки відповідачем не доведено незаконність застосування позивачем розміру одиничних ставок плати за послуги з АНО, встановлених в 2019 році, для розрахунку вартості наданих Украерорух послуг у 2020 році за Договором АНО при складанні та виставлені відповідачу спірних рахунків та актів до них, суд вважає вказані підписані позивачем в односторонньому порядку Акти здачі-приймання наданих послуг з АНО доказом належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо своєчасного та повного виконання обумовлених договором послуг з аеронавігаційного обслуговування польотів повітряних суден відповідача.

Отже, суд приходить до висновку про те, що вказані в цих актах послуги вважаються наданими в повному обсязі та відповідно до умов Договору, а також погодженими та прийнятими замовником згідно спірних актів приймання - передачі.

Вказаний факт за відсутності обґрунтованих претензій замовника щодо обсягу, змісту та ціни наданих послуг дає змогу стверджувати про наявність у відповідача зобов`язання, а у позивача права вимагати оплати цих послуг відповідно до Договору АНО.

Враховуючи вищевикладене, а також приписи чинного законодавства та умови Договору АНО, оскільки надані позивачем Рахунки та додані до них реєстри польотів та Акти здачі-приймання наданих послуг розцінюються судом в якості належних та допустимих доказів надання виконавцем послуг з аеронавігаційного обслуговування польотів повітряних суден, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання таких послуг в обсягах, зазначених в цих актах та реєстрах польотів, та з належною якістю, а відтак вказані акти та рахунки є підставою для взаємних розрахунків між замовником і виконавцем.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до пункту 3.8. Договору АНО строк, у межах якого має бути сплачений рахунок, становить 30 (тридцять) календарних днів від дати виставлення рахунка. Термін сплати рахунку вказується у рахунку.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач не здійснив повну та своєчасно оплату наданих за спірним Договором АНО послуг, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за договором за надані послуги в січні-грудні 2020 року в загальній сумі 143 094 908,29 грн.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, відповідач свої зобов`язання щодо оплати наданих Державним підприємством обслуговування повітряного руху України у січні-грудні 2020 року послуг з АНО у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору АНО не виконав, внаслідок чого у Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» утворилась заборгованість у розмірі 143 094 908,29 грн., яку позивач просив суд стягнути в поданій позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Наразі доказів визнання недійсним чи розірвання Договору про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування № б/н від «__» ______ 2020 року, який було визнано укладеним відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 року у справі № 910/1777/20, залишеного в резолютивній частині без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 року, а також скасування відповідних судових рішень у справі № 910/1777/20 відповідачем суду не надано.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором АНО або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Поряд з цим, як зазначено судом раніше, судом встановлено необґрунтованість та безпідставність доводів відповідача, викладених ним у листах-оскарженнях рахунків на оплату послуг з АНО та актів здачі-приймання наданих послуг, а також у відзиві на позовну заяву щодо правильності та законності здійснення позивачем розрахунку розміру плати за послуги з обслуговування повітряного руху на маршрутах, зокрема, в частині застосування позивачем максимальної злітної ваги повітряних суден, ортодромічної відстані маршруту, кількості рейсів, виконаних МАУ, а також розміру одиничних ставок на маршруті та на підході до аеродрому.

Так, на підтвердження своїх заперечень щодо правильності здійснення позивачем розрахунку розміру плати за послуги з АНО відповідачем було долучено до матеріалів справи копію Висновку експерта з економічного дослідження № 9556 від 19.08.2020 року, а також копію Висновку експертів за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи від 18.11.2021 року №13169/13170/21-71.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (ч. 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 3 статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Згідно з частиною 6 статті 98 Господарського процесуального кодексу України у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

Частиною 5 статті 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Разом з тим, як вбачається з Висновку № 9556 від 19.08.2020 року та Висновку №13169/13170/21-71 від 18.11.2021 року останні підготовлені для подання до Господарського суду міста Києва у справі № 910/9327/19 за участі тих же сторін - Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України"), а також оскільки наведені висновки стосувались перевірки обґрунтованості розміру плати за послуги з АНО за 2018 рік, в той час як у даній справі №910/11670/21 між сторонами існують розбіжності щодо визначення розміру ставок плати за послуги з АНО за 2020 рік, надані відповідачем вищевказані висновки судом оцінюються критично та до уваги не приймаються.

В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що спірні правовідносини регулюються Договором АНО, в якому в тому числі визначено як розмір одиничних ставок на маршруті, так і розмір одиничних ставок на підході та в районі аеродрому, з урахуванням яких визначається вартість наданих позивачем послуг.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором АНО у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати наданих позивачем послуг з АНО відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за надані за Договором АНО послуги підлягають задоволенню в загальній сумі 143 094 908,29 грн. у повному обсязі.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за умовами пункту 4.2. Договору АНО обов`язок Замовника щодо сплати пені та процентів річних виникає з наступного дня після спливу строку, в який має бути сплачено рахунок.

Згідно з пунктом 4.2.1. Договору АНО за будь-який несплачений у визначений строк рахунок у строк до 30 (тридцяти) календарних днів (включно), починаючи з дня, наступного за останнім днем встановленого пунктом 3.8 Договору строку, Замовник сплачує Виконавцеві пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен календарний день прострочення за весь час прострочення, від простроченої суми починаючи з дня, наступного за останнім днем встановленого пунктом 3.8 Договору 30-денного строку.

Відповідно до пункту 4.2.2. Договору АНО за кожен несплачений рахунок у строк понад 30 (тридцять) календарних днів, починаючи з дня, наступного за останнім днем встановленого пунктом 3.8 Договору строку, Замовник сплачує Виконавцеві пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен календарний день прострочення за весь час прострочення, а також 3 (три) проценти річних від простроченої суми, починаючи з дня, наступного за останнім днем встановленого пунктом 3.8 Договору 30-денного строку.

Штрафні санкції, зазначені у пунктах 4.2.1. та 4.2.2. відповідно, нараховуються Виконавцем Замовнику за весь час прострочення, включно з днем зарахування коштів на поточний рахунок Виконавця, навіть якщо остаточна оплата відбулася після закінчення строку дії Договору (пункт 4.3. Договору АНО).

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати наданих послуг за Договором АНО, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 4 744 649,15 грн., проценти річних в сумі 4 114 629,81 грн. та інфляційні втрати в сумі 13 156 116,21 грн. за період з 14.03.2020 року по 31.05.2021 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

При цьому відповідно до пункту 3.6. Договору АНО Виконавець надсилає рекомендованим листом на поштову адресу Замовника, вказану у розділі 9, зокрема, рахунок на штрафні санкції (пеню та річні проценти) (додаток 7).

Так, на виконання вимог пункту 3.6 Договору АНО позивачем було надіслано на поштову адресу відповідача рахунки на оплату штрафних санкцій (пені, процентів річних та інфляційних відсотків) за несвоєчасну оплату відповідачем рахунків за надані послуги з АНО, а саме: за січень 2020 року - рахунок №1 від 31.01.2020 року; за лютий 2020 року - рахунок №64 від 29.02.2020 року; за березень 2020 року - рахунок №107 від 31.03.2020 року; за квітень 2020 року - рахунок №144 від 30.04.2020 року; за травень 2020 року - рахунок №194 від 31.05.2020 року; за червень 2020 року - рахунок №256 від 30.06.2020 року (та коригуючий рахунок №312 від 07.08.2020 року); за липень 2020 року - рахунок №317 від 31.07.2020 року; за серпень 2020 року - рахунок №373 від 31.08.2020 року; за вересень 2020 року - рахунок №439 від 30.09.2020 року; за жовтень 2020 року - рахунок №493 від 11.11.2020 року; за листопад 2020 року - рахунок №551 від 30.11.2020 року; за грудень 2020 року - рахунок №609 від 31.12.2020 року.

Докази надсилання на адресу відповідача вказаних рахунків (відповідні реєстри відправлених рахунків) наявні в матеріалах справи.

Факт отримання вказаних рахунків відповідачем не заперечується.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог, позаяк відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог про стягнення штрафних санкцій в цілому.

Разом з цим, у відзиві на позовну заяву відповідачем викладено клопотання про застосування спеціальної позовної давності до позовних вимог про стягнення пені, нарахованої за період з 14.03.2020 року по 13.07.2020 року, оскільки позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами лише у липні 2021 року, тобто після спливу строку позовної давності, що, в свою чергу, на переконання відповідача, є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині згідно статті 267 Цивільного кодексу України.

Суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

Суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

В абзаці першому та п`ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

При цьому, як зазначено в пункті 2.2. Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

В свою чергу, судом за матеріалами справи встановлено факт несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати наданих позивачем на підставі спірного Договору АНО послуг з аеронавігаційного обслуговування, що є підставою для застосування передбачених приписами статті 549 Цивільного кодексу України штрафних санкцій у вигляді пені.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з цим, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року: з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України запроваджено карантин. Карантин діє протягом всього часу з дати запровадження з 12.03.2020 року по 31.12.2021 року.

За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично зупиняє перебіг позовної давності до кінця дії карантину, при цьому строк, що залишився до кінця спливу позовної давності щодо стягнення кредиторської заборгованості та штрафних санкцій, продовжує свій перебіг після кінця дії карантину.

Отже, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу з урахуванням дії карантину на території України з 12.03.2020 року по 31.12.2021 року строк позовної давності збільшено на увесь строк дії карантину.

Наразі, судом встановлено за матеріалами справи, що враховуючи строки оплати рахунків за надані послуги з АНО за умовами Договору АНО, позовна давність за вимогою позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої за період з 14.03.2020 року по 13.07.2020 року, станом на 12 березня 2020 року не спливла, у зв`язку з чим за висновками суду її перебіг було зупинено до 31.12.2021 року.

Оскільки позивач звернувся до суду із даним позовом 24.06.2021 року (згідно наявного в матеріалах справи поштового конверту) суд дійшов висновку, що останній звернувся до суду в межах строку позовної давності, а тому заява відповідача про застування позовної давності до вказаних вимог є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Суд також зазначає, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19, установивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), зокрема, можуть пов`язувати період нарахування пені з подією, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Отже, за висновками суду, положення пунктів 4.2.1, 4.2.2 та 4.3 Договору АНО щодо нарахування штрафних санкцій (пені та процентів річних) за весь час прострочення включно з днем зарахування коштів на поточний рахунок виконавця визначають збільшену тривалість періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями статті 232 Господарського кодексу України, а тому нарахування пені у спірних правовідносинах повинно здійснюватися у визначеному умовами Договором АНО порядку.

Зокрема, як встановлено судом, позивачем при здійсненні розрахунку пені згідно умов пунктів 4.2.1, 4.2.2 та 4.3 Договору АНО застосовано період нарахування з 14.03.2020 року - 31.05.2021 року.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що її розмір відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору АНО та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 744 649,15 грн. пені підлягають задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат у сумі 13 156 116,21 грн., то суд відзначає, що статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов`язання - зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Як визначено ст. 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використанні іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Нормами статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Відповідно до пункту 10 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов`язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №296/10217/15-ц.

З умов Додатку №1 до Договору АНО вбачається, що вартість послуг з АНО за договором визначена в іноземній валюті, а саме EUR, отже у даному випадку відсутні правові підстави для нарахування інфляційних втрат на суму боргу в іноземній валюті та застосування індексу інфляції, яким визначається рівень знецінення національної, а не іноземної валюти.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 13 156 116,21 грн., у зв`язку з чим суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в цій частині.

Щодо заявлених позивач вимог про стягнення процентів річних у сумі 4 114 629,81 грн., то за результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних судом встановлено, що їх розмір відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору АНО та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 114 629,81 грн. процентів річних підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (вул. Лисенка, 4, м. Київ, 01054; код ЄДРПОУ 14348681) на користь Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Аеропорт, м. Бориспіль, Київська область, 08300; код ЄДРПОУ 19477064) 143 094 908 (сто сорок три мільйони дев`яносто чотири тисячі дев`ятсот вісім) грн. 29 коп. основного боргу, 4 744 649 (чотири мільйони сімсот сорок чотири тисячі шістсот сорок дев`ять) грн. 15 коп. пені, 4 114 629 (чотири мільйони сто чотирнадцять тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн. 81 коп. процентів річних та 732 113 (сімсот тридцять дві тисячі сто тринадцять) грн. 95 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 05 грудня 2022 року.

Суддя А.М. Селівон