ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 листопада 2022 року м. Чернівці
справа № 727/12528/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Владичан А. І.
суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б.
секретар Петранюк Ю.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 вересня 2022 року (головуючий у 1-й інстанції Смотрицький В.Г.),-
В С Т А Н О В И В:
У грудні2021року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
З урахуванням нової редакції позову, свої вимоги обґрунтовувала тим, що наказом №175-К, від 07.09.1993 року, її прийнято на роботу на посаду викладачастажиста кафедри французької мови з 01.09.1993 року по 31.08.1995 року. 31.05.1994 року між нею та відповідачем було укладено трудовий контракт строком з 01.06.1994 року по 30.08.1995 року.
Наказом №821-к від 01.09.2020 року, продовжено термін дії раніше укладених контрактів з 01.09.2020 року на посаді асистента на 0,5 ставки кафедри романської філології та перекладу (штат) по 31.08.2021 року, оплата 3 445,44 гривень з надбавкою 30% за стаж педагогічної роботи. Таким чином відповідач потягом 28 років продовжував дію укладеного трудового контракту.
31 серпня 2021 року, наказом №861-к звільнена з посади асистента кафедри романської філології та перекладу (штат) на 0,5 ставки згідно п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору.
________________________________________________________________________
Провадження 22ц/822/880/22
Підставами розірвання даного контракту є закінчення строку його дії.При цьому керівник закладу освіти і працівник повинні за угодою сторін не пізніше як за два місяці визначитись у такому: контракт припинив дію, контракт продовжується або укладається на новий термін.
Посилалася на те, що 27.05.2021 року вона, виконуючи належним чином умови п.6.2 трудового контракту, подала роботодавцю письмову заяву про своє бажання та волевиявлення щодо продовження дії трудового контракту на новий термін. Проте відповідач тільки 30.08.2021 року повідомив її про не продовження дії контракту на наступний термін 2021/2022 р.р.
Вважала, що відповідачем грубо порушено умови п.п. 6.1-6.2 трудового контракту від 31.05.1994 року та процедуру звільнення на підставі винесеного наказу про звільнення від 31.08.2021 року № 861-К.
Зазначала, що за період роботи з 1993 року зарекомендувала себе як грамотний фахівець, яка сумлінно ставиться до службових обов`язків та належним чином їх виконує, жодних скарг, доган, дисциплінарних стягнень з боку роботодавця до неї не застосовувались. Вона має освітній рівень, курси підвищення кваліфікації, які проходила працюючи в університеті, а також як показують інші фактичні дані продуктивність її праці є високою.
При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників, тому звільняючи її із займаної посади відповідачем не було враховано всі наявні законні обставини, які слугували звільненню.
Посилаючись на норми права та судову практику просила визнати незаконним наказ про звільнення від 31.08.2021 року, поновити її на роботі у відповідача на посаді асистентакафедри романської філології та перекладу (штат) на 0,5 ставки з надбавкою 30% за стаж педагогічної роботи на новий термін 2021/2022 н.р., та стягнути з відповідача на її користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 100 928,70 грн. та судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 вересня 2022 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що висновки суду першої інстанції суперечать умовам укладеного між сторонами контракту та нормами матеріального права, оскільки відповідно до п.6.2 трудового контракту він не припиняється автоматично у зв`язку із закінченням його строку дії, як це характерно для звичайних трудових договорів. Для припинення контракту у зв`язку із закінченням строку його дії керівник і працівник повинні дійти спільної згоди про припинення контракту не пізніше як за два місяці до закінчення терміну дії контракту, однак такої угоди між сторонами досягнуто не було.
Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин п.6.2. контракту, відповідно до умов якого контракт не припиняється автоматично у зв`язку із закінченням строку його дії, тому дійшов неправомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Судом дана неправильна оцінка умовам контракту та неправильно застосовано ці умови до трудових відносин.
Вважає, що оскільки сторони за два місяці до закінчення строку дії контракту не досягнули угоди про подальшу долю контракту, він продовжив свою дію на новий термін.
Суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки доводам позивача про те, що 27.05.2021 року на засіданні кафедри романської філології та перекладу, що є структурним підрозділом роботодавця, було прийнято рішення рекомендувати ректорату продовжити дію контракту з нею на посаді асистента даної кафедри на новий термін. Жодних заперечень від роботодавця щодо продовження трудових відносин не було, її було повідомлено про звільнення в останній день роботи 31.08.2021 року. ці обставини також підтверджують мовчазну згоду роботодавця на продовження трудових відносин.
Просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30.09.2022 року та прийняти нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича посилається на те, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що за характером роботи, а саме тривалістю учбового року та кількості студентів, які не можливо визначити заздалегідь, трудові відносини між сторонами не можуть бути встановлені на невизначений строк, переукладання строкового трудового договору у випадках, що підпадають під дію ч.2 ст.23 КЗпП України, не має наслідком набуття трудовим договором характеру безстрокового чи укладеного на не визначений строк.
Крім того, протягом дії договору та наказу, позивачка їх умови не оскаржувала та не ініціювала внесення змін і доповнень, що свідчить саме про укладення строкового договору.
Щодо подання позивачем заяви про бажання продовжити трудовий договір на новий термін, то даний факт не свідчить про продовження трудових відносин, оскільки закінчення строкового трудового договору припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна із сторін трудового договору працівник чи роботодавець. Роботодавець не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України.
Зазначає, що наказ про звільнення №861-к від 31.08.2021 року виданий у відповідності до чинного законодавства про працю та не порушує прав позивача.
Просить залишитиапеляційну скаргубез задоволення,оскаржуване рішеннясуду першоїінстанції беззмін.
Заслухавши доповідачапро сутьоскаржуваного рішення,доводи апеляційноїскарги,дослідивши матеріалисправи,колегія суддіввважає,що апеляційнаскарга підлягає відхиленню, враховуючи наступне.
Згідно із ч. 1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі статтею 264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.
Рішення суду першої інстанції зазначеним нормам відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладений трудовий договір на визначений строк, встановлений за їх погодженням, роботодавець не виявив бажання у переукладанні трудового договору із позивачкою і в установлені законом строки видав наказ про звільнення, виплативши заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, частини першоїстатті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з статтею 49 Конституції України кожен має право на працю,що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядникові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).
З матеріалів справи вбачається, що наказом від 07.09.1993 pоку № 175-К ОСОБА_2 прийнято на роботу на посаду викладача-стажиста кафедри французької мови з 01.09.1993 року по 31.08.1995 рік (а.с. 61-62).
31.05.1994 року між ОСОБА_2 та Чернівецьким державним університетом, в особі ректора ОСОБА_3 укладено трудовий контракт строком з 01.06.1994 року по 30.08.1995 рік, що підтверджується трудовим контрактом від 31.05.1994 рок (а.с. 64-70) та витягом з наказу №112-К від 31.05.1994 року (а.с. 63).
27.06.1995 року між ОСОБА_2 та Чернівецьким державним університетом, в особі ректора ОСОБА_3 був укладений контракт строком з 01.09.1995 року по 30.06.1998 рік, де позивачку призначено на посаду асистента кафедри французької мови, що підтверджується контрактом (а.с. 141-147) та витягом з наказу №139-К від 29.06.1995 р. (а.с. 148).
19.06.1998 року у зв`язку з припиненням дії попередніх контрактів між ОСОБА_2 та Чернівецьким державним університетом, в особі ректора ОСОБА_3 був укладений контракт на новий строк з 01.07.1998 року по 30.06.2001 рік, де позивачку призначено на посаду асистента кафедри французької мови, що підтверджується контрактом (а.с. 150-157) та витягом з наказу №71-К від 19.06.1998 р. (а.с. 149).
Наказом Чернівецького національного університету №821-к від 01.09.2020 року продовжено термін дії раніше укладених контрактів з 01.09.2020 року ОСОБА_1 на посаді асистента на 0,5 ставки кафедри романської філології та перекладу (штат) по 31.08.2021 року (а.с. 71-116).
У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 щодо офіційного тлумачення ч.3ст.21 КЗпП України акцентовано увагу на те, що незважаючи на ці (які містить ст.9 КЗпП України) та інші застереження, що містяться у Кодексі законів про працю України та інших актах трудового законодавства України і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору, тощо.
Таким чином, при укладенні контракту закон надає право сторонам установлювати підвищену відповідальність особи й додаткові підстави для розірвання трудового договору контракту.
Як зазначено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, підставою для укладання трудового договору між сторонами була відповідна заява самої позивачки, в якій вона просила «продовжити термін діїстроковоготрудового договору на посаді асистента кафедри романської філології та перекладу з 01.09.2021 року на наступний термін», що підтверджується копією заяви від 27.05.2021 року (а.с. 8).
При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).
У справі, яка переглядається, сторони встановили строк дії трудового договору з 01.09.2020 року по 31.08.2021 року.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що в даному випадку угоди сторін про припинення контракту досягнуто не було, оскільки для припинення контракту у зв`язку із закінченням його дії керівник закладу освіти і працівник повинні дійти спільної згоди на припинення контракту.
Такі доводи є безпідставними та необґрунтованими, оскільки припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або іншого волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору контракту він виявив, коли звертався із заявою про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
В даному випадку, роботодавець не виявив бажання у переукладенні трудового договору з позивачкою, тому правомірно видав наказ про звільнення, здійснивши всі необхідні виплати при звільненні.
Ураховуючи викладене,колегія суддівпогоджується ізвисновком судупершої інстанціїпро те,що укладенняконтракту напевний строк,з урахуваннямчастини третьоїстатті 21КЗпП України,регулюється пунктом2частини першоїстатті 23КЗпП України,що виключаєпри переукладанніконтракту чипродовженні строкуйого діїзастосування частинидругої статті39-1КЗпП Українита узгоджуєтьсяз висновками,викладеним упостанові ВерховногоСуду від15квітня 2021року усправі № 274/6853/18 (провадження № 61-12067св20).
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин умову п.6.2 трудового контракту, зміст якого дає підстави для висновку, що у разі не досягнення сторонами у визначений строк угоди про припинення дії контракту трудовий договір не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку.
На спростування таких доводів колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 6.2. даного контракту: контракт не може «переходити» в договір на невизначенийстрок відповідно до п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працюУкраїни, коли жодна із сторін не поставила питання про його припинення тастатті 39-1 КЗпП України. Якщо у цей термін сторони не визначилися, токонтракт продовжується на новий термін.
Позивачкаознайомлена зумовами даногоконтракту тадала згодуна укладенняконтракту,про щосвідчить їївласноручний підпис,тим самимпогодившись напевні обмеженні,пов`язані зцим.
Якщо сторони при переукладенні контракту серед підстав його розірвання вказали закінчення строку, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, контракт розглядається як встановлене законом виключення з правила частини другої статті 39-1 КЗпП України.
Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії.
Отже, термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.
За час дії останнього укладеного строкового трудового договору та наказу ОСОБА_1 їх не оскаржувала, що свідчить про укладення саме строкового договору, на підставі якого вона працювала та погоджувалася із такими умовами договору.
За відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту угоди щодо продовження його дії на новий строк, а саме у даному випадку відсутності згоди роботодавця на продовження дії договору, роботодавець, на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачкою на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Закінчення строку дії трудового договору і видання у зв`язку із цим наказу про звільнення не є ініціативою щодо розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи та наміру роботодавця переукласти або продовжититрудовий договір,трудові відносини.
Разом з тим колегія суддів зазначає, що закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.
На спростування доводів апеляційної скарги, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин п.6.2. контракту, відповідно до умов якого контракт не припиняється автоматично у зв`язку із закінченням строку його дії, оскільки сторони за два місяці до закінчення строку дії контракту не досягнули угоди про подальшу долю контракту тому він продовжив свою дію на новий термін, колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається із п. 6.2. даного контракту підставами для розірвання контракту є закінчення строку його дії. При цьому керівник закладу освіти і працівник повинні за угодою сторін не пізніше як за два місяці визначитись у такому: контракт припинив дію, контракт продовжується або укладається на новий термін.
Тобто, цим пунктом визначено, що підставами для розірвання контракту є закінчення строку його дії, однак жодними умовамине передбаченопопередження про звільненняз роботи працівника, чи письмової угоди про припинення чи продовження контракту.
Колегія суддів наголошує, що закінчення строку дії контракту і видання у зв`язку із цим наказу про звільнення не є ініціативою про розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність керівника закладу освіти ініціативи переукласти або продовжити трудовий контракт.
У спірних правовідносинах власник не висловив своє бажання продовжувати трудові відносини із працівником після закінчення строку дії трудового контракту, а тому звільнення позивача у зв`язку із закінченням строку дії контракту було проведено з додержанням вимог чинного законодавства. Тобто роботодавець, звільнивши позивача у зв`язку із закінченням строку дії контракту, діяв у межах та відповідно до норм трудового законодавства, а також умов укладеного між сторонами строкового трудового договору.
Щодо неврахування судом першої інстанції, наявності у матеріалах справи рекомендації ректорату щодо продовженні дії контракту від 27.05.2021 року, то такі не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, так як за характером роботи, а саме тривалістю учбового року та кількості студентів, які неможливо визначити заздалегідь, трудові відносини між сторонами не можуть бути встановлені на невизначений строк, переукладення строкового трудового договору у випадках, що підпадають під дію частини другоїстатті 23 КЗпП України, не має наслідком набуття трудовим договором характеру безстрокового чи укладеного на невизначений строк, що узгоджується із позицією ВС у справі №725/2974/16 від 27.03.2019 р, і не можуть враховуватись судом як погодження між сторонами умов продовження строку дії контракту чи укладення його на новий строк.
Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, підстави для скасування якого відсутні.
Доводиапеляційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди апелянта звисновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Інші мотиви апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Рішення суду постановлене відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції, без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишитибез задоволення.
Рішення Шевченківськогорайонного судум.Чернівці від30вересня 2022року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з складення повного тексту судового рішення.
Дата складання повного тексту постанови 02 грудня 2022 року.
Головуючий А.І. Владичан
Судді: І.Н. Лисак
І.Б. Перепелюк
