Справа №:755/11957/22

Провадження №: 2/755/6725/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" листопада 2022 р. м. Київ

Суддя Дніпровського районного суду міста Києва САВЛУК Т.В., вивчивши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Май ЮЕЙ», Go Daddy.com.LLC, 1&1IONOS SE, Wikimedia Foundation Inc. про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду, пред`явив вимоги до відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю «Май ЮЕЙ», Go Daddy.com.LLC, 1&1IONOS SE, Wikimedia Foundation Inc., про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації. В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями визначено склад суду для розгляду вказаної позовної заяви - головуючий суддя Савлук Т.В. Вивчивши матеріали позовної зави та долучені до неї документи на предмет дотримання вимог цивільного процесуального законодавства щодо форми та змісту поданої заяви, суддя приходить до наступних висновків. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Позовна заява за формою і змістом повинна відповідати вимогам, передбаченим статтею 175 ЦПК України. Документи, що додаються до позовної заяви, визначені у статті 177 ЦПК України.

За змістом частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України ) Частиною першою, пунктами 2, 4 частини третьої статті 175 ЦПК України передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

У статті 48 ЦПК України вказано, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до участі у справі у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Зазначений висновок узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20), а також із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 404/6342/19 (провадження № 61-14704св21).

Відповідно до частин першої та третьої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється, зокрема, у формі, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 497 ЦПК України).

У міжнародному цивільному процесі під підсудністю цивільних справ за участю іноземних осіб (міжнародною підсудністю) розуміють компетенцію судів певної держави щодо розгляду і вирішення цивільних справ та здійснення окремих процесуальних дій щодо іноземного елемента. Тому, спочатку необхідно вирішити питання про те, чи підлягає розгляду конкретна справа на території держави, до суду якої звернувся заявник, а вже потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваженнями вирішувати подібні цивільні справи.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

ЦПК України передбачає інстанційну, територіальну та виключну підсудність (статті 23-30 ЦПК України). У той же час Закон України «Про міжнародне приватне право» (статті 75-77) передбачає договірну, загальну, альтернативну та виключну підсудність.

Зокрема, пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено підстави визначення підсудності справ судам України та зазначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

При з`ясуванні обставин, які випливають із зобов`язальних правовідносин за участю іноземного елемента вирішальне значення має вибір права, яким регулюються ці правовідносини.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин.

З урахуванням викладеного, на цивільні справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила підсудності.

Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги.

Однак, у разі, якщо відповідачем є іноземна юридична особа, то позивач зобов`язаний подати до суду докази, які підтверджують поширення компетенції судів України на розгляд такої справи, зокрема, що відповідач знаходиться на території України (у тому числі - його філії або представництва), а також наявне його рухоме і нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, та інші, передбачені статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», підстави визначення підсудності справ судам України, або передбачені статтею 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» підстави виключної підсудності судам України спорів з іноземним елементом.

Позивач, пред`являючи позов до суду, визначив у якості відповідачів - іноземні юридичні особи - Go Daddy.com.LLC, 1&1IONOS SE, Wikimedia Foundation Inc., згідно відомостей, зазначених у позовній заяві, здійснюють господарську діяльність на території США.

Проте до позовної заяви не додано докази, що справа підсудна судам України, оскільки відповідачем є іноземна юридична особа.

Як роз`яснено у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.

У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації.

Пунктом 12 даної Постанови визначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про міжнародне приватне право» цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом іноземної організації, яка не є юридичною особою відповідно до права держави, у якій така організація створена, вважається право цієї держави. Якщо така організація діє на території України, до її діяльності застосовується законодавство України, яке регулює діяльність юридичних осіб, якщо інше не випливає з вимог законодавства чи суті правовідносин.

Згідно із частиною першою статті 74 Закону України «Про міжнародне приватне право» процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.

Частиною другою статті 74 Закону України «Про міжнародне приватне право» закріплено, що на вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити оформлений з урахуванням статті 13 цього Закону документ, що є доказом правосуб`єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).

Відповідно до статті 13 закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Вимоги щодо оформлення іноземних офіційних документів містять міжнародні договори України.

Всупереч вимог статей 175, 177 ЦПК України, позивач не надав докази, які мали підтвердити, що на території України знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи, до якої пред`явлено позов.

Крім того, позивачем не зазначено, хто є власниками веб-сайтів, доменних імен та як наслідок необґрунтовано позов в частині способу спростування спірної інформації в порядку захисту честі, гідності та ділової репутації у мережі Інтернет на зазначених облікових записах, оскільки, розгляд даної справи може вплинути на права та обов`язки власників веб-сайтів та доменних імен, а тому зазначення вказаної юридичної чи фізичної особи, як сторони у справі є необхідним та відповідно належить до обов`язків позивача в обґрунтування поданого позову.

Дані про власників веб-сайтів та доменних імен повинні бути підтверджені інформацією від адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Відповідно до частин першої, другої статті 498 ЦПК України у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Порядок звернення суду України з дорученням за кордон регулюється розділом ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої спільним Наказом Міністерства юстиції України та Державної судової Адміністрації України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 02 липня 2008 року за № 573/15264 (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 2.1 Інструкції у разі, якщо при розгляді цивільної справи в суду України виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд України складає доручення про надання правової допомоги за кордоном.

Доручення складається судом України, який розглядає цивільну справу, і повинно містити інформацію та документи, передбачені міжнародним договором України. Доручення адресується компетентному суду запитуваної держави (п.2.1.1 Інструкції).

Відповідно до п. 2.3 Інструкції доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи. Це окремо визначається судом України у дорученні. Витрати, пов`язані із залученням перекладача, сплачуються у порядку, передбаченому статтею 86 ЦПК України. Переклад здійснюється фахівцем, запрошеним до відповідного суду України згідно із статтею 55 ЦПК України, або засвідчується уповноваженим перекладачем, або нотаріально.

Таким чином, при виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою запитуваної держави.

Позивачем до позовної заяви не долучено офіційного перекладу позовної заяви та всіх належних документів.

Таким чином, позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право» та Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої спільним Наказом Міністерства юстиції України та Державної судової Адміністрації України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 02 липня 2008 року за № 573/15264

Відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Позов у цивільному процесі - це письмово оформлена і адресована суду письмова вимога, що складається з вимоги процесуального характеру та вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право). А предмет позову - це матеріальний зміст цієї вимоги.

Таким чином, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняте судове рішення. Цей матеріальний зміст позовних вимог позивача, проявляється в матеріально-правовій заінтересованості - отримати певне матеріальне благо.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами:1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача. (ч. 2 ст. 188 ЦПК України)

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які, пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Як роз`яснено у до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову.

Виходячи з підстав та предмету позову, суб`єктивного складу сторін спору, позивачем не наведено правових підстав для об`єднання в одне провадженні різних за своєю правовою природою та способом захисту позовних вимог, які пред`явлено до декількох відповідачів, за відсутності між цими суб`єктами зобов`язань солідарного (субсидіарного характеру), з урахуванням їх правового статусу, що зумовлює їх спільний розгляд , в той же час відповідно до пункту другого частини четвертої статі 185 Цивільного процесуального кодексу самостійною підставою для повернення позовної заяви, є порушено правил об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).

Також, позовна заява повинна містити зазначення доказів по кожному випадку поширення недостовірної, негативної інформації та вплив її на ділову репутацію позивача по кожному епізоду поширення конкретної недостовірної інформації, однак позивачем лише наголошено про факти поширення інформації, проте не зазначено яким чином ця інформація вплинула на ділову репутацію позивача, порушила його честь та гідність, яким чином та які саме немайнові права порушені відповідачем.

Позовна заява повинна містити зазначення доказів по кожному випадку поширення недостовірної, негативної інформації та вплив її на честь та гідність позивача по кожному епізоду поширення конкретної недостовірної інформації.

Згідно з чинним законодавством зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину позову щодо порушення прав позивача відповідачем, є обов`язковими для особи, яка пред`являє позов, оскільки без зазначення доказів, що підтверджують вимоги, суд не може здійснити підготовку справи до розгляду та належним чином провести судове засідання.

Згідно із частиною першою статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи викладене вище, суддя приходить до висновку, що позовну заяву слід залишити без руху та встановити позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про міжнародне приватне право», Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги у цивільних справах, щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, статтями 175, 177, 185, 187, 260, 353, 498 ЦПК України, Законом України «Про міжнародне приватне право», Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги у цивільних справах, щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, суддя,

п о с т а н о в и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Май ЮЕЙ», Go Daddy.com.LLC, 1&1IONOS SE, Wikimedia Foundation Inc. про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації - залишити без руху.

Встановити позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - п`ять днів з дня отримання копії даної ухвали, шляхом подання суду належним чином оформленої позовної заяви, із зазначенням в ній усіх необхідних відомостей, передбачених статтею 175 ЦПК України та долученням офіційного перекладу такого позову.

Роз`яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню.

Ухвала оскарженню не підлягає.

С у д д я