Номер провадження: 22-ц/813/5674/22

Справа № 508/347/21

Головуючий у першій інстанції Горобець В. Л.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

переглянув у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Ковтун Катерини Володимирівни в інтересах Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАГРО» на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 08 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАГРО» про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі,

в с т а н о в и в:

24 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАГРО» про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі, у якому просила суд розірвати договір оренди землі (земельної ділянки площею 8,5007 га, кадастровий номер 5123555100:01:004:0105, розташованої на території Миколаївської селищної ради Миколаївського району Одеської області (за межами населеного пункту), укладений 20 серпня 2016 року між ОСОБА_2 і Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАГРО», про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис від 03.12.2016, центром надання адміністративних послуг при Татарбунарській районній державній адміністрації Одеської області та скасувати його реєстрацію,

стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАГРО», код ЄДРПОУ 31165007 заборгованість по виплаті орендної плати за 20192020 роки в сумі 12 331, 05 грн, яка складається з орендної плати 11 633,66 грн, пені 351,48 грн та 3% річних від простроченої суми 348, 91 грн, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ),

стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАГРО» (ЄДРПОУ 31165007 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 816,00 грн на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

В своїх обґрунтуваннях позивач ОСОБА_1 , посилається на те, що вона є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8.5007 га, кадастровий номер 5123555100:01:004:0105, про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер Витягу 145407474 від 15.11.2018.

Зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 , успадкувала за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_2 , 1964 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ст. 1213 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування може здійснюватись за заповітом або законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до п. 39 Договору оренди землі, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

20 серпня 2016 року між батьком позивачки ОСОБА_2 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАГРО» в особі директора Кривенка Олександра Сергійовича було укладено договір оренди землі та згідно Акту приймання-передавання від 20.08.2016 відповідачу було передано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 5123555100:01:004:0105.

Вказаний Договір оренди землі було зареєстровано 03 грудня 2016 року центром надання адміністративних послуг при Татарбунарській районній державній адміністрації Одеської області, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер витягу НВ-5116070732021 від 22.02.2021.

У листопаді 2018 року, тобто відразу ж після оформлення права власності на вказану земельну ділянку, позивачка як спадкоємець відразу ж звернулась до СТОВ «ІНТЕРАГРО» та повідомила про перехід права власності до неї на земельну ділянку кадастровий номер 5123555100:01:004:0105, що належала її батьку ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На той час СТОВ «ІНТЕРАГРО», знаходилось за адресою, що зазначена в Договорі оренди землі у розділі «Реквізити сторін», а саме: Виробничо- складська база в селі Ставкове, Миколаївського району Одеської області.

Відповідно до п. 8 Договору оренди землі від 20 серпня 2016 року ( Далі Договір оренди землі), договір укладено на 7 ( сім років ).

Згідно із п. 5 Договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 193 894,44 грн (Сто дев`яносто три тисячі вісімсот дев`яносто чотири) гривні 44 копійки.

Пунктом 9 Договору оренди землі визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі шляхом видачі коштів через касу підприємства або перерахуванням на банківську картку/рахунок орендодавця у розмірі: не менше 3% (три) від нормативно грошової оцінки земельної ділянки. За згодою сторін розрахунок може бути проведено у натуральній або відробітковому вигляді. Орендна плата сплачуться з 01 (першого) серпня по 31 (тридцять перше) грудня року, за який вноситься орендна плата.

Відповідач виплатив позивачці орендну плату за 2018 рік за користування земельною ділянкою кадастровий номер 5123555100:01:004:0105 в грошовій форму через касу підприємства згідно Договору оренди землі.

Як уже зазначалось вище, у розділі «Реквізити сторін» Договору оренди землі, відповідач зазначив, що знаходиться за адресою: 67004, Одеська область, Миколаївський район, с. Ставкове, Виробничо-складська база, однак змінив своє місцезнаходження, про що позивачку не повідомив.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманий через безкоштовний запит Міністерства юстиції України вона дізналася місцезнаходження юридичної особи відповідача, а саме: вул. Ювілейна, 77 каб. №5 м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область.

23 березня 2021 року за вказаною адресою ОСОБА_1 , було направлено відповідачу лист з вимогою щодо проведення розрахунку орендної плати за земельну ділянку. Однак, її вимога залишилась без відповіді та реагування. Отже, врегулювати питання в досудовому порядку немає можливості.

Фактично за користування земельною ділянкою (кадастровий номер 5123555100:01:004:0105) відповідач повинен сплатити:

за 2019 рік 5816,83 грн (Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 193 894, 44 грн (п. 5 Договору оренди землі ). Орендна плата у грошовій формі у розмірі не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п. 9 Договору оренди землі), що становить 5 816, 83 грн (193 894, 44 грн х 3%);

за 2020 рік 5816,83 грн (Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 193 894, 44 грн (п. 5 Договору оренди землі). Орендна плата у грошовій формі у розмірі не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п. 9 Договору оренди землі), що становить 5 816,83 грн (193 894,44 грн х 3%).

Станом на день звернення до суду з цією позовною заявою, відповідачем не сплачено позивачці жодних грошових коштів за користування належною їй на праві приватної власності земельною ділянкою за 20192020 роки. Ніяких послуг в рахунок орендної плати за 20192020 роки позивачка від відповідача не отримувала.

Таким чином, відповідач порушив свої зобов`язання щодо своєчасності розрахунку за користування земельною ділянкою за 20192020 роки, у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки не пізніше 31 грудня кожного року, нехтує терміном зазначеним в п. 9 Договору оренди землі, який є його істотною умовою.

Але, незважаючи на приписи чинного законодавства України та на умови Договору оренди, відповідач не виявив доброї волі для вирішення цього спору у позасудовому порядку. На момент пред`явлення позову зобов`язання відповідача в частині своєчасності та повноти проведення розрахунків є не виконаним. Заборгованість по орендній платі за використання земельної ділянки за 20192020 роки складає:11 633, 66 грн(5 816,83 грн + 5 816,83 грн).

З урахуванням положень ст. 625 ЦК України відповідач зобов`язаний сплатити за прострочку виконання грошового зобов`язання 3 (три) проценти річних від простроченої суми, а саме:348,91грн (11 633, 66 грн х 3%).

Відповідно до п. 13 Договору оренди землі, у разі невнесення орендної знати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0, 01 ( одна сота ) відсотку несплаченої суми за кожний день прострочення.

Таким чином, не сплативши орендну плату за 2019 рік в сумі 5 816,83 грн у строки, визначені умовами договору (з 01 серпня по 31 грудня) відповідач повинен сплатитипенюв розмірі 0,01% (0.58 грн за кожний день прострочки) в сумі 212,28 грн,починаючи з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року (прострочено 366 календарних днів х 0.58 грн).

Починаючи з 01 січня 2020 року по 01 травня 2020 року сума простроченого платежу по орендній платі складає 11 633, 66 грн за 120 к.д (31 к.д. січень+ 28 к.д. лютий + 31 к.д. березень + 30 к.д. квітень), таким чином за прострочку платежу відповідач має сплатити пеню в сумі139,20 грн(1,16 грн х 120 к.д.). Загальна сума пені за невнесення орендної плати у строки, визначені умовами договору складає:351,48грн (212,28 грн +139,20 грн).

Таким чином позивач змушений звернутися до суду із позовом про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі.

10 листопада 2021 року від представника відповідача, адвоката Ковтун Катерини Володимирівни, надійшов до суду відзив на позовну заяву, згідно якого представник відповідача позовні вимоги щодо виплати заборгованості з орендної плати та пені за несвоєчасну її оплату визнала в повному обсязі та просила суд справу відкласти до моменту вирішення сторонами питання про укладення мирової угоди.

Позивачка ОСОБА_1 ,в судове засідання не з`явилася, однак надала суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представник відповідача, адвокат Ковтун Катерина Володимирівна, в судове засідання не з`явилася, але до суду надала заяву про розгляд справи у її відсутність. Позивач відмовилася від укладання мирової угоди.Позов представник відповідача та відповідач не визнають та просили відмовити у його задоволенні.

Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 08 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАГРО» про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі задоволено.

Суд розірвав Договір оренди землі, земельної ділянки площею 8.5007 га, кадастровий номер 5123555100:01:004:0105, розташований на території Миколаївської селищної ради Миколаївського району Одеської області (за межами населеного пункту), укладений 20 серпня 2016 року між ОСОБА_2 і Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАГРО», про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис від 03.12.2016, центром надання адміністративних послуг при Татарбунарській районній державній адміністрації Одеської області та скасувати його реєстрацію;

стягнув з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАГРО», код ЄДРПОУ 31165007 заборгованість по виплаті орендної плати за 20192020 роки в сумі 12 331 (дванадцять тисяч триста тридцять одну) гривню 05 копійок, яка складається з орендної плати 11 633,66 грн, пені 351,48 грн та 3% річних від простроченої суми 348,91 грн, на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );

стягнув з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАГРО» (ЄДРПОУ 31165007) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 816,00 гривень на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

В апеляційнійскарзі адвокатКовтун КатеринаВолодимирівна вінтересах відповідача СТОВ «ІНТЕРАГРО» просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким вимоги стосовно стягнення орендної плати задовольнити, у задоволенні позову в частині розірвання договору оренди землі відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Справи розглядаються без участі учасників провадження за наявності повідомлення про дату, час та місце розгляду справи та за відсутності заяви (заяв) про відкладення розгляду справи.

Згідно із ч. 2 ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Сторони про розгляд справи сповіщались належним чином та завчасно. Позивачу ОСОБА_3 та відповідачу Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАГРО» судові повістки надсилалась на вказані ними адреси, однак поштова кореспонденція повернулась із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому, судова повістка про виклик до суду була направлена на електронну адресу представника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАГРО» - адвоката Ковтун К.В., яка була вказана нею в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційнимсудомповажними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У частинах1та 2статті 367ЦПК Українизазначено,що судапеляційної інстанціїпереглядає справуза наявнимив нійі додатковоподаними доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції в частині вимог про розірвання договору оренди землі.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правомірний правочин є підставою виникнення та підтвердженням наявності цивільних прав та обов`язків (частина 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статті 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької діяльності та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду юридичним особам. Орендодавцями земельних ділянок їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом частини другоїстатті 792 ЦК Українимайнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, найму регулюються актами земельного законодавства ЗК України,Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За правилами, передбаченими статтями 1, 6, 13, 14, 16, 18, 20, 24, 27, 31, 32 Закону України «Про оренду землі», чинного на час виникнення спірних правовідносин, оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендарі набувають право на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельні ділянку.

Укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставах цивільно-правового договору.

Договір оренди набуває чинності після його державної реєстрації.

Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права на земельну ділянку відповідно до закону.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі: є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно із положеннями статей 21, 22 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Згідноіз пунктом«д» частинипершої статті141ЗК Українипідставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору,коли внаслідокзавданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8.5007 га, кадастровий номер 5123555100:01:004:0105, що розташована на території Миколаївської селищної ради Миколаївського району Одеської області (за межами населеного пункту) (а.с. 14-15).

Зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 , успадкувала за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_2 , 1964 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14).

20 серпня 2016 року між батьком позивачки ОСОБА_2 та СТОВ «ІНТЕРАГРО» в особі директора Кривенка Олександра Сергійовича було укладено договір оренди землі та згідно Акту приймання-передавання від 20.08.2016 відповідачу було передано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 5123555100:01:004:0105 (а.с. 18-20).

Відповідно до п. 9 Договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що на дату укладання договору складає 5 816,83 грн. За бажанням Орендодавця розрахунок може бути проведено у натуральній формі або у відробітковому вигляді. Згідно п. 9 Договору, орендна плата вноситься щорічно з 01 серпня по 31 грудня поточного року за який вноситься орендна плата. Відповідно до п. 13 Договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01 відсотку несплаченої суми за кожний день прострочення. Відповідно до п. 27 Договору, Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. Відповідно до п. 37 Договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою, або рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок грубого невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом (а.с. 18-19).

Згідно Акту приймання-передачі об`єкта оренди від 20.08.2016 СТОВ «ІНТЕР АГРО» прийняло, а ОСОБА_2 , передав в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 8.5007 га (а.с. 20).

Як вбачається з витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5116070732021 від 22.02.2021, право оренди земельної ділянки за Договором зареєстровано в реєстрі речових прав 03.12.2016 (а.с. 15-17).

Стаття 611 ЦК Українипередбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором абозаконом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких згідно із п. 6 ч. 1ст. 3 ЦК Україниналежать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо виплати орендної плати є самостійною та достатньою підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, і не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди.

Про те, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є самостійною підставою для розірвання такого договору, свідчить усталена судова практика Верховного суду.

Зокрема, такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі №6-977цс16 та від 12 грудня 2012 року у справі №6-146цс12.

У постанові Верховного суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 (провадження №61-1932сво18) зроблено висновок, що «підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зістаттею 526 ЦК Українизобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року у справі №925/549/17.

При цьому систематичне порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання договору, незважаючи на те чи виплачена в подальшому заборгованість. Той факт, що відповідач сплатив усю суму заборгованості з орендної плати, не має правового значення для вирішення цього спору.

Згідно із пунктом 4 частини другоїстатті 532 ЦК України, якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання.

Частиною першоюстатті 537 ЦК Українипередбачено, що боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Згідно із частиною першоюстатті 612 ЦК Україниборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першоюстатті 613 ЦК Українипередбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Щодо вимоги про стягнення орендної плати, суд першої інстанції зазначав наступне: в договорі оренди землі сторонами визначено розмір орендної плати на рівні не менше 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки за один рік користування, також, визначена відповідальність орендаря в разі прострочення грошового зобов`язання.

Згідно розрахунків наведених позивачем до стягнення підлягає заборгованість по орендній платі12 331 гривня 05 копійок, яка складається з орендної плати 11 633,66 грн, пені 351,48 грн та 3% річних від простроченої суми (п. 40 Договору оренди) 348,91 грн.

Задовольняючи позов в повному обсязі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо виплати орендної плати є самостійною та достатньою підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, і не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору.

Відповідач жодного обґрунтованого розрахунку чи доказу на спростування розрахунку позивача суду не надав. Отже, вимоги позивача підлягають задоволенню.

Посилання адвоката Ковтун Катерини Володимирівни в інтересах СТОВ «ІНТЕР АГРО» в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції в частині вимог про розірвання договору оренди землі є незаконним, необґрунтованим, не приймаються до уваги за таких підстав.

Згідно ізчастинами 1-4статті 10ЦПК України,суд прирозгляді справикерується принципомверховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законівУкраїни,міжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законамиУкраїни. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно достатті 8Конституції Українив Українівизнається ідіє принципверховенства права. КонституціяУкраїни маєнайвищу юридичнусилу.Закони таінші нормативно-правовіакти приймаютьсяна основіКонституції Україниі повиннівідповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, щопроцесуальні гарантії, викладені устатті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися досуду зпозовом щодо своїх цивільних прав таобов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право насуд», вякому право надоступ досуду, тобто право ініціювати всудах провадження зцивільних питань становить один зйого аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року усправі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі незадовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, якіє практичними та ефективними, а нетеоретичними абоілюзорними. Право надоступ досуду включає всебе нелише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було білюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати досуду цивільний позов без гарантії того, щосправу буде вирішено остаточним рішенням всудовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було бнеможливо детально описувати процесуальні гарантії, якінадаються сторонам усудовому процесі провадженні, яке єсправедливим, публічним та швидким, негарантувавши сторонам того, щоїхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення усправах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та«Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява№48778/99, п.25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)».

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати і співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1та 2статті 13ЦПК Українипередбачено,що судрозглядає справи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістомстатей 12та 81ЦПК України,цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами єбудь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовувати належністьконкретного доказудля підтвердженняїхніх вимогабо заперечень. Судне бередо розглядудокази,що нестосуються предметадоказування. Судне бередо увагидокази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставинисправи,які зазаконом маютьбути підтвердженіпевними засобамидоказування,не можутьпідтверджуватися іншимизасобами доказування. Достовірнимиє докази,на підставіяких можнавстановити дійсніобставини справи. Достатнімиє докази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_1 доведено належним чином обґрунтованість підстав позову в частині вимог про розірвання договору оренди землі, а саме, систематична несплата орендної плати за 2019 рік та 2020 рік, що є істотним порушенням умов договору оренди землі та значною мірою позбавляє її того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відповідачем, СТОВ «ІНТЕРАГРО», не надано суду будь-яких доказів на спростування підстав позову.

Аналізстатей 21,22,24,25,32Закону України«Про орендуземлі» тапункту «д»частини 1статті 141ЗК Українидає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Усуваючи розбіжності у застосуванні норм матеріального права, а саме, частини 2 статті 651 ЦК України, Верховний Суд України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі №6-75цс13 дійшов до наступного правового висновку: «оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона».

За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правової висновок Верховного Суду України, правові висновки Верховного суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, надані позивачем докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо виплати орендної плати є самостійною та достатньою підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, і не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди. Факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є самостійною підставою для розірвання такого договору, оскільки порушення договору оренди землі є істотним, що значною мірою позбавляє позивача, на те, що вона розраховувала при укладенні договору, про що свідчить усталена судова практика.

Системний аналіз наведених норм права, правових висновків Верховного Суду України та Верховного суду, положень Європейської конвенції з прав людини та практики Європейського суду з прав людини, дає підстави вважати, що рішення суду першої інстанції є справедливим й відповідає засаді верховенства права та його складовій принципу правової визначеності. Внаслідок вирішення спору судом першої інстанції позивач отрималаефективний засіб юридичного захисту свого права на мірне володіння майном, що передбачено статтею 13 та статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення міжзастосованими засобамиі поставленоюметою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та справедливо виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову в повному обсязі.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції(див. вищепункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Ковтун Катерини Василівни залишити без задоволення, рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 08 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 25 листопада 2022 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік