ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 року Справа № 160/14825/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання незаконним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

26.09.2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач-1), в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення №056350010681 від 28.06.2022 р. Головного Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком з 21.06.2022 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 21.06.2022 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсіїза віком відповідно до ч.1 п.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на що відповіддю відповідача-1 за №0400-010226-8/65465 від 29.06.2022 року, позивача було повідомлено про те, що рішенням від 28.06.2022 року за №056350010681 Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області відмовило у призначенні пенсіїу зв`язку з відсутністю необхідного стажу, який визначений пунктом 4 частини першої ст.115 Закону України «Прозагальнообов`язкове державне пенсійне страхування» який становить 25 років. За результатом розгляду документів, до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 28.09.1993р. по 26.06.1996р., період навчання з 01.09.1984р. по 13.07.1985р., період роботи в органах внутрішніх справ з 26.08.2014р. по 06.11.2015р., період проходження військової служби з 01.12.2021р. по 31.05.2022р. Позивач вважає неправомірною відмову відповідача у призначенні йому пенсії за віком, оскільки ним до пенсійного органу були надані всі необхідні документи, які підтверджують його право на призначення такої пенсії, а тому змушений був звернутися до суду з позовом для захисту свого порушеного права на пенсійне забезпечення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2022 року відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 13.10.2022 року, відповідно доч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, даною ухвалою залучено до участі у розгляді справи у якості другого відповідача по справі Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач-2).

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Крім того, даною ухвалою витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області матеріали, що були на розгляді при прийнятті спірного рішення стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

24.10.2022 року представником відповідача-2 було подано відзив на позов, в якому у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на те, що позивач звернувся до Головного управління із заявою від 21.06.2022 про призначення пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058. Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить не менше 25 років у чоловіків. Оскільки загальний страховий стаж позивача складає 20 років 07 місяців, він є недостатнім для призначення пенсії за віком. Щодо не зарахування до стажу позивача окремих періодів роботи, зазначив наступне. Період з 28.09.1993р. по 26.06.1996р. не було зараховано до страхового стажу, оскільки основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспник, в яку вносились відомості про трудову участь колгоспника в громадському господарстві, зокрема про прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі та його виконання. У разі відсутності трудової книжки колгоспника або відповідних записів у ній застосуванню підлягає постанова Кабінету міністрів України № 637 "Про затвердження порядку наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній". Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записі про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Оскільки у наданих позивачем документах відсутні дані про встановлені та відпрацьовані мінімуми трудової участі в колгоспі, у Головного управління були відсутні підстави зарахувати період роботи позивача. Щодо періоду з 13.09.1994р. по 07.04.1995р. та з 01.11.1996р. по 21.04.1997р., відповідно до п.п 2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону№ 1058, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 у разі, якщо за період з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для призначення пенсії військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до Закону, страховий стаж та заробітна плата (дохід) обчислюються на підставі довідки про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески, передбаченої пунктом 2 Порядку зарахування періодів служби до страхового стажу військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) особам начальницького і рядового складу за період з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2006 p., затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 770. Враховуючи те, що позивачем не було надано до Головного управління відповідної довідки про грошове забезпечення, у Головного управління були відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в органах внутрішніх справ з 26.08.2014 по 06.11.2015. Також, період з 01.12.2021р. по 31.05.2022р. не був зарахований до страхового стажу, оскільки за даними персоніфікованого обліку у спірні періоди відсутні відомості про сплату позивачем страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у розмірах, що не менші на мінімальний страховий внесок. Враховуючи вищевикладене, дії відповідача відповідають положенням чинного законодавства, а отже відсутні підстави для визнання таких дій протиправними.

31.10.2022 року представником відповідача-1 засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву разом з витребуваними матеріали, що були на розгляді при прийнятті спірного рішення стосовно ОСОБА_1 , в якому представник у задоволенні позову просила відмовити повністю, посилаючись на те, що приймаючи оскаржуване рішення від №056350010681 від 28.06.2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.п. а), б), п. 2.17 Розділу 2 "Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", затвердженої постановою Державним комітетом праці від 20.06.1972 року № 162, який діяв на час навчання та військової служби позивача, в трудові книжки за місцем роботи вносяться окремим рядком із посиланням на дату, номер та назву відповідних документів наступних документів наступні записи, зокрема, про час проходження військової служби та часу навчання в професійно-технічних та інших училищах. Відповідно п. 6, 8 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", для підтвердження військової служби, приймаються, зокрема, довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони. Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів. Враховуючи вище викладене, та невідповідність відомостям у наданих документах, для підтвердження періоду навчання та проходження військової служби необхідно було надати підтверджуючі документи, отже, врахувати оспорюванні періоди навчання та військової служби немає підстав. Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058. Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить не менше 25 років у чоловіків. Оскільки загальний страховий стаж позивача складає 20 років 07 місяців, він є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є участником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 22.09.2015 року

Так, 21.06.2022 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській областііз заявою про призначення пенсії за віком, згідно положень ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

28.06.2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області за екстериторіальним принципом відповідно допостанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 року №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16.03.2021 року за №359/35961 винесено рішення №056350010681 про відмову в призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу, яке дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Так у рішенні зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви страховий стаж особи становить - 20 років 07 місяців, та вказано про неможливість призначення пенсії, оскільки за доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період роботи в колгоспі з 28.09.1993р. по 26.06.1996р., оскільки відсутні дані про встановлені та відпрацьовані мінімуми трудової участі в колгоспі, для зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 28.09.1993р. по 26.06.1996р. необхідно надати уточнюючу довідку про встановлений та відпрацьований трудовий мінімум участі в колгоспі.

- період навчання з 01.09.1984р. по 13.07.1985р., оскільки він перетинається з періодом проходження військової служби (12.05.1985 по 29.06.1987), для зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1984р. по 13.07.1985р., необхідно надати уточнюючу довідку про періоди навчання на денній формі;

- період роботи в органах внутрішніх справ з 26.08.2014р. по 06.11.2015р., оскільки відсутня довідка про грошове забезпечення за цей період, для зарахування до страхового стажу періоду роботи в органах внутрішніх справ з 26.08.2014р. по 06.11.2015р. необхідно надати довідку про грошове забезпечення за цей період;

- період проходження військової служби з 01.12.2021р. по 31.05.2022р., оскільки відсутні дані про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Позивач вважає рішення про відмову в призначенні пенсії за віком протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Отже, спір між сторонами виник з підстав протиправності дій відповідача щодо відмови в призначенні пенсії.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами пункту шостого частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Статтею першою Закону України Про пенсійне забезпечення визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 12 Закону Про пенсійне забезпечення право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Водночас, згідно з пунктом четвертим частини першої статті 115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають:

- військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов`язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

У свою чергу, статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.2003 № 637 Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Постанова № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж установлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно із п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За приписами п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Тобто пункт 20 Порядку № 637 передбачає додаткові вимоги щодо підтвердження спеціального трудового стажу, на підставі якого призначається пільгова пенсія.

У випадку із ОСОБА_1 не потрібне підтвердження спеціального стажу, оскільки позивач претендує на дострокову пенсію за віком згідно з п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» як військовослужбовець, який брав участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення.

Тому на позивача розповсюджуються загальні вимоги підтвердження страхового стажу.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 23.07.1988р. ОСОБА_1 наявні наступні записи щодо роботи у спірних періодах:

-з 01.09.1984 року по 11.05.1985 рік навчання в Середньому професійно-технічному училищі №119;

-з 28.09.1993 року по 20.04.1995 рік прийнятий в члени колгоспу нічним скотником, з 20.04.1995 року по 26.06.1996 рік- спрямований трактористом у відділення №4.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_4 від 02.07.1996 року ОСОБА_1 наявні наступні записи щодо роботи у спірних періодах:

-з 26.08.2014 року по 06.11.2015 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ.

Щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу періодів навчання з 01.09.1984 рік по 13.07.1985 року, оскільки стаж перетинається з періодом проходження військової служби (12.05.1985 року по 29.06.1987 рік), суд не приймає до уваги вищезазначені посилання відповідача-2, оскільки як вбачається із записів трудової книжки серії НОМЕР_3 , позивач проходив навчання з 01.09.1984 рік по 11.05.1985 рік, після чого з 12.05.1985 року по 29.06.1987 рік служив в радянський армії, а отже відповідний стаж не перетинається з періодом проходження військової служби позивача.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача, що для зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1984 по 13.07.1985 необхідно надати уточнюючу довідку про періоди навчання на денній формі, оскільки надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Оскільки в трудовій книжці позивача наявний запис про період навчання з 01.09.1984 року по 11.05.1985 рік суд дійшов висновку, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1984 рік по 11.05.1985 рік є протиправною.

Щодо тверджень відповідача про не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 28.09.1993 року по 26.06.1996 рік у колгоспі оскільки відсутня інформація про встановлені та відпрацьовані мінімуми трудової участі у колгоспі, суд зазначає наступне.

Як вбачається з записів в трудовій книжці позивач у період з 28.09.1993 року по 26.06.1996 рік працював у колгоспі нічним скортарем.

Суд звертає увагу на те, що період роботи позивача з 28.09.1993 року по 26.06.1996 рік у колгоспі не зараховано відповідачем-2 до страхового стажу, оскільки відсутня інформація про встановлені та відпрацьовані мінімуми трудової участі у колгоспі, однак з цього приводу суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства та не повинен контролювати роботодавця з цього питання. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Тому, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, неодноразово викладеною у постановах, зокрема, від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 по справі №687/975/17, від 06.03.2018 по справі №127/9055/17.

Поряд з цим, запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про роботу в колгоспі не містить жодних виправлень чи пошкоджень у датах прийняття та звільнення, що виключає можливість виникнення сумнівів щодо точності періоду, протягом якого позивач працював у зазначеному колгоспі.

Відповідачем-2 у рішенні №056350010681 від 28.06.2022 р., яким позивача повідомлено про відмову в призначенні пенсії за віком, не зазначено про наявність будь-яких сумнівів щодо правильності чи точності внесених до трудової книжки ОСОБА_1 записів щодо роботи в колгоспі.

Разом з цим, трудова книжка позивача не містить записів про встановлений у вказаному колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання чи не виконання позивачем річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

При цьому суд ще раз наголошує, що стаття 56Закону №1788визначає, що стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин. Тобто, для неврахування до трудового стажу при його обчисленні часу роботи в колгоспі, або певного його періоду, необхідно встановити невиконання членом колгоспу встановленого у господарстві мінімуму трудової участі, а також те, що невиконання встановленого мінімуму трудової участі відбулось з вини члена колгоспу за відсутності поважних причин.

У матеріалах справи відсутні відомості про невиконання позивачем під час роботи в колгоспі встановленого мінімуму трудової участі, в тому числі без поважних причин.

Враховуючи те, що у трудовій книжці позивача наявні записи щодо періоду його роботи в колгоспі, зокрема, запис про прийом на роботу, запис про звільнення, при цьому, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність дій щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 28.09.1993 року по 26.06.1996 рік у колгоспі, а також того, що позивач у спірний період роботи не працював в зазначеному колгоспі, або не виконував встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин, суд дійшов висновку, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи в колгоспі з 28.09.1993 року по 26.06.1996 рік є протиправною.

Не зарахування відповідачем-2 до стажу період роботи в органах внутрішніх справ з 26.08.2014 року по 06.11.2015 рік, оскільки відсутня довідка про грошове забезпечення за цей період, суд вважає безпідставними, оскільки обов`язок видачі належних довідок із відображенням усіх необхідних відомостей покладено саме на роботодавця.

Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення права на соціальний захист.

Щодо не зарахування відповідачем-2 до стажу період проходження військової служби з 01.12.2021 року по 31.05.2022, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У силу приписів частини першої статті 15 Закону №1058-IV, платниками страхових внесків до солідарної системи є, зокрема, страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 статті 14 Закону №1058-IV, страхувальниками відповідно до цього Закону є, зокрема, роботодавці.

Згідно з пунктом 1 статті 11 Закону № 1058-ІV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об`єднаннях громадян, у фізичних осіб - підприємців та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

Згідно із частиною другою статті 20 Закону №1058-IV, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

За приписами частини шостої статті 20 Закону №1058-IV, страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частина дванадцята статті 20 Закону №1058-IV).

Відповідно до положень статті 106 Закону №1058-IV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Зокрема частиною першою статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Отже, обов`язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника.

Застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для незарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.

Вищезазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 23.07.2019 у справі №617/927/17.

Таким чином, усі місяці роботи, в тому числі, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату та нараховувало відповідні страхові внески з неї, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески чи ні або незалежно від того, чи обліковуються вказані страхові внески відповідачем у реєстрі застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 1 статті 12-1 Закону №2464-VI, Пенсійний фонд України формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У частині другій статті 20 Закону №2464-VI зазначено, що персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Несплата працедавцем нарахованого єдиного соціального внеску, тобто невиконання ним обов`язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України, не може бути наслідком несення позивачем відповідальності у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу. Згідно з Законом № 1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе саме страхувальник (роботодавець).

Враховуючи вищевикладене, період з 01.12.2021 року по 31.05.2022, який не зараховано до страхового стажу позивача, також підлягає зарахуванню.

Так, в ході розгляду справи судом встановлено, що в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 та НОМЕР_4 наявні усі необхідні записи, які визначають право на призначення пенсіїза віком відповідно до ч.1 п.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відтак, трудова книжка, яка додавалась позивачем до заяви про призначення пенсії, є достатнім документом, для підтвердження його права на пільгове пенсійне забезпечення відповідно до до ч.1 п.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Отже, відповідачем не зараховано до стажу роботи позивача ряд періодів. Проте позивач не просить зарахувати їх до стажу, хоча й зазначає у позовній заяві про протиправність рішення.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи наведену норму, необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу позивача періоди роботи з з 01.09.1984 року по 11.05.1985 рік навчання в Середньому професійно-технічному училищі №119, з 28.09.1993 року по 26.06.1996 рік- період роботи в колгоспі, з 26.08.2014 року по 06.11.2015 - служба в органи внутрішніх справ, з 01.12.2021 рок по 31.05.2022 року період проходження військової служби.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом визнання незаконним та скасування рішення №056350010681 від 28.06.2022 року Головного Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком, суд зазначає наступне.

З огляду на вищезазначене, та встановленими у даній справі обставинами саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому належним способом поновлення порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 28.06.2022 №056350010681 про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов`язання Головне Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 21.06.2022 року.

Згідно із ч. 2ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до ч. 1ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу, а за змістомст. 90 цього Кодексусуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що рішення відповідача-2 від 28.06.2022 року №056350010681 про відмову у призначенні пенсії прийняте всуперечКонституції Українита чинному законодавству України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 992,40 грн., що документально підтверджується квитанцією ID 9547-7690-0617-2417 від 15.09.2022 року.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 992,40 грн. підлягає стягненню з відповідачів за рахунок бюджетних асигнувань.

Відповідно до ч. 4ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, Одеська обл., місто Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання незаконним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 28.06.2022 №056350010681 про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для призначення дострокової пенсії за віком періоди його роботи з 01.09.1984 року по 11.05.1985 рік навчання в Середньому професійно-технічному училищі №119, з 28.09.1993 року по 26.06.1996 рік- період роботи в колгоспі, з 26.08.2014 року по 06.11.2015 - служба в органи внутрішніх справ, з 01.12.2021 рок по 31.05.2022 року період проходження військової служби.

Зобов`язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 21.06.2022 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 496,20грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 копійок).

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, Одеська обл., місто Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 496,20грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець