ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2022 р. Справа№ 910/21806/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

без повідомлення учасників справи

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2022

у справі №910/21806/21 (суддя - Котков О.В.)

за позовом Міністерства оборони України

до Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Класс»

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

30 грудня 2021 року Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк", третя особа у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Класс» про стягнення з відповідача суми банківської гарантії у розмірі 36394,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем в порушення взятих на себе зобов`язань за банківською гарантією №4722-0818/ERL3v від 27.08.2018 не здійснено виплати позивачу гарантії у розмірі 36394,80 грн, у зв`язку із неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Класс» зобов`язань за договором №286/2/18/87 від 30.08.2018. Факт порушення третьою особою у справі договірних зобов`язань встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 26.05.2020 у справі №910/14253/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 відкрито провадження у справі №910/21806/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Класс».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 у справі №910/21806/21 позов Міністерства оборони України задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Айбокс Банк" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 у справі №910/21806/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, неповно встановлені обставини, які мають значення для справи.

За доводами відповідача, вимога №286/6/7063 від 26.12.2018 не підлягала задоволенню, оскільки була підписана особою, повноваження на підписання якої підтверджувались довіреністю, копія якої була завірена тією ж особою, яка й підписала вимогу. При цьому, Міністерство оборони України не додало документів у підтвердження повноважень на підписання Гулєвичем В.В. вимоги про сплату гарантійного платежу.

Стверджуючи про відсутність підстав для задоволення вимоги Міністерства оборони України та сплати гарантійної суми, скаржник вказує на виконання третьою особою зобов`язань за договором забезпеченим гарантією. Посилання позивача на рішення суду від 26.05.2020 у справі №910/14253/19 є безпідставним, оскільки вказане рішення не долучено до матеріалів справи, а відповідач його не отримував, рішення відсутнє у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Крім того, скаржник посилається на те, що стягнення за оскаржуваним рішенням суду з третьої особи штрафних санкцій є фактом повторного притягнення постачальника до цивільно-правової відповідальності за порушення умов договору №286/2/18/87 від 30.08.2018, тоді як притягнення до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення забороняється.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем не надано обґрунтованого розрахунку ціни позову та гарантійного платежу, оскільки розмір гарантійного платежу не є сталим і передбачає можливість його сплати у межах від 1 до 36394,80 грн, в залежності від обставин, за яких відбулося настання гарантійного випадку.

Насамкінець відповідач стверджує, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про витребування доказів та про розгляд справи в загальному провадженні, що призвело до неповного з`ясування судом обставин справи і ухвалення незаконного рішення.

До апеляційної скарги відповідачем додано клопотання про витребування доказів, згідно якого останній просить суд витребувати від Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_4 , Військової частини НОМЕР_5 та Військової частини НОМЕР_6 інформації щодо виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Класс» умов договору №286/2/18/87 від 30.08.2018. Також скаржником порушено клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 апеляційну скаргу у справі №910/21806/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Буравльов С.І., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 у справі №910/21806/21, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) та встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів на апеляційну скаргу та заперечень на клопотання про витребування доказів.

В межах встановлених судом процесуальних строків позивачем та третьою особою не було надано відзивів на апеляційну скаргу, що в свою чергу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.

Північний апеляційний господарський суд зазначає, що Приватне акціонерне товариство "Айбокс Банк" у апеляційній скарзі просило здійснювати розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на те, що дана справа потребує більш детального розгляду по суті та з`ясування всіх обставин справи. Також відповідач вказує на складність даної справи та особливості предмету доказуванні.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн (30.12.2021 - дата звернення із даним позовом до суду).

Ураховуючи, що предметом розгляду у справі №910/21806/21 є вимога про стягнення 36394,80 грн, згідно положень процесуального закону, апеляційний перегляд рішення суду у цій справі здійснюється судом апеляційної інстанції без повідомлення її учасників.

Разом з цим колегія суддів звертає увагу, що обставин, які б давали підстави для висновку про необхідність розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, відповідачем не наведено та судом не встановлено.

З урахуванням зазначеного, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

При цьому колегія суддів вважає обґрунтованою відмову Господарського суду міста Києва у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального провадження, зважаючи на наступне.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилався на те, що дана справа потребує більш детального розгляду по суті та з`ясування всіх обставин справи, особливості предмету доказування, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Проте, в даному випадку посилання відповідача на необхідність переходу до розгляду справи у загальному позовному провадженні для надання оцінки всім обставинам справи судом та більш детального розгляду справи є безпідставними, оскільки суд зобов`язаний всебічно та повно розглянути матеріали справи та надати оцінку доводам та документам, наявним в матеріалах справи незалежно від форми здійснення судочинства (спрощеного чи загального позовного провадження).

Також суд зауважує, що предметом розгляду даної справи є стягнення 36394,80 грн банківської гарантії, у зв`язку з чим дана справа є справою незначної складності, яка відповідно до норм ГПК України розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Крім того, як визначено ч. 7 ст. 250 ГПК України, частини друга - шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.

Тобто з аналізу вищенаведеної норми вбачається, що суд може перейти до розгляду справи в порядку загального позовного провадження за клопотаннями сторін лише у випадку, коли така справа не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу.

Як визначено ч. 3 ст. 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч. 7 ст.12 ГПК України, для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Отже, дана справа є малозначною та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки ціна даного позову є малозначною в розумінні п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За вказаних обставин, враховуючи, що дана справа в силу вимог ГПК України, віднесена до категорії малозначних справ, які підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження і не відноситься до справ, які можуть бути визнані малозначними судом (п. 2 ч. 5 ст.12 ГПК України) та розглядаються в порядку спрощеного провадження за клопотанням сторони, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у порядку загальног

о позовного провадження.

За приписами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши клопотання Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" про витребування доказів, колегія суддів відмічає наступне.

Заявляючи клопотання про витребування доказів, скаржник вказує про необхідність витребування у Міністерства оборони України та Військових частин інформації щодо виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Класс» умов договору №286/2/18/87 від 30.08.2018. На запит відповідача запитувану інформацію йому не надано.

Відповідно до ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

З матеріалів справи вбачається, що скаржник заявляв відповідне клопотання у суді першої інстанції, однак в його задоволенні було відмовлено з підстав того, що клопотання не містило обставин, які може підтвердити цей доказ або аргументи, які він може спростувати.

Як було зазначено вище, звертаючись з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду скаржник вказує на відсутність підстав для виплати позивачу суми гарантійного внеску посилаючись при цьому на належне виконання третьою особою зобов`язань за договором №286/2/18/87 від 30.08.2018. На переконання скаржника, витребувані докази необхідні для встановлення обставин належного виконання третьою особою вказаного договору. Однак, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу скаржника, що факт неналежного виконання третьою особою зобов`язань за договором №286/2/18/87 від 30.08.2018 встановлено рішенням суду у справі №910/14253/19 від 26.05.2020, яке в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України є преюдиційним при вирішенні даної справи. Отже, як вірно відмічено судом першої інстанції, звертаючись до суду з даним клопотанням відповідачем не наведено обставин, які можуть підтвердити витребувані докази або аргументи, які вони можуть спростувати з огляду на підстави заявленого позову. Відповідно, суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.

Оскільки необхідності призначення даної справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як слідує з матеріалів справи та вірно відмічено місцевим господарським судом, 30.08.2018 між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Класс» (постачальник) укладено договір про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) №286/2/18/87, за умовами якого постачальник зобов`язується у 2018 році поставити замовнику обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) (обладнання для їдалень). Лот №3. Обладнання для їдалень (39312200-4) (Гастроємності та кришка для гастроємностей, 4 найменування): 1. Гастроємності для лінії роздачі їжі та пароконвектомату GN 1/1 530*325*65; 2. Гастроємності для лінії роздачі їжі та пароконвектомату GN 1/1 530*325*100; 3. Гастроємності для лінії роздачі їжі та пароконвектомату GN 1/1 530*325*150; 4. Киршка для гастроємностей GN 1/1, 530*325 (далі товар) 5, зазначений у специфікації, а замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки.

Відповідно до п. 1.2. договору ціна, кількість та строки постачання товару визначаються специфікацією, за умовами якої, товар загальною вартістю 727896,00 грн має бути поставлений протягом 45 календарних днів з дати укладення договору, (в термін до 14.10.2018 включно).

Пунктом 2.4 договору узгоджено, що приймання товару за кількістю та якістю оформлюється актом приймання-передачі (додаток 22 до наказу Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440), який складає одержувач замовника на кожну партію товару після закінчення приймання товару в трьох примірниках: перший примірник замовнику, другий одержувачу замовника, третій постачальнику. Належним чином оформлені документи: акт приймання, видаткова накладна постачальника та повідомлення-підтвердження відповідно до наказу Міністра оборони України від 31.12.2016 №757 є підтвердженням приймання товару.

Згідно з п. 5.1. договору товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами тощо.

Відповідно до додатку №12.1.1. до договору (рознарядка Міністерства оборони України) встановлені наступні терміни постачання товару:

- гастроємності для лінії роздачі їжі та пароконвектомату GN 1/1 530*325*65 (282 шт.) - до 14.10.2018 включно;

- гастроємності для лінії роздачі їжі та пароконвектомату GN 1/1 530*325*100 (314 шт.) - до 14.10.2018 включно;

- гастроємності для лінії роздачі їжі та пароконвектомату GN 1/1 530*325*150 (324 шт.) - до 14.10.2018 включно;

- кришка для гастроємностей GN 1/1, 530*325 (920 шт.) - до 14.10.2018 включно.

Відповідно до п. 11.3. договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Класс» забезпечило виконання зобов`язань за договором у розмірі 5% ціни договору банківською гарантією №4722-0818/ERL3v від 27.08.2018 у сумі 36394,80 грн.

За умовами банківської гарантії №4722-0818/ERL3v від 27.08.2018 року банк гарантував безумовно та безвідклично виплатити Міністерству оборони України кошти в сумі 36394,80 грн у випадку невиконання (неналежного) виконання принципалом (Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Класс») умов договору (щодо якості, кількості, строків) щодо закупівлі після отримання ним письмової вимоги бенефіціара (Міністерства). Гарантія дійсна по 01.02.2019 включно.

26.12.2018 Міністерство оборони України направило банку вимогу №286/6/7063, в якій повідомило, що третя особа порушила умови виконання договору в частині терміну постачання, а саме: станом на 14.10.2018 визначений у договорі обсяг продукції повністю не поставлено. Вказана вимога підписана директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України - В.В. Гулєвичем. До вимоги додано: копію безвідкличної банківської гарантії від 27.08.2018 в сумі 36394,80 грн; копію довіреності Міністерства оборони України від 24.04.2018 №220/336/д, копію довіреності Міністерства оборони України від 23.11.2018 №220/449/д.

У відповіді від 25.01.2019 на вимогу Міністерства оборони України №286/6/7063 від 26.12.2018 банк повідомив, що дана вимога не відповідає умовам гарантії, зокрема, не надано належного підтвердження повноважень підписанта вимоги. Крім того, до вимоги не додано документів, що підтверджують настання гарантійного випадку.

В подальшому, листом від 06.02.2019 №668/12-б/б-01 банк повідомив, що додатково до листа від 25.01.2019 вимога не підлягала задоволенню також з інших наведених у листі причин.

Вказані вище обставини і стали підставою для звернення Міністерства оборони України з позовом у даній справі.

Суд першої інстанції встановивши, що відповідачем порушено зобов`язання щодо своєчасної сплати суми банківської гарантії, дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та їх задоволення.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, зважаючи на наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Судова колегія зазначає, що правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі банківської гарантії. Особливості регулювання цих правовідносин визначено, зокрема, параграфом 4 глави 49 ЦК України, положеннями глави 22 Господарського кодексу України (далі - ГК України), Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 №639, Уніфікованими правилами міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року.

Статтею 546 ЦК України унормовано види забезпечення виконання зобов`язання.

Зокрема, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

За правилами ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Статтею 200 ГК України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Згідно ч. 1 ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

При цьому, у відповідності до ст. 562 ЦК України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Колегія суддів зазначає, що гарант відповідає перед кредитором за порушення основного зобов`язання боржником. Проте, особливістю гарантії є те, що її чинність не залежить від дійсності або чинності основного зобов`язання, що забезпечується гарантією. Отже, гарантійне зобов`язання носить самостійний, автономний характер по відношенню до основного зобов`язання.

Водночас, оскільки гарант відповідає перед кредитором за порушення основного зобов`язання боржником, законне право вимоги кредитора до гаранта може виникнути лише у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання боржником.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (ч. 1 ст. 565 ЦК України).

Враховуючи строк дії гарантії (до 01.02.2019), а також те, що вимога Міністерства оборони України та лист Публічного акціонерного товариства «Айбокс Банк» датовані 26.12.2018 та 25.01.2019 відповідно, Міністерство оборони України звернулося до Публічного акціонерного товариства «Айбокс Банк» з вимогою в межах строку дії гарантії.

За приписами ч. 1 ст. 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Згідно з п. 3 р. I Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №639 (надалі - Положення), гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин; гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.

За змістом п. 1 гл. 2 р. III вказаного Положення, у разі настання гарантійного випадку і для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, бенефіціар може подати безпосередньо до банку-гаранта або до банку-резидента (залежно від того, як це визначено умовами гарантії) вимогу для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, а також усі документи, передбачені умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено).

Відповідно до п. 2 р. І Положення, безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов`язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

У даному випадку гарантія №4722-0818/ERL3v є безумовною і безвідкличною, тобто гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов`язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

При цьому в частині змісту вимоги та доданих до неї документів законодавцем чітко встановлено, що обов`язковим є зазначення у вимозі або у доданих до неї документах того, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Проте обов`язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, закон не містить, тобто законодавець залишив на розсуд особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії певного переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.

Поряд з цим статтею 1 Уніфікованих правил для гарантій за вимогою в редакції 1992 року (публікація Міжнародної торгової палати №458 (МТП № 458) визначено, що ці правила застосовуються до будь-якої банківської гарантії або доповненню до неї, яку гарант зобов`язався надати та в якій зазначено, що вона складена згідно з цими правилами (публікація МТП № 458) та обов`язкова для всіх сторін в гарантійному зобов`язанні, якщо інше прямо не зазначено в гарантії або доповненні до неї.

Згідно з п. 2 вказаних Правил гарантія за своєю природою є самостійною угодою, незалежною від основного контракту або тендера, на яких вона ґрунтується, а тому гарант ніяким чином не пов`язаний таким контрактом або тендером, незважаючи на те, що посилання на них міститься в тексті гарантії. Обов`язок гаранта - це сплата грошової суми, зазначеної у гарантії, при представленні письмової вимоги її сплатити і інших документів, зазначених у гарантії, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам, описаним у гарантії.

Враховуючи приписи статей 560, 563, 565 ЦК України обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає. Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/21641/17, від 20.06.2018 у справі №904/9536/17, від 02.03.2018 у справі №910/8297/17 та від 14.11.2019 у справі №910/20326/17.

Як на підставу настання гарантійного випадку, позивач посилається на те, що постачальник не виконав взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного постачання товару за договором №286/2/18/87 від 30.08.2018, що зокрема підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2020 у справі №910/14253/19 за позовом Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Класс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Айбокс Банк» про стягнення 89090,54 грн.

Вказаним судовим рішенням позовні вимоги Міністерства оборони України задоволено у повному обсязі. У судовому рішенні встановлено, що доказів поставки товару у строк визначений п 1.2. договору відповідачем (товариством) суду не надано, що й стало підставою для задоволення позову у вказаній справі.

Положеннями ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачено ч. 4 ст.75 ГПК України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки судове рішення у справі №910/14253/19, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, встановленим є факт, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Класс» не виконало свої зобов`язання за договорами щодо дотримання строків поставки товару у строк визначений п 1.2. договору. Тобто має місце порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Класс» вказаного договору поставки.

За наведеного доводи відповідача про те, що позивачем пред`явлено вимогу за відсутності обставин, що зумовлюють настання гарантійного випадку, визнаються судовою колегією необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Разом з тим колегія суддів критично сприймає твердження відповідача щодо відстуності підстав для врахування зазначеного рішення під час розгляду даного спору, з огляду на неотримання його відповідачем та відсутність рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, оскільки, по-перше, відповідач був стороною у справі №910/14253/19, а відтак повинен був слідкувати за ходом розгляду справи, по-друге, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2020 у справі №910/14253/19 було надіслано судом до реєстру 01.06.2020, зареєстровано 01.06.2020 та оприлюднено 02.06.2020. Таким чином Приватне акціонерне товариство "Айбокс Банк" не було позбавлено права та можливості ознайомитися з зазначеним рішенням суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень, яке оприлюднено в реєстрі ще 02.06.2020.

Згідно з пунктом 36 Положення банк-гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, перевіряє достовірність цієї вимоги, а також те, що вона становить належне представлення.

Пунктом 37 Положення передбачено, що банк-гарант (резидент) сплачує кошти бенефіціару за гарантією в разі отримання вимоги, що становить належне представлення.

При вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №910/20306/17.

Як встановлено вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Класс» порушило зобов`язання за договором поставки в частині строків постачання продукції, про що Міністерство оборони України у вимозі повідомило банк, а тому, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду, що Міністерство оборони України набуло право отримати кошти від банку в розмірі суми банківської гарантії №4722-0818/ERL3v від 27.08.2018, у зв`язку з чим заявлений позивачем позов про стягнення з відповідача на користь позивача 36394,80 грн банківської гарантії, є обґрунтованим.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що до вимоги не було додано належних документів, що підтверджували повноваження підписанта, колегія суддів зазначає, що як вказувалось вище, до вимоги було додано дві довіреності, які підтверджували повноваження підписанта Гулєвича В.В. До того ж, вказана особа була підписантом і договору поставки та додатків до нього. Тобто, наведені доводи скаржника є лише формальною підставою щодо форми вимоги, оскільки невідповідність документів за формою Національному стандарту України ДСТУ 4163-2003 не нівелює стандарт допустимості доказів. При цьому, довіреність на Гулєвича В.В. є достатньою для підтвердження правомірності засвідчення останнім документів.

Щодо доводів скаржника про те, що стягнення з третьої особи у справі №910/14253/19 штрафних санкцій за порушення умов договору поставки, та стягнення з відповідача суми гарантії є повторним притягненням постачальника до відповідальності, що суперечить статті 61 Конституції України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Основною із функцій гарантій, зокрема і банківської гарантії, є забезпечувальна функція, яка полягає в тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання зобов`язань принципала перед бенефіціаром.

Зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання (ч. 1 ст.562 ЦК України).

Стаття 562 ЦК України, у якій закріплено вище зазначений принцип, є спеціальною у порівнянні із ч. 2 ст. 548 ЦК України, якою закріплено загальний принцип акцесорності для всіх видів забезпечення виконання зобов`язань, які є додатковими до основного договору, що забезпечується і в повній мірі залежать від нього.

Гарантія, згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, є одним із видів забезпечення основного зобов`язання.

Водночас, за змістом ст. 546 ЦК України, законодавець вказує на незалежність зобов`язання гаранта сплатити бенефіціару визначену суму від основного договору.

Таким чином, гарантія підпадає під самостійне правове регулювання та не залежить від впливу основного зобов`язання.

У ч. 2 ст. 20 ГК України визначено, що застосування штрафних санкцій є одним зі способів захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання. Крім того, встановлено, що права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються також іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з ч. 1 ст. 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань.

Неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов`язань. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності.

Таким чином, можливість стягнення з пені та штрафу за порушення строків поставки товару за договором не ставиться у залежність від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією. Крім того, положення договору не містять застережень про пріоритетність у застосуванні або можливість взаємного зарахування цих способів забезпечення виконання зобов`язань.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №908/7/18.

Тобто, як зазначено в ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Способи забезпечення виконання зобов`язань поділяються на акцесорні (додаткові) та неакцесорні. За своєю природою акцесорний характер має неустойка, яка у всіх випадках є елементом забезпеченого зобов`язання.

До неакцесорних способів забезпечення виконання зобов`язань належить банківська гарантія, оскільки передбачене нею зобов`язання гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов`язання, на забезпечення виконання якого вона видана, навіть якщо в гарантії є посилання на це зобов`язання (ст. 370 ГК України). Незважаючи на те, що загальною фактичною підставою виникнення права кредитора на отримання коштів як господарської санкції та за банківською гарантією є порушення боржником своїх зобов`язань, неустойка і банківська гарантія вважаються різними способами захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов`язань. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності. Отже, можливість стягнення з відповідача пені та штрафу за порушення строків поставки товару за договором не залежить від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 у справі №910/21806/21 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи викладені в апеляційній скарзі правильності висновків місцевого господарського суду не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" не вбачається.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до положень ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 у справі №910/21806/21 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Айбокс Банк".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко