ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2022 року справа №233/3591/21

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Казначеєв Е.Г., суддів Міронової Г.М., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2021 р. у справі № 233/3591/21 (головуючий І інстанції Бєлостоцька О.В.) за позовом ОСОБА_2 до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції (далі відповідач), в якому просив: скасувати постанову серії ДП18 № 603496 від 27 липня 2021 року, винесену командиром роти № 6 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Колодочка В.С. про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.8 ст.121, ч.1 ст.122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 8500 гривень, закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення; судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2021 року відмовлено в задоволені позовних вимог.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, просив змінити рішення суду в частині притягнення до адміністративної відповідальності за ч.8 ст. 121 КУпАП, яке на його думку прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права та скасувати оскаржувану постанову в частині притягнення до адміністративної відповідальності за ч.8 ст. 121 КУпАП.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд посилається на порушення позивачем ст. 16 ЗУ «Про дорожній рух», в якій зазначено, що водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України.

Відповідальність за ч.8 ст. 121 КУпАП водія який керує таким транспортним засобом настає тільки у тому разі, коли цей транспортний засіб вже передано у володіння, користування або розпорядження особи, яка не ввозила його на митну територію України. Передання транспортного засобу у розпорядження повинне бути документально підтверджено Довіреністю із правом відчуження автомобіля. Передання транспортного засобу у володіння повинно бути підтверджене документально Договором Оренди чи ін. Передання транспортного засобу у користування повинно бути підтверджено переданням документа на транспортний засіб від володільця до користувача.

Про користування може йти мова тільки у тому разі, коли водій керує транспортним засобом самостійно без присутності власника транспортного засобу. Позивач здійснював керування автомобілем в інтересах свого брата ОСОБА_3 .

Таким чином, ОСОБА_4 керував автомобілем, але адміністративна відповідальність за ч.8 ст. 121 КУпАП за керування автомобілем для особи, яка не ввозила його на митну територію України - не передбачена. Із системного аналізу приписів ст.16, 31 Закону України «Про дорожній рух», ст.380 Митного кодексу України. ч.8 ст. 121 КУпАП вбачається, що Костянтинівський міськрайонний суд зробив помилковий висновок про те, що ОСОБА_2 порушив приписи вищеназваних законів і підлягає відповідальності за ч.8 ст. 121 КУпАП.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Відповідно до митної декларації автомобіль Ford Mondeo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , був ввезений 27 липня 2021 року на територію України ОСОБА_3 , який був ознайомлений в тому числі, і зі змістом ст.380 Митного кодексу України (а.с.20).

27 липня 2021 року командиром роти № 6 батальйону №2 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Колодочкою В.С. винесено постанову серії ДП18 № 603496 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.8 ст.121, ч.1 ст.122 КУпАП.

Зі змісту постанови вбачається, що останній 27 липня 2021 року о 17 годині 13 хвилин на 448км траси М-03, керуючи транспортним засобом Ford Mondeo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався в населеному пункті Травневе зі швидкістю 99 км/год, що на 44 км/год перевищує допустиму швидкість у населених пунктах, чим порушив п.12.4 Правил дорожнього руху України. Швидкість вимірювалась приладом TruCam 001133. ОСОБА_2 керував транспортним засобом Ford Mondeo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України: згідно ІПНП даний транспортний засіб ввезено 27 липня 2021 року ОСОБА_3 (який був на пасажирському сидінні), а транспортний засіб використовував ОСОБА_2 , який не ввозив його на митну територію України та не поміщував в митний режим транзиту, чим порушено ст.380 Митного кодексу України та ст. 16,31 Закону України «Про дорожній рух» (а.с.5,59).

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що швидкість руху автомобілю як вже зазначалось вимірювалась приладом TruCamТС001133; здійснювалась відеофіксація на бодікамеру 001991, які є додатками до неї (а.с.5,59).

Матеріали справи містять, зокрема фото, відео з технічного приладу TRUСAM. Також містять свідоцтво про повірку приладу, сертифікат, експертний висновок.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно достатті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо посилання позивача на винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення, без складення відповідного протоколу про адміністративне правопорушення, суд зазначає наступне.

Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015року №580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманнямПравил дорожнього рухуйого учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 35 Закону № 580-VIII, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Відповідно до статті 52 Закону № 580-VIII, контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).

Статтею 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи, в тому числі: про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (зокрема, частини 8 статті 121 КУпАП, частини 1 статті 122 КУпАП).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.

Відповідно до частини 3 статті 254 КУпАП, протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Згідно частини 2 - 4 статті 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.

У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Суд зазначає, що справа про адміністративне правопорушення відповідно до частини 1 статті 268 КУпАП розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що посадова особа Національної поліції наділена повноваженнями щодо здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, які реалізуються, зокрема, у разі виявлення правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема, також порушень, передбачених ч.8 ст. 121 та ч.4 ст. 122 КУпАП, розглядати справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення, без складення відповідного протоколу про адміністративне правопорушення.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем було дотримано вимоги вказаних норм при розгляді адміністративної справи на місці вчинення адміністративного правопорушення, за участі особи, яка вичинила адміністративне правопорушення.

Стосовно позовних вимог про скасування постанови з підстав відсутності факту та доказів вчинення позивачем правопорушення, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно частини 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 КАС України, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годинутягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затвердженіпостановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі -ПДР).

Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Відповідно до п. 1.3.ПДРУкраїни, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Згідно з пунктом 1.9.ПДРУкраїни, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 2.3ПДРУкраїни передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний зокрема: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.

Згідно пп. 12.4 ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Отже, у населених пунктах організований інтенсивний дорожній рух, що вимагає підвищеної уваги до забезпечення безпеки на проїзній частині, тому в таких місцях на всіх ділянках доріг (крім житлових зон і територій підприємств) встановлено максимально допустиме обмеження швидкості руху в 50 км/год. Дане обмеження встановленої максимальної швидкості руху вводиться знаком 5.45 «Початок населеного пункту» і скасовується знаком 5.46 «Кінець населеного пункту».

На підтвердження вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КпАП України, відповідачем надано фото та відео файли, здійснені за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam, на яких зафіксовано, що автомобіль, яким керував позивач, рухався в населеному пункті зі швидкістю 99 км/год.

У відповідності до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про метрологію», результати вимірювань можуть бути використані у сфері законодавчо регульованої метрології за умови, що для таких результатів відомі відповідні характеристики похибок або невизначеність вимірювань.

Згідно ч.1, 2 ст. 8 вищезазначеного Закону передбачено, що у сфері законодавчо регульованої метрології застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам щодо точності, регламентованим для таких засобів, у встановлених умовах їх експлуатації. Експлуатація засобів вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології (далі - законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки), здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно-правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність»повірка законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки проводиться в експлуатації. Міжповірочні інтервали затверджені Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13.102016 №1747.

Пунктом 57 Постанови Кабінету Міністрів України від 13 січня 2016 р. № 94 «Про затвердження Технічного регламенту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки» зазначено що, відповідність засобів вимірювальної техніки 4 цьому Технічному регламенту повинна засвідчуватися шляхом нанесення на них знака відповідності та додаткового метрологічного маркування, передбачених у пунктах 58-70 цього Технічного регламенту. Згідно пункту 62 зазначеного Технічного регламенту додаткове метрологічне маркування повинно складатися із знака законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, форма та розміри якого наведені в додатку 5, і двох останніх цифр року його нанесення, оточених прямокутником. Тобто додаткове метрологічне маркування та періодична повірка здійснюється не раніше ніж через рік експлуатації приладу.

Відповідність та захищеність результатів вимірювання швидкості приладом ТruСам підтверджується наявністю виданого Державною службою Спеціального зв`язку та захисту інформації України ЕКСПЕРТНОГО ВИСНОВКУ.

Суд зауважує, що лазерний вимірювач швидкості TruCAM здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.

Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому, враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.

Правильність реалізації у приладі TruCAM зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації. Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCAM, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення Правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCAM.

Можливість використання приладу TruCam 20/20 у ручному режимі прямо передбачена свідоцтвом про повірку приладу, сертифікатом, інструкцією з експлуатації, а також самою конструкцією приладу (наявність ручки для тримання).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст.31 ЗУ «Про національну поліцію»( даліЗакон №580-VIII) поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису .

За приписами статті 40 Закону № 580-VIII поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотриманняправил дорожнього руху.

Тобто, положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.

Відповідно до ч.2ст. 40 Закону № 580-VIII інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці.

При цьому, жодними положеннями Закону № 580-VIII, в тому числі, частини першої статті 40, не передбачено обмеження поліції використовувати фототехніку і відеотехніку виключно в межах дії будь-яких дорожніх знаків.

Дорожній знак 5.70 ПДР України «Фото-відеофіксування порушеньПравил дорожнього руху» лише інформує про можливість здійснення контролю за порушеннямиПравил дорожнього рухуза допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів. Він відноситься до категорії інформаційно-вказівних знаків.

У той же час, Закон не зобов`язує встановлювати такі знаки перед ділянкою, на якій використовуються засоби фото- відеофіксації порушень дорожнього руху. Про фіксацію порушення технічними засобами зазначено у спірній постанові.

Отже, згідно технічних характеристик, прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості «Trucam LTI»20/20, спроможний робити фото - та відеозйомку в автоматичному режимі, тому його покази можливо розцінювати, як беззаперечний доказ по справі.

Як вбачається з матеріалів справи транспортний засіб позивача рухався зі швидкістю 99 км/год, максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимах ± 2 км/год. Зазначена обставина не спростовується позивачем.

Отже, матеріали справи підтверджують наявність вказаних у оскаржуваному рішенні відповідача обставин та доказів на їх підтвердження, які у розумінні КУпАП є правопорушенням.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов до висновку, що відповідачем доведено скоєння позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Щодо адміністративного правопорушення, передбаченого ч.8 ст.121 КУпАП суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.8 ст.121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, а саме: порушено строки його тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту; транспортний засіб використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні; транспортний засіб передано у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила його на митну територію України або не поміщувала в митний режим транзиту, -тягне за собою накладення штрафу на водія в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п.1.10 ПДР України, власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами.

Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Пасажир - особа, яка користується транспортним засобом і перебуває в ньому, але не причетна до керування ним.

Транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Учасник дорожнього руху - особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному.

За приписами п. 2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон).

За п.2.2 ПДР України, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

За визначенням, наведеним в пункті 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Таким чином, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

Статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що водій має право, зокрема, довіряти у встановленому порядку право користування і розпорядження приватним транспортним засобом іншій особі, яка має відповідне право на керування.

Водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановленіМитним кодексом України, а саме: порушено строки його тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту; транспортний засіб використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні; транспортний засіб передано у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила його на митну територію України або не поміщувала в митний режим транзиту.

Згідно ч.2,3, ст.31 Закону України «Про дорожній рух» тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території Українивиключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб.

Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.

Згідно п. 58, 60 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України, транспортні засоби - транспортні засоби комерційного призначення, транспортні засоби особистого користування, трубопроводи та лінії електропередачі.

Транспортні засоби особистого користування - наземні транспортні засоби товарних позицій 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепи до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД, плавучі засоби та повітряні судна, що зареєстровані на території відповідної країни, перебувають у власності або тимчасовому користуванні відповідного громадянина та ввозяться або вивозяться цим громадянином у кількості не більше однієї одиниці на кожну товарну позицію виключно для особистого користування, а не для промислового або комерційного транспортування товарів чи пасажирів за плату або безоплатно.

Частиною 5 ст.380 Митного кодексу України передбачено, що тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території Українивиключно громадянами, які ввезлизазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб.

Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.

Отже, як передбачено вище приведеними нормами, тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну.

При цьому, глава 68 Митного кодексу України визначає види порушень митних правил та відповідальність за такі правопорушення

Стаття 469 Митного кодексу України визначає відповідальність за неправомірні операції з товарами, митне оформлення яких не закінчено, або з товарами, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем, або з транспортними засобами особистого користування, тимчасово ввезеними на митну територію України чи поміщеними у митний режим транзиту.

Згідно ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України, передача транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України чи поміщеного у митний режим транзиту, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзиту, за винятком випадків, коли в транспортному засобі знаходиться особа, яка безпосередньо ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи поміщувала його у митний режим транзиту, а так само використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі передачі транспортного засобу у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила його на митну територію України або не поміщувала в митний режим транзиту, передбачена адміністративна відповідальність у вигляді штрафу, проте така відповідальність передбачена для особи, яка передала транспортний засіб тимчасово ввезений на митну територію України чи поміщений у митний режим транзиту, у володіння, користування або розпорядження іншій особі.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, позивач керував транспортним засобом Ford Mondeo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України: згідно ІПНП даний транспортний засіб ввезено 27 липня 2021 року ОСОБА_3 (який був на пасажирському сидінні), а транспортний засіб використовував ОСОБА_2 , який не ввозив його на митну територію України та не поміщував в митний режим транзиту, чим порушено ст.380 Митного кодексу України та ст. 16,31 Закону України «Про дорожній рух» (а.с.5,59).

З огляду на встановлені обставини суд звертає увагу на те, що адміністративна відповідальність за ч.8 ст. 121 передбачена для осіб, які керували транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, а саме зокрема: транспортний засіб передано у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила його на митну територію України або не поміщувала в митний режим транзиту.

Митним кодексом України встановлені обмеження щодо транспортного заборони на передачу його у володіння, користування або розпорядження іншим особам.

З аналізу вказаних обставин вбачається, що ОСОБА_3 , ввіз на митну територію України транспортний засіб, на момент зупинення був його пасажиром та у відповідності до положень п.2.2 ПДР України ним було передано позивачу саме керування цим транспортним засобом, в його присутності без передачі цього транспортного засобу у володіння, користування або розпорядження, тобто позивач фактично виконував функції водія.

При цьому, доказів які б свідчили про передачу позивачу вказаного транспортного засобу в володіння, користування або розпорядження, матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов до висновку, що відповідачем не доведено скоєння позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 8 ст. 121 КУпАП. Судом першої інстанції при ухваленні судового рішення не надано належної оцінки вказаним обставинам.

Відповідно до ст. 317 КАС Українипідставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

За ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно до викладеного, у зв`язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального прав, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення та прийняття постанови.

Відповідно до ч.1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2021 р. у справі № 233/3591/21 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Скасувати постанову серії ДП18 № 603496 від 27 липня 2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену командиром роти № 6 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Колодочка В.С., а частині притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.8 ст.121 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.8ст. 121 КУпАП.

Постанову серії ДП18 № 603496 від 27 липня 2021 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_2 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху змінити, а саме з накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 8500 гривень передбаченого ч.8 ст. 121 КУпАП на накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 340 гривень передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 681 (шістсот вісімдесят одна) гривня.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду.

Повне судове рішення проголошено та підписано 23 листопада 2022 року

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді А.В. Гайдар

Г.М. Міронова